Конспект лекцій та тестові завдання з української мови для студентів 1 курсу заочної форми навчання icon

Конспект лекцій та тестові завдання з української мови для студентів 1 курсу заочної форми навчання


Схожі
Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу денної...
Конспект лекцій та практичних занять для студентів заочної форми навчання тернопіль...
Контрольні завдання з англійської мови...
Контрольні завдання...
Контрольні завдання...
Контрольні завдання...
Конспект лекцій з української мови для студентів 1 курсу напрямів підготовки 030504...
Контрольні завдання...
Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 “Фінанси І кредит” денної та...
Контрольні завдання з англійської мови для студентів III курсу факультету аерокосмічних систем...
Індивідуальні завдання для заочної форми навчання з дисципліни “Теорія та методика фізичного...
Конспект лекцій з курсу “ електротехнологічні установки та пристрої...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5


Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ТА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


(для студентів 1 курсу заочної форми навчання

спец.: 6.050100 - «Економіка підприємства»,

«Облік і аудит»;

6.050200 – «Менеджмент організацій»;

6.100400 – «Транспортні системи»;

6.090600 – «Електротехнічні системи

електроспоживання»;

6.092100 – «Промислове та цивільне

будівництво», «Міське будівництво

і господарство»;

^ 6.092200 – «Електричний транспорт»;

6.070801 – «Екологія та охорона навколишнього

середовища»;,

6.092108 – «Теплогазопостачання і вентиляція»)


Харків 2007

Конспект лекцій та тестові завдання з української мови (для студентів 1 курсу заочної форми навчання). – Укладачі: Жигло О.О., Кір’янова О.В. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 66 с.


Укладачі: Жигло О.О.,

Кір’янова О.В.,


Рецензент: доц., к.псих.н. Золотарьова І.М.


Рекомендовано кафедрою мовної підготовки, психології та педагогіки,

протокол № 9 від 29 травня 2007 року.





П Е Р Е Д М О В А


Дані навчальні матеріали призначені для студентів 1 курсу заочної форми навчання, які вивчають дисципліни «Ділова українська мова», „Українська мова професійного спілкування”. Їх мета – допомогти студентам у самостійній роботі над засвоєнням і вдосконаленням знань з українського ділового мовлення.


^ Дидактична мета курсу:

 розширення знань про українську мову як національну мову українського народу, виховання поваги до української літературної мови;

 набуття знань про особливості офіційно-ділового стилю, класифікацію документів, структуру тексту документа, вимоги до складання й оформлення ділових паперів.

^ Студенти повинні знати:

 роль мови у суспільному житті, розрізняти поняття “національна мова” і “літературна мова”, мовні норми;

 функціональні стилі української літературної мови, найважливіші риси, що визначають діловий стиль;

 види документів за класифікаційними ознаками; основні правила оформлення реквізитів; вимоги до тексту документа, оформлення сторінки.


^ Студенти повинні вміти:

 давати визначення основних понять;

 визначати типи документів за класифікаційними ознаками;

 правильно оформляти реквізити;

 послуговувати стійкими словесними формулами.


Отже, ділова українська мова допоможе студентам заповнити прогалини в знаннях з української мови, сприятиме розвитку їхньої загальної культури мовлення, а також усвідомленому та ґрунтовному оволодінню мистецтвом ведення ділової кореспонденції.

Суттєву допомогу студентам у практиці складання ділових паперів нададуть „Методичні вказівки до самостійної роботи з українського ділового мовлення”, які містять зразки деяких найуживаніших документів, та інші навчальні матеріали зі списку рекомендованої літератури.


^ ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ФУНКЦІЇ МОВИ


Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

^ Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, вона виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для самого суспільства, так і для самої мови.

Функції мови: 1) комунікативна; 2) ідентифікаційна; 3) експресивна; 4) гносеологічна; 5) мислетворча; 6) естетична; 7) культуроносна; 8) номіна-тивна.


^ ПОНЯТТЯ МОВНОЇ НОРМИ


Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють наступні норми:

  • орфоепічні – регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів;

  • графічні - правильна передача звуків на письмі;

  • орфографічні - грамотне написання слів та їх частин;

  • лексичні – встановлюють правила слововживання;

  • граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;

  • стилістичні - доречний відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування;

  • пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків.

Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура усного й писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.


^ ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів з певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

- сферу поширення і вживання (коло мовців);

- функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення,

вплив, спілкування);

- характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

- систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію,

граматичні форми, типи речень).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної мови, вона не заперечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

У залежності від того, яку мету переслідує мовець, здійснюється вибір засобів. Система мовних засобів, стилістичні норми, сфера поширення, призначення – ознаки, за якими розрізняють мовні стилі. Розрізняють такі стилі сучасної української літературної мови: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

^ Науковий стиль служить засобом оформлення результатів наукових досліджень, гіпотез, доведення теорій, систематизації знань. Використовується у науковій діяльності, освіті. Його характеризують наявність термінів, наукової фразеології, таблиць, схем, графіків. Найбільш поширені жанри наукового стилю: підручник, лекція, стаття, монографія, реферат, анотація, рецензія.

^ Публіцистичний стиль функціонує у громадсько-політичному, суспільно-виробничому житті, культурно-освітній діяльності, навчанні. Йому притаманна образна, емоційна лексика, вигуки, повтори, риторичні питання. Часто публіцистичний стиль вживається в усному мовленні. Його характеризує палкий, емоційний тон. Поділяється на підстилі: стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний стиль, есе, науково-публіцистичний стиль. Найбільш поширені жанри: виступ, репортаж, інтерв’ю, памфлет, дискусія, стаття, рецензія.

^ Художній стиль – це стиль передусім красного письменства, мистецтва, культури, освіти. Його характеризують надзвичайна образність, експансивність, різновиди стилістичних фігур тощо. Має підстилі: епічний, ліричний, драматичний, комбінований. До жанрів цього стилю належать: повість, роман, оповідання, поема, вірші, драма, комедія, трагедія та ін.

^ Розмовний стиль поширений у побуті, повсякденному спілкуванні з родиною, знайомими, на виробництві. Послуговується цей стиль побутовою лексикою, діалектизмами, фразеологізмами, скороченими словами. Виявляється у розмовно-побутовому та розмовно-офіційному підстилях. Бесіда, телефонна розмова, приватний лист – жанри цього стилю.

^ Епістолярний стиль використовується у приватному листуванні, але іноді є складовою частиною художньої літератури, публіцистики. Характеризується поєднанням елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

^ Конфесійний стиль функціонує у таких сферах, як релігія та церква, обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, у «Біблії» та інших церковних книгах, молитовниках. Йому притаманна суто церковна термінологія, слова-символи, велика кількість метафор, алегорій, порівнянь.

^ Офіційно-діловий стиль вживається в офіційно-діловому спілкуванні, яке включає в себе сферу державного, громадського, політичного, економічного життя, законодавство, адміністративні та господарчі відносини. Характерними для цього стилю мови є: лаконічність, чіткість, стандартизація мовних засобів, наявність безособових дієслів. До жанрів цього стилю належать усі різновиди ділових паперів та деякі види усного мовлення: розмова з відвідувачами, телефонна розмова тощо.


^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАУКОВОГО СТИЛЮ


Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне його призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки наукового стилю:

  • ясність ( понятійність) і предметність тлумачень;

  • логічна послідовність і доказовість викладу;

  • узагальненість понять і явищ;

  • об’єктивний аналіз;

  • точність і лаконічність висловлювань;

  • аргументація і переконливість тверджень;

  • однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

  • докладні висновки.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

  • великою кількістю наукової термінології;

  • наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і значків;

  • оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами;

  • використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

  • залученням цитат і посилань на першоджерела;

  • як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

  • наявністю чіткої композиційної структури тексту;

  • монологічним характером текстів;

  • переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

  • власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який у свою чергу поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

  • науково-популярний, метою якого є дохідливий, доступний виклад інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, з використанням у спеціальних журналах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

  • науково-навчальний – звертає головну увагу в підручниках, лекціях, бесідах на доступність, логічність викладу, образність і теж не виключає використання елементів емоційності.



^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ


Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який служить для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі:

  • використання слів тільки у прямому значенні;

  • вживання усталених форм і мовних зворотів;

  • точність, ясність, стислість викладу думки;

  • прямий порядок слів у реченні;

  • уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів;

  • додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;

  • використання спеціальної термінології.

Специфіка ОДС полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю

викладу фактів;

- документальність, наявність реквізитів;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів,

висока стандартизація тексту;

- сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

законодавчий – використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.;

дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах ;

юридичний – використовується у юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях ;

адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Ділове мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників.




Скачати 0.88 Mb.
залишити коментар
Сторінка1/5
Дата конвертації02.10.2011
Розмір0.88 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5
плохо
  1
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх