М. В. Довнар-Запольський як декабристознавець icon

М. В. Довнар-Запольський як декабристознавець


Схожі



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6
скачать


ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................3

Розділ 1. Життєвий та творчий шлях М.Довнар-Запольського.........................6

1.1. Біографія видатного науковця М.Довнар-Запольського..............................6

1.2. Гурткова діяльність М.Довнар-Запольського.............................................13

Розділ 2. Науові дослідження вченого…...………............................................17

2.1. Загальні засади наукових здобутків М.В.Довнар-Запольського...............17

2.2. Дослідження проблеми економіки Росії ХVІ-ХІХ ст. в працях науковця………………………………………………………………………….24

2.3. М. В. Довнар-Запольський як декабристознавець......................................32

Розділ 3. Внесок Довнар-Запольського в українську архівну справу……….39

3.1. Діяльність Довнар-Запольського в галузі архівної справи........................39

3.2. Роль М. В. Довнар-Запольського у формуванні першого укр'аїнського

осередку фахової підготовки архівістів..............................................................43

Висновки...............................................................................................................73

Список використаних джерел та літератури………………..………….…..77

ВСТУП



Актуальність дослідження. Довнар - Запольський (2.6.1867 - 30.9.1934) - історик, етнограф та фольклорист, джерелознавець, архівознавець, археограф. Народився у місті Рєчиця Мінської губернії (Білорусь). Закінчив історико-філологічний факультет університету Св. Володимира у Києві. Учень В. Антоновича. Досліджував історію Кривицької та Дреговицької землі («Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до конца 12 столетия» (1891). З 1896 перебував у відрядженні у Москві, де працював на посаді приватного доцента Московського університету, співробітником Московського архіву юстиції. Результатом його наукових, пошуків стала публікація збірника документів з історії Литовсько-Руської держави ХІV-XIV ст. Виробив методичні принципи описування документів (найдоцільнішим вважав видавати описи архіву за рубриками; важливим принципом описування вважав точне збереження давньої термінології). З 1901р. по 1918р. стає професором. університету Св. Володимира у Києві. Один із засновників і перший директор Київського археологічного інституту (1916-1920рр), фундаментатор Київського, комерційного інституту (1918р.), завідувач підвідділу архівознавства, архівного відділення ВУКОПМИСу (1921р.), член колегії Головарху України (1921-1922рр).

До сьогодні ані біографія, ані наукова діяльність М. Довнар-Запольського не були ретельно дослідженні. Причиною цього стала значна критика вченого та його наукових поглядів в Радянські часи. Після розпаду СРСР про вченого неначе «забули». Його велика наукова спадщина не дивлячись на свою наукову значущість вивчена недостатньо. Сьогодні постає питання про актуальність дослідження біографії науковця і особливо його наукової спадщини.

Територіальні межи дослідження охоплюють територію України, Росії та Білорусії.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені часом життя М. Довнар-Запольського: 2.06.1867 - 30.09.1934.

Об’єкт дослідження український історик, етнограф та архівіст М. Довнар-Запольський.

Предмет дослідження – життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського.

Мета дослідження – визначення життєвого та творчого шляху, а також аналіз наукової та професійнної діяльності історика, етнографа та архівіста М. Довнар-Запольського.

Дане дослідження виходить з гіпотези, що М. Довнар-Запольський – відомий український історик, етнограф та архівіст, який став у істоків української фахової підготовки архівістів, доклав багато зусиль до введення в науковий обіг багатьох архівних документів, займався науковою діяльністю, результатом якої стали його статті, твори та монографії.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження необхідно було розв'язати такі завдання:

1. Проаналізувати життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського.

2. Дослідити наукову діяльнсть М. Довнар-Запольського.

3. Дослідити внесок М. Довнар-Запольського в українську архівну справу.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній ретельно та комплексно досліджено життя та наукова діяльність видатного українського історика та архівіста М. Довнар-Запольського. Жодного повного дослідження до цього здійснено не було, що й зумовлює наукову новизну дослідження.

^ Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи об'єктивності та історизму. Принцип історизму, як базисний, дозволяє розкрити процес становлення та діяльності органів міського громадського управління в продовж досліджуваного періоду. Принцип об'єктивності дає змогу здійснити неупереджене дослідження усього комплексу розглядаємих питань. При розв'язанні дослідницьких завдань автором були використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження: аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, а також генетичний, описовий і системно-структурний методи. Методи аналізу та синтезу дозволяють задіяти максимальну кількість джерел та досліджень, щоб виявити всю сукупність поглядів і забезпечити комплексність дослідження. Критичний аналіз історичних джерел дозволяє співставити документи різного походження з метою відтворення максимально точної картини подій. Сукупність всіх застосованих методів та принципів допомагає запобігти упередженості у висвітленні історичних подій, сприяє відображенню всього спектру суперечностей, які завжди притаманні історичному процесу.

^ Структура роботи: робота складається із вступу, трьох розділів та висновків до них, загальних висновків та переліку використаних джерел.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження та посилання можна використовувати у процесі навчання та у подальшій дослідницькій діяльності.

^ Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки, основні твердження та посилання можна використовувати для подальшої досліжницької діяльності, що має на меті вивчення розвитку архівної справи в Україні кінця ХІХ початку ХХ ст., біографії та професійної діяльності Довнар-Запольського, його творів та наукових розробок, висвітленні різноманітних тем, що входили до спектру об’єктів дослідження видатного історика та архівіста Довнар-Запольського.

^

Розділ 1.
Життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського




1.1. Біографія видатного науковця М.Довнар-Запольського


Митрофан Вікторович Довнар-Запольський народився 2 червня 1867 р. в Білорусії. Його батько, Віктор Мартинович, потомствений дворянин, в Мозирі мешкав на вулиці Покровській в будинку Бібермана . Мати, ім'я та по батькові якої не відомі, в 1886 р. проживала у Східній Пруссії. Митрофан спочатку навчався у Мінській гімназії, а з другого класу — в Мозирській прогімназії. Знання були тверді, наприклад, з історії мав річну «четвірку». «Відомість про успіхи, увагу, старанність і поведінку» зберегла свідчення про те, що він, як і більшість гімназистів, за розмови на уроках, неуважність, метушню в коридорах під час перерви частенько карався «арештом» від однієї до кількох годин. «Особливих нахилів до чого-небудь не помічено, крім пустого фразерства»,—записано в цьому документі [11,с.80].

На протязі другої та третьої чвертей в VI класі за успішністю Митрофан Довнар посідав четверте місце в класі. Але навчальний рік він закінчив невдало. «Не цілком задовільно 2 (два)» — таку перевідну оцінку з грецької мови отримав учень, а тому був залишений на другий рік у VI класі. Це, на думку чиновників Київського учбового округу, і стало причиною того, що М. В. Довнар-Запольський 18 червня 1885 р. припинив навчання у Мозирській прогімназії. Щоправда, студент Федір Бурчак стверджує, що переїзд Митрофана до Києва був запланований його батьком у зв'язку з «неможливістю тримати сина в іншому місті». У другій половині вересня 1885 р. Митрофан вступив до Київської 1-ї гімназії. Але навчався тут він недовго.

1 березня 1888 р. у 21-річного учня VIII класу другого відділення Митрофана Довнара, який в цей час проживав на квартирі пані Веселовської, інспектор гімназії А. Старков знайшов заборонені книги: «Лист М. І. Костомарова до видавця «Колокола» з передмовою М. Драгоманова, поему Т. Шевченка «Марія» з передмовою і примітками М. Драгоманова, «Громаду» — збірник український М. Драгоманова, збірник № 32 різноманітних статей, «Основу» — «Південноруський літературний вісник». Всі вилучені видання були передані до Педагогічної ради гімназії, яка 4 березня цього ж року прийняла рішення «виключити з гімназії» Митрофана Довнара-Запольського, заборонивши йому вступати «в інші навчальні заклади». Проте 14 березня рада «заслухала окрему думку законовчителя Михайла Златоверховника і вчителя Петра Іващенка» і була вимушена пом'якшити рішення від 4 березня, відмовившись від вимоги «заборони вступати в інші учбові заклади»[11,с.81].

Більшість членів Педагогічної ради дійшли висновку, що Митрофан Запольський, навчаючись ще в Мозирській прогімназії, «встиг заразитися шкідливим напрямком і, мабуть, залишився і в Київській 1-й гімназії в тім же дусі».

Подальша доля М. В. Довнара-Запольського за документами не простежується. У 1894 р. він закінчив історико-філологічний факультет університету св. Володимира і, як стипендіат «стипендії св. Кирила і Мефодія», мусив «прослужити викладачем в навчальному закладі міністерства народної освіти протягом шести років». М. В. Довнар-Запольський був «затверджений на посаді штатного викладача у приватній жіночій гімназії Ржевської у Москві». До викладання приступив 7 жовтня 1895 р.

Навчаючись, на історико-філологічному факультеті, М. В. Довнар-Запольський займався науковою працею. 15 вересня 1891 р. Імператорське товариство любителів природи, природознавства, антропології і етнографії присудило йому срібну медаль. Він був членом багатьох товариств, в тому числі і історико-філологічного при імператорському Харківському університеті.

За розпорядженням міністра народної освіти з 1 січня 1896 р. М. В. Довнара-Запольського залишають при університеті св. Володимира «для приготування до професорського звання по кафедрі російської історії» на два роки. Він активно досліджує архіви Москви, Петербурга, Варшави, одночасно працюючи ще деякий час викладачем приватної гімназії в Москві.

Витримавши на історико-філологічному факультеті університету св. Володимира протягом 1897—1898 рр. «установлене випробування на звання магістра російської історії», згідно з дозволом попечителя Московської учбової округи, М. В. Довнар-Запольський «зараховується в число приват-доцентів Московського університету по кафедрі російської історії». 29 травня 1901 р. «переведений до університету св. Володимира тим же званням, для читання лекцій по кафедрі російської історії» . Цього ж дня на історико-філологічному факультеті захистив магістерську дисертацію «Державне господарство великого князівства Литовського при Ягеллонах», за яку 18 листопада 1901 р. Вченою радою університету йому «присуджене звання магістра російської історії» .

Дослідник продовжує активно працювати над вивченням російської історії. Ним була підготовлена, а 27 травня 1905 р. на історико-філологічному факультеті публічно захищена дисертація «Нариси організації західно руського селянства в XVI ст.». Вчена рада університету 31 травня цього ж року «затвердила магістра М. Запольського-Довнара у присудженні йому факультетом ступеня доктора російської історії»[22,с.164]

Одночасно М. В. Довнар-Запольський в університеті св. Володимира організовує студентський етнографічний гурток. Серед його активних членів був відомий в майбутньому український декабристознавець В. М. Базилевич. Вчений читає публічні платні лекції по Товариству Нестора-літописця, поширюючи історичні знання, пропагує доробок свого вчителя В. Б. Антоновича. В листі, підписаному М. В. Довнаром-Запольським і М. І. Василенком, М. І. Петрову пропонувалося взяти участь у вечорі «для обговорення питання про видання збірника статей з історії та археології, присвяченого В. Б. Антоновичу.

М. В. Довнар-Запольський — організатор освіти в Україні. Ця проблема недостатньо досліджена нашою вітчизняною історичною наукою. В Державному архіві м. Києва зберігається справа «в. о. директора Київського комерційного інституту», фундатором якого і був вчений-історик. Спочатку він створив жіночі вечірні курси, які пізніше, з 1900 р., стали називатися Вищими жіночими комерційними курсами, а згодом перетворились в згаданий вище інститут, його директором з 27 червня 1908 р по 20 березня 1917 р. був М. В. Довнар-Запольський.

Звернемо увагу ще на один недостатньо вивчений факт біографії М. В. Довнара-Запольського. Історик жив і творив в Україні, де національне питання в період демократичної революції 1905—1907 рр. дістало значного розмаху. Мало кому відомо, що викладачі історико-філологічного факультету одноголосне вимагали відміни відомих актів царського уряду від 1876 р. і 1881 р. років, які вводили «обмежувальні міри відносно публікації книг малоросійською мовою». Рада університету св. Володимира, розглянувши звернення викладачів і професорів історико-філологічного факультету, прийняла рішення про необхідність створити комісію для «мотивування» цієї вимоги. До її складу увійшли: Дашкевич, Лобода, Перетц, Довнар-Запольський та інші. 11 березня» 1905 р. Рада університету заслухала доповідь комісії і текст направила міністру народної освіти. Але наукова і громадська діяльність, М. В. Довнара-Запольського в цей період потребує подальшого вивчення.

Довнар-Запольський входив до складу численних товариств та комісій - Археографічної комісії імперського Московського археологічного товариства, Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, Історичного товариства Нестора Літописця та ін. Автор понад 200 наукових праць. Одним із головних напрямів діяльності Довнара-Запольського була археографічна робота.

Тісно співпрацював з Київською тимчасовою комісією для розгляду давніх актів (дійсний член з 1908). Редагував 5-й том «Архива Юго-Западной России» - «Акты об украинской администрации XVI-XVII вв.», що включав широке коло джерел з проблем розвитку міст, торгівлі, системи управління в українських староствах. Підготував до друку 3 фундаментальні збірники документів з історії Волині XVI-XVII ст. («Акты по статистике и экономическому положению населения Волыни в XVI-XVII вв.»; друкувані примірники до сьогодні невиявлені). Значним був внесок Довнар-Запольського у справу підготовки кадрів архівних установ України. Як перший директор Київського археологічного інституту він прислужився становленню архівної справи освіти. Очолюваний ним впродовж 1918-1919 р. інститут фактично став першим в Україні синкретичним вищим навчльним закладом для підготовки архівістів, бібліотекарів, музеєзнавців, етнографів, культурологів. 1920-1922 р. обіймав посаду професора Харківського університу, розробив концепцію підготовки кадрів для архівних установ, яка полягала в організації диференційованих короткотермінових (тритижневих) курсів за прикладом західноєвропейських та тривалих (дворічних), що продовжували ідею археологічного інституту[23,с.132].

Зразковим у цьому відношенні Довнар-Запольський вважав принцип французської «Школи хартій» (невелика кількість слухачів з вищою освітою, їхня матеріальна забезпеченість та безкоштовне навчання). 1922 році переїхав до Баку, пізніше жив і працював у Мінську і Москві.

8 червня 1921 р. Народний комісаріат освіти БСРР призначив В.І.Пічету, учня М.В.Довнар-Запольського, ректором Білоруського державного університету. До викладання в ньому ректор запросив відомих учених, серед них був і Митрофан Вікторович. У 1925 р. він переїхав до Мінська і почав читати в університеті лекції з історії Білорусії та історії білоруського народного господарства. Довнар-Запольський, крім того, працював у Держплані БСРР та був одним із співзасновників, а згодом головою Археографічної комісії Історико-археологічної секції Інституту білоруської культури. У Білорусії він продовжив дослідження економічних проблем, насамперед історії народного господарства. У 1926 р. вийшла його праця з історії народного господарства Білорусії передвоєнної доби. У 1927 р. його учень Б.Курц опублікував на неї рецензію. Вказавши на деякі недоліки, рецензент відзначив актуальність дослідження, яке допомагало правильно підійти до розв'язання тогочасних господарських проблем, не втрачаючи історичної перспективи. М.В.Довнар-Запольський планував видати також підготовлену ще на початку 20-х років "Историю Белоруссии". Проте цей його задум залишився не реалізованим, бо політичні погляди вченого, його оцінки історичних подій не збігалися з офіційними. Гостра, далека від наукової, критика основних положень праці, часто з політичними звинуваченнями, змусила М.В.Довнар-Запольського восени 1926 р. переїхати до Москви. Він працював у Мосгубплані, викладав у Московському інституті народного господарства та Тимірязєвській сільськогосподарській академії. У 1929 р. йому призначили персональну пенсію. Проте вчений не збирався залишати наукову роботу, продовжував здійснювати свої великі творчі плани.

Посилення ідеологізації науки в Радянському Союзі призвело до фабрикації низки справ протии відомих учених. У деяких з них - "академічній справі" 1930 р. та в справі білоруських націонал-демократів пролунало прізвище М.В.Довнар-Запольського. Роботи вченого піддавалися жорсткій критиці: його звинувачували у неонародництві та націонал-демократизмі. Лише відірваність від Києва та Мінська, де його найбільше критикували, уберегла Довнар-Запольського від репресій.

В останні роки життя Митрофан Вікторович працював у НДІ хутрового господарства Наркомату зовнішньої торгівлі СРСР. Наближалися вибори дійсних членів Академії наук СРСР, і група вчених Москви та Києва висунула М.В.Довнар-Запольського кандидатом на обрання академіком. [26,с.175]

У той же час активізувалися і його недруги, з середовища яких вийшла розгромна стаття, опублікована в 1934 р. Написав її київський учений О.П.Оглоблін. Автор статті охарактеризував "буржуазного вченого" Довнар-Запольського як "основоположника нацдемівства" в білоруській історіографії та одного із лідерів білоруської контрреволюції, "речника махрового великодержавництва" в російській історіографії та вірного учня українського буржуазного історика В.Антоновича.

Політично заангажовані оцінки були дані О.Оглобліним і науковій школі М.В.Довнар-Запольського. Він визначив її велику політичну небезпеку як "школи фашистського напрямку" і як "буржуазно-націоналістичну історичну школу", яка простувала "від нацдемівства до націонал-фашизму з певним досвідом контрреволюційної діяльності". Автор статті вказав на необхідність рішучої боротьби з нею, визначивши це як "одне з чергових завдань радянської історичної науки". Статтю О.П.Оглобліна М.В.Довнар-Запольський, за даними І.Верби сприйняв відверто болісно, що й прискорило його смерть.

Помер Митрофан Вікторович З0 вересня 1934 р. від нападу "грудної жаби". 2 жовтня того ж року в газеті "Известия" з'явився короткий некролог на його смерть. У кінці 30-х pp. були репресовані майже всі його учні з Київського університету, хто до того часу ще залишався в живих. На довгі роки в радянській історіографії ім'я М.В.Довнар-Запольського та його наукова спадщина були забуті. Залишаючись і до цього часу малодослідженими, його наукові праці становлять значний інтерес для сучасної історичної науки.





Скачати 0.92 Mb.
залишити коментар
Сторінка1/6
Дата конвертації30.09.2011
Розмір0.92 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх