Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету icon

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету


Схожі
Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка...
Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г...
Проект положення про кафедру мелітопольського державного педагогічного університету імені...
Національний педагогічний університет імені М. П...
Апн україни Національний педагогічний університет імені М. П...
Правила внутрішнього розпорядку дрогобицького державного педагогічного університету імені івана...
Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені О. О...
Покажчик друкованих праць співробітників національного педагогічного університету імені М. П...
Перелік навчальних закладів, наукових установ та організацій...
Конкурсний бал...
Полтавський національний педагогічний університет...
Нака з



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
скачать


ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА



ВІСНИК

Чернігівського державного
педагогічного університету



Випуск 79


Серія: ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ


Чернігів
2010



ВІСНИК

Ч


ернігівського державного педагогічного університету


імені Т.Г.Шевченка


Головна редакційна колегія


Головний редактор доктор педагогічних наук, професор Носко М.О.

Вiдповiдальний редактор доктор iсторичних наук, професор Дятлов В.О.


Редакцiйна колегiя серiї "Педагогiчнi науки": Бобир С.Л., Боровик А.Г., Гетта В.Г., Гринь Т.В., Жила С.О., Завацька Л.М., Зайченко І.В., Іванишина В.П., Носко М.О., Сидоренко В.К., Кузьомко Л.М., Ляшенко О.І., Огієнко М.М., Пліско В.І., Ростовський О.Я., Савченко В.Ф., Сеніна В.К., Скок М.А., Скребець В.О.


Вiдповiдальний за випуск кандидат педагогічних наук, доцент Стрілец С.І.


^ За зміст публікацій, достовірність результатів досліджень відповідальність несуть автори.


Заснований 30 листопада 1998 р.
(Свідоцтво про державну реєстрацію
друкованого засобу масової інформації
серія КВ № 15676-4148 ПР від 17.07.2009 р.
)

Адреса редакційної колегії:
14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53, тел. (04622) 3-20-09.

Рекомендовано до друку Вченою радою Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (протокол № 2 від 6 жовтня 2010 року)

Постановою Вищої атестаційної Комісії України «Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: педагогічні науки» включено до переліку наукових видань, публікації яких зараховуються до результатів дисертаційних робіт з педагогічних наук.

(Постанова президії ВАК України

від 16 грудня 2009 р. № 1-05/6)


© Чернігівський національний педагогічний
університет імені Т. Г.Шевченка, 2010

©
© Голець В.В., 2007
Автори, 20
10




^ ТВОРЧА СПАДЩИНА К.Д. УШИНСЬКОГО
І СУЧАСНІСТЬ



УДК 37(09)

Носко М.О.

К.Д. Ушинський і сучасні проблеми освіти в Україні

У статті визначається роль і значення К. Ушинського і його творчості для сучасного наукового світу. Автор статті коментує особливості проблем сучасної освіти в Україні.

Ключові слова: українська мова, українська національна освіта, національна самобутність, творча свобода.

Видатний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський займає чільне місце серед когорти славетних. Він прагнув підпорядкувати актуальні питання навчання і виховання служінню інтересам своєї батьківщини і народу. 20 томів його праць свідчать про його невсипущу енергію, про енциклопедичність ученого. Він створив наукову педагогіку, якою і сьогодні, майже 140 років по його смерті, користуються вчителі, педагоги будь-якої національності. А скільки вчених (докторів і кандидатів наук) „виросло” на його наукових працях?

... Доля була до нього і прихильною, і ... жорстокою. За життя мав славу народного педагога, вченого, залишилась вона за ним і після його смерті, коли йому не виповнилось і 48 років (19.02.1823 – 03.01.1871).

Народився в Тулі в родині дворянина Дмитра Григоровича, який після відставки з військової служби оселився у Новгороді-Сіверському Чернігівської губернії.

Після закінчення Новгород-Сіверської гімназії 16-річний Костянтин Ушинський вступив на юридичний факультет Московського університету, який з відзнакою закінчив 1844 року, потім упродовж двох років готувався до професорської діяльності. У серпні 1846 року призначений на посаду професора кафедри енциклопедії законодавства, державних законів і фінансів Ярославського Демидівського ліцею.

Вже з перших днів праці в ліцеї К. Ушинський вносить пропозиції щодо вдосконалення навчального плану, і вчена рада ліцею прийняла їх. Проте подальші намагання реформувати застарілий курс ліцейного викладання викликали незадоволення реакційної професури. Його переслідували за „самовільну” зміну навчальних програм, особливо ж – „за свободу мыслей и передачу оных воспитанникам лицея”. І як наслідок – у вересні 1849 р. педагог змушений був залишити ліцей.

Щ
© Носко М.О., 2010
е тільки на початку своєї викладацької діяльності (січень 1846 р.) двадцятидворічний професор привілейованого навчального закладу – Ярославського Демидівського ліцею – Костянтин Ушинський визначає „рецепт” власної поведінки: 1) зберігати спокій, 2) бути прямим у словах і діях, 3) діяти обдумано, 4) бути рішучим, 5) доцільно витрачати час, 6) доцільно витрачати гроші, 7) щовечора сумлінно давати оцінку своїм діям, 8) ніколи не хвалитися [1, 24].

Після звільнення з ліцею К. Ушинський у лютому 1850 р. отримав посаду помічника столоначальника в департаменті духовних справ іноземних відносин Міністерства внутрішніх справ, де працював до серпня 1854 р. Однак кар’єра чиновника не хвилювала його – він мріяв про окрему просвітницьку діяльність.

У листопаді 1854 р. К. Ушинського призначено на посаду старшого вчителя російської словесності і юридичних предметів в Імператорському Гатчинському Миколаївському сирітському інституті, а згодом, у червні 1855 року, інспектором класів цього ж інституту. За період роботи в інституті він написав низку педагогічних статей: „Про користь педагогічної літератури”, „Три елементи школи”, „Про народність у суспільному вихованні”, „Шкільні реформи в Північній Америці”, „Внутрішній устрій північно американських шкіл”, – усі вони були надруковані в „Журнале для воспитания”.

Хоч молодий педагог і зарекомендував себе дуже добре, мав велику популярність і користувався авторитетом, заслужив славу (а цьому послужили й опубліковані статті), проте його спроби радикально реорганізувати інститут знову натикнулися на шалений опір більшості консервативно налаштованих педагогів.

Конфлікту вдалося уникнути лише завдяки призначенню К. Ушинського з січня 1859 р. інспектором класів до Смольного інституту шляхетних дівчат, де він працював по березень 1862 р. Але і тут повторилося те, що і в Гатчинському інституті: керівництво Смольного інституту різко виступило проти реформ і нововведень інспектора класів, він, мовляв, „распространяет в заведении безбожие й безнравственность”. Зважаючи на те, що К. Ушинський вже був широко відомим педагогом Росії, чиновники не посміли відкрито „вигнати” його, а відправили за кордон для вивчення стану й проблем жіночої освіти. Як зазначає дослідник спадщини К. Ушинського М.М. Грищенко, „закордонне відряд­ження, по суті, було погано замаскованим засланням, що Ушинський і сам розумів дуже добре” [1, 34].

Працюючи у Смольному інституті, К. Ушинський одночасно був редактором „Журнала Министерства народного просвещения”. Також у цей період організував недільну школу для неписьменних з обслуговуючого персоналу інституту, постійно дбав про неї, залучивши до викладання в ній своїх вихованок.

Серед статей, опублікованих у „Журнале Министерства народного просвещения”, особливе місце займає стаття „Рідне слово” (1861. – №5). Це філософсько-педагогічне й психологічне дослідження, варте уваги не тільки сьогодні – завжди! „Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії”, [...] “весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає у народному слові”, [...] “цей незвичайний педагог – рідна мова – не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом”. „Мова, створена народом, розвиває в духові дитини здібність, яка створює в людині слова і яка відрізняє людину від тварини: розвиває дух” [2. – Т. 1, 124–133].

Актуальною до сьогодні є стаття „Праця в її технічному і виховному значенні”. К. Ушинський розглядає це питання в трьох аспектах: екологічному, філософському і педагогічному. „Невільна праця не тільки не підносить морально людину, але зводить її на ступінь тварини. Праця тільки й може бути вільною, якщо людина сама береться до неї з усвідомленням її необхідності; праця вимушена, на користь іншого, руйнує людську особистість того, хто трудиться, або, точніше сказати, працює” [2. – Т. 1, 107].

З липня 1862 р. по травень 1867 р., як вже зазначалося, Костянтин Дмитрович працював за кордоном, де він з цікавістю вивчав стан й організацію жіночої освіти в Європі. Тут він створив класичний підручник для російської початкової школи „Рідне слово”, закінчив перші два томи фундаментальної праці „Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології”.

Педагог сумлінно вивчав досвід європейської початкової школи, її організацію, програми і методи викладання. І зробив висновок, що свій курс елементарного навчання Росія повинна будувати сама у зв’язку зі своєрідністю її історичних особливостей і соціально-політичних умов. У „Рідному слові” К. Ушинський пропонує курс початкового навчання для дітей 8-10 річного віку. Першочергове і головне завдання – навчити дітей свідомо володіти рідною мовою з перших днів навчання. Рідна мова – найважливіший вияв народності, на її основі спираючись на релігію (православ’я), переконував учений, будується вся система навчання. Тільки народ облаштовує свою школу і розпоряджається нею. Вищезазначені твердження простежуємо в усіх статтях К. Ушинського.

Будучи реалістом К. Ушинський спостерігав за життям і намагався відтворити його реалії максимально об’єктивно, бо для нього головним була справжня суть питання, а не те, до якого табору належав той чи інший мислитель. Віра в особисту свободу людини є основою будь-якої практичної діяльності. Педагогіка – це мистецтво, що ґрунтується на знанні людини „у всіх відношеннях”. Без вивчення психології педагогу важко знаходити правильні шляхи виховання. Цілком закономірно, що сьогодні маємо єдиний психолого-педагогічний цикл наук. А ще краще, якби наші вчені разом з практиками створили і єдину наукову книжку „Психолого-педагогічний курс навчання”.

Виховання і філософія так взаємозв’язані, вказував учений-педагог, що „основою виховання повинна бути й керувати філософська ідея. Не може бути вихователя, який не має чіткої філософської позиції”, не вміє чітко визначити мету виховної діяльності. „Визначення мети виховання ми вважаємо кращим проблемним каменем усяких філософських, психологічних і педагогічних теорій” [2. – Т. 1, 198].

Науками для педагогіки, з яких вона черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення її цілей, є анатомія, фізіологія і патологія людини, психологія, логіка, філософія, географія, статистика, політекономія, історія в широкому розумінні (а це – історія релігії, цивілізації, філософських систем, літератур) і, власне виховання у вузькому розумінні цього слова. Отже, „якщо педагог хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то він повинен перше пізнати її також у всіх відношеннях” [2. – Т. 1, 199]. Із зазначеного кола антропологічних наук особливе значення вчений надавав психології.

Вимога народності виховання і народності школи К. Ушинського обумовлювала вимогу демократизації освіти, узгодження її з інтересами й потребами кожного народу.

Принцип народності виховання став основою вчення педагога про рідну мову як найважливіший предмет шкільної освіти.

З принципом народності тісно пов’язане вчення К. Ушинського про працю як головний фактор виховання, бо останнє – це цілеспрямований процес формування „людини в людині”.

Пізнаючи закони людського розвитку, педагог (учитель), за переконанням К. Ушинського, стає справжнім творцем особистості дитини. У цьому зв’язку виховання є мистецтво – „мистецтво найширше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв”.

Багатогранна, багатоаспектна й одухотворена науково-педагогічна діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського стосується усіх сторін життя, насамперед учнів, учителів, вихователів, батьків. Ми справедливо вважаємо його засновником вітчизняної наукової педагогіки. У багатьох публікаціях про К. Ушинського його називають російським видатним педагогом, а ми, його співвітчизники, називаємо „вітчизняним”, бо ж він родом з України, з Новгорода-Сіверського, де провів майже половину свого життя.

Оглядаючись на його педагогічну спадщину, питаємо самі себе: чи ж дотримуємося ми сьогодні тих прописних істин, про які говорив і писав великий педагог? Чи все у нас гаразд й немає ніяких проблем?

На жаль ні, проблем вистачає. Взяти хоча б дошкільну освіту. Тут стільки накопичилося проблем, що їх розглядали навіть на Міжнародній науковій конференції „Управління якістю дошкільної освіти: стан, проблеми, перспективи” (13-14 травня 2010 р., Мінськ), у якій взяли участь представники України, Російської Федерації та працівники системи дошкільної освіти Республіки Білорусь. У рамках Міжнародної конференції було організовано роботу секцій з таких питань, як: концептуальні основи управління якістю дошкільної освіти; психолого-педагогічні основи здоров’язберігаючої системи в дошкільних закладах; удосконалення науково-методичного супроводу дошкільної освіти; сучасні підходи до створення адаптованої освітньої системи в дошкільних закладах; кадрове забезпечення системи дошкільної освіти.

„Підвищення якості дошкільної освіти, – наголошувалось на Міжнародній конференції, – є комплексним завданням розвитку системи дошкільної освіти, яке повинно реалізуватися засобами мобілізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів, колективного управління якістю дошкільної освіти. Воно може бути досягнуто шляхом створення цілісної системи управління якістю освіти відповідно з міжнародними стандартами ІСО 9000 (підкреслення моє – М.Н.), впровадженням нових методів проектування і програмування розвитку, організації системного моніторингу якості дошкільної освіти”.

У Чернігівській області є свої проблеми з дошкільною освітою (вони, вочевидь, стосуються й інших областей): упродовж останніх 3 років учнівський контингент області скоротився на 10,1 тис. (або 9,1%), а кількість шкіл – на 43. Скорочення контингенту учнів призводить до зростання малочисельних шкіл (327) у мережі загальноосвітніх навчальних закладів області, відсоток яких у 2009-2010 рр. становив 48,4. На початок 2009-2010 н.р. 143 (62,4%) школи І-ІІ ступенів мали наповнюваність менше 40 учнів.

Базова програма „Я у Світі” потребує якісного супроводу з боку психологічної служби, а в дошкільних закладах області працює лише 85 практичних психологів. У дитячих садках сільської місцевості їх взагалі немає. Відсутність спеціалістів-дефектологів ускладнює вирішення проблеми дітей з особливими потребами.

Аналіз проблемних питань розвитку галузі підводить до висновку про недостатній відсоток охоплення дошкільною освітою дітей сільської місцевості, функціонування шкіл з малою наповнюваністю спричиняє проблеми з організацією навчально-виховного процесу, матеріально-технічним та кваліфікованим кадровим забезпеченням. Майже кожна третя загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів має наповнюваність менше ста учнів. Якщо у школах І-ІІІ ступеня з кількістю від 101 до 202 учнів вартість навчання одного учня в середньому 5031 грн., то в малокомплектній (до 100 учнів) – 9763 грн. (розрахунковий показник Мінфіну України у 2009 р. на одного учня – 4755 грн. 98 коп.). Який же вихід? – Оптимізація шкільної мережі, у сільській місцевості зокрема.

Саме вона вимагає організації підвезення учнів понад 7,5 тис. до місця навчання і додому. Програма „Шкільний автобус” – у передчеканні зриву: 37% автобусного парку, задіяного для підвозу школярів, – рейсові, відремонтовані, орендовані та інші види транспорту. Більшість з них перебувають в експлуатації понад 10 років і не завжди відповідають технічним вимогам. З 85 автобусів, якими підвозяться діти до опорних шкіл області, 18 – потребують заміни, а ще 17 – необхідно придбати.

^ Утвердженню статусу української мови в системі освіти сприяє Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки та Галузева програма поліпшення вивчення української мови загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2006-2011 роки.

Інформатизація освіти – резерв підвищення її якості і доступності. На жаль, за 5 років тренінги пройшли лише 27 відсотків педагогічних працівників області і з кожним роком спостерігається тенденція до зменшення кількості вчителів – учасників зазначеної програми.

Примітка: Всі дані по Чернігівській області взято зі спецвипуску газети Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації „Освіта Чернігівщини”, № 5, серпень 2010 – „Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2009-2010 навчальному році та завдання на 2010-2011 навчальний рік” (Тези доповіді начальника Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації Анатолія Заліського на серпневій конференції педагогічних працівників області).

У частині реформування вищої школи знаковою подією стало запровадження зовнішнього незалежного тестування навчальних досягнень вступників до ВНЗ України. Результати соціологічного опитування показали, що 72 відсотки респондентів підтримують цей захід. Проте окремі прорахунки та недоліки певним чином знизили позитивний ефект тестування. Ці прорахунки та недоліки криються у змісті тестів, в окремих процедурах самого проведення тестування, в умовах прийому.

Сьогодні мережа вищих навчальних закладів налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Порівняно з європейським досвідом – це невиправдано багато, крім того, треба додати ще 1005 відокремлених структурних підрозділів вищих навчальних закладів. Відтак, коментарі зайві.

Серед численних факторів, що забезпечують якісну освіту – створення належних, ґрунтовних, сучасних підручників, посібників, довідників, словників. Аналіз ситуації свідчить, що забезпеченість ВНЗ навчальною літературою є далекою від бажаної. У науковій бібліотеці ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка забезпеченість підручниками і навчальними посібниками державною мовою сьогодні становить: соціально-гуманітарний напрямок – 81%; природничо-наукова підготовка – 42%; професійно-практична підготовка напрям – 94%.

Тому слід наголосити і взяти до виконання, що створення підручників нового покоління має стати справою кожного професора, кожного доцента.

Запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій, у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. І хоча питання освіти і навчання повсякчас піднімаються у пресі, у науці, їхня нагальність з огляду на сьогодення, не менш важлива. Те, що турбувало К. Ушинського майже півтора століття тому, варте дослідження і нашого прискіпливого вивчення, адже науковець вболівав за майбутнє рідного народу, яке неможливе без достатньої уваги до проблем навчання.

Отже, постать, наукові розвідки, спостереження і перестороги Костянтина Дмитровича Ушинського заслуговують на більшу увагу. Тому варто встановити щорічні проведення педагогічних читань його імені.

Використані джерела

  1. Грищенко М.М. Спадщина К.Д. Ушинського і питання педагогіки вищої школи (Методична розробка) – К., 1975. – 156 с.

  2. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х. Пер. з рос. / Редкол.: В.М. Столєтов (голова) та інші. – К.: Рад. школа, 1983. – (Пед. б-ка). Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки / Склав і підгот. до друку Е.Д. Днєпров; За ред., О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших, 488 с.: Т. 2. Проблеми російської школи / Склав і підгот. до друку Е.Д.Днєпров; За ред. О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших. – 359 с.

  3. К.Д. Ушинський – засновник вітчизняної наукової педагогіки / Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 185-річчю від дня народження видатного вітчизняного педагога. – 13 травня 2008 року. За ред. проф. І.В. Зайченка. – Чернігів, 2008. – 44 с.

Nosko M.

The role and the significance of K. Ushinsky’s
and his creativity for the modern scientific world


The author of the article comments on the peculiarities of the problems of current education in Ukraine.

Key words: the Ukrainian language, Ukrainian National Education, the national originality, the creative freedom.


Стаття надійшла до редакції 12.09.2010

УДК 37(09)

Зайченко І.В.

^ К.Д. УШИНСЬКИЙ ПРО ПЕДАГОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РІДНОЇ МОВИ
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ


Аналізуються погляди К.Д. Ушинського на роль і значення рідної мови у формування особистості людини.

Ключові слова: К. Ушинський, рідна мова, формування особистості, національне виховання.


Ідея К. Ушинського про відповідність громадського виховання суспільним потребам найяскравіше втілилася у принципі народності виховання, який став ядром його педагогічного вчення. У методологічному плані принцип народності виховання виступає корінною закономірністю розвитку освіти – школа й виховання повинні будуватися насамперед у повній відповідності з особливостями і потребами своєї нації, країни, свого народу. “Виховні ідеї кожного народу пройняті національністю більше, ніж що-небудь інше, пройняті настільки, що неможливо й подумати перенести їх на чужий грунт”, – писав К.Ушинський.

Принцип народності виховання став основою вчення педагога про рідну мову як найважливіший предмет шкільної освіти. Мова є найкращий виразник духовної культури народу. У статті “Рідне слово” К.Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови. “У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу...

Мова – найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям.

Отже, будучи найповнішим і найвірнішим літописом свого духовного, багатовікового життя народу, мова в той же час є найбільшим народним наставником, який навчав народ тоді, коли не було ще ні книг, ні шкіл, і продовжує навчати його до кінця народної історії. Засвоюючи рідну мову легко й без великих зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час плоди думки й почуття тисячі поколінь, що передували йому... Усе, що бачили, усе, чого зазнали, усе, що пережили та передумали ці незчисленні покоління предків, передається легко й без великих зусиль дитині, яка тільки-но відкриває очі на світ божий, і дитина, навчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює її природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно ознайомлює її з характером людей, що її оточують, суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить її в народні вірування, в народну поезію, як не міг би внести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.

...Мова створена народом, розвиває в духові дитини здібність, яка створює в людині слово і яка відрізняє людину від тварини: розвиває дух…

Проте, цей незвичайний педагог – рідна мова – не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом… Засвоюючи рідну мову дитина засвоює не тільки самі слова, їх сполучення та видозміни, а безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку й філософію мови, – і засвоює легко й швидко, за два – три роки, стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання. Такий цей великий народний педагог – рідне слово!” [1. – Т. 1, с. 123 – 124].


© Зайченко І.В., 2010
… зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона говорить в дитинстві. Якщо ми визнаємо, що на душу дитини та на напрям її розвитку можуть впливати навколишня природа, люди що її оточують, і навіть картина, що висить на стіні в її дитячій кімнаті, навіть іграшки, що ними вона грається, то невже ми можемо не визнавати впливу такого пройнятого своєрідним характером явища, як мова того чи іншого народу, цей перший тлумач і природи, і життя, і ставлення до людей, ця тонка, що обіймає душу, атмосфера, крізь яку дитина все бачить, розуміє й почуває?” [1. – Т. 1, с. 125 – 126].

“Рідне слово є основою будь-якого розумового розвитку й скарбницею всіх знань; з нього починається будь-яке розуміння, через нього проходить і до нього повертається” [1. – Т. 2, с. 114].

У статті “Про початкове викладання російської мови” К.Ушинський відзначав, що “навчання дітей вітчизняної мови має три мети: по-перше, розвинути в дітей ту природжену душевну здібність, яку називають даром слова; по-друге, ввести дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови і, по-третє, добитися, щоб діти засвоїли логіку цієї мови, тобто її граматичні закони в їх логічній системі” [1. – Т. 2, с. 217].

Звернемо увагу на той факт, що К.Ушинський, у якого мати була українкою і, отже, якому боляче було усвідомлювати й спостерігати той стан у якому перебувала тогочасна українська мова, українська культура, школа й освіта, у зв’язку з колоніальним становищем України і русифікацією українців, назвавши статтю “Про початкове викладання російської мови”, все ж, вживає такий термін як “вітчизняна мова”, поза будь-яким сумнівом, маючи на увазі рідну йому материнську українську мову.

Біль і тривога за українською мовою, за її подальшою долею простежується у багатьох творах К. Ушинського. Так, у статті “Рідне слово”, розкриваючи виховне й освітнє значення рідної мови, він писав: “Коли зникає народна мова, – народу нема більше!... Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відняти в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину, навіть, може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ...” [1. – Т. 1, с. 123].

Безперечним є той факт, що національна особливість характеру вірніше за інші обставини передається від батьків до дітей. Зрозуміло, “що коли мова, якою починає говорити дитина, суперечить природженому національному її характеру, то ця мова ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна її мова; ніколи не проникне так глибоко в її дух і тіло, ніколи не пустить такого глибокого, здорового коріння, яке обіцяло б багатий, пишний розвиток” [1. – Т. 1, с. 127], – відзначав педагог, безсумнівно маючи на увазі те, що українська дитина, український народ за царату був позбавлений права на рідну мову, школу, освіту.

Розвиваючи тему рідної мови і необхідності навчання рідною мовою, а також торкаючись проблем української школи, К. Ушинський у статті “Педагогічна подорож по Швейцарії” писав: “Що з дітьми починають навчання тією самою говіркою, якою вони розмовляють вдома, це, безперечно, не тільки дуже розумно, а й не менш гуманно. Слід докладати всіх зусиль, щоб школа найприроднішим шляхом увійшла в життя дитини і щоб, непомітно для неї, узяла під свій контроль частину її розумової і сердечної діяльності. Мало успіху матиме та школа, в яку дитина приходить з дому, наче з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, мов з темного пекла, в якому все темне чуже й незрозуміле, у світлий рай, де все світле, зрозуміле й близьке серцю; а майже таке враження повинна справляти школа на дитину малоросіянина, коли вона починає відвідувати це дивне місце, в якому одному тільки на все село й розмовляють незрозумілою мовою. Дитину, яка не чула дома жодного великоруського слова, починають у школі з першого ж дня ламати на великоруський лад, і добре б ще справді великоруський, а то й на той потворний жаргон, який виробляється в малоосвіченого малороса при намаганні розмовляти по-великоруськи. Така школа з першого ж дня, і дуже непривітно, нагадує дитині, що вона не дома і, безперечно, здається їй букою. Якщо така школа не пустить коріння в народне життя і не принесе для нього корисних плодів, то чого ж тут дивуватися? Інакше й бути не може. Така школа, по-перше, значно нижча за народ: що ж означає вона із своєю сотнею погано завчених слів перед тією безмежно глибокою, живою й багатою мовою, яку виробив і вистраждав собі народ протягом тисячоліття: по-друге, така школа безсильна, бо вона не будує розвитку дитини на єдино плідному духовному грунті – на рідній мові й на народному почутті, що відбилося в ній; по-третє, нарешті, така школа непотрібна: дитина не тільки входить у неї із зовсім чужої їй сфери, а й виходить з неї в ту саму чужу їй сферу. Незабаром вона забуде кілька десятків великоруських слів, які вивчала в школі, а разом з тим забуде й ті поняття, які були до них прив’язані. Народна мова й народне життя знову оволодівають її душею і заливають та згладжують усяке враження школи, як щось зовсім їй чуже. Що не зробила школа? Гірше, ніж нічого. Вона на кілька років затримала природний розвиток дитини; лишається, правда, грамотність або, краще сказати, напівграмотність, та й то не завжди, і може знадобиться для того, щоб напівросійською говіркою написати якусь ябеду; душу ж людини така школа не розвиває, а псує” [1. – Т. 2, с. 99 – 100].

Дитина входить у духовне життя навколишніх людей лише за допомогою рідної мови, навпаки, світ, що оточує дитину, відбивається в ній своєю духовною стороною тільки через посередництва того ж середовища – рідної мови. К.Ушинський наголошував на центральне значення рідної мови не тільки в початковому навчанні, а й у середніх навчальних закладах; але хороша чи погана підготовка з рідної мови у початковому навчання визначає все подальше навчання дитини, формування її особистості на все життя.

Вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і виявляється завжди у формі слова. Дитина, яка не звикла вникати в зміст слова, не чітко розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не набула навички розпоряджатися ним вільно в усній і письмовій мові, завжди терпітиме від цієї корінної вади, вивчаючи будь-який інший предмет. Не підготовлена як слід з рідної мови дитина при вивченні історії, географії, природничих наук і математики відчуває великі труднощі у їх опануванні. “Чи не зрозуміло тепер, пише К.Ушинський, що викладання вітчизняної мови в початковому навчанні становить головний, центральний предмет, який входить в усі інші предмети і який зосереджує в собі їх результати, і що я мав право подивитися на наставника вітчизняної мови як на керівника всього початкового навчання” [рідне слово. книжка для тих, хто навчає [1. – Т. 2, с. 247 – 248].

Отже, перша мета вивчення рідної мови розвиток дару слова. Найефективнішим засобом розвитку в учневі дару слова є ознайомлення його з багатствами народної словесності.

Вправи, спрямовані на розвиток дару слова (усні й письмові, до того ж усні повинні передувати письмовим), повинні бути по можливості самостійними, наочними, систематичними, логічними.

Якщо дитина з допомогою вчителя зрозуміє думку, висловлену письменником, і засвоїть форму, в якій цю думку висловлено, то це ще не означає, що вона вправляє свій дар слова: дитина лише збагачує свій розум, але власна її здібність дару слова може лишитися зовсім нерозвиненою. Переказування прочитаного своїми словами теж ще не свідчить про високий розвиток дару слова.

У середніх і старших класах художні твори, якщо під ними розуміти вправляння дару слова, повинні становити головне заняття на уроках рідної мови, але вони мають бути справді вправами, тобто по можливості самостійними зусиллями учнів висловити усно або письмово свою самостійну думку, а не зшиванням чужих фраз.

Кращий і, можливо, єдиний засіб для вправляння дару слова, за переконанням К. Ушинського є наочність того предмета, про який учень говорить або пише. Предмет, який стоїть перед очима учня або дуже врізався в його пам’ять, сам собою, без участі чужого слова, пробуджує в учня думку, виправляє її, якщо вона помилкова, доповнює, якщо вона неповна, приводить її в природну, тобто правильну, систему, якщо вона розміщена нелогічно. Для перших вправлянь потрібно, щоб предмет, безпосередньо відбивався в душі дитини, і на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово. Це й будуть ті початкові логічні вправляння думки, від яких залежить логічність, тобто істина самого слова, і з яких потім випливають самі собою логічна мова й розуміння граматичних законів. Помітна різниця полягає в тому, змусимо ми дитину говорити і писати про предмет, якщо не зовсім їй незнайомий, то такий, що зберігся в душі її в туманних обрисах, чи про предмет, який якщо й не стоїть перед її очима, то принаймні яскравими рисами врізався в її пам’ять. Такий предмет сам ставить запитання дитині, виправляє її відповіді, приводить їх у систему, і дитина мислить, говорить і пише самостійно, а не ловить фрази з уст учителя або із сторінки книжки [1. – Т. 2, с. 218].

Що таке наочне навчання? Та це таке навчання, яке грунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті під час самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, завдяки самостійним спостереженням дитини, отже, наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання. Цей хід кавчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і грунтується на таких чітких психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі і дитячої зокрема.

Весь процес мислення, керований внутрішньою природженою йому силою ідей, складається тільки з тих елементів, які ми сприйняли із зовнішнього світу. Ідея належить нашому духу; але матеріалу для робіт і виявлення цієї ідеї немає іншого, крім того, що дає зовнішній, видимий, відчутний світ. Уся наша мова пройнята цими впливами зовнішнього матеріального світу.

Безпосередньо сприйняті нами із зовнішнього світу образи є, отже, єдиними матеріалами, над якими і за допомогою яких працює наша здатність мислити. Займаючись наукою, ми звикаємо поступово абстрагуватися від вживаних нами матеріалів, неспроможні ніколи і в жодному слові цілком від них відірватися. Але дитина мислить формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі, і той даремно й шкідливо силував би дитячу природу, хто захотів би змусити її мислити інакше. Таким чином, надаючи початковому навчанню форм, барв, звуків, – словом, роблячи його доступним якнайбільшій кількості відчуттів дитини, ми робимо, разом з тим, наше навчання доступним дитині і самі входимо в світ дитячого мислення.

Правильність наших висновків і вся правильність нашого мислення залежать: по-перше, від правильності даних, з яких ми робимо логічний висновок і, по-друге, від правильності самого висновку. Хоч би які були логічно правильні наші висновки, але якщо дані, сприйняті нами із зовнішнього світу, неправильні, то й висновки будуть хибні. Звідси випливає обов’язок для початкового навчання – навчати дитину спостерігати правильно і збагачувати її душу якомога повнішими, правильнішими, яскравішими образами, які потім стають елементами її процесу мислення.

Всяке не мертве, не безцільне навчання має на увазі готувати дитину до життя; а ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відношень, у які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називають у людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відношеннями, в які вони поставлені. Коли навчання має претензію на розвиток розуму в дітей, то воно повинне вправляти їхню здатність спостерігати [1. – Т. 2, с. 249-250].

При наочному навчанні ознайомлення з предметом для самого предмета відіграє другорядну роль; головну ж мету наочного навчання становлять вправляння в спостережливості, логічності й уміння правильно передавати словами свої спостереження й логічні з них висновки. Що ж це таке, як не початкове вправляння у вітчизняній мові? Ось чому зовсім помилково відокремлювати наочне навчання від навчання рідної мови. При такому насильному відокремленні двох предметів у початковому навчанні наочне навчання втрачає свою головну мету, а навчання рідної мови – найміцнішу свою основу: вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами. Тому і в книжці для початкового читання статті про предмети наочні повинні посідати головне місце.

Якщо ми хочемо збільшити силу м’язів і розвинути в них спритність, то робимо це систематично, поступово, ускладнюючи вправи з розвитком сил і спритності м’язів. Вправляти дар слова треба також систематично; не слід стримувати розвиток цієї здібності надмірними вимогами, а щоразу давати такі вправи, для виконання яких потрібні були б уже всі сили, набуті цією здібністю. Всяка нова вправа має бути пов’язана з попередніми, спиратися на них і робити крок уперед; так, розглянувши з дітьми якийсь предмет, не можна, перейшовши до іншого предмета, залишати той, який уже розглянуто, а треба розглянутий предмет використовувати як засіб для того, щоб повніше оволодіти новим. Ідучи чимраз далі, ви не повинні залишити невикористаним позад себе те, чого вже набули, наприклад, розглянувши багатьох ссавців, ви можете зробити предметом вправляння вже цілий клас тварин, у якому кожна частковість буде для учнів не абстрактним темним поняттям, а живим образом. Привчити дитину міркувати такими живими і правильними образами – означає покласти міцні основи її логіці: усі наші умовиводи складаються із сприйнятих нами образів, і чим ці образи точніші, повніші й яскравіші, тим і умовиводи виходять правильніші.

Ось на якій підставі ми віддаємо перевагу систематичному викладові природних явищ і всяких наочних предметів над тим безладним їх викладом, у якому вони звичайно є в хрестоматіях.

Дар слова переважно спирається на логічну здатність душі людської, на здатність її абстрагуватися від конкретних уявлень і зводити ці конкретні уявлення в загальні поняття, розрізняти й комбінувати ці поняття, знаходити між ними спільні й відмінні ознаки, зливати їх в одне загальне судження тощо. Ця загальнолюдська логіка є основою мови і виявляється в її граматичних законах: ось чому так багато схожого в граматиках усіх мов. Усі мови прагнуть передати в своїх граматичних формах одне й те саме: логіку людського мислення, але досягають цього не завжди однаковими формами. Наставник рідної мови постійно має справу з цією логікою, і брак її насамперед відбивається в плутанині або однобічності понять, а отже, в незрозумілості й неправильності письмової та усної мови; тому розвинути в дітей дар слова – означає майже те саме, що розвинути в них логічність мислення. Крім того, легко зрозуміти, як потрібна така звичка до логічного мислення при дальшому вивченні всіх предметів; саме вона дає можливість учневі вивчати матеріал логічно, тобто знаходити в ньому головну думку, прив’язувати до неї другорядні, схоплювати саму систему викладу, а не заучувати фрази й слова в тому порядку, в якому вони стоять. Навчити ж дитину навчатися є один з обов’язків саме наставника рідної мови.

Для цієї мети, для розвитку логічності в мисленні й мові дітей, також не можна вибрати корисніших для цього предметів, як предмети природничої історії. Логіка природи – найдоступніша для дітей логіка – наочна й незаперечна.

Сприяти розвиткові усної мови дітей, яка є основою й писемної мови, є одним з найважливіших обов’язків учителя рідної мови. Усна мова розвивається тільки вправами. Отже, наставник рідної мови повинен дати вправи усної мови дітям і керувати цими вправами. Але усна мова грунтується на мисленні: таким чином, наставник рідної мови повинен дати дітям вправи, що збуджують думку й спричиняють виявлення цієї думки в слові. Але чим ви збудите думку дитини і викличете в неї самостійне слово, як не показавши їй якийсь предмет або зображення предмета? Ось чому наочне навчання К.Ушинський вважав прямим обов’язком учителя рідної мови і ставив це заняття попереду двох інших – навчання письма й читання, “хоч усі ці три заняття, звичайно, мають здійснюватися одночасно”, наголошував він [1. – Т. 2, с. 248].

^ Другою метою у викладанні рідної мови є засвоєння форм мови, вироблених як народом, так і літературою; але щоб повністю усвідомити цю мету й бачити засоби її досягнення, слід насамперед зрозуміти добре, що таке мова народу, якої ми хочемо вчити [1. – Т. 2, с. 224].

Мова народу – це витвір творчої здібності дару слова не однієї людини й не одного людського життя, а численних життів, численних поколінь.

У мові своїй народ протягом багатьох тисячоліть і в мільйонах індивідуумів склав свої думки й свої почуття. Природа країни і історія народу, відображаючись у душі людини, виявлялися в слові. Людина зникала, але слово, нею створене, залишалося безсмертною й невичерпною скарбницею народної мови; тому кожне слово мови, кожна її форма, кожний вислів є результат думки і почуття людини, через які відбилися в слові природа країни та історія народу. Наслідуючи слово від предків наших, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття, а наслідуємо самі ці думки й самі ці почуття. Від усього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми – спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу.

Вводячи дитину в народну мову, ми вводимо її в світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу. З такої точки зору слід дивитися на цю другу мету вивчення народної мови. Ось чому, переказуючи дітям який-небудь твір народної словесності або його літератури, ми тільки тоді вводимо дитину в володіння формами народної мови, коли справді з’ясовуємо їй ту думку й те почуття, які в них висловлені; водночас уводимо її за допомогою форми мови в розуміння народного життя, народної поезії, народної логіки, одне слово, в сферу народного духу. Тільки засвоївши думку й почуття, що створили форми мови, дитина справді опановує цю форму і в цій формі дістає ключ до скарбниці народного духу. Саме тому, взявши на себе викладання цього предмета, педагоги беруть на себе обов’язок через слово ввести дитину в сферу духовного життя народу і, починаючи вивчення якого-небудь вірша, народної пісні й казки, вони повинні насамперед самі засвоїти добре цей твір, дати йому сувору логічну й естетичну оцінку і визначити, що в ньому є народного і чому він заслуговує на вивчення. Крім того, на кожний такий твір необхідно дивитись як на вікно, через яке можна показати дітям той або інший бік народного життя. Але ще недостатньо, щоб діти зрозуміли такий твір, а потрібно, щоб вони його відчули. У поетичних творах багато що розуміють тільки почуттям і його не можна пояснити розумом. Тому все і в школі, і у викладанні має бути моральним, так щоб само говорило за себе, не потребуючи сентенцій. Якщо ж викладач і може говорити про ту або іншу моральну якість, то тільки із суто філологічною метою: з метою пояснити значення слів, таких, як, наприклад, гордість, покора тощо. На моральне ж почуття повинен впливати безпосередньо сам літературний твір, і цей вплив літературних творів на моральність дуже великий; той літературний твір моральний, який змушує дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, виявлені в цьому творі. Крім того, всяка щира насолода прекрасним є вже сама по собі джерелом морального почуття. Суха сентенція анітрохи не допоможе справі, а, навпаки, тільки пошкодить їй.

^ Третя мета, якої досягають при початковому викладанні рідної мови, це засвоєння граматики. Раніше це була перша і навіть єдина мета; тепер її часто зовсім забувають. І те й інше шкідливе: саме тільки вивчення граматики не розвиває в дитині дару слова; відсутність граматики не дає дарові слова свідомості й залишає дитину в хиткому становищі; на саму навичку і розвинений інстинкт слова, в усякому разі, покластися важко; але знання граматики без навички й розвитку дару слова також ні до чого не приводить. Отже, те й інше конче потрібне.

Чи потрібно систематично вивчати граматику? Безперечно. Це корисно тому, що розвиває свідомість дитини, зміцнює в ній уже набуте й привчає дитину, з одного боку, до спостереження за таким духовним предметом, як слово, а з другого – до логічної системи, першої наукової системи. Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язними знаннями, схожа на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Справжня педагогіка дає учням раніше матеріал і в міру нагромадження цього матеріалу приводить його в систему. Чим більший і різноманітніший нагромаджується матеріал, тим вищою стає система і, нарешті, доходить до абстрактності логічних і філософських положень. У побудові такого світогляду в голові учнів беруть, звичайно, участь викладачі всіх предметів; але, за переконанням К.Ушинського, саме викладач рідної мови і словесності зобов’язаний оглядати всі знання, що здобувають діти, і приводити їх у струнку, логічну систему, бо рідне слово є саме той одяг, у який має прибратися всяке знання, щоб стати справжньою власністю людської свідомості [1. – Т. 2, с. 231].




залишити коментар
Сторінка1/30
Дата конвертації30.10.2012
Розмір6.96 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх