Т. Г. Шевченко – художник icon

Т. Г. Шевченко – художник


10 чел. помогло.
Схожі
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА



Кафедра гуманітарних дисциплін

 

 

 

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Тема: Т. Г. Шевченко – художник

 


  


Виконали: студенти ІI курсу

група Д- 22 Спасенко Анна

Тригуб Аліна

Перевірив:

  

 


Київ-2011


ЗМІСТ

ВСТУП

1. Життєвий шлях Т.Г. Шевченка.

2. Літературні надбання Кобзаря.

3. Художня спадщина.

ВИСНОВКИ


ВСТУП


Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко.

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник.

Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рiдного, до свого пригнобленого народу, до своєï культури, що перебувала тодi в московському ярмi, а також освiта, начитанiсть, праця над собою - все це ставить Т. Шевчен­ка в першi лави освiчених людей XIX столiття.

Поет i художник жили в душi Шевченка-митця завжди, бо писати й малю­вати вiн любив однаково. А його спадщина художника також рiзноманiтна, як i поетична. Як художник Шевченко мав двi срiбнi медалi за своï картини ще в часи навчання в Академiï художеств. I великий К. Брюллов вбачав у ньому та­лановитого художника. Життя Т. Шевченка, на жаль, менш сприяло розвитку таланту Шевченка-художника, бо не завжди були фарби та полотна для малю­вання. Але все створене Шевченком-художником навiть за таких умов вражає своєю рiзноманiтнiстю.

Шевченко-художник не менше вiдомий у нашiй культурi, нiж Шевченко-поет. Картини Т. Шевченка є в Харкiвському художньому музеï, Киïвському ме­морiальному музеï iменi Т. Шевченка, в Академiï мистецтв у Петербурзi, в музеï Т. Шевченка в Каневi. Картини допомагають уявити життя поета, його уподо­бання, творчiсть.



  1. ^ Життєвий шлях Т.Г. Шевченка





Року 1814, з 26 на 27 лютого (старого стилю), темної ночі, перед світом, в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпатська душа, а в Україні – її великий співець - Тарас Шевченко ...

Минає рік. Батько й мати на панщині. Катерина, сама ще недоросла, зв’язна з малим Тарасом, як ланцюгами: сповивала, колихала, пісень співала, затихала дитячий плач замотаним у ганчірку розжований хліб, по кутку носилася з ним , як з цяцькою. Проте сама нянька ще дитина, хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача. Посадить малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці , граючи в дуки, накаже, посварившись пучкою .

…Згадала про малого тільки тоді, як з поля показалась череда. Одкрила широко очі , ляснула в долоні. Насилу пригадала. Вітром полетіла в ромашки до дуки: сидить. Уже й сліз йому нема – мовчить. Тільки очиці набрякли від сліз і все личко вивожене в сльози. Тільки побачило над бур’яном голову Катрі – де ті сльози взялись, рученята до неї. Мов крилами перелетіло з оруженого дуки Катрі на руки.

Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра. Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгардта в маєтку Вільшані. З осені 1828 року до початку 1831 року Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У Вільні Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні прокламації повстанців. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши до Петербурга в 1831 році, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші. Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 викупили молодого поета з кріпацтва. Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки й мистецтва.

Шевченко тричі приїздив в Україну.

1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею.

Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні 1845 вдруге повернувся в Україну, де його зустріли як великого національного поета.

Навесні 1858 поет прибув до Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали туди, щоб познайомитися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих.

10 березня 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.



  1. ^ Літературні надбання Кобзаря.

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякі художні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найраніший відомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко».

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» — програмний вірш «Кобзаря».

Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію «Никита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепая красавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково—самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький та видавець «Снопа» О. Корсун. Першому Т. Шевченко надсилає баладу «Утоплена», «Тяжко, важко в світі жити...», поезію «Н. Маркевичу» та «Песню караульного у тюрьмы» з драми «Невеста», другому — початок поеми «Мар'яна - черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє..». Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета.

Подорож на Україну лишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка. Свідченням цього є російська поема «Тризна» та соціально - побутова поема «Сова», написана незабаром після повернення з України. 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему «Сон» («У всякого своя доля...»), у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії.

Осінь 1845 року — час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року — поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Кобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання «Кобзаря», хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Кобзар» 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні «Кобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом.


^ 3. Художня спадщина.

Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

"... я хочу рисовать нашу Україну ... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію ... В год буде виходити 10-ть картин" (Лист Т.Шевченка до О.Бодянського від 6-7 травня 1844 р.).

Шевченко - художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур'янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села ("Удовина хата", "Селянське подвір'я", "На околиці", "Хата біля річки", "Хата над ставком"). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо ("Повінь", "Комора в Потоках", "Андруші", "Урочище Стінка", "Хутір на Україні", "У Вюнищі", "В Решетилівці"). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: “У Києві”, “Видубецький монастир”, “Судна рада”, “Свати”, “Казка”, “Дари в Чигирині” (1649 р.).

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Саме у Вільно, в "доширяєвський" період розвитку Шевченка, як художника, під впливом (в тій чи іншій мірі) вчителів-художників Верби, Рустемаса, Лампі, Смаковського були закладені основи його художньої майстерності. Свідченням того є малюнки митця, зокрема, "Погруддя жінки".

Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами гора людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов'язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В.Енгельгарда.

Акварель «Циганка-ворожка» (1841) можна віднести до одного з програмних творів Шевченка-побутописця. Це бувальщина про те, як молода дівчина вирішила вдатися до гадання циганки щодо своєї майбутньої долі. Митець дає досить виразну характеристику персонажам, ретельно вимальовував риси їх вдачі - довірливої простодушної дівчини та балакучої ворожки. З подвійним почуттям остраху і надії, навіть побоюючись глянути на свою «пророчицю», чекає чорнява красуня на її «вирок». Всю цю розповідну, сповнену побутових деталей ситуацію Шевченко виразив у типовій сцені з народного життя.

Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображеня, які художник створював протягом усього життя. Найраніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поетахудожника. В манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди

поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з викрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено. Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7*18,4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 – 26.IX 1843 і подарований В. Репніній разом з рукописом поеми “Тризна”, зображує Шевченка за роботою.Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом,близьким до манери рисування голкою на міді. Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17*13,3,ДМШ) і подарований Н. Тарановській, немовби розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченко на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845 належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860. В альбомі 1845 є начерк цього твору олівцем. Із спогадів А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченко майже завершив роботу ще над одним автопортретом, в якому подав образ “народного поета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення”. Цей твір не зберігся. Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні. Перший автопортрет (папір, олія, 12,7*9,9, ДМШ), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23/06 і 11/12 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11/12 1847 надіслав А. Лизогубові. Це портрет поета в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповнені скорботи очі.

За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися два автопортрети. Один з них (папір, сепія, білило, 24,3*18,1, ДМШ) виконано непізніше 29/12 1849 і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченко зобразив себе в цивільному одязі – у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. В тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, що в цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а

на приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати. Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет у солдатському мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2*13, ДМШ), що його Шевченко 29/12 1849 надіслав А. Лизогубові. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер-офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської царської заборони і майже піврічного слідства, цого заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети – вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але – всупереч усьому – й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Під час експедииції до Каратау він виконав малюнок “Шевченко серед товаришів”, на якому зобразив себе за малюванням разом з Б. Залеським і Л. Турно. Його зображення близьке тут до автопортрета, створеного в липні-серпні 1851 й подаровано Б. Залеському. На останні роки перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок “Шевченко малює товариша”, де він зобразив себе за роботою в кибитці, що її спеціально поставив для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнках відтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував, передано його захоплення мистецтвом.

Окреме місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850, на берегах деяких рукописів поета та на копії малюнка “Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі Кирилівці”, яку виконала Г. Псьол. Ці автошаржі свідчать, що властиве поетові почуття гумору не залишало його й в найтяжчі роки життя. Автопортрети Шевченка – своєрідна автобіографія, написана рукою великого художнка- реаліста.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить ваговим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.


ВИСНОВКИ

Таким чином ми ще і ще раз зримо відчуваємо велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконуємося, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв'язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

Доробок Шевченка - величезне досягнення всієї української художньої культури. Шевченко визначив напрями розвитку літератури й образотворчого мистецтва України на шляхах гуманізму, народності, боротьби за кращу долю людей.

Слава Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його безсмертні твори і сьогодні високо цінує прогресивне людство, його ім'я відоме в усьому світі.

Бувши плоть від плоті і кров від крові свого багатостраждального народу, люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у ньому те, що було виховане століттями національного розтління і соціального рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все, а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання національної гідності українського народу, він, як справжній апостол правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово - про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої - безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Т.Шевченко відомий у світі в першу чергу як художник слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем Української землі. Пам’ятаймо про це!


ДЖЕРЕЛА

http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/SHEVCHENKO/shevchenko33.txt

http://revolution.allbest.ru/culture/00001341_0.html

http://www.refine.org.ua/pageid-3472-1.html

http://www.ukrlit.vn.ua/article/759.html

http://members.tripod.com/shubina_gallery/library/shevchenko/shevchenko.htm

http://ref.port4me.net.ua/70/5858/1/index.html

http://referat.parta.ua/view/2107/

http://historymania.info/view_post.php?id=32

http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=432

http://uk.wikipedia.org/wiki/Шевченко_Тарас_Григорович

http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=655



Скачати 167,11 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації03.10.2011
Розмір167,11 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
плохо
  6
не очень плохо
  1
средне
  2
хорошо
  6
отлично
  19
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх