Книга Буття, перша частина Старого Заповіту, розповідає нам про злочин, скоєний людьми на землі. Син Адама та Єви Каїн вбиває свого брата, але причина цього вчинку Біблією не пояснюється. icon

Книга Буття, перша частина Старого Заповіту, розповідає нам про злочин, скоєний людьми на землі. Син Адама та Єви Каїн вбиває свого брата, але причина цього вчинку Біблією не пояснюється.


Схожі
Малоросійський мазохізм...
Реферат на тему: “...
Матеріали лекцій з курсу "основи екології" для студентів радіофізичного факультету (групи...
Реферат з економічної історії на тему: Економічне становище на українських...
Метаф
Заочне відділення...
Історичні книги старого завіту...
Природа нам про все розповідає, лише треба зрозуміти її тиху І мудру мову...
Навчальна книга богдан...
1. Багалій Д. '' Український мандрівний філософ Г. Сковорода ''. К., 1992...
Реферат на тему...
Книга відомого етнолога-релігієзнавця Галини Лозко розповідає про нове відродження рідних...



Журавльова С.С.,

магістрантка філологічного факультету,

Бердянський державний

педагогічний університет


ПЕРЕАКЦЕНТУВАННЯ ТРАДИЦІЙНОГО СЮЖЕТУ
ПРО КАЇНА ТА АВЕЛЯ З ЖІНОЧОГО ПОГЛЯДУ
В ПОВІСТІ О.ЗАБУЖКО “КАЗКА ПРО КАЛИНОВУ СОПІЛКУ”



Протягом століть художня література використовує біблійні, зокрема старозаповітні сюжети, в яких порушено філософські та морально-етичні питання глобального характеру: у чому полягає причина людського гріхопадіння, що є істиною – Добро чи Зло, Бог чи його антипод Люцифер, як осягнути шлях до втілення мрії про вічне життя чи плід із дерева знання? Навколо цих питань не стихають суперечки. Читаючи у Старому Заповіті розповідь про створення Богом землі та перших людей, їхню подальшу долю, ми не знаходимо пояснень тих чи інших вчинків Творця та його створінь. Цим і зумовлений, на нашу думку, величезний інтерес визначних митців слова до старозаповітних сюжетів. Оповіді про вигнання Адама та Єви з Едему, перше братовбивство, всесвітній потоп та Ноїв ковчег, мудрих царів Давида та Соломона, єгипетський та вавилонський полон неодноразово переосмислювалися зарубіжними та українськими письменниками. Серед них – Данте Аліг’єрі, Дж.Г.Байрон, В.Гюго, Ш.Бодлер, П.Верлен, Е.Хемінгуей, М.Павич, М.Булгаков, Л.Андрєєв, Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, О.Олесь, Є.Маланюк, В.Сосюра, І.Багряний, В.Барка, Л.Костенко, Д.Павличко, В.Кордун, О.Забужко та інші. Звертаючись до біблійних історій, вони намагаються вирішити актуальні проблеми сучасної їм дійсності.

Книга Буття, перша частина Старого Заповіту, розповідає нам про злочин, скоєний людьми на землі. Син Адама та Єви Каїн вбиває свого брата, але причина цього вчинку Біблією не пояснюється. Каїн кидає виклик Богові, за що має понести покарання – одвічне вигнання. У стародавній книзі порушується проблема непорозуміння між людьми, що призводить до найстрашнішого гріха в історії людства – братовбивства, кровопролиття. Таким чином, можливість вирішити на тлі загадкової історії про двох братів болюче питання щодо взаємопорозуміння людей як між собою, так із вищими силами сприяла популярності сюжету про Каїна та Авеля у світовій літературі. Так, Данте Аліг’єрі перший пояс дев’ятого кола пекла в “Божественній Комедії” [4] назвав “Каїною”, за іменем Каїна-братовбивці. Визначний англійський поет-романтик Дж.Г.Байрон на основі сюжету про Каїна та Авеля створює містерію “Каїн” [2], головний персонаж якої прагне з’ясувати сенс життя людини на землі. Його романтичний герой стає на шлях пошуку істини та осягнення космосу. Оригінальну версію подальшої долі братовбивці подає французький поет-символіст Ш.Бодлер у поезії “Авель і Каїн” (збірка “Квіти зла”, цикл “Бунт”) [3]: він бачить майбутнє за проклятим поколінням Каїна-вигнанця. Цей біблійний персонаж, за задумом Ш.Бодлера, має стати символом непокори. Саме його нащадкам призначено скинути Бога з небес, щоб утвердити силу й могутність душі людини.

Своєрідне переосмислення історії про Каїна та Авеля спостерігаємо і в українському фольклорі. Відомі легенди та перекази про темні плями на місяці, в яких народ вбачає зображення братовбивства. Бог помістив цей знак на небесному світилові, щоб застерегти людей від гріха. Отже, вплив світової літератури та народної творчості зумовив традицію інтерпретації біблійного сюжету про Каїна та Авеля українськими письменниками: І.Франком, О.Олесем, Є.Маланюком, В.Сосюрою, М.Філянським, І.Багряним, В.Базилевським, Н.Давидовською, О.Забужко.

І.Франко у філософській поемі “Смерть Каїна” [CAPut!'] проголошує таку тезу: кожна людина повинна шляхом самовдосконалення і самопізнання прийти до усвідомлення власного “я”. Франків Каїн приходить до відчуття абсурдності життя через нерозуміння світу, Бога, себе самого, що спонукає його до неперервного пошуку істини. В.Сосюра, звернувшись до історії про Каїна та Авеля (поема “Каїн” [18]), оспівує красу людської душі, що здатна подолати власні сумніви, морок і темряву та пройти тернистий шлях до пізнання краси життя.

Сучасна українська письменниця О.Забужко неодноразово звертається до традиційного сюжету по Каїна та Авеля, подаючи кардинально нове прочитання сюжету про перше братовбивство. У повісті “Книга Буття. Глава четверта” [9], першому прозовому творі письменниці, відбувається переакцентація ролей Каїна та Авеля і смислу злочину. Авель у повісті О.Забужко – це герой нонконформіст, життєва мета якого скинути з себе тиск тоталітарного суспільства і відкрити душу для краси кохання та мистецтва. Авторка подає оптимістичний футурологічний прогноз: мистецтво має відновити минуле, прокласти шлях до самоствердження особистості. Проблему спокути гріха О.Забужко трактує таким чином: пізнати істину можливо лише через вбивство, що символізує ліквідацію ницого і приземленого начал у душі людини.

При написанні повісті “Казка про калинову сопілку” (1999) [7] О.Забужко звертається не лише до легенди про Каїна та Авеля, яку інтерпретує як історію про сестровбивство. Авторка використовує також казкові сюжети про дідову та бабину дочку і про калинову сопілку. Зауважимо, що згадка про чарівну сопілку наявна також в оповіданні “Сестро, сестро” [9] (написаному в 1992 р. й опублікованому у 2003 р.), де маленька Дарця читає казку: “про те, як зрізали чумаки в лузі сопілку з калини, прийшли в крайню хату, і як хазяйська дочка притулила сопілку до губ, а та й заговорила: помалу-малу, сестриче, грай, не врази мого серденька вкрай, ти ж мене, сестро, зі світу згубила, в моє серденько гострий ніж устромила...” [9, 29]. У “Казці про калинову сопілку” О.Забужко розвиває цей сюжет далі, відходить від зовнішньої форми та змісту фольклорного жанру, залишає незмінними лише компоненти внутрішньої форми і створює, таким чином, літературну казку із суто авторською сюжетно-образною системою.

Використовуючи сюжет про дідову та бабину дочку, О.Забужко знову застосовує прийом переакцентації ролей. У казці письменниці вбивство вчиняє теж бабина дочка, але різниця полягає у змалюванні цього персонажа. Якщо у фольклорі позитивним героєм виступає дідова донька, а бабина – негативним, то у О.Забужко Ганнуся (материна донька) втілює у собі такі риси, як працелюбність, прагнення до справедливості. На противагу їй, батькова дочка, Оленка, є уособленням заздрощів та злості. Інші сюжетні елементи авторка залишає незмінними.

Зазначимо, що у творі О.Забужко синтезовано риси як чарівної, так і соціально-побутової казки. Основною ознакою чарівної казки є наявність опозиційних пар: “чужий” світ людей є дзеркально протилежним відображенням “свого” світу Ганнусі; вродливій старшій сестрі “з місяцем на лобі” [7, 5] протиставляється молодша, “мізиночка Оленка, вже ніяким світилом небесним не одзначена, та й кволенька змалку…” [7, 12]. О.Забужко також не полишає без уваги філософський пласт чарівної казки, у якому розглядаються такі антиномії: життя і смерть, непримиренність правди і кривди, боротьба сутностей і протисутностей. Із соціально-побутовою казкою твір письменниці споріднює етична проблематика (протистояння злотворця і добротворця), використання алегоричного образу Долі, морально-дидактична мета оповіді (викриття вбивці). Але, створюючи власну казку, О.Забужко вводить і специфічно літературні художні засоби: пейзажні описи, психологічні характеристики та мотивації дій героїв повісті, художні деталі тощо.

Традиційний сюжет про Каїна та Авеля у “Казці про калинову сопілку” теж зазнає змін. О.Забужко, за визначенням сучасної дослідниці В.Агеєвої, створює “модерну інтерпретацію фольклорного тексту, історію сестробивства, у якій побутове тло служить для розгортання міфологічного сюжету, жіночої інверсії сказання про Каїна й Авеля” [1, 4]. О.Забужко переносить ролі біблійних персонажів на жіночі постаті з українського фольклору. Вбивцею (Каїном) у повісті постає старша сестра Ганнуся, позначена “Каїновою печаткою” – місяцем на чолі. Жертва (Авель) – це менша, батькова дочка Оленка. За словами самої письменниці, вона звертається до традиційного біблійного сюжету “саме для того, щоб розірвати його зсередини і прочитати цілком “на жіночий лад”, тим паче, що конфлікт сестринської любові-ненависті – “це дійсно надзвичайно важлива тема жіночого світу” [6, CAPut!']. Отже, “Казка про калинову сопілку” є феміністичним експериментом О.Забужко, у якому жінка виступає носієм агресії, стає сестровбивцею, причому вона приречена долею спокутувати гріх матері.

Місячна позначка на чолі Ганни наче віщує про те, що “обрано її…на приділ незвичайний, про який людським дітям і не мріяти” [7, 6]. Розповідаючи доньці казки, мати пророкує її майбутнє: Ганні-панні судилося стати князівною. Так, Марія прагне вже у доньчиному житті подолати свій комплекс меншовартості. Ганна має продовжити “герць” матері, на який Марія викликала свого батька і який не закінчила за його життя: “ніби все те, що доля завинила їй, Марії, було взято наборг на одне життя, щоб у наступному, доччиному, повернутися, як у чесній купецькій угоді, із через верх відшкодованим чиншем” [7, 11]. І місяць-молодик на доньчиному чолі, на відміну від баби-повивальниці, яка вбачає у ньому “бусурменське тавро” [7, 5], мати сприймає як Боже пророцтво чудесної долі, призначеної її дитині. Та стикаємось тут з іншою проблемою: мати передає Ганнусі у спадок не лише красу, а й свій комплекс Електри. За життя Маріїного батька конфлікт із донькою не набув розв`язки, вона так і не змогла “довести батькові, яку кривду він їй заподіяв – от щоб знав...” [7, 11]. І тому Ганнуся, на думку матері, має втілити оце “щоб знав” у життя, адже її народжено на кращу долю.

Не залишаючи Ганнусі іншого вибору, аніж бути лише маминою дочкою, Марія сприяє зародженню в душі дитини того ж таки комплексу Електри. Але бачимо тут уже не ненависть до батька, а страждання через обділення його любов`ю. Таким чином, йдучи за теорією З.Фройда, можемо стверджувати, що цей комплекс Ганнусі “зумовлений спадковістю, нею закладеним феноменом…” [21, 377]. На додачу, над Ганною тяжіє ще й материн гріх, яка віддалася за Василя “з досади, чисто з серця і нічого більше” [7, 9], на зло батькові. І Ганнуся, не будучи дитям кохання, від народження приречена нести кару за провину матері. Це свідчить про те, що тягар первородного гріха людство пронесло крізь віки, “від праотця Адама” [7, 8]: діти мають нести покуту за вчинки своїх батьків.

Звернемося знову до вже згаданого нами комплексу Електри, наявного у Ганнусі. Дівчина всіма силами прагне привернути до себе любов батька, який і сам відчуває свою провину у ставленні до старшої дочки: “Батько, траплялось, поводився дивно, ніби чувсь винуватим і хотів якось свою вину направити” [7, 16]. Ганнуся розуміє своє вторинне значення для батька і особливо тяжко переживає, почувши пісню про його нещасливе кохання. Вона усвідомлює, що батько є для неї об`єктом недосяжним, лише втіленням її мрій: “той голос звертався не до неї, той, уже-наче-й-не-батьків… голос взагалі не знав, що вона є на світі…” [7, 13]. Але ж дитяча любов, за З.Фройдом, безмежна, абсолютна і не припускає ніякого поділу між любою дитиною і нелюбою. Ганнуся підсвідомо прагне стати тією дівчиною, про яку батько співає у пісні, прагне отримати хоч частку тієї любові, що Василь спрямовує на меншу дочку – Оленку (“тату, тату, чи я ж вам не дочка!” [7, 65]).Тому закономірно, на наш погляд, набуває втілення припущення З.Фройда, за яким дівчина, зупинившись на прихильності до батька, має у дорослому віці зупинити свій вибір на об`єкті “за типом батька” [20, 383]. Так, Ганнуся, народившись дочкою нещасного чоловіка, стає у подальшому житті “за жінку найнещаснішому чоловікові на світі” [7, 69]; свою невтілену любов до батька вона переносить на князя темряви.

Ганна веде двобій за любов батька зі своєю меншою сестрою. Батько стає для дівчат ніби яблуком розбрату, вони обидві наче нутром відчувають те, що Василь висловив Марії лише один-єдиний раз: “як направду високо ставить цю, аж мовби й не свою, і як же непорівняно менше од “своєї” голублену дитину…” [7, 29]. Постійне змагання із “зміючкою-Оленкою” призводить Ганнусю до відчуття, що менша сестра висить на ній одвічним тягарем, перешкодою на шляху до її власної долі, ніби Оленка “ревне пильнувала якоїсь межі, за котрою й мало починатися для Ганнусі щось своє осібне…” [7, 45]. Звідси зростає злість на меншу сестру, яка тішиться з цього і доводить старшу до почуття “несамовладности”.

Конфлікт сестер загострюється після засватання Оленки. Тут спостерігаємо утворення любовного трикутника: Ганнуся – парубок Дмитро – Оленка. Менша сестра знову переходить дорогу старшій, котра “поривалася в кожному випадку конечне довести сестрі своє, щоб знала… ”, щоб, за її власними словами, “було по правді…” [7, 30]. Оленка мститься Ганнусі, перескочивши через її голову: адже, якщо менша сестра вийде заміж першою, то Ганна опиниться відразу ж серед перестарків, “яким уже зась гребувати тим, що не до любови…” [7, 57]. Так менша сестра знову намагається перешкодити Ганнусі зустріти свою долю і торжествує над нею, бо виходить, що саме Оленці судилася пара, одмічена Божою ласкою.

Але пригадаємо знову історію життя їхньої матері, яка вийшла заміж не з любові. Оленка у деякій мірі теж спадкує долю Марії: вона має вийти заміж тільки з метою помститися сестрі, якій страшенно заздрить і намагається довести, “чиє буде зверху” [7, 47]. Цим вчинком Оленка вбиває у душі Ганнусі останні краплини любові до сестри і створює ґрунт, на якому зростає прагнення вбити її і навіки позбутися каламутно-жовтявого світла “ядучої обиди: чому цей світ мав би належити до Оленки?..” [7, 74].

Про поступове наближення катастрофи свідчать тринадцять “звісток” (звернімо увагу, що це число вже само собою є диявольським знаком і віщує лиху долю). Першою звісткою є “Каїнова печатка” на чолі Ганнусі, яка відразу ж посвідчила маргінальність її життя. Друга звістка – запитання дівчини: “Тату, що то таке на місяці темніється?” [7, 17]. Ганнуся ще з дитинства відчуває свою спорідненість з небесним світилом і переймається питанням, чому Каїн підняв Авеля на вила. Вона ніби підсвідомо відчуває, що у цій таємниці криється її доля. Надалі осібність Ганнусі від людей віщує прочанка, яка робить марну спробу відвернути від дівчини лиху долю. Вона попереджає Марію, що її дитину “Бог наділив силою, з якою велика спокуса може постати, не по тілу, а по духу…” [7, 20]. Не минає багато часу, як до Ганни приходить дар бачити майбутнє: вона бачить чуму, а згодом починає відчувати джерельну воду (“сила дівчини дедалі виходила в люди” [7, 27]).

Окрему увагу слід звернути на символіку води у творі О.Забужко. Ганнуся відчуває воду як саму себе, вона обожнює купатися, споглядати у воді своє тіло і, таким чином, досягає гармонії з природою (“під такі хвилини їй здавалось, ніби чує всю землю ген до самого моря” [7, 41]). Вода постає в повісті носієм жіночого начала, яке, підкреслює сучасний дослідник Р.Кісь, “символізує нуртування, вирування, надмір еротичних почувань…” [10, 96]. Вода пробуджує у Ганнусі жінку, про що свідчить нарцистичне споглядання власного тіла: “вона завжди любила купатися – любила, як вода ніжить тіло, як лоскотно вступає в нього, так напрочуд чуло голублячи найпотаємнішими, найсоромітнішими дотиками…”[7, 40]. Водна стихія єднає дівчину з природою і цим дає їй спромогу відчувати гармонію із Всесвітом.

Але цю гармонію порушує шоста звістка – видіння потопельника, який не пускає Ганну до води. У цей момент дівчина усвідомлює, що “сама в собі сочить і сочить без упину” “липку, жовтяву пасоку” [7, 32]. Вода дала б Ганнусі змогу очиститися, але шлях до неї перейняв привид потопельника. Сни Марії, у яких вона бачить покійного батька, сіють зерно тривоги у її душі. Мати починає усвідомлювати, що над дочками тяжіє її гріх. Сутичка з Дмитром відкриває для Ганнусі “чудний, солонуватий посмак” крові, яку їй “хотілось лизати-всхлипувати-сьорбати – ще, і ще, і ще…” [7, 52-53], і з цього моменту кров переростає для дівчини у джерело життєдайної енергії, яку раніше постачала їй вода. Гармонію з природою остаточно втрачено.

Дев’ята звістка – викриття убійника – це натяк на майбутнє вбивство. Ганнуся відчуває свою тотожність зі злочинцем, огидний дух якого був “ніби продовженням попереднього, парного духу пролитої крови” [7, 54], в її свідомості зринає передчуття приреченості, невідворотності долі. Наступним етапом стає, як ми вже зазначали вище, засватання Оленки, що загострює конфлікт між сестрами. Ганнусю знову турбує її дитяче запитання про місячних братів, але у більш ширшому аспекті: “не від роду ж їм було приділено, одному статися жертвою, а другому вбійником?” [7, 63]. Старша сестра настирливо намагається з’ясувати, чому Господь прийняв жертву саме Авеля, а не Каїна. Ганна звинувачує Бога у тому, що “порушена Ним у світі рівновага, – ніби сам узявсь наступити на другу шальку терезів…” [7, 64]. Зі своїми запитаннями вона звертається цього разу вже до священика, який теж не може дати їй відповідь (нагадаємо з цього приводу, що у біблійному міфі причина братовбивства, як і розмежування Богом Каїна та Авеля, теж не пояснюється).

Чарівний пояс прозвістив Ганнусі появу того, хто зможе дати відповідь на болючі питання, прихід диявола, князя пітьми, який пробуджує бажання: “…і не було більше болю, а тільки несамовите, скажене, до білого розжарене блаженство знову, і знову, і знову прощатися з душею – ніби ціле сонмище мала тих душ…” [7, 68]. Ганнуся сама зрушує терези своєї долі: її вчинками починає керувати тіло, душа відходить на другий план.

Аналізуючи образ диявола, можемо провести паралель із містерією “Каїн” Дж.Г.Байрона [2]. У творі О.Забужко князь пітьми, як і Люцифер, змальований англійським митцем, протистоїть Богові, сіє в душі людини зерно сумніву і обіцяє безмежну волю. Диявол загострює конфлікт між сестрами (і між братами у творі англійського поета-романтика): “…тільки нікчемним своїм сотворінням Він і прияє, тільки вбогі духом йому любі, а найліпших і найдужчих… знай гонить, і понижує, і тавром проклінним назначує од малих своїх, бо боїться, коли б царства не перейняли Йому” [7, 72-73]. У Ганнусиній душі зростає жовтавий дух образи, який точить з неї життя, висмоктує енергію, у наслідок чого визріває думка про відплату.

Настає час останньої, тринадцятої звістки: Ганнусю охоплює нестримна спрага крові, якої так бракувало у її тілі. Вона відчуває потребу “вийти поза” (термін Ж.П.Рішара), потребу покинути саму себе, щоб дійти до себе самої [15, 166]. У Ганнусі наявні ознаки маргінальної особистості, якщо, йдучи за визначенням російського дослідника І.Ільїна, розцінювати вбивство сестри як позицію “морального протесту і несприйняття оточуючого світу”, позицію “духовного вигнанництва” [17, 225]. Убивши Оленку, Ганна кидає виклик Богові: “вона крикнула в зашморгом розкручене вгорі небо ... до Того, Хто там сидів, ніколи не даючи зазирнути собі в лице, і луна її переможного реготу застугоніла лісом, мов гук невидимого війська: а щоб знав!” [7, 78]. Але якщо персонажі І.Франка, В.Сосюри, а також Авель з “Книги Буття” О.Забужко, кинувши подібний виклик, все-таки відшукують своє власне “я”, пізнають істину, то Ганнуся остаточно втрачає свою внутрішню сутність. Давши волю тілесним бажанням, вона вмирає як особистість. Відзначимо, що Ганнуся проходить усі екзистенційні етапи існування людини: етап відчуття себе зайвою і покинутою у світі, етап “межової ситуації” (конфлікт зі світом), етап вибору власних життєвих цінностей і вільного дотримання їх у власному житті. Але, як підкреслює французький філософ П.Рікер, “потрібно втратити самість, щоб знайти “я” [14, 239]. Ганнуся ж свого “я” не знаходить, у чому й полягає трагедія її життя.

Цікавим, на нашу думку, є зіставлення “Казки про калинову сопілку” О.Забужко із повістями О.Кобилянської. Нагадаємо, що мотив братовбивства використовується О.Кобилянською у двох повістях – “Земля” і “В неділю рано зілля копала...”. У першій з них через мотив братовбивства письменниця, як зауважує С.Павличко, “показала землю як загрозливу силу, що закріпачує й бруталізує людину” [13, 63], і тільки пізніше з’являється думка про необхідність відірватися від неї. О.Забужко у своєму творі зображує особистість, яка вже від самого народження поступово йде проти землі-природи, що призводить до руйнації усталеного звичаю: людина не має права відриватися від материнського лона. Але якщо персонажам О.Кобилянської відхід від землі обіцяє спокій і душевну рівновагу, то героїня О.Забужко втрачає таку можливість. У повісті “В неділю рано зілля копала...” простежуємо мотив тяжіння гріха матері над долею дитини, який наявний і у О.Забужко. Грицеві, як і Ганнусі, теж обіцяно щасливе життя, але вони мають спокутувати материн гріх і своїми вчинками готують собі іншу, трагічну долю. Пригадаємо слова старого Андронаті: “В його внука була доля. Ждала лиш на нього, як те раннє сонце за імлою – чому не осягнув її ?..” [11, 466]. Гриць теж пішов проти природи і втратив не лише власне “я”, але й життя.

Кінцівка повісті “Казка про калинову сопілку” виписана О.Забужко точно за казковим сюжетом. Тут використано образ калинової сопілки, пісня якої має викривальний характер: “помалу-малу, чумаче, грай, не врази мого серденька вкрай, мене сестриця з світу згубила, в моє серденько гострий ніж устромила…” [7, 80]. Пісня – це голос суспільства, яке викриває й осуджує вбивство як протиприродний вчинок людини. О.Забужко використовує універсальну ситуацію, яка є характерною ознакою притчевого жанру: в алегоричній формі доводиться зміст етичних цінностей буття. Хронотоп повісті теж характерний для притчі: авторка переосмислює трагедію роду людського поза часом, не подаючи жодних топографічних даних і використовуючи замкнений простір села. Підкреслимо, що мотив стиснутого простору проходить через усю творчість О.Забужко, “виростаючи, – пише у своїй розвідці літературознавець Л.Масенко, – у ключовий образ України, ізольованої від решти світу території…” [12, 74]. Звернувшись до сюжету про Каїна та Авеля, О.Забужко через трагедію первісного роду зображує, за визначенням критика В.Скуратівського, трагедію “втраченої людини”, у пошуках якої письменниця перебуває “від перших дебютних рядків і по тому” [16, 10]. Життя людське є постійним вибором людини себе самою, і лише від неї залежить, на який шлях стати: обрати цілковиту гармонію із Всесвітом, природою чи позначити себе Каїновим прокляттям, щоб ціною власної душі спокутувати гріх або ж передати його нащадкам. Використання О.Забужко сюжету, запозиченого з українського фольклору, сприяло націоналізації традиційного сюжету про Каїна та Авеля, перенесенню його на суто український ґрунт.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Агеєва В. Казка про нежіночий простір // Література плюс. – 2001. − №1(26). – С.4.

  2. Байрон Г. Каїн. Містерія в трьох діях: Переклад з англ. І.Франка // Франко І. Твори в 20-ти томах. − Нью-Йорк: Книгоспілка, 1960. – Т.ХІХ: З чужих літератур (драматичні). – С.9-109.

  3. Бодлер Ш. Цветы зла. Стихотворения: Пер. с фр. – М.: Летопись, 1998. – 291 с.

  4. Данте Алигьери. Божественная Комедия: Пер. с итал. М. Лозинского / Вступ. ст. К.Державина. – М.: Правда, 1982. – 640 с.

  5. Забужко О. Автобіографія // Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та опові-дання. – К.: Факт, 2003. – С. 229-236.

  6. Забужко О. В украинской литературе не было места для осмысления экзистенциального опыта женщины… (интервью) // Зеркало недели. – 2003. − №4 (429). – С.CAPut!'.

  7. Забужко О. Казка про калинову сопілку. – К.: Факт, 2000. – 84 с.

  8. Забужко О. Книга Буття. Глава четверта. Футурологічна притча // Прапор. – 1989. − №12. – С.17-56.

  9. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. – К.: Факт, 2003. – 240 с.

  10. Кісь Р. Ерос і водна стихія (Первісна семіотичність шлюбної магії) // Сучасність. – 1994. – №1. – С.83-98.

  11. Кобилянська О. Твори: В 2 т. / Упоряд., авт. передм. та приміт. Ф.П.По-гребенник. – К.: Дніпро, 1988. – Т. 2: Земля; В неділю рано зілля копала...; Повісті; Оповідання. – 598 с.

  12. Масенко Л. З позиції сповідування. Ключові мотиви “Польових досліджень з українського сексу “ Оксани Забужко // Кур’єр Кривбасу. – 1996. − №61-64. – С.74-76.

  13. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. –
    2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 447 с.

  14. Рікер П. Конфлікт інтерпретацій (Фрагмент): Переклад В.Дондюка // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /
    За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С.229-242.

  15. Рішар Ж.-П. Смерть та її постаті / Перекл. А.Шкрабюка // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. /
    За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С.166-179.

  16. Скуратівський В. Невильотна погода. Замість передмови та замість моно-графії // Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. – К.: Факт, 2003. – С.5-CAPut!'.

  17. Современное зарубежное литературоведение (страны Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник. – М.: Интрад- ИНИОН, 1996. – 319 с.

  18. Сосюра В. Каїн. Поема // Київ. – 1990. − №12. – С.7-25.

  19. Франко І. Смерть Каїна // Франко І. Вибрані твори у трьох томах. – К.: Дніпро, 1973. – Т.1. – С.414-437.

  20. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / Авторы очерка о Фрейде Ф.В.Бас-син и М.Г.Ярошевский. – М.: Наука, 1989. – 456 с.

  21. Фрейд З. Психоанализ. – Донецк: Сталкер, 2000. – 432 с.



АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается своеобразие интерпретации традиционного сюжета о Каине и Авеле в повести О.Забужко "Сказка о калиновой сопилке". Особое внимание уделено дешифровке причин поведения главных героев, приведших к сестроубийству.


SUMMARY

The article deals with the particularity of traditional plot about Kain and Avel transformation in O.Zabuzhko’s tale "Fairy tale about viburnum fife". Special attention was paid to decipherment of main heroes behavior reasons, which coursed to sister murder.




Скачати 151,43 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації29.03.2012
Розмір151,43 Kb.
ТипКнига, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх