Програма дисципліни \"фінанси\" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87 icon

Програма дисципліни "фінанси" 5 короткий зміст лекцій 9 термінологічний словник 65 тематика практичних занять 87


1 чел. помогло.
Схожі
Робоча навчальна програма дисципліни (спецкурсу-спецпрактикуму) для магістрів спеціальності...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено...
Навчально-тематичний план з дисципліни «Господарське право» Зміст дисципліни «Господарське...
Робоча програма...
Зміст
Робоча навчальна програма дисципліни київ 2007 Київський національний...
Навчальна програма дисципліни (типова) фінанси статус дисципліни нормативна проф спрямув...
Методичні рекомендації до проведення практичних занять з дисципліни...
Тематичний план дисципліни Плани лекцій та семінарських (практичних) занять...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 “Фінанси всіх форм навчання та слухачів цпо...
Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських занять с. 10...
Робоча навчальна програма “ риторика для студентів всіх спеціальностей Програму рекомендовано...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
повернутися в початок
Тема 2. Фінансові ресурси.


В процесі розподілу валового внутрішнього продукту у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.

Отже, фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу і використання ВВП за певний період часу (макрорівень).

Поняття фінансові ресурси визначають також як акумульовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства (мікрорівень).

Джерелом утворення фінансових ресурсів є вироблений валовий внутрішній продукт. Із трансформацією вартості ВВП у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення, і вони починають діяти як складова частина економічного механізму.

Загалом, фінансові ресурси являють собою сукупність доходів, надходжень, які перебувають в розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення.

Фінансові ресурси держави охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного сектора.

В розпорядженні держави знаходяться ресурси бюджетної системи, централізованих і окремих децентралізованих фондів грошових коштів, а також державних фінансових інституцій (Національного банку, державних кредитних установ тощо).

Джерела формування фінансових ресурсів держави:

Національний доход.

Амортизаційний фонд.

Відрахування підприємств у централізовані фонди державного соціального страхування, інші позабюджетні фонди.

Національне багатство, яке залучене в господарський оборот ( продаж золотого запасу країни, енергоносіїв тощо).

Надходження від зовнішньоекономічної діяльності держави, а також поступлення від продажу державних цінних паперів.

Поступлення від населення у вигляді сплати податків, проведення лотерей, доходи від надання позик.

Кредитні ресурси національного банку як державний грошовий резерв, закріплений за національним банком у вигляді статутного, резервного та інших фондів.

Джерелами фінансових ресурсів підприємств є статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, резервний капітал, кредити й позики, кредиторська заборгованість та ін. Таким чином, фінансові ресурси підприємств поділяють на власні й залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статутний , резервний капітал, прибуток тощо). Залучені ресурси – це грошові кошти, отримані на фінансовому ринку, у постачальників, інших кредиторів, які набувають характеру заборгованості (кредити і позики; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень централізації податків та інших обов’язкових платежів призводить до зростання фінансових ресурсів державного сектора і, відповідно, зменшення фінансових ресурсів підприємств, що негативно відображається на результатах їх діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

Основні напрями використання фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні держави:

розвиток галузей економіки;

фінансування закладів соціальної сфери;

соціальний захист населення;

охорона навколишнього середовища;

управління;

оборона країни;

створення матеріальних та фінансових резервів тощо.

^ Напрями використання фінансових ресурсів підприємств є:

розширене відтворення і розвиток підприємств;

вирішення соціальних проблем;

матеріальне стимулювання;

створення фінансових резервів;

задоволення інших потреб.

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які являють собою грошові кошти, що свідомо відволікаються з господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення.

Фінансові резерви створюються лише у грошовій формі і їх створення є необхідною умовою нормального розвитку економіки.

Основні методи формування фінансових резервів:

- бюджетний (створення в складі кожного бюджету резервного фонду. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада);

- галузевий (створення резервів на рівні міністерств, галузей, відомств. Утворюються резерви за рахунок відрахувань з прибутку підпорядкованих підприємств і витрачаються на допомогу цим же підприємствам);

- госпрозрахунковий (формування фінансових резервів підприємств, організацій, установ. Найпоширенішими такі резерви є в сільському господарстві. Держава законодавчо встановлює обов’язковий порядок формування резервного фонду для акціонерних товариств у розмірі 25% від величини статутного капіталу);

- страховий (утворення фондів страхових організацій. Страхові фонди створюються за рахунок внесків учасників страхування, і лише ці учасники можуть розраховувати на виплати із страхових фондів).

Одним із видів бюджетних резервів є резервний фонд Державного бюджету України. Його створення, на відміну від місцевих бюджетних резервів, є обов’язковим. Формується він для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбаченими при складанні проекту Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється у розмірі до 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету і входить до складу видатків Державного бюджету.

Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Головними напрямками витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету України є:

- фінансування витрат, пов’язаних із надзвичайними ситуаціями;

- фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

- непередбачені витрати, пов’язані з введенням нових законів;

- інші заходи, які не могли бути передбаченими під час затвердження Державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резервного фонду Державного бюджету України не можуть використовуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видатків, передбачених у Державному бюджеті.

Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою про витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету.

Одним із видів фінансових резервів є золотий і валютний запаси країни.


^ Тема 3. Фінансова система.


Аналіз закономірностей розвитку фінансових відносин свідчить про наявність спільних ознак в їх сутності. До них належать, як раніше відмічалось, розвиток товарно-грошових відносин та існування держави як суб’єкта цих відносин. Проте спільні ознаки всіх фінансових відносин не виключають певні відмінності між ними. В зв’язку з цим можна говорити про систему цих відносин, тобто фінансову систему.

Фінансова система – це сукупність різних сфер (ланок) фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні та використанні фондів грошових засобів та різною роллю в суспільному відтворенні.

З організаційної точки зору, під фінансовою системою розуміють всі фінансові установи країни, які обслуговують грошовий обіг.

В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему, можна виділити такі сфери:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб’єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Кожна з цих сфер має організаційну структуру і складається з декількох ланок, які схематично зображені на рис. 2.






Фінансовий ринок

Рис. 2. Схема фінансової системи України.


Фінанси підприємств різних форм власності є основою єдиної фінансової системи країни і обслуговують процес створення і розподілу ВВП і НД в державі. Від стану фінансів комерційних підприємств залежить забезпеченість централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку, метою якого є обов’язкове отримання прибутку. Відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на розширення і розвиток. Вони самостійно розподіляють виручку від реалізації продукції, формують і використовують фонди виробничого і соціального розвитку, вишукують необхідні їм засоби для розширення виробництва продукції, використовуючи кредити і можливості фінансового ринку.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їх затрат. Це – лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.

Громадські організації та доброчинні фонди – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій та доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності ( а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є вступні і членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування.

Загальнодержавним фінансам належить провідна роль у забезпеченні визначених темпів розвитку всіх галузей народного господарства, перерозподілі фінансових ресурсів між галузями економіки і регіонами країни, виробничою і невиробничою сферами, окремими групами населення. Провідне місце в державних фінансах належить державному бюджету.

Державний бюджет представляє собою форму створення та використання централізованого фонду грошових засобів для забезпечення функцій органів державної влади. Державний бюджет – це основний фінансовий план держави. Через бюджет держава фінансує галузі народного господарства, освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво, оборону країни, утримання апарату державного управління тощо. За допомогою бюджету створюється можливість маневрування грошовими коштами і цілеспрямовано впливати на темпи і рівень розвитку суспільного виробництва, рівень життя населення.

Загальнодержавні фонди цільового призначення (позабюджетні фонди) – це засоби державних та місцевих органів влади, пов’язані з фінансуванням видатків, що не включені в бюджет. Вони формуються за рахунок обов’язкових відрахувань, які для звичайного платника податків ні чим від податків не відрізняються. Специфіка цих фондів полягає в тому, що вони мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу мобілізації державою тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення на принципах поверненості і платності для фінансування державних видатків. Він також використовується з метою стабілізації грошового обігу в країні. Існування державного кредиту веде до утворення державного боргу як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами і міжнародними організаціями. Державний кредит – це також сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі кредитора й гаранта.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. В соціально орієнтованій ринковій економіці стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому. Доходи домогосподарств формуються із наступних джерел: заробітна плата працюючих членів; соціальна допомога та пенсії; доходи від підсобних господарств та присадибних ділянок; доходи від власного бізнесу; дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів тощо. Основну частку видатків домогосподарств становлять видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку, соціально-культурні потреби, нагромадження.

Страхування забезпечує відшкодування можливих збитків від стихійних лих та нещасних випадків, а також сприяє їх попередженню. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій різних форм власності. Використовуються страхові фонди на відшкодування завданих збитків, у разі настання страхового випадку.

Серед сфер фінансової системи фінансовий ринок займає особливе місце і представляє собою сукупність фінансових відносин які виникають в процесі купівлі-продажу фінансових активів (валюти, цінних паперів, кредитних ресурсів тощо). На фінансовому ринку мобілізуються тимчасово вільні кошти підприємств і населення і спрямовуються в ті галузі, які потребують додаткового фінансування і забезпечують достатній рівень доходу.


Тема 4. Фінансова політика і фінансовий механізм.



  1. Сутність і значення фінансової політики.

  2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики.

  3. Фінансова політика України на сучасному етапі.




  1. Сутність і значення фінансової політики.


В будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Таким чином, фінансова політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.

Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом фінансової політики. Ними розробляються заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

Фінансова політика включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення рівня життя населення.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

врахування дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства;

вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;

врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;

комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

^ В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на тривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань. Вибір довгострокових цілей і розробка цільових програм у фінансовій політиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямках економічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції й спаду виробництва тощо.

^ Фінансова тактика – це методи вирішення фінансових завдань на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та ін.



  1. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики.


Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму зводить до двох основних функцій: фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансове регулювання – це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами за використання фінансів.

Структура фінансового механізму досить складна (рис. 3).

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування і прогнозування. Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадії визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки та соціальної сфери.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.




Рисунок 3. Склад фінансового механізму.


Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки.

Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення тощо. Вони можуть бути загальні та індивідуальні (витрати бюджету на одного жителя; розмір податків, що сплачується одним працівником тощо)

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів ( ставки заробітних плат, пенсій, стипендій; ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань тощо).

Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємства або громадянина (ліміти бюджетного фінансування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян тощо).

Резерви покликані нейтралізувати негативний вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому (фінансові резерви підприємства; валютні резерви Національного банку; резервні фонди комерційних банків і страхових компаній тощо).

До фінансових стимулів належать пільги за податками, податкові канікули та ін.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового механізму і його окремих елементів з інтересами держави, суб’єктів господарювання та громадян.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;

забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

підвищення результативності фінансового контролю;

вдосконалення механізму дії фінансових важелів;

адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.


  1. Фінансова політика України на сучасному етапі.


Фінансова політика України має ряд недоліків, до яких належать:

Нездатність фінансової політики швидко реагувати на умови розвитку держави, що постійно змінюються, невміння знаходити потрібні способи вирішення нагальних проблем;

Відсутність стратегічних концептуальних розробок;

Проведення часткових недостатньо обґрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на миттєву вигоду;

Відрив фінансової політики від фактичного стану справ у народному господарстві країни;

Порушення важливої вимоги правильного ведення фінансового господарства – жити відповідно до можливостей та ін.


^ Тема 5. Фінансове планування.


Планування передбачає визначення основних завдань діяльності суб’єктів господарювання на перспективу.

Фінансове планування - складова частина загальноекономічного планування, пов’язана з управлінням фінансами.

Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).

Фінансовий план являє собою план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливістю фінансових планів є те, що вони складаються виключно в грошовій формі.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар), в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).

^ За тривалістю дії такі плани поділяють на:

- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1 року);

- поточні (складаються на 1 рік);

- оперативні (складаються на квартал, місяць).

^ Принципами фінансового планування є:

- наукова обґрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

- безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

- стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: коефіцієнтів, нормативний, балансовий, економіко-математичні, економічного аналізу.

Метод коефіцієнтів передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів. Приклад: в плановому періоді обсяги реалізації продукції збільшаться на 20%. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього визначаємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.

Цей метод надзвичайно простий в застосуванні, але він має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.

Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв’язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це - нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.

Нормативний метод є більш ефективним при умові, що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

- вони мають бути науково обґрунтованими;

- прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід;

- стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув’язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених коштів і підприємства повинні розраховувати лише на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

^ Баланс доходів і видатків - це поточний фінансовий план, який складається на підприємстві і розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Платіжний календар – це оперативний фінансовий план, який складають на квартал з розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає чіткіше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.

Бізнес-план - це план реалізації певного проекту або угоди, які потребують вкладення коштів. Складається бізнес-план у випадках:

- приватизації;

- продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору;

- при створенні спільних підприємств за участю держави;

- при наданні підприємству кредитними установами довгострокових позик (для обґрунтування повернення кредитів).

В перших розділах бізнес-плану подається загальний опис проекту, вказується його мета, виробничі характеристики майбутнього підприємства, принципи та методи керівництва ним.

Заключні розділи бізнес-плану - фінансові. В них подаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, тобто бюджетні організації. Кошторис містить два основних розділи:

I. Доходи:

- надходження коштів із загального фонду бюджету;

- поступлення з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку, доходи від підсобних господарств тощо).

II. Видатки:

- оплата праці працівників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання предметів постачання і матеріалів;

- оплата послуг з утримання установи;

- відрядження;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

- капітальні видатки;

- інші.

Бюджет як фінансовий план завжди складається з двох частин: дохідної і видаткової.

I. Доходи:

- податки;

- відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету;

- неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів тощо).

II. Видатки:

- на народне господарство (капітальні вкладення, дотації);

- соціальний захист населення;

- оборону;

- управління;

- утримання соціальної сфери;

- екологію;

- створення державних резервів;

- на інші цілі.

Перевищення видатків над доходами спричинює дефіцит бюджету.

Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямів їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб’єктів господарювання і населення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного та соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів та витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Основними напрямами удосконалення фінансового планування в сучасних умовах є:

- забезпечення стабільних умов господарювання, а отже, стабільного надходження податків та зборів до бюджету;

- підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке останнім часом майже не використовується через наявність негативних тенденцій у розвитку економіки і неможливість точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як підприємства, так і регіони зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів виходять за межі одного року і потребують свого обґрунтування;

- широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки у фінансовому плануванні.






залишити коментар
Сторінка2/13
Дата конвертації25.10.2013
Розмір3.39 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх