Г. Д. Берегова д І ловаукра ї нськамов а icon

Г. Д. Берегова д І ловаукра ї нськамов а


2 чел. помогло.
Загрузка...
страницы: 1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
повернутися в початок
скачать
^

Велика літера в складноскорочених словах



1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) 3 великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: ^ Укрінформ, Укрпрофрада, Укрсоцбанк.

б) 3 малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райвно, райрада.

2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (іні­ціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, УРП, УТН, ВНЗ.

  • Скорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами: загс (до загсу), неп (під час непу). Такі слова звичайно підмінюються.

  • Так само відмінюються ініціальні скорочення типу БАМ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з БАМу, на КАМі, з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.


^ Написання географічних назв


1. У двослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, якщо воно означає той об’єкт, про який ідеться у назві: Чорне море, Ішимський степ (те саме маємо і в кількаслівних назвах: Велика Піщана пустеля, Велике Ведмеже озеро). Коли ж такої змістової відповідності немає, усі слова географічної назви пишуться з великої літери: м.Гола Пристань, р.Весела Долина, м. Судова Вишня, м. Красний Лиман, мис Великий Фонтан (у Чорному морі), Конопляний Яр (ріка в басейні Дону) та ін.

2. Російські географічні назви, як правило, в українській мові передаються побуквенно (транскрибуються): ^ Ветлуга – Ветлуга, Онега – Онега, Пинега – Пінега, мыс Дежнева – мис Дежнєва та ін. Якщо російська назва містить суфікси – ск – , – ик – , – ич – , – иц –, – ищ – , то при написанні українською мовою у цих назвах російські суфікси замінюються українськими відповідниками – ськ – ,– ик – , – ич – , – иц – , – ищ – (Верхоянск – Верхоянськ, Березники – Березники, Углич – Углич, Мытищи – Митищі та ін.).

3. Проте якщо російська географічна назва становить собою прикметник, який всіма своїми складниками збігається з відповідним українським прикметником, то тут відбувається повна заміна російського слова його українським відповідником, наприклад: река Белая – річка Біла, поселок Лесной – селище Лісне, село Негорелое – село Негоріле, село Сенное – село Сінне та ін.

4. В українській мові назви міст, сіл, селищ, рік, озер та ін. відмінюються в обох частинах: у місті Харкові, у селі Моринцях, біля річки Ворскли, на озері Ладозькому та ін.

Назви станцій звичайно не відмінюються: на станції Полтава – Південна, біля роз’їзду Петрівка, на станції Ромодан та ін.

Існує тенденція у ділових паперах не відмінювати власні географічні назви, щоб вказати вихідну офіційну назву географічного пункту в називному відмінку. Таке вживання в текстах офіційного характеру цілком виправдане, бо дозволяє уникнути можливої двозначності.

  • У геологічних звітах, у практиці топографів (у картографуванні), у військових зведеннях і наказах географічні власні назви ніколи не узгоджуються в непрямих відмінках з загальними іменами, а зберігають вихідну форму – називний відмінок.

5. У документах не відмінюються й ті географічні назви, які складаються з двох слів – прикметника та іменника (до села Броницька Гута, за містом Кам’янка – Бузька), хоч у загальнонародній розмовній мові такі назви, як правило, відмінюються в обох частинах (до села Броницької Гути, за містом Кам’янкою – Бузькою).

6. Назва гір, островів, півостровів, мисів та ін. теж не змінюється, якщо перед нею є слово гора, острів, півострів та ін. (поблизу гори Говерла, біля півострова Крим). Виняток становлять назви, які мають форму прикметника: на горі Благодатній, над мисом Північним.

^ Правопис імен і прізвищ


Імена


1. Українські, російські й білоруські імена мають, як правило, візантійське походження; їх давала церква в канонічній, однаковій для всіх трьох народів формі. Українські й білоруські імена протягом віків поступово змінювалися й відходили від канонічних (порівняйте: Алексей і Олексій, Олекса; Бестафій і Остап, Агрипана і Горпина та ін.) – Пізніше ці народні варіанти канонічних імен були визнані офіційними особовими іменами українців і білорусів. Тому, коли виникає потреба в перекладі, то в російському тексті українські й білоруські імена передаються їх російськими відповідниками, і навпаки – російські й білоруські імена в українському тексті передаються їх українськими відповідниками.

  • У російській мові для передачі національної приналежності письменників, акторів інших народів дозволяється відступ від традиції (тобто зберігається білоруське чи українське написання імен: Павло Тичина, Пятрусь Бровка, Микола Бажан, Наталя Ужвий та ін ).

2. Значні труднощі становить написання імен народів Сходу. Звичайно такі імена Супроводжуються словами на позначення родинного стану, соціальних стосунків, поваги та ін. Ці слова можуть писатися з іменами разом, окремо і через дефіс.

а) Разом з власною назвою пишуться слова бай, бібі, заде, джан (Марабай, Подшобібі, Гусейнзаде, Алімджан);

б) через дефіс пишуться слова ага, ака, бек, паша, хан, мелік (Мустафа – ага, Хайдаркул – ака, Касум – бек, Осман – паша, Аюб – хан);


Імена по батькові


1. Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою суфікса -ович: Ігорович, Гордійович, Васильович, Семенович, Олексійович, Костьович (Костянтинович), Сидорович, Сергійович, Сеньович (Семенович).

2. При утворенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а) (після голосних -ївн(а)): Борисівна, Гордіївна, Петрівна, Тимофіївна, Кузьмівна, Миколаївна.

3. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх просто слід запам’ятати:

Григорій - Григорович, Григорівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Сава – Савич ( -ович), Савівна

Микита - Микитович, Микитівна

Кузьма - Кузьмич, Кузьмівна

Микола – Миколайович, Миколаївна

Лука – Лукич, Луківна

Хома - Хомич, Хомівна

Яків – Якович, Яківна.

4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються на (-івн)и (-ївн)и, у давальному – (-івн)і, (-ївн)і: Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної, Пилипівної), Марії Петрівні (неправильно: Петрівній, Пилипівній), Ользі Пилипівні.


Прізвища


1. Українське прізвище, якщо воно походить від загального слова, пишеться так, як це загальне слово: Різниченко – як різник, Лиходій – як лиходій, Світличний – як світлиця, Смішко – як сміх, Остапенко – як Остап, Заєць – як заєць, Дяченко – як дяк та ін. Проте можна зустріти людей, у документах яких написано: Рєзніченко, Лиходей, Светличний, Смешко, Астапенко, Заяць, Дьяченко та ін. На жаль, замість того, щоб виправити ці неграмотні написання, дехто відстоює їх, не розуміючи, що виникли такі написання через неграмотність, неуважність, низьку мовну культуру тих, хто записував прізвище в документі.

2. Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються. Нагадаємо деякі складні випадки відмінювання:

– чоловічі прізвища типу Андрухів (Андрійків, Василів, Васильків, Васьків, Герасимів, Іванців, Яцьків та ін.) відмінюються за таким зразком: Андрухів, Андрухова, Андрухову, Андруховим, при Андрухові (напр.: видана п. Андрухову...);

– чоловічі прізвища типу Стефанишин (Ковалишин, Яцишин, Федоришин, Якубишин та ін.) відмінюються за таким зразком: Стефанишин, Стефанишина, Стефанишину, Стефанишина, Стефанишиним, при Стефанишину;

– чоловічі прізвища типу Іваньо (Леньо, Павцьо, Юрко, Бадзьо та ін.) відмінюються за таким зразком: Іваньо, Іваня, Іваневі (Іваню), Іваня, Іванем, при Іваневі (Іваню, Івані);

– якщо чоловіче прізвище збігається з назвою професії, то виникає потреба розрізняти їх: у загальній назві при відмінюванні відбувається перестановка голосного і приголосного (швець – шевця, жнець – женця); у прізвищах ці зміни можуть і не відбуватися; Швець – Швеця – Швецем, Жнець – Жнеця – Жнецем та ін.;

– у чоловічих прізвищах типу Муха, Солоха, як і в загальних назвах цього типу, обов’язковим е чергування (Муха – Мусі, Солоха – Солосі).

Слід намагатися у документах ставити ці прізвища у вихідній формі (доцент Муха І. П.);

– якщо чоловіче прізвище за написанням і звучанням повністю збігається з назвами тварин і неживих предметів, то може так трапитися, що в офіційному документі таке прізвище викличе комічний ефект (...погодьте з п. Левом... видано п. Зайцю...) і різко знизить стиль викладу. Щоб уникнути цього, такі прізвища слід вживати обов’язково в поєднанні з ім’ям, іменем по батькові, ініціалами, назвою посади, званням та ін. (повідомлення проф. І.В.Сороки, здійснено головним інженером О.П.Дубиною, за розпорядженням директора заводу тов. Криси С.М. ...). У практиці можна зустрітися з невідмінюванням таких прізвищ, що є порушенням норми (проте в окремих випадках воно може допускатися).

3. Жіночі прізвища на приголосний –й та на –о в українській мові не відмінюються.

Слід мати на увазі, що:

– жіночим відповідником до чоловічого прізвища типу Василишин може бути і (Ганна) Василишин – невідмінюване, і (Ганна) Василишина – відмінюване прізвище. Відмінюється останнє за таким зразком: Василишина, Василишиної, Василишиній, Василишину, Василишиною, при Василишиній;

– завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів: Угрин, Сербин, Литвин, Волошин (не відмінюється і жіноче прізвище Логвин; воно відповідає чоловічому особовому імені).

4. Російські прізвища по–різному передаються в українській мові:

– якщо у російських прізвищах є суфікси, що мають відповідник в українській мові, то при передачі прізвища українською мовою суфікси замінюються: Маринский – Маринський, Свешников – Свєшников, Мазуркевич – Мазуркевич;

– якщо в українській мові такого точного відповідника немає, то російський суфікс зберігається, набуваючи при цьому деяких українських фонетичних рис: Петров – Петров, Беляев – Бєляєв, Ведемеев – Ведемєєв;

– залежно від наголосу пишеться після шиплячих або Карташов, Торгашов, Грачов, або Балмашев, Кардашев, Кудашев; після інших приголосних: Могильов, Шеверьов, Шмельов або Шеверєв, М’ятлєв, Каменєв;

– російські прізвища типу Донской, Крамской, Заводской, Морской зберігають і в українській мові закінчення – ой при заміні російського суфікса –ск– українським –ськ– : Донськой, Крамськой, Заводськой, Морськой та ін.;

– апостроф у російських прізвищах ставиться тоді, коли це російське прізвище має відповідник – загальну назву – в українській мові, наприклад: П’ятаков (бо п’ ята), Рум’янцев (бо рум’яний), П’ятницький (бо п’ятниця): проте без апострофа пишемо прізвища Бялик, Бякін, Лясецький та ін.;

– якщо в основі російського прізвища є голосний и (Слепин, Жижин), то в українській мові ці прізвища пишуться неоднаково, залежно від того, з якими загальними словами вони збігаються. Порівняйте: рос. Зимин (зима); укр. Зимін (зима); рос. Милонов (милый); укр. Милонов (милий); рос. Виноградов (виноград); укр. Виноградов (виноград). Але рос. Тихвинский (Тихвин); укр. Тіхвінський (бо Тіхвін).


^ Подвоєння приголосних в іншомовних словах


Власні назви


Загальне правило: власні запозичені слова зберігають подвоєння приголосних (Діккенс, Руссо, Торрічеллі, Фламмаріон, Шіллер; Бетті, Джонні; Андорра, Голландія, Міссурі та ін.).

Винятки:

а) не зберігається подвоєння у багатоскладових власних назвах у кінці слів (Гартман, Браззавіль);

б) не зберігається подвоєння в українських особових іменах візантійського походження: Авакум, Інокентій, Іполит, Калістрат (пор. у російській мові: Аввакум, Иннокентий, Ипполит, Каллистрат); зберігається подвоєння лише у двоскладових жіночих іменах (Ганна, Жанна, Нонна, Інна, Елла, Алла, Васса та ін.).


^ Загальні назви


Правило: у загальних назвах подвоєння не зберігається (акумуляція, атестат, бароко, ват, група, інтелектуальний, інтермецо, каса, клас, комісія, маса, сума, фортисимо та ін.).

Винятки:

а) подвоюються приголосні у місці зіткнення двох частин слова у запозиченнях: перцепція і апперцепція, міграція і імміграція, революція і контрреволюція, реалізм і сюрреалізм; у запозичених словах з українськими компонентами: наддіафрагмальний, контррозвідка, транссибірський;

б) подвоюються приголосні у назвах народів, співвідносних з власними назвами: ассамець (Ассам), ассирієць (Ассирія), марокканець (Марокко); це правило поширюється й на прикметники: ассамський, ассирійський;

в) зберігається подвоєння в окремих власних назвах: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.


^ Написання через дефіс

У ділових паперах доводиться найчастіше зустрічатися з такими випадками написання через дефіс:

1. Через дефіс пишуться складні слова, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 35-тисячний, 2,5-мільйонний, 26-кілометровий, 250-річчя.

2. Спеціальні терміни та найменування, першим компонентом яких є назва окремої літери (х-промені, к-частинка, п-подібний), абревіатури типу ІЛ-18, ТУ-134, Т-54 також пишуться через дефіс.

3. Запозичені елементи, які в нашій мові виконують роль префіксів, пишуться зі словами разом (антиісторичний, суперобкладинка, інфрачервоний, екстраординарний та ін.), проте коли такий префікс приєднується до власного імені, він пишеться з цим іменем через дефіс: „Анти-Дюринг”, пан-Європа, пан-Америка (прикметники, утворені від таких іменників, пишуться разом: антидюрингівський, пан’європейський, панамериканський).

4. Через дефіс пишуться складні слова, утворені з двох іменників без сполучної голосної: стоп-кран, дизель-мотор, фільтр-прес.

5. Через дефіс пишуться подвійні особові імена або прізвища: Ніколаєва-Терешкова, Гулак-Артемовський, Хосе-Марія, Марія-Тереза та ін.

6. Якщо географічна назва утворена поєднанням імені й прізвища за допомогою сполучного звука, вона пишеться через дефіс: місто Івано– Франківськ, село Михайло-Коцюбинське; якщо ж сполучного звука немає – географічна назва пишеться як два окремих слова: селище Лев Толстой (у прикметниках, утворених від таких географічних назв, дефіс є скрізь: дизель – моторний, Івано-Франківський, Лев-Толстовський).

7. Через дефіс пишуться складні прикметники сурядного типу, в яких є сполучний звук о : агітаційно-пропагандистський, копіювально-фрезерний, поперечно-стругальний та ін.

8. Проте якщо складний прикметник утворився на базі стійкого словосполучення, що означає єдине поняття (здебільшого це терміни), то він пишеться разом: первіснообщинний (первісна община – історичний термін), народнопоетичний (народна поезія – літературний термін), народногосподарський (народне господарство – термін політекономії).

9. Через дефіс пишуться складні прикметники, перша частина яких закінчується на -ико (-іко), -ово (-єво), наприклад: історико-літературний, героїко-революційний, зерново-бурякова (сівозміна), садово-городня (бригада) та ін.

10. Прикметники, утворені від двослівних географічних назв (“прикметник + іменник”), пишуться разом: червонооскільський (від Червоний Осксіл), великосорочинський (від Великі Сорочинці), староушицький (від Стара Ушиця). Проте коли прикметник у складі географічної назви має присвійні суфікси ( -ів, -їв, -ин, -ін, -ов, -ев, -ев) або суфікс -ський ( -цький, -зький), тоді між частинами складного прикметника ставиться дефіс: козачо-лопанський (від Козача Лопань), лисячо-байрацький (від Лисячий Байрак), липово-долинський (від Липова Долина), вільшансько-дільський (від Вільшанський Діл) та ін.

11. Чітко відрізняються за написанням такі два типи прикметників:

– складні прикметники типу “іменник + дієслово” пишуться разом: бавовнозбиральний (бавовну збирати), гайконарізний (гайки нарізувати), зубошліфувальний (зуби шліфувати);

– складні прикметники типу “іменник + прикметник” пишуться через дефіс: м’ясо-молочний, м’ясо-вовняний, м’ясо-рослинний, торфо-болотний, зерно-кормовий та ін.


^ Написання скорочених слів


У зв’язку з обмеженістю місця в документі багато слів і зворотів пишеться в ньому скорочено. Правила скорочення слів у текстах ділових паперів закріплено державним стандартом.

1. Згідно з цим стандартом після скороченого написання одиниць виміру не ставиться крапка: кг (кілограм), г (грам), т (тонна), см (сантиметр), м (метр), га (гектар), ц (центнер), сек (секунда), св (свічка), год (година) та ін. Нагадуємо, що одиниці виміру скорочуються лише після числових назв.

2. В оголошеннях, листах, повідомленнях та ін. за правописом після скороченої форми слова на означення одиниць часу (година, хвилина, секунда) крапка ставиться. Так, в оголошенні треба писати: Збори відбудуться о 15 год. 45 хв.

3. Назви географічних понять скорочують перед словом, до якого вони належать: с. Сестренівка, ст. Махаринці, пошт. відд. Козова, а також після цього слова: Козятинський р-н, Вінницька обл., Білопільська с. р. та ін.

4. Назви вчених ступенів, звань, посад і професій можуть скорочуватися безпосередньо перед прізвищем: акад. Богомолець, інж. Семанюк, проф. Плющ. Найпоширеніші типи скорочень тут: акад., проф., доц., чл.-кор., інж., в. о. (виконуючий обов’язки), пом. (помічник), зав. (завідувач) та ін.

5. Усталені також текстові скорочення загального характеру: с. (сторінка), гл. (глава), ч. (частина), ін. (інші), див. (дивись), і т. ін. (і таке інше), ц. р. (цього року) та ін.

6. Скорочуватись (практично) може будь-яке слово тексту (найзагальнішою вказівкою на текстове скорочення служить крапка). Не скорочуються назви процесів, види робіт, які звичайно виражаються віддієслівними іменниками (вивіз, відрядження, аналіз, складання методики, введення дослідження, зобов’язання та ін.).

7. Написання скорочень у межах тексту документа повинне бути уніфіковане (не можна: завод “Червоний екскаватор”, з-д “Червоний екскаватор”, з-д “Черв, екск.” в одному документі). Нагадуємо, що скорочені назви трестів, комбінатів, об’єднань, підприємств пишуться у лапках і не відмінюються, якщо перед ними стоять родові назви типу “трест”, “комбінат” та ін. (фірма “Світанок” – фірми “Світанок” – фірмою “Світанок” та ін.). При відсутності родових назв найменування цього типу пишуться без лапок і відмінюються (Уралмаш – Уралмаша – Уралмашем та ін.).

8. Написання ініціалів у межах документа теж повинно бути уніфіковане (не можна: Ів.Ів.Скачук, І.І.Скачук, І.Скачук у тому самому документі).

9. Скорочення не повинно бути незрозумілим (наприклад: бук. – буксир, бух. – бухта) або двозначним (наприклад, на початку речення написання Т.Савченко може бути прочитане і як товариш Савченко і як Тимофій Савченко, тому треба було написати Пан Савченко). Ще раз нагадуємо, що слово “пан” скорочується так: на початку речення: П., всередині речення: п. Слово “пани” скорочується лише всередині речення: пп. На початку й у кінці речення пишеться повне, нескорочене слово “пани”.


^ Написання в лапках і без лапок


1. Без лапок і з малої літери пишуться слова на означення предметів і понять, які колись були власними назвами: ампер, браунінг, вольт, кольт, маузер, рентген та ін.

2. Без лапок і з малої літери пишуться назви нових виробів, порід тварин, видових назв рослин: червона степова порода корів, японська вишня, башкирський кінь та ін.

3. Усталені, кодифіковані у словниках і довідниках назви сортів злакових та інших культур пишуться без лапок, але з великої літери: вишня Краса Півночі, пшениця Новоукраїнка 83, цукровий буряк Верхняцький 20, яблуня Кандиль – китайка та ін.

4. У лапках і з великої літери пишуться назви, які тяжіють до власних імен або є власними іменами, використаними для називання загальних понять: сигарети “Славутич”, вино “Лідія Каховська”, мінеральна вода “Боржомі”, пароплав “Адмірал Нахімов”, фірма “Світанок” та ін.

5. З великої літери і в лапках пишуться назви марок машин (“Москвич”, “Запорожець”, “Чайка”, “Побєда”), хоч можуть писатися і з малої літери (“москвич”, “запорожець”, “чайка” та ін.).


^ Технічні правила переносу


Як уже згадувалося, в тексті ділового папера слід уникати переносів; проте зовсім уникнути їх неможливо, тому нагадуємо головні правила переносу:

      • слова з одного рядка в другий слід переносити складами;

      • не розриваються: сполучення літер йо, ьо; односкладові префікси та частка най– ; сполучення літер, що позначають один звук (дж, дз); ініціальні абревіатури, комбіновані абревіатури; не відриваються ініціали від прізвищ, а також назви посад, звань та ін. від прізвищ; скорочені назви мір від цифр; граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (5-й, 3-му); умовні графічні скорочення типу вид-во, т-во і т. д., та ін.; не розриваються числа, знак номера і число;

      • не переносяться в наступний рядок розділові знаки.


^ Правила оформлення цитат


1. Цитований текст повинен наводитися в лапках без найменших змін. Пропуск слів, речень або абзаців без спеціальної вказівки на це неприпустимий (на місці пропущених слів повинні ставитися три крапки). Не дозволяється заміняти слова, бо заміна навіть одного слова (хоча б і дуже близьким йому синонімом) може змінити зміст цитати.

2. У цитаті зберігаються всі особливості авторського написання (насамперед у тих випадках, коли зміна призводить до викривлення змісту висловлення).

3. Цитування повинно бути повним.

4. Не слід об’єднувати в одне ціле кілька цитат, узятих із різних місць того самого джерела, хоча б вони були й логічно пов’язані, й однорідні за матеріалом. Кожна така частина тексту повинна оформлятися як окрема цитата.

5. Усі цитати повинні супроводитися вказівками на джерело (це дозволяє в разі потреби перевірити правильність цитування, підвищує відповідальність за цитований текст).

6. Звичайно, вказівки на джерело робляться у підрядкових примітках, проте у службовій документації одноразового призначення джерело вказується в тексті (така вказівка звичайно береться в дужки, розділові знаки ставляться після дужок). Якщо вказівка на автора цитати або на джерело її стоїть не безпосередньо за нею, а нижче (як підпис), то після цитати ставиться крапка.


^ Оформлення бібліографії


Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці мають неоднакове призначення: одні виконують реєструючу функцію, інші рекомендують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.

Реєструюча бібліографія знайомить читача з назвами усіх книг, які стосуються певного питання чи проблеми. Бібліографія цього типу найчастіше зустрічається в науковій літературі.

У науково – популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною проблемою.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. Часом автори після цитати в тексті ставлять в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщують список літератури, на яку було зроблено посилання. Тоді перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга цифра – сторінку, з якої взято цитату. Обов’язковою вимогою є послідовне дотримання обраного способу оформлення.

У ділових паперах найчастіше використовуються підрядкові посторінкові виноски.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковим: алфавітним, тематичним, хронологічним. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу. Усі відступи від цих правил мають бути обґрунтовані.

Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку:

а) автор (прізвище, ініціали);

б) назва (заголовок, підзаголовок);

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання).

Наприклад:

^ Рабинович П.А. Кореспонденція і діловодство. Підручник для сільськогосподарських технікумів. – К.: Вища школа, 2003.

Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті в лапках вказується назва газети, журналу, збірника; рік видання, номер.

Наприклад:

Уривський В.Г. Впроваджуємо нові ГОСТи на організаційно – розпорядчу документацію // Архіви України. – 1994. - № 6.

Якщо це підрядкова примітка, яка стосується вжитої в тексті цитати, то вона оформляється так само, лише в кінці її вказується ще й сторінка, з якої взято наведені слова (с. 57).

У бібліографії дозволяються загальноприйняті скорочення; наприклад: ГАУ – Головний архів України.

Назва видавництв у лапки здебільшого не береться (Дніпро, Економіка, Айлант та ін). Місце видання вказують повністю (Херсон, Харків, Львів, Іжевськ, Алма-Ата та ін.), лише Москва та Київ позначаються першими літерами (М., К.).

Прізвище автора й назва твору (заголовок і підзаголовок) відділяються крапками; компоненти вихідних даних – комами, у кінці бібліографічного опису ставиться крапка.


^ Запитання та завдання для самоконтролю:






  1. Які власні назви найчастіше вживаються в ділових паперах?

  2. Розкажіть про вживання великої літери у власних назвах. Наведіть приклади.

  3. Які назви пишуться з малої літери? Наведіть приклади.

  4. Розкажіть про вживання великої літери у складноскорочених назвах. Наведіть приклади.

  5. У яких випадках у дослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, а у яких – з великої?

  6. Як передаються в українській мові російські географічні назви?

  7. Які географічні назви не відмінюються в українській мові?

  8. За допомогою яких суфіксів творяться чоловічі та жіночі імена по батькові?

  9. Які імена по батькові творяться не за правилом?

  10. Як пишуться українські прізвища, що походять від загального слова?

  11. Як відмінюються чоловічі прізвища, що закінчуються на приголосний?

  12. Чи відмінюються жіночі прізвища, що закінчуються на -й, -о, приголосний?

  13. Як передаються в українській мові російські прізвища?

  14. За якою закономірністю відбувається подвоєння приголосних у словах іншомовного походження?

  15. Запам’ятайте винятки з правил про подвоєння приголосних у словах іншомовного походження.

  16. З якими випадками написання через дефіс найчастіше доводиться стикатися під час укладання текстів ділових паперів?

  17. Які географічні назви пишуться через дефіс?

  18. Розкажіть про написання іменників і прикметників через дефіс.

  19. Назвіть правила скорочення слів.

  20. Як пишуться скорочені слова?

  21. Розкажіть про написання в лапках і без лапок.

  22. Запам’ятайте технічні правила переносу.

  23. Назвіть правила оформлення цитат.

  24. Як оформляється бібліографія?




Література:


  1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990.

  2. Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для відомств і громадян. – Донецьк: Сталкер, 1997. – 352 с.

  3. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М.: Высшая школа, 1980.

  4. Дослідження з української діалектології: Збірник наук. праць / Відп. ред. П.Ю.Гриценко. – К.: 1991.

  5. Зубков М.Г. Сучасне українське ділове мовлення. – Навчальний посібник для вищих та середніх та спеціальних навчальних закладів. – Харків: Торсінг, 2001.

  6. Ильяш М.И. Основы культуры речи. – Киев-Одеса: Высшая школа, 1984.

  7. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1977.

  8. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Підручник. – К.: Академія, 1999.

  9. Культура української мови. Довідник / Ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.

  10. Любимець Л.П. Ділові папери. – К.: Рад. школа, 1981. – 78 с.

  11. Основы культуры речи. Хрестоматия / Сост. Л.И.Скворцов. – М.: Высшая школа, 1984.

  12. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення.- К.: Либідь, 1997.

  13. Маратова А.Ф. Мова сучасних ділових документів. – К.: Наукова думка, 1981. – 140 с.

  14. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 1992. – 399 с.

  15. Пентилюк М.І. Критерії ділового мовлення студентів // Зб. наук. праць.- Херсон: Айлант. - 1998.- Випуск 1. – С.161-163.

  16. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994.

  17. Пентилюк М., Іващенко О., Гайдаєнко І. Культура писемного ділового мовлення (методичні поради). – Херсон, 1999.

  18. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976.

  19. Пилинський М.М. Основні критерії норми літературної мови// Мовознавство.- 1968.- № 4, № 6.- С.66-75, с.54-63.

  20. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К.: МАУП, 1998. – 248 с.

  21. Український правопис / АН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні, Інститут української мови; 4-е вид., випр. й доп. – К.: Наукова думка, 1994. – 240 с.

  22. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / укл. : С.П.Бибик, Л.І.Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ „Рідна мова”, 1997. – 399 с.

  23. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – К.: Літера, 2000.

  24. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 1994. – 254 с.

^ МОДУЛЬ ІІІ


УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ


1. Види усного ділового мовлення

2documents. Спілкування в колективі

  • Морально-етичні норми управлінської структури

  • Етичні вимоги до стосунків керівника та підлеглого

  • Етичні правила зовнішньої культури поведінки

  • Вимоги технічної естетики

^ 3. Прийом вiдвiдувачiв

  • Графік прийому

  • Час прийому

  • Місце очікування

  • Робочий стіл працівника

  • Стиль поведінки

  • Правила для відвідувачів

^ 4.Телефонна розмова

  • Специфіка ділової розмови по телефону

  • Момент встановлення зв’язку

  • Виклад справи

  • Закінчення розмови

^ 5.Ділові засідання ( наради )

  • Роль засідань

  • Види нарад

  • Час проведення наради

  • Регламент наради

  • Підготовка наради

  • Поведінка головуючого

  • Ухвала зборів






залишити коментар
Сторінка9/14
Дата конвертації04.07.2012
Розмір3.62 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
плохо
  2
отлично
  6
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх