Херсонський національний технічний університет icon

Херсонський національний технічний університет


1 чел. помогло.
Схожі
Міністерство освіти І науки україни херсонський національний технічний університет кафедра...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи студентів (рефератів) з дисципліни...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» Національний технічний...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
повернутися в початок

^ Спадкове право

В умовах становлення в Україні приватної власності важливе місце займають норми цивільного права, які регулюють спадкові відносини, спадкове право. В них закріплені правила, які визначають поняття спадкування, порядок, коло осіб, об'єкти спадкування та інші відносини, пов'язані з ними.


^ Спадкуванням визнається перехід цивільних прав та обок 'язків громадянина, який помер

(спадкодавця), до інших осіб - спадкоємців.


У цивільному праві такий перехід прав і обов'язків називають спадковим правонаступництвом. Спадкування пов'язано зі зміною поколінь, і його правові норми заохочують до нагромадження майна, що веде до збільшення національного багатства, яке є важливим фактором добробуту та одночасно забезпечує стабільність таких майнових відносин, як відносини власності.

Підставами для переходу до спадкоємців всієї сукупності прав і обов'язків спадкодавця, спадкового правонаступництва є сукупність юридичних фактів (юридичний склад).

^ Перша підстава спадкового правонаступництва - включення до спадкоємців за заповітом або за законом. Сюди відносять юридичні факти, що є передумовою виникнення права спадкування, які закріплюються у своїй сукупності на момент смерті громадянина (відкриття спадщини). Саме до цього моменту вони повинні бути в наявності, щоб можна було сказати, хто є спадкоємцем померлого, хто буде закликаний до спадкування після смерті спадкодавця. Ця перша група юридичних фактів ділиться на дві самостійні підгрупи: юридичні факти спадкування за заповітом і юридичні факти спадкування за законом.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину
його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній
або кільком особам, як тим. що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців
за законом, а також: державі або окремим державним, кооперативним та іншим
громадським організаціям.
Ст.534 ЦК України


^ Отже, розпорядження про своє майно на випадок смерті особа залишає у заповіті. Зміст заповіту складає розпорядження майнового характеру.


Термін "заповіт" застосовується у двох значеннях: заповітом називається сам документ, в якому знаходить своє вираження воля заповідача, так і акт вираження волі заповідача. В останньому значенні заповіт виступає як одностороння угода.


Заповіт посвідчується державними, приватними нотаріусами, а також іншими посадовими особами. Згідно ст. 56 Закону України від 2 вересня 1993р. "Про нотаріат", нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.


Заповідач може призначати в своєму заповіті в якості спадкоємця будь-яку особу. Тобто, існує свобода заповіту. У заповіті заповідач може позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, може в будь-який час змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий (ст.534 і 544 ЦК України).



Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ч.2 ст.524 ЦК України). До таких юридичних фактів відносять перш за все факти народження дітей від спадкодавця, а внуків і правнуків від дітей спадкодавця.

^ Для спадкування батьків необхідний факт народження від них спадкодавців.

Для спадкування братів і сестер вимагається наявність їх спільного походження від спадкодавця, а для цього досить двох фактів народження від спільних батьків (чи спільного батька (матері).

^ Для спадкування усиновлених вимагається наявність належно оформленого акту усиновлення спадкодавцем даного спадкоємця.

Для спадкування одного з подружжя вимагається його знаходження в зареєстрованому шлюбі з спадкодавцем.

Для спадкування утриманців необхідно доказати, що вони перебували на утриманні спадкодавця не менше одного року до його смерті, а також:, що вони були непрацездатними на день відкриття спадщини.


Цивільний кодекс визначає дві черги спадкування за законом:

- спадкоємцями першої черги є діти (усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, а також: в певних випадках онуки і правнуки (ст.529 ЦК України);

- спадкоємці другої черги ~ брати і сестри, дід і баба як з боку батька, так і з боку матері (ст.530 ЦК України).


Новий Цивільний кодекс України, навідміну від діючого, передбачає п'ять черг спадкоємців:

перша черга - діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та

народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга - рідні брати й сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька,

так і з боку матері;

третя черга - рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

п'ята черга - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але були на утриманні не менше п'яти років. Крім зазначених осіб, особами, які мають право спадкувати за законом, є

внуки, правнуки спадкодавця та інші особи (спадкування за правом

представлення).




^ Другою підставою спадкового правонаступництва є відкриття спадщини.

Під відкриттям спадщини мається на увазі настання обставин, які тягнуть за собою спадкування. Таких обставин є дві: смерть людини і вступ в законну силу судового рішення про оголошення особи померлою.


Тут важливо підкреслити, що ніхто з родичів, навіть найближчих, не має ніяких спадкових прав на майно людини, поки не відкрилась її спадщина. Тільки після відкриття спадщини починається спадкування і можуть здійснюватися спадкові права.


^ Відкриттям спадщини завершується перший юридичний склад спадкового правонаступництва, що приводить до виникнення права спадкоємців на прийняття спадщини. На цьому етапі важливо знати про час і місце відкриття спадщини. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини (ст.68 Закону України "Про нотаріат").


Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні
його померлим - день, визнаний рішенням суду датою смерті громадянина, який пропав
без вісті за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його
загибель від певного нещасного випадку, або день набрання законної сили рішення суду
про оголошення спадкодавця померлим, якщо дата його смерті не визначалась.
Ст. 525 ЦК України


Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом чи іншим органом Міністерства оборони України (п.114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).


^ Час відкриття спадщини має важливе юридичне значення. Залежно від нього виявляється склад прав і обов'язків, що мають перейти до спадкоємців. Оскільки спадкоємцями є громадяни, що були живими на момент смерті спадкодавця, то коло спадкоємців визначається на день відкриття спадщини. Крім того, з цього часу відраховуються строки, встановлені для прийняття спадщини і відмови від неї, а також для пред'явлення претензій кредиторам спадкодавця.


^ Місце відкриття спадщини має важливе практичне значення. В нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини повинні подаватися заяви спадкоємців про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців по його боргах. Нотаріальна контора в необхідних випадках приймає заходи щодо охорони спадкового майна.

Місцем відкриття спадщини визначається останнє місце (постійне) проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягнули 15 років, чи громадян, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Ст. 526 ЦК України


Третім юридичним фактором, який завершує юридичний склад виникнення права спадкування, права спадкоємця на спадщину, є акт прийняття спадщини. Настання цього юридичного факту є третьою підставою спадкового правонаступництва.





Для здійснення свого права спадкування, тобто, щоб стати правонаступ­ником, необхідно прийняти спадщину, зокрема, спадкоємці повинні висловити своє бажання вступити у всі відносини спадкодавця, що складають в сукупності спадщину.

Така виражена спадкоємцем згода називається прийняттям спадщини. Прийняття спадщини - одностороння угода, яка містить волевиявлення спадкоємця, спрямованого на придбання спадщини.

Прийняття спадщини, будучи угодою, як і всяка угода, вимагає наявності певних умов:

по-перше, правоздатність особи, яка приймає спадщину. У випадку прийняття спадщини недієздатними особами, від їх імені діють законні представники (батьки, усиновителі, опікуни). Для прийняття спадщини неповнолітніми вимагається згода їх батьків чи піклувальників;

по-друге, вияв волі прийняти спадщину повинен бути непримусовий і спрямований на прийняття спадщини в цілому, так як часткове прийняття спадщини, прийняття спадщини під умовою чи з застереженнями не допускається (ч.1 ст.548 ЦК України);

по-третє, прийняття спадщини повинно бути вчинено належним чином і в установлений строк.

Вступ у фактичне управління майном потрібно підтвердити у нотаріальній конторі. Доказом такого вступу може бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним.

Як вже відзначалося, цивільний кодекс встановлює шестимісячний строк для прийняття спадщини. Однак, для деяких осіб, спадкоємство для яких виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, закон встановлює, що вони можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився, а якщо ця частина строку менша трьох місяців, то вона продовжується до трьох місяців.

Пропуск вказаних строків тягне втрату спадкоємцями права спадкування. Пропущений строк може бути продовжений судом.

Крім цього, спадщина може бути прийнята після закінчення строку (шестимісячного) і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Шестимісячний строк продовжується судом за заявою заінтересованої особи при доведенні поважності причини його пропуску. Ними можуть бути: важка хвороба спадкоємця, невідворотні обставини (стихійне лихо) та інші.

^ Отже, прийнявши спадщину, спадкоємці цим самим здійснюють своє право спадкування. Після прийняття спадщини до спадкоємців переходять всі права і обоє 'язки.


Об'єктом спадкового правонаступництва є спадщина, яка відкривається в день смерті спадкодавця.

Що таке спадщина? Що входить в її склад? Цивільний кодекс України вживає як синоніми терміни «спадщина», «спадкове майно» і просто «майно».

Об'єктом спадкового правонаступництва є майно спадкодавця, причому тільки те майно, яке належить йому на законній підставі. Таке майно називається спадщиною або спадковою масою і переходить до спадкоємців в тому складі, який воно мало в момент смерті спадкодавця.

^ Отже, в склад спадщини входить актив і пасив. Актив - права спадкоємця, а пасив - його обоє 'язки, в тому числі і його борги. До прав спадкодавця, що входять в спадщину, перш за все належать майнові права.


Щодо житлового будинку як об'єкта спадкового правонаступництва, то слід сказати, що до спадкоємців переходить право власності на будинок (частину будинку) в рівних частках (при спадкуванні за законом) чи на частки, визначені в заповіті, незалежно від того, проживали вони в будинку чи ні. Житловий будинок успадковується разом з господарськими будівлями, приналежними до нього.


Звичайно, кожна будівля має ту чи іншу ділянку, яка також є об'єктом спадкування. В ст. 120 ^ Земельного кодексу України зазначається, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 121 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. Ст. 121 Земельного кодексу визначає такі розміри ділянок: у сільських населених пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, у містах - 0,1 га.


Слід сказати, що заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. Це зобов'язання заноситься нотаріусом у свідоцтво про право на спадщину. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку право довічного утримання зберігає силу (ст. 539 ЦК).


Правовстановлюючим документом для спадкування права на житловий будинок (квартиру) є свідоцтво про право власності; а для незакінченого будівництва житлового будинку —договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку. Всі права і обов'язки по цьому договору переходять на спадкоємців, що зазначені у свідоцтві. Цей договір є невід'ємною частиною свідоцтва про право на спадщину.


Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку складають особливу, окрему частину спадщини. Згідно зі ст.533 ЦК, предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкоємцем, незалежно від їх черги і спадкової частини, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.


До спадкування речей домашньої обстановки і вжитку закликаються ті спадкоємці за законом, які проживали разом зі спадкодавцем, наприклад брати і сестри, а не син померлого, який не проживав разом з ним, хоч він і є спадкоємцем першої черги. Якщо ніхто з спадкоємців не проживав разом з померлим, то предмети звичайної домашньої обстановки переходять до спадкоємців на загальних підставах. Факт спільного проживання повинен перевірятися державним нотаріусом.


Речі домашньої обстановки і вжитку можуть бути предметом заповіту, складеного на користь будь-якої особи, в тому числі і особи, яка не проживає спільно з спадкодавцем.


У випадку, коли заповідач розпорядився всім своїм майном, включаючи і предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку, ст. 533 ЦК не застосовується.


Вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку, враховується і при визначенні розміру обов'язкової частки.


Об'єктом спадкування можуть також бути і цінні папери. Як визначає Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р., спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до Цивільного законодавства України.


Акції, іменні сертифікати і інші цінні папери спадкуються так, як і грошові вклади в Ощадбанку, - і за заповітом, і за законом.


Під час продажу іменних акцій підприємство видає сертифікат або заводить реєстри, в яких вказує, хто отримує право спадкування. Ні утриманці, ні непрацездатні спадкоємці на цю частину спадщини права не мають (якщо вона їм не заповідана).


До складу спадщини входять, крім права власності, також і права вимоги.


По спадщині переходять майнові вимоги спадкодавця, що випливають з різного роду договорів, наприклад, про виплату гонорару, який належав спадкодавцю, боргів за договором позики, відшкодування шкоди, завданої майну спадкодавця і т.д.


На практиці дуже часто трапляється, коли людина мала, наприклад, вклад в Ощадбанку. Що ж відбувається з вкладом, якщо вкладчик помирає?


За життя йому належало право вимагати від Ощадбанку повернення суми, яка є на його рахунку. Таке право не припиняється зі смертю особи, воно переходить до спадкоємців. Але право входить до складу спадщини лише тоді, коли вкладчик не зробив в Ощадбанку розпорядження про долю вкладу на випадок його смерті. При відсутності такого розпорядження право на вклад переходить таким же чином, як і всі інші права, що входять у спадщину.


До спадкоємців переходять вимоги спадкодавця про відшкодування шкоди, завданої його майну, а також іншого майнового характеру.


Особливо слід сказати про вимогу на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Питання про відшкодування майнової шкоди незаконними діями цих органів врегульовані Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1995 р.


Право на відшкодування шкоди виникає при умові ^настановлення виправдувального вироку суду, ^закриття кримінальної справи за відсутності події злочину, ^відсутності у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, а також: відмови у її порушенні із зазначених підстав, Закриття справи про адміністративне правопорушення.


У відповідності до ст. З Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", відшкодуванню підлягають:

- заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій:

- майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки

по них, частка у статутному фонді господарського товариства та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності) конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства,

органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладений арешт;

- штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, оплачені

громадянином;

- суми, оплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.


У разі смерті громадянина, як зазначає ст.5 Закону, права на відшкодування шкоди у зазначених вище випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 ст. З цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходять до його спадкоємців.

^ Не переходить до спадкоємців лише право на відшкодування моральної шкоди.


По праву спадкування можуть переходити і авторські права спадкодавця. Авторські права успадковуються як за законом, так і за заповітом.

Що означає термін "авторські права"! В цивільному праві авторські права визначають як сукупність особистих (немайнових) і майнових прав авторів, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України "Про авторські права і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. та іншими законодавчими актами України.

У спадщину переходять лише майнові права авторів. Не переходять у спадщину особисті (немайнові) права автора (ст. 25 Закону "Про авторські права і суміжні права").

Що відносить законодавець до особистих (немайнових) й майнових прав автора.


^ Ці права не можуть переходити у спадщину. Майнові права автора визначає ст. 14 Закону України "Про авторські та суміжні права ".

До них належать:

  1. виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким
    способом;


  2. виключне право дозволяти або забороняти:

а) відтворення творів; ;

б) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

в) публічний показ;

г) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в
ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;


д) переклади творів;

е) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

є) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

ж) здача в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників
аудіовізуальних творів, музичних творів у кожній формі, а також творів,
зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машинка;


з) імпорт примірників творів.


Спадкоємці, відповідно до ст. 25 цього Закону, мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.


Право на отримання аліментів є правом, що пов'язане з даною особою (дитиною, непрацездатним, подружжям і т.д.). Так, напрклад, батько виплачує аліменти на утримання своєї дочки (сина), тобто дочка має право отримувати щомісяця аліменти від нього. У випадку смерті дочки (сина) обов'язок батька припиняється.


У склад спадщини не входить і право на відшкодування шкоди завданої здоров'ю спадкодавця. Наприклад, особа, яка управляла автомобілем, порушила Правила дорожнього руху і збила людину. Потерпілий став інвалідом, в результаті втратив заробітну плату, звичайно став отримувати гроші на відшкодування шкоди. Проходить деякий час і потерпілий знову потрапляє в автодорожню катастрофу. За яку майнову шкоду водій повинен виплачувати відшкодування спадкоємцям померлого. Очевидно, що таких підстав для виплати немає. Оскільки особа, яка мала право на отримання відшкодування за пошкодження здоров'я, померла, то це право припиняється також. Сума за декілька місяців, що не отримала особа до смерті, входить до складу спадщини. Пояснюється це тим, що померлий ще при житті мав право на отримання цих грошових сум. В даному випадку до спадкоємців переходить право на їх отримання.

Не входять до складу спадщини право на отримання пенсії, заробітної плати, допомог (з питань непрацездатності, допомога по вагітності, одноразова допомога при народженні дитини).

Внаслідок прийняття спадкоємцями спадщини остання може за законом або за заповітом перейти не до одного, а до декількох спадкоємців. Тоді між ними виникає спільна часткова власність.

Таке право спільної власності спадкоємців, яке виникає в результаті спадкового правонаступництва, може бути припинено шляхом поділу спадщини. До цього часу спадкоємці, будучи власниками успадкованих речей, залишаються співкредиторами боржників спадкодавця, співборжниками його кредиторів. Все це має місце, крім випадку, коли спадкове майно поділене самим спадкодавцем в тексті заповіту.

У відповідності до ст. 562 ЦК України, спадкове майно ділиться за угодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ проводиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

Слід пам'ятати, що при наявності зачатого, але ще не народженого спадкоємця, спадкоємці вправі провести поділ спадкового майна тільки з виділом належної йому спадкової частки. Інтереси спадкоємця, що не народився, захищає представник органу опіки і піклування, який повинен бути запрошений до участі в поділі майна. При народженні такого спадкоємця мертвим його частина спадщини розподіляється між особами, закликаними до спадкування.



Без участі суду і нотаріату спадкоємці можуть поділити спадщину тоді, коли в її складі немає речей, що вимагають обов'язкової, спеціальної реєстрації, і такого майна, яке не може бути видано без нотаріального (судового) рішення. Іншими словами, якщо з названого вище майна не визначено, кому що з речей повинно належати, то спадкоємці самі можуть поділити спадщину.

Спадкоємці можуть за згодою між собою і кредиторами вирішити питання, пов'язані з погашенням боргів спадкодавця. Оскільки хтось зі спадкоємців при такому порядку поділу спадщини може отримати більше, ніж йому належить, на нього, відповідно, може покладатися і більша частина боргів. Нічого незаконного в цьому не буде.

Справи про поділ спадщини слухаються в порядку загально позовного проведення. В рішенні суду вказуються реальні або ідеальні частки, що належать тому чи іншому спадкоємцю, або здійснюється реальний поділ спадщини в натурі, коли у власність кожного спадкоємця передаються конкретно визначені в рішенні суду речі.

Розподіляючи між спадкоємцями неділимі речі, що належали спадко­давцю, такі, наприклад, як автомобіль, суд вирішує питання про грошову компенсацію. Грошова компенсація можлива тоді, коли суму, якої не вистачає, не можна покрити іншим спадковим майном. Судове рішення є офіційним документом, що підтверджує право правонаступників померлого. Тому, послідуюче отримання свідоцтва про право на спадщину не є необхідним.


В суді можливе мирне врегулювання спору, що виник, шляхом укладання мирової угоди. Мирова угода, затверджена судом, підлягає обоє 'язковому виконанню в такому ж порядку, як і рішення суду.


Лекція №6

Основи сімейного права України

Мета заняття : Дати визначення і охарактеризувати сімейне право як окрему галузь права України, знати основні положення Сімейного кодексу України: умови і порядок укладання шлюбу, права і обов’язки батьків і дітей, шлюбний договір; умови і підстави розірвання шлюбу.

План

  1. Джерела правового регулювання сімейних відносин. Сімейний кодекс України 2002

  2. Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договірПрипинення шлюбу

  3. Права та обов'язки матері, батька та дитини

  4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування


Джерела правового регулювання сімейних відносин. Сімейний кодекс України 2002 р.

До джерел сімейного права відносяться нормативно-правові акти, які в сукупності складають сімейне законодавство. Загальні засади правового регулювання сімейних відносин визначені Конституцією України.

^ Шлюб грунтується на вільній згоді .жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обок 'язки у шлюбі та сім "і.

Ст. 51 Конституції України


Основним регулятором усього розмаїття сімейних правовідносин став ^ Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., який вступає в дію з 1 січня 2004 р. Розробка і прийняття нового Сімейного кодексу є вирішальним етапом реформування національного сімейного законодавства, в концепцію розвитку якого закладені принципи:

  • демократичності, рівності, гарантування прав та свобод особи;

  • зміцнення сім'ї та утвердження Ті ролі в суспільстві;

  • побудови сімейних відносин на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, підтримки;

  • виховання у дітей почуття обов'язку перед батьками та іншими членами сім'ї, анатомість забезпечення кожній дитині сімейного виховання, можливостей
    духовного та фізичного розвитку.




^ Сімейний кодекс охоплює широке коло відносин у сфері сім'ї, регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими, бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, іншими членами сім'ї, а не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, іншими родичами.

За своєю структурою СК складається із семи розділів: І. ^ Загальні положення; II. Шлюб. Права та обов 'язки подружжя; III. Права та обов'язки матері, батька і дитини; IV. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; VI. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні; VII. Прикінцеві положення.

До регуляторів сімейних відносин належить також низка законів, зокрема Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р., Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 р., Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 р. Підлягають застосуванню також окремі положення Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Важливу роль відіграють також і підзаконні нормативно-правові акти.

Поняття шлюбу. Порядок одруження. Недійсність шлюбу. Термін шлюб походить від старослов'янського сьлюбь (обіцянка). Згідно ст. 21 Сімейногокодексу, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Право на шлюб органічно пов'язане із досягненням шлюбного віку на день реєстрації шлюбу (для жінок - 17, а для чоловіків - 18 років). Судом право на шлюб може також бути надано

особі, яка досягла 14 років, за умови відповідності такого рішення її інтересам. Право на шлюб не обмежується максимальним віком або віковою різницею осіб, які бажають одружитися.



Шлюб є добровільним союзом. Ст. 51 ^ Конституції України, як і ст. 24 Сімейного кодексу, передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Ця вимога закону означає відсутність щодо них фізичного насильства та психологічного тиску з приводу укладення шлюбу, а також усвідомлення цими особами значення своїх дій та спроможність керувати ними на момент вчинення ними волевиявлення щодо одруження. Особа, визнана судом недієздатною, не має права на укладання шлюбу.

Свобода шлюбу включає право вступу в шлюб, вибір другого з подружжя, а також свободу розлучення. На укладення шлюбу особам, що не досягли повноліття не потрібна згода батьків чи піклувальників. Але ст. 26 Сімейного кодексу встановлює і певні межі такої свободи: у шлюбі між собою не можуть перебувати родичі прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні), двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Державна реєстрація шлюбу є вимогою для правозгідності шлюбу і виникнення прав та обов'язків подружжя. Порядок реєстрації шлюбу регулюється, крім Сімейного кодексу, Правилами реєстрації актів цивільного стану, затвердженими наказом Міністерства юстиції України у новій редакції від З вересня 2002 р. Релігійний обряд шлюбу має такі ж правові наслідки лише у випадках, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.




З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану особи вважаються зарученими. Заручини - це домовленість про укладення в майбутньому шлюбу. Вона не створює обов'язку одружитися, але особа, яка її порушила без поважних причин, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати на весілля. Поважність відмови від шлюбу може бути обумовлена, зокрема, протиправною, аморальною поведінкою другої сторони, приховуванням обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

Недотримання вимог закону щодо право згідності шлюбу є підставами для його недійсності. Враховуючи правову природу кожної із підстав, законодавець класифікував їх на три групи:

- перша група об'єднує підстави, за наявності яких шлюб є недійсним, якщо він зареєстрований з недієздатною особою або такою, що вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а також між родичами прямої лінії споріднення, рідними братом та сестрою. При наявності однієї із таких обставин за заявою заінтересованої особи орган реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про такий шлюб;

- до другої групи закон відносить відсутність вільної згоди та фіктивність шлюбу, при встановленні яких в судовому порядку шлюб визнається недійсним;

- до третьої групи належать ті факти, за яких шлюб може бути визнаний недійсним у судовому порядку, а саме: недосягнення шлюбного віку, приховання тяжкої або небезпечної для членів сім'ї хвороби одним із подружжя, укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

^ Отже, презумпція дійсності (правозгідності) шлюбу може бути спростована в судовому порядку, і шлюб вважатиметься недійсним з моменту його укладення.

Загальні правові наслідки недійсності шлюбу є особистого та майнового характеру. Анулюються усі подружні права та обов'язки. Майно, набуте за цей період, вважається таким, що належить квазіподружжю на праві спільної часткової власності. Одержані одним із квазіподружжя аліменти підлягають поверненню, але не більше ніж за три роки. Набуте у зв'язку із реєстрацією шлюбу прізвище підлягає зміні на дошлюбне. Також особа може бути виселена із житлового приміщення другої сторони. Щодо добросовісної особи, яка, вступаючи у шлюбні відносини, не знала і не повинна була знати про наявні перешкоди, закон містить особливі правові наслідки недійсності укладеного нею шлюбу, аналогічні наслідкам розірвання шлюбу, а саме:

- поділ майна за правилами про поділ спільної сумісної власності подружжя;

- залишається право на вибір прізвища ( набутого в шлюбі чи дошлюбного);

- залишається право на аліменти та на житлове приміщення, в яке ця особа вселилися у зв'язку із вступом у шлюб.

Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір

Шлюб є підставою виникнення подружніх відносин особистого та майнового характеру, змістом яких є відповідні права та обов'язки. До особистих немайнових відносин належать право на материнство, батьківство, зміну дошлюбного прізвища, повагу до своєї особистості, на особисту свободу, спільне вирішення питань життя сім'ї та обов'язок піклування про членів сім'ї.

Майнові відносини подружжя регламентовані нормами ^ Сімейного кодексу, Цивільного кодексу, Закону України "Про власність". На сьогодні розширено і можливості договірного їх врегулювання. Майновими є права та обов'язки жінки та чоловіка щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном, а також щодо взаємного утримання.

Повноваження власника щодо особистого майна одружена особа реалізує самостійно, без згоди другого з подружжя, однак закон задекларував принцип врахування при цьому інтересів сім'ї. Сімейний кодекс містить вичерпний перелік майна, що може належати на праві особистої приватної власності кожному із подружжя. До нього належить майно, набуте до шлюбу, за договором дарування або успадковане кожним із подружжя, або набуте за особисті кошти, а також речі індивідуального користування, до яких, на відміну від норми Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., віднесені й коштовності. Такий же правовий режим встановлено і для премій та нагород, одержаних за особисті заслуги, а також кошти, одержані за договорами особистого страхування та відшкодування моральної чи майнової шкоди.




Будь-які об'єкти права приватної власності, за винятком тих, що виключені з цивільного обігу, можуть перебувати у спільній сумісній власності подружжя. Сімейний кодекс вирішує і певною мірою дискусійне питання щодо моменту виникнення у подружжя права спільної власності на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи одного із них, визначивши таким момент внесення їх до сімейного бюджету або на особистий рахунок в банківську(кредитну)установу.

Особисте майно може бути визнане спільним, якщо за час шлюбу істотно збільшилась його вартість внаслідок трудових чи грошових затрат другого із подружжя або ж спільних (ст. 62 СК). І навпаки, майно подружжя може бути визнане особистою приватною власністю одного з них за умови, що воно було набуте ним, нею за час роздільного проживання та фактичного припинення шлюбних відносин (п. 6 ст. 57 СК).

Об'єктами спільної власності жінка та чоловік розпоряджаються за взаємною згодою. При укладенні договору одним із них діє спростовна презумпція щодо згоди другого на розпорядження спільним майном. Однак, при вчиненні угод щодо цінних речей та угод, щодо яких закон вимагає письмову форму з нотаріальним посвідченням, згода другого із подружжя має бути у письмовій формі. Недотримання такої вимоги є підставою для визнання договору недійсним. Жінка та чоловік мають право укладати угоди й між собою із дотриманням визначених Цивільним кодексом умов дійсності угод.

^ При поділі майна частки подружжя визнаються рівними, якщо інше не передбачено шлюбним договором чи іншою домовленістю між ними.

Шлюбний договір - це угода міме подружжям, спрямована на встановлення, зміну чи припинення майнових прав та обов 'язків між ними.

Основне призначення шлюбних контрактів у світовій практиці полягає у встановленні правового режиму набутого в шлюбі майна, відмінного від того, що встановлений законом, зокрема, таке майно можна вважати спільною частковою власністю подружжя або особистою власністю кожного з них. Може передбачатися порядок використання належного їм майна, користування житловим приміщенням однієї із сторін. Подружжя також має можливість обумовити на майбутнє відмінні від встановлених законом умови, порядок і строки сплати аліментів один одному.




У договорі може встановлюватися чинність його в цілому або окремих умов і після припинення шлюбу. Питання зміни його умов, розірвання чи визнання його недійсним врегульовані не лише нормами Сімейного, а й Цивільного кодексу України, як і будь-якої цивільно-правової угоди.

Наступну групу становлять майнові права та обов'язки подружжя щодо взаємного утримання. Правило утримання одними членами сім'ї інших випливає із самої суті сімейних відносин, які будуються не лише на почуттях взаємної любові та поваги, а й на взаємній матеріальній підтримці.

Зобов'язанням по утриманню є таке зобов'язання, в якому особа за визначених законом чи шлюбним договором підстав зобов'язана надавати утримання членові своєї сім "і чи родичу, а останній має право вимагати виконання такого обов 'язку.

Залежно від суб'єктного складу, виділяють зобов'язання по утриманню між подружжям, батьками та дітьми (синами, дочками), іншими членами сім'ї та родичами.

Ст. 75 ^ Сімейного кодексу передбачає підставу виникнення загального зобов'язання по утриманню між подружжям, а саме, непрацездатність, потребування матеріальної допомоги одного з них та спроможність іншого надавати таку допомогу. Непрацездатними закон визнає осіб, які досягли пенсійного віку (за загальним правилом,


60 років - для чоловіків, 55 років - для жінок) або є інвалідами І, II чи III групи.

Особою, яка потребує матеріальної допомоги, є така, усі доходи якої в сукупності не складають прожиткового мінімуму, встановленого законом щороку.

Якщо на момент виникнення спору про утримання особи перебувають у шлюбі, то час виникнення непрацездатності значення не має, якщо ж на той час шлюб між ними розірвано, то до загальної підстави виникнення права на аліменти закон додає вимогу щодо встановлення непрацездатності ще до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня його розірвання. Зазначений строк не поширюється, якщо буде встановлено, що інвалідність чоловіка (жінки) є результатом протиправної поведінки під час шлюбу колишнього другого із подружжя. Якщо шлюб тривав не менше десяти років, один із колишнього подружжя з досягненням пенсійного віку (якщо він потребує матеріальної допомоги) може вимагати аліменти від іншого з них, спроможного надавати таке утримання, якщо після розірвання шлюбу йому залишилось не більше п'яти років до пенсії. Право на утримання припиняється в разі поновлення працездатності аліментоуправомоченої особи, укладення нею повторного шлюбу, неспроможності платника надалі надавати матеріальну допомогу чи відсутності потреби у її наданні одержувачу.

Окремо Сімейний кодекс врегульовує засади існування спеціального обов'язку по утриманню, підставами виникнення якого є вагітність дружини, проживання дружини (чоловіка) із дитиною. Право на утримання в цьому випадку триває до досягнення дитиною трьох років, якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку - шести років, якщо дитина-інвалід протягом усього строку інвалідності. Це право не залежить від працездатності управомоченої особи, але існує за умови спроможності зобов'язаної особи надавати таку матеріальну допомогу.

^ Сімейний кодекс вирішив істотні для даних відносин питання, а також передбачив й нові види зобов'язань по утриманню між колишнім подружжям. Зокрема, той з них, який є працездатним, але за час шлюбу виховував дитину, вів домашнє господарство, піклувався про членів сім'ї, хворів чи за інших істотних обставин не одержав освіту, не працював, має право вимагати утримання протягом трьох років з дня розірвання шлюбу, якщо інший з колишнього подружжя спроможний його надавати.

Утримання може надаватися не лише у грошовій, але й у натуральній формі. У примусовому порядку аліменти сплачуються, як правило, грошима і присуджуються рішенням суду від дня подання позовної заяви, або ж за минулий час, але не більше року, якщо платник ухилявся від добровільного виконання обов'язку, незважаючи на усі його спонукання одержувача. Розмір аліментів визначається судом у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя або у твердій грошовій сумі, враховується також можливість утримання від дочки, сина, батьків.

Примусове стягнення може ґрунтуватись не лише на рішенні суду, а й на виконавчому написі нотаріуса, який вчиняється у випадку невиконання аліментного обов'язку стороною договору, укладеного у письмовій формі та нотаріально посвідченого. Така угода подружжя про утримання має містити підстави, розмір, строки сплати коштів. Сімейний кодекс відкриває нові перспективи договірного регулювання відносин між членами сім'ї, насамперед між подружжям.


^ Подружжя, а також: особи, шлюб між: якими було розірвано, мають право укласти

договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на

житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової

грошової виплати.

^ Припинення шлюбу

Припинення шлюбу - це припинення між: жінкою та чоловіком відносин, що виникли на підставі реєстрації шлюбу, у випадках смерті, оголошення померлим одного з них або розірвання шлюбу.

Отже, підставами припинення шлюбу є такі юридичні факти як смерть, оголошення одного з подружжя померлим, розірвання шлюбу.

У разі з'явлення особи, оголошеної померлою, а відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не уклав повторного шлюбу. Розірвання шлюбу відбувається за заявою одного з них або спільною. Розгляд таких заяв віднесено законом до компетенції державних органів: місцевого суду та органу реєстрації актів цивільного стану.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану розриває шлюб між подружжям за їх спільною заявою, за умови відсутності у них неповнолітніх дітей. Спільна заява подружжя передбачає їх взаємну згоду на розірвання, яка підтверджується особистою присутністю кожного з них або письмово.

В такому ж порядку шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий визнаний судом безвісно відсутнім або визнаний недієздатним під час шлюбу, або засуджений до позбавлення волі на строк не менш, як на три роки. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після закінчення місячного строку з дня подання заяви, реєструє даний юридичний факт і видає відповідне свідоцтво. З дня винесення такої постанови шлюб вважається припиненим, в паспортах роблять відмітки про розірвання шлюбу. Такий порядок називають спрощеним. Майнові спори між подружжям не є перешкодою для його застосування, вони вирішуються у суді.

Якщо є взаємна згода осіб на припинення подружніх відносин між ними, але вони мають спільних дітей, то відповідну заяву вони можуть подати лише до суду. Питання розподілу обов'язків щодо подальшого виховання дітей, визначення місця їх проживання батьки зобов'язані вирішити шляхом укладення договору і представити його в суд. В такий же спосіб допускається врегулювання розміру аліментів на утримання дитини, однак, щодо такої домовленості Сімейний кодекс вимагає письмову форму з нотаріальним посвідченням. Після проходження місячного строку з дня подання заяви суд постановляє рішення.

В разі незгоди одного із подружжя на припинення шлюбу інший має право звернутися із позовом до суду, керуючись відповідними положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Чоловік та жінка позбавлені такого права, а суд повинен відмовити їм у прийнятті позовної заяви в період вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Однак, це правило не застосовується, якщо один із подружжя вчинив злочин щодо другого з подружжя або дитини або якщо батьківство зачатої, ще не народженої дитини визнане іншою особою, або батьком дитини визнано іншу особу.

На суд покладається обов'язок вжити заходів до примирення подружжя. З цією метою суд може відкласти розгляд справи на строк не більше шести місяців. Під час судового розгляду встановлюються також причини розлучення, переліку яких Сімейний кодекс не містить, для кожного випадку вони індивідуальні.




^ Шлюб розривається, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

П. 2 ст. 112 Сімейного кодексу

Шлюб, розірваний у судовому порядку, припиняється з дня набрання чинності відповідним рішенням суду, але цей юридичний факт теж підлягає державній реєстрації в державному органі реєстрації актів цивільного стану. В паспортах ставлять відмітки про розірвання шлюбу.

Правові наслідки припинення шлюбу полягають у припиненні прав та обов'язків подружжя. Основним наслідком особистого немайнового характеру є право на залишення прізвища, набутого в шлюбі, або повернення дошлюбного прізвища, а майнового характеру - це припинення дії принципу спільності щодо майна, яке колишнє подружжя

набуватимуть у майбутньому.




Сепарація, відома світовій практиці як передумова виваженості рішення подружжя розлучатися чи ні, є, по своїй суті, фактичним припиненням шлюбних відносин, засвідченим актом державного органу. Встановлюється і скасовується такий режим тільки за рішенням суду. Правові наслідки сепарації чітко окреслені законом, а саме:

- майно, набуте в цей період, не вважається спільним;

- після спливу десяти місяців з дня встановлення сепарації перестає діяти презумпція батьківства;

- на усиновлення дитини одним із подружжя не вимагається згоди іншого.

^ Права та обов'язки матері, батька та дитини

Відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку.

Для реєстрації народження дитини має бути пред'явлена довідка лікувального закладу про народження дитини, яка засвідчує, хто є матір'ю. В разі народження дитини поза межами такого закладу і без надання медичної допомоги при пологах народження може бути зареєстроване на підставі показань свідків, не менше двох.

Презумпція материнства: особа, записана при реєстрації народження матір'ю дитини, вважається такою, що її народила.

Щодо дітей, народжених від батьків, які перебувають у шлюбі, діє і презумпція батьківства: чоловік одруженої жінки вважається батьком народженої нею дитини. Обидві презумпції можуть бути спростовані у судовому порядку. Дружина та чоловік можуть подати спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

Якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, то батьківство визначається за спільною заявою батьків, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, або за рішенням суду. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає свідоцтво про народження.

Правовий статус батьків та дітей визначається, насамперед, Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейним кодексом, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону дитинства", Законом України "Про освіту", іншими нормативно-правовими актами.





Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки, як і повнолітні, і можуть їх здійснювати самостійно. До прав та обов'язків особистого немайнового характеру належать обов'язки забрати дитину із пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, зареєструвати народження дитини не пізніше одного місяця, визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини. Однак визначальними є право та обов'язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про стан її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити здобуття нею освіти. Заборонені будь-які фізичні покарання дитини. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, а також право представляти її інтереси та захищати права у відповідних державних органах. Реалізація батьками своїх прав та виконання обов'язків повинно ґрунтуватися на повазі до дитини і не суперечити її інтересам. Спори між батьками щодо виховання дітей вирішуються органами опіки та піклування, судом.



Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків тягне правові наслідки, визначені законом, зокрема, застосування сімейно-правових санкцій. За рішенням суду обидва або один із батьків можуть бути позбавлені батьківських прав за такими підставами:

- невиконання обов'язку забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу

охорони здоров'я і відсутність піклування нею протягом шести місяців: ?> ухилення від виконання обов'язків щодо виховання;

- жорстоке поводження з дитиною;

- хронічний алкоголізм або наркоманія батьків;

- експлуатація дитини, примушування її до жебракування чи бродяжництва;

- засудження за вчинення умисного злочину проти дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачають втрату усіх прав щодо дитини, припинення усіх правовідносин, заснованих на спорідненості з нею, крім обов'язку зі сплати аліментів. Надалі така дитина може бути передана на виховання іншому з батьків, родичів, усиновлена або передана на опікування органам опіки та піклування. За рішенням суду батьківські права можуть бути поновлені, якщо дитина не була усиновлена.

Права та обов'язки майнового характеру стосуються набуття та управління майном в сім'ї, а також аліментів. Для визначення правового режиму майна батьків і дітей визначальним є принцип роздільності майна, але майно, набуте внаслідок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. При управлінні майном дитини віком до чотирнадцяти років батьки діють від імені дитини, без спеціальних на те повноважень, зважаючи при цьому на думку дитини. В разі укладення від імені дитини угоди одним із батьків згода другого презюмується і може бути спростована у судовому порядку. Спори між батьками щодо управління майном дітей вирішують органи опіки та піклування чи суд. Дитина віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років або до укладення шлюбу розпоряджається своїм майном, але для укладання угод, що виходять за межі дрібних побутових, необхідна згода батьків.

Важливим є обов'язок по утриманню батьками своїх дітей до досягнення ними повноліття. Утримання дитини може бути добровільним у натуральній чи грошовій формі або примусовим (за рішенням суду) шляхом сплати щомісяця частки від заробітку (доходу) або твердої грошової суми. Присуджуються аліменти з дня подання позовної заяви, а у визначених законом випадках і за минулий час, але не більш як за три роки. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ст. 182 Сімейного кодексу передбачає обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів:

- стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

- стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини,
батьків, дочки, сина;


- інші обставини, що мають істотне значення.

Аліменти на дитину є власністю того з батьків, з ким дитина проживає. Батьки можуть бути звільнені від виконання цього обов'язку, якщо дохід Дитини набагато перевищує доходи кожного з них і забезпечує її потреби.

Зобов'язання по утриманню батьками дітей можуть бути врегульовані також і договором, у якому визначають умови, розмір, строки виплат. Така угода укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. В разі невиконання ЇЇ умов сума боргу стягується за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, шляхом укладання договору у такій же формі, з дозволу органів опіки та піклування може бути припинено право на аліменти на дитину взамін на набуття дитиною права власності на нерухоме майно. Крім аліментів, з платника можуть стягуватись у такому ж порядку і додаткові витрати, вик­ликані певними обставинами (хвороба дитини, розвиток її здібностей, інші).

Підставою стягнення з батьків утримання на повнолітніх синів чи дочок є непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі для них та спроможність батьків надавати утримання. Така допомога повинна надаватися батьками і повнолітнім працездатним синам й дочкам, які навчаються, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Підставою стягнення утримання з повнолітніх синів та дочок є непрацездатність їхніх батьків та потреба їх у матеріальній допомозі. Крім того, можуть стягуватись і додаткові витрати. На зазначені відносини поширюються загальні правила, визначені законом для інших видів зобов'язань по утриманню.

^ Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

Найбільш вдалим варіантом забезпечення нормальних умов розвитку дитині, позбавленій піклування її рідних батьків, є передача її на виховання у сім'ю.

Усиновлення - це прийняття усиновлювачем дитини у сім 'ю на правах сина чи дочки.

Питання передачі дітей на усиновлення, крім ^ Сімейного кодексу, врегульовані також Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р.

Усиновленою може бути особа віком від двох місяців і до досягнення нею повноліття (дитина), а у виняткових випадках і повнолітня особа. За загальним правилом, рідних братів та сестер при усиновленні роз'єднувати не можна. Внаслідок усиновлення встановлюються правовідносини, які повністю прирівнюються до батьківських, а правовідносини з рідними батьками припиняються, тому закон детально регламентує вимоги щодо особи усиновлювача, який, насамперед, має бути повнолітнім, повністю дієздатним і старшим від дитини не менш як на п'ятнадцять років.

Претендувати також на таку важливу роль у житті дитини не дозволяється особам, які обмежені у дієздатності чи визнаних недієздатними, позбавлених батьківських прав, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневро­логічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на деякі хвороби, небезпечні для дитини, а також тим, з яких повноваження усиновлювача уже були зняті за рішенням суду з їхньої вини. Переважне право серед інших стати усиновлювачем має громадянин України, в сім'ї якого дитина уже виховується певний час, який є родичем цієї дитини, чоловіком (дружиною) матері (батька) дитини, усиновлює кількох братів, сестер. Достатньою є наявність хоча б однієї з цих обставин. Подружжю надається перевага перед одинокими особами, оскільки все ж таки бажаним є виховання дитини у повноцінній сім'ї.





До умов усиновлення належить вимога щодо згоди на усиновлення рідних батьків дитини, самої дитини, опікуна (піклувальника) дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому перебуває дитина, а також згоди другого з подружжя на усиновлення дитини іншим з них.

Розгляд справи про усиновлення відбувається в судовому порядку і з набранням чинності рішення суду усиновлення вважається здійсненим. На підставі рішення суду про усиновлення можуть бути внесені зміни в актовий запис про реєстрацію народження дитини щодо відомостей про матір, батька, місце і дату народження, прізвище, ім'я, по батькові усиновленої дитини. З урахуванням цих змін видається нове свідоцтво про народження, а попереднє анулюється.

Над дітьми, які залишились без батьківського піклування, органом опіки та піклування або судом може також бути встановлена опіка чи піклування. Поряд із Сімейним кодексом порядок встановлення цих форм передачі дітей на виховання регламентований Цивільним кодексом і Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р.

Правовідносини, що виникають між опікуном (піклувальником) і підопічним, частково прирівнюються до батьківських, насамперед, щодо виховання дитини і представництва її інтересів. Над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, встановлюється опіка, а над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років - піклування.

^ Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має здібності та бажання до виховання дітей, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не суперечать інтересам дитини.

Функції опікуна чи піклувальника виконує дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому дитина постійно проживає. Опікун (піклувальник) повинен дбати про належний рівень виховання дитини, її психічний, фізичний, духовний розвиток, її здоров'я. Дитина, як правило, проживає у сім'ї опікуна (піклувальника), якщо не має власного житла. Якщо спілкування дитини з її родичами не суперечить її інтересам, опікун (піклувальник) не повинен цьому перешкоджати. Свої обов'язки він виконує безоплатно.

Опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування, які здійснюють контроль за його діяльністю, укладати угоди, а піклувальник давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі дрібних побутових. Такими є угоди, що вимагають нотаріального посвідчення, про відмову від майнових прав підопічного, поділ, обмін та продаж житла, видача письмових зобов'язань. Опікун не має права дарувати від імені підопічного. Сімейний кодекс закріпив ще одну форму передачі дитини, позбавленої батьківського піклування, на виховання в сім'ю - патронат. За договором про патронат орган опіки та піклування може передати таку дитину на виховання у сім'ю патронатного вихователя до досягнення дитиною повноліття. За виховання дитини така особа отримуватиме винагороду, розмір якої визначатимуть сторони за домовленістю. Закон вимагає наявності згоди самої дитини на укладення такого договору. Патронатний вихователь набуває права діяти від імені та в інтересах дитини так само, як опікун (піклувальник).



За бажанням дитини, що досягла 14 років, або вихователя договір про патронат може бути припинено, як і за взаємною згодою сторін чи рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків.

Договір про патронат може розриватися за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обоє 'язків або якщо міме ним і дитиною склалися стосунки, що перешкоджають виконанню обов'язків за договором.


Лекція №7

Основи адмінітративного права України

План

  1. Поняття, предмет та цілі адміністративного права

  2. Джерела адміністративного права

  3. Суб'єкти адміністративного права

  4. Поняття адміністративного правопорушення

  5. Підстави для адміністративної відповідальності

  6. Види адміністративних стягнень



Знати:

  • цілі, завдання, призначення та систему суб'єктів адміністра­тивного права;

  • основні функції та принципи державної служби;

  • правові акти управління, їх види та ознаки;

  • систему органів виконавчої влади та правові акти управління;

  • поняття адміністративного порушення, особливості нормативної і фактичної підстав адміністративної відповідальності

  • види адміністративних стягнень.






Скачати 2,68 Mb.
залишити коментар
Сторінка8/10
Дата конвертації30.09.2011
Розмір2,68 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх