«фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни» Макіївка – 2012 icon

«фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни» Макіївка – 2012


Схожі
Програми соціально-економічного та культурного розвитку Волинської області. 89 Висновки 118...
Й курс, медичні факультети №1,2 спеціальності: „Лікувальна справа”, „Педіатрія” 2-й курс...
Розвиток політичної економії в Україні...
Програма Розвитку ООН в Україні Інститут економічного прогнозування Національної академії наук...
1. Об’єктивна необхідність І теоретичні основи державного регулювання економіки...
Програма профільного спецкурсу «мовленнєвий практикум» для 5-7 класів...
Виконавці: ст викл. Кучер С. Ф., к ек н. Несторенко Т. П, Леміш К. М., аспіранти: Ладик Д. О....
Виконавці: ст викл. Кучер С. Ф., к ек н. Несторенко Т. П, Леміш К. М., аспіранти: Ладик Д. О....
Виконавці: ст викл. Кучер С. Ф., к ек н. Несторенко Т. П, ст викл. Леміш К. М., ст викл. Шило Н...
Аграрна
Міжнародні відносини та зовнішня політика держави. Україна у світовій спільноті...
Реферат на тему...



страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23
повернутися в початок

УДК 338.51

^ Лучкова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім.М.Туган-Барановського

L-Younna@mail.ru

Теоретичні питання трансфертного ціноутворення на підприємствах


Теоретичне осмислення категорії трансферного ціноутворення на підприємстві передбачає знаходження відповіді, перед усім, на такі запитання: як визначається авторами трансферне ціноутворення, що є предметом такого ціноутворення, які суб’єкти приймають участь, з якою метою впроваджують трансфертне ціноутворення.

Переважна більшість дослідників, під трансферним ціноутворенням розуміють процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між структурними підрозділами. Предметом такого ціноутворення є сировина, напівфабрикати, комплектуючі, послуги. У означеній частині питання, переважно, точки зору дослідників співпадають. Стосовно структурних меж ціноутворення трансфертів існують такі погляди: трансферні ціни можливі між сегментами, структурними підрозділами діяльності одного підприємства або різних підприємств, що входять в одне об’єднання, між родинними компаніями, в межах групи пов’язаних між собою підприємств . Тобто, можна стверджувати, що поняття трансфертного ціноутворення виходить за рубежі одного підприємства. Сфера правомірності застосування трансфертних цін між підприємствами визначається такими категорієями як пов’язані підприємства та контроль над підприємством, що визначаються у кожній країні законодавчо.

Пов’язуючим елементом усіх підвидів структурних одиниць підприємств або їх об’єднань, що робить можливим використання розрахунків трансфертних цін є такі поняття управлінського обліку як центри відповідальності, серед яких розрізняють центри прибутку, витрат, інвестицій, їх поділ не співпадає з організаційною структурою підприємства чи їх об’єднань. Таким чином, можна говорити, що більш правильно розглядати механізми встановлення трансфертних цін саме між центрами відповідальності економічних суб’єктів господарювання. Тим більше, що саме така постановка питання дає можливість сформулювати головні цілі застосування трансфертних цін.

Слід зазначити, що значна частина робіт з трансфертного ціноутворення стосується функціонування транснаціональних корпорацій і, відповідно, головною метою ставиться мінімізація податкових та митних платежів за рахунок використання особливостей законодавства різних країн.

Якщо говорити виключно про внутрішньодержавні підприємства та їх об’єднання, то практики переконані, що головна мета введення трансфертних цін - це мінімізація оподаткування внутрішньокорпоративних розрахунків, а також акумуляція прибутку в збутових структурах, зареєстрованих в зонах з пільговим оподаткуванням.

Разом з тим, можна виділити такі задачі використання трансферного ціноутворення: по-перше, для зростання прибутковості підприємства за рахунок оптимізації фінансових потоків, по-друге, для аналізу та контролю ефективності центрів відповідальності; по-третє, для фінансового планування, по-чеверте, для регулювання та координація управлінських рішень.

Таким чином, розгляд особливостей механізму трансфертного ціноутворення вимагають системного підходу. Можна виділити такі чинники, що впливають на формування системи трансфертного ціноутворення на підприємстві: нормативно-законодавча база трансфертного ціноутворення (регламентація правил формування звичайної ціни., справедливої ринкової ціни, визначення категорії пов’язаної особи та поняття «контролю»); наявністю на території країни зон пільгового оподаткування, особливістю ведення бухгалтерського обліку витрат та наявністю досконалої системи управлінського обліку, розповсюдженістю форм вертикальної та горизонтальної інтергації серед підприємств, ринкова конкуренція.

Пропонуємо розглядати механізм трансфертного ціноутворення комплексно з таких позицій: економічний ефект від застосування трансфертних цін по-перше на рівні підприємства або групи підприємств, по-друге, галузі, по-третє, держави. Рішення поставленої комплексної задачі дозволить вдосконалити механізм функціонування трансфертного ціноутворення на вітчизняних підприємствах у тісному поєднання з факторами галузевої конкуренції та загальноєкономічного добробуту.

Таким чином, окреслені основні теоретико-практичні напрямки дослідження трансфертного ціноутворення та сформульовано задачу подальшого наукового пошуку.


УДК 338.515

Маглаперідзе А.С., к.е.н., професор

Крикунова Ю.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

^ ПРИБУТОК ЯК ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ


Банківський прибуток – це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб’єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний та якісний аналіз прибутковості проводиться з метою визначення фінансової стійкості банку та оцінки ефективності його роботи за визначений звітний період.

Незадовільний рівень прибутковості банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення ефективності роботи банку і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою до його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів.

В умовах підвищення внутрішніх вимог до ефективності діяльності банківської системи України суттєво зростає значення і роль економічного аналізу в системі складових управління сучасним банком. Розвиток теоретико-методичних засад і прикладних рекомендацій комплексного аналізу показників прибутковості є необхідною умовою підвищення ефективності функціонування банківської системи України в цілому.

Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників.

Прибутковість залежить від багатьох чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання його ресурсів, рівень і співвідношення доходів та витрат.

Прибутковість банку залежить також від екзогенних факторів. Це насамперед загальноекономічна й політична ситуація у країні, стан фінансового ринку, надійність партнерів, податкова політика держави, політика НБУ

Шляхи досягнення високої прибутковості наступні:

  1. Нарощення власних коштів банку, що сприяє зростанню ресурсної бази банку і відповідно їх інвестиційного потенціалу; є однією з передумов залучення іноземних інвестицій; стимулює інтеграційні процеси; забезпечить незалежність банку і створить умови для виживання банківської системи України в період посиленої конкуренції з боку іноземних банків.

  2. Раціональне й ефективне розміщення коштів банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю та прибутковістю комерційного банку.

  3. Фінансове планування є одним із резервів збільшення прибутку і раціонального його використання. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних підрозділів між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих, але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.

  4. Формування достатнього страхового резерву та резервних фондів.

  5. Застосування таких інструментів в банківській діяльності, як ф`ючерси, опціони, форвардні операції з валютою та інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин і дозволяють планувати і одержувати додатковий прибуток.

  6. Системне і всебічне вивчення кредитних ризиків, приймати заходи щодо їх пониження. З цією метою необхідно організовувати відділи управління кредитними ризиками.

  7. Покращення рівнів професіоналізму − від політики банку, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних структур.

Необхідно зазначити, що в умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.


УДК 334.012.64

Ніколаєва О.М., к.держ.упр., доцент

Кліменко К.А

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

^ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ


В сучасних умовах, коли конкурентоспроможність підприємств усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів та послуг значним чином залежить від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стабільність, інтерес до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає. Роль фінансового планування в діяльності підприємств набула докорінних змін, пов’язаних із суттєвими змінами в системі планування в цілому.

Фінансове планування – процес систематичної підготовки управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на обсяги фінансових ресурсів, узгодження джерел їх формування та напрямків використання згідно з виробничими, маркетинговими планами та показниками діяльності підприємства у плановому періоді, і які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.

Основними факторами зростання ролі планування в сучасних умовах є:

− зростання рухомості зовнішнього середовища. Вимоги з боку попиту, що постійно змінюються, зумовлюють зрушення інших факторів зовнішнього середовища, технологій і засобів зв’язку – комунікацій, соціальних відносин тощо. Такі ж самі швидкі та глибокі зміни змушений здійснювати бізнес. В українській економіці підвищена рухомість обумовлена перш за все перехідним характером вітчизняного господарства і, як наслідок, нестабільністю соціально-політичної сфери;

− посилення відцентрових сил в економічних організаціях, унаслідок чого останні надають високий ступінь автономії і самостійності окремим підрозділам і менеджерам фірм. Поряд з позитивними результатами (підвищення гнучкості й підприємницької активності підрозділів) така практика створює ряд проблем і негативних ефектів (втрата центром контролю за роботою підрозділів; подрібнення фундаментальних цілей фірми на множину часткових, більша частина яких не може бути виконана, або ж повне розмивання загальних цілей). Існує ряд апробованих на практиці способів регулювання процесу переборювання негативних наслідків відцентрових тенденцій; одним із найефективніших є планування, вироблення єдиної корпоративної стратегії і механізму її реалізації;

− новий стиль керівництва персоналом, який дає працівникові значно більшу свободу дій, сприяє розвиткові його ініціативи і творчих можливостей.

Планування як самостійна галузь знань, є науковою, спеціалізованим видом управлінської діяльності. Його потрібно розглядати як важливу функцію управління підприємством, як процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період. Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Головна мета планування полягає у: забезпечення найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; створення умов для зростання і вдосконалення виробництва на основі сучасного розвитку науково-технічного прогресу.

Досвід багатьох компаній промислових країн показує, що за сучасного ринку, з його жорсткою конкуренцією, планування фінансової діяльності є найважливішою умовою їх виживання, економічного зростання та процвітання. Саме воно дає змогу оптимально пов’язати наявні можливості підприємства щодо випуску продукції з попитом і пропозицією, що склалися на ринку.

Застосування фінансового планування на підприємстві є необхідною умовою для успішного функціонування підприємства, та адекватної орієнтації в ринкових умовах. Підприємства які ставлять перед собою задачі покращити своє фінансове становище або збільшення вплив на ринку, майже не в змозі досягти їх без застосування фінансового планування.

В умовах посткризової економіки для українських підприємств виникає необхідність більш активного використання методів фінансового планування, яка обумовлена високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища, що впливає на збільшення ризиків і втрат при прийнятті фінансових рішень, обертається кризовим фінансовим станом більшості підприємств, що з необхідністю потребує оптимізації використання фінансових ресурсів, підвищення точності прогнозування і планування фінансово-господарської діяльності.


УДК 336.182

Олійник О.О., к.е.н.доцент,

Національний університет біоресурсів і природокористування, м. Київ

olenaolol@ukr.net

^ СУТНІСТЬ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО МЕХАНІЗМУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ


Основою сталого й ефективного функціонування аграрного сектора економіки є створення ефективного кредитно-фінансового механізму, забезпечення якого залежить від розуміння його сутності.

В літературі на сьогодні, як правило, розглядають окремо фінансовий механізм та кредитний механізм. В свою чергу, рух вартості цих двох категорій здійснюється за рахунок формування, розподілу та використання фінансових та кредитних ресурсів, які тісно взаємопов’язані – фінансові ресурси переходять у кредитні, і навпаки. Отже, через такий тісний взаємозв’язок між фінансовими і кредитними ресурсами для забезпечення ефективних економічних процесів в суспільстві слід розглядати в комплексі фінансово-кредитний механізм.

В літературі зустрічаються різні визначення фінансового механізму. Як правило, під фінансовим механізмом розуміють сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства [1, с. 99, 2, с. 21], але таке визначення певним чином ототожнює поняття фінансово-кредитний механізм з поняттям фінанси.

З огляду на предмет дослідження, на нашу думку, фінансово-кредитний механізм аграрного сектора економіки – це сукупність методів та важелів впливу на формування і використання фінансово-кредитних ресурсів з метою забезпечення розвитку аграрного сектора економіки.

Рух (формування і використання) фінансово-кредитних ресурсів не відбувається спонтанно. Він забезпечується в рамках чіткої і ефективної фінансово-кредитної системи за допомогою фінансово-кредитного механізму.

Отже, набір сфер і ланок фінансово-кредитної системи визначає структуру фінансово-кредитного механізму. Таким чином, для оптимального визначення структури фінансово-кредитного механізму аграрного сектора необхідно спочатку визначити фінансово-кредитну систему останнього.

Існує чимало публікацій, у яких науковці дають визначення та характеристику фінансової системи. Фінансову систему, як правило, на сьогодні в українській літературі розглядають в двох аспектах – за внутрішньою будовою та організаційною структурою [3, с. 38, 4, с. 53, 5, с. 30].

Фінансова система (за організаційною структурою) – це сукупність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками [3, с. 38, 5, с. 30].

Фінансова система (за внутрішньою будовою) – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних сфер (узагальнена за певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин, які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативне-правове забезпечення [5, с. 30].

Як правило, в рамках існуючих визначень і характеристик фінансової системи передбачаються інститути, які забезпечують реалізацію руху вартості категорії кредит. Отже, правомірним є ототожнювати поняття фінансова і фінансово-кредитна система.

На нашу думку, основними ланками фінансово-кредитної системи аграрного сектора економіки, які забезпечують формування і використання фінансово-кредитних ресурсів, є кредитний ринок, страховий ринок, ринок цінних паперів, бюджет.

Як було визначено вище фінансово-кредитний механізм становить сукупність методів та важелів.

На сьогодні існують різні підходи щодо розуміння методів фінансово-кредитного механізму. Більшість авторів під методами розуміють – планування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування тощо [1, с. 76, 6, с. 72]. Інша група авторів вважають, що фінансово-кредитними методами є фінансове планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання [5, с. 85]. Якщо розуміти під методами конкретні способи дії, спрямовані на утворення та використання фінансово-кредитних ресурсів, то друге визначення більш вдале щодо розуміння методів фінансово-кредитного механізму. Саме такі способи дій як планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання дозволяють приводити в рух фінансово-кредитні ресурси.

Під фінансово-кредитними важелями розуміють прийоми дії та реалізації фінансово-кредитних методів. Під прийомом, в свою чергу, розуміють техніку впливу методу, тобто інструментальна частина методу [7, с. 53]. Виходячи з цього та визначених нами методів фінансово-кредитними важелями слід вважати – нормативи, ліміти, резерви, стимули, санкції тощо. Саме ці важелі є інструментами, за рахунок яких здійснюється планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання фінансово-кредитних ресурсів.

Реалізація ефективного фінансово-кредитного механізму можлива за умови належного правового, нормативного та інформаційного забезпечення.

Література

  1. Фінанси: Навч. посіб. / В.І. Оспіщев, Л.І. Лочкова, О.П. Близнюк та ін.; За ред. В.І. Оспіщева. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 366 с.

  2. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. проф. Л.А. Дробозиной. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. – 527 с.

  3. Ковальчук С.В., ФоркунІ.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів «Новий світ-2000», 2009. – 568 с.

  4. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методолог. аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

  5. Фінанси: Підручник / За ред. С.І. Юрія, В.М.Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611

  6. Фінансова політика сталого розвитку аграрних підприємств України: теорія, методологія, практика: Монографія / Н.С. Танклевська. – Херсон: Айлант, 2010. – 376 с.

  7. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 608с.


УДК 658.511

Сизоненко О.А., к.е.н, доцент,

Журба І.Є.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

sizol@list.ru

^ РОЛЬ ОБЛІКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИТРАТ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ


У проекті Концепції сталого розвитку України, розробленому науковцями НАНУ, сталий розвиток визначено як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного поновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь [1]. Це означає, що управління підприємством повинно будуватися на основі збалансованого вирішення економічних і екологічних проблем, знаходженні оптимального співвідношення між необхідністю забезпечення екологічної безпеки й економічної ефективності діяльності промислових підприємств.

Очевидно, що можливість досягти сталого розвитку буде залежати від досконалості функціонування спеціального економічного механізму забезпечення цих умов, для оцінки ефективності якого необхідно застосовувати систему еколого-економічних показників.

У теорії та практиці управління розроблена та застосовується ціла низка економічних показників, що можуть задовольнити різні інформаційні потреби користувачів. Проте більшість розроблених підходів до розрахунку еколого-економічних показників є інформаційно недосконалими.

Найбільш популярна серед дослідників позиція щодо створення системи еколого-економічних показників базується на необхідності визначення вигід і витрат на природоохоронну діяльність підприємства із метою розрахунку її ефективності. При цьому екологічні витрати часто розглядаються як сукупність двох складових, де перша – це витрати на попередження забруднень, тобто на природоохоронні заходи промислових підприємств; друга – економічні збитки від екологічних порушень, що виникають унаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення) [2].

На нашу думку, теорія застосування запропонованих показників значно обмежується сучасною практикою функціонування промислових підприємств. По-перше, це обумовлено тим, що друга складова екологічних витрат (економічні збитки) не піддається однозначному визначенню, адже це потребує наявності інформації, недоступної для підприємства (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченість харчуванням, надходження доходів до місцевого бюджету, суспільні витрати і втрати, пов'язані із забрудненням, тощо). По-друге, екологічний ефект від природоохоронних заходів промислових підприємств відчувається ще довгий час після їх закінчення. Тому потрібно розширяти часові межі аналізу для того, щоб повніше врахувати всі екологічні витрати та вигоди, пов’язані з конкретними еко-проектами. Деякі розрахунки передбачають можливість продовження періоду часу реалізації проекту за межі нормального періоду життя на додаткове число років. Але якщо екологічні наслідки матимуть достатньо тривалий часовий горизонт (50-100 років), екологічні витрати та вигоди можна виразити у грошовій формі тільки дуже приблизно. Крім цього, при розрахунку еколого-економічної ефективності деякі екологічні витрати і вигоди можуть бути враховані повторно внаслідок застосування різних підходів для їх оцінки. Або навпаки, існує вірогідність недооцінки певних екологічних благ і витрат, пов'язаних із проектом, через неспівпадіння інтересів інвесторів, населення і держави.

По-третє, існуюча система обліку не надає можливості для розрахунку більшості з тих показників, що пропонуються дослідниками.

На практиці екологічні збори за забруднення навколишнього природного середовища в межах та понад ліміту включаються до операційних витрат підприємства у складі адміністративних витрат і інших витрат операційної діяльності.

Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища списуються на виробничу собівартість металургійної продукції в повному обсязі. Порядок обліку капітальних витрат на охорону навколишнього природного середовища залежить від економічної сутності цих витрат. Так, витрати, спрямовані на підтримку природоохоронних об’єктів у робочому стані (ремонт), включаються до собівартості у вигляді резерву забезпечення майбутніх витрат i платежів на пiдставi затвердженого графіку здійснення відновлювального ремонту. Різниця між сумою нарахованого резерву і фактичними витратами на ремонт відноситься на собiвартiсть продукції (робот, послуг) наприкiнцi звітного року.

Капітальні витрати, що приводять до збільшення економічних вигід підприємства (придбання нових об’єктів, модернізація тощо) збільшують первинну вартість основних засобів і включаються до собівартості продукції поступово у вигляді амортизаційних відрахувань.

Таким чином, вплив зміни екологічних показників на основні економічні показники є очевидним. Отже, облік екологічних витрат є важливою складовою механізму забезпечення сталого розвитку промислових підприємств.

Література:

  1. Лебідь В. М. Організаційно-економічні основи інформаційно-аналітичного забезпечення екологічно сталого розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук : спец. 08.08.01 «Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища» / В. М. Лебідь. – Суми, 2006. – 16 с.

  2. Лук’янихіна О. А. Екологічний менеджмент в системі територіального управління : дис. … канд. екон. наук : 08.08.01 / Лук’янихіна Олена Анатоліївна. – Суми, 2002. – 210 с.


УДК 631. 16

Стеценко Д. Ю., Тарасенко Д.Л. к.держ.упр.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

denis-stecenko-9@mail.ru, tarasenkodenis81@mail.ru

^ ФІНАНСОВИЙ СТАН – ЙОГО СУТНІСТЬ ДЛЯПІДПРИЄМСТВА


У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб'єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених у результаті його функціонування. Варто сказати, що підприємства здобувають самостійність, несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), працівниками, банком і кредиторами.

У зв'язку із цим, актуальність данної теми очевидна: для того щоб забезпечувати виживаність підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, насамперед, уміти ретельно аналізувати й реально оцінювати фінансові стани, як свого підприємства, так і існуючих потенційних конкурентів.

Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Під фінансовим станом розуміється здатність організації фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан господарюючого суб'єкта - це характеристика його фінансової конкурентоздатності, використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою й іншими господарюючими суб'єктами. Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей, трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів. Тому фінансовий стан господарюючого суб'єкта відображає всі сторони його виробничо-торговельної діяльності.[1]

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.[2]

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Здатність підприємства вчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Фінансовий стан підприємства, його стабільність залежить від результатів його виробничої, комерційної й фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. І, навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву й реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виторгу й суми прибутку і як слідство погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не є щасливою випадковістю, а підсумком грамотного, умілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства. [3]

Стійке фінансове становище, у свою чергу, впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження й витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни.

Щоб розвиватися в умовах ринкової економіки й не допустити банкрутства, потрібно знати, як управляти фінансами, який повинна бути структура капіталу по складу й джерелам утворення, яку частку повинні займати власні кошти, а яку - позикові. Варто знати й уміти аналізувати такі показники, як платоспроможність, фінансова стабільність, ділова активність, рентабельність і так далі. Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового становища.

Внутрішній аналіз здійснюється для потреб керування підприємством. Його ціль - забезпечити планомірне надходження коштів і розмістити власні й позикові кошти таким чином, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку й виключення ризику банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, що контролюють органами на основі публікацій звітності. Його ціль - установити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку й виключити ризик втрати.[3]

Таким чином, головна мета фінансової діяльності підприємства – нарощування власного капіталу й забезпечення стійкого положення на ринку. Для цього підприємство повинне підтримувати свою платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу й пасиву балансу.

Література

  1. Бень Т.Г. Інтегральна оцінка фінансового стану підприємств / Т.Г. Бень // Фінанси України: – №6, 2006. – С. 75–78.

  2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996 – XIV (зі змінами). Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=996–14.

  3. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: Навч.посіб.-К.: Т-во “Знання”, КОО, 2008.- 520 с.


УДК 331.2

Стреблянская Е.В., Клычёва Ю.А., Меркулова А.В., к.э.н., доцент

Макеевский экономико-гуманитарный институт

lady.catuschcka@yandex.ru

^ ВЫБОР СИСТЕМЫ ОПЛАТЫ ТРУДА НА ПРЕДПРИЯТИИ


В условиях развития рыночной экономики предприятиям Украины предоставлены широкие права в области организации оплаты труда, совершенствования тарифной системы, выбора форм и систем оплаты труда, применения различных видов поощрительных систем для стимулирования труда работников. При этом они могут пользоваться традиционной тарифной системой, применять тарифные ставки и оклады в качестве ориентиров, либо использовать свои индивидуально разработанные системы оплаты труда.

Заработная плата является основным источником дохода работников предприятия, а также стимулирующим фактором для повышения квалификационного уровня работников и, как следствие, увеличения объемов выполненной работы и её качества. Следовательно, именно заработная плата является основным мотивационным фактором, призывающим работников к эффективному выполнению труда.

По результатам исследований [2], главным мотивирующим фактором для украинцев является высокая и регулярная заработная плата, важность финансового фактора респонденты оценили в 9,2 балла из 10.

Ключевую роль в оплате труда работникам предприятия играет правильный выбор её системы. Необходимо, чтобы работники были заинтересованы в качественном выполнении своих обязанностей, были довольны своей заработной платой. Также важным фактором является уверенность работодателя в том, что он платит именно за тот труд, который в дальнейшем принесёт ему дополнительную прибыль.

Для выполнения данных условий необходимо обеспечить на предприятии тесную взаимосвязь труда рабочих с конечным результатом их деятельности.

Наиболее приемлемой формой заработной платы, которая может устроить как работника, так и работодателя является сдельно-премиальная форма.

Наиболее целесообразно использовать сдельно-премиальную оплату труда при следующих условиях:

  • потребность в увеличении объёмов производства;

  • наличие количественных показателей работы, которые непосредственно зависят от отдельно взятого работника;

  • необходимость стимулировать работников к дальнейшему увеличению объёмов производства.

При использовании сдельно-премиальной оплаты труда существуют отрицательные моменты:

Реорганизовать работу в соответствии с оплатой труда по конечному результату можно при помощи постановки конкретного задания и жесткого контроля за сроком выполнения и качеством работ. Все производственные процессы необходимо ориентировать на достижение конкретных результатов. Для этого нужны изменения в планировании и организации работ. Необходимо построение системы оплаты так, чтобы вознаграждалась и квалификация и эффективность работы всего трудового коллектива.

По результатам проведенного анализа, можно сделать вывод о том, что сдельно-премиальная форма оплаты труда, содержит больше стимулов к труду, в частности стимул к увеличению объемов выпуска продукции, но ее применение возможно не на всех звеньях общественного производства. Эффективным является ее применение там, где есть возможность точно учесть количество произведенной продукции, где работники своим трудом могут влиять на количество произведенной продукции.

Литература

  1. Теоритические и практические основы организации заработной платы : Монография /.Гончаров В.Н., Радомский С.И., Кирнос А.И. [и др.] , под общей редакцией проф. Дорофиенко В.В. – Донецк : ООО «Лебедь». – 2005.-248 с.

  2. Интересная работа – главный мотивирующий фактор [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://student.rabota.ua/post/2011/09/20/interestaya_rabota_glavniy_motiviruyuschiy_faktor_posle_zarplaty.aspx - Интересная работа – главный мотивирующий фактор.

  3. Сдельная заработная плата [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://ru.wikipedia.org - Сделная заработная плата.

  4. Системы оплаты труда: как сделать выбор [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://www.masters.donntu.edu.ua/2010/iem/ionova/library/doc1.htm - Системы оплаты труда: как сделать выбор.





залишити коментар
Сторінка12/23
Веретенников В.І
Дата конвертації04.03.2012
Розмір5.15 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23
хорошо
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх