Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції icon

Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції


Схожі
Висновки та рекомендації ХІ всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми І...
Присвячена 90-річчю лну імені Тараса Шевченка 21 28 лютого 2011 року Україна, м...
Наукове видання Тези доповідей ХIX міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах...
No держ. Реєстрації 0106U011687 Інв...
Світи та практичній діяльності фахівців з обліку І аудиту: проблеми методології та організації...
Організаційний комітет запрошує Вас взяти участь у роботі іі-ї Міжнародної науково-практичної...
Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни...
Роботи
Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник наукових...
Ерситет імені вадима гетьмана кредитно-економічний факультет Матеріали Міжнародної...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
66-та науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу, науковців...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6
скачать
Академія внутрішніх військ

МВС України


Збірник тез доповідей

ІІІ науково-практичної конференції


НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

МВС УКРАЇНИ”


Секція 4

Актуальні проблеми морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку, місце і роль гуманітарних наук”


30 березня 2011 року


м. Харків

Оргкомітет конференції


Голова оргкомітету – заступник начальника Академії внутрішніх військ МВС України з наукової роботи полковник Морозов О.О.


Відповідальний секретар оргкомітету:

помічник начальника науково-організаційного відділу прапорщик Бондаренко О.В. (057-739-26-68, 4-68)


Члени оргкомітету:

начальник науково-дослідного центру полковник Приходько І.І.;

начальник навчально-методичного центру полковник Тробюк В.І.;

начальник 1 факультету полковник Пожидаєв А.О.;

начальник 2 факультету підполковник Шабалін О.Ю;

начальник 3 факультету полковник Рудов Б.А.;

начальник 4 факультету полковник Гунбін К.Ю.;

начальник відділу виховної роботи підполковник Драган Ю.А.;

начальник відділу служб підполковник Деркач О.В.;

начальник фінансового відділу (головний бухгалтер) полковник Лиманський М.Ю.;

заступник начальника відділу тилового забезпечення підполковник Юр'єв В.В.;

начальник автомобільної служби технічної частини підполковник Ахтарєєв О.О.;

начальник інформаційно-обчислювального центру підполковник Ушаков В.А.;

начальник науково-організаційного відділу майор Павлов Д.В.


Адреса оргкомітету: 61001, м. Харків, площа Повстання, 3,

Академія внутрішніх військ МВС України, науково-організаційний відділ.

Телефон: 057-739-26-68, електронна адреса: nov_avv@mail.ru.


Доповіді відтворені безпосередньо з авторських оригіналів. За достовірність представлених результатів відповідальність несуть автори


© Академія внутрішніх військ МВС України


Секція № 4. Актуальні проблеми морально-психологічного забезпечення СБД сил охорони правопорядку, місце і роль гуманітарних наук


Керівник секції: к.і.н. доц. полковник Ващенко І.В.

Заступник керівника секції: к.м.н. полковник Стаднік А.В.

Секретар секції: майор Васищев В.С.


-  напрями удосконалення нормативного та методичного забезпечення у галузі морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку;

- визначення пріоритетів наукової проблематики у галузі морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку;

- використання результатів досліджень у галузі комунікативних стратегій в інтересах виконання службово-бойових завдань;

- результати наукових досліджень з гуманітарних наук в інтересах удосконалення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку.


Молдавчук В.С., начальник управління виховної роботи ГУВВ МВС України, Заслужений працівник культури України, генерал-майор, Досяк М.І., начальник психологічної служби управління виховної роботи Головного управління внутрішніх військ МВС України


ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗМАГАНЬ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНО-ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

В експериментальних дослідженнях та спостереженнях часто виявляються яскраві приклади покращання індивідуальних результатів діяльності військовослужбовців внутрішніх військ МВС України унаслідок наявності в підрозділі добре організованого змагального середовища. У внутрішніх військах МВС України змагання започатковані у 1996 році. Для їх організованого проведення затверджено Положення про Перехідний прапор, вимпел та Положення про дошку пошани внутрішніх військ МВС України. На основні розроблених критеріїв оцінюється діяльність керівного складу, управлінь територіальних командувань, навчальних закладів, з’єднань, військових частин, підрозділів, взводів, відділень та успішність кожного окремо взятого військовослужбовця. Мета – мобілізація зусиль військових колективів, спрямованих на покращання показників професійної підготовки, зміцнення військової дисципліни і законності серед особового складу, що сприяє успішному виконанню завдань, визначених законом України „Про внутрішні війська МВС України”. Послаблення в організації змагань принижає зацікавленість у нарощуванні результативності, негативно впливає на появу і формування нових ідей, методів чи підходів у вирішенні покладених завдань. Згадування про змагання двічі на рік перед підбиттям підсумків за навчальні періоди не сприяє ефективності їх проведення і потребує кардинальних змін в їх організації. На приклад, у 2010 році 7,7% військовослужбовців, які приймали участь у змаганнях, виконали взяті зобов’язання на оцінку „відмінно”.

В основі ефективності змагань лежить наповнення їх змістовністю та включення кожного військовослужбовця до організованого змагального середовища. Організація змагань не терпить найменших ознак формалізму. Достатньо лише комусь (формальних чи неформальних лідерів) поставитися до цієї справи байдуже, і вся робота може виявитись марною. У змагальному середовищі повинна бути чітко визначена й усвідомлена кожним військовослужбовцем мета змагань, особиста зацікавленість, яка повинна бути спрямована на формування гармонійного і професійно-розвиненого особистості військовослужбовця. Прийняті особисті зобов’язання та зобов’язання, прийняті відділеннями, взводами, підрозділами, містять у собі ефект спільної діяльності в інтересах військового колективу, що об’єднує їх спільною метою і ідеєю, що є підґрунтям для організації змагань у внутрішніх військах МВС України.

Змагання – це соціальний процес, він є настільки розповсюджений у повсякденному житті, що навряд чи хтось може його уникнути. Бути спритнішим, швидшим, сильнішим у спорті, успішнішим у навчанні, популярнішим у мистецтві, успішнішим у бізнесі, все це якоюсь мірою можна визначати як змагання. На даний час погляди на це популярне явище є досить розрізненими, одні військовослужбовці ставляться скептично, інші його схвалюють.

Найбільш популярним явищем у внутрішніх військах з 2004 року є змагання підрозділів спеціального призначення, де одним із видів є випробування на право носіння Крапового берета. На сьогодні у військах підготовлено 68 військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, які по праву користуються авторитетом елітних бійців у підрозділах спеціального призначення.

Прихильники змагань стверджують, що навчитися змагатися важливо для досягнення успіху в сучасному світі, стверджують, що участь у змаганнях – прекрасна можливість навчитися правильно реагувати на успіхи і провали насамперед тому, що в цих змаганнях наслідки перемоги або програшу менш серйозніші ніж у реальному житті. Інші стверджують, що для того щоб, вижити в сучасних складних умовах необхідно навчатися співробітництву та взаємодопомозі, чого не можна навчитися в змагальному середовищі, де створюється протистояння і суперництво.

Одні стверджують, що змагання є стимулом для наростання агресивності і розрізненості заради досягнення кращого успіху. Інші вказують, що змагання виховують твердість характеру, лідерство.

Спрощення у визначеннях, що змагання – це або добре або погано; протиборство це погано, а співробітництво – добре. Це погляди людей, обмежених у висновках, наслідок відсутності й життєвого досвіду та аналізу ефективності власної діяльності. Майже ніколи в основі таких висловлювань не лежали наукові дослідження чи спостереження.

Одним з проблемних питань в організації змагань є занижена мотивація до прийняття та виконання взятих на себе зобов’язань. Парадоксальною є ситуація, коли військові частини, яка на 100% укомплектована військовослужбовцями військової служби за контрактом (професіоналами) узяті зобов’язання виконують на 30-61%.





Брали

Виконали

%

Відмінних батальйонів

6

2

30

Відмінних рот

49

20

40,8

Відмінних взводів

193

81

41,9

Відмінників служби, бойової та гуманітарної підготовки

3738

2313

61,8

Недооцінка або невміння правильно організувати змагання серед підпорядкованого особового складу, заниження значимості створення відповідного змагального середовища. В організації змагань немає дрібниць, якими б можна знехтувати. Правильна їх організація є важливим важелем підвищення боєздатності з’єднань та частин, рівня професійної майстерності військовослужбовців та підрозділів військ.

Процес змагання включає в себе чотири складові, зокрема: об’єктивну змагальну ситуацію; суб’єктивну змагальну ситуацію; результат діяльності та наслідки цього результату.

Об’єктивна змагальна ситуація створюється у результаті розподілу заохочень не рівномірно, а з урахуванням певних досягнень службово-бойової діяльності.

Суб’єктивною змагальною ситуацією є оцінка окремим військовослужбовцем своєї ролі об’єктивної змагальної ситуації і своєї ролі в ній. Він може сприйняти змагальну ситуацію і виявляти безпосередню активність у розвитку змагального середовища або просто уникати його, або ставитися байдуже.

Результатом змагання є виконання взятих зобов’язань, які є складовою покладених службово-бойових завдань на підрозділ, батальйон, військову частину, навчальний заклад, управління територіального командування.

Наслідком є динаміка нарощування професійності виконання службово-бойових завдань порівняно з результатами діяльності військовослужбовців за відповідними критеріями оцінок та формування відповідних професійно-важливих якостей військовослужбовців.

Потреба в організації змагань у військових колективах внутрішніх військ є очевидною. Саме у змаганнях формується особистість воїна правоохоронця. Створення відповідного змагального середовища в усіх підпорядкованих підрозділах включно до відділень надають додаткові можливості порівнювати результати діяльності на всіх рівнях військового управління. У межах цього змагального середовища порівнюватимуться власні досягнення окремими військовослужбовцями як у ході занять, так і в ході виконання службово-бойових завдань, чого не можливо зробити іншою системою контролю за якістю виконання службово-бойових завдань, жодному керівникові (відділення, взводу, підрозділу), тим більше виміряти їх за оціночними критеріями.

Слід також розрізняти змагальну поведінку з суперечністю. Суперечність – це дія однієї людини, направлена проти дії іншої людини, при якій хтось намагається отримати благополучнішу оцінку стосовно іншої, а змагальна поведінка направлена на досягнення певної мети, де основним напрямком є виконання прийнятих зобов’язань. Це соціально-психологічне явище, яке є формою соціальної оцінки діяльності кожного окремо взятого військовослужбовця та формує мотивацію всього особового складу до успішного виконання покладених службово-бойових завдань


УДК 37.034.5.032(477)

Пеньков В.І., доцент, перший заступник начальника Академії внутрішніх військ МВС України з навчальної та методичної роботи, полковник


КОЛЕКТИВІСТСЬКИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН КУРСАНТІВ

У педагогічні літературі проблема формування міжособистісних взаємин розглядається через колективістський підхід, оскільки саме в колективі людина виявляє себе у ставленні до інших людей і до самої себе, спілкується, виконує спільну працю, реалізуючи власний потенціал.

На практиці теорія колективістського підходу у вихованні практичне втілення одержала в педагогічному досвіді перших шкіл-комун, що очолювали А.Макаренко, З. Рівес, В. Сорока-Росинський, С. Шацький. Досвід їхньої виховної роботи в навчальних закладах у 20-30 роках ХХ століття є скарбницею форм, методів, прийомів виховання, здатних збагатити й сучасний педагогічний інструментарій. Педагогів об’єднало прагнення включити всіх дітей у різноманітну діяльність по самообслуговуванню, урізноманітнити зміст діяльності дітей, використовувати такі методи роботи педагогів, які позитивно впливають на характер взаємин дітей і дорослих, характер взаємин самих дітей. Головним у створенні колективу було залучення дітей у чітко організовану суспільно корисну діяльність, розвиток і зміцнення товариських взаємин між всіма членами колективу, створення й накопичення ціннісних традицій поведінки, активізація свідомої участі дітей у керуванні своїм життям.

У формуванні міжособистісних взаємин курсантів значиме місце займає досвід А. Макаренка щодо залучення колективу до виховання своїх членів. Відомий педагог обґрунтував методику виховання в колективі та через колектив. Він сформулював закон життя колективу: рух — форма життя колективу, зупинка – форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу: гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельних дій; схарактеризував динаміку розвитку колективу.

Колектив – могутній важіль виховання, особистісно-професійні якості формуються здебільшого в колективі у процесі спілкування й активної спільної діяльності. Основними характеристиками колективу, який ефективно здійснює виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця, потенційна ефективність діяльності. Виховна сила колективу полягає, першою чергою, в тому, що він об'єднує всіх своїх членів спільною діяльністю, формує у них найкращі риси характеру, необхідні для цілеспрямованої та ефективної спільної діяльності, розкриває суспільну значущість і необхідність цієї діяльності.

Існують моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом: особистість підкоряється колективу (конформізм – пристосовництво, прийняття думки більшості, відсутність власної позиції), особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія – погодженість, збалансованість інтересів і взаємин), особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм – прагнення нав'язати колективу свою волю).

Отже, у розв’язанні даної проблеми важливим є те, що творча індивідуальність кожної особистості формується в діяльності, у спілкуванні з іншими людьми, тобто у колективі. Належність людини до колективу зобов’язує її бути відповідальною, дисциплінованою.


УДК 355.244.1

Товма М.І., к.психол.н, заступник начальника Академії внутрішніх військ МВС України по роботі з особовим складом, полковник


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРУПЦІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОСАДОВИХ ОСІБ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Одним з пріоритетів своєї діяльності Президент України та очолювана ним влада визначили розбудову правового суспільства та викорінення такого явища, як корупція, що, за оцінками фахівців, вразила майже всі сфери життя. Вивчення стану справ із дотриманням законності свідчить, що на відміну від інших органів, внутрішні війська значно менше піддані впливу такого ганебного явища, як корупція. Існуючий стан справ є результатом відповідної кадрової політики і кадрової роботи у військах, в результаті якої до лав внутрішніх військ надходять в абсолютній більшості чесні, порядні, віддані своїй справі і закону військовослужбовці, а також в результаті цілеспрямованого морально-психологічного забезпечення законності та правопорядку, зміцнення військової дисципліни. Ця робота здійснюється відповідно до наказу командувача внутрішніх військ МВС України від 6 лютого 2007 року № 50 „Про удосконалення роботи щодо забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень у внутрішніх військах МВС України”.

Динаміка соціальних змін свідчить про те, що якщо не працювати на упередження і вчасно не усувати причини негативних явищ, то вони обов’язково почнуть розповсюджуватись. Саме для того, щоби внутрішні війська і надалі займали моральні висоти в суспільстві, постала нагальна необхідність зосередити зусилля на профілактиці і недопущенні розповсюдження корупції і протиправних дій серед посадових осіб частин, з’єднань, управлінь ТРК, усіх посадових осіб внутрішніх військ.

Запроваджене у військах правове виховання, яке спрямоване на реалізацію в повсякденній діяльності кожним військовослужбовцем вимог законодавства України та формування належної правової культури особового складу, сьогодні наявними силами та засобами не спроможне в повному обсязі вирішити проблеми правової підготовки та правосвідомості військовослужбовців. Справа в тому, що не можна виховувати повагу до закону, не знаючи самого закону.

Існуюча система правової підготовки настільки мала і недосконала, що не забезпечує військовослужбовцям можливостей для захисту навіть своїх законних прав. Не рідкі факти, коли офіцери не вміють і не знають як захистити свої права, наприклад у стосунках з банківськими установами, які відмовляються повертати гроші з депозитів, або безпідставно збільшують відсотки по кредитах, офіцери не вміють і не знають як вирішувати інші службові та побутові питання в правовому полі. Слабке знання законів часто стає причиною їх порушення, хоча і не звільняє від відповідальності.

Таким чином, серйозним кроком у забезпеченні законності та боротьбі з корупцією у внутрішніх військах повинна стати організація ґрунтовної правової підготовки з усіма категоріями військових правоохоронців. Такий крок передбачає розробку навчальних програм, визначення мінімуму правових знань без яких військовослужбовець не може бути допущений до служби, організацію занять, для яких необхідно відвести службовий час, залучення до їх проведення фахівців, зокрема за рахунок скорочених військових судів тощо.

Другим кроком в роботі щодо забезпечення законності та профілактики правопорушень і корупції є приведення життєдіяльності військових частин та підрозділів у сувору відповідність до вимог загальновійськових Статутів Збройних Сил України. Такий крок вимагає не лише формального наведення порядку, проведення євроремонтів, заміни сантехніки та меблів, а приведення в першу чергу бойової, гуманітарної та правової підготовки до належного рівня їхньої якості та ефективності.

Третім кроком повинно стати забезпечення прозорості і відкритості кадрової роботи. Кулуарний, закритий для сторонніх очей стиль кадрової роботи повинен поступитись відкритим конкурсам на заміщення вакантних посад, які повинні займати за об’єктивними показниками кращі військовослужбовці. Чесний і відкритий процес відбору та призначення керівників є запорукою недопущення корупції та забезпечення законності.

Серйозної правової доробки вимагають контракти на службу, що заключають військовослужбовці та командири від імені держави. До тексту контрактів обов’язково повинні бути включені пункти, що чітко регламентують порядок дотримання та виконання сторонами як законів, так і умов контракту.

Питанням фахової підготовки і моральності керівників є дотримання ними в роботі з підлеглими принципу невідворотності відповідальності за скоєні правопорушення. Це питання заслуговує посилення уваги з боку виховних органів та органів військової прокуратури.

Контроль за дотриманням законності та проявами корупції повинен знаходитись в центрі уваги громадських органів, зокрема органів народного контролю, діяльність яких потребує більшої самостійності, а надані повноваження – розширення та конкретизації, зокрема щодо контролю за діяльністю керівників, використанням людських, матеріальних та фінансових ресурсів.

Забезпечення законності та попередження корупції не може здійснюватись без відповідного правового захисту військовослужбовців, захисту їх громадянських прав і свобод. Існуюча система юридичного обслуговування військовослужбовців поки що діє кволо, прийом військовими юристами військовослужбовців відбувається рідко, що часто спонукає їх вирішувати юридичні проблеми іншим шляхом.

Таким чином, морально-психологічне забезпечення законності, правопорядку та попередження корупції вимагає особливого підходу, специфічних форм і методів роботи, які певним чином відрізняються від тих, що застосовуються в роботі із забезпечення військової дисципліни і потребують подальшої розробки з метою удосконалення та досягнення відповідної результативності.


УДК 159.9.019:377.35

Пелепейченко Л.М., д.філол.н., професор, завідувач кафедри філології, перекладу та мовної комунікації АВВ МВС України


ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ УКРАЇНИ

Кожний історичний контекст диктує свої особливості комунікації у різних сферах життя соціуму. З іншого боку, нові соціальні умови змінюють сам соціум, і він коректує правила, нав’язані історичними умовами. Так відбувається еволюція норм комунікації, які відіграють значну роль в забезпеченні успішної діяльності колективу, організації, країни.

Мета виступу – обґрунтувати особливості сучасної комунікації в діяльності сил охорони правопорядку України.

Поняття особливості інтерпретуємо як сукупність характеристик комунікації, які забезпечують успішність виконання соціальних функцій. До них відносимо передусім соціальний контекст функціонування сил охорони правопорядку і способи діяльності, які він диктує.

Основна подія, яка зумовлює ознаки сучасного соціального контексту діяльності сил охорони правопорядку, – підготовка до Євро-2012. У всіх силових структурах проводиться активна робота щодо забезпечення громадського порядку. Правоохоронці відновлюють навички спілкування іноземними мовами, налагоджують інформаційні взаємозв’язки. На тлі ретельної роботи звертає на себе увагу прогалина, яка стосується формування міжкультурної компетенції суб’єктів правоохоронної діяльності – сукупності знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність комунікації між представниками різних макрокультур та субкультур.

Щодо макрокультур необхідним є ознайомлення правоохоронців із духовними цінностями та символами іноземних гостей, особливостями їхніх традицій і звичаїв, невербальними елементами комунікації. Спеціальну увагу слід приділити мовним формулам звернення до іноземних гостей, оскільки вони значно відрізняються від українських за категоричністю та демократичністю висловлення вимог.

Стосовно субкультур головним об’єктом уваги мають стати футбольні фанати. В Україні вже вжито низку заходів, спрямованих на запобігання можливим безладам. Так, уже створено відділ, який цілеспрямовано буде займатися боротьбою з футбольним хуліганством, налагоджуються зв’язки між силовими структурами різних країн тощо. І все ж комунікативна підготовка не стане зайвою, тим більше, що в мережі Інтернету вже почався процес створення протистояння футбольних уболівальників і силових структур. Так, в одному із сайтів даються «поради» пересічним уболівальникам, які здатні розпалити негативні емоції останніх. Забезпечити протидію негативним тенденціям може тільки правильно організована мовна комунікація. Якщо відштовхуватися від поданих в Інтернеті порад, то до комунікативної компетенції правоохоронців слід включити таку інформацію.

1. Обов’язкове використання комунікативних стратегій ввічливості під час звернення до уболівальників. Вираження поваги до їх прав, усвідомлення положення про презумпцію невинності, доброзичливість, особливо, коли йдеться про вимогу пред’явити документи. А вже за реакцією уболівальника робити висновок про подальші стратегії спілкування.

2. Відмова від стратегії загроз, особливо щодо доставки до відділу міліції без наявності на те підстав.

3. Апеляція до закону і права у зауваженнях будь-якого типу.

4. Відмова від лайки та образ у будь-яких ситуаціях.

5. До комунікативної компетенції правоохоронців має ввійти і інформація про мовні засоби впливу на натовп.

Тільки навички цивілізованої комунікації є запорукою успішності виконання службово-бойових завдань.


Ващенко І.В., к.і.н, доцент, начальник кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України, полковник, Резніков В.О., к.філос.н., доцент, доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України


ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІН ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

Актуальність проблеми щодо формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу пояснюється тим, що майбутній офіцер повинен бути організатором та керівником військового колективу. Педагогічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів зобов’язує їх виявляти, розвивати, як власні лідерські якості так і готувати лідерів у військових колективах. Саме гуманітарні дисципліни дозволяють створити той мікроклімат, який в подальшому буде сприяти пізнанню майбутніми офіцерами власних лідерських якостей та їх реалізацію в процесі військової служби.

Лідерство, за своєю сутністю, є ключовим компонентом управлінської діяльності керівників, у тому числі і військових. Проблеми цієї діяльності були об’єктом вивчення та дослідження багатьох вчених. В історичному аспекті лідерство розглядається як механізм задоволення соціальних потреб суспільства в управлінні; у філософському – як процес впливу особистості на спільноту; у політологічному – як найвища форма влади; у психологічному – як інструмент компенсації фізичної чи духовної неповноцінності; у соціальному – як елемент управління суспільними процесами.

Сучасні наукові дослідження та практика роботи у вищих військових навчальних закладах доводить, що у підготовці військових фахівців існує ряд суперечностей, а саме:

  • між соціальним ідеалом офіцера та реальним рівнем сформованості лідерських якостей випускників вищих військових навчальних закладів;

  • між рівнем сформованих професійних якостей молодих офіцерів, та їх готовності до виконання лідерських функцій;

  • між недостатнім використанням потенціалу гуманітарних дисциплін в процесі формування лідерських якостей серед майбутніх офіцерів.

Для розв’язання цих суперечностей потрібні комплексні дослідження всіх ланок системи підготовки майбутніх офіцерів. Тому, питання щодо формування під час навчання курсантів лідерських якостей, навичок, лідерської спрямованості стоїть актуально для військового управління.

Система управління військовими частинами і підрозділами, суттєво відрізняється від управління в будь-якій іншій організації. Зрозуміло, що будь-яка військова діяльність пов’язана з небезпекою та ризиком. В цій небезпеці, в першу чергу, повинен працювати розум військового керівника. Військові теоретики переконливо доводять, що в сучасних умовах основу морально-психологічного стану військовослужбовців частин і підрозділів складає керівництво і управління.

Військове управління це багатоступенева система керівництва і підпорядкування. Виділяють: вищий, середній, нищій рівень управління. Основним ланцюгом військового управління виступає офіцер, який може одночасно виступати як суб’єктомю, так і об’єктом управління. Службово-бойова діяльність офіцера постійно пов’язана з управлінням, він управляє, коли навчає і виховує особовий склад, віддає накази і спілкується зі своїми підлеглими.

Як свідчить аналіз наукової літератури щодо визначення лідерства, то існують різнобічні підходи. Його розуміють як мету, процес, результат, засіб, чинник, здатність впливати на індивідів та мікрогрупи.

У переважній більшості досліджень лідерство визначено як процес організації та управління колективом. Однак, у структурі лідерства необхідно обов’язково окреслювати: мету (організовувати та спонукати до дії послідовників, виконувати свою особливу місію); мотиви (інтерес до лідерства, влади, мотиви до самоствердження, допомоги іншим, досягнення, самореалізація); зміст (знання про способи здійснення лідерства); способи (методи спільної діяльності лідера та послідовників з метою вирішення колективних завдань); дії (організація, планування, контроль за внутрішніми стосунками у колективі); результат (результат колективної діяльності та позитивні зміни серед послідовників).

Суб’єктом лідерства є лідер як особистість, яка має цінний для групи потенціал, він ініціює взаємодію членів мікрогрупи, впливає на згуртування військового колективу. Наукова література надає наступну характеристику груп лідерських умінь: організаторські (уміння згуртовувати колектив); комунікативні (уміння звертатися до іншої людини, привертати її увагу); перцептивні (уміння сприймати, розуміти й оцінювати себе та інших); прогностичні (уміння передбачати поведінку іншої людини в процесі діалогу та визначити способи впливу на неї); креативні (уміння виявляти оригінальні ідеї); саморегуляції (уміння зберігати рівновагу між внутрішнім станом та зовнішніми обставинами).

Таким чином, набуття курсантами перерахованих лідерських умінь безумовно буде сприяти якісному виконанню в майбутньому своїх функціональних обов’язків.

Формування лідерських якостей майбутніх офіцерів найбільш доцільно здійснювати в процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу, до складу яких входять філософія, соціологія, політологія, історія, правознавство, культурологія, українська мова. Саме зміст цих дисциплін сприяє формуванню позитивної мотиваційно-ціннісної сфери, тому що вона передбачає наявність механізму розкриття природи людини, її взаємозв’язок із суспільством, сенсу людського буття, норм соціальної поведінки, закономірностей історичного розвитку, надбань світової і української культури.

Першою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу можна визначити спрямування мотиваційно-ціннісної сфери. Адже в процесі вивчення гуманітарних дисциплін відбувається здобуття курсантами системних знань про лідерство, яка є складовою системи знань дисциплін гуманітарного циклу.

Другою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу визначають умови здобуття сукупності інтегрованих знань про лідерство.

Третьою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу обґрунтовано забезпечення розвитку лідерських умінь в процесі навчання.

Значний вплив на сформованість лідерських якостей має лідерська позиція. Дотримання лідерської позиції здійснюється в процесі діалогу викладача і курсанта, яка є основною формою взаємодії лідера з послідовниками. Діалогічне спілкування забезпечує співробітництво між педагогом та курсантом, яке сприяє розкриттю й реалізації їх лідерських якостей. Тому, науково-педагогічним працівникам важливо мати власну позицію, яку слід розуміти як систему інтелектуальних, вольових, емоційних ставлень до курсанта, самовдосконалення себе як лідера педагогічного процесу.

Четвертою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу визначено набуття практичного досвіду лідерства під час організації та проведення військового стажування.

Таким чином, процес вивчення дисциплін гуманітарного циклу дозволяють формувати курсанта не як вузького спеціаліста, а як багатогранну особистість, здатну розкривати та реалізовувати власний потенціал лідерських якостей. Тому, педагогічні умови формування лідерських якостей є взаємопов’язаними та вимагають комплексної реалізації в процесі вивчення гуманітарних дисциплін Головну роль у формуванні лідерських якостей відіграє здатність науково-педагогічних працівників впливати на курсанта та вести їх за собою, в результаті чого вони персоніфікують свої власні ідеали.


УДК:616.85-08:355.257.6

Стаднік А.В., к.м.н., доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ

За даними ЮНЕСКО, Україна за низкою показників належить до країн, що вимирають. Вона посідає найвищі місця у Європі за поширенням СНІДу, туберкульозу, наркоманії та алкоголізму, а також має високий рівень самогубств і травматизму. Крім того згідно висновків Всесвітньої організації охорони здоров’я стан здоров'я людини лише на 10% залежить від рівня медичного обслуговування, на 20% — від спадковості, на 20% — від стану навколишнього середовища і на 50% — від способу життя. Така велика вага психосоціальних впливів на здоров'я свідчить про широкі можливості використання психолого-педагогічних впливів щодо покращення стану здоров'я та необхідність впровадження здорового способу життя серед військовослужбовців внутрішніх військ.

Сформувати стійку саногенну поведінку війсковослужбовців старими уривчастими методами (інформування, бесіди, лекторії і т.і.) сьогодні не видається можливим. Тому, на нашу думку, це потрібно робити за спеціально розробленою комплексною програмою в системі професійної підготовки та виховної роботи внутрішніх військ МВС України.

Професійна підготовка повинна проводитись за наступними принципами:

  • забезпечення єдності навчання і виховання;

  • побудова навчального процесу на основі свідомої і активної участі військовослужбовців;

  • наочність і доступність викладу навчального матеріалу;

  • систематичність, послідовність побудови процесу підготовки;

  • облік індивідуальних особливостей військовослужбовців;

  • забезпечення контролю за міцністю засвоєння та характером перебігу професійної підготовки.

Головними засадами формування гігієнічної свідомості, понять здорового способу життя в системі виховної роботи, на нашу думку, повинні бути наступні:

  • формування здорового способу життя - це відкрита система взаємодії соціально-педагогічних факторів військової служби та інших соціальних інститутів (родина, друзі, формальні та неформальні угруповання й ін.), що впливають на мотивацію до збереження здоров’я військовослужбовців;

  • вищезазначена система взаємодії різних факторів суспільства є складно організованою, багатофункціональною, самостійною;

  • головним структурним компонентом цієї системи є підрозділ в якому служить військовослужбовець, що створює умови для реалізації завдань здорового способу життя.

Таким чином, погіршення стану здоров’я українских громадян в тому числі військовослужбовців внутрішніх військ на фоні економічних негараздів спонукає до впровадження нових профілактичнх заходів. Формування здорового способу життя серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України необхідно будувати за спеціально розробленою комплексною програмою в системі професійної підготовки та виховної роботи.


УДК 373.13

Рибалко Л.С., д.пед.н., професор, професор кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України


РОЗВИТОК АКМЕОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Акмеологія – наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін і вивчає закономірності розвитку людини, ступені її зрілості і, особливо, при досягненні нею найбільш високого рівня цього розвитку (О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна). Акмеологія якраз і є тією наукою, яка покликана вказати шляхи до розкриття тих потенціалів людини, які до пори та до часу дрімають у ній, а за умови повноцінної реалізації допомагають досягати найвищих вершин у життєдіяльності (С. Пальчевський). Акмеологія вивчає людину, яка розвивається як індивід, суб’єкт праці й особистість (В. Гладкова, С. Пожарський). На нашу думку, цінність акмеології як науки полягає в тому, що вона допомагає людині розкрити її самість і найбільш повноцінно реалізувати власний потенціал упродовж життя.

Одним із актуальних завдань теорії і методики професійної освіти є орієнтування майбутніх фахівців на досягнення ними акме в різних сферах життєдіяльності. Акме (слово грец. походження, що означає вершина, квітуча пора) – вища точка, період розквіту особистості, найвищих її досягнень, коли виявляється зрілість особистості у всіх сферах, максимально розвиваються здібності й дарування. Це вершина досконалості й могутності людини. Акме майбутнього фахівця розуміємо як його психічний стан, що характеризується високим рівнем особистісно-професійного розвитку, відповідним ступенем зрілості. У процесі оволодіння студентами і курсантами основами професійної діяльності формуються їх акмеологічні якості досягнення успіху, здібності до саморозвитку, самовдосконалювання, самореалізації.

Витоками розвитку акмеології та її прикладних напрямів (педагогічна акмеологія, військова акмеологія, соціальна акмеологія, акмеологія управління, акмеологія діяльності в особливих екстремальних умовах, юридична акмеологія) є ідеї відомих учених Б. Г. Ананьєва, під керівництвом якого були розпочаті комплексні дослідження розвитку дорослої людини; Н. В. Кузьміної, яка визначила об’єктом акмеології професійну діяльність викладача, що згодом зумовило зародження нової акмеологічної галузі – педагогічної акмеології та очолила Санкт-петербурзьку акмеологічну школу; А. О. Деркача, який є ініціатором створення низки соціальних структур таких, як: Міжнародна Академія Акмеологічних Наук (м. Москва), акмеологічні кафедри у вищих навчальних закладах, науково-дослідні акмеологічні лабораторії.

У 2006 р. на базі Київського університету імені Б. Грінченка була заснована Українська Академія Акмеологічних Наук. Перспективними напрямами роботи УААН є:

1. Підготовка колективної монографії «Формування акме-соціуму як національної стратегії українського суспільства».

2. Підготовка і презентація науково-аналітичної доповіді до Кабінету Міністрів України на тему: «Про використання акмеологічних технологій у системі державного управління».

3. Створення темаріуму кандидатських та докторських дисертацій з питань акмеології та її прикладних напрямів, організаційне забезпечення їх захисту.

4. Розробка змісту акмеології та її прикладних напрямів, навчально-методичного забезпечення викладання акмеологічних дисциплін у вищих навчальних закладах України.

В Україні відкрито 34 науково-практичні осередки, які пропагандують акмеологічні ідеї та виробляють конкретні рекомендації стосовно їх реалізації. Акмеологи України (В. М. Вакуленко, В. Гладкова, С. С. Пальчевський, Л. С. Рибалко та інші) поширюють інформацію про акмеологію, педагогічну акмеологію серед викладачів, студентів, учителів загальноосвітніх середніх шкіл і розробляють разом з ними конкретні практичні рекомендації щодо упровадження акмеологічних технологій у навчально-виховний процес середньої і вищої школи. Обмін інформацією про розвиток акмеологічних ідей в Україні та за кордоном відбувається через науковий журнал «Акмеологія в Україні: теорія і практика».


УДК 355. 433. 4

Бородін Б. Д., доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України


ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ МВС УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО НОВОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО КУЛЬТУРУ»

Президент України Віктор Янукович 6 січня цього року підписав прийнятий Верховною Радою України 14 грудня 2010 р. Закон України «Про культуру».

Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов`язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей і спрямований на забезпечення доступу до них. В законі також визначаються основні засади державної політики у сфері культури.

Прийняття нового закону вимагає приведення існуючої системи культурно-виховної роботи у внутрішніх військах МВС України у відповідність до основних засад державної політики у сфері культури з урахуванням нових умов соціокультурної реальності в державі.

Новими чинниками, що об’єктивно вимагають змін у культурно-виховній роботі, є:

  • невідповідність старої моделі культурно-виховної роботи, розрахованої на військові колективи віддалених, закритих військових гарнізонів. В умовах внутрішніх військ МВС України такі гарнізони фактично відсутні, бо дислоковані у містах та населених пунктах із розгалуженою структурою державних та комерційних закладів культури;

  • специфіка правоохоронної діяльності, яка передбачає взаємодію військовослужбовців внутрішніх військ із громадянами України. Культура взаємодії військовослужбовців з громадянами, їх поведінка у свідомості людей асоціюється з культурою взаємодії влади з народом. Саме тому першочерговим завданням культурно-виховної роботи стає формування та забезпечення високої професійної культури, культури службової діяльності, поведінки, спілкування, мовлення, культури міжнаціональних відносин, тощо;

  • вільний, несиловий характер вибору певного типу культури (масової, елітарної, молодіжної тощо) яка на добровільних і конкурентних засадах задовольняє культурні потреби особистості;

  • зміни, що відбулися у суспільній свідомості на користь споживання високоякісного професійного культурного продукту.

У зв’язку з цим виникає необхідність:

1. Переосмислення змісту і призначення культурно-виховної роботи на рівні суб’єкт-об’єктних відносин відповідно до реальних вимог служби та потреб військовослужбовців з урахуванням умов та можливостей реального соціокультурного середовища.

2. Здійснення розвитку військової культури в руслі національно-державного патріотизму, повноцінного функціонування державної мови у військовому соціокультурному середовищі, сприяння вивченню інших, в тому числі іноземних мов, виховання мовної культури та мовної толерантності, культури міжнаціональних та міжрасових відносин як в умовах служби, так і в повсякденному житті.

3. Демократизація підходів до забезпечення культурних потреб військовослужбовців на основі створення умов для сприйняття й адекватного опанування ними культурно-естетичних цінностей.

4. Запровадження передбаченого законом «Про культуру» естетичного виховання, як відносно цілісної складової культурно-виховної роботи.

5. Забезпечення культурно-виховної роботи мобільними силами і засобами розрахованими в першу чергу на роботу у відриві від місць постійного дислокування та в умовах виконання службово-бойових завдань.

6. Покращення матеріального та фінансового забезпечення культурно-виховної роботи за рахунок переведення культурно-просвітницьких установ і закладів внутрішніх військ МВС України на частковий госпрозрахунок і самофінансування, відновлення шефських зв'язків та залучення спонсорської допомоги.

7. Оптимізації структури і штатів культурно-просвітницьких закладів, запровадження фінансового та матеріального забезпечення працівників культури в залежності від кількісних та якісних показників їхньої роботи.

Окремою складовою культурно-виховної роботи повинно стати естетичне виховання, для якого, згідно закону «Про культуру», держава у пріоритетному порядку повинна створювати умови. Естетичні прихильності деяких військових керівників вимагають значних фінансових витрат, сил і часу підлеглих, і повинні бути виправданими. В контексті естетичного виховання вимагає переосмислення ставлення до наочної агітації. Монументальний та статичний характер її використання є доволі витратним але малоефективним. Формально-естетичні принципи наочної агітації потребують заміни законами та принципами реклами на засадах цільової спрямованості, оперативності, ефективності та економічної доцільності.

Приведення культурно – виховної роботи у відповідність до вимог Закону України «Про культуру» та сучасних соціокультурних умов потребує не лише корегування змісту, організаційних засад й методики культурно-виховної діяльності у військових частинах та військових закладах культури, а й внесення відповідних змін у нормативно-правову базу з організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України.


УДК 159.9

Пенькова Н.Є., викладач кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України.


АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ “ЛІДЕРСТВО” ТА “ЛІДЕР”

Науковці, соціологи, психологи, педагоги привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Природа, специфіка, функції, типологія лідерства як форми неофіційного керівництва досліджується у працях В.Ф.Ануфрієва, В.Д.Гончарова, В.І.Зацепіна, Т.Н.Мальковської. Формування мотивації лідерства відповідно до вікового підходу у вивченні онтогенезу особистості досліджували Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, С.В.Походенко. Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І.Д.Бех, І.П.Іванов, А.Н.Лутошкін, А.С.Макаренко, С.М.Мудрик, Л.І.Новикова, І.П.Підласий, В.О.Сухомлинський.

Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерський потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але в науковій та методичній літературі в достатній мірі не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі.

Існують різноманітні точки зору щодо сутності поняття “лідерство” і підходів до його дослідження. Проте, кожен дослідник виокремлює лише один з аспектів лідерства. Так, Б.Д.Паригін трактує лідерство як один з процесів організації та управління малої соціальної групи, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Інші науковці (Н.І. Алексєєва, С.А. Багреців, І.Д. Бех, Дж. Террі) визначають лідерство як вплив на групу, що спонукає її членів до досягнення спільної мети. І.Валер, Ф.Массарик трактують лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікативного процесу і спрямована на досягнення цілей. О.М. Зайцева, Р.Л. Кричевський під лідерством розуміють явище активного провідного впливу особистості – члена групи – на групу в цілому в напрямку виконання групових завдань. На підставі аналізу різних підходів Р.Стогдилл виявив, що в усіх випадках лідерство розглядається або як фокус групових процесів, або як мистецтво дійти згоди, або з точки зору рольової диференціації в позиціях влади.

Узагальнивши різні визначення, під поняттям “лідерство” можливо розуміти стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.

Також неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття “лідер”. Так, Н.С.Жеребова відмічає, що лідер – це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей. Інакше трактує це поняття А.А.Єршов, який розуміє лідера як члена групи, який має необхідні організаторські здібності, займає центральне положення у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим засобом. З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що лідер - це: член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях; індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі; людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.

Таким чином можливо сформулювати основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства: 1) суб’єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості; 2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації; за такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, але поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин; 3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі. На характер лідерської ролі впливає взаємозв’язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій виявляється лідерство.

Отже лідерські якості – це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.


УДК 159.9

Кравченко О.В., к.психол.н, доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України.


ПРОБЛЕМА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У СЛУЖБОВО-БОЙОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ.

Під «психологічною підготовкою» розуміється процес цілеспрямованого формування психічних якостей, що забезпечують готовність військовослужбовців внутрішніх військ МВС України до успішних дій в різних умовах обстановки, аж до найекстремальніших.

Як специфічний стан особистості психологічна готовність виступає компонентом діяльності різних категорій військовослужбовців.

Виділяють різні рівні психологічної готовності.

Загальна (тривала) психологічна готовність (ЗПГ) – потенційна здатність військовослужбовця здійснити перенастройку психіки адекватно виду службово-бойового завдання, що вирішується. Основу ЗПГ складає система морально-психологічних якостей, що визначають потенційну здатність військовослужбовців до подолання труднощів службово-бойової діяльності.

Ситуативна психологічна готовність (СПГ) – психічний стан, що сприяє подоланню конкретних труднощів службово-бойової діяльності.

Сукупність структурних компонентів стану психологічної готовності та їх взаємодія зумовлені специфікою об’єктивних умов діяльності при виконанні службового завдання і пов’язані з певним ступенем перешкодостійкості до зовнішніх і внутрішніх впливів.

Психологічна підготовкаце система заходів щодо формування у військовослужбовців стану психологічної готовності до подолання негативного впливу стрес-чинників надзвичайної ситуації й ефективного вирішення службових завдань у ході виконання бойової служби та бойового навчання.

В основі досягнення у кожного військовослужбовця стану психологічної готовності лежить процес формування стійких психічних якостей, необхідних для виконання будь-якого поставленого завдання в різних умовах службово-бойової діяльності, а також здатності протистояти психотравмуючим чинникам. Це є головною метою психологічної підготовки (ПП).

Найважливішими завданнями ПП на етапі підготовки до виконання завдань бойової служби у навчальних закладах і навчальних центрах є:

  • формування службово-професійної спрямованості особистості військовослужбовця;

  • мотивування військовослужбовців до активних і самовідданих дій у різноманітних ризиконебезпечних ситуаціях службово-бойової діяльності;

  • ознайомлення з характерними труднощами службово-бойової діяльності при виконання бойової служби та бойового навчання та специфікою їх впливу на психіку;

  • забезпечення стійкості навичок володіння спеціальною технікою та обладнанням і способів службової поведінки;

  • фізична підготовка, формування силової та швидкісної витривалості, здатності витримувати тривалі фізичні навантаження;

  • формування навичок взаємодії та комунікації в умовах групової діяльності;

  • навчання прийомам управління своїм психічним станом і способам впливу на стан у скрутних службово-бойових ситуаціях, способам мобілізації додаткових психологічних можливостей для подолання цих труднощів;

  • формування навичок і вмінь психологічної саморегуляції, вольової мобілізації, зниження больових відчуттів, визначення та активізації психічних і фізичних можливостей для вирішення службово-бойових завдань.

На етапі реального виконання функціональних обов’язків формується ситуативна психологічна готовність, а на її основі – операційно-виконавча психологічна готовність. Завданнями цього етапу є розвиток і зміцнення мотиваційного, емоційно-вольового, пізнавального, комунікативного та операціонального (моторного) компонентів психологічної готовності військовослужбовців.

Таким чином, вказані завдання вирішуються не тільки в інтересах психологічної підготовки, але й для профілактики психічних втрат, психологічної реабілітації військовослужбовців. Велика частина робіт, пов’язаних з вирішенням цих завдань, повинна виконуватися психологом і вимагає від нього певного рівня підготовки.


УДК:159.9

Каплюченко О.П., старший викладач кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України, майор



ЕКСТРЕМАЛЬНІ ВПЛИВИ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ФРУСТРАЦІЙНИХ СТАНІВ У ОФІЦЕРІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Служба в підрозділах внутрішніх військ МВС України є напруженим та відповідальним видом професійної діяльності, який висуває жорсткі вимоги до особистості та діяльності кожного військовослужбовця. Перш за все, це стосується офіцерського складу, тому що від його дій залежить не тільки успіх виконання службово-бойових завдань, а й морально-психологічний стан, життя та здоров’я підлеглих.

На якість діяльності офіцерського складу, який має разом із підлеглими діяти в складній службово-бойовій обстановці, істотно впливають два фактори: перший - психологічна підготовленість, тобто система психологічних якостей, що визначає потенційну можливість переборювати труднощі й успішно виконувати поставлене завдання; другий - наявність стану психологічної готовності, що забезпечує результативне виконання функціональних обов'язків.

Ці фактори істотно впливають на здатність справлятися з періодичним, іноді досить тривалим та інтенсивним впливом( або очікуванням впливу) екстремальних професійних, соціальних, особистісних чинників, що супроводжується негативними емоціями, перенапругою фізичних і психічних ресурсів, деструкцією діяльності. Найхарактернішим психічним станом, що розвивається під впливом зазначених чинників у військовослужбовців внутрішніх військ є психологічний стрес.

Стрес, як особливий психологічний стан, пов'язаний з проявом емоцій. При цьому він не зводиться виключно до емоційних феноменів, а відбивається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Стрес є реакцією на особливості взаємодії між особистістю і навколишнім середовищем. Це, значною мірою, інтегрований продукт наших когнітивних процесів, суб’єктивної оцінки ситуації, знання власних можливостей ( ресурсів), ступеня навченості способам раціональної поведінки. Одним з типових проявів стресу є фрустрація.

Фрустрація – це психологічний стан, що проявляється в характерних переживаннях і поводженні і обумовлюється непереборними труднощами на шляху до досягнення мети. Фрустрація може проявлятися у гнітючій напрузі, тривожності, почутті безвихідності. Реакцією на фрустрацію може бути відхід у світ фантазій, агресивність у поведінці та інші реакції. Дуже важливим результатом фрустрації, на думку деяких дослідників, є «звуження» свідомості – тобто зосередження майже всієї уваги на незадоволеній потребі, сприйняття дійсності при цьому різко спотворюється.

Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини, що потрапила у фрустраційну ситуацію, сформованих при становленні особистості стійких форм емоційного реагування на життєві труднощі.

Вивчення досвіду службово-бойової діяльності офіцерів внутрішніх військ, опитування досвідчених військових фахівців, аналіз психологічних праць свідчать, що стан фрустрації у більшості випадків є непродуктивним, не забезпечує ефективну міжособистісну взаємодію, погіршує якість виконання покладених завдань.

Отже, використання спеціальних моделей формування якостей офіцерів, у яких враховувалися б ситуації подолання станів стресу й фрустрації мають бути обов’язково наявними у процесі їх професіоналізації.


УДК 37.011

Іллюк О.О., доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України


МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ, ЗМІСТУ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРА ЧАСТИН І ПІДРОЗДІЛІВ

У сучасних умовах для позначення якісних характеристик особового складу, які за своєю сутністю є метою морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку, використовується категорія “людський фактор”. Значний внесок у формування загальної думки щодо сутності і змісту “людського фактора” вніс Каширин В. П., який має багато однодумців. У якості методологічної основи для класифікації категорій, що характеризують готовність і спроможність особового складу до дій, Каширин В. П.  взяв якості військовослужбовців досліджені на статичному рівні (рівні можливостей) і на динамічному рівні (рівні реальної дії).

Проведене на основі правил формальної логіки теоретичне дослідження свідчить про наявність суттєвих внутрішніх протиріч у підходах Каширина В. П. та інших науковців щодо визначення сутності, змісту, субординації та логічного обсягу таких наукових категорій як “людський фактор”, “моральний дух” і “морально-психологічний стан”. Тому в основі класифікації наукових категорій, які характеризують фундаментальні якості особового складу, має бути не одна конкретна підстава (статично-динамічний підхід за Каширина В. П.), а положення філософії, результати нейрофізіологічних досліджень та висновки нейропсихологів.

На нашу думку методологічною основою для визначення сутності, змісту, субординації та логічного обсягу таких категорій як “людський фактор”, “моральний дух” і “морально-психологічний стан” є філософське положення про раціональну, чуттєву та ейдетичну форми свідомості людини. Поняття “ейдос”, як правило, використовують для позначення єдності чуттєвого і раціонального (Канке В. А.).

За цим підходом раціональні якості особового складу позначаються категорією “моральний дух”, чуттєві – категорією “морально-психологічний стан”, ейдетичні – категорією “людський фактор”. “Людський фактор” є родовою категорією за відношенням до видових категорій “моральний дух” і “морально-психологічний стан”, а останні є категоріями супідрядними, тобто їх логічні обсяги не перетинаються (Хоменко Е. А.).

На користь визначення морального духу і морально-психологічного стану у якості складників людського фактора свідчать нейрофізіологічні дослідження функцій головного мозку. Психічне будучи нематеріальним не існує без свого матеріального носія, головного мозку. Нейропсихологія співвідносить психічні функції з конкретними мозковими структурами як цілісного так і локального характеру (Канке В. А.). Вченими доведено, що ліва півкуля головного мозку людини переважно відповідає за раціональну (розумову) діяльність, а права – переважно за чуттєву (емоційну) (Семенов Н. П.).

Чуттєвий і раціональний рівні психіки нерозривно зв’язані з раціонально-чуттєвою пізнавальною діяльністю людини (Канке В. А.), яка наряду з іншими підставами, є не тільки методологічною основою для визначення субординації між категоріями “людський фактор”, “моральний дух”, “морально-психологічний стан”, а й є методологічною основою для дослідження їх змістовних компонентів, визначення логічного обсягу, порядку оцінювання та прогнозування.

Свідомість людини має суспільну природу, тому закономірно, що об’єктивними підставами для визначення складників морального духу і морально-психологічного стану особового складу є форми суспільної свідомості, самосвідомість військовослужбовців та специфічні засади військової організації.

Суттєве значення для комплексного оцінювання людського фактора частин і підрозділів є результати дослідження психологічних втрат і психологічної безпеки особового складу.

Для визначення якісних характеристик людського фактора відпрацьовані методики оцінювання морального духу, морально-психологічного стану, психологічних втрат та психологічної безпеки особового складу.

Розроблені програми автоматизованого розрахунку рівня морального духу, морально-психологічного стану, психологічних втрат, психологічної безпеки особового складу та людського фактора частин і підрозділів дають можливість проводити дослідження фахівцям без спеціальної підготовки з мінімальними затратами часу.

Наведене теоретичне дослідження дає підстави стверджувати, що моральний дух, морально-психологічний стан, психологічні втрати, психологічна безпека особового складу формують систему взаємозв’язаних елементів, які визначають сутність, внутрішню структуру, порядок оцінювання та прогнозування людського фактора частин і підрозділів. Якісні характеристики людського фактора є показником ефективності виховної роботи, складником якої виступає морально-психологічне забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку.


УДК 159.9

Дяченко І. М., старший викладач кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України, підполковник


ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРОГНОЗУВАННЯ ПСИХОГЕННИХ ВТРАТ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ЧАСТИН СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ТА ЇХ ВРАХУВАННЯ В МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

Службово-бойова діяльність частин спеціального призначення внутрішніх військ здійснюється в умовах необхідності застосування зброї, спеціальних засобів; несення служби за будь-яких погодних умов; ризику для здоров’я та життя, інформаційно-психологічного тиску на свідомість і професійну діяльність. Це незмінно веде до психічних розладів особистості військовослужбовців, що негативно впливає на результати виконання службово-бойових завдань.

Аналіз службової діяльності особового складу показує, що морально-психологічне забезпечення виконання службово-бойових завдань має мету забезпечити стійке, постійне і адекватне функціонування свідомості і психіки військовослужбовців до дій в умовах, що змінюються, спрямоване на формування у особового складу психологічної стійкості та готовності до виконання завдань, зниження психогенних втрат, здійснення психологічної допомоги та проведення заходів психологічної реабілітації. Тому важливе значення для організації морально-психологічного забезпечення діяльності військ має прогнозування психогенних втрат та їх профілактика.

До цього часу проблема прогнозування психогенних втрат особового складу під час виконання службово-бойових завдань розглядалась у наукових працях М.Й. Варія, О.Г.Караяні, В.Д.Кохна, В.В.Паська, І.С.Руснака, І.В.Сиромятнікова, Є.І.Смірнова, Є.В.Снедкова, С.В.Чермяніна та інших вчених, які на підставі досвіду останніх збройних конфліктів запропонували власні підходи щодо розробки методик прогнозування психогенних втрат особового складу. Так прогнозування психогенних втрат підрозділу, військової частини, згідно діючих методик, здійснюються з урахуванням зброї більшої сили ураження і застосуванням складної бойової техніки, а дані які наведені у таблицях цих методик стосуються тих видів бойової діяльності які не характерні внутрішнім військам. Тому ці методики не дозволяють командирам військових частин внутрішніх військ та їх заступникам з виховної роботи з необхідною вірогідністю спрогнозувати психогенні втрати особового складу.

Вищевказане свідчить про те, що:

  • результати сучасних наукових досліджень не надають достатньої бази для прогнозування психогенних втрат особового складу при виконанні службово-бойових завдань;

  • не розроблені способи морально-психологічного забезпечення діяльності внутрішніх військ при наявності психогенних втрат, урахування яких призведе до покращення рішень із застосування військових частин спеціального призначення;

  • відсутня методика прогнозування психогенних втрат особового складу внутрішніх військ під час виконання завдань, їх врахування в процесі морально-психологічного забезпечення професійної діяльності військовослужбовців;

  • велика кількість теоретичних розробок щодо прогнозування психогенних втрат особового складу підрозділів і військових частин внутрішніх військ поки ще не доведена до рівня практичних рекомендацій для застосування у практиці.

Тому метою вирішення вищезазначених проблемних питань є визначення способів морально-психологічного забезпечення виконання завдань військовими частинами спеціального призначення з припинення заворушень суспільно-політичного характеру в умовах виникнення психогенних втрат особового складу і відпрацювання практичних рекомендацій органам виховної роботи щодо прогнозування психогенних втрат особового складу частин спеціального призначення внутрішніх військ.

УДК. 159.9

Васищев В.С., викладач кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України, майор


АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ТА СПОСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА ЯКІСТЬ ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН

Проведене емпіричне дослідження дозволило встановити, що якість подружніх взаємин в сім’ях офіцерів внутрішніх військ МВС України, а саме подружні негаразди, мають значний вплив на професійну діяльність цих військовослужбовців і виявляються в різноманітних формах.

Постійний негативний настрій, який інколи проявляється через емоційні зриви на товаришів по службі, а ще гірше на своїх підлеглих, негативно впливає на загальний морально-психологічний стан військовослужбовців, які оточують такого офіцера. Він найчастіше замикається у собі, стає розгубленим, інколи намагається відокремитись від проблеми за допомогою алкоголю, наслідком чого є погіршення якості виконання службових обов’язків.

В таких випадках офіцер потребує якісної професійної психологічної допомоги з боку психолога. В керівних документах визначено, що на фахівців служби психологічного забезпечення управлінь територіального командування, з’єднань, військових частин та підрозділів внутрішніх військ МВС України покладається ряд завдань, пов’язаних з корекцією подружніх взаємин, а саме:

  • впровадження тренінгових технологій щодо формування у військовослужбовців відповідних умінь розв’язувати психологічні проблеми міжособистісної взаємодії;

  • проведення психопрофілактичної роботи, спрямованої на зміцнення й вдосконалення соціально-психологічного благополуччя особистості;

  • виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічних проблем у сім’ях військовослужбовців.

Виходячи з цих завдань, фахівці служби психологічного забезпечення зобов’язані спрямовувати свої зусилля на формування здорового морально-психологічного клімату у сім’ях військовослужбовців, надавати індивідуальну консультативну допомогу військовослужбовцям та членам їх сімей.

Однак, вивчення практики психологічної роботи свідчить, що здійснення стороннього впливу на стан подружніх взаємин є досить складним і не достатньо розробленим питанням. Крім того, допомога повинна надаватись лише тим сім’ям, які добровільно звернулись за консультацією і лише тими спеціалістами, які мають відповідну підготовку.

В цьому питанні виникають певні проблеми. По перше, психологи частин (як свідчать проведені бесіди з ними) не мають досвіду практичного застосування і використання певних методів психологічної допомоги військовослужбовцям та членам їх сімей у таких випадках. По друге, низький професійний авторитет таких фахівців не сприяє довірливому ставленню особового складу до їх роботи, і як показує опитування – 42-48% чоловіків не будуть звертатись за допомогою психологів, та як наслідок, будуть залишатись зі своїми проблемами на одинці. Проте, залишається імовірність того, що до 51,5% військовослужбовців можуть звернутися за консультацією до психолога військової частини, а серед них, 23,8% респондентів вказали, що вони скоріше звернуться чи обов’язково звернуться за допомогою. Тому психолог звичайно повинен бути готовим надати цю допомогу.

З викладеного вище слідує, що на сьогоднішній день служба психологічного забезпечення ще не достатньо готова до вирішення питань корекції подружніх взаємин в сім’ях військовослужбовців внутрішніх військ, хоча така потреба існує та є актуальною. А це в свою чергу визначає необхідність наукових досліджень шляхів та способів психологічного впливу на якість подружніх взаємин.


УДК 159.9.

Приходько І.І., к.психол.н., с.н.с., начальник науково-дослідного центру АВВ МВС України, полковник

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ З ПИТАНЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПЕРСОНАЛУ, ЗАДІЯНОГО В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ВИДАХ ДІЯЛЬНОСТІ

Вихідною, управляючою, правовою інформацією для функціонування системи національної безпеки України є основний Закон Україні  Конституція України, а також закони та підзаконні нормативні акти, що визначають функції та завдання державних і недержавних суб'єктів сил забезпечення національної безпеки як в цілому, так і по конкретних напрямах їх діяльності, підсистемах і рівнях управління.

Необхідно відмітити, що в законодавчих та нормативних документах, що регламентують процеси забезпечення національної безпеки України, багато уваги приділяється різним її складовим, але положень, які стосуються безпосередньо забезпечення безпеки людини, дуже мало. Так, в Конституції України в розділі 1 статті 3 визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Наступним документом, прийнятим в 2003 році, був Закон України „Про основи національної безпеки України”, який містить положення з питань безпеки, закріплює правові основи забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави, визначає керівні принципи і цільові настанови, засоби та методи захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави.

Указ Президента України „Про стратегію національної безпеки України” став наступнім кроком вирішення проблеми забезпечення національної безпеки держави, в якому визначено основні принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Однак психологічної складової безпеки людини в цих основних документах, які регламентують нормативно-правове забезпечення національної безпеки України, не вказано не та визначено.

Аналіз нормативно-правових відомчих документів, які регламентують діяльність сил охорони правопорядку (СОПр) України, показав, що в них також немає вказівок на питання, в яких викладено складові психологічної безпеки. У деяких з них розглядаються тільки аспекти забезпечення особистої безпеки співробітників СОПр та безпеки громадян.

Проведений аналіз нормативно-правових засад забезпечення національної безпеки показав, що організаційно-правове регулювання діяльності із забезпечення особистої безпеки об’єкта національної безпеки – людини та громадянина, зокрема, його невід’ємного компоненту – психологічної безпеки, знаходиться ще на стадії становлення. Наявні недоліки не дозволяють в сучасних умовах у повному обсязі вирішувати питання забезпечення та збереження психологічної безпеки суб’єкта професійної діяльності, задіяного в екстремальних видах. Тому необхідно закласти надійні основи для створення такої системи, яка б акумулювала зусилля та ресурси всіх суб’єктів національної безпеки для забезпечення психологічної безпеки людини, особливо персоналу, діяльність якого пов’язана з особливими та екстремальними умовами. Роль правових засад та управлінських функцій в даному аспекті полягає в тому, щоб сконцентрувати всю різноманітність важелів впливу в єдину державну політику в сфері психологічної безпеки людини, яка б успішно здійснювалася на місцевому та державному рівнях. Послідовна реалізація впровадження засад психологічної безпеки людини дозволить досягти покращення результативності дій практично в усіх сферах життєдіяльності людини: економіці, екології, науці, освіті, охороні здоров’я, підтриманні суспільного порядку, поліпшенні соціального захисту населення тощо.


УДК 37.048.45

Рютін В.В., к.пед.н., начальник науково-дослідної лабораторії психології службово-бойової діяльності НДЦ АВВ МВС України, підполковник


ДЕЯКІ ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Сучасний стан українського суспільства характеризується відносною економічною та політичною стабільністю. У той же час політична боротьба, економічна конкуренція, розшарування суспільства на багатих та бідних мають у собі приховані небезпеки для громадського спокою та правопорядку. Саме військовослужбовці внутрішніх військ МВС України мають виступати гарантами соціальної стабільності молодої української держави. Саме вони повинні мати та проявляти особливі особистісні характеристики, які дозволяють під негативним (інформаційним, психологічним та іншим) зовнішнім впливом зберігати впевненість, стриманість та готовність до професійних дій. Серед таких характеристик, у особистісній структурі військовослужбовця особливе місце займає толерантність, проблематика якої останнім часом стала об’єктом наукових досліджень.

Соціальний аспект толерантності військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, на наш погляд, складається у тому, що сам військовослужбовець є суб’єктом соціальних відносин (політичних, економічних тощо). Соціальна толерантність військовослужбовця ВВ МВС України має особливий зміст пов'язаний з професійною вимогою адекватних дій у відношенні до меншин, злочинців, психічно хворих та вимогою діяти у відповідності за законом, керівних документів та настанов.

Психологічний аспект толерантності військовослужбовців повинен розглядатися через його готовність під час виконання службово-бойових завдань активно та адекватно взаємодіяти з зовнішнім середовищем з метою «відновлення своєї нервово-психічної рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації» та розвитку оптимальних взаємовідносин з собою та оточуючим світом.

Соціально-педагогічний аспект толерантності військовослужбовця ВВ МВС України проявляється у постійному, безупинному впливові на нього цілеспрямованих та стихійних впливів з боку різноманітних (соціальних та асоціальних) структур, які формують у нього особисте ставлення до актуальних суспільних процесів та явищ. Соціально-педагогічний зміст толерантності, на нашу думку, складається в узгодженому впливові державних, суспільних та громадських організацій на військовослужбовця ВВ МВС України з метою формування достатнього толерантного ставлення до проблемних суспільних явищ.

Необхідно зауважити, що толерантність військовослужбовця ВВ МВС України повинна мати науково обґрунтований достатній рівень (обумовлений певними показниками), вихід за межі якого може скласти загрозу як виконанню службово-бойових завдань так і особистості військовослужбовця.


УДК 159.9.072.43-355.33

Мацегора Я.В., к.психол.н., старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України


ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ПОКАЗНИКІВ ІНТЕЛЕКТУ З АКЦЕНТУАЦІЯМИ ОСОБИСТОСТІ У КУРСАНТІВ ВВНЗ З РІЗНОЮ УСПІШНІСТЮ НАВЧАННЯ

Підвищення вимог до правоохоронної діяльності гостро ставить питання про наявність спеціалізованої професійної освіти у правоохоронців, що вимагає від них здібностей до засвоєння нових знань та досвіду. Традиційно такі здібності визначають за допомогою тестів інтелекту.

Зв'язок інтелекту з успішністю навчання є експериментально доказаним та визнаним. В результаті чого, в професійно психологічний відбір до ВНЗ системи МВС включені тести інтелекту. Однак, вже з самого початку їх застосування стало зрозуміло, що високі показники інтелекту є необхідною, проте, недостатньою умовою успішності навчання у вищому навчальному закладі.

Основні спроби сучасних психологів щодо підвищення прогностичних можливостей тестів інтелекту пов'язані з виявленням кореляцій між базовими властивостями особистості і основними інтелектуальними факторами. Так, закордонні і вітчизняні дослідники вивчають взаємозв‘язок інтелектуальних здібностей з екстраверсією, оптимістичністю, позитивними і негативними переживаннями, тривожністю, емоційною стійкістю, з самооцінкою, з активністю та наполегливістю, а також з особистісними рисами, що визначаються за допомогою тесту Кетела.

Такі дослідження найчастіше стосувалися студентської молоді та обдарованих дітей. Проте, завдання визначення особистісних рис, що допомагають реалізації інтелектуальних здібностей у майбутніх правоохоронців є відносно новим.

Мета дослідження - проаналізувати взаємозв'язки акцентуацій особистості з інтелектуальними здібностями у курсантів з різною навчальною успішністю.

У дослідженні застосовувалися наступні методики: «Визначення акцентуацій характеру К. Леонгарда», «Прогресивні матриці».

За рівнем їх успішності у навчанні з курсантів, що закінчили перший курс Академії внутрішніх військ, було сформовано три групи досліджуваних.

Як і очікувалося, більшість першокурсників, незалежно від рівня успішності навчання мають рівень інтелекту вищий за середній. Але, з даних представлених в Табл. 1 бачимо, що у всіх трьох досліджуваних групах коефіцієнт інтелекту і акцентуації особистості пов'язані дуже вибірково.

Таблиця 1

Показники взаємозв'язку між інтелектом і акцентуаціями особистості у курсантів з різним рівнем навчальної успішності




відмінники

хорошисти

трієчники

Гіпертимність

0,77**

0,02

-0,29

Застрягання

-0,06

0,01

0,51

Емотивність

0,02

-0,11

-0,74*

Педантичність

0,07

-0,16

-0,19

Тривожність

0,15

-0,16

0,34

Циклотимічність

0,06

-0,32*

0,39

Демонстративність

0,06

0,03

-0,31

Неврівноваженість

-0,05

-0,03

0,45

Дистимічність

-0,23

0,04

0,37

Екзальтованість

0,17

-0,04

0,03

Примітки: * р ≤ 0,05; ** р ≤ 0,01.

Так, більшість зв'язків, особливо в групі відмінників і хорошистів належать до рівня дуже незначущих. У групі відмінників рівня значущості досягає тільки кореляційний взаємозв'язок між коефіцієнтом інтелекту та гіпертимністю. Цей зв'язок є прямим, щільним (rs = 0,77, р ≤ 0,01). Тобто, в групі відмінників успішність вирішення інтелектуальних завдань пов'язана з високою активністю, прагненням діяльності, підприємливістю, працездатністю.

У групі хорошистів рівня значущості досягає кореляційний зв'язок між коефіцієнтом інтелекту та циклотимічністю. Цей зв'язок є зворотним, помірним (rs = - 0,32, р ≤ 0,05). Можемо припустити, що в хорошистів нестійкість, відволікання на зовнішні подразники знижує успішність рішення інтелектуальних завдань.

У групі трієчників рівня значущості досягає зв'язок між коефіцієнтом інтелекту і емотивністю. Цей зв'язок є зворотним і щільним (rs = - 0,74, р ≤ 0,05). Тобто, у трієчників глибина переживання, співвіднесених з особистісними смислами, знижує успішність вирішення інтелектуальних завдань. Так, ставлення до іспитів як до значної події може дезорганізовувати інтелектуальну діяльність представників цієї групи.

Проведене нами дослідження дозволило зробити наступні висновки:

Більшість першокурсників, незалежно від рівня успішності навчання, мають рівень інтелекту вищий за середній.

Успішність вирішення відмінниками інтелектуальних завдань пов'язана з їх високою активністю, прагненням діяльності, підприємливістю, працездатністю.

У хорошистів відволікання на зовнішні подразники стає фактором, що знижує успішність рішення ними інтелектуальних завдань.

У трієчників таким фактором стають глибокі емоційні переживання.

Аналіз отриманих даних показує, що ресурсом для підвищення успішності навчання у курсантів першого курсу є, насамперед, заходи щодо покращення їх адаптивних здібностей та професійної спрямованості.


УДК 159.9 – 355.34

Воробйова І.В., к.психол.н., с.н.с., старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України


ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ

На сучасному етапі розвитку демократичної правової держави та реформування правоохоронної системи країни, особлива увага звертається на усунення негативних факторів в діяльності сил охорони правопорядку, які компрометують їх в очах громадян; формування позитивної суспільної та міжнародної репутації МВС України та поліпшення іміджу сил охорони правопорядку.

Для досягнення поставлених цілей необхідно активно працювати у напрямках встановлення повної довіри до сил охорони правопорядку з боку населення; зростання правової свідомості громадян; закріплення в масовій свідомості позитивних стереотипів щодо зовнішнього вигляду, мовної культури співробітників, їх ставлення до громадян та, взагалі, формування позитивного іміджу. Важливим аспектом діяльності у цих напрямах є врахування громадської думки. Адже, громадська думка, що формується стосовно силових структур пов’язана безпосередньо з явищами юридичного характеру та визначається як сукупність оціночних суджень щодо права та практики його застосування. В цих оціночних судженнях, які входять до структури правосвідомості громадян та характеризують її стан, віддзеркалюються змістовні аспекти іміджу сил охорони правопорядку.

Наукові дослідження іміджу сил охорони правопорядку України в останні часи набувають все більшого розвитку. Питання з цієї проблематики розглянуто в роботах науковців різних напрямків психології, права, соціології, паблік рiлейшнз та іміджелогії. На сьогодні вивчено певні його особливості сил охорони правопорядку (В.О. Болотова, І.В. Зозуля, В.С. Медведєв, Г.Г. Почепцов, Л.О. Порфімович, В.О. Соболєв, С.В. Табан), визначено деякі шляхи його формування (Ю.Ф. Кравченко, В.І. Олефір, О.І. Пометун, Л.О. Порфімович,), розглянуто застосування сучасних ПР-технологій у створенні позитивного іміджу правоохоронця (О. Балинська, О.М. Бандурка, В.М. Демченко, О.М. Кретчак). При цьому, більшість авторів говорять переважно про позитивний досвід, що формує бажаний самою системою МВС України позитивний імідж сил охорони правопорядку у населення. Але, необхідно відзначити, що формування іміджу сил охорони правопорядку повинно активно спиратися на очікування населення. Адже, організація чи людина, імідж якої не відповідає очікуванням аудиторії, на сьогоднішній день не може розраховувати на успішну діяльність у будь-якій галузі. Отже, на наш погляд, більш доцільним є формування позитивного іміджу сил охорони правопорядку, що базується на потребах самої системи МВС України, і, що орієнтоване на очікування та потреби громадян в їх успішній діяльності.


УДК 159.9

Пасічник В.І., к.психол.н., доцент, доцент кафедри оперативного застосування внутрішніх військ АВВ МВС України, Ліпатов І.І., к.психол.н., професор, професор кафедри оперативного застосування внутрішніх військ АВВ МВС України.


ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ СТАНУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ У ЧАСТИНІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

Аналіз керівних документів, практики управління внутрішніми військами МВС України, вивчення прийнятих управлінських рішень щодо їх реформування свідчать про значне зростання уваги командування до організації та здійснення психологічного забезпечення, як одного з найважливіших напрямів морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності особового складу військ. На протязі 2010 та 2011 р.р. командуванням внутрішніх військ неодноразово здійснювались конкретні кроки, в тому числі і з залученням персоналу науково-дослідного центру Академії внутрішніх військ, щодо вивчення, аналізу та оцінки стану справ у частинах та підрозділах різних територіальних командувань з питань психологічного забезпечення і його впливу на морально-психологічний стан особового складу. В ході проведеної роботи було отримано значний масив емпіричної інформації на основі якої визначались практичні кроки щодо усунення наявних недоліків. Поряд з цим, в ході реалізації вказаних кроків актуально постало питання про конкретизацію організаційних та змістовних аспектів здійснення оцінки стану психологічної роботи у частинах внутрішніх військ.

Вивчення практики військ, аналіз наукової літератури, власний досвід досліджень у сфері морально-психологічного забезпечення службово-бойової діяльності дозволив нам визначити у якості основних питань, які підлягають вивченню та контролю при атестації психологів і оцінці психологічної роботи у військовій частині внутрішніх військ наступні.

1. Рівень компетентності психолога у виконанні посадових обов’язків та участі у службово-бойовій діяльності частини і життєдіяльності особового складу, що включає визначення: системи особистої участі психолога у роботі з різними категоріями клієнтів (військовослужбовець-сім’я-колектив); ефективності системи взаємодії психолога з іншими посадовими особами при організації та здійсненні психологічної роботи; обсягу службового часу психолога, який відводиться на виконання безпосередньої професійної діяльності та відповідності його дій принципам етичного кодексу психологічної роботи; ступеня врахування інформації психолога при прийнятті управлінських рішень; спрямованості психолога на самовдосконалення і оволодіння передовими технологіями психологічної роботи.

2. Результативність психологічної роботи та роль психолога в її організації, що включає визначення: ефективності психологічного супроводу виконання особовим складом службово-бойових завдань в їх цілісному контексті у відповідності до посадових обов’язків психолога; рівня організованості і результативності заходів психологічної підготовки особового складу, за які безпосередньо відповідає психолог; відповідності організації діагностичної роботи визначеним вимогам до неї (правильність висновків та рекомендації, ступінь їх врахування і ін.); якості психопрофілактичної роботи з попередження девіантної поведінки, кризових ситуацій та вирішення психологічних проблем військовослужбовців, працівників і членів їх родин; результативності психокорекційної та психореабілітаційної роботи і включеності їх елементів у сферу спортивно-оздоровчих заходів, організацію дозвілля й ін.

3. Відповідність умов та можливостей для проведення ефективної психологічної роботи, що включає визначення: відповідності матеріально-технічної бази психологічної роботи наявним можливостям; наявності методичного фонду психологічної роботи, яку використовують у своїй діяльності психолог, посадові особи структур виховної роботи, та інші військовослужбовці; стану та системи функціонування кабінету психологічного консультування, кімнати психологічного розвантаження й ін.

4. Реальний стан соціально-правової, організаційної та матеріальної забезпеченості професійної діяльності психолога, що включає визначення: наявності робочого кабінету, сейфа для зберігання документів і документації; наявності та коректності ведення визначеної керівними документами робочої документації; ступеня уваги до всебічного забезпечення можливості проведення психологічної роботи з боку командування частин та підрозділів; недопущення невиправданого використання психолога при виконанні завдань поза його професійною сферою.

Реалізація саме цих основних підходів до оцінки стану психологічної роботи у частині внутрішніх військ дозволить, на нашу думку, зважено і об’єктивно визначати стан справ щодо її організації та проведення.


УДК 159.9 (075)

Афанасьєва Н.Є., к.психол.н., доцент, доцент кафедри загальної психології Національного університету цивільного захисту України

СХИЛЬНІСТЬ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ, ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ СЕРЕД ЖІНОК ПРАЦІВНИКІВ ОВС

У сучасній психології вивчення професійної діяльності людини займає одне з центральних місць. Провідним чинником становлення особистості спеціаліста виступає саме професійна діяльність. Безумовно, питанням взаємозв’язку в індивідуальному розвитку особистості професійної діяльності та особистісних особливостей спеціаліста приділяється значна увага.

Як і всякий інший процес, трудова діяльність поряд із позитивним ефектом (входження в суспільство, освоєння та відтворення його матеріальних і духовних цінностей та ін.) може привести і до негативних явищ. Одним із них є професійна деформація.

Дана проблема є актуальною оскільки дозволяє дослідити наявність професійної деформації та її особливості у працівників міліції різної статі, а також її вплив на саму особистість працівника.




залишити коментар
Сторінка1/6
Дата конвертації22.10.2013
Розмір1.53 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх