Господарське право icon

Господарське право


Схожі
Навчально-тематичний план з дисципліни «Господарське право» Зміст дисципліни «Господарське...
Затверждено на засіданні Вченої ради економіко-правового факультету протокол №4 від 23. 12...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 12. 00. 04 господарське право...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено...
Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С...
Робоча навчальна програма модуля 1 спецкурсу “Енергетичне право України “...
Положення
Список літератури №2011 Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб пособ. Х...
Структура програми навчального курсу «Комунальне (муніципальне) право» 5...
Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінально-виконавче право...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 “Право" освітньо-кваліфікаційний...
Програма навчальної дисципліни філософія (шифр І назва навчальної дисципліни) напряму підготовки...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
скачать
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Г.В. Смолин


ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

УКРАЇНИ

особлива частина


Навчальний посібник


Львів

2010

ББК 67.99

УДК 346


Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від ……….2010 р.)


Рецензенти:

Гарасимів Т.З. – кандидат юридичних наук, доцент Львівського державного університету внутрішніх справ;

Соловйов А.В. – кандидат юридичних наук, доцент Львівської комерційної академії;

Кашуба Я.М. – кандидат економічних наук, заступник голови Львівської обласної державної адміністрації


Смолин Г.В.

Господарське право України. Особлива частина:

Навчальний посібник. - Л


У навчальному посібнику, згідно з програмою навчальної дисципліни «Господарське право», висвітлено основні правові інститути Особливої частини господарського права щодо функціонального і галузевого державного регулювання господарської діяльності. Розглянуті питання правового регулювання економічної конкуренції, цінних паперів, цін і ціноутворення, інвестицій та інновацій, зовнішньоекономічної діяльності та таких ключових галузей народного господарства як електроенергетика, сільське господарство, будівництво, харчова промисловість, торгівля та побутове обслуговування.

Розрахований на студентів, курсантів, аспірантів, які вивчають курс господарського права, викладачів юридичних і економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, власників та керівників підприємств та організацій, юрисконсультів, а також усіх, кого цікавлять питання правового регулювання функціональних видів господарської діяльності та провідних галузей економіки.


ББК 67.99 © Г.В. Смолин, 2010


__________________________________________

ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………………………......7

ГЛАВА 1. Правове регулювання економічної конкуренції……………...10

§ 1. Поняття і основні положення економічної конкуренції………10

§ 2. Монополії та монопольне становище суб’єктів господарювання……………………………………………………….14

§ 3. Поняття і ознаки недобросовісної конкуренції…………….......23

§ 4. Види діяльності, що обмежують економічну конкуренцію.......30

§ 5. Порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції…………….......................................46

§ 6. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції………………………………………………55

Контрольні запитання…………………………………………………60


ГЛАВА 2. Правове регулювання ринку цінних паперів…………………...62

§ 1. Поняття, ознаки та види цінних паперів…………………………62

§ 2. Ринок цінних паперів…………………...........................................81

§ 3. Учасники ринку обігу цінних паперів……………………….…...93

§ 4. Державне регулювання ринку цінних паперів…………………105

Контрольні запитання………………………………………………...114


ГЛАВА 3. Правове регулювання цін і ціноутворення….............................115

§ 1. Поняття та функції ціни………………………….………………115

§ 2. Види цін…………………………….……………………………..120

§ 3. Державне регулювання цін………………………………………128

§4. Контроль і відповідальність за порушення дисципліни цін……139

Контрольні запитання………………………………………………...147


ГЛАВА 4. Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності……………………………………………………………………….148

§ 1. Поняття і види, суб’єкти та об’єкти інвестицій………………..148

§ 2. Державне регулювання інвестиційної діяльності……………...155

§ 3. Інвестиційний договір…………………………………………...162

§ 4. Поняття інновацій та інноваційної діяльності…………………167

§ 5. Державне регулювання інноваційної діяльності………………176

§6. Господарські договори у сфері інноваційної діяльності……….185

Контрольні запитання………………………………………………..192


ГЛАВА 5. Правове регулювання господарських відносин в енергетиці………………………………………………………………………194

§ 1. Правові засади господарської діяльності в енергетиці………..194

§ 2. Державний нагляд і контроль у галузі електроенергетики …...205

§ 3. Правове регулювання оптового ринку електроенергетики…...214

§ 4. Договори про постачання електричної і теплової енергії……………….............................................................................232

Контрольні запитання………………………………………………..242


ГЛАВА 6. Правове регулювання господарської діяльності з сільськогосподарського виробництва………………………………………243

§ 1. Державне регулювання сільськогосподарської діяльності…...243

§ 2. Забезпечення суб’єктів сільськогосподарської діяльності засобами виробництва……………………………………………….265

§ 3. Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції….278

§ 4. Правове регулювання ринку зерна……………………………..292

§ 5. Правове регулювання заставної закупівлі та інтервенційних операцій із зерном.……………………………………………………307

Контрольні запитання………………………………………………..317

ГЛАВА 7. Правове регулювання будівельної діяльності…………………318

§ 1. Поняття, види і державне регулювання будівельної діяльності………………………………………………………………318

§ 2. Умови здійснення будівництва………………………………….331

§ 3. Будівельні правовідносини………………………………………358

§ 4. Договори підряду в будівництві…………………………………365

§ 5. Відповідальність за порушення законодавства про будівельну діяльність………………………………………………………………388

Контрольні запитання………………………………………………...397


ГЛАВА 8. Правове регулювання господарських правовідносин у харчовій промисловості…………………………..............................................................398

§ 1. Правові засади забезпечення безпечності та якості харчових продуктів………………………………………………………………398

§ 2. Правове забезпечення біологічної біобезпеки харчових продуктів, вироблених з використанням генетично-модифікованих організмів……………………………………………………………...419

§ 3. Державний нагляд і контроль із забезпечення безпечності та якості харових продуктів…………………………………………....430

§ 4. Державне регулювання виробництва і обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів………………………………………...............452

§ 5. Державне виробництво і реалізації цукру………………………466

Контрольні запитання………………………………………………...472


ГЛАВА 9. Правове регулювання торгівельної діяльності та побутового обслуговування…………....................................................................................473

§ 1. Правові засади торгівельної діяльності…………………………473

§ 2. Правове забезпечення господарських відносин з надання побутових послуг……………………………………………………...491

§ 3. Господарсько-правові засоби захисту прав споживачів.............498

§ 4. Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг……………………….509

Контрольні запитання………………………………………………...523


ГЛАВА 10. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності….524

§ 1. Поняття, види і суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності….524

§ 2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності …...533

§ 3. Поняття, зміст, види та облік зовнішньоекономічних договорів (контрактів)……………………………………………………………546

§ 4. Поняття, тлумачення і використання базисних термінів ІНКОТЕРМС…………………………………………………………..556

§ 5. Зовнішньоекономічні операції щодо давальницької сировини та товарообміну…………………………………………………………..566

§ 6. Захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності………………………………………………………………580

Контрольні запитання………………………………………………...593


ГЛАВА 11. Правове регулювання іноземних інвестицій…………………595

§ 1. Поняття та види іноземних інвестицій………………………….595

§ 2. Форми здійснення іноземних інвестицій…………….................604

§ 3. Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах……………………………………………………………………622

§ 4. Гарантії і компенсації іноземних інвестицій в Україні………..639

Контрольні запитання………………………………………………...644

Список використаної літератури……………..……………………………..646


ВСТУП


Господарські правовідносини у системі державного регулювання господарської діяльності доволі широкі та різноманітні. Об’єктивно, крім Господарського кодексу України, таку діяльність регулюють понад третина всіх законів і підзаконних нормативно-правових актів системи законодавства України. Крім того, формування ринкових відносин у сфері господарювання з огляду на вступ України до СОТ обумовили виникнення і розвиток нових різноманітних форм напрямів державного регулювання економіки. До них, зокрема, можна віднести регулювання економічної конкуренції, ціноутворення, інвестицій та інновацій, оптових ринків, безпеки і якості харчових продуктів тощо.

В юридичній літературі з господарського права недостатньо відображена специфіка правового регулювання господарських відносин в окремих сферах і галузях економіки.

За таких умов, усі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки адекватного правового регулювання, але і вивчення їх специфіки майбутніми спеціалістами в особливій частині господарського права.

Економіко-правовий аспект матеріалу цієї частини вибрано у зв’язку з недостатнім системним і послідовним висвітленням у навчальній та спеціальній юридичній літературі питань правового регулювання функціональних видів господарської діяльності та провідних галузей економіки України.

Крім двохскладової форми подання навчального матеріалу з курсу господарського права О.П. Віхров, який в одному із підручників «Господарське право: Спеціальна частина», 2006 р. подає цей курс у трьох частинах: перша (загальна), друга (правове регулювання функціональних видів господарської діяльності), третя (спеціальна) частини з правового регулювання господарської діяльності.

Проте, керуючись засадничими положеннями про поділ підручників, навчальних посібників галузевих юридичних дисциплін і кодексів на загальні та особливі частини автором запропоновано навчальний посібник з господарського права, який складається із Загальної частини (виданий у 2008 р.) та Особливої частини (що пропонується). Зауважимо, що така форма подання матеріалу викладена у підручнику «Господарське право» академіка АПрН В.С. Щербини (Підручник. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 656 с.). Зважаючи на об’єктивну реальність, він відзначає відсутність єдиних методологічних підходів, до формування предмету та системи господарського права, як навчальної дисципліни, що у свою чергу позначилося на змісті даної праці.

Навчальний посібник «Господарське право: Особлива частина» охоплює навчальний матеріал другої частини цієї навчальної дисципліни. Вивчення студентами цієї частини господарського права має ґрунтуватися на вже одержаних знаннях з теорії держави та права, конституційного, адміністративного та інших галузей права, а також загальної частини господарського права.

Зазначені обставини зумовили розгляд у особливій частині запропонованого навчального посібника питань правового регулювання таких функціональних видів господарської діяльності як економічна конкуренція, ринок цінних паперів, ціноутворення, інвестиції та інновації, зовнішньоекономічна діяльність та іноземні інвестиції; таких галузей економіки як електроенергетика, сільськогосподарське виробництво, будівельна галузь, виробництво харчових продуктів, торгівля та побутове обслуговування тощо.

Для поглиблення вивчення окремих тем з Особливої частини господарського права, написання магістерських робіт, до кожного розділу навчального посібника пропонуються контрольні запитання, список літератури: нормативно-правові акти, збірники законодавства та його коментарі, наукові статті, монографії, підручники та навчальні посібники. До всіх розділів і тем курсу «Господарське право: Загальна частина», крім підручників і посібників, рекомендовані коментарі Господарського кодексу України (Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Коментар/ За ред. Саніахметової Н.О., Харитонова О.Є. – Х.: Одиссей, 2004. – 848 с.; Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2 –ге вид., переробл. і доп. / За ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; Кол. Авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербини та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.) та інші праці.

Запропонований посібник розрахований на студентів, курсантів та викладачів юридичних і економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, власників і керівників підприємств і організацій, юристів, усіх, кого цікавлять питання правого регулювання функціональних видів господарської діяльності та провідних галузей економіки.


ГЛАВА 1

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ


§ 1. Поняття і основні положення економічної конкуренції

Конкуренція (від пізньолат. сoncurrentia – змагання, суперництво) означає змагальність суб’єктів господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції. Виражається в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.

Концептуально економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів – щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад у сфері господарювання. Лише за умови, що вимагає від учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у процесі виробництва і збуту, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та інтереси споживачів. Власне під економічною конкуренцією розуміють як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Конкуренція, врегульована законодавством – це легалізована форма боротьби за існування на повному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом. Її роль у наступному: забезпечити оптимальний баланс інтересів, запобігти одержанню господарюючими суб’єктами надприбутків; забезпечити нормативний рівень якості товарів; забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку.

За таких умов конкурентна політика – це діяльність державних органів, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, захист конкуренції, антимонопольне регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, стимулювання ефективності виробництва, кращого задоволення потреб споживача.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне, обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Господарський кодекс України, прийнятий 16.01.2003 р. і набрав чинності з 01.01.2004 р. (надалі – ГК) містить главу 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч.1 ст.25 ГК держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Юридичний зміст поняття «конкуренція» визначений у законодавстві. Так, відповідно до ст.1 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» (надалі – Закон) економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Невід'ємними ознаками конкуренції є: наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару; наявність на ринку ідентичних або подібних товарів і послуг; відсутність бар'єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.

Система правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на формування конкурентного середовища, забезпечення ефективного використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок суб'єктів підприємництва складає підгалузь господарського права – конкурентне право. Іншими словами можна сказати, що конкурентне право – сукупність правових норм, спрямованих на обмеження монополізму та розвиток економічної конкуренції.

В сучасний період об'єктом правової охорони конкурентного права визнається свобода господарської діяльності. В цілому законодавство про захист економічної конкуренції складається з двох частин: законодавства про монополії (оскільки монополізм теж перешкоджає розвитку ринкових відносин і конкуренції) і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Особливостями правового регулювання у конкурентному прав є такі:

  1. конкурентне право – це тісно пов'язане з економічними процесами в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають в господарській діяльності;

  2. в сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – Антимонопольний комітет України (надалі – АМК) його відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією (отже, вони діють в інтересах держави повноважень як суб'єкти публічного права). Але крім цього суб'єкти господарювання мають право за своєю ініціативою захитати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції, як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів у цих випадках вони діють як суб'єкти приватного права;

  3. правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників конкурентних правовідносин, тобто згоди іншого учасника не вимагається;

  4. учасники конкурентних правовідносин можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства (в залежності від скоєного правопорушення) як перед державою, так а перед суб'єктом господарської діяльності, якому була заподіяна шкода, тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси;

  5. у випадках виникнення спорів між особами, вони можуть вирішуватись як в позасудовому, так і в судовому порядку.

Конкурентному праву притаманні як загальні відомі у інших галузях і підгалузях принципи – законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом, свободи господарської діяльності (ст. 42 Конституції України), так і спеціальні.

Спеціальними принципами є: підтримки добросовісної економічної конкуренції; недопущення зловживання монополізмом, становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції; спеціального регулювання сфери природних державних монополій; єдиного економічного простору (вільне переміщення, товарів, послуг коштів територією України, прозорість ринків); ефективності захисту економічної конкуренції; заборони зловживань (зловживання монопольним становищем); поєднання попереднього і наступного контролю; захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції.

За умови реалізації цих принципів успіхів господарської діяльності досягає господарюючий суб’єкт, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за оптимальними цінами. В кінцевому рахунку зазначимо, що кожен із учасників ринкових відносин може конкурувати і перемагати конкурентів завдяки перевагам, яких здобув власними силами.

У ринковій економіці економічна конкуренція проявляється через такі функції: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробним фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефективніше. Це пов'язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо виконувати зазначені вимоги. Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежено панувати на ринку і нав'язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Таким чином, конкуренція представляє собою легалізовану форму боротьби за існування на певному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом.

З цього випливає, що в цілому конкуренцію можна віднести до сфери публічних інтересів, в той час без задоволення цих публічних інтересів неможливо задовольнити приватні інтереси суспільства інтереси суспільства. Саме в цій якості економічна конкуренція підтримується державою і захищається за допомогою різних правових засобів. Держава здійснює вплив на конкуренцію за допомогою податкової, кредитно-грошової, інвестиційної політики, фінансування наукових досліджень, розподілу державних замовлень, а також безпосередньо через законодавство про захист економічної конкуренції.


§ 2. Монополії та монопольне становище суб’єкта господарювання

За умов існування сфер господарювання, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічних особливостей виробництва, характеру попиту та пропозиції) не можлива і не бажана виникають та існують монопольні утворення.

Монополізм (від лат. monopolium – одноособове право на продаж).

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте в економіці вона може з'являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи встановлюють особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» визначається як ситуація на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок. Такий контроль наділяє суб'єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього, за об’єктивних умов і регулюючого впливу держави, з метою захисту інтересів держави та суспільства, можна виділити чотири основні типи монополії: законна (легальна) монополія; державна або адміністративна монополія; приватна монополія; природна монополія; тимчасова монополія; міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб'єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна або адміністративна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино. В Україні, відповідно до законодавства, державна монополія існує на діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об'єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути. Прикладом такої монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

Природна монополія розглядається як сфера економіки, в якій конкуренція з об'єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб'єктів.

Завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб'єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб'єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 24.04.2008 р. «Про природні монополії» «природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Отже, природна монополія, як сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб'єкт. З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб'єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб'єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв'язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на виробництво.

Сьогодні в Україні суб'єкти природних монополій діють на таких ринках: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язку загального користування; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію, за якої суб'єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з'явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монополія має нестійкий характер і не може істотно впливати на ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бути підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.

Міжнародна монополія — це потужна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії. Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.

Окрім природних монополій, монопольне становище на ринку товару, робіт і послуг можуть займати окремі суб’єкти господарювання. Так, у відповідності до ст. 1 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» (надалі — Закон), монопольне становище – це домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Суб’єкт господарювання відповідно до ст. 12 Закону, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступ інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка кого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Також монопольним (домінуючим) може бути визнане становище суб'єкта господарюванням якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (тягар доведення цього факту покладено на АМК та його територіальні відділення).

Поряд з зазначеним, введені спеціальні правила визначення монопольного становища кількох суб’єктів господарювання за таких умов: що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови; сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку перевищує 70 відсотків – і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності у суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про Антимонопольний комітет України» проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень) відноситься до повноважень АМК.

Процес встановлення АМК наявності монопольного становища на ринку певного товару здійснюється у відповідності з Методикою визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку; затвердженою розпорядженням АМК від 10.03.94 № 1-р. Вся процедура визначення монопольного (домінуючого) становища відповідно до Методики передбачає ряд стадій, які дозволяють об’єктивно, з обліком кількісних і якісних показників, визначити наявність або відсутність домінування на ринку: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, поставляється, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого повинно визна­чатися становище суб'єктів господарювання на ринку — визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників) покупців (споживачів) товару (товарної групи) — потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Методика встановлює етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання як на державному, так і на регіональних ринках. Їх кількість та послідовність проведення можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Метою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема, демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контроль за узгодженими діями, концентрацією; контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень.

Саме по собі монопольне (домінуюче) становище того чи іншого суб’єкта господарювання на ринку не є правопорушенням (ст. 27 ГК, ст. 12 Закону), лише зловживання ж цим становищем. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема, обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Слід мати на увазі, що перелік дій (бездіяльності), які включають у дане порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, є невичерпним. Закон дещо деталізує та розширює також наведений у ст. 29 ГК перелік правопорушень, а також повторює окремі склади. Так у ч. 2 ст. 13 Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцями, продавцями; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації або придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Справи про зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктів господарювання на ринку відповідно до ч. 6 ст. ГК України та ст. ст. 3 і 7 Закону про АМК розглядає АМК та його органи. При розгляді цієї категорії справ обов'язковим є дослідження загальнодержавного (регіонального) ринку з доказом наявності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ньому. Це дослідження повинне здійснюватися незалежно від того, чи був раніше включений суб'єкт господарювання в Перелік суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, і чи визначалося його монопольне становище при розгляді іншої справи в минулому. Оскільки ринкова частка, структура ринку, інші кількісні і якісні параметри ринку й становище на ньому суб'єкта господарювання, його конкурентів (їх відсутність) можуть змінюватися протягом часу. Кваліфікація, відповідно до ст. 29 ГК та ст. 13 Закону, також можлива тільки щодо тих проміжків часу, коли суб'єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на ринку. У противному випадку рішення органів АМК може бути скасовано господарським судом.






залишити коментар
Сторінка1/24
Дата конвертації22.10.2013
Розмір8.5 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх