Програма дисципліни \"фінанси\" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87 icon

Програма дисципліни "фінанси" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87


1 чел. помогло.
Схожі
Робоча навчальна програма дисципліни (спецкурсу-спецпрактикуму) для магістрів спеціальності...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено...
Навчально-тематичний план з дисципліни «Господарське право» Зміст дисципліни «Господарське...
Робоча програма...
Зміст
Робоча навчальна програма дисципліни київ 2007 Київський національний...
Навчальна програма дисципліни (типова) фінанси статус дисципліни нормативна проф спрямув...
Методичні рекомендації до проведення практичних занять з дисципліни...
Тематичний план дисципліни Плани лекцій та семінарських (практичних) занять...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 “Фінанси всіх форм навчання та слухачів цпо...
Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять с. 10...
Робоча навчальна програма “ риторика для студентів всіх спеціальностей Програму рекомендовано...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
повернутися в початок
Тема 13. Податки та податкова система.


  1. ^ Соціально-економічна суть податків.

  2. Класифікація податків.

  3. Податкова система України.

  4. Податкова політика держави.

  5. Зміни у податковому законодавстві, передбачені проектом Податкового кодексу України




  1. Соціально-економічна суть податків.


Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

  1. всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

  2. податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

  3. податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

  4. кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Причому відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вносить за користування природними й іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному відносяться на собівартість.

Основними ознаками податків є такі:

  • податки не мають цільового призначення;

  • податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

  • якщо плата і відрахування можуть вноситися як державі, так і іншим юридичним чи фізичним особам, то податки – це атрибут лише держави.

Податки є не просто економічною, але й суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:

  • фіскальну;

  • розподільчу;

  • регулюючу.

Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Отже, вона значною мірою обумовлює регулюючу функцію.

^ Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

^ Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. При цьому потрібно виділити стимулюючу, де стимулюючу і відтворювальну під функції оподаткування.

^ Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень.

Де стимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики).

^ Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо.

Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт або податкова база, джерело, одинця обкладання, податкова ставка, податкові пільги.

^ Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок.

Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо).

^ Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок.

Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта ( по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо).

^ Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю обкладання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диференційований – декількох. За способом побудови податкові ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю обкладання в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

^ Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством. Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум.


  1. Класифікація податків.


Податкова система включає різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Найбільш суттєве значення в сучасній теорії і практиці оподаткування мають наступні підстави класифікації податків:

    1. за способом стягнення податків: прямі й непрямі.

^ Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід і майно.

До непрямих податків належать податки на товари і послуги, які оплачуються в ціні товару. Обсяг непрямих податків для окремого платника визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

    1. за суб’єктами-платниками податків: податки з фізичних осіб, податки з юридичних осіб та змішані податки.

Основними податками з фізичних осіб є прибутковий податок з доходів громадян, податок на майно з фізичних осіб тощо.

До податків з юридичних осіб належать податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір, податок на майно підприємств тощо.

^ Змішані податки сплачуються як фізичними так і юридичними особами. До них належать державне мито, податок з власників транспортних засобів тощо.

    1. за органом, який встановлює й конкретизує податки: загальнодержавні й місцеві податки.

^ Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

^ Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

  • у вигляді надбавок до загальнодержавних податків

  • введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади;

  • впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

    1. за порядком введення податку: загальнообов’язкові й факультативні податки.

^ Загальнообов’язкові податки встановлюються законодавчими актами країни і стягуються на всій її території незалежно від бюджету, в який вони надходять. До загальнообов’язкових податків належать всі загальнодержавні податки, а також деякі місцеві податки.

^ Факультативні податки передбачені основами податкової системи, проте безпосередньо вводитися вони можуть законодавчими актами місцевих органів влади. Сюди належать основна частина місцевих податків.

    1. за рівнем бюджету, в який зараховується податковий платіж: закріплені й регулюючі податки.

^ Закріплені податки безпосередньо й повністю поступають в конкретний бюджет або позабюджетний фонд.

Регулюючі податки поступають одночасно в бюджети різних рівнів у пропорції згідно бюджетного законодавства (наприклад податок на прибуток, прибутковий податок).

    1. за цільовою спрямованістю введення податку: абстрактні та цільові податки.

^ Абстрактні податки вводяться державою для формування бюджету в цілому.

Цільові (спеціальні) податки вводяться державою для фінансування конкретного напрямку затрат.


  1. Податкова система України.


Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, що визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

^ Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та механізм їх стягування.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає:

  1. системність;

  2. встановлення визначальної бази системи;

  3. формування правової основи;

  4. вихідні принципи.

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що повинні реалізовуватись всі функції податків.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра прийдеться платити значно більше, ніж сьогодні.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно, але й створювані на підприємствах доходи належать державі. Вона вирішує, яку частину цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити підприємству.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування.

І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи:

  1. головна мета податкової системи – забезпечення надходжень до державного бюджету;

  2. податкова система має бути нейтральною;

  3. необхідність розширення податкової бази;

  4. стабільність податкової системи;

  5. податкова система не може бути дискримінаційною по відношенню до одних платників податків та надавати переваги іншим;

  6. податкова система повинна бути прогресивною;

  7. податкова система повинна бути простою і зрозумілою.


В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві

податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що

встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій

території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені

відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок,

визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на

території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

  • податок на прибуток підприємств;

  • податок на доходи фізичних осіб;

  • податок на додану вартість;

  • акцизний податок;

  • збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

  • екологічний податок;

  • рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне

  • транспортування трубопроводами природного газу та аміаку

  • територією України;

  • рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

  • плата за користування надрами;

  • плата за землю;

  • збір за користування радіочастотним ресурсом України;

  • збір за спеціальне використання води;

  • збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

  • фіксований сільськогосподарський податок;

  • збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

  • мито;

  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої

  • кваліфікованими когенераційними установками;

  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

  • природний газ для споживачів усіх форм власності.


До місцевих податків належать:

  • податок на нерухоме майно, відмінне від земельної

  • ділянки;

  • єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

  • збір за провадження деяких видів підприємницької

  • діяльності;

  • збір за місця для паркування транспортних засобів;

  • туристичний збір.




  1. Податкова політика держави.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих грошових фондів держави.

Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників і громадян.

На сучасному етапі в Україні податкова політика спрямована, в першу чергу, на реформування податкової системи. Нині існують дві точки зору щодо податкової реформи:

    1. згідно першої – треба стримуватися від різких змін у податковій системі, дати підприємствам звикнути до чинних правил. За цей час слід прийняти Податковий кодекс, відлагодити податкові механізми і процедури, сформувати жорстку систему податкового контролю і на цій основі у подальшому перейти до загального зниження податкових ставок. Прихильники цієї думки вважають, що різке скорочення ставок оподаткування призведе до скорочення надходжень до державного бюджету, а це, в свою чергу, зумовить скорочення бюджетних видатків, і перш за все, соціального спрямування. Проте досвід Росії, в якій досить успішно була реалізована податкова реформа, спрямована на зменшення податкового тягаря і значного скорочення податків, не підтверджує вказаних побоювань. Надходження до бюджету не тільки не скоротились, а й суттєво зросли.

    2. Інші вважають, що за чинних податкових ставок подолати економічну кризу неможливо. Необхідно швидко і максимально зменшити податковий тягар як на суб’єктів господарювання, так і на громадян.




  1. Зміни у податковому законодавстві, передбачені проектом Податкового кодексу України

21 вересня 2010 року уряд України закінчив роботу над проектом Податкового кодексу та подав його на розгляд до Верховної Ради України. Очікується, що Податковий кодекс набуде чинності з 1 січня 2011 року (крім деяких окремих положень, які набудуть чинності пізніше). Зміни, передбачені проектом Податкового кодексу, є значними і можуть істотно вплинути на усі сфери бізнесу в Україні.


Нижче наводимо основні зміни у податковому законодавстві.


^ Податок на прибуток підприємств:

Загальна ставка податку на прибуток підприємств поступово зменшується, а саме: до 19 % у 2011-2012рр., 18 % - 2013-2014рр., 17% у 2015 році та до 16% у 2016 році.

При визначенні оподатковуваного прибутку підприємством не можуть бути віднесені до валових витрат, зокрема, такі види витрат:

- роялті, сплачені на користь компаній-нерезидентів;

- витрати, понесені у зв'язку з придбанням консалтингових, маркетингових, рекламних та інжинірингових послуг у компаній-нерезидентів;

- суми передплат (авансів) за товари, роботи, послуги;

- витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (за деякими винятками).

До окремих видів господарської діяльності може тимчасово застосовуватись нульова ставка податку на прибуток підприємств («податкові канікули»), а також зменшена ставка податку (для новостворених підприємств протягом перших п'яти років з моменту їх заснування, для підприємств з річним доходом менш ніж 3 млн. грн., для підприємств готельного бізнесу тощо)

Збитки підприємства за підсумками податкового року підлягають включенню до валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Основні засоби та нематеріальні активи розподіляються на 16 та 6 груп відповідно.


^ Податок на додану вартість (ПДВ):

Загальна ставка ПДВ знижується до 17%, починаючи з 1 січня 2014 року. Теперішня ставка податку - 20% - буде діяти протягом 2011-2013 рр.

Суми ПДВ, сплачені при придбанні легкового автомобіля, можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Операції з постачання відходів, брухту металів, зернових культур (за деякими винятками) звільняються від ПДВ.

Юридичні, консалтингові, аудиторські, а також деякі інші послуги не є об'єктом ПДВ.

Передбачається механізм «автоматичного» відшкодування ПДВ з державного бюджету.


^ Податок з доходів фізичних осіб

Змінюються критерії визначення резидентського статусу. До фізичних осіб - резидентів відносяться громадяни України; іноземці, що мають посвідку на постійне проживання та дозвіл на працевлаштування в Україні, а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом поточного та/або попереднього календарних років.

Ставка податку з доходів фізичних осіб збільшується до 17% для платників податку, які отримують доходи, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного податкового року.

Доходи у вигляді процентів на банківський депозит (загальна сума яких перевищує двократний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного податкового року) підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою 5%.

Однакові ставки податку з доходів фізичних осіб - 15% і 17% - застосовуються для доходів, отриманих фізичними особами-резидентами (громадянами України та іноземцями).


Інші податки


Проектом Податкового кодексу встановлено наступні нові податки та збори:

Податок на нерухомість;

Екологічний податок (замість збору за забруднення навколишнього середовища);

Туристичний збір (замість курортного збору);

Збір за здійснення деяких видів господарської діяльності (використання лісових ресурсів, використання нафтових та газових трубопроводів тощо).

В той же час, проект Податкового Кодексу скасовує такі місцеві податки як податок на рекламу, ринковий збір, комунальний податок, збір за використання місцевої символіки.


Спрощена система оподаткування (фізичні особи - платники єдиного податку)

Фізична особа може бути платником єдиного податку якщо її річний доход не перевищує 300 тис. грн., якщо нею наймані працівники становлять не більше двох осіб.

Спрощена система оподаткування не поширюється на деякі види господарської діяльності, які, серед іншого, включають надання юридичних, фінансових, інжинірингових, бухгалтерських та аудиторських послуг, здійснення операцій з нерухомістю, рекламну діяльність, роздрібну торгівлю через мережу Інтернет, тощо.


^ Ставки єдиного податку:

200-600 грн. на місяць- у великих містах (з населенням понад 150 тис. осіб);

20-200 грн. на місяць - в інших населених пунктах;

Для фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність по всій території України - 1500 грн. на місяць;

Для діяльності в сфері «інформатизації» (створення програмного забезпечення та пов'язані з цим послуги) - 1000 грн. на місяць.


Тема 14. Місцеві фінанси.


  1. Суть місцевих фінансів, їх склад і роль в умовах ринкових відносин.

  2. Значення місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку регіонів.

  3. Доходи і видатки місцевих бюджетів.


1. Суть місцевих фінансів, їх склад і роль в умовах ринкових відносин.


Визначення економічної суті місцевих фінансів можливо тільки тоді, коли об’єктивним явищем стане саме місцеве самоврядування.

У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їх компетенція визначається центральною владою. Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів влади.

Загалом у теорії і практиці був напрацьований та поширився принцип доцільності, згідно з яким певна функція покладається на той рівень влади, який виконає її краще, економніше та ефективніше.

Відповідно до закріплених за місцевим органом влади повноважень вони наділяються фінансовими ресурсами, достатніми для здійснення вказаних повноважень.

Нині найдискусійнішим є питання щодо визначення повноважень місцевих органів самоврядування. Відповідно до їхніх обсягів будується структура місцевих фінансів. Розширення повноважень потребує збільшення фінансових ресурсів у розпорядження органів місцевого самоврядування, що не завжди можна досягти за допомогою податків. У багатьох країнах місцевому самоврядуванню надаються субсидії. Проте слід пам’ятати, що самоврядування регіону реальне тільки тоді, коли у нього є можливість стабільно фінансувати свою діяльність із місцевого бюджету. І ще, наявність значних територіальних відмінностей залишатиметься завжди, тому основним завданням державної регіональної бюджетно-податкової політики не може бути вирівнювання цих можливостей. Вони можуть згладжуватись не шляхом перерозподілу ресурсів з економічно розвинутих територій у слаборозвинуті (бо це призводить до послаблення сильних і подальшого занепаду слабких внаслідок прояву в останніх споживацьких настроїв), а відповідною інвестиційною політикою держави, спрямованою на реалізацію наявного потенціалу всіх адміністративно-територіальних утворень.

В більшості країн до компетенції місцевого самоврядування належать: фінансування початкової і середньої освіти, охорони здоров’я, шляхи місцевого значення, благоустрій, догляд за бідними і сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів з метою працевлаштування, збирання й утилізація сміття, екологічні проблеми тощо.

Відповідно до обсягів повноважень місцевого самоврядування будується система місцевих фінансів, тобто визначається їх величина в загальнодержавних показниках, і насамперед, у ВВП. До європейських країн з найвищими показниками муніципальних витрат щодо ВВП належать: Швеція – 25,5%, Данія – 19,9%, Норвегія – 18,9%, Угорщина – 19%, Україна – близько 18%. Тобто Україна належить до європейських країн з високими показниками перерозподілу ВВП через місцеві фінанси.

Отже, місцеві фінанси за своєю суттю – це сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного і соціального розвитку відповідних територій.



  1. Значення місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку регіонів.


Основною складовою місцевих фінансів є місцеві бюджети. У них зосереджено понад 80% від усіх фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні місцевого самоврядування.

Місцеві бюджети необхідно розглядати в двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядженні органів місцевого самоврядування, по-друге, як систему фінансових відносин, які викають у процесі формування і використання фондів фінансових ресурсів.

Роль місцевих бюджетів в економічному і соціальному розвитку регіонів полягає в наступному:

  1. Зосередження фінансових ресурсів у місцевих бюджетах дозволяє органам місцевого самоврядування мати фінансову базу для реалізації своїх повноважень у відповідності з Конституцією.

  2. Формування місцевих бюджетів дає можливість регіонам в повній мірі проявити фінансово-господарську самостійність у видатках коштів на соціально-економічний розвиток регіону, забезпечити планомірний розвиток освітніх, медичних установ, установ культури, житлового фонду і комунікацій місцевого значення.

  3. За допомогою місцевих бюджетів здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій. З цією метою формуються і реалізовуються регіональні програми економічного і соціального розвитку регіонів.

  4. Маючи в розпорядженні бюджетні кошти, органи влади регіонів можуть збільшувати або зменшувати нормативи затрат на надання державних та місцевих послуг в установах невиробничої сфери.

  5. Концентруючи частину фінансових ресурсів у місцевих бюджетах, місцеві органи влади можуть централізовано спрямовувати фінансові ресурси на вирішення стратегічних завдань, розвиток в регіоні пріоритетних галузей промисловості, сільського господарства, соціальної сфери тощо.

  6. Місцеві бюджети через фінансові ресурси здійснюють вплив на оптимальні пропорції фінансування поточних і капітальних затрат і стимулювання ефективного використання матеріальних і трудових ресурсів, а також створення нових місцевих виробництв і промислів, що дозволяє створювати нові робочі місця і вносити певний вклад у вирішення проблем зниження безробіття в регіоні.




  1. Доходи і видатки місцевих бюджетів.


Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування.

Формування та використання місцевих бюджетів засноване на принципах самостійності, державної фінансової підтримки, гласності формування та використання фінансових ресурсів.

Доходи місцевого бюджету – це грошові кошти, які надходять в безоплатному і безповоротному порядку у відповідності із законодавством в розпорядження органів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок наступних джерел:

  • місцевих податків і зборів;

  • закріплених доходів;

  • неподаткових доходів.

До місцевих податків і зборів, які формуються місцеві бюджети належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за парування автотранспорту, ринковий збір, курортний збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення теле- і кінозйомок, збір за проведення місцевого аукціону, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг та ін.

Закріплені доходи – це загальнодержавні податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань в місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а деяких випадках і на довгостроковій основі. До них належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, платежі за спеціальне використання природних ресурсів, плата за землю, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок із суб’єктів малого підприємництва, державне мито тощо.

До неподаткових надходжень належать:

  • плата за державну реєстрацію;

  • плата за оренду майнових комплексів;

  • кошти від приватизації майна;

  • надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

  • надходження від фінансових санкцій;

  • між бюджетні трансферти.

Видатки місцевих бюджетів – це грошові кошти, які спрямовуються на фінансове забезпечення завдань і функцій місцевого самоуправління. Видаткова частина місцевих бюджетів включає фінансування видатків, пов’язаних з вирішенням питань місцевого значення, управлінням, розвитком економіки і соціальної сфери.

Виключно із місцевих бюджетів фінансуються видатки на:

  • утримання органів місцевого самоврядування;

  • формування муніципальної власності та управління нею;

  • організацію, утримання і розвиток установ невиробничої сфери;

  • утримання місцевих органів охорони громадського порядку;

  • утримання житлово-комунального господарства;

  • благоустрій та озеленення територій;

  • організацію транспортного обслуговування населення;

  • реалізацію цільових програм, що приймаються органами місцевого самоуправління;

  • обслуговування і погашення муніципального боргу;

  • проведення муніципальних виборів тощо.



Тема 15. Державні цільові фонди.


    1. Необхідність державних цільових фондів та правові основи їх утворення.

    2. Пенсійний фонд України, його функції, формування та використання.

    3. Фонд соціального страхування України, його функції, формування та використання.

    4. Фонд сприяння зайнятості населення, його функції, формування та використання.

    5. Єдиний соціальний внесок.




  1. Необхідність державних цільових фондів та правові основи їх утворення.


Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та використання регламентується відповідними законодавчими актами.

В сучасних умовах розвитку незалежної України роль державних цільових фондів значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, оскільки сприяє здійсненню ефективного контролю за цільовим використанням коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватись шляхом:

  • відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають важливе значення для держави;

  • формування спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

  • спеціальні збори (переважно обов’язкові);

  • добровільні внески й пожертвування;

  • позики;

  • кредити;

  • за рахунок бюджетних коштів.

Залежно від рівня, на якому утворюються державні цільові фонди, вони можуть бути:

  • державними;

  • місцевими.

Залежно від терміну дії державні цільові фонди поділяються на:

  • постійні , створення яких пов’язане з виділення окремих функцій держави (наприклад, пенсійне забезпечення тощо);

  • тимчасові, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються за конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.

Залежно від напрямків використання коштів розрізняють фонди:

  • соціальні;

  • економічні;

  • науково-дослідні;

  • страхові;

  • міждержавні тощо.

До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів тощо.

До економічних державних цільових фондів належать Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо.

До науково-дослідних фондів в Україні належить Державний інноваційний фонд.

Найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням в Україні є соціальні фонди.

В умовах переходу до ринкових відносин відбувається різка поляризація доходів та рівня життя окремих категорій населення. Наявність певних груп громадян, низький рівень матеріального забезпечення яких пов’язаний з незалежними від їхніх зусиль причин (кризові явища в економіці, стан здоров’я, вік, втрата роботи тощо), зумовлює необхідність формування механізму соціального захисту населення.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно діючого законодавства України.

Основними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування є:

  • пенсійне страхування;

  • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

  • страхування на випадок безробіття;

  • страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності.




  1. Пенсійний фонд України, його функції, формування та використання.


Пенсійний фонд України був створений у 1991 році. Головними завданнями фонду є:

    • пенсійне забезпечення населення;

    • фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів;

    • міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами формування Пенсійного фонду України є:

  • обов’язкові внески суб’єктів господарювання і громадян;

  • кошти Державного бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

  • добровільні внески і пожертвування;

  • інші надходження.

Кошти акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на:

  • виплату пенсій (трудових і соціальних);

  • виплату пенсій військовослужбовцям;

  • виплату допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів;

  • реалізацію державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій громадян, що потребують допомоги;

  • організацію та проведення роз’яснювальної роботи;

  • забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.




  1. Фонд соціального страхування України, його функції, формування та використання.


Функціонування фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пов’язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Із Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюються видатки на:

  • виплату допомог:

  • по тимчасовій непрацездатності;

  • у зв’язку з вагітністю і пологами;

  • при народженні дитини;

  • по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку;

  • на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

  • санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування;

  • забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Кошти фонду спрямовуються на:

  • фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

  • відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

  • відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом;

  • виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;

  • надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.




  1. Фонд сприяння зайнятості населення, його функції, формування та використання.




  • Фонд сприяння зайнятості населення було створено відповідно до Закону „Про зайнятість населення”. Він є самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням зайнятості.

Бюджет Фонду сприяння зайнятості на наступний рік розробляється на основі державних і регіональних програм і подається на затвердження до Кабінету Міністрів України або відповідно до місцевих державних адміністрацій. Державний центр зайнятості, а також обласні, районні та міські центри зайнятості в межах передбачених асигнувань самостійно розпоряджаються коштами фондів.

За рахунок коштів Фонду здійснюються виплати:

  • допомог по безробіттю;

  • відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та перекваліфікацією;

  • матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;

  • дотацій роботодавцям для створення робочих місць;

  • допомог на поховання безробітних.




  1. Єдиний соціальний внесок.


8 липня 2010 року за №2464-VІ прийнятий Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» згідно з яким в Україні вводиться єдиний соціальний внесок. Він замінить існуючі обов'язкові внески в чотири фонди державного соціального страхування.

Закон передбачає з 1 січня 2011 року консолідацію у Пенсійному фонді України всіх функцій соціального страхування: поставлення на облік, формування і ведення Державного реєстру соціального страхування, забезпечення єдиної звітності, контроль за сплатою єдиного соціального внеску і стягнення заборгованості.


^ Що ж таке соціальний внесок? Для чого він потрібен? Як і в яких розмірах його сплачувати?

Єдиний соціальний внесок - це єдиний платіж до Пенсійною фонду, який міститиме в собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування. Якщо у вас є робота, яку ви як роботодавець пропонуєте працівникам, то відповідно, ви й виплачуєте за неї зарплату. З неї проводиться відрахування до Пенсійного фонду та ще трьох соціальних фондів - страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві. Які це несе незручності для роботодавця, зрозуміло:

потрібно в усіх чотирьох фондах стати на облік;

робити відрахування до цих фондів;

заповнювати звітність по кожному фонду та звітувати в кожен окремо;

стежити за термінами подання звітності в чотирьох фондах.

Введення ж єдиного соціального внеску полегшить подання звітності до цих фондів - всі ці відрахування зводяться в один єдиний соціальний внесок, який сплачується однією сумою. Замість звітування в 4 різні інстанції ви будете сплачувати і звітуватися лише до Пенсійного фонду - адже саме Пенсійний фонд буде адмініструвати цей внесок.

Вираховуватись єдиний соціальний внесок буде за тим же механізмом, за яким сплачуються в даний момент внески до Пенсійного фонду. Як відомо, на даний момент внески складаються з:


відрахувань із зарплати самого найманого працівника;

нарахувань на фонд оплати праці які проводить і оплачує роботодавець.


Із зарплати працівника відраховується приблизно 3,6 відсотка - тобто 2 відсотки із зарплати надходить до Пенсійного, 1,6 відсотка - до інших соціальних фондів. Відповідно до Закону, розмір єдиного внеску, який утримується із зарплати найманого працівника, збережеться у цих межах.


А ось для роботодавця розмір цього соціального внеску буде коливатися в залежності від діяльності, і визначатися так званими класами ризику (класів ризику 67). Перший, найменший, має відрахування в сумі 36,76 відсотка, останній, найбільший, - 49,7 відсотка. Якщо ви проводите діяльність за декількома напрямками, то визначатися клас професійного ризику буде за основним видом економічної діяльності. Згідно з цим класом буде визначено відсоток нарахувань на фонд оплати праці, який матиме сплатити роботодавець. Наприклад, для бюджетних установ цей розмір становитиме 36,3 відсотка для платників, які уклали з працівниками договори цивільно-правового характеру, - 34,7 відсотка.

Нарахування єдиного внеску здійснюватиметься в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

З дня набрання чинності Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний або фіксований податок), нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону. Ця категорія платників самостійно визначатиме для себе розмір єдиного внеску, який не може бути менше мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого Законом на місяць.

Підприємці на загальній системі оподаткування та особи, які забезпечують себе самостійно, будуть сплачувати єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску також не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Розщеплення суми єдиного соціального внеску буде проводити Держказначейство, зараховуючи потім складові соціального внеску на рахунки відповідних соціальних фондів. До речі, на рівні району буде відкрита велика кількість рахунків для сплати єдиного внеску - приблизно 85. І все це для того, щоб кошти єдиного соціального внеску правильно розмежовувалися між фондами соціального страхування відповідно до тарифів, закріплених законодавством.

Єдиним органом, який буде проводити збір та контроль сплати єдиного соціального внеску, є Пенсійний фонд України. У ньому ж буде вестись державний реєстр страхувальників та застрахованих осіб.






залишити коментар
Сторінка6/13
Дата конвертації25.10.2013
Розмір3.39 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх