5. Особливості управління власним капіталом підприємства icon

5. Особливості управління власним капіталом підприємства


Схожі
«Управління власним капіталом підприємства»...
5. управління прибутком...
1. Сутність, роль та методологічні основи менеджменту...
План Гуманітарний інститут 1 Курсова робота 1 І...
Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства...
The algorithm of functioning of enterprise on the basis of the system of...
Апарат верховної ради україни інформаційне управління відділ інформаційно-бібліотечного...
П л а н
Лекція №2 Стратегічне планування та управління з дисципліни "Державне управління І регулювання...
План лекції Морфо-функціональні особливості внс...
«Міжнародні конкурентні переваги підприємства та механізми їх забезпечення»...
Тест 13 розвиток науки управління 16 Розвиток науки управління 16...



Загрузка...
скачать
Тема 5. Особливості управління власним капіталом підприємства


1. Політика формування власних фінансових ресурсів.

Фінансову основу підприємства представляє сформований їм власний капітал. На діючому підприємстві він представлений наступними основними формами):

1. Статутний фонд. Він характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. ^ Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. ^ Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва й інші. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими і внутрішніми документами підприємства.

4. ^ Нерозподілений прибуток. Вона характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця прибутку призначена для капіталізації, тобто для ^інвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі чи відсотків дивідендів) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу.

^ 1. Формуванню за рахунок власного капіталу необхідного обсягу внеоборотных активів. Сума власного капіталу підприємства, авансована в різноманітні види його внеоборотных активів (основні засоби); нематеріальні активи; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; довгострокові фінансові вкладення й ін.), характеризується терміном власний основний капітал.

^ 2. Формуванню за рахунок власного капіталу визначеного обсягу оборотних активів. Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва; запаси готової продукції; дебіторську заборгованість; грошові активи й ін.), характеризується терміном власний оборотний капітал.

Сукупність усіх майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу, характеризується терміном "чисті активи підприємства".

Оптимізація складу власного капіталу в розрізі основного й оборотного його видів вимагає обліку галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування внеоборотных і оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної стратегії формування капіталу підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється по наступним основних етапах:

^ 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

^ На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у предплановом періоді.

^ На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

^ На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в предплановом періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відбиває тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

^ 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, формованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

^ 4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел. Тому що основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань, то в першу чергу випливає в процесі планування цих показників передбачити можливості їхнього росту за рахунок різних резервів.

^ 6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації ґрунтується на наступних критеріях:

а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел суще-. ственно перевищує плановану вартість привле- чения позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпеченні збереження керування підприємством первісними його засновниками. Ріст додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може привести до втрати такої керованості.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинний відповідати поставленої мети.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів зв'язана з рішенням наступних основних задач:

  • забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

  • формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

  • формуванням на підприємстві ефективної амортизаційної політики;

  • формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) чи залучення додаткового пайового капіталу.


2. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

  • необхідність постійного корегування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;

  • оцінка вартості власного капіталу що залучається і носить ймовірностний, а значить умовний характер;

  • суми виплат власникам капіталу входять до складу прибутку що оподатковується, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим;

  • залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

  • залучення власного капіталу не пов’язано з поверненим грошовим потоком за основною його сумою, що означає вигідність використання цього джерела підприємством не дивлячись на більш високу його вартість.

Базові елементи вартості власного капіталу:

  1. Вартість функціонуючого власного капіталу.

  2. Вартість нерозподіленого прибутку.

  3. Вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу:

  • привелійовані акції;

  • прості акції.


3. Фінансовий механізм управління формуванням операційного прибутку.

Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, що характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Вона являє собою суму наступних видів прибутку підприємства:

• прибутку від реалізації продукції (чи операційний прибуток);

• прибутку від реалізації майна;

• прибутку від позареалізаційних операцій.

Серед цих видів головна роль належить операційного прибутку, на частку якої приходиться в даний час 90—95% загальної суми балансового прибутку. На багатьох підприємствах вона є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому керування формуванням прибутку підприємства розглядається звичайно як процес формування операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції).

Основною метою керування формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення її суми.

Механізм керування формуванням операційного прибутку будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, що одержала назву "Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне керування цим процесом на підприємстві.

У процесі керування формуванням операційного прибутку на основі системи "Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" підприємство вирішує ряд задач:

1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду.

2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді. Операційна діяльність у тривалому періоді в порівнянні з коротким періодом перетерплює наступні основні зміни:

а) з ростом обсягу реалізації продукції періодично зростають постійні операційні витрати. Це зв'язано зі збільшенням парку використовуваних машин і устаткування (що приводить до росту амортизаційних відрахувань), підвищенням чисельності працівників апарата керування (що приводить до росту витрат на його зміст) і т.п.;

б) з насиченням ринку в результаті росту обсягу реалізації продукції підприємство змушене знижувати рівень цін, що приводить до відповідного зменшенню темпів росту чистого операційного доходу;

в) за рахунок більш ощадливого використання сировини і матеріалів, росту продуктивності праці операційного персоналу, укрупнення партій закуповуваної сировини і продукції, що відвантажується, поступово знижується рівень перемінних операційних витрат на одиницю продукції. Усі ці зміни в силу взаємозв'язку розглянутих факторів з операційним прибутком істотно впливають на формування її суми.

  1. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми валового операційного прибутку. Ця задача може мати і зворотну постановку: визначення планової суми валового операційного прибутку при заданому плановому обсязі реалізації продукції.


Дивідендна політика.

Розподілення прибутку є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів, тому темпи розвитку будуть залежати від того в чиїх руках знаходиться контрольний пакет акцій і якими мотивами керуються акціонери. Якщо він є твердим ядром акціонерів, які розраховують на отримання доходів від акцій в перспективі за рахунок росту їх курсу, акціонерне товариство може здійснювати послідовну політику технічного розвитку конкурентного, інноваційного та підприємницького типу.

Обсяг реінвестованого прибутку залежить від дивідендного виходу – проценту прибутку, який виплачується акціонерам. Тому рішення про виплату дивідендів є одночасно рішенням про фінансування інвестицій. В силу цього, з точки зору фінансового управління показник дивідендного виходу є головним аспектом дивідендної політики компанії. Іншими характеристиками дивідендної політики є: стабільність дивідендів, фактори, які впливають на показник дивідендного виходу, виплата дивідендів акціями, наслідки дивідендної політики. Характеристика існуючих методик дивідендних виплат наведена у табл.1.

^ Таблиця 1.

Методики дивідендних виплат.


Назва методики

Основний

принцип

Переваги

методики

Недоліки

методики

Примітка

Методика постійного процентного розподілу прибутку

Дотримання постійного показника “дивідендного виходу”

Простота

Зниження суми дивідендів на акцію (при зменшенні чистого прибутку) призводить до падіння курсу акцій)

Методика часто застосовується на практиці, не дивлячись на застереження теоретиків

Методика фіксованих дивідендних виплат

Дотримання постійної суми дивідендів на акцію протягом тривалого періоду не залежно від динаміки курсу акцій. Регулярність дивідендних виплат

  • простота;

  • згладжування курсової вартості акцій

Якщо прибуток сильно знижується, виплата фіксованих дивідендів підриває ліквідність компанії



-

Методика виплат гарантованого мінімуму і дивідендів (Екстра)

  • дотримання постійних регулярних виплат фіксованих сум дивідендів;

  • в залежності від успішності роботи фірми – виплата дивідендів як премії додатково до фіксованої суми дивіденду.

Замість грошового дивіденду акціонери отримують додаткові акції

Згладжування коливань курсової вартості акцій

“Екстра”–дивіденди при дуже частій виплаті становляться очікуваними і перестають відігравати важливу роль у підтримці курсу акцій.

“Екстра”–дивіденди не потрібно сплачувати дуже часто

Методика виплати дивідендів акціями

Замість грошового дивіденду акціонери отримують додаткові акції

  • Зпрощується вирішення ліквідних проблем при нестійкому фінансовому стані;

  • весь нерозподілений прибуток йде на розвиток;

  • з’являються можливості маневрування структурою фінансових джерел;

  • з’являється можливість додаткового стимулювання вищих управлінців, які наділяються акціями

Інвестори можуть надати перевагу грошовій формі і почнуть зкидувати акції.

Розраховано на те що більшість акціонерів будуть задоволені отриманням акцій. Акції мають бути достатньо ліквідними, щоб у будь-який момент перетворитися на готівку

Якщо розглядати дивідендну політику тільки як рішення про фінансування, яке залежить від прибутковості інвестиційних проектів що знаходяться у розпорядженні компанії, то величина дивідендного виходу буде змінюватися в залежності від зміни кількості прийнятних для компанії проектів. Якщо у фірми є багато можливостей для інвестування коштів, то дивідендний вихід буде дорівнювати нулю; якщо фірма не має можливостей для вигідного вкладення коштів, дивідендний вихід складатиме 100%. Для проміжуточної ситуації значення дивідендного виходу буде приймати значення від 0 до 100%.

Однією з відомих дивідендних моделей є формула:



де Р – ринкова ціна акції; D – дивіденди в розрахунку на одну акцію; Е – прибуток на акцію; r– рентабельність інвестицій; p – ринковий рівень капіталізації.

Коли r>p, то ринкова ціна акції досягає максимального значення при D=0, тоб то при нульовому дивідендному виході

В цьому випадку



Коли r=p, ринкова ціна акції досягає максимального значення при D=E, тоб то при дивідендному виході 100%.

В цьому випадку Pp=D=E, тоб то капіталізація ринкової вартості акції дорівнює дивідендам на акцію при дивідендному виході 100% або прибутку на акцію. При цьому вигоди акціонерів не залежать від варіанту розподілу прибутку: чи отримує він дивіденди чи реінвестує прибуток.

Коли r
величина (r/p)Ep=D.

Таким чином, аналіз дивідендів як пасивного залишку, який визначається тільки наявністю інвестиційних пропозицій, свідчить про те, що для інвесторів не існує різниці між виплатою компанією дивідендів та накопиченням нерозподіленого прибутку. Якщо рівень рентабельності інвестиційних проектів перевищує ринковий рівень капіталізації, інвестори можуть віддати перевагу накопиченню прибутку. Якщо очікувана рентабельність інвестицій дорівнює необхідній, то з точки зору інвесторів, жодний з варіантів не має переваг. Навпаки, якщо очікуваний прибуток від реалізації проекту не забезпечує певний рівень рентабельності, інвестори надають перевагу виплаті дивідендів. У випадку коли компанія може отримувати в результаті реалізації інвестиційних проектів прибуток, який перевищує ринковий рівень капіталізації, то інвестори готові надати їй можливість розходувати на інвестиційні цілі стільки, скільки необхідно на фінансування всіх проектів.

Однак такий підхід до дивідендної політики не завжди виправданий., тому що для інвесторів має значення чи отримають вони свій дохід у формі дивідендів чи у формі підвищення курсу акцій. Тому дивідендна політика має відігравати більш активну роль і не обмежуватися політикою фінансування інвестицій.

Таким чином, при розробці дивідендної політики компанії необхідно прийняти до уваги певні критерії:

  1. ^ Потреба компанії у коштах. Якщо немає змін у дивідендних ставках, задача полягає у визначенні можливих потоків коштів і можливого їх стану: необхідно визначити чи залишаться у запасі кошти після задоволення всіх потреб компанії, включаючи прибуткові інвестиційні проекти. В подібній ситуації фірма має спрогнозувати свій розвиток на тривалий час, щоб узгодити випадкові відхилення. Здатність фірми підтримувати стабільний рівень дивідендів повинна бути проаналізована у зв’язку з ймовірним розподілом майбутніх потоків грошових коштів.

  2. Ліквідність. Цей критерій характеризує здатність активів перетворюватися на гроші з невеликою уступкою в ціні. В якості показника ліквідності використовується коефіцієнт покриття (відношення оборотних коштів до короткострокової кредиторської заборгованості) та коефіцієнт ліквідності (відношення величини оборотних коштів за виключенням вартості запасів до короткострокової кредиторської заборгованості). Ліквідність компанії є основним критерієм для прийняття рішень по виплаті дивідендів. Так як дивіденди представляють собою відтік коштів, то чим більше касовий залишок і загальна ліквідність компанії, тим вища її здатність виплачувати дивіденди. Зростаюча та високодоходна компанія може й не бути ліквідною, тому що її кошти можуть бути сконцентровані в основних та оборотних фондах. Так як керівництво такої компанії за звичай намагається підтримувати деякий запас ліквідності для того, щоб забезпечити гнучкість та захист від невизначеності, воно без бажання іде ризик зменшення цього запасу заради виплати великих дивідендів. Ліквідність компанії визначається її інвестиційними рішеннями та рішеннями про фінансування. Інвестиційне рішення - це рішення про ступінь розширення активів та потреби компанії в коштах; рішення про фінансування - визначення джерела коштів для покриття цієї потреби.

  1. ^ Можливість використання залучених коштів. Ліквідність - це не єдиний спосіб забезпечення гнучкості та захисту компанії від невизначеності. Якщо у компанії є можливість швидко отримати кредит або вийти на ринок капіталу з облігаціями, вона може бути досить гнучкою. Чим крупніша компанія та чим більший її авторитет, тим простіше для неї вийти на ринок капіталу. Чим більша можливість залучити позикові кошти, тим більшою гнучкістю характеризується компанія і тим ширше її можливості щодо виплати дивідендів. Якщо є доступ до позикових коштів керівництво не повинно турбуватися про вплив процесу виплати дивідендів на ліквідність фірми.

  2. ^ Можливість втрати контролю. Якщо компанія сплачує великі дивіденди, то через деякий час вона може зіштовхнутися з необхідністю збільшення капіталу. Створюється загроза втрати контролю з боку власників контрольного пакету акцій, якщо його утримувачі не мають можливість або не бажають брати участь у новій підписці на акції. Однак якщо за компанією уважно спостерігають конкуренти або приватні особи, то низькі дивіденди можуть бути їм вигідні. Конкуренти мають можливість переконати акціонерів у тому що компанія не забезпечує їх інтереси, і що вони конкуренти, можуть впоратися з цією задачею краще. Таким чином компанія, яка ризикує втратити свій контрольний пакет, може збільшити показник дивідендного виходу щоб задовольнити своїх акціонерів.

  3. ^ Обмеження з боку кредиторів. Щоб зберегти можливість компанії обслуговувати заборгованість, кредитори у договорі про позику можуть передбачати обмеження на виплату дивідендів. Іноді керівництво компанії такі обмеження вигідні так як у цьому випадку йому не потрібно виправдовуватися перед акціонерами у накопичені прибутку на збиток поточним доходам акціонерів.

  4. ^ Стабільність дивідендів. Окрім показника дивідендного виходу інвесторів цікавить стабільність дивідендів, яка характеризується стійким зв’язком між коливаннями дивідендів та лінією тренда їх змін. Стабільність дивідендів створює інформаційний ефект. Коли прибуток зменшується, а компанія не знижує дивідендну ставку, фондовий ринок відноситься до її акцій з більшою довірою. Стабільні дивіденди можуть відображати той факт, що міркування керівництва про майбутнє компанії набагато вищі аніж можна припустити, базуючись на даних про зниження прибутку.

  5. ^ Використання планових показників дивідендного виходу. Багато зарубіжних компаній дотримуються політики встановлення планових показників дивідендного виходу у довгостроковому періоді. При цьому дивіденди змінюються з деяким лагом відносно змін прибутку.

  6. ^ Виплата додаткових дивідендів. Така політика доцільна для компаній, рівень прибутковості яких завжди коливається залежно від специфіки бізнесу.

  7. Виплата дивідендів у формі додаткових акцій. Такі дивіденди представляють собою рекапіталізацію компанії; пропорції співвідношень вкладень різних акціонерів залишаються незмінними. З точки зору інвесторів виплата дивідендів акціями може бути для них може бути для них переважної з певних причин, а саме:

  • додаткові акції можна продати і при цьому зберегти вихідний пакет. Але це лише психологічний ефект, так як з виплатою дивідендів акціями ринкова ціна акцій зменшується пропорційно збільшенню їх кількості, оскільки величина капіталу компанії при цьому не змінюється;

  • в ряді випадків компанії зберігають процент дивідендного виходу і виплата дивідендів акціями призводить до послі дуючого збільшення суми дивідендів.

  1. ^ Використання інструменту дрібнення акцій. Дрібнення передбачає збільшення кількості акцій завдяки зменшення їх номіналу. Виплата дивідендів акціями та дрібнення акцій створюють, як правило, інформаційний ефект: такі дії можуть більш переконливо, ніж публічна об’ява, свідчити про сприятливі прогнози майбутнього стану компанії.

  2. ^ Використання інструменту консолідації акцій. Консолідація означає зміну номінальної вартості акцій, при якій власник акції отримує одну нову акцію більшого рівня в обмін на певну кількість колишніх. Цей інструмент використовується тоді, коли керівництво компанії розцінює вартість акції як занижену та вважає за доцільне збільшити її ринкову ціну.

  3. ^ Мотиви викупу акцій. Викуп акцій є складовою частиною дивідендної політики і способом розміщення надлишкових коштів компанії. Інший мотив викупу акцій полягає у тому, щоб мати акції для поглинання інших компаній.




  1. Емісійна політика.

Емісійна політика представляє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, яка полягає в забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.

Етапи емісійної політики:

  1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.

  2. Визначення цілей емісії.

  3. Визначення обсягів емісії.

  4. Визначення номіналу, видів і кількості емітуємих акцій.

  5. Оцінка вартості залучаємого акціонерного капіталу.

  6. Визначення ефективних норм андеррайтингу.




Скачати 175.39 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації24.10.2013
Розмір175.39 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх