Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури icon

Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури


5 чел. помогло.
Схожі
Реферат здісципліни “Основи економічної теорії” Тема: “Введення в курс “Основи економічної...
Реферат здісципліни “Основи економічної теорії” Тема: “Введення в курс “Основи економічної...
Що представляє собою курс “Основи економічної теорії” Що представляє собою курс “Основи...
Програма навчальної дисципліни за вільним вибором студента «Основи економічної теорії»...
Г.І. Калінічева основи теорії державного будівництва...
Основи теорії мовної комунікації...
Робочий тематичний план навчальної дисципліни “основи економічної теорії” (Частина 2) (для...
Робочий тематичний план навчальної дисципліни “основи економічної теорії” (Частина 1) (для...
Навчальна програма (типова) “Основи теорії динамічних систем” статус дисципліни вибіркова для...
1. Основи теорії держави І права...
Основи теорії міжнародних відносин...
Відділ освіти Радивилівської райдержадміністрації Навчально-методичний центр Плани роботи...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
повернутися в початок
^

Практичний довідник-порадник за темами спецкурсу «Основи теорії літератури»

10 клас



Тема 1. Вступ (3 год)

Довідкове бюро до теми

Література як мистецтво слова. Художній образ та літературний тип. Зміст і форма художнього твору

Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображаю дійсність у худ. образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксованої у відповідному тексті за допомогою літер. Література за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу, наукову і т.д. Саме специфіка художньої літератури є предметом літературознавства, зокрема теорії літератури.

^ Літературний тип (грецьк. typos - відбиток, форма, взірець) – образ-персонаж в літературному творі, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальними, неповторними.

Мотив (від італ. motivo – привід, спонукання) - тема ліричного твору (у літературазнавстві.

Наприклад, мотив пробудження природи і людських сподівань у вірші «Стояла і слухала весну…», мотив національної неволі у вірші «Оргія» Лесі Українки.

Провідний мотив (чи надмотив) наз. лейтмотивом.

Тема (грец. τέμα — те, що покладено в основу) — це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений. Наприклад, таким початковим проблемним положенням, що узагальнює зміст вірша Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...», або, інакше, його темою, буде те, про що в цілому й коротко в ньому говориться, — про суспільну роль поезії і поетичного слова. Тему твору досить часто плутають з його фабулою, зокрема в тих випадках, коли на прохання визначити тему твору, починають переказувати його подієвість, зміст. Потрібно пам'ятати, що, на відміну від фабули, яку визначає подійність і конкретність, одиничність, тема твору характеризується статичністю й узагальненістю свого змісту. Між темою та фабулою твору встановлюється тако­го роду зв'язок, що тема твору виступає в ньому як його згорнута фабула. Тему твору можна визначити, згорнувши фабулу до єдиної і далі неподільної точки смислового відліку, а нею завжди виступатиме певне життєве поло­ження, в якому визріває щось конфліктне. Якщо фабула, таким чином, «є те, що реалізує себе у процесі самої опо­віді, то тема — це те, що, умовно кажучи, передує фабулі і кладеться в її основу. Фабула, у свою чергу, розгортає тему, подає те вихідне проблемне положення, яке було в ній окреслено лише в найзагальніших рисах, у його всебічно­му розвиткові, у його русі, під час якого з'ясовуються та уточнюються окремі його конфліктні моменти. 

Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне.

Ідея художнього твору. Проблематика та конфлікти в художньому творі

Ідея художнього твору ( грецьк. ідёа — першообраз) — емоційно- інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

^ Конфлікт у художньому творі (від лат. сопflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів i поглядів героїв, напруження й крайнє загострення суперечностей між ними, що призводить до активних дій, ускладнень, бороть6и, супроводжуваних складними колізіями. Формою художнього освоєння й здійснення конфлікту є сюжет.

Конфлікт розрізняють за тематикою: виро6ничий, політичний, побутовий, морально-етичний; за типовістю: типовий, нетиповий; за питомою вагою у структурі твору: головний i другорядний; за сферою побудування: зовнішній, внутрішній; за гранями духовного світу: між розумом i почуттям, о6ов'язком i честю; за приматом біологічного й соціального в людині: сексуальні потяги, фізіологічні потреби, моральні норми, політичні догми.

Якщо від античності до новітніх часів домінував у формі зіткнення, сутички небуденних особистостей (трагедії Есхіла, Сенеки, П. Корнеля,Расіна, В.Шекспіра, комедії Аристофана, Корнеля, П. Бомарше, драми Д. Дідро, Г. Ібсена, М. Старицького), то наприкінці ХІХ ст. та у ХХ ст. у літературі освоювався такий спосіб розкриття конфлікту, який вимагав співтворчості читачів i глядачів, пильної уваги до підтексту, до гри тих мотивів, які вирували в душах дійових осіб, але не виходили на поверхню сюжету.

^ Проблематика художнього твору (від грец. problema – задача, утруднення, клопіт) – сукупність низки запитань, що їх ставить письменник перед собою, персонажами й читачем. Такі запитання можуть мати різний характер, бути національними, соціальними, психологічними, етичними, філософськими.

Для самоосвіти

Практичне заняття № 1. Визначення художніх образів; теми твору та його мотивів, ідеї твору, його проблем й основних конфліктів на прикладі конкретних літературних зразків

^ В. Дрізд «Білий кінь Шептало»

Тема: розповідь про буденне життя коня Шептала;

Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє і вшановує;

Ідея: возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин;

Основна думка: людина і пррода — взаємопов'язані, бо становлять єдине ціле;

Проблематика:

  • людина в суспільстві;

  • свобода і неволя;

  • особистість і натовп;

  • дійсність і мрія.


Для самостійної роботи

  1. Прочитайте новелу С.Васильченка «Талант».

  2. Визначте тему, ідею, проблематику та конфлікти цієї новели.



Для творчого зростання

Напишіть власне висловлювання на тему: «Життя – вистава, але не свято; життя – важке заняття» (Д. Сантаяна), посилаючись на літературні твори, власний досвід.


Тема 2. Композиція (2 год)
^

Довідкове бюро до теми


Композиція. Сюжет. Фабула твору

Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.

Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів).

Сюжéт (фр. sujetтема, предмет від лат. subjectumпідмет, суб'єкт) —

  • сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного;

  • система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору;

  • тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.

Фабула - хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.


Для самоосвіти

Практичне заняття № 2. Визначення особливостей композиції конкретних літературних творів

^ Особливості композиції п’єси І.К. Карпенко-Карого «Сто тисяч»

Композиція: драматичний твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та вими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, домим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує авини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав'язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому в залі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

^ Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій і третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає дбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок грошей і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв'язка: п'єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.


Для самостійної роботи

  1. Прочитайте повість І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

  2. Визначте особливості композиції цього твору.



Для творчого зростання

Напишіть власне невеличке оповідання, яке б обов’язково мало зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і зав’язку. Прочитайте й обговоріть свій твір з однокласниками.


^ Тема 3. Тропи. Види комічного (6 год)

Довідкове бюро до теми

Епітет. Порівняння і його різновиди. Метафора, її різновиди

Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означеньзелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорногоясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

Порівня́ннятроп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич).

Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.

Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).

Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.).

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

^ Вечір крапчастий
в деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
заховався кіт,
дивиться на кашель,
що візерунком синім
коло баби спить.

(Микола Воробйов)

^ Метонімія та її різновиди (синекдоха, антономазія, евфемізм, перифраза)

Метоні́мія (грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п.

^ Як кидалась ти на списи, на луки
Пунійська Львице, яросте Ваала!
(Олег Ольжич).

Антономазія (грецьк. antonomadzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя. Типовий приклад А. з поезії О. Влизька:

[]…хочу вірити,

що от

надійде знов

любити працю

новий ліричний

Гесіод!

Іноді антомазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває ознак символу:

І ось встає із піни Понту

Над хвиль розгойданим свічадом

^ Співуча мрія горизонту –

Сліпуча Степова Еллада (Є. Маланюк).

«Степова Еллада» у поезії Є.Маланюка означала Україну, втілювала в собі риси довершеної краси та шляхетної гармонії на противагу іншим, полярним їй символом – «Чорної Еллади», «Антимарії» та ін.

Евфемізм (від грец. euphemistos – від eu - добре, phemi – кажу) – благозвучне слово або враз, вжите для змін непристойних, небажаних чи заборонених. Має давнє міфологічне коріння, коли не дозволялося називати певний тотем; власне – різновид табу, стилістичний прийом, близький до перифразу, відтворений культурою народного світобачення (так, «ведмідь» досі має евфемічну назву «вуйко»). Досить часто Е. вживали як замаскований спосіб вираження думок, як різновид езопівської мови, коли бажано уникати прямого висловлювання. Таким чином прикладом може бути «Балада про наклеп» А. Малишка, де мовиться про «хитрого чоловіка» - хворобливого інтригана і наклепника, який нарешті розкрив свою справжню суть, хоч імені його так і не було названо:

^ Ручки і ніжки в’язали на кручі,

А вже як тонув, то люди у крик:

Рота відкрив – два жала гадючі

Прикрили чорний шершавий язик.


Перифра́з (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці і поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

Перифраз — непряма згадка об'єкта шляхом не називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = "Місяць")

У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»).

Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися за допомогою носової хустки» замість «висякатися»).

Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова.


^ Гіпербола, літота. Оксиморон

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

В українській поезії початку 20-х років 20 століття гіпербола набула пріоритетного значення («В космічному оркестрі» П. Тичини, «В електричний вік» М. Хвильового, «Навколо» В. Сосюри і т.ін.), подеколи була визначальним чинником творчості, наприклад, М. Вінграновського (збірка «Атомні прелюди»), подеколи переможовувалася із метафорою, символом чи уособленням:

^ Ти і я - це вічне, як небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе.
І до інших йтимуть
Горді Ти. (В. Симоненко)

Літ́ота (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

Приклад літоти з вірша М. Вінграновського «Поїхали у Сквиру, на гриби…», котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням:

^ Ми карасів наловим до обіду
І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду
Що й коров'як на нас не зацвіте.

Літота вживається в різних родах літератури, зокрема і в прозі (оповідання Марка Вовчка «Сестра»: бабуся «малесенька, ледве од землі видно»).

Літота притаманна народному світосприйманню, зафіксованому у фольклорі (казки «Котигорошко», «Яйце-райце» та ін.), мотивами якого живиться література.

Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться „гаряча” боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуваного „народжуються” нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, „штовхати” науку тощо («квадратура кола»).

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі.


^ Символ. Ідіоми

Символ – (грецьк. Symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища ( лотос – символ божества в індійців, хліб-сіль – символ гостинності в українців, блакитний колір – символ надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожно знакові. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них , тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в певному образі. Символ як натяк на трансцендентну істину, на шлях втаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.

Ідіома (від грец. διος — власний, властивий; ιδιόμα — особливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.


Види комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск)

Гу́мор — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити.

  • 2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.

У доброму гуморі — у доброму настрої. Не в гуморі — у поганому настрої.

Іро́нія (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира — гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних з загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири — гіпербола, гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах — поезії, прозі, драматичній творчості. В образотворчому мистецтві сатирі притаманні гумористично-сатиричний малюнок, карикатура.

Сарказм (від грец. sarkasmos — рву м'ясо) — зла й уїдлива усмішка, вищий ступінь іронії; це троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні. До сарказму вдавався Т. Г. Шевченко: «Сон», «Кавказ», «Юродивий».

Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного.

За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та ірреальне несподівано постають в органічній єдності.

Нерідко гротеск перетинається із сатирою, клоунадою (наприклад у Джонатана Свіфта, Миколи Гоголя, Михайла Булгакова, Франца Кафки. В українській літературі він зустрічається у творі Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"(марення Омелька Кайдаша) ).

Використання в розмові слова гротеск зазвичай означає дивний, фантастичний, ексцентричний або потворний, і, таким образом, часто часто користуються для опису старовинних або спотворенних форм, таких як масок на святкування Хеллоуін. До речі, що стосується видимих гротичних форм в готичних будівлях, коли вони не використовуються в якості водостічних труб, вони повиння називатися гротескними або химерами, а не горгульями.

Для самоосвіти

Практичне заняття № 3. Визначення тропів та засобів комічного в уривках художніх творів.

  • В.Самійленко «Патріоти». Виразне читання твору.

  • Тропи:

Епітети: «гаряче розмовляли», «мовити красно», «діло святе».

Метафори: «права боронив», «вели язиками», «бачив душею Вкраїну».

Антитези: « Два хлопці укупі стояли, А третій дивився оддалі»… «Один права боронив, А другий про теє доводив, А третій не мовив нічого»… «Ті двоє, з балачки втомившись…А третій стояв зажурившись». Іронія: «І поступі інших народів Він місце йому показав»; « Так двоє вели язиками Роботу для краю свого». «Ті двоє з балачки втомившись, Веселі собі розійшлись».


  • І. Котляревський «Енеїда». Читання твору.

  • Тропи. Засоби комічного.

Спираючись на народну мову, Котляревський як видатний художник слова суттєво збагатив українську літературну мову. «Енеїда» за стилем є бурлескно-травестійним твором, а отже, всі мовні засоби, які використав письменник, мають переважно сатирично-гумористичний характер. Наприклад, влучні і несподівані порівняння є найпоширенішим художнім засобом твору: Нептун «вирнув з моря, як карась», Меркурій «прискочив, мов котище мурий», Дідона «закраснілася, мов рак», Вулкан «розм'як, як кваша», п'яні боги «понадувались, мов йоржі». Стиль бурлеску позначився і на епітетах: інтриганка она — «суча дочка», розпусна Венера називається «невірною, оною, халявою», ченці, попи — «святі понури», десяцькі і соцькі — «п'явки людські».

У поемі також досить багато вульгаризмів і лайок («гадів син», Суча дочка», «полізиш рачки»), що зумовлене бурлескним стилем твору, але вони не переходять межі пристойності і є частиною художнього замислу.

Письменник часто вдається до іронії, яка в « Енеїді» досягається завдяки невідповідності між «високим стилем» мови і зображуваними подіями. Наприклад, іронічно зображується сценка залицяння Юпітера до Юнони, у якій урочиста мова богів суперечить їх похітливим бажанням.

Гумор Котляревського йде від народного жарту, анекдоту, і письменник максимально використовує цей арсенал у синонімах. Наприклад, втеча Енея з Трої та від Дідони описується так: «тягу дав, п’ятами накивав», «куди очі почухрав», «в собачу ристь побіг», відтіль уплітає», «дав драпака».

У поемі також зустрічаються наведені без змін фольклорні порівняння («Убрався в патоку, мов муха», «Бо хитра ся була, як біс», «Побігла з неба, як би хорт», «Еней з Дідоною возились, «як з оселедцем сірий кіт» та ін.), фразеологізми («З очей аж іскри полетіли», «І носа хоть кому утруть», «Чмелів довгенько... слухав, Оскому щоб з зубів зігнать» тощо).

Ще однією характерною стильовою рисою Котляревського є нагромадження епітетів, порівнянь, метафоричних висловів, перерахування імен, страв тощо. У III частині твору цим засобом поет подає портрет Сівілли:

^ Вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І як в намисті, вся в жовнах.

Таке нагромадження ознак не лише викликає сміх, а й дозволяє чіткіше змалювати персонажа.

Ще одним засобом творення гумору в «Енеїді» є жаргонізми, які за допомогою перекручення слів та їх порядку («Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить...»), вживання латинських і українських слів, перекручення українських слів на кшталт латинських («Енеус ностер магнус панус і славний Троянорум князь, Шмигляв по морі, як циганус. Ад те, о рекс, прислав нунк нас»).

Однією з особливостей стилю «Енеїди» є широке використання народних прислів'їв («Не йди в дорогу від запасу, бо хвіст од голоду надмеш»), приказок («Пропав, як Сірко на базарі») та казкових зво­ротів («Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки»). Разом із тим окремі вислови з «Енеїди», навпаки, стали народними прислів'ями і приказками: «Мужича правда єсть колюча, а пансь­ка на всі боки гнуча», «Коли в руках чого не маєш, то не хвалися, що твоє» та ін.

У ряді місць поеми, зокрема в останніх частинах, І. Котлярев­ський відступає від бурлескної традиції і вдається до піднесеного або ліричного тону, поет оспівує любов до батьківщини, військову доблесть троянців-козаків.


Для самостійної роботи

  1. Виразно прочитайте поезію П. Тичини «Арфами, арфами…»

  2. Визначте тропи в цій поезії.



Для творчого зростання

Напишіть твір-мініатюру на самостійно обрану тему, використовуючи оксиморон.






Скачати 3,25 Mb.
залишити коментар
Сторінка2/27
Дата конвертації29.09.2011
Розмір3,25 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
плохо
  2
хорошо
  2
отлично
  17
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх