Сумський державний університет icon

Сумський державний університет


Схожі
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Сумський державний університет...
Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти І науки...
Освіти І науки, молоді та спорту України...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 020303 “Переклад...
Рекомендації щодо оформлення науково-дослідної роботи...
Міністерство освіти І науки...
Сумський державний університет Бібліотека. Філіал бібліотеки в медичному інституті...
Правила оформлення роботи 7 1 Загальні вимоги 7 2 Нумерація матеріалів тексту І сторінок 8 3...
Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ...
Довідник для вступників до державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний...
3254 методичні вказівки до практичних занять І самостійної роботи з курсу «педагогіка вищої...
Черкаський державний технологічний університет на правах рукопису бєлов богдан олександрович...



страницы:   1   2


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


3295 Методичні вказівки

до оформлення документації

під час виконання курсових та дипломних проектів

зі спеціальності «Прикладне матеріалознавство»

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «спеціаліст»

денної та заочної форм навчання


Суми

Сумський державний університет

2012

Методичні вказівки до оформлення документації під час виконання курсових та дипломних проектів / укладачі : В. О. Пчелінцев, Л. І. Гутенко, А. О. Томас. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 49 с.

Кафедра «Прикладне матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів»








ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………......

4

1 Вимоги до оформлення документів………………………

4

    1. Загальні вимоги до розділів проекту………………

6

1.1.1 Титульний аркуш……………………………......

6

1.1.2 РЕФЕРАТ………………………………………...

6

1.1.3 ЗМІСТ…………………………………………….

7

1.1.4 ВСТУП……………………………………….......

7

1.1.5 ВИСНОВКИ…………………………………......

8

1.1.6 Список літератури……………………………….

8

1.1.7 ДОДАТКИ…………………………………….....

8

    1. Науково-дослідний розділ………………………….

9

    1. Креслення заготівки………………………………...

10

      1. Основні вимоги до креслень…………………...

10

      1. Правила зазначення допусків форм і розташування поверхонь……………………………...

12

      1. Складальне креслення………………………….

17

      1. Номери позицій…………………………………

19

      1. Нанесення на кресленнях позначень покриттів, термічної та інших видів обробки.………


20

2 Аналіз службового призначення машини, вузла, деталі..

25

2.1 Оформлення маршрутної карти, карти технологічного процесу, операційної карти……….......


25

    1. Аналіз технологічності конструкції деталі………..

26

    1. Вибір способу виготовлення вихідної заготовки…

28

3 Нормоконтроль……………………………………….........

36

3.1 Мета і завдання нормоконтролю…………………….

36

Додаток А………………………………………………….....

38

Додаток Б…………………………………………………......

39

Додаток В…………………………………………………......

40

Додаток Г…………………………………………………......

41

Додаток Д…………………………………………………......

42

Додаток Е.…………………………………………………….

43

Додаток Ж...………………………………………………......

44

Додаток К…………………………………………………......

45

Список літератури……………………………………………

47

ВСТУП

До складу як курсового, так і дипломного проекту належать: пояснювальна записка, комплект технологічної документації, а також графічна частина у вигляді креслень, графіків, таблиць.

Під час виконання всіх видів робіт з курсу «Прикладне матеріалознавство» студентові доводиться звертатися до нормативно-технологічної документації (стандартів). З метою підвищення продуктивності роботи студентів у цих методичних вказівках наведені стандарти, які найчастіше застосовуються при заповненні технологічної документації, описані види документів, що заповнюються під час виконання технологічних процесів термічної обробки деталей машин відповідно отриманого завдання.


^ 1 Вимоги до оформлення текстових документів

Загальні вимоги, що ставляться до текстових документів, обумовлені ГОСТ 2.105-95 і ДСТУ 3008-95.

У курсових і дипломних проектах текстовим документом є пояснювальна записка, яка повинна містити розрахунки і обґрунтування прийнятих рішень. Пояснювальна записка виконується на аркушах формату А4. Ліворуч залишаються поля розміром 25 мм, праворуч – 10 мм.

Допускається скорочення тільки загальновідомих слів (ДСТУ 3582-97). Усі таблиці та рисунки повинні мати наскрізну нумерацію або нумерацію за розділами, а рисунки ще й підрисункові підписи. Усі розділи пояснювальної записки повинні супроводжуватися необхідними розрахунками, ескізами (креслення, яке виконане у глазомірному масштабі зі збереженням пропорцій зображуваного предмета і яке містить усі дані для виготовлення виробу) та схемами (креслення, на якому умовними графічними позначеннями показані складові частини виробу чи установки та з’єднання між ними). У записці мають бути посилання на літературу, звідки запозичені розрахункові формули, коефіцієнти та інші довідкові дані.

Графічна частина проектів виконується з обов’язковим дотриманням діючих стандартів на конструкторську документацію. Рекомендується виконувати креслення на форматах А1. На одному аркуші допускається розміщення декількох розділів графічної частини проекту. Перевагу потрібно віддавати виконанню креслень за допомогою сучасних САПР.

Усі частини курсових та дипломних проектів, виконані на ПЕОМ, передаються до архіву кафедри на електронних носіях перед захистом проекту разом із копією креслення деталі чи вузла.

Сутність проекту викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи поділяються на: 1) розділи без підрозділів і пунктів; 2) розділи з підрозділами; 3) розділи з підрозділами та пунктами. Пункти можуть бути розділені на підпункти. Кожен пункт та підпункт повинен містити закінчений обсяг інформації певного змісту. Всі розділи пояснювальної записки повинні починатися з нової сторінки. Розділи мають бути пронумеровані арабськими цифрами.

Розділи: «Титульний аркуш», «РЕФЕРАТ», «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «Список літератури», «ДОДАТКИ» не нумеруються. Крапка після назви розділу не ставиться. Назви зазначених розділів розміщують посередині аркуша. Якщо заголовок складається з декількох речень, то після кожного з них (окрім останнього) ставиться крапка.

Пояснювальна записка проекту має такий склад: титульний аркуш, реферат, зміст, основна частина згідно з етапами курсового або дипломного проекту, висновки, перелік літератури, що була використана, та додатки (обов’язково складальне креслення, креслення деталі, графіки термічної та хіміко-термічної обробки, структури після кожного етапу із зазначенням структурних складових). Зміст та приблизний обсяг частин наведено у додатках А, Б.


1.1 Загальні вимоги до розділів проекту

1.1.1 Титульний аркуш

Застосування титульного аркуша для комплекту технологічних документів при дипломному проектуванні є обов’язковим. Титульний аркуш оформляється на форматі А4. Дані щодо виконаних студентських робіт (проектів) наводяться на титульному аркуші в такій послідовності:

− відомості про установу (підприємство, організацію), в якій виконано роботу; її підпорядкування;

− повна назва документа (проекту);

− відомості про відповідального виконавця роботи (студента) та керівника роботи (з їхніми підписами після виконання роботи);

− місто та рік виконання роботи.

Зразки оформлення титульних аркушів курсових та дипломних проектів наведено в додатках В, Г.


1.1.2 РЕФЕРАТ

Призначення реферату – коротке ознайомлення зі змістом виконаної роботи. Реферат має бути стислим та інформативним. Він повинен містити такі обов’язкові пункти:

−відомості про обсяг звітної роботи: 1) кількість аркушів; 2) кількість ілюстрацій (рисунків); 3) кількість таблиць; 4) кількість джерел інформації (згідно зі «Списком літератури»). Усі зазначені відомості наводять з урахуванням додатків. Наступними пунктами реферату є відомості про:

− об’єкт розробки (проектування);

− мету роботи;

− методи дослідження;

− результати проекту та їх новизну;

− основні конструктивні, технологічні, техніко-експлуатаційні характеристики та показники розробленого об’єкта;

− ступінь упровадження розробки у виробництво;

− рекомендації щодо використання результатів роботи;

− галузі можливого застосування розробки;

− техніко-економічну ефективність розробки;

− значущість роботи та висновки;

− прогнозні припущення щодо подальшого розвитку об’єкта розробки.

Ті частини реферату (зазначені вище), щодо яких відомості відсутні, студентом можуть бути пропущені (за погодженням із керівником проекту).

У кінці тексту «Реферат» (через інтервал) повинен бути наведений перелік «ключових слів» (без заголовка «Ключові слова»). Перелік ключових слів (від 5 до 15 термінів), які коротко перераховують основні процеси та характеристики, типові для об’єкта розробки, розміщують підряд, у декілька рядків у називному відмінку (обов’язково – великими літерами).

Приклад оформлення реферату наведено у додаткуД.


1.1.3 ЗМІСТ

Розділ «Зміст» розташовують безпосередньо після розділу «Реферат». До «Змісту» входять такі обов’язкові розділи:

− розділ «ВСТУП»;

− усі розділи та підрозділи основної частини пояснювальної записки (послідовно);

− розділ «ВИСНОВКИ»;

− розділ «Список літератури»;

− розділ «ДОДАТКИ».


1.1.4 ВСТУП

У розділі «ВСТУП», як правило, викладають:

− оцінку сучасного стану проблем, що є типовими для зазначеної розробки;

− світові та вітчизняні тенденції розв’язання інженерних задач, зумовлених технічним завданням проекту;

− актуальність теми проекту; підстави для його виконання;

− мету роботи; галузь застосування результатів виконання проекту.


1.1.5 ВИСНОВКИ

У розділі «ВИСНОВКИ» зазначають: 1) основні результати роботи студента,отримані у процесі розроблення об’єкта; 2) перелік можливих галузей використання результатів проекту; 3) можливості впровадження результатів виконання проекту в промислові процеси виробництва; 4) оцінки техніко-економічної ефективності результатів, отриманих у проекті; 5) значущість роботи (технічна, наукова, соціальна, навчальна тощо).


^ 1.1.6 Список літератури

Перелік літературних джерел та нормативних документів, на які є посилання в основній частині звітної роботи, наводять у кінці пояснювальної записки. Вимоги до оформлення «Списку літератури» наведено у ДСТУ 3008-95 та ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

Джерела та документи у переліку літератури подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті пояснювальної записки. При цьому порядкові номери посилань надалі залишаються незмінними.


1.1.7 ДОДАТКИ

У розділі «ДОДАТКИ» розміщують матеріали, які:

− є необхідними для звітної роботи, проте їх внесення до основної частини «Записки» може змінити впорядковане та логічне сприйняття роботи;

− матеріали, які не можуть бути послідовно розміщеними в основній частині роботи.

До розділу «ДОДАТКИ» також відносять:

− додаткові ілюстрації та таблиці;

− проміжні математичні докази, формули, розрахунки, таблиці допоміжних даних;

− використані чи розроблені інструкції, методики, комп’ютерні алгоритми, програми, таблиці ідентифікаторів;

− оригінали фотознімків тощо;

− висновки метрологічних експертиз, протоколи та акти випробувань;

− технічні описи апаратури та приладів, використаних у роботі;

− використані технологічні та конструкторські документи;

− ксерокопії публікацій за темою проекту та творчих доробок автора розроблення;

− ксерокопії патентних та аналогічних документів, отриманих у процесі розроблення;

− додатковий перелік джерел інформації, які мають відношення до розробки.

Додатки потрібно позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.


^ 1.2 Науково-дослідний розділ

Метою науково-дослідної частини проекту є демонстрація вміння студента формулювати завдання дослідження, визначати шляхи і методи її розв'язання, уміння орієнтуватися в літературному матеріалі, визначатися з підбором обладнання для проведення дослідження, а також апаратури і засобів контролю, необхідних для дослідження. Тематикою дослідницької частини може бути поглиблене розроблення одного з розглянутих у проекті питань.

Науково-дослідний розділ повинен бути такої типової структури:

- аналіз літературних джерел та патентів;

- визначення завдання дослідження;

- методика дослідження, планування експерименту;

- аналіз отриманих результатів, висновки.

Огляд літератури (і попередній пошук необхідних літературних джерел) є обов'язковою складовою частиною дипломного проектування та комплексного курсового проекту. Огляд складається, як правило, стосовно одного - двох розділів дипломного проекту, які намічаються для поглибленого опрацювання та проведення науково-дослідної роботи.

Перелік літературних джерел, відомості з яких увійшли до змісту огляду, входить до загального списку використаної літератури, що поміщається в кінці пояснювальної записки до дипломного проекту.

В огляді у певній послідовності мають бути викладені витяги з літературних джерел. У всіх випадках витяги з літературних джерел повинні супроводжуватися поясненнями і коментарями. Особливу увагу при цьому потрібно приділити аналізу суперечливих відомостей чи рекомендацій, що містяться в різних джерелах інформації.

До числа літературних джерел належать інструкції, методичні вказівки та рекомендації, наукові звіти і реферати, патенти, книги, брошури, статті. У цілому відібрані й вивчені літературні джерела повинні забезпечувати концентровану інформацію про стан вивченості, нові ідеї та методи рішення з основних питань теми.

Огляд літератури оформляється у вигляді самостійного розділу пояснювальної записки до дипломного проекту.


^ 1.3 Креслення заготівки

Креслення заготівки виконують після вибору способу виготовлення вихідної заготівки, розрахунків припусків на механічну обробку та проведення розмірного аналізу. Заготівка викреслюється в тому положенні, в якому її одержують під час виготовлення з позначенням лінії перетинів штампів чи форм та базових поверхонь на першій операції механічної обробки. Крім цього, на заготівці повинні бути позначені всі необхідні розміри з граничними відхиленнями, припуски та напуски, шорсткість поверхонь.

Над основним написом креслення розміщують технічні вимоги та характеристики, необхідні для виготовлення, контролю та приймання заготівки.


^ 1.3.1 Основні вимоги до креслень

На кожному кресленні виконують основний напис, згідно з вимогами ГОСТ 2.104-2006. Товщина ліній та їх накреслення повинні відповідати вимогам ГОСТ 2.303-68.

Під час розроблення робочих креслень передбачають:

а) оптимальне використання стандартних і покупних виробів, а також виробів, які освоєні виробництвом і відповідають сучасному рівню техніки;

б) раціонально обмежену номенклатуру різьб, шліців та інших конструктивних елементів, їх розмірів, покриттів і т. д.;

в) раціонально обмежену номенклатуру марок і сортаментів матеріалів, а також використання найбільш дешевих і найменш дефіцитних матеріалів;

г) необхідний ступінь взаємозамінності, найвигідніші способи виготовлення і ремонту виробів, а також їх максимальну зручність обслуговування в експлуатації.

На кресленнях використовують умовні позначення (знаки, лінії, буквені та буквено-числові позначення), встановлені у державних стандартах.

Умовні позначення використовують без роз’яснення їх на кресленнях.

На робочому кресленні виробу вказують розміри, граничні відхилення, шорсткість поверхонь та інші дані, яким він повинен відповідати перед складанням.

Розміри, граничні відхилення, шорсткість поверхонь елементів виробу, які отримані у результаті обробки, у процесі складання чи після неї, зазначають на складальному кресленні.

Виріб, під час виготовлення якого передбачається припуск на подальшу обробку окремих елементів у процесі складання, зображують на кресленні з розмірами, граничними відхиленнями та іншими даними, яким він повинен відповідати після остаточної обробки. Такі розміри поміщають у круглі дужки ( ), а в технічних вимогах роблять запис типу: «Розміри у дужках – після складання».

Якщо окремі елементи виробу необхідно до складання обробляти спільно з іншими виробами, для чого їх тимчасово з’єднують і скріпляють, то на обидва вироби повинні бути видані в загальному порядку самостійні креслення із зазначенням на них усіх розмірів, граничних відхилень, шорсткостей поверхонь та інших необхідних даних.

Розміри з граничними відхиленнями елементів, які спільно обробляються, поміщають у квадратні дужки [  ] і в технічних вимогах зазначають вказівки: «Обробку за розмірами у квадратних дужках робити разом з…».

Якщо окремі елементи виробу повинні бути оброблені щодо іншого виробу і (чи) підігнані до нього, то розміри таких елементів повинні бути відмічені у зображення знаком «*» чи буквеним позначенням, а в технічних вимогах креслення наводять відповідні вказівки.


^ 1.3.2 Правила вказівок допусків форми і розміщення поверхонь

Допуски форми і розміщення поверхонь вказують на кресленнях умовними позначеннями згідно з ГОСТ 2.308-2011 – зазначення на кресленнях допусків форми і розміщення поверхонь.

Допуск – різниця між найбільшим і найменшим граничними розмірами, або алгебраїчна різниця між верхнім і нижнім відхиленнями.

Вид допуску форми і розташування поверхонь повинен бути позначений на кресленні знаками (графічними символами), наведеними в табл. 1.


Таблиця 1–Умовні позначення допусків форми і розміщення поверхонь

Група допусків

Вид допуску

Знак

Допуск форми



Допуск прямолінійності.


Допуск площинності.


Допуск круглості.


Допуск циліндричності.


Допуск профілю поздовжнього перерізу.


Допуск паралельності














Допуск розміщення



Допуск перпендикулярності.


Допуск нахилу.


Допуск співвісності.


Допуск симетричності.


Позиційний допуск.


Допуск перетину осей














Сумарні допуски форми і розміщення

Допуск радіального биття.

Допуск торцевого биття.

Допуск биття у заданому напрямку.


Допуск повного радіального биття.

Допуск повного торцевого биття.


Допуск форми заданого профілю.


Допуск форми заданої поверхні












При умовному позначенні дані про допуски форми та розміщення поверхонь вказуються у прямокутній рамці, розділеній на дві та більше частин (рис. 1, 2), у яких поміщають:

- у першій – знак допуску за таблицею;

- у другій – числове значення допуску в міліметрах;

- у третій і наступних – літерне позначення бази (баз) або буквене позначення поверхні, з якою пов'язаний допуск розміщення.



Рисунок 1 Рисунок 2

Рамку з'єднують з елементом, до якого належить допуск, суцільною тонкою лінією, що закінчується стрілкою (рис. 3).



Рисунок 3

Перед числовим значенням допуску необхідно використовувати:

- символ Ø, якщо кругове або циліндричне поле допуску вказують діаметром (рис. 4 а);

- символ R, якщо кругове або циліндричне поле допуску вказують радіусом (рис. 4 б);

- символ Т, якщо допуски симетричності, перетину осей, форми заданого профілю і заданої поверхні, а також позиційні допуски (для випадку, коли поле позиційного допуску обмежене двома паралельними прямими або площинами) вказують у діаметральному вираженні (рис. 4 в);

- символ Т / 2 для тих самих видів допусків, якщо їх вказують у радіусному вираженні (рис. 4 г);

- слово «сфера» і символи Ø або R, якщо поле допуску сферичне (рис. 4 д).



Рисунок 4

Бази позначаються затемненим трикутником, який з'єднують за допомогою сполучної лінії з рамкою.

Трикутник, що позначає базу, повинен бути рівностороннім, висотою, що приблизно дорівнює розміру шрифту розмірних чисел.

Якщо базою є поверхня або її профіль, то основу трикутника розміщують на контурній лінії поверхні (рис. 5 а) або на її продовженні (рис. 5 б). При цьому сполучна лінія не повинна бути продовженням розмірної лінії.



Рисунок 5

Приклади нанесення допусків на кресленнях наведені в табл. 2.

Таблиця 2 – Приклад вказівки допусків на кресленнях

Приклади допусків

Назва допуску

Вказівки про допуски на кресленнях

Умовним позначенням

Текстом у технічних вимогах

Прямолінійність



Допуск прямолінійності






Допуск прямолінійності поверхні А 0,25 мм на всій довжині і 0,1 мм на довжині 300 мм

Циліндричність



Допуск циліндричності





Допуск циліндричності поверхні А 0,01 мм

Круглість


Допуск круглості





Допуск круглості поверхні А 0,04 мм

Профіль перерізу


Допуск профілю поздовжнього перерізу





Допуск профілю поздовжнього перерізу поверхні А 0,01 мм

Радіальне биття

Допуск радіального биття





Допуск радіального биття поверхні В відносно загальної осі поверхонь А і Б 0,04 мм

Позначення на кресленнях шорсткості поверхні

Позначення шорсткості поверхні та нанесення на кресленнях виробів повинні виконуватися за правилами, встановленими ГОСТ 2.309-73.

Шорсткість поверхні позначають на кресленні для всіх виконуваних за цим кресленням поверхонь виробу, незалежно від методів їх утворення, крім поверхонь, шорсткість яких не обумовлена вимогами інструкції.

Структура позначення шорсткості поверхні наведена на рис. 6.

При застосуванні знака без зазначення параметра і способу обробки його зображують без полиці.



Рисунок 6 – Структура позначення шорсткості

У позначенні шорсткості поверхні, спосіб обробки якої конструктором не встановлюється, застосовують знак, показаний на рис. 7.

У позначенні шорсткості поверхні, яка повинна бути утворена тільки видаленням шару матеріалу, застосовують знак, показаний на рис. 8.

У позначенні шорсткості поверхні, яка повинна бути утворена без видалення шару матеріалу, застосовують знак, показаний на рис. 9 із зазначенням параметра шорсткості.

Рисунок 7 – Позначення шорсткості поверхні без зазначення способу обробки





Рисунок 8 – Позначення шорсткості поверхні, при утворенні якої обов’язково відбувається видалення шару матеріалу





Рисунок 9 – Позначення шорсткості поверхні, при утворенні якої не відбувається видалення шару матеріалу


Приклад нанесення позначень допусків і шорсткості наведений у додатку Е.


^ 1.3.3 Складальне креслення

Складальне креслення – документ, що містить зображення складальної одиниці та інші дані, потрібні для її виготовлення і контролю.

Приклад складального креслення наведений у додатку Ж.

Складальне креслення повинне містити:

а) зображення складальної одиниці, що дає уявлення про розміщення і взаємний зв’язок складових частин, з’єднаних за даним кресленням, і яке забезпечує можливість здійснення складання і контролю складальної одиниці.

Допускається на складальних кресленнях розміщувати додаткові схематичні зображення з’єднань і розміщення складових частин виробу;

б) розміри, граничні відхилення та інші параметри і вимоги, які повинні бути виконані чи проконтрольовані за даним складальним кресленням.

Допускається зазначати як довідкові розміри деталей, що визначають характер сполучення;

в) вказівки про характер сполучення і методи його здійснення, якщо точність сполучення забезпечується не заданими граничними відхиленнями розмірів, а підбором, підгонкою і т. п., а також зазначенням про виконання нерознімних з’єднань (зварних, паяних та ін.);

г) номери позицій складових частин, які входять до виробу;

д) габаритні розміри виробу;

е) настановні, приєднувальні та інші необхідні довідникові розміри;

ж) технічну характеристику виробу (за необхідності);

з) координати центра мас (за необхідності).

На складальному кресленні допускається зображувати частини виробу, що переміщаються у крайньому чи проміжному положенні з відповідними розмірами. Якщо при зображенні частин, що переміщаються, ускладнюється читання креслення, то ці частини допускається зображувати на додаткових видах із відповідними написами, наприклад: «Крайнє положення каретки поз. 5».

На складальних кресленнях допускається не показувати:

а) фаски, округлення, проточки, поглиблення, виступи, накатки, насічки та інші дрібні елементи;

б) зазори між стержнем та отвором;

в) кришки, щити, кожухи, перегородки і т. п., якщо необхідно показувати закриті ними складові частини виробу. При цьому над зображенням роблять відповідний напис, наприклад: «Кришка поз. 3 не показана»;

г) видимі складові частини виробів чи їх елементів, розміщених за сіткою, а також частково закриті спереду розміщеними складовими частинами;

д) написи на табличках, фірмових планках, шкалах та інших схожих деталях, зображуючи тільки їх контур.

Вироби, розміщені за гвинтовою пружиною, зображеною лише перерізом витків, зображують до зони, що умовно закриває ці вироби і яка визначається осьовими лініями перерізу витків.

Зварний, паяний, клеєний і т. п. виріб з однорідного матеріалу в зборі з іншими виробами у розрізах і перерізах штрихують в один бік, зображуючи межі між деталями виробу суцільними основними лініями (рис. 10). Допускається не показувати межі між деталями, тобто зображувати конструкцію як монолітне тіло.



Рисунок 10


^ 1.3.4 Номери позицій

На складальному кресленні всі складові частини складальної одиниці нумерують відповідно до номерів позицій, зазначених у специфікації цієї складальної одиниці. Номери позицій наносять на полицях ліній-виносок, які проводяться від зображень складових частин.

Номери позицій зазначають на тих зображеннях, на яких відповідні складові частини проектуються як видимі, як правило, на основних видах і замінюючи їх розрізами.

Номери позицій розміщують паралельно основному напису креслення поза контуром зображення і групують у колонку чи рядок по можливості на одній лінії.

Розмір шрифту номерів позицій повинен бути на один-два номери більший, ніж розмір шрифту, прийнятого для розмірних чисел на тому самому кресленні.

На складальних кресленнях виробів одиничного виробництва допускається зазначати дані про підготовку кромок під нерознімне з’єднання (зварку, паяння і т. д.) безпосередньо на зображенні чи у вигляді виносного елемента (рис. 11), якщо ці дані не наведені на кресленнях деталей.



Рисунок 11


^ 1.3.5 Нанесення на кресленнях позначень покриттів, термічної та інших видів обробки

Нанесення на кресленнях позначень покриттів, термічної та інших видів обробки виконується згідно з ГОСТ 2.310-68.

Позначення покриття – за ГОСТ 9.306 - 85 і ГОСТ 9.032 - 74 чи галузевим стандартом, або всі дані, необхідні для виконання нестандартизованого покриття, наводять у технічних вимогах креслення після слова «Покриття».

У технічних вимогах креслення після позначення покриття наводять дані про матеріали покриття (марку і позначення стандарту або технічних умов), зазначених у позначенні.

Якщо на всі поверхні виробу повинен бути нанесений один і той самий вид покриття, то запис роблять за типом «Покриття ...». Якщо повинні бути нанесені покриття на поверхні, які можна позначити літерами або однозначно визначити (зовнішня чи внутрішня поверхня і т. п.), то запис роблять за типом «Покриття поверхонь А ...», «Покриття зовнішніх поверхонь ...».

При нанесенні однакового покриття на кілька поверхонь їх позначають однією літерою і запис роблять за типом «Покриття поверхонь А ...» (рис. 12).



Рисунок 12– Позначення однакового покриття на кількох поверхнях

При нанесенні різних покриттів на кілька поверхонь виробу їх позначають різними літерами (рис. 13) і запис роблять за типом «Покриття поверхні А ..., поверхонь Б ...».



Рисунок 13 – Позначення різних покриттів

Якщо одне й те саме покриття наносять на більшу кількість поверхонь виробу, а на решту поверхні наносять інше покриття або їх залишають без покриття, то останні позначають літерами (рис. 14) і запис роблять по типу «Покриття поверхні А..., інших ...» або «Покриття .., крім поверхні А».



Рисунок 14 – Позначення покриття поверхні відрізняється від покриття більшості поверхонь деталі (або залишається без покриття)

Якщо необхідно нанести покриття на поверхню складної конфігурації або на частину поверхні, яку не можна однозначно визначити, то такі поверхні обводять штрихпунктирною потовщеною лінією на відстані 0,8-1 мм від контурної лінії, позначають їх однією літерою і проставляють розміри, що визначають положення цих поверхонь; запис роблять за типом «Покриття поверхні А ...» (рис. 15).

Розміри визначають положення поверхні, на яку має бути нанесене покриття, допускається не проставляти, якщо вони зрозумілі з креслення (рис. 15 а).



а б

Рисунок 15 – Позначення покриття поверхні, яку не можна однозначно визначити

Ділянки поверхні, що підлягають покриттю, позначають, як показано на рис. 16, із зазначенням розмірів, що визначають положення цих ділянок.



Рисунок 16 – Позначення ділянки поверхні підлягає покриттю

На кресленнях виробів, що підлягають термічній та іншим видам обробки, вказують показники властивостей матеріалів, отриманих у результаті обробки, наприклад: твердість (HRCе, HRB, HRA, HB, HV), межа міцності (σв), межа пружності (σу) і т. п.

Глибину обробки позначають літерою h.

Величину глибини обробки і твердості матеріалів на кресленнях вказують граничними значеннями: «від – до», наприклад: h 0,7-0,9; 40-46 HRC.

Допускається на кресленнях вказувати види обробки, результати яких не піддаються контролю, наприклад, відпал, а також види обробки, якщо вони є єдиними, які гарантують необхідні властивості матеріалу і довговічність виробу. У цих випадках найменування обробки позначають словами або умовними скороченнями, прийнятими в науково-технічній літературі (рис. 17, 18).



Рисунок 17 – Позначення на кресленнях виду обробки



Рисунок 18 – Позначення на кресленнях виду обробки

За необхідності в зоні необхідної твердості вказують місце випробування твердості (рис. 19). Якщо весь виріб піддають одному виду обробки, то в технічних вимогах роблять запис: «40-45 HRC» або «цементувати h 0,7-0,9 мм, 58-62 HRC» або «відпалити» і т. п.



Рисунок 19 – Позначення на кресленнях місця випробування

Якщо велику частину поверхні виробу піддають одному виду обробки, а інші поверхні – іншому виду обробки або оберігають від неї, то в технічних вимогах роблять запис за типом «40-45 HRC, крім поверхні А» (рис. 20) або «30-35 HRC, крім місця, позначеного особливо» (рис. 21).



Рисунок 20 – Позначення поверхні, що відрізняється за твердістю від інших поверхонь деталі



Рисунок 21 – Позначення поверхні, що відрізняється за твердістю від інших поверхонь деталі

Якщо обробці піддають окремі ділянки виробу, то показники властивостей матеріалів і, за необхідності, спосіб отримання цих властивостей вказують на полицях ліній-виносок, а ділянки виробу, які повинні бути оброблені, позначають штрих-пунктирною потовщеною лінією, проведеною на відстані 0,8-1 мм від них, із зазначенням розмірів, що визначають поверхні (рис. 22, 23).



Рисунок 22 – Позначення показників властивостей матеріалу окремих ділянок виробу



Рисунок 23 – Позначення показників властивостей матеріалу окремих ділянок виробу

^ 2 Аналіз службового призначення машини, вузла, деталі

Перш ніж приступити до проектування технологічного процесу, студент повинен старанно ознайомитися з конструкцією машини та вузла, до якого входить задана деталь. Спочатку потрібно відобразити основні технічні характеристики та призначення машини в цілому, перелічити основні її частини, вузли та описати принцип її роботи. Більш докладно потрібно зупинитися на описі конструкції та умовах експлуатації вузла, до якого належить задана деталь, і лише після цього перейти до аналізу службового призначення самої деталі. Тут потрібно на основі аналізу її призначення в складальному вузлі описати конструкторські особливості усіх поверхонь деталі із зазначенням їх функціонального призначення. При цьому потрібно подати ескіз деталі з позначенням усіх її поверхонь, основних та допоміжних конструкторських баз. По закінченні розділу наводять опис умов експлуатації деталі.

Як приклад аналіз службового призначення виробу, вузла та деталі наведено у додатку К.


^ 2.1 Оформлення маршрутної карти, карти технологічного процесу, операційної карти

Карта технологічного процесу (КТП) є основним документом при маршрутно-операційному описі технологічного процесу, де для всіх операцій або для їх більшої частини виконується операційний опис, а для інших, що мають додатковий характер, – маршрутний.

Якщо для всіх операцій або для їх більшої частини обраний маршрутний опис, то роль основного документа виконує маршрутна карта (МК). Допускається операційний опис окремих операцій проводити в МК. Операційний опис інших операцій наводять в операційних картах (ОК). При цьому в МК роблять посилання на ОК, зазначаючи їх позначення.

КТП або МК є основними і обов’язковими документами будь-якого технологічного процесу. Їх заповнюють відповідно до вимог ГОСТ 3.1118-82.

Операційні карти заповнюються відповідно до вимог ГОСТ 3.1404-86. Операційний ескіз за необхідності його застосування розміщується безпосередньо на ОК або використовується для цього окрема карта ескізів (КЕ).

На КЕ поверхні, які обробляються на даній операції, зображують потовщеною лінією. На ескізі проставляють тільки ті розміри з їх граничними відхиленнями в числовому вираженні, які витримуються на цій операції, а також шорсткість оброблюваних поверхонь згідно з ГОСТ 2789-73.

Правила запису операції і переходів обробки різанням металів викладені у ГОСТ 3.1702-79, а слюсарних і слюсарно-складальних робіт – у ГОСТ 3.1703-79.

Найменування операцій обробки різанням повинні відображати використані види обладнання і записуватися прикметником у називному відмінку. Найменування слюсарних і слюсарно-складальних операцій записуються іменником або прикметником у називному відмінку із зазначенням предмета обробки. Виняток становлять назви таких операцій, як «слюсарна», «свердлильна».

Параметр шорсткості оброблюваної поверхні зазначається тільки на операційному ескізі.

ОК технічного контролю у курсовому і дипломному проектах заповнюються як приклад на одну контрольну операцію.


^ 2.2 Аналіз технологічності конструкції деталі

Технологічність конструкції — це сукупність властивостей конструкції виробу, які проявляються у можливості оптимальних (найвигідніших техніко-економічних) витрат праці, коштів, матеріалів і часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні, експлуатації та ремонті виробу.

Технологічність конструкції виробу характеризує можливість його виготовлення, експлуатації та зберігання за умов використання наявних у виробника та споживача виробу трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів. Будь-який виріб повинен бути технологічно раціональним для заданих конкретних умов підготовлення його виробництва, виготовлення, експлуатації та ремонту.

Підвищення технологічності конструкції дозволяє знизити трудомісткість та собівартість її виробництва за умови забезпечення усіх вимог службового призначення. Аналіз технологічності конструкції потрібно проводити за якісними та кількісними показниками. Виходячи з заданих умов виробництва, необхідно оцінити, які елементи конструкції (поверхні) є технологічними, а які – нетехнологічними. Пропозиції щодо поліпшення технологічності необхідно відобразити в пояснювальній записці, коментуючи останні відповідними ескізами (кресленнями). Зроблені зміни погоджуються з керівником і переносяться на креслення виробу.

Основні напрямки в оцінці та підвищенні рівня технологічності деталі повинні бути такими:

а) можливе спрощення конструкції деталі та обґрунтування заміни матеріалу;

б) можливе застосування прогресивних конструкцій заготовок та методів їх виготовлення;

в) можливе зменшення обсягу механічної обробки;

г) можливе застосування високопродуктивних методів обробки;

д) правильне проставлення розмірів, виходячи зі зручності їх виконання та вимірювання при обробці на верстатах та інше.

При якісній оцінці технологічності деталі потрібно звернути увагу на відповідність хімічного складу матеріалу деталі та його фізико-механічні якості виконанню її функціонального призначення; масу, габаритні розміри та її жорсткість; форми поверхонь з точки зору зручності базування та закріплення, доступу різального інструменту та ін.

При кількісній оцінці технологічності потрібно визначити матеріаломісткість конструкції та коефіцієнт використання матеріалу, розрахувати коефіцієнти точності та шорсткості оброблюваних поверхонь, визначити коефіцієнт уніфікації поверхонь тощо, зробивши в разі внесення змін у конструкцію деталі порівняння згаданих коефіцієнтів базового та удосконаленого варіантів. На закінчення потрібно зробити загальні висновки щодо технологічності конструкції деталі.


^ 2.3 Вибір способу виготовлення вихідної заготівки

Однією з основних умов забезпечення раціональної технології виготовлення деталі є максимальне наближення форми та розмірів вихідної заготівки до форми готової деталі.

Спосіб виготовлення вихідної заготівки залежить від багатьох факторів: типу виробництва, матеріалу, габаритів, маси та конструктивних особливостей деталі, технічних вимог до її виготовлення на основі техніко-економічного порівняння декількох можливих варіантів.

Основні способи виробництва заготовок – лиття, обробка тиском, зварювання. Спосіб отримання тієї чи іншої заготівки залежить від службового призначення деталі та вимог, що ставляться до неї, від її конфігурації та розмірів, виду конструкційного матеріалу, типу виробництва та інших чинників.

Розроблення технологічних процесів виготовлення заготовок повинне здійснюватися на основі технічного й економічного принципів. Відповідно до технічного принципу обраний технологічний процес повинен повністю забезпечити виконання всіх вимог креслення і технічних умов на заготівлю; відповідно до економічного принципу виготовлення заготівлі повинне проводитися з мінімальними виробничими витратами.

Наприклад, ГОСТ 8479-70 поковки з конструкційної вуглецевої легованої сталі.

Цей стандарт поширюється на поковки загального призначення діаметром (товщиною) до 800 мм з конструкційної вуглецевої, низьколегованої і легованої сталей, що виготовляються куванням і гарячим штампуванням.

Стандарт встановлює групи поковок та основні технічні вимоги до приймання і постачання їх.

Поковки повинні виготовлятися відповідно до вимог цього стандарту за кресленнями, затвердженими в установленому порядку, та нормативно-технічною документацією на конкретну продукцію. Поковки залежно від призначення поділяються на групи, вказані в табл. 3.

Віднесення поковки до тієї чи іншої групи здійснюється споживачем, номер групи вказується в технічних вимогах на кресленні деталі.

На вимогу споживача здача поковок повинна проводитися з додатковими видами випробувань, не передбаченими цим стандартом (перевірка на флокени, проба за Бауманом, ультразвуковий контроль, визначення величини залишкових напружень, межі текучості при робочих температурах, визначення ударної в'язкості при робочих і від’ємних температурах, макро- і мікроаналіз структури сталі, проба на згин, визначення величини зерна та ін.). У цьому разі поковки також належать до однієї із груп: II, III, IV і V відповідно до табл. 3.

Вихідним матеріалом для виготовлення поковок можуть служити злитки, обтиснуті болванки, ковані або катані заготовки, а також заготовки з установок безперервного розливання сталі (УБРС) і різні види прокату.

Поковки виготовляються з вуглецевої, низьколегованої і легованої сталей і за хімічним складом повинні відповідати вимогам ГОСТ 380-71 (ДСТУ 2651:2005), ГОСТ 1050-74, ГОСТ 19281-73, ГОСТ 4543-71 та іншим чинним стандартам або технічним умовам.

Розміри поковок повинні враховувати припуски на механічну обробку, допуски на розміри і технологічні напуски для поковок, виготовлених куванням на пресах за ГОСТ 7062-79, виготовлених куванням на молотах за ГОСТ 7829-70 і виготовлених гарячим штампуванням за ГОСТ 7505-74, а також напуски на проби для контрольних випробувань.


Таблиця – 3 Групи поковок за призначенням

Група поковок

Види випробувань

Умови комплектування партії

Здавальні характеристики

I

Без випробувань

поковки однієї чи різних марок сталі

-

II

Визначення твердості

поковки однієї марки сталі, які спільно пройшли термічну обробку

Твердість

III

Визначення твердості

поковки однієї марки сталі, які пройшли термічну обробку за однаковим режимом

Те саме

IV

  1. Випробування на розтягування.

  2. Визначення ударної в'язкості.

  3. Визначення твердості

поковки однієї плавки сталі, які спільно пройшли термічну обробку

Межа текучості.

Відносне звуження.

Ударна в’язкість

-

V

  1. Випробування на розтягування.

  2. Визначення ударної в'язкості.

  3. Визначення твердості

приймається індивідуально кожна поковка

Межа текучості.

Відносне звуження.

Ударна в’язкість

-


Допускається для поковок масою понад 100 т, виготовлених куванням на пресах, припуски і напуски встановлювати в нормативно-технічній документації на конкретну поковку.

За механічними властивостями поковки, що поставляються після остаточної термічної обробки, поділяються на категорії міцності. Категорії міцності, відповідні їм норми механічних властивостей, що визначаються при випробуванні на поздовжніх зразках, і норми твердості наведені в табл. 4.


Таблиця 4 – Категорії міцності та відповідні їм норми механічних властивостей

Категорія міцності

Механічні властивості, не менше

Твердість за Брінеллем (на поверхні поковок)

Межа текучості σ0,2

Тимчасовий опір σв

Відносне подовження, δ5, %

Відносне звуження, ψ, %

Ударна в’язкість, KCU, Дж/м2×104 (кгс·м/см2)

Діаметр (товщина) поковок суцільного перерізу

МПа (кгс/мм2)

до 100

понад 100 до 300

понад 300 до 500

понад 500 до 800

до 100

понад 100 до 300

понад 300 до 500

понад 500 до 800

до 100

понад 100 до 300

понад 300 до 500

понад 500 до 800

Число твердості НВ

dвідб, мм

КП 640

640 (65)

785 (80)

13

12

11

10

42

38

33

30

59 (6,0)

49 (5,0)

44 (4,5)

39 (4,0)

248-293

3,85-3,55


31

За погодженням виробника зі споживачем для поковок IV і V груп можуть бути призначені підвищені норми пластичних властивостей та ударної в'язкості порівняно із зазначеними в табл. 5. У цьому разі при категорії міцності ставиться додатково літера С (спеціальні), а на кресленні поковки записуються необхідні характеристики.

При визначенні механічних властивостей поковок на поперечних, тангенціальних або радіальних зразках допускається зниження норм механічних властивостей порівняно з наведеними в табл. 4 на величини, зазначені в табл. 5.

Таблиця 5 – Підвищені норми пластичних властивостей для поковок IV і V груп

Показники механічних властивостей

Допустиме зниження норм механічних властивостей, %

для поперечних зразків

для радіальних зразків

для тангенціальних зразків

поковок діаметром до 300 мм

поковок діаметром понад 300 мм

Межа текучості

10

10

5

5

Тимчасовий опір розриву

10

10

5

5

Відносне подовження

50

35

25

30

Відносне звуження

40

35

20

25

Ударна в'язкість

50

40

25

30

Примітка. Для поковок типу кілець, виготовлених розкочуванням, норми механічних властивостей, отриманих при випробуванні тангенціальних зразків, установлюються за нормами для поздовжніх зразків.

Приклади умовних позначень

Поковки групи I:

Гр. I ГОСТ 8479-70.

Поковки групи II (III) з твердістю НВ 143-179:

Гр. II (III) НВ 143-179 ГОСТ 8479-70.

П
32
оковки групи IV (V) з категорією міцності КП 490:

Гр. IV (V) КП 490 ГОСТ 8479-70;

Поковки групи IV з категорією міцності КП 490, відносним звуженням не менше 50%, ударною в'язкістю KCU не менше 69 Дж/м2 × 104 (7 кгс/см2).

Гр. IV – КП 490С – ψ≥50 – KCU ≥ 69 ГОСТ 8479-70.

Поковки групи IV з категорією міцності КП 490, тимчасовим опором σв не менше 655 МПа, відносним подовженням δ5 не менше 14% і ударною в'язкістю KCU не менше 64 Дж/м2 × 104 (7 кгс/см2).

Гр. IV – КП 490–σв ≥655 – δ5 ≥ 14 – KCU ≥ 64 ГОСТ 8479-70.

На поверхні поковок не повинно бути тріщин, заковів, плен, пісочин.

На необроблюваних поверхнях поковок допускаються вм'ятини від окалини та забоїни, а також полога вирубка або зачистка дефектів за умови, що глибина зазначених дефектів не виходить за межі найменших допустимих розмірів поковок за ГОСТ 7062-79 або за нормативно-технічною документацією - для поковок масою понад 100 т.

На поверхнях поковок, що піддаються чеканенню, дефекти не допускаються.

На оброблюваних поверхнях поковок допускаються окремі дефекти без видалення, якщо глибина їх, зумовлена контрольною вирубкою або зачисткою, не перевищує 75 % фактичного одностороннього припуску на механічну обробку для поковок, виготовлених куванням, і 50 % для поковок, виготовлених штампуванням.

На поковках із вуглецевої і низьколегованої сталі при глибині поверхневих дефектів, що перевищують фактичний односторонній припуск на механічну обробку, допускається видалення дефектів пологою вирубкою з подальшим заварюванням.

Допустима глибина заварювання повинна бути узгоджена із споживачем.

Поковки не повинні мати флокенів, тріщин, усадочної крихкості.

Поковки, в яких виявлено вищевказані дефекти, бракуються, а всі інші поковки цієї партії можуть бути визнані придатними тільки після індивідуального контролю.

Поковки піддаються термічній обробці в чорновому вигляді після попередньої механічної обробки. Допускається за погодженням виробника зі споживачем поковки піддавати тільки попередній термічній обробці. Поковки групи I допускається не піддавати термічній обробці.

Поковки, що пройшли після термічної обробки правку в холодному або підігрітому стані, повинні бути піддані відпуску для зняття внутрішніх напружень.

^ Методи випробувань

Кожна поковка повинна бути піддана зовнішньому огляду без застосування збільшувальних приладів, якщо за умовами замовлення не передбачений інший метод контролю.

Для кожної групи поковок за винятком групи I встановлюється обсяг обов'язкових випробувань, зазначений у табл. 6.

Таблиця 6 – Обов’язкові випробування для поковок

Група поковок

Види випробувань

Кількість поковок від партії, які підлягають випробуванню

I

Без випробувань

-

II

Визначення твердості

5 % від партії, але не менше 5 шт.

III

Визначення твердості

100 %

IV

1. Випробування на розтягування.

2. Визначення ударної в’язкості.

3. Визначення твердості

До 100 шт. – 2 шт., понад 100 шт. – 1 %, але не менше 2 шт. (поковки з нижньою і верхньою межами текучості)

100 %

V

1. Випробування на розтягування.

2. Визначення ударної в’язкості.

3. Визначення твердості

100 %

Примітки:

1. Кількість поковок групи II, що підлягають випробуванню, за домовленістю зі споживачем може бути збільшено.

2. Для поковок IV групи дозволяється виробляти визначення механічних властивостей на поковках не з нижніми і верхніми межами твердості, а з нормами твердості, що знаходяться в межах заданих категорій міцності. У цьому разі твердість є додатковою заданою характеристикою.

3. Допускається для поковок IV групи визначення механічних властивостей виробляти на одній поковці при числі поковок у партії до 20 шт., якщо різниця у відбитках на твердість усієї партії не перевищує 0,30 мм для КП 18-КП45 і 0,20 мм для КП 50 - КП 80.

4. Обсяг контролю поковок, що поставляються після попередньої термічної обробки, вказується в кресленні поковки.

Відбір проб для визначення хімічного складу металу поковок проводиться за ГОСТ 7565-81.

Хімічний аналіз металу поковок проводиться за ГОСТ 22536.0-87 «Сталь вуглецева і чавун нелегований. Загальні вимоги до методів аналізу».

Механічні властивості поковок визначаються на поздовжніх, поперечних, тангенціальних або радіальних зразках. Вид зразка, якщо він не вказаний у кресленні деталі, встановлюється виробником.

Зразки для механічних випробувань піддавати додатковій термічній обробці або яким-небудь нагріванням не допускається.

Кількість зразків для механічних випробувань від кожної проби має бути: один – на розтягування, два – на ударну в'язкість.

Виготовлення зразків і випробування на розтягування здійснюються за ГОСТ1497-84 на зразках п'ятикратної довжини з діаметром розрахункової частини 10 мм.

Виготовлення зразків і випробування на ударну в'язкість проводяться за ГОСТ 9454-78 на зразках типу 1.

Твердість за Брінеллем визначається за ГОСТ 9012-59.

При отриманні незадовільних результатів механічних випробувань хоча б за одним із показників щодо нього здійснюються повторні випробування подвоєної кількості зразків, взятих від тієї самої партії поковок.

Якщо після повторного випробування отримані позитивні показники, вся партія поковок вважається придатною.

Якщо після повторного випробування хоча б один зі зразків дає незадовільні показники, партію поковок допускається піддавати повторній термічній обробці.

Число повторних термічних обробок не повинно бути більше двох.

Додатковий відпуск не вважається термічною обробкою і число відпуску не обмежується. Після кожної термічної обробки або додаткового відпуску партія поковок випробовується як пред'явлена знову.

Третя термічна обробка у вигляді поліпшення допускається на великих поковках у випадках, коли нормалізація з відпуском не забезпечує необхідних механічних властивостей.


3 Нормоконтроль

Закінчені дипломні проекти подаються на перевірку нормоконтролеру.

Згідно з ГОСТ 2.111-68 нормоконтроль – це контроль виконання конструкторської документації відповідно до норм, вимог і правил, які встановлені нормативними документами.


^ 3.1 Мета і завдання нормоконтролю

Нормоконтроль проводиться з метою забезпечення однозначності застосування конструкторської документації та встановлених у ній норм, вимог і правил на всіх стадіях життєвого циклу виробу.

Цей стандарт встановлює порядок контролю у конструкторській документації норм і вимог, встановлених стандартами та іншими нормативно-технічними документами.

Основними завданнями нормоконтролю є забезпечення:

а) дотримання у розроблених виробах норм і вимог, встановлених у державних, галузевих стандартах і стандартах підприємств;

б) правильності виконання конструкторських документів відповідно до вимог стандартів Єдиної системи конструкторської документації;

в) досягнення у розроблених виробах високого рівня стандартизації та уніфікації на основі широкого використання раніше спроектованих, освоєних у виробництві й стандартизованих виробів, типових конструкторських рішень і виконань;

г) раціонального використання встановлених обмежувальних номенклатур стандартизованих виробів, конструктивних норм (різьб, діаметрів, шліцьових з’єднань, модулів зубчастих коліс, допусків і посадок, конусності та інших елементів деталей машин), марок матеріалів, профілів і розмірів прокату тощо.

При нормоконтролі конструкторської документації нормоконтролер зобов’язаний керуватися тільки дійсними в момент проведення контролю стандартами та іншими нормативно-технічними документами.

Нормоконтролер має право:

а) повертати конструкторську документацію розробнику без розгляду у разі:

- порушення встановленої комплектності,

- відсутності обов’язкових підписів,

- недбалого виконання;

б) вимагати від розробника конструкторської документації роз’яснень і додаткових матеріалів з питань, що виникли під час перевірки.

Нормоконтролер несе відповідальність за дотримання у конструкторській документації вимог дійсних стандартів та інших нормативно-технічних документів нарівні з розробником конструкторської документації.

Додаток А

Перелік та приблизний обсяг частин

дипломної роботи спеціаліста

5-й курс, денна форма; 6-й курс, заочна форма

№ пор.

Назва етапу

Обсяг

сторі-нок

1

Зміст

1,5 – 2

2

Реферат

0,5 – 1

3

Вступ

2 – 3

4

Виробничо-технологічна частина

10 – 20

4.1

Огляд літератури і патентів




4.2

Характеристика та умови експлуатації деталі, вимоги до матеріалів




4.3

Маршрутна технологія виготовлення




4.4

Характеристика матеріалів, що застосовуються для виготовлення деталі




4.5

Вибір та обґрунтування технологічного процесу термічної обробки деталі




4.6

Вибір необхідного обладнання та розрахунок його кількості




4.7

Проектування плану дільниці (відділення, цеху) та вантажопотоків




4.8

Технологічний контроль, попередження та усунення браку




5

Спеціальна частина

5 – 10

6

Аналіз результатів експериментів

5 – 10

7

Теплотехнічна частина

5 – 10

8

Автоматизація технологічних процесів термічної обробки

5 – 10

9

Охорона праці, навколишнього середовища та техніка безпеки

6 – 10

10

Економічна частина

5 – 7

11

Висновки

2 – 3

12

Список використаних джерел

1 – 2

13

Додатки (технологічні карти)

2 – 5




Загальний обсяг розрахунково-пояснювальної записки

80 – 100




Обсяг графічної частини (конструкторські та технологічні розробки)

Обов’язково: складальне креслення, креслення деталі, графіки ТО, ХТО, структури після кожного етапу із зазначенням структурних складових

7 – 9 аркушів формату А1

Додаток Б

З М І С Т

Комплексного курсового проекту


4-й курс, денна форма; 5-й курс, заочна форма


І. Описова частина – до 30 – 40 с.

1. Реферат.

2. Вступ.

3. Огляд літератури.

4. Аналіз умов роботи деталі та розробка маршрутної технології виготовлення деталі.

5. Вибір матеріалу деталі та методів зміцнення.

6. Проведення експерименту та обробка результатів (проведення ТО, ХТО, виготовлення зразків, замірювання твердості, макро- або мікроаналіз, фотографія структури).

7. Висновки з роботи.

8. Список літератури.

ІІ. Графічна частина – 3 аркуші формату А-1.

  1. складальне креслення механізму (машини), креслення деталі та вимоги до неї (хімічний склад базової марки та обраної, порівняльна таблиця механічних властивостей тощо);

  2. маршрутна технологія виготовлення і зміцнення деталі (детальна із зазначенням обладнання – верстати, преси тощо);

  3. графік ТО і ХТО, фотографії структур і т.д.

Додаток В

^ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Прикладне матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів»


Затверджую

Завідувач кафедри

_____________С. В. Марченко

«___» _____________ 201__ р.


ЗАВДАННЯ

^ НА ДИПЛОМНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

Студент ______________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

____________________________факультет групи__________________

(ТеСЕТ, ЦЗДВН)





залишити коментар
Сторінка1/2
Дата конвертації13.11.2012
Розмір0.55 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх