Конспект лекцій icon

Конспект лекцій


Схожі
Конспект лекцій...
Конспект лекцій...
Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисциплін Економічна інформатика для студентів...
Конспект лекцій...
Конспект лекцій...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Херсонський національний технічний університет...
Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний...
Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми...
Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми...



Загрузка...
страницы:   1   2   3



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії і соціології


Реєстр. № 8/929 – 27.10.08


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

(опорний конспект лекцій)

з дисципліни: Релігієзнавство

для студентів: І курсу

для спеціальності: Програмне забезпечення автоматизованих систем

Компютерні системи та мережі

напряму підготовки: 6.050103 Компютерна інженерія

6.050102 Програмна інженерія

галузі знання: 0501 Інформатика та обчислювальна техніка

для спеціальності: Фізична та біомедична електроніка

напряму підготовки: ^ 6.050801 Мікро- та наноелектроніка

галузі знання: 0508 Електроніка

факультету: кібернетики

Херсон -2008 р.

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни «Релігієзнавство», для спеціальностей «Програмне забезпечення автоматизованих систем», «Комп’ютерні системи та мережі», напрямів підготовки 6.050103 «Комп’ютерна інженерія», 6.050102 «Програмна інженерія»,

для спеціальності «Фізична та біомедична електроніка», напряму підготовки «6.050801 Мікро- та наноелектроніка».



Укладач: к.філос.н., доцент Кудрявцева Наталя Сергіївна

кількість сторінок: 31


Затверджено

на засіданні кафедри філософії і соціології

протокол № ^ 1 від 29 серпня 2008р.

Зав. кафедри _____________В.К. Коробов


Лекція 1. Релігія та суспільство



  1. Поняття та сутність релігії:

а) богословсько-теологічне дослідження релігії;

б) філософський аналіз релігії;

в) наукові теорії дослідження релігії.

  1. Виникнення релігії:

а) формування релігійних уявлень;

б) соціальні, гносеологічні, онтологічні та психологічні чинники релігії;

в) основні теорії походження релігії.

  1. Основні структурні елементи релігії:

а) релігійна свідомість;

б) релігійний культ;

в) релігійні організації.

  1. Функції релігії.



    1. Поняття та сутність релігії

Термін “релігія” як означення відношення “людина-Бог” був запроваджений у ХV – ХVІ ст. Тоді його вживали тільки в теїстичному значенні, без урахування усіх особливостей феномену, який він позначав. Осмислений погляд на релігію як особливий феномен був започаткований філософією Нового часу, в чому найбільша заслуга німецьких філософів Фрідріха-Іммануіла Канта (1724–1804), Ернеста-Даніеля Шлейєрмахера (1768–1834), Фрідріха Енгельса (1820–1895), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770–1831), Людвіга-Андреаса Фейєрбаха (1804–1872), Карла Маркса (1818–1883), французького філософа Огюста Конта (1798–1857), англійських філософів Девіда Юма (1711–1776), Герберта Спенсера (1820–1903) та інші.

Походить термін “релігія” з латини (religeo – набожність), охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, предмет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, вищим, надлюдським – Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу.

Релігія – духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
^

Поняття “релігія” безпосередньо пов’язане з поняттям “Бог”. Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.

Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вищим над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу, хоч і не належить до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), тобто він перебуває поза межами конкретного іманентного (замкненого) кола свідомості.


Бог – верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.


Існують такі концепції релігії:

1.теологічні;

    1. філософські;

    2. соціологічні;

    3. біологічні;

    4. психологічні;

    5. етнологічні.

Вони тісно взаємодіють між собою, користуючись дослідницьким інструментарієм одна одної, взаємозбагачуючись і взаємо коригуючись.

^ Богословсько-теологічні концепції. Теологія (teos – Бог, logos – вчення) – вчення про Бога і богослов’я – наука про уславлення Бога є історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися внаслідок намагання пояснити, зрозуміти релігію “зсередини”; зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, догматичні формули. До них належать:

  1. догматика – системний виклад положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними;

  2. екзегетика – (грец. ezegeomai – витлумачую, пояснюю) – тлумачення біблійних текстів;

  3. каноніка – теорія церковного права та інші.

Теологія безпосередньо пов’язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання.

Богословсько-теологічний підхід до релігії – це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію може тільки релігійна людина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим властивий особливий вид духовного пізнання – релігійний досвід – переживання пов’язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.

Головне в богословсько-теологічному підході – обґрунтування та захист релігійного віровчення, визнання вічної цінності релігії для кожної людини і людства загалом.

^ Філософський аналіз релігії. Філософія прагне з’ясувати загальні принципи та закономірності релігії, пізнати їх сутність. Вона сповідує критичний підхід до всього, у тому числі й до релігії. Філософія є розгалуженою системою вчень, шкіл, течій, напрямів. Однією з них є релігійна філософія. Одночасно з релігійною філософією у ХVII – XVIII ст. зароджується філософія релігії – розділ релігієзнавства, завдання якого полягає у пізнанні, осмисленні природи, сутності і сенсу релігійного феномену, ролі релігії у житті людини та суспільства.

Одним з перших зосередився на філософських аспектах релігії І.Кант, який вважав, що наукове знання про душу, Бога неможливе, але у своїй етичній концепції застосував ідеї душі та Бога.

^ Наукові дослідження релігії. Відмінність між філософським та науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії. Найсуттєвіше для неї – як вирішується у релігії проблема духовного і матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну зі сфер суспільного життя у її взаємозв’язках та взаємодії: як формується релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки вони виробляють у людей; як діють релігійні організації; які функції виконує релігія в суспільстві.


^ 2. Виникнення релігії

Релігія виникла на певному етапі історії суспільства, її зародження та формування зумовлені розвитком людської свідомості. Перший етап цього розвитку пов’язаний з появою мавполюдей і тривав до епохи неандертальської людини (формування родової общини).

У родовій общині свідомість людини вже була певною мірою свідомістю суспільною. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з навколишнім світом. Первісну суспільну свідомість характеризували наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі вони відображалися в міфах. А міф на той час був головним носієм інформації, його запам’ятовували і передавали від покоління до покоління.

Міф (грец. myfhos розповідь, переказ) символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.

Міф виконував роль світогляду, оскільки містив загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки і діяльності. Основою міфологічного світогляду було уособлення природи, уподібнення її до людини, перенесення на природу всіх людських якостей, насамперед здатності діяти свідомо.

Формування релігійних уявлень почалося в неандертальську епоху, яка тривала 100 – 400 тис. років тому. Свідченням цього є те, що неандертальці вже ховали померлих.

Релігія як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов’язана із соціальним життям та розвитком суспільства.

Давня людина жила в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалими, виробничі технології – примітивними, продуктивність праці – низькою. Людина цілковито залежала від ще непізнаних нею сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У такому складному соціальному контексті поставали як реальні, так і фантастичні уявлення про світ. У релігієзнавстві все це називають соціальними чинниками релігії.

Релігійна свідомість притаманна лише людині розумній, в якої почали формуватися абстрактні поняття, що дало їй змогу відірватися від конкретності, продукувати уявлення, в тому числі й такі, що не відповідали реальності. Саме помилки пізнання породили перекручені фантастичні уявлення. Так складалися умови для виникнення релігії, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер, іншими словами – гносеологічні чинники релігії.

Інтереси первісної людини, очевидно, не виходили за межі її потреб у їжі, теплі, продовженні роду. Вона відчувала й пізнавала світ у його гармонії та суперечностях, намагалася якось пояснити своє існування. У первісному суспільстві всі пізнавальні потреби задовольняв міф, у якому людина знаходила відповіді на питання, пов’язані з її буттям. Саме міфологічна свідомість живила онтологічні (онтологія – вчення про буття) чинники релігії.

Величезний вплив на формування релігійної картини дійсності у первісної людини справили психологічні обставини. Безсилля людей перед силами природи і суспільства породжувало постійне психологічне напруження. Головною емоцією був страх. Унаслідок постійних життєвих труднощів та небезпек життя первісної людини майже цілком складалося з афектів, під час яких втрачався контроль над діями і думками. Тому фантастичне починало панувати над реальним. Так сформувалися психологічні чинники релігії. Усі чинники походження релігії (соціальні, гносеологічні, онтологічні, психологічні) взаємодіяли та взаємопосилювали один одного, набуваючи особливої ваги за різних обставин.

Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.

^ Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.

Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама та Єви в раю з Богом.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (428–348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного.

Цю теорію походження релігії пізніше розвивали мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями Церкви. У православ’ї це Афанасій Александрійський (прибл. 295–373), Іоанн Златоуст (прибл. 350–407), Іоанн Дамаскін (прибл. 675–753), у католицизмі – Августин Блаженний (354–430), Фома Аквінський (1225–1274).

Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Стосується вона тільки християнства.

^ Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.

Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному – релігія є результатом розумового розвитку людства.

^ Концепція вроджених ідей. Згідно з нею ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. Найпомітнішим представником цієї концепції був французький філософ, математик, природодослідник Рене Декарт (1569 – 1650).

^ Богословський раціоналізм. На думку його засновника, німецького філософа Готфріда-Вільгельма Лейбніца (1646–1716), розгортання декартівських вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство прийшло до християнства – єдиної релігії Одкровення.

^ Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797–1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.

^ Містичні теорії. Їх єднає визнання надприродного походження релігії, яка є наслідком Одкровення. Наприклад, німецький письменник, філософ-ірраціоналіст Фрідріх-Генріх Якобі (1743–1819) вважав, що знання Бога людині дають лише її внутрішні почуття, які і є джерелом релігії.

^ Православно-академічна теорія. Сформувалася вона в другій половині XIX ст. у російському богослов’ї. Засновником її був професор Московської духовної академії Федір Голубинський (1797–1854). Згідно з цією теорією виникнення релігії зумовлене дією двох джерел:

  1. об’єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини;

  2. суб’єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу.

Для аргументації цієї точки зору використовувалася теорія вродженого знання: свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога.

^ Наукові теорії походження релігії. Головна їх особливість полягає у намаганні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил.

^ Політико-державна теорія. Започаткована вона у V ст. до н. е. давньогрецьким філософом Крітієм (460–403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. Її поділяв Лактацій (250–225 до н.е.), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гуманісти (ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури) та енциклопедисти (французькі мислителі-просвітники Дідро, Монтеск’є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у створений «Енциклопедії» – першого твору, що систематизував тогочасні наукові знання XVII – XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

Євгемеризм. Його автором був грецький філософ Євгемер (340–260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів.

^ Натуралістична (матеріалістична) концепція. Вона ґрунтувалася на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. Її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей. Серед мислителів цього напряму – грецький філософ-матеріаліст Епікур (342–270 до н.е.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним і нескінченним, і тому не міг бути створений богами. Лукрецій Кар (прибл. 99–55 до н.е.) писав, що уявлення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спорудження богам капищ. Одному з послідовників Епікура – римському письменнику Петронію (? – прибл. 66 н.е.) належить вислів: «Перших богів на Землі створив страх». Так думав і засновник матеріалістичної лінії у філософії Демокріт (460–361 до н.е.), за часів якого було поширене твердження, що релігія виникла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про це писали й історик Діодор Сицилійський (прибл. 90–21 до н.е.), письменник із сирійського міста Самосата – Лукіан (прибл.120–180).

Натуралістична концепція походження релігії прижилася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематеріалістів. Серед її прибічників – англійські філософи Д. Юм, Т.Гоббс, представники німецької класичної філософії – Г.-В.-Ф- Гегель, Ф. Ніцше, засновник «філософії життя» Л. Фейєрбах, представник марксистської філософії Ф. Енгельс та ін.

^ Міфологічна теорія. Її сповідував англійський лінгвіст Макс Мюллер (1823–1900), який, вивчаючи мови давніх народів, зробив припущення, що релігія бере початок з міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Це було ударом по теологічній концепції, бо певною мірою заперечувало надприродне походження релігії. Концепція Мюллера мала хитку наукову основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього.

Міфологічну теорію походження релігій сповідували брати Грімм, О. Потебня та ін. Вона є своєрідним продовженням астральної теорії походження релігії, представники якої вважали її виникнення наслідком намагань давніх людей пояснити метеорологічні, астральні явища.

^ Анімістична теорія. Поширилася наприкінці XIX – на початку XX ст. Засновником її був англійський етнограф, релігієзнавець Е. Тайлор. Він вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (лат. anima, animys – душа, дух), який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями.

Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер виводить походження анімізму з ідеї «двійника»: первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з’являлася думка про подвійну сутність людини. За іншими твердженнями, анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філософському самозаглибленні. Анімістична теорія спонукала до визнання розумових здібностей первісної людини.

З критики анімізму постала концепція преанімізму, згідно з якою найважливішими чинниками виникнення релігії є переживання, емоції. Англійський учений Роберт Маретт (1866–1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов’язану з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них.

^ Теорія аніматизму. Її висунули критики анімізму, стверджуючи, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм – обожнювання природи. Теорію аніматизму активно поглиблювали етнографи В. Богораз (1865–1936) і Л. Пштернберг (1861–1927).

^ Теорія прамонотеїзму. Автор цієї теорії католицький монах і етнограф А. Ланг (1841–1912) переконував, що люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині. Ланг пов’язував зародження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, що вона існувала ще за часів матріархату.

^ Магічна теорія. Вона постала в намаганнях англійського етнографа, історика, релігієзнавця Джеймса-Джорджа Фрезера пояснити духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Основу первісної релігії, на його думку, становить магія, що впливає на волю надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись у їхній неспроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина «винаходить» науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука є елементами одного ряду. Насправді – це різні сфери мислення і галузі діяльності людей.

^ Психологічна теорія. В основу її взято тезу, що зародження релігії зумовлене особливостями природи людини. Її започаткував австрійський психолог, автор теорії психоаналізу З.Фрейд. Релігія, згідно з його вченням, є наслідком психічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. Тому психічне передує соціальному, зумовлює, визначає його, а значить, психічне сприйняття світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння.



  1. ^ Основні структурні елементи релігії

Релігія є складним соціально-історичним явищем. Проблема структури релігії має кілька аспектів. Перший із них пов’язаний з релігійною свідомістю – особливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань віруючих; другий – з культовою діяльністю; третій – з релігійними організаціями.

^ Релігійна свідомість. Охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, догмати, зміст священних книг, легенд, молитов тощо, вона становить концептуальний аспект релігії.

Релігійна свідомість ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.

Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, поєднання ілюзорного та реалістичного.

^ Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:

  • релігійні погляди, які виявляються через розуміння і тлумачення світу, існують у формі уявлень, понять, суджень. Головною рисою їх є віра в надприродне;

  • релігійні почуття, що виражають емоційне ставлення до світу і його явищ, є індикатором щирості релігійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це звичайні людські почуття, зосереджені у релігійній сфері. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, радість) і негативними (страх, розгубленість, розпач);

  • релігійний смисл, який, стосуючись сенсу буття, життя і смерті, добра і зла тощо, охоплює взаємозв’язки людини і світу.

Сутність релігії найхарактерніше виявляється у сфері релігійної свідомості, якій властива наявність віри. Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось.

Віра стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

^ Релігійний культ. Наявність його відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості. Зумовлений релігійний культ релігійними уявленнями віруючих, догматами віри і спрямований на задоволення їхніх потреб. Специфіка його виявляється не в особливих предметах, об’єктах вірування, а в тому, що релігійні уявлення, образи, належачи до культової системи, набувають у ній символічного змісту.

Релігійний культ (лат. cultus догляд, поклоніння) реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.

Предметом культової діяльності є різні об’єкти (матеріальні предмети, тварини, ліси, гори, Сонце, Місяць), сили (духи, боги, Всевишній Бог), усвідомлювані як релігійні образи. Суб’єктом культу можуть бути віруючий індивід, релігійна спільнота. Участь у релігійному культі може бути спричинена як релігійними (вірою, почуттями, потребами, сподіваннями), так і нерелігійними (намаганням отримати естетичну насолоду) мотивами. Засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мистецтво (архітектура, живопис, музика), релігійні предмети (хрест, свічки, церковне обладнання). Результатом культової діяльності є задоволення релігійних потреб.

За особливостями реалізації потреби віруючих розрізняють два види релігійного культу – магію та умилостивлюючий (виявляється у жертвопринесенні – запалюванні свічок, лампад перед іконами, іншими священними зображеннями). Сукупність певних конфесійно зорієнтованих обрядів, символів утворює культову систему. Релігійний обряд є визначальним аспектом релігійного культу.

Релігійний обряд – зумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні, колективні дії, що втілюють певні ідеї, норми, ідеали та уявлення і спрямовані на встановлення взаємовідносин людини з надприродними об'єктами.

Важливою ознакою релігійного обряду є його символічність. До головних складників його належать: знак – рухи, які мають певне смислове навантаження, і символ умовне позначення змісту предмета, явища. Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає матеріальну форму, певне значення або зміст.

Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом їх спіритуалізації (одухотворення), спричинившись до появи молитви, починалася від язичницьких заклинань як невід’ємного елементу обряду жертвопринесення. Згодом молитва відокремилася від нього, ставши важливим компонентом культу багатьох релігій.

Молитва вербальне (словесне) звертання людини до об’єкта своєї віри.

Релігійні організації. Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, а потребують упорядкованості, організованості, що є основною передумовою формування релігії як соціального інституту, тобто формування релігійних організацій. Першою їх ланкою є релігійна група.

Релігійна групамалочисельна релігійна організація, утворена для задоволення релігійних потреб; сукупність віруючих у середині релігійної спільноти, об’єднаних певним інтересом; моно-, поліконфесійні об’єднання, створені для проведення релігійних заходів.

Релігійна організація є складним соціальним інститутом. Серед різноманітності релігійних організацій окреслюються такі їх основні типи: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.

Церкварелігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих.

Секта течії, об’єднання віруючих, опозиційні щодо певних релігій.

Виникає секта внаслідок відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів. Їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширенішого віровчення, відмова від традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини (істинного шляху до спасіння).

Одним із різновидів секти є харизматичний культ, який виникає навколо особи, проголошеної носієм благодаті Божої (харизми).

Харизматичний (грец. сharisma дар) культ різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).

Сектою, що примирилася зі своїми противниками, вважають деномінацію.

Деномінація (лат. denominatio зміна імені) перехідний тип релігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви та секти.



  1. ^ Функції релігії



Функції релігії – способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.

Функції релігії тісно пов’язані із структурою релігії. Вони виявляють себе явно чи приховано.

Функції релігії:

  1. компенсаційна, 2. терапевтична, 3. втішальна, 4. світоглядна, 5. регулятивна, 6. комунікативна, 7. інтегративна, 8. дезінтегруюча, 9. ідеологічна, 10. політична, 11. правова, 12. культуроформуюча, 13. легітимуюча.



Компенсаційна функція. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини, забезпечуючи процес розв’язання в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людською буття. Релігії психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об’єктивних умов існування, наповнює змістом сенс їхнього життя, впливає на ціннісні орієнтації, систему ідеалів, цілеспрямування.

^ Терапевтична, втішальна функції. Вони тісно пов’язані з компенсаційною, оскільки забезпечують знаття психологічної напруги, відчуття невизначеності й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. Забезпечується вона внаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослужителями в процесі культових церемоній тощо.

^ Світоглядна функція. Її особливість полягає у виробленні своєрідної сукупності поглядів, оцінок, норм, установок, які визначають розуміння людиною світу, орієнтують і регулюють її поведінку.

^ Регулятивна функція. Виявляється ця функція в регулюванні соціальних відносин, вчинків віруючих через систему заборон, табу, санкцій, стосуючись не лише їх поведінки в суспільстві, але й у сім’ї, інтимній сфері. З цієї точки зору релігія є ціннісно-орієнтаційною і нормативною системою. Водночас кожна релігія має свою систему цінностей, які ґрунтуються на особливостях її віровчення.

^ Комунікативна функція. Вона спрямована на забезпечення спілкування віруючих з Богом (молитва, інші культові дії) і між собою (під час богослужіння тощо). Релігійна комунікація охоплює різні процеси взаємодії: спілкування, соціалізацію, передавання релігійного досвіду, розвиток зв’язків між окремими віруючими, між віруючими і релігійною громадою, духовенством, між релігійними організаціями різного віросповідання. Вона передбачає передавання, обмін інформацією, її засвоєння, оцінку, що сприяє інтеграції (об’єднанню) чи дезінтеграції (роз’єднанню) релігійних груп.

Інтегративна функція. Реалізація її сприяє забезпеченню, стабільності в суспільстві. На думку французького філософа, соціолога Е.Дюркгейма, релігія діє в суспільстві як клей, допомагаючи людям усвідомити свою моральну належність до соціуму, самовизначитися в суспільстві, а внаслідок цього об’єднатися з близькими за поглядами, моральними установками, віруваннями людьми, разом з ними брати участь у культових церемоніях. Це сприяє утвердженню в суспільстві злагоди, солідарності, згуртованості, знижує конфліктність, натомість посилює суспільну рівновагу та гармонію суспільних відносин.

^ Дезінтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об’єднавшись на основі певного віровчення, культу, групи людей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідування. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різних віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню релігійних груп, посиленню авторитету їх лідерів.

Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релігія як форма суспільної свідомості є надбудовним явищем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх виправдовувати, схвалювати чи осуджувати. Все це відповідно позначається на свідомості має і на їх участі в суспільно-політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві можуть домінувати конформістські (примиренські) настрої або розгортатися соціально-політичні конфлікти.

^ Політична, правова функції. Значною мірою вони взаємопов’язані, взаємозалежні з ідеологічною. Історія свідчить, що більшість церков не обминали актуальних суспільних проблем, активно втручалися у їх вирішення. Нерідко церква перебирає на себе управління суспільними, державними справами (теократичні держави), в тому числі й законодавці та арбітражні повноваження.

^ Культуроформуюча функція. Реалізується вона у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної культури, нагромадження і трансформацію культурного досвіду. Все це відчутно впливає на формування і розвиток естетичних цінностей, на етичні традиції віруючих, суспільства.

Легітимуюча (лат. legitimus законний, узаконений) функція. Виявляється вона в узаконенні певних суспільних порядків, державних інститутів, політичних, правових відносин, норм чи визнанні їх неправомірними.


Лекція 2. Локальні релігії



  1. Виникнення національних релігій.

  2. Ранні національні релігії:

а) загальна характеристика ранніх національних релігій;

б) давньоєгипетська релігія;

в) релігії античного світу (Давньої Греції та Давнього Риму);

г) релігія давніх слов’ян.

  1. Пізні національні релігії:

а) загальна характеристика пізніх національних релігій;

б) іудаїзм;

в) релігії Давньої Індії (ведична релігія, брахманізм, індуїзм, сикхізм, джайнізм);

г) релігії Давнього Китаю (конфуціанство та даосизм);

д) релігії Давньої Японії (синтоїзм).



  1. Виникнення національних релігій

Одним із історичних типів у структурі релігій сучасного світу є національні релігії.

Національні релігії релігійні вірування та культові дії, притаманні конкретному народові.

Історія цих релігій тісно пов’язана з історією відповідних етносів, а звідси й назви цих релігій – національні. Національні релігії сформувались у надрах родоплемінних та еволюціонували в період становлення і розвитку класового суспільства, відображаючи процес формування народностей, а згодом націй. Послідовниками національних релігій є в основному представники даного етносу, хоч особи інших етносів також можуть бути за визначених умов прихильниками даної релігії.

У своїй еволюції національні релігії проминули ряд етапів: від ранніх національних релігій, що сформувалися за рабовласницького ладу, до пізніх національних релігій, які склались у період існування народностей та зародження націй. Ранні національні релігії мали обмежений вплив на населення, позаяк до виконання культу не допускалися раби і частина бідноти. Термін їх існування був досить коротким; із падінням рабовласницьких суспільств вони перестали функціонувати, хоча їхні цінності потім перейшли у пізні національні релігії. Раннім національним релігіям властивий політеїзм.

Пізні національні релігії формувалися в епоху переходу від рабовласницького до феодального ладу, занепаду окремих національних держав чи повного їх зникнення. На них відбивалися не тільки зміни соціального характеру, а й виникнення нових народностей, на основі яких згодом формувались окремі нації. За широкої асиміляції народностей пізні національні релігії набували вагомішої мотивації. Їм властива більша живучість, окремі з них існують у межах етносу і зараз. Окрім політеїстичних релігій, виникали монотеїстичні національні релігії (наприклад, сикхізм).





залишити коментар
Сторінка1/3
Дата конвертації03.07.2012
Розмір0.58 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх