Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 070801 „Екологія та охорона навколишнього середовища icon

Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 070801 „Екологія та охорона навколишнього середовища


Схожі
Робоча програма...
Робоча програма навчальної дисципліни регіональна гідрогеологія напряму підготовки...
Робоча програма з навчальної дисципліни “екологічна безпека Освітньо-кваліфікаційний рівень...
Опорний конспект лекцій з дисципліни «політична економія» для студентів 1 курсу напряму...
Конспект лекцій для студентів напряму 051301 Хімічна технологія...
Вінниця 2012
Конспект лекцій для студентів...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 “Фінанси всіх форм навчання та слухачів цпо...
Методичні рекомендації щодо виконання дипломних робіт...
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів з галузі знань 0301 соціально-політичні...
Міністерство освіти І науки україни...



страницы:   1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ


Т.О. Шилова


ЕКОЛОГІЯ МІСЬКИХ СИСТЕМ


Аналіз та оцінка стану міського середовища


Конспект лекцій

для студентів напряму підготовки 6.070801

„Екологія та охорона навколишнього середовища”

освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”


Київ 2008

УДК 504

ББК 60.55

Ш59


Рецензенти: М.М. Дьомін, д-р архітектури, професор

С.Б. Усаковський, д-р техн. наук, професор


^ Затверджено на засіданні вченої ради факультету геоінформаційних систем і управління територіями, протокол № 5 від 27 березня 2008 року.


Шилова Т.О.

Ш59 Екологія міських систем. Аналіз та оцінка стану
міського середовища: конспект лекцій / Т. О. Шилова. – К.:
КНУБА, 2008. – 140 с.


В конспекті лекцій охоплені всі найважливіші аспекти екологічної оцінки містобудівної діяльності та взаємозв’язків природного й антропогенно створеного навколишнього середовища. Розглянуто основні терміни, методологічні та наукові основи містобудівної екології, докладно проаналізовано стан екологічних проблем в умовах урбанізації, територіальні аспекти антропогенного забруднення навколишнього середовища, зокрема, в Україні; визначено основні особливості міського середовища як специфічної екологічної системи, описані методи аналізу та пофакторної оцінки стану навколишнього середовища в умовах міста.


Призначено для студентів напряму підготовки 6.070801 „Екологія та охорона навколишнього середовища” освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”.


УДК 504

ББК 60.55

© Т. О. Шилова, 2008

© КНУБА, 2008

ЗМІСТ


Вступ……………………………………………………………….....

4

Модуль І. Наукові та методичні основи

містобудівної екології. Стан економічних

проблем в умовах урбанізації................................







5

^ Лекція 1-2 (ЗМ 1). Тема 1. Основні поняття та їх визначення…….

5

Лекція 3-4 (ЗМ 2). Тема 2. Методологічні основи містобудівної

екології .....................................................................................




20

Лекція 5-6 (ЗМ 3-7).Тема 3. Наукові основи містобудівної екології.

28

^ Лекція 7-10 (ЗМ 8-11). Тема 4. Стан екологічних проблем

в умовах урбанізації.................................................................




37

Модуль ІІ. Аналіз та оцінка міських екосистем...........

100

^ Лекція 11 (ЗМ 12-14). Тема 5. Міські екосистеми.

Стан екологічних проблем в умовах міста …….....…….....


100

^ Лекція 12-16 (ЗМ 15-24). Тема 6. Методи аналізу й оцінки стану

міського середовища…….................................…..................




106

Питання до модульних контролів………….......................................

136

Приклади типових задач з модулів……………................................

137

Список літератури................................................................................

139



Вступ


Екологічна ситуація, яка склалася в даний час у світі, спонукала все цивілізоване людство усвідомити, що подальше безвідповідальне споживацьке ставлення до природи та природних ресурсів може завершитися глобальною катастрофою. Можливості впливу людини на природне середовище стали справді колосальними: суспільство вже має достатньо технічних засобів для повного знищення природного середовища. І тому виникає необхідність пошуку шляхів гармонізації стосунків людей і природи, визначення меж допустимого антропогенного навантаження на довкілля, раціонального використання природних ресурсів. Цьому має сприяти розвиток науки, підвищена увага громадськості до стану навколишнього середовища, екологічне виховання населення.

Курс екології складний і тому досить важкий для засвоєння. Це пояснюється декількома причинами. Головна з них полягає в тому, що сучасна екологія сформувалася як міждисциплінарна наука, яка вивчає місце людського суспільства в природному середовищі. Тому в сферу екологічного знання входить не тільки класичне біологічне ядро, але й соціальні, філософські, економічні, технічні та етичні проблеми. Категорії, поняття й терміни, необхідні для вивчення екології, численні та неоднозначні. Вони часто використовуються різними авторами з неоднаковим змістовим навантаженням. Розвивається екологія досить швидко, і це створює ще одну проблему – постійне поновлення понятійного апарату.

Дисципліна «Екологія міських систем» є прикладною і розглядає взаємозв’язки природи з штучно створеним людським суспільством у процесі містобудівної діяльності середовищем. ЇЇ метою є ознайомлення з науково-теоретичними основами та вивчення практичних досягнень зі створення комфортного середовища на базі всебічного обрахування природно-кліматичних чинників, закономірностей створення штучного середовища, збереження рівноваги природного й штучного середовища.

У результаті вивчення дисципліни спеціаліст повинен оволодіти основними навичками аналізу містобудівної ситуації з екологічних позицій та принципами проектування сприятливого для людей середовища.

У першій частині конспекту лекцій викладено основні поняття та їх визначення, методологічні та наукові основи містобудівної екології, детально проаналізований стан екологічних проблем в умовах урбанізації, територіальні аспекти антропогенного забруднення навколишнього середовища, зокрема, в Україні, визначені основні особливості міського середовища як специфічної екологічної системи, описані методи аналізу та пофакторної оцінки стану навколишнього середовища в умовах міста.


Модуль І. Наукові та методичні

основи містобудівної екології. Стан

економічних проблем в умовах

урбанізації


Лекція 1-2 (ЗМ 1). Тема 1. Основні поняття та їх визначення


Кожна з наук має свою долю. У ході розвитку людського суспільства вони з’являються, сягають своїх вершин, потім розчленовуються чи, навпаки, зливаються з іншими науками, а то й геть втрачають актуальність, виконавши свою роль.

Протягом тривалого часу – з початку виникнення людської цивілізації аж до ХІХ століття – соціальні та виробничі потреби людини задовольняли метафізичні науки. Їхня особливість полягала в тому, що вони описували світ, який оточує людину, як такий, що складається, по-перше, з ізольованих матеріальних об’єктів, по-друге, зі статичних об’єктів, що не змінюються та зберігають свої властивості від початку їхнього виникнення.

До середини ХІХ століття метафізичні уявлення почали суперечити реаліям життя та виробничій діяльності людини. Як відповідь на це виникли нові наукові дисципліни: еволюційне вчення, генетика, космологія тощо. Кінець ХІХ та початок
ХХ ст. – це період, коли в сфері науки почали панувати дисципліни, ідеєю яких стало дослідження розвитку усіх природних об’єктів та явищ. Та вже до середини ХХ ст. стало зрозумілим, що ідея розвитку сама по собі недостатня для адекватного розуміння світу. До неї приєдналася ще одна – ідея взаємозв’язку та взаємозумовленості структур і явищ природи. Саме з цим періодом пов’язане становлення та формування сучасної екології.

Вперше термін екологія був запропонований німецьким біологом Е.Геккелем у 1866 р. Російською мовою це визначення має вигляд: «Под экологией мы понимаем общую науку об отношениях организмов к окружающей среде, куда мы относим в широком смысле все условия существования». У дослівному перекладі (oikos – з грецької означає дім, logos – вчення) – це наука про дім, тобто про природу, що оточує нас. Вона вивчає умови існування живих організмів, їхній взаємозв’язок та їхню взаємодію з довкіллям. Можна сказати, що екологія – це наука про організми «у себе вдома», у звичному середовищі існування.

Але наприкінці ХХ ст. зміст екології став дещо ширшим та її місце в системі наук значно змінилося. Екологія виникла як суто біологічна наука, але в наш час вона трансформувалася і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій планеті, наукою про взаємозв’язки всього живого на нашій планеті між собою та з довкіллям (рис. 1).

Видатний американський вчений Ю. Одум (1970 – 1980) одним із перших почав розглядати екологію не як вузьку біологічну наукову дисципліну, а як міждисциплінарну науку, що досліджує багатокомпонентні та багаторівневі складні системи в природі та суспільстві. Ця якісна зміна в розумінні екології вимагала озброєння її новими методами та зробила актуальною для вирішення соціальних й екологічних проблем людства.

Однак сфера дії екології припиняється там, де закінчується біологічна форма руху матерії. У соціальній сфері головним об’єктом є людина, яка здійснює функцію її конструктора. Тому «екологія належить до групи біологічних наук та не володіє концептуальним і методичним апаратом дослідження соціальних явищ» (М.А. Голубець, 1988).

Як міждисциплінарна наука екологія взяла всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук. На рис. 1 продемонстровані лише найголовніші з існуючих напрямів розвитку екології як метанауки. При цьому вона залишилася точною біологічною наукою, бо досліджує живі об’єкти та їх сукупність, але вона стала й гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів.





Рис. 1. Місце екології в системі наук


Сучасна екологія, по суті, розчленована на 4 взаємопов’язані, але до певної міри самостійні, розділи, які логічно виходять один із одного:

  • факторіальна екологія, чи аутекологія, що вивчає фактори середовища та їхній вплив на живі організми;




  • демекологія, що вивчає популяції та їхній взаємозв’язок між собою і довкіллям;

  • синекологія, що розглядає закономірності співіснування організмів, їх угруповань у зв’язку одне з одним й умовами існування;

  • соціальна екологія, що вивчає взаємодію людини та біосфери й місце людського суспільства у природі.

Існують й інші способи поділу екології. К.М.Ситник та М.І. Будико (1990 – 1992) розділяють екологію на 3 частини:

  • загальна екологія, що вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем;

  • глобальна екологія, що вивчає біосферу в цілому (за іншою термінологією це біосферологія);

  • прикладна екологія, об’єктом вивчення якої є взаємовідносини живих організмів із середовищем.

За думкою Г. Білявського та М.Падуна (1991) в екології існує 5 основних блоків:

а) біоекологія;

б) геоекологія;

в) техноекологія;

г) соціоекологія;

д) космічна екологія.


М.Ф.Реймерс (1990) вважає, що до складу сучасної екології входять 39 основних розділів, а сама вона тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами. [3].

Становлення екології як синтетичної науки є наслідком науково-технічного прогресу та якісної зміни місця людини в природі. Адже на перших етапах розвитку людства його вплив на природне середовище мав локальний характер, був незначним, а виробнича діяльність спиралася на природні сили навколишнього середовища (енергія води, вітру, викопні природні ресурси тощо).


У ХХ ст. людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватися недоступними досі для неї ресурсами.

Із розвитком цивілізації виникла ідея, що людина – хазяїн природи, а природа – невичерпне джерело потрібних їй ресурсів. У цьому важливу роль відіграли:

  • стрімко зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично необмежене використання трудових ресурсів;

  • поява атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало вважатися, що відтепер людство вільне від необхідності застосовувати інші енергетичні джерела;

  • розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити всю живу природу нашої планети;

  • формування на базі супутникових та комп’ютерних технологій єдиного світового інформаційного простору.

В сукупності ці фактори визначили у другій половині ХХ ст. технократичну стратегію виробництва та використання природних ресурсів, стратегію, що завершилася розвитком екологічної кризи. У відповідь на це стала розвиватися та змінювати своє обличчя екологія.

Тільки в розробках саме цієї науки можна знайти відповідь на запитання щодо меж допустимого впливу людини на природне середовище земної кулі, на питання про способи оптимізації природокористування та взагалі про перспективи існування людства. Ці проблеми набули такої значущості та очевидності, що зараз жодна людина не може обійтися без екологічних знань.

Дані сучасної екологічної науки та результати виробничої діяльності призвели до усвідомлення людством 4 важливих факторів:

^ Перший фактор – будь-який вид живого організму унікальний та неповторний. Знищення окремих видів рослин та тварин є непоправною втратою, збитки від якої в наш час навіть важко уявити, оскільки деякі види, що зникли, або зникають, можуть нести поки що невідомі, але потенційно корисні для людини властивості.

^ Другий фактор – природні ресурси, що не так давно оцінювалися як невичерпні й до того ж як безкоштовний дар природи, насправді виявилися вичерпними і такими, які можуть бути знищені. Сама ж якість ресурсів під впливом глобального антропогенезу отримала іншу оцінку.

^ Третій фактор – біосфера та складові її частини мають досить складну структуру та непрості закони функціонування. Штучне конструювання екосистем та самої біосфери – завдання, що не під силу сучасній людині, та й можливо, і для майбутнього людства. Більшість біосферних структур, як виявилося, мають не таку вже високу стійкість та пластичність. Зруйнувати їх людина може, але відновити, відтворити – поки що ні.

^ Четвертий найбільш важливий фактор – усвідомлення сучасною людиною можливості свого виживання лише в умовах збереження такого природного середовища, до якого вона адаптована як живий організм і як співучасник сучасних технологічних процесів.

Ці та багато інших факторів показують, що хоча людина й може жити на просторі від Арктики до Антарктики, та все ж вона залишається частиною природи, а людство – частиною біосфери. Повітря, воду та їжу сучасна людина отримує на 99% або в формі безпосередньо природних ресурсів, або ж спеціально вирощує чи виробляє, але знову ж таки, використовуючи природні ресурси.

Сучасна суперечлива епоха, яка поєднує технічні можливості людини з її залежністю від природи, поставила перед цивілізованим світом серйозну альтернативу: або ми повинні повністю зруйнувати та докорінно перетворити існуючу біосферу на свого роду техносферу, і все потрібне людині для життя буде вироблятися штучно, або зберегти зв’язки людства з такою біосферою, в якій воно виникло, і з якою протягом мільйонів років позв’язане тисячами видимих та невидимих ниток.


Класична екологія першої половини минулого століття була наукою, яка на підставі аналізу тих чи інших природних явищ пояснювала, чому вони виникають, та який їхній механізм. Сучасна екологія, крім того, стала наукою, що прогнозує та конструює. Завдяки методу математичного моделювання, що став одним із основних в сучасній екології, створюються серії картин, які показують можливі результати того чи іншого впливу людини на природу. Такі прогнози на основі моніторингу певних ділянок біосфери за допомогою наземних засобів або супутникового зондування можуть постійно уточнюватися. Все більш відчутною, хоча ще недостатньою, є конструкторська функція екології, коли на основі екологічних знань спеціалістів та часто при широкому залученні громадського руху приймаються рішення щодо реалізації тих чи інших промислових або сільськогосподарських проектів. Так, наприклад, в кінці 80-х років минулого століття під тиском екологів-професіоналів та за підтримки громадськості, журналістів і письменників був відхилений проект перекидання частини водотоку північних річок (Об, Єнісей та ін.) на південь до Середньої Азії. В Україні були припинені роботи щодо перекидання дунайської води до Дніпра, які були розпочаті в межах проекту каналу Дунай – Дніпро.

Характерною особливістю кінця ХХ ст. стала екологізація багатьох конкретних наук, і посилився та набув нових форм зв’язок екології з філософією й соціологією.

Постало питання про необхідність широкомасштабної конверсії сільського господарства та ряду галузей виробництва. Усі заходи щодо охорони природи здійснюються на основі теоретичних екологічних знань.

У сучасних умовах інтерес до екології став всезагальним, екологічний підхід до вирішення проблеми взаємодії людини та природи пронизує всі сфери життя.

Розуміння людиною складності законів природи прийшло наприкінці ХХ ст. Але ці закони існували завжди й не залежать від волі людини. Нерозуміння закономірності існування екосистем вже не раз призводило до непоправних природних катастроф та дорого обходилося людству. Так, найродючіші, добре обводнені та вкриті лісом землі Месопотамії під впливом бездумного вирубування лісу, меліорації та розведення худоби перетворилися на напівпустелю. Незліченні моральні та матеріальні збитки понесли Україна, Білорусь та Росія в результаті економії коштів на будівництво Чорнобильської АЕС і розміщення її в густонаселеній частині України. До корінного перетворення ландшафтів та втрати багатьох їхніх цінних властивостей призвела інтродукція кролів та овець в Австралії. Нажаль, кількість таких прикладів досить велика.

Перед ученими, які працюють в галузі екології виникають і моральні проблеми: наскільки глибоко та в яких напрямках повинні розроблятися ті чи інші наукові проблеми, якщо їх використання зашкодить людині. На це запитання сьогодні повинен відповісти не тільки вчений-атомник або генетик, але й еколог. Адже як зброя може використовуватися не лише атомна бомба. На основі екологічної інформації та технічних промислових засобів людина вже сьогодні може викликати штучні посухи, повені, землетруси, епідемії. Американський вчений, лауреат Нобелівської премії Макс Дельбрюк (1989) взагалі розглядає вчених як особливу соціальну групу Homo Scientificus, рушієм діяльності якої є допитливість і наукова одержимість. А його колега, відомий американський біохімік, колишній президент Національної Академії Наук США Філіп Лендлер (1989) відверто писав: « Не наука приносить лихо, а люди роблять лихо».


Основні терміни


Містобудівна екологія (за визначенням Чистякової С.Б.) – це комплекс містобудівних, медико-біологічних, географічних, соціально-екологічних і технічних наук, які в межах екології людини вивчають взаємодію та взаємовплив виробничої і невиробничої діяльності людей і природних процесів, що відбуваються на території міст та зон їхнього впливу. [1].


^ Головна мета містобудівної екології загалом є такою: забезпечення найсприятливіших умов для життєдіяльності людини і збереження екологічної рівноваги на тій чи іншій території при одночасному раціональному використання матеріальних, природних, трудових та інших ресурсів.

В принципі досягнення цієї мети передбачає вирішення триєдиного завдання:

1) забезпечення збереження і розвитку здоров’я людини;

2) збереження і розвиток природного середовища;

3) розвиток громадського виробництва і науково-технічного прогресу в цілому.

Урбоекологія – наука про закономірності взаємодії містобудування з природним середовищем на різних просторових рівнях і оптимізації такої взаємодії містобудівними засобами.

Урбоекологія (за визначенням В.П.Кучерявого) – це наука про взаємозв’язки і взаємодію в часі та просторі двох систем – міської ( в складі підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, керівної, адміністративної та ін.) і природної, а також про ноосферне управління урбоекосистемами [1].

Метою урбоекології є пошук шляхів і розробка рішень у рамках містобудування і організації територій. Ці заходи спрямовані не тільки на забезпечення прийнятих гігієнічних умов життя, але й на всіляку раціоналізацію природокористування, охорону навколишнього природного середовища і екологізацію найважливіших соціально-економічних процесів у межах регіонів, міських агломерацій, міст і окремих їхніх частин.

^ Основне завдання урбоекології – вивчення масштабу й інтенсивності антропогенної і технічної дії на урбосоціоекосистему (популяція людини, виробничий комплекс, інфраструктура і специфічне природне, штучне, соціально-культурне середовище; соціальний блок – системотворча і керівна функція), визначення допустимого рівня такої дії, розробка заходів, що забезпечують стабільність підтримання допустимого рівня дії, прогнозування можливих віддалених наслідків цієї дії і відповідне коригування системи природозахисних заходів.

Урбоекосистема – це природно-територіальний комплекс (геокомплекс) зі всією його ієрархічною структурою – від ландшафту до фації, який знаходиться під безпосереднім впливом (минулим, сучасним, майбутнім) міста.

^ Навколишнє середовище – це все, що оточує людину, враховуючи природне середовище, штучно створені людиною матеріальні компоненти, явища і процеси, а також соціально-економічні компоненти в їхньому історичному розвитку [1].

^ Навколишнє природне середовище – більш вузьке поняття, ніж оточуюче середовище взагалі. Це – частина навколишнього середовища, що враховує існуючі на землі та в її оточенні природні (російською: естественные) матеріальні тіла, фізичні, хімічні та біологічні явища і процеси [1], тобто сукупність суто природних і природно-антропогенних факторів, що безпосередньо впливають на рівень життя населення (Анучін М.П та ін.).

^ Міське середовище як складова частина навколишнього середовища є одним з матеріальних результатів діяльності людей в процесі їхньої взаємодії з природою. Це поняття комплексне, яке враховує не тільки зовнішнє середовище (природне середовище), яке оточує місто (водний і повітряний басейни, ґрунтово-рослинний покрив тощо), але й все, що утворює матеріальну структуру міста – починаючи з елементарних чарунок внутрішнього простору будівель до величезних територій житлових, планувальних та промислових районів міста. Входять в це поняття і різноманітні антропогенні фактори, що виникають у результаті господарської діяльності людини (шум, вібрація, загазованість тощо) [1].

^ Охорона природи – це система заходів, спрямованих на підтримання такої взаємодії між людиною і навколишнім середовищем, яка забезпечує збереження, відновлення і раціональне використання природних ресурсів і недопущення шкідливого впливу діяльності суспільства на природу і здоров’я людини.

^ Охорона і поліпшення оточуючого людину середовища – комплекс заходів щодо охорони і оптимізації природних і антропогенних факторів, що безпосередньо впливають на збереження і розвиток здоров’я людей (населення). При цьому під здоров’ям мається на увазі повне розкриття фізичних і духовних здібностей людини з урахуванням зростання і змін потреб суспільства.

^ Охорона природного середовища міста – комплекс заходів щодо збереження, раціонального використання і відтворення природних комплексів. При цьому зміни природного середовища (відхід від природного (рос.: естественного), первісного стану) не завжди є погіршенням.

^ Наука про охорону природи – це комплекс наукових знань про охорону природи і раціональне природокористування, про стан і прогнозування розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів, про управління природними системами [8].


^ Короткий нарис історії екології.

Українська екологічна школа


Історія розвитку екології як „синтетичної” наукової дисципліни порівняно нетривала. Одним із перших, хто на межі XVIII та XIX ст. усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А.Гумбольдт. Його наукова спадщина величезна — понад 600 робіт, а також чудові монографії з історії Південної Америки. Можливо, А.Гумбольдт одним із перших став на шлях вияву глибинних зв'язків між людством та природним середовищем. У своїй книзі «Картини природи», що вийшла в 1808 р., він писав: «Я скрізь помічаю той вплив, який постійно здійснює фізична природа на моральний стан та долю людства».

Ці праці послужили поштовхом до синтезу даних геології, геоботаніки, гідрології, ґрунтознавства, кліматології багатьма наступними вченими. Протягом XIX та початку XX ст. розвиток спеціальних аналітичних наук сприяв накопиченню фактичних даних, без яких було б неможливим формування екології як сучасної синтетичної науки. Було встановлено, що живі організми своїм існуванням та розвитком дуже тісно залежать від природного середовища. Аутекологія тварин та рослин у першій половині XX ст. стала повноправною науковою дисципліною.

Засновником екології в її сучасному вигляді можна вважати німецького вченого Е.Геккеля, який визначив екологію як науку про загальну «економіку природи». Він же запропонував і сам термін «екологія». У становленні екології корисну роль зіграли праці К. Мьобіуса (1877) і, зокрема, запропоноване ним поняття біоценозу, або біому як сукупності організмів, що існують разом. Ф.Даль (1890), у свою чергу, запропонував термін біотоп, що означав комплекс абіотичних факторів, які визначають життєдіяльність організмів. У наш час його частіше замінюють синонімом — екотоп. К.Фрідерікс доповнив цей підхід ідеєю про «голоцен» як про цілісну одиницю, що включає в себе біоценоз та його екотоп.

Синтетичному погляду на природні комплекси сприяли праці Г.Ф. Морозова (1912), засновника вчення про ліс як цілісну природну систему. Видатний вчений В.В. Докучаєв у першій половині нашого століття створив вчення про ґрунт як особливе біокосне природне тіло, яке є результатом взаємодії материнських гірських порід та живих організмів. Прогресивну роль в історії екології зіграло поняття екосистеми, що було введене англійським вченим А.Тенслі (1948).

Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого вченого В.І. Вернадського (1930 — 1945), автора вчення про біосферу. Він довів наявність широкомасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість вже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував вчення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини. В.І. Вернадський вперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об'єктивно оцінити масштаби біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І. Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв'язку людини з природним середовищем. Найбільшу роль у становленні сучасної екології відіграла публікація монографій з цієї наукової дисципліни американського вченого Ю.Одума в 1970 – 90 рр.

Середина та друга половина XX ст. ознаменувалися виникненням широкого фронту екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють також екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 р. Це був сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В.В. Станчинським (1930 — 1940), були з багатьох поглядів піонерськими й оригінальними. Він за 10 років раніше від В.Н.Сукачова підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та біотичних факторів. Праця В.В. Станчинського «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною в області вивчення зв'язків між організмами в ценотичних системах.

Світове визнання отримали дослідження українських вчених І.Г. Підоплічка, Ф.А. Гриня, С.М. Стойка, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова і багатьох інших у 1940 — 1980 рр. (принципи раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних мереж, роботи в екології ландшафтів та ін).

Широко відомі дослідження штучних лісів України, виконані О.Л. Бельгардтом (1971). А.П. Травлєєв (1980 – 1985) є засновником вчення про лісові підстилки та їх екологічну значущість.

Великою оригінальністю характеризувалися праці академіка М.Г. Холодного — в екології залізобактерій, які зробили значний внесок до концепції про біогеохімічні цикли. Ним же були вперше знайдені фітогенні речовини в атмосфері та закладений фундамент майбутньої нової науки — алелопатії.

У наш час в Україні широке визнання мають екологічні роботи академіків М.А.Голубця, К.М.Ситника, Ю.Р.Шеляг-Сосонка. У головних наукових центрах України в Києві, Львові, Дніпропетровську ведуться активні розробки складних екологічних проблем. У працях М.А.Голубця та Ю.Р.Шеляг-Сосонка розвинуто методологічні та концептуальні основи сучасної екології. Особливо важливими для розвитку екології стали монографія М.А.Голубця «Актуальні питання екології» та «Методологія геоботаніки» (автори Ю.Р.Шеляг-Сосонко, В.С. Крисаченко та Я.І. Мовчан). Є.М. Кондратюк (1970 — 1980) розробив оригінальні методи рекультивації териконів Донбасу. Вони склали новий концептуальний етап у промисловій екології. Перспективні роботи розпочаті у нещодавно відкритому Інституті екології Карпат.

Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Українським екологам завжди був притаманний інтерес до філософських проблем, що виникають при аналізі системи «людина — природне середовище». У цьому напрямку позитивну роль зіграла серія публікацій В.С. Крисаченка.


Е




залишити коментар
Сторінка1/6
Дата конвертації24.10.2013
Розмір1.74 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх