Програма дисципліни "фінанси" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87
1 чел. помогло.
Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів з метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки. Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він – невід’ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо знати суть, природу бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва. Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам, потрібно знати ще й тому, що Україна повільно виходить із затяжної фінансової кризи. Прерогативами за цих умов є правильні відповіді на запитання: як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, якими методами нормалізувати фінансовий стан країни та бюджетний дефіцит. Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого боку з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку. При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня економічного і соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет перерозподіляється близько 50% валового внутрішнього продукту. ^ як економічну категорію; як центральну ланку фінансової системи; як централізований фонд грошових коштів; як основний фінансовий план держави. ^ між державою і підприємствами різних форм власності; між державою і населенням; між державою і громадськими організаціями; між Україною та іншими державами та міждержавними організаціями. Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує. Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави. Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет – єдиний фінансовий план, що має силу закону. Фактори, що впливають на розмір бюджету: рівень розвитку економіки; методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту є дуже великою – близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшується – зараз біля 505 – і є тенденція до зниження); характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет. ^ Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою загальнодержавних потреб;контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять в розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.
Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Формування сучасної бюджетної системи своїм корінням сягає глибокої давнини. У ІХ-Х століттях жодна держава, окрім України, не змогла сформувати прототип сучасної бюджетної системи, яку тепер використовують більшість розвинутих країн світу. Суть такого підходу полягає в тому, що бюджет князівської сім’ї був відділений від держави. На місцях були створені відповідна служби, які забезпечували функціонування держави на низовому рівні. З розпадом Київської Русі та завоюванням її монголо-татарами, бюджетна система в первісному її зародженні втратила свій зміст та форми існування. Наступні історичні події супроводжувалися протиріччями в формуванні бюджетної системи України. У червні 2001 року Верховною Радою України був прийнятий Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування. Бюджетна система України являє собою сукупність Державного та місцевих бюджетів (їх в Україні більше 10 тисяч), побудовану з урахування економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв. В унітарних державах бюджетна система складається з двох ланок: центрального бюджету і місцевих бюджетів. У федеральних країнах до цих ланок додаються ще бюджети членів федерацій. Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Схематично склад бюджетної системи України можна зобразити наступним чином (рис. 4).  Рисунок 4. Склад бюджетної системи України. ^ – це організація і принципи побудови бюджетної системи , її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається х урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України. ^
Зосередження фінансових ресурсів в бюджетах різних рівнів дозволяє відповідним органам державної влади і управління мати фінансову базу для здійснення своїх повноважень. При цьому дуже важливо, щоб доходна і видаткова частини бюджетів по своєму складу знаходились в повній відповідності з розмежуванням функцій органів державної влади по рівнях управління, а проблема бюджетних взаємовідносин центру й регіонів успішно вирішувалась. Справа в тому, що роль місцевих органів влади у регулюванні економічних процесів і вирішенні соціальних проблем значно зросла, а їх функції суттєво розширились. Звичайно, в умовах переходу до ринкової економіки змінюються напрямки вкладення бюджетних коштів і методи бюджетної дії. Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні – між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні – між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні – на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки, бюджетні позички. Субсидіювання – це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Дотації – кошти, які надаються даному бюджету з бюджету вищого рівня в порядку бюджетного регулювання без цільового призначення для фінансування вирішення питань місцевого значення. Субвенції – це грошові засоби, що виділяються даному бюджету на конкретні цілі і на визначений строк з бюджету вищого рівня, і які підлягають поверненню у випадку недовикористання їх за цільовим призначенням у встановлені строки. Вилучення коштів – передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки – передача коштів із одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички – тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв’язку з виникненням тимчасового касового розриву (незбігання в часі фінансування видатків і надходження доходів). 3. Бюджетний процес. Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України. ^ складання проектів бюджетів; розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває у середньому близько двох років. Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду, він в Україні співпадає з календарним роком. Проте є ряд держав, у яких бюджетний рік не збігається з календарним. Наприклад, у США бюджетний рік триває з 1-го жовтня по 30-те вересня, у Швеції – з 1-го липня по 30-те червня, в Японії – з 1-го квітня по 31- ше березня. Складанню проекту бюджету передує велика і тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів України, міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях. Не пізніше 1 червня у Верховній Раді України відбуваються парламентську слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України. Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де містяться пропозиції Кабміну щодо: граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту; частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України; граничного обсягу державного боргу та його структури; питомої ваги обсягу між бюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету тощо. Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтуються на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Безпосередня робота по складанню проекту Державного бюджету виконується за дорученням Кабміну Міністерством фінансів України. На якість складання проекту бюджету здійснюють вплив різноманітні фактори як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Зокрема до них належать: вплив економічної політики уряду, само функціонування економіки, надійність інформаційної бази, науково обґрунтовані методики розрахунку показників та ін. На практиці процес складання проекту бюджету триває біля 7-ми місяців (з березня по вересень) і охоплює багато узгоджувальних операцій. Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Мінфін України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів в терміни та порядку, встановленому Мінфіном. На основі аналізу бюджетних запитів, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів, Мінфін готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15-го вересня року, що передує плановому. Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом міністрів України, подаються:
Представлений проект Закону до 1-го жовтня підлягає попередньому розгляду комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох читаннях на пленарних засіданнях Верховної Ради і приймається нею до 1-го грудня року, що передує плановому. Закон „Про Державний бюджет на відповідний рік” та постанова Верховної Ради про порядок введення його в дію публікуються в пресі для загального відома. Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет, Кабінет Міністрів має право здійснювати витрати Державного бюджету з наступними обмеженнями:
Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів. Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також населення, які пов’язані з доходами та видатками бюджетів. Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип „єдиної каси”, що дає змогу в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через установи національного банку, Укрексімбанку, Укрсоцбанку, Промінвестбанку. Вказані банки здійснюють прийом та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, прийом і видачу позабюджетних коштів установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання законом про Державний бюджет України чинності. Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним. Річний Звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:
Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою про виконання закону про Державний бюджет України представляє міністр фінансів. Верховна Рада може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету щодо використання ними бюджетних коштів. За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України. Характерною особливістю бюджетного процесу в сучасних умовах є систематичне порушення бюджетної дисципліни. Аналіз бюджетного процесу в Україні упродовж 1991-2002 років свідчить про наступне:
Негативним у бюджетному процесі є також те, що значна частина показників Державного бюджету підганяється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного господарства. Тема 12. Доходи і видатки державного бюджету.
Доходи бюджету – частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління. Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки. В Україні склалась відповідна система доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками: 1. Відносно бюджетного устрою:
2. Відносно до джерел сплати:
3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:
Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:
й місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються:
Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Доходи бюджету також поділяються на закріплені та регулюючі. ^ вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Так, в склад доходів Державного бюджету України включаються такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, ввізне мито, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету тощо. В складі доходів місцевих бюджетів закріпленими є місцеві податки і збори. Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, які передбачені програмою економічного і соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи. ^ характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування. Доходи Державного бюджету України включають:
Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом. Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна поділити на три категорії. До першої категорії видатків належать послуги державного призначення. До них належать:
До другої категорії видатків належать суспільні і соціальні послуги, тобто це є видатки на:
За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та видатки розвитку. ^ – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інші, що не належать до видатків розвитку. До поточних видатків відносять:
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяг своїх видатків відповідно з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства. Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці. Причини виникнення дефіциту зумовлені:
В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Його не слід зайво драматизувати, через те що в борг живуть і продовжують жити багато економічно розвинутих країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм. В Україні в 80-90-х роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено такими негативними явищами: 1) різким зниження ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту; 2) значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків; 3) неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки і соціальної сфери; 4) недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, що сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України. Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари і послуги, зниження матеріального добробуту населення та інших негативних явищ. Прийняття Державного бюджету України або бюджету АР Крим, місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми державного боргу. Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається. Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. У світовій практиці використовують два основних методи покриття дефіциту бюджету: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. ^ можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Наявність внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тому держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного Банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України. Отже, держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, а з іншого, - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:
|
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка: Додайте кнопку на своєму сайті:
