Кредитно-модульний курс рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Центр учбової літератури» icon

Кредитно-модульний курс рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів «Центр учбової літератури»


Схожі
Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством Освіти І науки України для студентів вищих...
Елементарний курс міграційного права України (Чехович)...
Бедь - Юридична психологія...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник...
Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень...
О. Б. Ярова англійська мова...
Ткачук М. П. Колінько О. П...
Адміністративний процес Перепелюк...
Конкурентне право Удалов...
Міністерство освіти І науки України Гадзевич О.І., Кулинич М. Б...
Міністерство освіти І науки України Гадзевич О.І., Кулинич М. Б...
С. П. Денисова (Київський національний лінгвістичний університет)...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
повернутися в початок
2. Вкажіть представників світової політичної думки за­
значених періодів: М. Вебер, Дж. Локк, Арістотель,
Ф. Аквінський, Т. Гоббс, Г. Моска, К. Маркс, Платон, Ав-
релій Августин, Ж. Ж. Руссо, В. Парето, О. Конт.


4) «Політика — це прагнення до участі у владі або до
надання впливу на розподіл влади...»

  1. Політична думка античності

  2. Політична думка середньовіччя

  3. Політична думка Нового часу

  4. Політичні концепції середини XIX — початку XX ст.

85

3. Які із даних проблем відносять до теоретичної, а які -до прикладної політології?

  1. політична влада

  2. технології виборчих кампаній

  3. історія політичних вчень

  4. політична культура

  5. стратегії вироблення і прийняття політичних рішень

2.1. Блок тестів до теми «Політична влада»

1. Що таке політична влада?

  1. Влада — це сила, могутність.

  2. Влада — це можливість і здатність одного учасника відносин впливати на поведінку інших.

  3. Влада — це система визначених правил взаємин між окремими індивідами та соціальними інститутами.

2. Виділіть основні мотиви для підпорядкування.

  1. страх перед санкціями;

  2. звичка до підкорення;

  3. зацікавленість у виконанні розпоряджень;

  4. авторитет керівника;

  5. можливість приймати політичні рішення;

  6. воля й здатність до самоствердження.

^ 3. Що таке ресурси політичної влади?

  1. сукупність засобів, за допомогою яких суб'єкт влади впливає на діяльність об'єкта;

  2. політико-правова властивість державної влади, що визначає її неподільність усередині території країни, а та­кож незалежність у міжнародних відносинах;

  3. повновладдя націй, можливість її самостійного полі­тичного самовизначення.

^ 4. Виділіть основні види ресурсів влади.

  1. економічні ресурси;

  2. силові ресурси;

  3. інформаційні ресурси;

86

  1. демографічні ресурси;

  2. суверенні ресурси;

  3. нормативні ресурси;

  4. легальні ресурси;

  5. легітимні ресурси.

^ 5. Що означає термін «легітимність політичної влади»?

  1. юридична законність влади;

  2. схвалення влади населенням, переконаність у необ­хідності підкорення.

  3. верховенство та повнота влади держави на всій її те­риторії, а також незалежність і рівноправність у міжнарод­них відносинах;

  4. здатність впливати на поведінку окремих людей, со­ціальних груп, організацій або суспільства в цілому з ме­тою досягнення певних цілей.

^ 6. Хто автор трьох форм політичного панування (типів
легітимності влади) — традиційного, харизматичного, ра­
ціонально-легального?


  1. Н. Макіавеллі;

  2. М. Вебер;

  3. М. Моска;

  4. В. Парето;

  5. Р. Міхельс.

^ 7. Визначте характерні ознаки харизматичного пану­
вання.


  1. Влада ґрунтується на традиціях і звичаях, які існу­ють у суспільстві.

  2. Влада ґрунтується на визнанні встановлених у держа­ві юридичних норм, що регулюють суспільні відносини.

  3. Влада спирається на виняткові якості лідера, вождя.

^ 8. Виділіть характерні риси політичної еліти.

  1. Особлива політична свідомість.

  2. Дотримання законності.

  3. Активність і компетентність.

  4. Високий соціальний статус.

87

  1. Вільна конкуренція.

  2. Виняткові особисті якості.

  3. Особиста участь у прийнятті рішень, пов'язаних із використанням державної влади.

^ 9. Яких вчених можна віднести до авторів класичної
концепції політичної еліти?


  1. Р. Міхельс.

  2. Н. Макіавеллі.

  3. М. Моска;

  4. Р. Міллс.

  5. М. Джилас.

  6. В. Парето.

^ 10. Назвіть основні сучасні теорії еліт.

  1. Теорія демократичного елітизму.

  2. Макіавеллістська теорія.

  3. Теорія плюралізму еліт.

  4. Ціннісна теорія.

  5. Теорія пануючої еліти.

  6. Теорія мерітократії.

^ 2.2. Завдання до теми «Політична влада»

1. Вкажіть характерні риси традиційного (і), харизма-
тичного (2) та раціонально-легального (3) типів політич­
ного панування (підстав легітимності влади).


  1. Діяльність у межах встановлених юридичних норм

  2. Орієнтація на радикальні зміни політичної системи

  3. Орієнтація на збереження існуючих у суспільстві від­носин

^ 2. До яких теоретичних концепцій можна віднести такі
визначення влади:


1) «Влада — це механізм поведінки, закладений у най­
більш фундаментальних інстинктах людини»

  1. «Влада — це здатність і можливість одного індивіда в певних соціальних умовах проводити власну волю всу­переч опору іншого...».

  2. «Влада — це здатність системи забезпечувати вико­нання окремими її елементами певних функцій».

  3. «Влада — це засіб соціального спілкування, що до­зволяє регулювати групові конфлікти та забезпечувати ін­теграцію суспільства».

^ Варіанти відповідей:

системний підхід; конфліктологічний підхід; соціологіч­ний підхід; біологічний підхід.

3. Вкажіть, яким наведеним нижче визначенням відпо­
відають наступні поняття: бюрократія, автократія, мілі-
тократія, етатократія, аристократія, геронтократія, плу­
тократія, демократія, мерітократія.


  1. Влада вибраних

  2. Влада багатства

  3. Влада чиновників

  4. Влада народу

  5. Влада одного

  6. Влада старійшин

  7. Влада військових

  8. Влада держави

  9. Влада гідних

монархія, олігархія, анархія

  1. Безвладдя

  2. Єдиновладдя

  3. Влада багатих

4. Порівняйте систему рекрутування (відбору) у «від­
криту» і «закриту» політичну еліту, використовуючи на­
ведену нижче схему:

89



Критерії відбору

«відкрита» еліта

«закрита» еліта

1

Вимоги, запропоновані для входження до еліти







2

Механізми відбору до еліти







3

Можливості просування в еліту







^ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ І:

  1. Поняття та функції політики. Співвідношення полі­тики й моралі.

  2. Політичні відносини, політична свідомість, політична організація як складові елементи політики.

  3. Предмет і структура політичної науки. Місце політо­логії в системі суспільних наук.

  4. Політична думка античності.

  5. Політичні навчання середньовіччя і Відродження.

  6. Проблема влади в роботах Н. Макіавеллі.

  7. Політичні ідеї Нового часу.

  8. Основні течії і школи нової західної політичної науки.

  9. Основні етапи розвитку політичних ідей в Україні.




  1. Політична думка в Україні в середині XIX — на по­чатку XX ст.

  2. Сучасний стан розвитку політичної думки в Україні.

  3. Поняття і структура політичної влади.

  4. Сучасні концепції влади.

  5. Класифікація ресурсів політичної влади.

  6. Легітимність політичної влади. Підстави легітим-ності.

  7. Поняття і ознаки політичної еліти.

  8. Класична теорія еліт (Г. Моска, В. Парето, Р. Мі-хельс).

  9. Сучасні теорії еліт: загальна характеристика.

  10. Способи рекрутування політичної еліти.

  11. Поняття і функції політичного лідерства. Стилі по­літичного лідерства.

90

^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ II

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА



ТЕМА З

^ ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ

  • Поняття та моделі політичних систем

  • Політичні режими

Поняття «політична система», що відбиває стан полі­тичного життя суспільства, політичних явищ і процесів у певній цілісності та усталеності, було введено в політоло­гію в 60-х pp. XX ст. Саме в цей час із усією очевидністю стало ясно, що функціонування суспільства не зводиться лише до діяльності його інститутів (на вивчення яких був спрямований «найпопулярніший» у науці інституціональ-ний підхід), і, тим більше, не пояснюється марксистською концепцією (що використовувалася в радянському суспіль­ствознавстві), відповідно до якої політична організація суспільства базується на принципах залежності від певної соціально-економічної формації, а політична практика по­яснюється виключно з позицій класового підходу.

Відбиваючи нову наукову парадигму, системний підхід став ключовим для розуміння політики в сучасному світі, відкривши можливості для дослідження політичного жит­тя в його нерозривній цілісності, взаємозв'язку та взаємо­залежності.

^ 3.1. ПОНЯТТЯ ТА МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ

Письменник О. Теніс в оповіданні «Зозуля без годинни­ка» зазначає, що кожна епоха користується певним набором метафор, на які спирається її реальність1. Так, наприклад, з

1 Генис. А. Кукушка без часов / Культурология. — Екатеринбург: У-Факто-рия, 2003. - с. 196.

91

XIX ст. популярними стали архітектурні метафори, які, се­ред інших, використовував і К. Маркс.

Ч «Суспільство в Маркса — будинок, — воно не складається з нас і не росте в нас, а нами будується. Спочатку — базис (економіка, вироб­ничі відносини), потім — надбудова, тобто ідеологія, культура, мисте­цтво, мораль. Але якщо суспільство — будинок, то його завжди можна знести й відбудувати заново. Будинок потребує ремонту, іноді капіталь­ного, іноді косметичного. Перебудова, до речі, — остання серед архітек­турних метафор».

Теніс О. << Зозуля без годинника»

Починаючи з 60-х pp. XX ст. стали з'являтися й інші метафори. Результатом численних революцій 60-х, за Тені­сом, стала нова посткласична, постіндустріальна, постмо-дерністська парадигма, заснована на органічних метафорах. Старий механістичний принцип змінюється новим — еко­логічним принципом системності та взаємозв'язку.

Американський фізик, філософ та еколог Ф. Капра у своїй відомій книзі «Дао фізики» сформулював низку кри­теріїв, що відрізняють нову наукову парадигму від старої. Згідно з Капрою, світ — це не зібрана з окремих елемен-тів-кубиків споруда, а єдине ціле; Всесвіт складається не з речей, а з процесів; суспільство ж являє собою павутин­ня взаємозалежних і рівноважливих процесів.

Ч «Системний підхід розглядає світ у термінах залежностей і об'єд­нань. Системи є інтегрованими цілими, чиї властивості не можуть бути зведені до властивостей менших одиниць. Замість того, щоб кон­центруватися на основних будівельних блоках або речовинах, систем­ний підхід надає особливого значення базовим принципам організації. Приклади систем буяють у природі. Кожний організм — від дрібних бактерій через весь спектр рослин і тварин до людини — є інтегрова­ним цілим і, отже, живою системою. Але системи не обмежені індивіду­альними організмами та їх частинами. Ті ж самі аспекти цілісності ви­являють соціальні системи... Всі ці системи являють собою цілісності, чиї конкретні структури є результатом взаємодії й взаємозалежності їх частин»

^ Капра Ф. «Системний погляд на життя»

«Якщо демократичне суспільство опиралося на образ складеної з акуратних цеглинок-виборців піраміди» — від­значає О. Геніс, — то постіндустріальний світ пропонує

92



іншу метафору — павутину»1. Не випад­ково, глобальну комп'ютерну мережу Internet, користувачами якої на сьогод­нішній день є більше 1 млрд людей, називають не інакше як «всесвітньою павутиною».


«Століттями й тисячоліттями головними ресурсами народів були простір і золото. Надновий час викликав до життя новий ресурс — інформацію. У майбутньому столітті цей ресурс стане визначальним. За три десятиліття свого існування інформаційна система фактично пе­ретворилася на фактор еволюції. Наприкінці минулого сторіччя понят­тя «мережа» стало універсальною метафорою. Заговорили про мереж-ну економіку, мережну логіку, мережний інтелект...»

^ Гуревич П. «Конфігурація могутності»

Поняття «система» виступає ключовим і для розуміння політики в сучасному світі. Власне, й політологія визна­чається саме як наука про сутність, форми й закономір­ності виникнення, функціонування і розвитку політичних систем.

Термін «система» був уведений у науковий обіг австрій­ським біологом ^ Людвігом фон Берталанфі в межах першої в історії наукової думки системної концепції — «Загальної теорії систем». У даній теорії вчений визначив систему як певну цілісність, що складається із взаємозалежних еле­ментів.

Будь-яка цілісність, що визначається як система, з по­зицій системного підходу повинна володіти двома осно­вними властивостями: по-перше, складатися із сукупності взаємозалежних частин, і, по-друге, відмежовуватися від оточення, з яким взаємодіє. Таке визначення дозволяє ви­ділити безліч різних систем — від механічних до екологіч­них і соціальних.

Поняття «система» для розгляду суспільства і суспіль­них відносин уперше було застосовано американським соціологом ^ Т. Парсонсом, який представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, що забезпечують його

' Генне. Л. На обратном пути / Культурология. — Екатеринбург: У-Факто-рия, 2003. - с. 218.

93

життєдіяльність: економічної, політичної, соціальної та духовної.

Таким чином, політична система являє собою окремий вид соціальної системи (а саме такої, що пов'язана із при­йняттям владних рішень).

У політичну науку термін «система» вводить американ­ський політолог ^ Девід Істон, який визначає її як певний механізм функціонування влади, що визначає порядок роз­поділу ресурсів і цінностей. Разом з іншими американськи­ми вченими — Габріелем Алмондом і Карлом Дойчем — Де­від Істон вважається автором класичної теорії «політичної системи».


«Політичне життя може розглядатись як система різноманітних взаємозалежних видів діяльності, що впливають у своїй сукупності на спосіб прийняття рішень».

Істон Д. «Політична система»



Вивчаючи політичні системи, Д. Іс­тон приділяв основну увагу їх взає­модії з іншими підсистемами суспіль­ства. За Істоном, політична система представляє собою організм, що ак­тивно реагує на зовнішні імпульси. Але, формуючись під впливом внут­рішнього й міжнародного оточення, будь-яка політична система, у свою чергу, сама впливає на його фор­мування (одержуючи вихідні із цього оточення імпульси, система впливає на нього за допомогою власних сигналів).

Я «Системний аналіз політичного життя заснований на понятті «сис­теми, зануреної в середовище» і підданої впливу з її боку...Такий аналіз припускає, що система, аби вижити, повинна мати здатність реа­гувати на вимоги.... ».

Істон Д. «Політична система»

Відмінною рисою взаємодії політичної системи з навко­лишнім середовищем є те, що вона здійснюється за допо­могою політичної влади.

94


«У внутрішній організації політичної системи основною властивіс­тю, характерною й для інших соціальних систем, є винятково гнуч­ка здатність реакції на умови свого функціонування. Дійсно, політичні системи включають найрізноманітніші механізми, за допомогою яких їм вдається справлятися із вражаючими впливами середовища. За до­помогою цих механізмів вони мають можливість регулювати свою по­ведінку, трансформувати внутрішню структуру й навіть змінювати фундаментальні завдання. На відміну від соціальних систем, інші типи систем не мають цієї властивості».

ІстонД. «Категорії системного аналізу політики»

Г. Алмонд, аналізуючи політичні системи, звертає увагу, насамперед, на їх внутрішню структуру. Використовуючи функціональний підхід, учений підходить до аналізу полі­тичної системи як до певної сукупності взаємодій державних і недержавних структур, заснованої на виконанні ролей.

«Політична система — це система взаємодії, що виконує функції ін­теграції й адаптації за допомогою застосування або погрози застосу­вання легітимного насильства».

^ Алмонд Г. «Порівняльні політичні системи»



Ядро політичної системи, за Алмондом, становить дер­жава. Однак він відзначає, що «політика є чимось більшими, аніж діяльністю з реалізації влади та здійсненню приму­са, — це, зокрема, й політичні органі­зації, такі, як партії та групи інтер­есів. Подібні організації не мають при­мусової влади хіба що в тому ступені, у якому вони контролюють державу». Аналогічним чином, від­значає Алмонд, засоби масової інфор­мації лише опосередковано впливають на вибори, законотворчість та здій­снення правопорядку. Крім того, мож­на виділити й інші інститути — такі, як родина, церква, школа, корпорації Габріель Алмонд та ін., що впливають на політичні на­станови і політичний курс.

' Ллмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор. — М.: Аспект Пресс, 2002. — ее. 38-39.

95



Таким чином, у структурі політич­ної системи Алмонд виділяє так звані «інституціональні» (політичні інсти­тути — держава, партії, групи інтере­сів, громадські організації) та «оріента-ційні» (політична культура) елементи.

Використовуючи комунікативний метод при розгляді політичної систе­ми, К. Дойч представляє її як інфор­маційну модель, певний «чорний

ящик», що працює за принципом «вхід» — «вихід». Термін «чорний ящик» у 1956 р. був запозичений У. Ешбі (книга «Введення до кібернетики») з авіаційної термінології для описання системи, пристрій якої невідомий, відома лише її реакція на зовнішні впливи. Дойч виділяє наступні осно­вні фактори, що впливають на ефективність діяльності по­літичної системи: якість інформації, яка надходить ззовні в систему («вхід»), якість механізмів системи, що переро­бляють інформацію («конверсія»), та якість реакції систе­ми на зовнішні імпульси («вихід»).

Таким чином, при побудові теоретичної моделі політич­ної системи використовуються чотири базові категорії: аполітична система», «навколишнє середовище», «реакція системи» і «зворотний зв'язок». Відповідно до цієї моделі, механізм функціонування політичної системи містить у собі чотири фази:

  1. «Вхід» («введення») — вплив на політичну систему навколишнього середовища у формі вимог і підтримки.

  2. «Конверсію» («перетворення») — реакцію системи на вимоги навколишнього середовища, їх перетворення на певні рішення.




  1. «Вихід» («висновок») — здійснення ухвалених рі­шень у формі конкретних дій системи.

  2. «Зворотний зв'язок» — вплив дій системи на навко­лишнє середовище з метою формування на «вході» певних вимог і забезпечення підтримки.

За даною моделлю (схема 3.1), у систему ззовні надхо­дять вимоги (думки індивідів з приводу розподілу ціннос­тей у суспільстві: безпека, соціальний захист, освіта, ме-

96

дичні послуги та ін.), що послабляють політичну систему, і підтримка (матеріальні й нематеріальні ресурси — подат­ки, виконання обов'язків, правомірна поведінка, участь у виборах і референдумах та ін.), що підсилює систему.

Схема 3.1. Модель політичної системи.



навколишнє середовище

Введення інформації складається з виявлення і аналізу існуючих інтересів (функція артикуляції інтересів), їх уза­гальнення та інтеграції (функція агрегування інтересів), що виконують групи інтересів, громадські організації та полі­тичні партії, які формулюють і узагальнюють вимоги на­селення. Велике значення має й функція політичної кому­нікації, що забезпечує поширення політичної інформації між елементами політичної системи, системою та навко­лишнім середовищем.

Політична система переробляє вимоги, що надійшли до неї, і підтримку на рішення по розподілу цінностей (закони, роз­порядження, інші норми) та виконує на підставі ухвалених рі­шень дії, відповідно до вимог суспільства. Функція конверсії (перетворення інформації) полягає у встановленні норм, пра­вил (законодавча діяльність), а функція виведення — у засто­суванні цих норм, виконанні конкретних дій (виконавча діяль­ність), а також у здійсненні контролю за дотриманням вста­новлених норм і застосуванні санкцій у випадку їх порушення (правоохоронна, контрольно-наглядова діяльність).

Для підтримки стабільності в суспільстві рішення та дії системи на «виході» повинні відповідати вимогам і підтримці

7437

97

на «вході». Саме на підтримку рівноваги системи спрямова­ні механізми зворотного зв'язку (цінності та настанови по­літичної культури, ідеологія, політична соціалізація, рекру­тування політичної еліти та ін.).

Отже, політичну систему можна визначити як сукуп­ність взаємозалежних державних і недержавних соціально-політичних інститутів, цінностей і норм, а також принци­пів організації та здійснення політичної влади.

Існують різні підходи до опису основних функцій полі­тичної системи. Найпоширенішою є класифікація, розро­блена Г. Алмондом і Дж. Пауеллом (схема 3.2).



Типологізувати політичні системи можна за різними підставами:

  • за типом легітимного панування (М. Вебер) тра­диційні, харизматичні та раціонально-легальні;

  • за типом суспільно-економічної формації (К. Маркс) рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та соціа­лістичні;

  • за характером зв'язків із навколишнім середовищем (К. Поппер) закриті й відкриті;

  • за характером політичних цінностей, що становлять основу правління (Ж. Блондель) ліберальні, тради­ційні, радикально-авторитарні (комуністичні), авто­ритарно-консервативні та популістські;

  • за типом політичної культури (Ґ. Алмонд) англо-американська, європейсько-континентальна, доінду-стріальна та тоталітарна.

Однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру й засобів здійснення влади.

^ 3.2. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

Якщо поняття «політична система» характеризує порядок організації політичної влади, взаємозв'язок державних і не­державних інститутів, цінностей і норм, то категорія «полі­тичний режим» (лат. regimen — керування) відбиває функці­ональний аспект політичної системи. Основними характе­ристиками політичного режиму виступають способи здійснення влади, що існують в даній політичній системі, по­рядок формування політичних інститутів, характер взаємин суспільства і держави, правовий статус особистості та ін.


«Політичний режим — це певне об'єднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску».

^ Дюверже МлГве.я політики. Застосування влади в суспільстві»


«Під політичним режимом я розумію систему конституційних (за­конних) порядків і конкретне втілення цієї системи на практиці».

^ Вятр Є.«Типологія політичних режимів»

«Під політичним режимом розуміється сукупність ідеологічних, інституціональних і соціологічних елементів, що сприяють фор­муванню влади на певний період».

Кремон Ж.-Л. «Західні політичні режими»

7*

99

Таким чином, у загальному виді політичний режим мож­на визначити як сукупність засобів і методів реалізації політичної влади.

Найпоширеніша в сучасній політичній науці система класифікації політичних режимів може бути представлена в такий спосіб (таблиця 3.3.):

Схема 33. Типологія політичних режимів



При розгляді методів реалізації влади в традиційних по­літичних системах найбільш ефективним виявляється їх розподіл на демократії та диктатури.

Демократичний (гр. demosнарод, і cratos — влада) режим уперше виникає в полісах ( містах-державах) Ста­родавньої Греції і спочатку зводиться до можливості віль­ної участі всіх громадян у вирішенні державних питань.

100

q«Розглянемо спочатку правління честолюбне (не можу дати йому інше ім'я, хіба що назвати його тімократією або тімархією), за яким розглянемо й таку ж саму людину; потім візьмемо олігархію та олігар­хічну людину; далі розглянемо демократію і демократичного громадя­нина; і, нарешті, перейшовши до четвертого міста — тиранічного й ви­вчивши його, звернемось знову до душі тиранічної».

^ Платон «Держава»

Ч «...Скільки видів має влада, що управляє людиною в її громадсько­му житті?... Монархічне правління, яке має на меті загальне благо, ми називаємо царською владою; влада небагатьох, але більш, ніж од­ного — аристократією (або тому, що правлять кращі, або тому, що мається на увазі вище благо держави та ті, хто до неї входить); а коли заради загального блага править більшість, тоді ми вживаємо позна­чення, загальне для всіх видів державного устрою — політія... Відхи­лення від зазначених устроїв такі: від царської влади — тиранія, від аристократії — олігархія, від подітії — демократія. Тиранія — монар­хічна влада, що має на меті вигоду одного правителя; олігархія спря­мована на вигоди заможних громадян; демократія — на вигоди неза­можних; загального ж блага жодна з них на меті не має».

^ Арістотель «Політика»

Періодом найвищого розквіту античної демократії є V ст. до н.е. Приблизно до цього часу відносяться й перші спроби класифікації форм здійснення влади. Так, Сократ виділяє низку «правильних» (монархія, аристократія, де­мократія) і «неправильних» (тиранія, олігархія, охлокра­тія) форм правління; свої класифікації типів правління пропонують Платон (який виділив чотири форми влади — тімократію, демократію, олігархію і тиранію) та Арістотель (який слідом за Сократом протипоставив правильні фор­ми влади — монархію, аристократію і політію неправиль­ним — тиранії, олігархії і демократії).

Держави, що за способами реалізації влади схожі з афін-ською демократією, існували в Стародавньому Римі, Нов­городі, Флоренції та інших містах-республіках, але, як пра­вило, недовго, вироджуючись у охлократію (гр. ochlosюрба, і cratosвлада), а пізніше — і в тиранію.

Під диктатурою (лат. dictatura, від diet are — пропо­нувати) розуміється необмежена влада однієї особи або соціальної групи, що спирається на насильство як основ­ний метод управління. Диктатура як режим абсолютної влади однієї особи (диктатора) виникає у Стародавньому

101

Римі в V-IV ст. до н.е. Диктаторам називали вищу поса­дову особу, яка наділялася в надзвичайних випадках всією повнотою державної влади. Історичними різновидами дик­татури як форми одноособового правління є тиранія та деспотизм. Тиранія (гр. tyrannis) — це режим, заснований на одноособовому правлінні, що встановлюється насиль­ницьким шляхом. Класичні тиранії існували у Стародавній Греції в VII-VI ст. до н.е. у перехідний період боротьби народу з аристократією (гр. aristosкращий та kratos — влада) — родовою знаттю.





залишити коментар
Сторінка5/20
Дата конвертації02.10.2011
Розмір6,09 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх