Черкаський державний технологічний університет на правах рукопису бєлов богдан олександрович icon

Черкаський державний технологічний університет на правах рукопису бєлов богдан олександрович


Схожі
Методичною радою чдту, протокол №9 від 17. 05. 2010 Черкаси 2010...
Методичні вказівки та завдання...
Київський університет права нан україни на правах рукопису...
Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису лаврик галина...
Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С...
Сумський державний університет...
Довідник для вступників до державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний...
Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна...
Одеська національна академія зв’язку ім. О. С...
Національна академія наук україни інститут історії україни на правах рукопису...
Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах рукопису Філатова...
Національний науковий центр „інститут аграрної економіки української академії аграрних наук на...



страницы:   1   2   3   4






ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


На правах рукопису


БЄЛОВ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ


УДК 338.43:338.246.025.2(43)


Управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств


08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник

д.е.н., проф., член-кореспондент

УААН Макаренко Петро Миколайович


Черкаси

2008


ЗМІСТ

ВСТУП

3

^ Розділ 1. Теоретичні засади фінансового менеджменту на підприємстві




    1. Сутність і джерела фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств

9

    1. Інструменти і механізми управління фінансовими ресурсами підприємств

25

    1. Методики оцінки якості управління фінансовими ресурсами підприємств

43

Висновки до 1 розділу

68

Розділ 2. Результати управління фінансовими ресурсами сільськогос-подарських підприємств




    1. Фінансовий стан сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського та Драбівського районів Черкаської області

70

    1. Аналіз динаміки структури фінансових ресурсів сільськогоспо-дарських підприємств

78

    1. Оцінка фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств

85

Висновки до 2 розділу

98

Розділ 3. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств




    1. Обгрунтування напрямів оперативного фінансового планування у виробничій діяльності підприємств

100

    1. Розвиток економічної діагностики та фінансового аналізу для оперативного управління фінансовими ресурсами

114

    1. Модель прийняття рішень про зовнішнє фінансування на основі прогнозної оцінки кредитоспроможності господарства

128

Висновки до 3 розділу

142

Висновки

144

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

149

Додатки

163


ВСТУП

Актуальність теми. Трансформація вітчизняної економіки супроводжується безліччю проблем, які є специфічними для сучасного розвитку ринкового господарювання. У цих умовах пріоритетну увагу варто приділяти управлінню фінансовою діяльністю підприємства, як найбільш складній і відповідальній ланці його діяльності. Тобто з’явилась необхідність розробки системи управління, здатної реагувати на зміни кон’юнктури ринку на основі поставлених цілей, наявності програми довгострокового розвитку, впровадження системи планування й контролю. Існуюча на сільськогосподарських підприємствах система управління не може бути якісною без впровадження і використання адекватних управлінських технологій серед яких визначальними є бюджетування і контролінг.

Роль бюджетування в управлінні підприємством як цілісної системи, що поєднує в собі чітко структуровану сукупність планів, механізми розмежування цілей, повноважень і відповідальності різних рівнів менеджменту, принципи побудови організаційної структури, методи стимулювання, аналізу й контролю, у наш час невиправдано звужується. Бюджетування застосовується в найкращому разі для того, щоб контролювати окремі показники фінансово-господарської діяльності підприємства. Тобто, бюджетування – це не стільки інструмент, скільки управлінська технологія, показник якості управління фінансовими ресурсами на підприємстві, а контролінг спрямований на вдосконалення системи управління підприємством і дозволяє підвищити його ефективність.

У системі управління основна увага контролінгу концентрується на підсистемах планування, обліку, аналізу і контролю, відповідальних за обробку економічно значимої інформації при прийнятті управлінських рішень, з метою інтеграції й координації їх на досягнення поставлених менеджментом підприємства цілей. Значна методична база і інструментарій, якими володіє контролінг, дозволяють перевести систему управління підприємством в цілому і його фінансовими ресурсами на якісно новий рівень розвитку.

Дослідженнями питань управління фінансовими ресурсами через бюджетування і контролінг займались основоположники даної концепції Д. Хан, Т. Райхман, П. Хорват, X. Купер, А. Шмідт, Д. Вебер, А. Дейлі, У. Шеффер, Г. Пич, Ч. Хорнгрен, Дж. Фостер, К. Друрі, Р. Купер, Р. Каплан, Д.Нортон, Г.Джонсон, та російські вчені А.М. Карминський, М.І. Оленєв, А.Г. Приймак, С.Г. Фалько, Е.Л. Уткіна, В.Б. Івашкевич, Н.Г. Данилочкіна і ін.

В Україні ці питання на рівні національної економіки в цілому та сільськогосподарських підприємств, зокрема викладені в публікаціях І.О. Бланка, І.Т. Балабанова, М.Д.Білика, О.Д. Василика, І.О. Гайдука, О.Є. Ґудзь, В.В. Ковальова, М.Н.Крейніна, П.М. Макаренка, С.В.Онищенка, А.М. Поддєрьогіна, І.Я.Слав`юка, А.Д. Шеремета, В.А. Чупіса, С.І. Терещенка, М.А. Федотова та інших.

Однак у наукових працях відсутній єдиний підхід до трактування сутності окремих складових елементів управління фінансами. У результаті відбувається ототожнення способів, методів, механізмів і функцій фінансового управління, що створює труднощі їхнього практичного застосування в діяльності підприємств. Фактором додаткового ускладнення ситуації є недостатній рівень адаптації окремих положень управління фінансами підприємства, розроблених для ринкової економіки, до сучасних умов господарювання вітчизняних підприємств і особливостей управління їх фінансами в сільському господарстві.

У зв'язку з цим вимагають наукового обґрунтування теоретико-методологічні засади формування системи управління фінансовими ресурсами в сільськогосподарських підприємствах і практичні рекомендації з її впровадження в практику господарювання.

Актуальність проблеми, недостатня наукова розробленість окремих її сторін і практична значимість визначили вибір мети і завдань дисертаційного дослідження.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, які проведено автором, є складовою частиною комплексних робіт, що виконувались в рамках науково-дослідної роботи Черкаського державного технологічного університету „Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні” (номер державної реєстрації 0106U004494). Участь автора у її виконанні полягає в обґрунтуванні методологічних і методичних засад організації управління фінансовими ресурсами підприємств через інструменти бюджетування і контролінгу.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, методичних та практичних рекомендацій щодо удосконалення системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання, які визначили логіку і структуру дисертаційної роботи:

  • провести теоретичне узагальнення сутності і джерел фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств;

  • дослідити інструменти і механізм управління фінансовими ресурсами підприємств;

  • проаналізувати методики оцінки якості управління, виявити основні тенденції і проблеми фінансового стану сільськогосподарських підприємств Черкаської області;

  • провести аналіз динаміки, структури фінансових ресурсів та визначити оцінку фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств;

  • обґрунтувати напрями бюджетування та методичні рекомендації з удосконалення оперативного управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств;

  • розробити модель прийняття управлінських рішень на зовнішнє фінансування.

^ Об’єктом дослідження є процеси організації системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та практичні аспекти управлінських технологій в системі організації фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств.

^ Методи дослідження. Теоретичною та методичною основою проведених у дисертації досліджень стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, методологія і загальносистемні принципи проведення комплексних наукових досліджень. Із спеціальних методів дослідження в дисертації використані: монографічний – при вивченні літературних джерел та дослідженні розвитку поставлених проблем; теоретичного узагальнення – під час розкриття сутності фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств; спостереження, порівняльних переваг, економічного аналізу, економіко-статистичний із застосуванням аналітичних групувань – під час оцінювання сучасного стану та тенденцій розвитку наслідків управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств; розрахунково-конструктивний, графічний – під час вивчення та встановлення залежностей між досліджуваними показниками; абстрактно-логічний, пропорційних залежностей показників, економіко-математичного моделювання – під час прогнозування оцінки кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є теоретичні та методичні розробки вчених, статистичні дані Державного комітету статистики України, нормативні довідники, звітність виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств України, матеріали особистих спостережень автора.

^ Наукова новизна одержаних результатів. При виконанні дисертаційної роботи отримані наступні наукові результати.

Вперше:

  • обґрунтовано необхідність і запропоновано методичні рекомендації з інтеграції підсистем планування і обліку у системі управління сільськогосподарським підприємством, що є необхідним для її побудови на принципах контролінга;

  • розроблено модель прийняття управлінських рішень про зовнішнє фінансування на основі прогнозної оцінки кредитоспроможності господарства.

Удосконалено:

  • методику розробки бюджетів на сільськогосподарських підприємствах, зокрема запропоновано склад бюджетів, послідовність їхнього складання, змінний графік розробки й корегування, обґрунтована необхідність розширення терміну планування до двох років з урахуванням специфіки сільського господарства;

^ Набули подальшого розвитку:

  • методичні підходи до формування системи управління сучасним сільськогосподарським підприємством на основі бюджетування як управлінської технології з урахуванням змінних умов зовнішнього середовища;

  • принципи управління, організаційна й фінансова структури та система взаємоповязаних і взаємозалежних бюджетів сільськогосподарського підприємства;

  • система комплексних показників діяльності сільськогосподарського підприємства, що дозволяє здійснювати поточний моніторинг і контроль його діяльності;

^ Практичне значення одержаних результатів. Теоретична й практична значимість дисертаційної роботи полягає в комплексному системному дослідженні місця й ролі бюджетування в системі планування й управління фінансовими ресурсами сільськогосподарського підприємства, а також у розвитку теоретичних основ контролінгу.

Результати досліджень і розроблені рекомендації з організації бюджетування на сільськогосподарських підприємствах дозволять: підвищити конкурентоспроможність і фінансову стійкість підприємств за рахунок покращення якості управлінських рішень; удосконалити оперативність і ефективність управління сільськогосподарськими підприємствами.

Результати дослідження, пропозиції та рекомендації, викладені у дисертаційній роботі, впроваджені в практичну діяльність сільськогосподарських підприємств Черкаської області: Управлінням агропромислового розвитку Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області впроваджено методику визначення критеріїв та показників оцінки діяльності підприємства для оперативного управління фінансовими ресурсами (довідка № 82 від 8.03.2008), Головним управлінням агропромислового розвитку Черкаської обласної державної адміністрації впроваджено методику формування системи бальної оцінки критеріїв та показників діяльності підприємства та встановлення вагомих коефіцієнтів значимості показників (довідка № 04-22/13 від 17.03.2008); Драбівською районною державною адміністрацією впроваджено методику визначення критеріїв та показників оцінки діяльності підприємства для оперативного управління фінансовими ресурсами в роботі Управління агропромислового розвитку (довідка №15-43/V від 25.05.08), Черкаським інститутом агропромислового виробництва УААН застосовуються методики розрахунку показників оцінки діяльності підприємств (довідка №106 від 17.03.2008), а також результати дослідження направлені на використання в навчальному процесі Черкаського державного технологічного університету під час викладання дисциплін “Статистика”, „Фінансова статистика”, „Інформаційні системи та технології у фінансових установах”, „Маркетинг”, “Економіко-математичні методи і моделі” для студентів спеціальності “Фінанси” та “Облік і аудит”(довідка №443/01-10.05 від 10.04.2008).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, є результатом особистих розробок автора.

Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертаційної роботи апробовано на українських та міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародна науково-практична конференція “Освіта і наука без кордонів – 2005” (Перемишль, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006” (Дніпропетровськ, 22-31 травня 2006 р.); Науково-практична конференція “Громадянське суспільство України у площині економічного, правового політичного та духовного розвитку” (Черкаси, 26 травня 2006 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 2 др. арк., з них 4 опубліковано у наукових фахових виданнях та 3 – в матеріалах наукових конференцій.

^ Обсяг і структура роботи. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 149 сторінках, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 163 найменувань, містить 8 таблиць, 24 рисунки та 14 додатків.

^ Розділ 1 Теоретичні засади фінансового менеджменту на підприємстві


    1. Сутність і джерела фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств


Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


Отже, у поглядах на дану проблему є багато суперечливих моментів, які впливають на формування складу, відмітних ознак і класифікацію надалі. Так, одні автори намагаються у своєму формулюванні погодити форму, у вигляді якої фінансові ресурси утягуються у відтворювальний процес і джерело їхнього формування, а, на думку інших фінансові ресурси представлені грошовими доходами й фондами, тобто джерелами, що утворять їх. Причому, подібне формулювання було перенесено й на фінансові ресурси підприємства. І тільки недавно стала з'являтися думка, що дане поняття характеризує активи господарюючого суб'єкта, які супроводжують фінансові відносини, тобто процес, що забезпечує відтворення матеріальних ресурсів. Таким чином, фінансовими ресурсами підприємства, варто вважати такі матеріальні носії фінансових відносин, за допомогою яких підприємство погашає виниклі поточні зобов'язання перед ланками фінансової й кредитної системи.

Окремі визначення фінансових ресурсів та джерел їх формування розглядаються в роботах Поддерьогіна А.М. [145 с.45], Коробова М.К. [61 с.67], Опаріна В.М. [92 с.37], Бланка І.А. [18 с.22] та ін. Фінансові ресурси підприємств — це частина коштів у формі доходів та зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат щодо забезпечення розширеного відтворення. Таке визначення дається у багатьох вітчизняних підручниках. В умовах же ринкової економіки фінансисти частіше оперують поняттям "капітал", що є для фінансистів підприємств реальним об'єктом, на який можна постійно впливати з метою отримання нових доходів, тобто він є об'єктивним фактором виробництва..

За визначенням Коробова М.Я., фінансові ресурси підприємства - це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу та перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу і використовуються в цілях підприємства. Фінансові ресурси підприємства також характеризуються як грошові нагромадження і доходи, які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і концентруються у відповідних фондах для забезпечення розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб [61, с.68].

Наводиться і таке визначення фінансових ресурсів підприємства як грошових доходів і надходжень, які знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для забезпечення фінансових зобов'язань, розширеного відтворення і економічного стимулювання робітників. За визначенням Сало І.В., фінансові ресурси підприємства - це грошові засоби, які знаходяться в його постійному або частковому розпорядженні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень [122 с.17].

На думку Опаріна В.М., під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в поза фондовій формі [92 с. 44.].

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств [125 с.14].

Є.Г. Рясних визначає фінансові ресурси як грошові засоби, які знаходяться в розпоряджень підприємства. Вони можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, утримання об'єктів невиробничої сфери, створення резервів. Та частина фінансових ресурсів, яка спрямовується на розвиток виробничого комерційного процесу, являє собою капітал в його грошовій формі [116 с.7].

Спільним для визначення фінансових ресурсів є те, що науковці розглядають фінансові ресурси як грошові кошти, але окремо від процесу їх розподілення. На нашу думку, важливим є саме визначення суті фінансових ресурсів, яке охоплювало б господарські процеси в сукупності фінансово-економічних зв'язків в розрізі видів діяльності суб'єктів господарювання. Приведенні вище визначення свідчать про різні підходи до поняття "фінансові ресурси", однак всі вони схожі в одному, що розглядають фінансові ресурси як "фонди грошових засобів", не вивчаючи при цьому їх склад та структуру. Важливим недоліком всіх існуючих визначень "фінансові ресурси" є те, що вони розглядаються відірвано від фінансової звітності та не відповідають термінології П(С)БО.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Третій напрямок щодо визначення сутності фінансів підприємств на сьогодні майже не використовується, хоча, на наш погляд, є най адекватнішим ринковим відносинам, які формуються в Україні. Фактично цей напрямок можна вважати синтезом двох попередніх, і відповідно до цього фінанси підприємств можна визначити як систему грошових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. На жаль, не можна назвати визначних представників даного напрямку, хоча деякі аспекти даного визначення наводилися такими вітчизняними вченими, як Василик О.Д. [24 с.330], Суторміна В.М. [143 с.112] та інші. Саме таке трактування фінансів підприємств і буде покладено в основу нашого дослідження, оскільки воно має низку переваг, порівняно з іншими. По-перше, ним чітко визначено об’єкт фінансових відносин – фінансові ресурси, що дає змогу уникнути тавтології, характерної для першого напрямку; по-друге, сформульована і визначена мета грошових відносин на підприємстві – отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, що важливо, оскільки не всі підприємства створюються заради прибуткової діяльності (благодійні установи).

Відповідно до цього вважаємо, що фінанси сільськогосподарських підприємств – це система грошових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів сільгосппідприємств з метою отримання прибутку.

Водночас треба зауважити, що роботі сільськогосподарських підприємств притаманні певні особливості, пов’язані зі специфікою сільського господарства [77, 98, 116, 139, 140]:

– головним фактором виробництва сільськогосподарської продукції є земля. У сільському господарстві земля, по-перше, не підлягає амортизації, а отже не бере участі у формуванні собівартості продукції. Водночас у зв’язку з реформуванням сільського господарства в Україні з’являється нова складова собівартості сільгосппродукції – плата за користування паями населення. По-друге, земля характеризується таким показником, як якість ґрунтів, у зв’язку з чим саме у сільському господарстві з’являється таке поняття, як диференціальна рента. Відтак сільськогосподарські підприємства, які володіють якіснішими ґрунтами, матимуть змогу або ж отримати більший прибуток або ж реалізувати продукцію за неприйнятними для інших сільгосппідприємств цінами. Тож у будь-якому разі стан фінансів таких сільгоспвиробників буде кращим;

– дуже велика залежність від природного середовища має значний вплив і на стан фінансів сільгоспвиробників, в деяких випадках навіть може призвести до банкрутства. В Україні можна навести чимало прикладів, коли такі природні явища, як заморозки навесні чи напад сарани призводили до втрати врожаю, задля якого купувався елітний посівний матеріал за кордоном. Як правило, для таких цілей використовуються не власні, а запозичені кошти, а тому в даному випадку страждають не тільки конкретні виробники сільськогосподарської продукції, а й банківські установи;

– саме відтворення у сільському господарстві означає, що значна частина сільськогосподарської продукції споживається, а не реалізується за межами господарства, що в свою чергу ускладнює фінансове планування на підприємстві;

– сезонність у сільському господарстві означає, що є періоди, коли підприємства цієї галузі потребують значних фінансових вкладень і майже не мають доходів, тоді як інколи доходи значною мірою перевищують витрати;

– тривалий виробничий цикл у сільськогосподарській галузі – від 6 місяців до 5 років (тваринництво, садівництво), що в свою чергу для організації фінансів означає, по-перше, потребу в довгострокових банківських кредитах, і по-друге, тривалий час окупності та, відповідно, віддалене у часі отримання прибутку;

– нееластичність попиту і пропозиції.

Зазначені особливості є характерними для фінансів сільгоспвиробників багатьох країн. Але хотілося б зосередитися на дослідженні особливостей, які характерні для фінансів сільськогосподарських підприємств трансформаційної економіки України, які зумовлені певними чинниками. Це, зокрема:

– зміна організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств. Так, згідно з Указом Президента України від 3 грудня 1999 року „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” докорінно змінилася структура сільгосппідприємств за формою господарювання. Повністю припинили існування колективні сільськогосподарські підприємства, на основі яких виникли насамперед господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства, фермерські господарства, а також інші сільськогосподарські формування . З огляду на це, відбувається й докорінна зміна системи організації фінансів на сільськогосподарських підприємствах;

– руйнування або ж і повне знищення ресурсної бази вітчизняних сільськогосподарських підприємств (відсутність сучасної сільськогосподарської техніки, власного якісного насіння тощо) призводить до залежності, і, передусім, фінансової від інших господарюючих суб’єктів (постачальників палива, добрив, техніки тощо), що в свою чергу не може не позначитися на фінансах сільгоспвиробників;

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

У тому разі, якщо фермер є переселенцем в трудонедостатніх населених пунктах, йому надається одноразова грошова допомога за рахунок державного (при міжобласному переселенні), і місцевих бюджетів (при переселенні в межах Республіки Крим, області) у розмірі, що встановлюється відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Дохід, отриманий фермером, після покриття всіх витрат спрямовується на оплату бюджетних платежів. Водночас новостворені фермерські господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років (п’яти років, якщо трудонедостатній регіон) з часу передачі земельної ділянки у їхню власність або надання у користування, а також інших податків. Однак після зазначеного терміну оподаткування здійснюється у порядку, встановленому законодавством для сільгосппідприємств.

Розглянувши особливості формування власного капіталу й розподілу доходів сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, можна дійти висновку, що кожна форма має як позитивні, так і негативні ознаки. Так, сільськогосподарські виробничі кооперативи є, на наш погляд, дуже демократичними як у створенні власного капіталу, так і в розподілі доходів. Позитивні ознаки полягають у тому, що внески до статутного фонду здійснюються або ж у рівних частинах, або залежно від обсягу планованої діяльності в кооперативі. Відповідно доходи розподіляються залежно від отриманих фінансових результатів, особистої участі у створенні кінцевого продукту та внесеної частки членом кооперативу. Саме те, що член кооперативу повинен обов’язково там працювати і є запорукою його зацікавленості в отриманні позитивного кінцевого результату. Вада кооперативу і, відповідно, насамперед з точки зору формування власного капіталу полягає у тому, що обмеженість членів кооперативу призводить до труднощів з нагромадженням достатніх грошових коштів на початку його створення.

Відповідно, якщо сільгоспвиробник утворений у формі господарського товариства, виникає зворотна ситуація. Саме така організаційно-правова форма господарювання дає змогу досить легко вирішити питання щодо нагромадження у статутному фонді достатніх для організації виробництва грошових коштів. Однак вада полягає й у тому, що акціонери, учасники не зобов’язані безпосередньо працювати у сільськогосподарській галузі, а відтак можуть виникнути проблеми з розподілом прибутку (відома дилема: дивіденди чи нарощення власного капіталу).

Таким чином нами було з’ясовано сутність фінансів сільгосппідприємств як системи грошових відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів сільгосппідприємств з метою отримання прибутку. Визначено їхні як традиційні особливості (основний фактор виробництва – земля, а тому існує таке поняття, як диференціальна рента; залежність від природного середовища; само відтворення; сезонність; тривалий виробничий цикл), так і ті, що виявилися в трансформаційний період (зміна організаційно-правових форм господарювання; руйнування ресурсної бази; специфіка банківського кредитування; не виваженість і непослідовність дій держави щодо сільгоспвиробників). З’ясовано особливості формування власного капіталу та розподілу доходів сільгосппідприємств різних організаційно-правових форм господарювання.


    1. Інструменти і механізми управління фінансовими ресурсами
      підприємств



Раціональна організація фінансової діяльності на сільгосппідприємствах в умовах складних економічних перетворень є важливим фактором стабілізаційних процесів у сільському господарстві країни. Успішна діяльність підприємства в умовах ринкової економіки i конкурентного середовища не можлива без використання сучасних інструментів управління фінансово-господарською діяльністю.

Комплексний підхід до управління фінансовими ресурсами дозволяє досягти високого ступеня фінансової керованості підприємства, необхідної в умовах ринкової конкуренції, підтримати ініціативну ринкову орієнтацію i забезпечити керівників та фахівців уciм необхідним для ухвалення вивірених. інформаційно підкріплених piшень. Ці проблеми розглядались багатьма вітчизняними та зарубіжними науковцями [19, 23, 77, 100, 124, 128, 129, 130], але фактори розвитку системи фінансового управління підприємствами потребують подальшoro дослідження.

Одним з новітніх для України інструментів управління підприємством у рамках системи сучасного менеджменту є котролінг, який забезпечує методичну й інструментальну базу для підтримки основних функцій управління: планування, контролю, обліку й аналізу. Основною функцією контролінгу в цьому трактуванні виступає база для всіх функцій управління. Якщо розглядати контролінг як функцію координації, то в науковій літературі знаходимо наступні визначення:

  • орієнтована на результат функція підтримки керівництва з координації всіх підсистем менеджменту;

  • координація системи управління на підприємстві;

  • елемент управління соціальною системою, що виконує головну функцію підтримки управління при вирішення ним головного завдання координації системи управління.

Вивчення контролінгу як функції інформаційного забезпечення показало що це, насамперед, система інтегрованого інформаційного забезпечення, планування й контролю діяльності підприємства [145 с.202].

З огляду на всі зазначені визначення контролінгу, сформулюємо основні положення цієї концепції:

  • підприємство є системою з певними цілями, при цьому елементи цієї системи тісно взаємозалежні;

  • діяльність підприємства орієнтована на виконання конкретних показників і досягнення цілей;

  • контролінг є інтегруючою й координуючою підсистемою управління;

  • система контролінгу забезпечує інструментальну й методичну базу підтримки прийняття управлінських рішень.

В Україні процес становлення контролінгу перебуває на початковій стадії. Вивчення, розуміння та впровадження цієї системи на підприємствах України є дуже важливим завданням. Його вирішення дозволить оптимізувати та підвищити ефективність результатів роботи підприємств.

Основні варіанти контролінгу базуються на директ-кості. В Україні застосування цього методу у практиці можливе для управління витратами і результатами діяльності. До цього добавимо, що один з істотних елементів директ-косту передбачається діючім планом рахунків бухгалтерського обліку і стандартом облікової політики [15 с.100]. Це дає можливість віднесення постійної частини накладних витрат на собівартість реалізованої продукції. Застосування цього принципу дозволяє обчислити дисконтні ставки і суми покриття різних рівнів, оперувати показниками маржинального прибутку, враховувати вплив ступеня використання виробничих і збутових можливостей на величину оптимального обсягу виробництва і рівня витрат тощо [87 с.165].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

– по-перше, вексель можна продати банку і натомість отримати необхідні кошти (недолік полягає лише в тому, що сільгоспвиробник отримає не всю суму коштів, а лише частину) або ж отримати кредит під заставу векселя;

– по-друге, отриманий вексель можна передати іншим своїм контрагентам в оплату за поставлену продукцію шляхом індосаменту (таким чином дебіторська заборгованість є забезпеченням повернення кредиторської заборгованості сільгоспвиробника);

– по-третє, зазначена у векселі сума не обов’язково має відповідати вартості проданої продукції. Вексель – це борговий інструмент, а тому зазначена у ньому сума може включати невелику винагороду за відстрочку платежу;

– по-четверте, використання векселів не потребує значних витрат на його оформлення;

– по-п’яте, вексель можна віддати на інкасо банку, заплативши невеликі комісійні, що забезпечує продавцеві такі переваги: своєчасне надходження коштів, подання на наступну добу після закінчення терміну платежу, протесту, а також виконання інших доручень банком.

Вексельна форма розрахунків була б також вигідна сільгоспвиробникові – покупцеві, оскільки надавала б змогу відстрочити платіж до того часу, коли продукція буде виготовлена й реалізована. Водночас вексельна форма розрахунків не стала надто поширеною, що зумовлено низкою чинників. По-перше, у вітчизняній практиці векселі виставляються на термін не більше 90 днів [143 с.166] (для сільгосппідприємств це неприйнятно, оскільки навіть якщо мова йде про вирощування зернових, то потрібно не менше 6 місяців для їхньої окупності, тобто для сільгосппідприємств як покупців термін векселя має бути в межах від 6 до 9 місяців); по-друге, за векселем, незважаючи на таку важливу його ознаку як без спірність, дуже складно отримати гроші вчасно, що пов’язано передусім з суперечливістю вексельного законодавства.

Акредитивна форма розрахунків передбачає зобов’язання банку – емітента здійснити оплату поставленої продукції за вимогою та на основі інструкцій клієнта або ж уповноважити інший банк здійснити цей платіж [ 125 с.87, 143 с.147]. Існують різноманітні види акредитивів, серед яких найпоширенішими є покритий (акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку – емітенті або авізуючому банку), непокритий (акредитив, оплата за яким здійснюється з рахунку покупця, а у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку оплата гарантується банком – емітентом за рахунок банківського кредиту), відкличний (банк-емітент може припинити чи змінити умови акредитиву без узгодження з бенефіціаром; використовуються дуже рідко), безвідкличний (умови акредитиву не можуть бути змінені без згоди банку – емітента, банку бенефіціара та бенефіціара), револьверний (автоматично відновлюваний акредитив, який містить вказівки, що дають змогу бенефіціарові одержувати гроші протягом певного часового періоду).

При зазначенні переваг та вад акредитивної форми розрахунків для сільгосппідприємств не розглядатимемо відкличний акредитив, який не є поширеним, оскільки призначення акредитиву полягає насамперед у наданні продавцеві захисту від несплати за поставлену продукцію.

Акредитивна форма розрахунків є вигідною для сільгосппідприємства, якщо те є продавцем незалежно від того, хто є контрагентом, оскільки:

– по-перше, за умови погодження сільгосппідприємства з термінами та умовами акредитиву, а також їхнім виконанням, банк - емітент не може відмовити в оплаті, якщо останній взяв на себе безвідкличне зобов’язання сплатити;

– по-друге, оплата банком здійснюється набагато швидше і значно зручніше, ніж з використанням інкасо;

– по-третє, у випадку револьверного кумулятивного акредитиву можна не хвилюватися щодо кількості відвантаженої продукції, оскільки в наступному періоді можна буде відправити більшу кількість;

– по-четверте, більшість вітчизняних акредитивів є покритими, а тому не існує ризику, що оплата не відбудеться внаслідок нестачі коштів у покупця.

Водночас є й вада цієї форми розрахунків для продавця, яка полягає у тому, що знижується його конкурентоспроможність. Не всі контрагенти – покупці згодні на бронювання коштів і тим самим виведення їх з обороту, що в свою чергу може призвести до обмеження ринків збуту сільськогосподарської продукції і втрати клієнтів.

Переваги акредитивної форми розрахунків для сільгосппідприємства – покупця полягають у тому, що продавцю для отримання грошей з акредитивного рахунку доведеться чітко дотримуватися термінів та умов акредитиву. Однак в ситуації, коли сільгосппідприємство є покупцем, акредитивна форма має більше вад, ніж позитивів: по-перше, відволікання і так незначних коштів з обороту, оскільки сільгосппідприємству напевне доведеться бронювати власні кошти, що пов’язано насамперед з проблематичністю отримання банківського кредиту підприємствами сільськогосподарської галузі; по-друге, покупець, як правило, несе всі витрати, пов’язані з відкриттям акредитиву і потребує більше часу на оформлення; по-третє, банк не відповідає за якість поставленої продукції, а оплата вже відбулася, тому покупцеві доводиться покладатися на порядність продавця.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Щодо обсягів банківського кредитування галузі, то точнішими є дані Міністерства аграрної політики, які на відміну від даних національного банку України, відображають стан кредитного забезпечення не на кінець року, а наростаючим підсумком.

За 2000-2004 роки було одержано 26200 млн.грн. кредитів, у тому числі 22900 млн. грн (87.4 % ) короткострокових та 3300 млн. грн (12,6 % ) довгострокових кредитів. Одним із інструментів державної підтримки стала впроваджена з 2000 року цільова програма часткової компенсації з державного бюджету сільськогосподарським та іншим підприємствам АПК відсоткової ставки за кредитами комерційних банків. За досліджуваний період сільськогосподарськими підприємствами було одержано 10104 млн.грн кредитних коштів на умовах часткової компенсації відсоткової ставки, тобто у середньому 38,6 % від загального обсягу банківських кредитів.

Проте незважаючи на позитивні тенденції, забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитами комерційних банків не відповідає потребам економічного зростання галузі. Питома вага кредитних ресурсів, спрямованих комерційними банками в сільське господарство, становила у 2004 році 2,6 % від валового внутрішнього продукту країни, тоді як частка продукції сільського господарства у структурі ВВП – близько 25%. Очевидним є те, що розв’язати проблему впровадженням лише механізму кредитної субсидії буде неможливим. Крім того, зниження щорічних темпів приросту банківських кредитних вкладень у сільське господарство з 232 % у 2001 році до 110 % у 2004-му свідчить про те, що потенціал цієї державної програми щодо підвищення доступності кредитів сільськогосподарським товаровиробникам і нарощування їх обсягів вичерпується. З огляду на це, нагальним є використання нових інструментів і заходів держави щодо стимулювання кредитної активності комерційних банків у сільському господарстві

Банківські кредити розглядатимемо за методами надання, а саме у разовому порядку (кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо за кожним кредитом на підставі відповідних документів), відповідно до відкритої кредитної лінії (надання банком кредитів в рамках попередньо визначеного ліміту кредитування. Ліміт встановлюється на певний строк, наприклад на рік, протягом якого позичальник може у будь-який час отримати кредит в рамках затвердженого ліміту без додаткових переговорів з банком), умовні кредити (гарантовані, із заздалегідь обумовленою датою надання або за потребою, із стягненням комісії за зобов'язанням) [10, 75, 144].

Довгострокові кредити у стосунках банк – сільськогосподарське підприємство можуть надаватися у двох формах: грошовій та товарній. Грошова форма передбачає передусім іпотечне кредитування, тобто кредитування під заставу нерухомості, і, насамперед, землі. Водночас отримання такого кредиту сільгоспвиробником передбачає доволі складну процедуру, яка включає детальне вивчення кредитоспроможності позичальника (перевірку фінансового стану; визначення обсягу грошових коштів, що планується отримати за період користування кредитом; наявність обґрунтованого бізнес-плану втілення проекту; оцінку забезпечення; термін діяльності підприємства; склад засновників та їх зв’язки у ділових колах; ефективність управління; кредитну історію тощо).

Ще одна важлива проблема у даному випадку виникає на стадії оцінки якості застави, оскільки хоча й зазначено, що земля може виступати забезпеченням, однак механізм реалізації такої специфічної застави невідпрацьований.

Тому на нашу думку на сучасному етапі альтернативою іпотечному кредитуванню сільгоспвиробників може бути товарна форма банківського кредиту – лізинговий кредит.

Лізинговий кредит – це кредит, який надається лізингодавцем (банком, лізинговою компанією) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [104].

Фінансовий лізинг надає сільгосппідприємству такі переваги:

– використання найновішої техніки без значних одноразових витрат (так, вартість одного сучасного комбайна становить від 50 тис. дол., не враховуючи витрати на його обслуговування [112 c.77];

– лізинг дозволяє стовідсоткове кредитування і не потребує негайної виплати заборгованості;

– лізинг фактично запобігає моральному старінню обладнання;

– лізингові платежі повністю відносяться на собівартість, тоді як при звичайному кредитуванні до собівартості зараховуються лише відсотки за кредитом, а сума основного боргу має повертатися за рахунок прибутку;

– лізинг передбачає отримання пільг у оподаткуванні;

– лізинг підвищує ліквідність підприємства;

– забезпеченням є об’єкт лізингового кредитування.

Однак лізингове кредитування має також і вади, які полягають у тому, що доволі значними є процентні витрати (20 – 40% від вартості об’єкта), а крім того, досить жорсткими є умови лізингового договору у випадку його розірвання з боку лізингоодержувача, які виявляються у сплаті високих штрафів [29]. Водночас ці вади повністю компенсуються перевагами ще й тому, що процентні витрати є платою за виготовлення додаткової продукції, а відтак джерелом отримання додаткового прибутку, що було б унеможливлено за відсутності нової техніки.

Варто зазначити, що лізингове кредитування вигідне не тільки сільгосппідприємству, а й банку, тому, що навіть у випадку розірвання договору лізингоодержувачем, можна буде без будь-яких ускладнень проблем передати сільгосптехніку іншим сільгоспвиробникам. Така легкість пояснюється тим, що на сьогодні знос основних засобів у сільському господарстві становить до 90% [112, 141]. Застаріла техніка призводить до значних втрат при створенні сільгосппродукції, а тому більшість сільгоспвиробників буде погоджуватися, за відсутності інших джерел фінансування, на такий метод кредитування.

Ще одним альтернативним методом кредитування у сільському господарстві є факторинг, який можна розглядати з двох боків – традиційного (купівля банком дебіторської заборгованості) та нетрадиційного (купівля банком кредиторської заборгованості) [26 с.43 ].

Традиційний факторинг дає змогу сільгосппідприємству ефективно обслуговувати дебіторську й навіть кредиторську заборгованості та має такі переваги:

– збільшення обсягів поставок з відстрочкою платежу на умовах комерційного кредиту;

– збільшення строку комерційного кредиту;

– зменшення ціни на сільгосппродукцію;

– отримання додаткових прибутків за рахунок збільшення обсягів поставок;

– можливість підтримання стабільності відносин з покупцями, які постійно мають змогу купувати товар з відстрочкою платежу;

– можливість планування своїх фінансових потоків без врахування платіжної дисципліни покупців (дебіторів);

– покращення ділового іміджу та платоспроможності завдяки своєчасним розрахункам зі своїми кредиторами;

– покриття банком торгових ризиків, які виникають у зв'язку з реалізацією продукції з відстрочкою платежу, а саме: ризику ліквідності – покривається за допомогою стабільного авансування банком обігових коштів постачальника, що забезпечує їхню постійну наявність в момент розриву в часі між надходженням грошових коштів від дебіторів та необхідністю погашення кредиторської заборгованості; кредитного ризику – покривається за рахунок отриманих від банку авансових платежів за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) незалежно від факту несплати дебіторами.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.





залишити коментар
Сторінка1/4
Дата конвертації23.10.2013
Розмір1.03 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх