Програма дисципліни \"фінанси\" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87 icon

Програма дисципліни "фінанси" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87


1 чел. помогло.
Схожі
Робоча навчальна програма дисципліни (спецкурсу-спецпрактикуму) для магістрів спеціальності...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено...
Навчально-тематичний план з дисципліни «Господарське право» Зміст дисципліни «Господарське...
Робоча програма...
Зміст
Робоча навчальна програма дисципліни київ 2007 Київський національний...
Навчальна програма дисципліни (типова) фінанси статус дисципліни нормативна проф спрямув...
Методичні рекомендації до проведення практичних занять з дисципліни...
Тематичний план дисципліни Плани лекцій та семінарських (практичних) занять...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 “Фінанси всіх форм навчання та слухачів цпо...
Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять с. 10...
Робоча навчальна програма “ риторика для студентів всіх спеціальностей Програму рекомендовано...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
повернутися в початок
Тема 8. Основні засоби та оборотні активи підприємств.


Однією із складових майна підприємств є основні засоби, тобто матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більший за рік). Якщо це визначення конкретизувати, то основні засоби являють собою матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення їх в експлуатацію, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

В залежності від призначення і за роллю в процесі виробництва основні засоби поділяють на основні засоби виробничого і невиробничого характеру.

^ Основні засоби виробничого характеру - це засоби, зайняті у виробничому процесі. Причому активні основні засоби безпосередньо приймають участь у виробництві (машини, устаткування, інструменти, транспортні засоби). А пасивні основні засоби створюють необхідні умови для виробництва, проте безпосередньої участі в ньому не беруть (будівлі, споруди, передавальні пристрої).

Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, по мірі використання.

^ Основні засоби невиробничого характеру - це засоби, які не зайняті у виробничому процесі і не переносять своєї вартості на вироблений продукт (житлові будинки, дитсадки, клуби), але які знаходяться на балансі підприємства. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

В Україні існує проблема встановлення оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів. Збільшення і раціональне використання саме активних основних засобів сприяє підвищенню ефективності всього виробництва.

Структура основних засобів виробничого характеру є різною в різних галузях економіки. Наприклад, частка будівель у загальній вартості основних засобів виробничого характеру найбільш висока в легкій та харчовій промисловості (44%), споруд - в паливній (17%), передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%), устаткування та робочих машин - в машинобудівному комплексі (45%).

Основні засоби в процесі експлуатації поступово втрачають свої якості, тобто зношуються. Розрізняють моральний і фізичний знос основних засобів.

Фізичний знос є результатом виробничого споживання або дії стихійних лих, техногенних аварій. Причому повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос має місце при розвитку науково-технічного прогресу і появі більш досконалих і продуктивніших основних засобів.

Відтворення основних засобів виробничого характеру - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в попередньому обсязі, або коли відбувається заміна старого устаткування на аналогічне, тобто постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

В господарській практиці використовується кілька видів вартісної оцінки основних засобів.

Первинна вартість - це фактичні затрати на придбання, спорудження і виготовлення основних засобів, тобто це є вартість, по якій купуються або створюються основні засоби.

Справедлива вартість – це вартість, за якою може бути здійснений обмін основних засобів.

Переоцінена вартість - це вартість основних засобів на певну дату після їх переоцінки.

Залишкова вартість - це вартість основних засобів з врахуванням зносу, тобто вона виражає ступінь придатності основних засобів і визначається шляхом зменшення первинної або переоціненої вартості на величину зносу.

Ліквідаційна вартість - це вартість, по якій ліквідовуються основні засоби, тобто це є, сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних засобів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за таким групами:

Основні засоби

Земельні ділянки.

Капітальні витрати на поліпшення земель.

Будинки, споруди та передавальні пристрої.

Машини та обладнання.

Транспортні засоби.

Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Робоча і продуктивна худоба.

Багаторічні насадження.

Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи

Бібліотечні фонди.

Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Тимчасові (нетитульні) споруди.

Природні ресурси.

Інвентарна тара.

Предмети прокату.

Інші необоротні матеріальні активи.

Систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) називається амортизацією.

Суми амортизаційних відрахувань визначаються за формулою:

А= Бв х Н : 100%,

де Бв - балансова вартість основних засобів;

Н - норма амортизації.

Балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де Б(а-1) - балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Таким чином, підприємства у питаннях здійснення амортизаційної політики не можуть керуватися тими чи іншими теоретичними концепціями, вони повинні притримуватися діючого законодавства.

Надзвичайно важливим питанням амортизаційної політики є науково обґрунтоване встановлення розмірів амортизаційних відрахувань, адже необґрунтоване заниження норм амортизаційних відрахувань призводить до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для відшкодування зношених основних засобів, а штучне збільшення норм амортизаційних відрахувань призводить до збільшення собівартості продукції та, відповідно, ціни.

^ Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів;

зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації;

прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання, на суму числа років його корисного використання;

виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємств очікує виробити з використанням об’єкта основних засобів.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Всі амортизаційні відрахування нагромаджуються в амортизаційному фонді, який знаходиться у розпорядженні підприємства і є джерелом простого і розширеного відтворення.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в 3 групи, які характеризують:

1/ забезпечення підприємства основними засобами;

2/ стан основних засобів;

3/ ефективність використання основних засобів.

До показників першої групи належать:

- фондомісткість, яка характеризує забезпеченість підприємства основними засобами і визначається за формулою:

- фондоозброєність, яка показує величину вартості основних засобів, що припадає на 1 працівника і визначається за формулою:

.

До показників другої групи належать:

- коефіцієнт зносу основних засобів, який дає змогу оцінити стан основних засобів, тобто характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх періодах і визначається за формулою:

- коефіцієнт придатності основних засобів, який показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності і визначається за формулою:

Кп = 1 – Кз;

- коефіцієнт оновлення, який характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів і визначається за формулою:

- коефіцієнт вибуття, який показує інтенсивність вибуття основних засобів і визначається за формулою:

До показників третьої групи належать:

- фондовіддача, яка характеризує ефективність використання основних засобів виробничого характеру та відображає суму виробленої продукції, що припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою:

- рентабельність, яка визначає ступінь використання основних засобів виробничого характеру та показує, скільки прибутку припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою:

Таким чином, підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин.


Оборотні активи підприємств.


Для виробничої діяльності підприємства, крім основних засобів, необхідні також предмети праці і грошові кошти, які охоплюються поняттям “оборотні активи”. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних активів.

Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати Балансу.

Оборотні активи - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Оборотні активи - це активи, які протягом одного виробничого циклу або календарного року можуть бути перетворені на грошові засоби.

Оборотним активам властиві 3 стадії кругообігу: грошова, виробнича і товарна.

На першій стадії здійснюється придбання необхідних виробничих запасів.

На другій стадії в процесі виробництва створюється готова продукція.

На третій стадії – стадії реалізації – товарна форма знову перетворюється в грошову, яка одночасно і є початковою стадією наступного обороту активів.

Кругообіг оборотних активів відбувається за схемою:

Г - Т...В...Т′ - Г′.

При цьому, мета функціонування оборотних активів буде досягнута лише тоді, коли буде виконуватися рівність Г′=Г+ΔГ, тобто коли відбудеться приріст грошей в порівнянні з авансованою сумою.

До складу оборотних активів входять:

сировина;

основні матеріали;

покупні напівфабрикати;

оборотні допоміжні матеріали;

виробничі паливо;

фонди тара;

запасні частини;

малоцінні та швидкозношувані предмети;

незавершене виробництво;

витрати майбутніх періодів;

готова продукція на складі;

фонди готова продукція відвантажена;

обігу грошові кошти та їх еквіваленти

в національній валюті;

грошові кошти та їх еквіваленти в

іноземній валюті.

На відміну від основних засобів, оборотні активи споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. При цьому одна частина оборотних активів в речовій формі входить у створюваний продукт і набирає товарної форми (сировина, матеріали), а інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, проте в речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Структура оборотних активів - це питома вага окремих статей в загальній сумі оборотних активів. Структура оборотних активів має значні коливання в окремих галузях економіки. Вона залежить від складу витрат на виробництво, умов реалізації продукції, проведення розрахунків тощо.

Усі оборотні активи класифікуються наступним чином:

^ 1/ за функціональним призначенням:

- оборотні виробничі фонди (активи, які приймають безпосередню участь у процесі виробництва);

- фонди обігу (активи, які залучаються до сфери обігу і безпосередньої участі у виробничому процесі не приймають).

^ 2/ за принципом організації:

- нормовані (для яких здійснюється розрахунок нормативу, тобто мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних для безперебійного функціонування підприємства);

- ненормовані (для яких розрахунок нормативу не здійснюється).

^ 3/ за джерелами формування:

- власні (частина статутного капіталу, спрямована на формування оборотних активів);

- прирівняні до власних (стійкі пасиви, нерозподілена частина прибутку). Ці активи за своєю природою є власними, але призначені для інших цілей і тому для формування оборотних активів можуть використовуватися лише тимчасово;

- залучені (банківські позики, кредиторська заборгованість).

^ 4/ щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення:

- високоліквідні (грошові кошти, ринкові цінні папери);

- середньоліквідні (товари відвантажені, дебіторська заборгованість);

- низьколіквідні (виробничі запаси, готова продукція не відвантажена, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів).

Ефективність використання оборотних активів можна аналізувати за допомогою таких показників:

1/ коефіцієнт обороту, який показує, скільки кругооборотів здійснили оборотні активи за рік і визначається за формулою:

Ко=ТП : ОК,

де ТП - товарна продукція за рік;

ОК - середньорічні залишки оборотних активів.

2/ оборотність оборотних активів, який показує тривалість одного обороту в днях:

О=360 : Ко=360 х ОК : ТП.

Розмір оборотних активів має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення і реалізації продукції.

Визначення потреби в оборотних активах здійснюється через їх нормування. Нормування - це розрахунок мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних для забезпечення безперебійної роботи підприємства. Причому норми відображають запаси матеріальних цінностей в днях, а нормативи - грошову оцінку створених запасів.

На розмір нормативу (потреби в оборотних активах) впливають:

- обсяги виробництва;

- галузь економіки;

- тривалість виробничого циклу;

- умови реалізації продукції, постачання, форми розрахунків;

- сезонність виробництва тощо.

Норматив виробничих запасів визначається шляхом множення одноденних витрат матеріальних цінностей за цінами придбання на норму запасу в днях.

Важливим при цьому є встановлення оптимальної норми запасу в днях, яка залежить від частоти поступлень матеріальних цінностей, часу на транспортування та підготовку їх до виробництва. Тому для розрахунку норми запасу в днях прийнято визначати такі її складові:

- поточний запас - час знаходження матеріальних цінностей на складах. Він встановлюється у розмірі 50% від середньозваженого інтервалу між поставками. В основу розрахунку величини інтервалу між поставками беруться фактичні дані про частоту поставок за попередні 2 роки;

- страховий (гарантійний) запас - згідно з вітчизняними методиками рекомендовано встановлювати у розмірі 50% поточного;

- транспортний запас - час знаходження матеріальних цінностей в дорозі;

- підготовчий запас - час, необхідний на прийняття матеріальних цінностей, розвантаження, сортування, підготовку до виробництва.


^ Тема 9. Оцінка фінансового стану підприємств.


Фінансовий стан підприємства являє собою комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Передусім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Але фінансовий стан підприємства знаходиться під впливом факторів не тільки фінансового характеру, але й таких, що не мають цінової оцінки (політичні і загальноекономічні зміни, реорганізація галузі, зміна форми власності тощо).

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- визначення рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними активами;

- оцінка становища суб’єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Користувачами інформації про фінансовий стан підприємства є власники підприємства, інвестори, банківські установи, партнери по бізнесу, професійні учасники ринку цінних паперів, працівники податкової служби, страхові компанії, інші учасники економічних відносин.

В зв’язку з цим розрізняють зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

- орієнтація аналізу на публічну (зовнішню) звітність підприємства;

- множинність користувачів;

- різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу;

- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані.

Внутрішній аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.

Інформація, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю поділяється на відкриту та закриту (таємну).

Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності і виходить за межі підприємства, є відкритою.

Але кожне підприємство розробляє свої планові і прогнозні показники, норми, нормативи, ліміти і тарифи тощо. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й “ноу-хау”. Підприємство має право тримати таку інформацію в таємниці, тобто вона є закритою.

При аналізі фінансового стану використовуються такі форми бухгалтерської звітності як форма №1 (Баланс підприємства), форма №2 (Звіт про фінансові результати) та форма №3 (Звіт про фінансово-майновий стан підприємства).

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один (нехай і найважливіший) показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання: наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні? У кожного з партнерів підприємства (акціонерів, банківських установ, податкових адміністрацій) є свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер міг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані зацікавлене, передусім, саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банківськими установами та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Платоспроможність характеризує здатність підприємства своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають з торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру. Іншими словами, платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги у випадку одночасного пред’явлення вимоги про сплату з боку усіх кредиторів.

Ліквідність - це показник, який свідчить про те, як швидко підприємство може продати активи й одержати кошти для оплати своїх зобов’язань.

Іншими словами, ліквідність підприємства - це співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань підприємства. Поточні активи - це активи, що постійно обертаються у процесі господарської діяльності підприємства (оборотні активи). У Балансі вони відображаються у рядках 100-250 розділу ІІ Активу. А поточні зобов’язання - це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати Балансу. Вони відображаються у розділі IV Пасиву.

Таким чином, ліквідність - це є співвідношення величини ліквідних активів підприємства і його короткострокової заборгованості.

Найбільш ліквідними є грошові кошти (ними одразу можна погасити борги), а також ринкові цінні папери. Менш ліквідними є дебіторська заборгованість, товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво.

Основними показниками ліквідності та платоспроможності є наступні.

Найбільш узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт загальної ліквідності. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на 1 гривню поточних зобов’язань.

Коефіцієнт загальної ліквідності не є абсолютним показником спроможності підприємства повернути борги, оскільки він характеризує наявність оборотних активів, але не їх якість.

А більш суворим показником ліквідності є коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються більш ліквідні поточні активи, тобто не враховуються запаси.

Теоретичне значення показника повинно бути не меншим 0,7-0,8. Згідно міжнародних стандартів його значення повинно бути більшим від 1.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена негайно.

Цей коефіцієнт показує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені високоліквідними коштами.

Теоретичне значення цього показника становить від 0,2 до 0,35

Розглянемо також коефіцієнти, за допомогою яких аналізується можливість погашення довгострокових зобов’язань та оцінюється здатність підприємства функціонувати тривалий період часу, тобто оцінюється фінансова стійкість підприємства.

^ Є наступні типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли запаси і витрати підприємства формуються лише за рахунок власних оборотних активів;

2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати забезпечуються величиною власних оборотних активів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий фінансовий стан - коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство стоїть на межі банкрутства.

Фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів (джерела коштів - власний і позиковий капітал) та ступенем залежності від зовнішніх кредиторів.

^ Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, є наступні:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії, незалежності) = Власний капітал : Активи підприємства .

Цей коефіцієнт характеризує частку власного капіталу у майні підприємства, тобто відображає незалежність підприємства від займаних джерел. Чим більшим є цей показник, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство, але бажано, щоб його значення було не меншим 0,5. Для України цей коефіцієнт повинен бути не меншим 0,2. Якщо ж значення коефіцієнта становить 1, то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації позикового капіталу:

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу = Позиковий капітал : Активи підприємства.

Сума цих двох коефіцієнтів повинна становити 1 (0,86 + 0,14 = 1).

З приводу ступеня залучення позикових коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є наступна: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, а залученого - якнайменшою. Адже у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства і характеризує залежність підприємства від зовнішніх займів.

Коефіцієнт співвідношення = Позиковий капітал : Власний капітал.

Він показує, скільки залучених коштів підприємство використало на 1 гривню вкладених в активи власних коштів.

Теоретичне значення цього показника повинно бути меншим за 1. Збільшення його величини свідчить про втрату фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт фінансової залежності = 1 : Коефіцієнт автономії = Активи підприємства : Власний капітал.

Якщо його значення наближається до 1, то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Зростання коефіцієнту фінансової залежності в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу = Власні оборотні активи (кошти) : Власний капітал.

Це означає, що біля 50% власного капіталу підприємства вкладено в оборотні активи (тобто, використовується для фінансування поточної діяльності), а решта - капіталізована.

Одним із важливих показників для потенційних інвесторів є вартість чистих активів у розрахунку на 1 акцію. Він визначає забезпеченість акцій активами підприємства. Крім того, має практичне значення у випадку ліквідації підприємства: саме стільки коштів отримає власник простих акцій на кожну свою акцію.

Чисті активи - це вартість активів підприємства за мінусом нематеріальних активів і всієї суми боргів.

До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності (рентабельності).

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками.

Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності.


Тема 10. Державні фінанси.



  1. Система державних фінансів.

  2. Призначення і роль державних фінансів.

  3. Правові та організаційні засади державних фінансів.




  1. Система державних фінансів.


Державні фінанси – складова частина фінансової системи держави центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Державні фінанси – головні ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; державний кредит.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов’язані між собою.

Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю суттю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу бюджетної системи держави. Бюджетну систему складає сукупність усіх бюджетів держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального устрою в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад в державі.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення в Україні включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу.


  1. Призначення і роль державних фінансів.


Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їх загальної кількості, що створюється в державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціонування державних фінансів.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначення держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потре, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До них належить, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, захист окремих категорій громадян, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, соціальний забезпечення та страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва й добробуту населення. Для побудови такої моделі необхідно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов’язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватись у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід враховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечити його ефективне виконання. Однак зниження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, і врешті – фінансовий розлад в державі.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочення також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населення тощо.

Пре розподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, - це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються.

За умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об’єкта оподаткування, передбачених пільг , ставок податків і платежів, строків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механізмом впливу на економічні і соціальні процеси, що й окреслює роль фінансів на макрорівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат – пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування. Склад і напрямки використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; утримання органів державного управління, посольств, консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до10% від валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% від загальної суми державних видатків розвинутих країн. До складу видатків, пов’язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі народного господарства, субсидії приватному капіталу, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Соціальні функції держави втілюються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найвразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 50% від загального обсягу державних витрат розвинутих країн світу.


  1. Правові та організаційні засади державних фінансів.


Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних та фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб’єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати по податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту про його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Виключно Законом України „Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку й реалізацію фінансової політики.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.






залишити коментар
Сторінка4/13
Дата конвертації25.10.2013
Розмір3.39 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх