1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей icon

1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей


2 чел. помогло.
Схожі
1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Починаючи з Аристотеля і до ХVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції. Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін. Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в творенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Проте це не означає, що держава стала творцем неповноцінних грошей, що її роль у цьому процесі визначальна, а самі сучасні гроші - виключно продукт, створений державою. Гроші і сьогодні є продуктом ринку. По-перше, якраз ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з чим держава не може не рахуватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна створити такого носія, який здатний найповніше задовольняти ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обороті визначається певними об'єктивними закономірностями, які держава мусить враховувати у своїх регулятивних діях щодо грошей. Тому і сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою.


^ 2.Роль грошей у ринковій економіці.

У проблемі ролі грошей в економіці розрізняють якісні та кількісні аспекти. Якісні – наявність грошей та грошового середовища в якому діють економічні агенти позитивно впливають на розвиток суспільного виробництва. В ринковій економіці гроші стають носієм позичкового капіталу. Кількісний сапект – через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси і зокрема на результати діяльності суб’єктів економіки.


^ 3. Сутність грошей. Гроші як гроші як капітал.

Гроші є товаром самі по собі, по своїй сутності, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Гроші мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись на відповідні блага. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб'єкта, незалежно від його конкретних поточних потреб. Гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі. Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні. Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити.


^ 4. Історія розвитку натурально-речових форм грошей.

Золото і срібло не одразу почачи використовувати функцї грошей. Локальність ринків та їх відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволена можливість товарів, що використовуються в ролі грошей. Протягом тривалого часу в обігу використовуються повноцінні гроші. Повноцінні гроші – це гроші номінальна вартість яких відповідає вартості матеріалу з якого вони виготовлені. З 2 половини 19 ст. Становище змінюється і номінальна вартість монет начинає віділятись від їхньої реальної або валової вартості. Суньюраж – представляє різницю між реальною вартість монет. До 60-70 років 19 ст. В переважній більшості країн існувала біметарична грошова система або біметалізм. На зміну біметалізму приходить монеталічна система грошова (гроші з одного металу). Монометалізм проіснував до 30-х років 20 ст. Це все ще системи товарних грошей. З 1936 р. З розвинутих країн всі перейшли на систему паперових грошец тобто, в світі встановлюється система нерозмінних кредитних грошей.


^ 5. Функції грошей. Функція міри вартості.

Функції грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, функція світових грошей. Суть полягає в тому, що вартість всіх товарів вимірюється в грошах і називається ціною. Масштаб цін – це валова кількість металу закріплена державою за грошовою одиницею. В умовах високої інфляції – ця функція не виконуються належним чином.


^ 6. Функція засобу обігу.

Суть: рух товарів і капіталів, а також надання послуг відбувається за допомогою руху грошей. Робить обіг різноманітним розширює товарний ринок і ускладнює його.


^ 7. Функція засобу платежу.

Суть: гроші обслуговують купівлю і продаж товарів у кредит. В умовах інфляції виконується 5,3,4 функції.


8. Засіб нагромадження.

Суть: гроші як ліквідна форма багатства частково вилучається з обігу і на деякий час осідають у сейфах банківській системі як скарб. Цю функцію можуть виконувати лише повноцінні гроші.


^ 9. Функція світові гроші.

Світові гроші – виконують на світовому ринку в процесі обслуговування економічних та інших відносин між країнами.


10. Характеристика повноцінних грошей.

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети). Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безперешкодно виконували всі свої функції.


^ 11. Харктеристика неповноцінних грошей.

Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) - гроші, номінальна вартість яких вище реальної, тобі о витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать: 1) металеві знаки вартості – золота монета, що стерлася; білонна монета, тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію; 2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові і кредитні гроші). Паперові гроші – це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет. Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит).


^ 12.Сутність та економічна основа грошового обороту.

Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворені. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. За економічним змістом структура грошового обороту є такою: Це грошовий обіг особливих грошей при русі: а)еквівалентність; б)безповоротність; в) прямолінійність. Фінансово-кредитний сектор грошового обороту: а) фіксально-бюджетний; б) кредитний. Залежно від форм грошей в яких відбувається грошовий оборот: а)готівковий; б)безготівковий.


^ 13. Види кредитних грошей.

В теперішній час в Україні використовують такі вили грошей: банкнота та білонна або розмінна монета. Розрізняють наступні види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек і кредитна картка. Вексель – це письмове боргове зобов’язання строго встановленої форми яке дає своєму власнику або векселедержателю безпірне право при настанні певного строку вимагати від боржника або векселедателя сплати певної грошової суми вказаної у векселі. Банкнота – це спеціфний вид кредитних грошей що випускається в обіг банком. Чек – це письмовий наказ власника поточного рахунку виплатити готівкою або перевести на поточний рахунок іншої особи певної суми грошей. На основі чекового обігу виникає кредитна картка – це іменний грошовий документ випущений в оборот банком який підтверджує особистість власника рахунку в банку і дає йому право на придбання товарів і послуг в роздрібній торгівлі без оплати готівкою.


^ 14. Модель грошового обороту

Більш детально визначити особливості і закономірності грошового обороту можливо на його моделі, побудованій за схемою широко відомої в західній літературі моделі кругообороту доходів та продуктів. Модель відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб’єктів грошового обороту: фірм, сімейних господарств, державних структур /уряду/, фінансових посередників. Все розмаїття доходів і витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане в декілька економічно обособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здійснюють також між окремими суб’єктами внутрі кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять значну частину сукупного грошового обороту.


^ 15. Грошові потоки та їх балансування

Потоки безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, в гривнях за певний період: рік, місяць, день). З усіх потоків найбільш важливими є: - національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість всіх виготовлених виробів та послуг; - національний доход, що характеризує сукупний доход, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати. Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні.


^ 16. Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів.

Першим, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом. Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу - він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним. Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування, при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Цей сектор називається кредитним оборотом. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий.


^ 17. Принципи організації та особливості безготівкових розрахунків.

Підприємства усіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати їх для безготівкових розрахунків. Момент здійснення платежу повинен максимально наближуватися до моменту відвантаження товарів або надання послуг. Платежі з розрахунку підприємств здійснюється банком за згодою власника рахунку а також в чеговості ним встановленій. Підприємства мають право вибору банків для відкритт рахунків, а також форм безготівкових розрахунків. Обіг безготівкових грошей має такі переваги порівняно з обігом готівки: 1) обіг готівки є дорожчим що пов”язано з високими витратами по її друкуванню, транспортуванню, збереженню; 2)безготівкові розрахунки через банківську систему суттєво прискорюють платіжний оборот; 3) готівка що нагромаджується суб”єктами економічного обороту не дивлячись на абсолютну ліквідність не приносить власнику доходу.




^ 18. Загальна характеристика форм безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:- платіжними дорученнями;- платіжними вимогами-дорученнями;- чеками; -акредитивами; -векселями; -інкасовими дорученнями (розпорядженнями).


^ 19. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати.

Грошова маса – це сукупний об’єм купівельних і платіжних засобів, що обслуговують господарський оборот і знаходяться на руках у приватних осіб, підприємств, держави. Для визначення окремих складових грошової маси використовуються грошові агрегати. Грошовий агрегат – це певна структурна складова грошової маси, що володіє певним рівнем ліквідності. Грошові агрегати банківської системи: Мо – готівка в обігу, М1 = Мо + залишки коштів на поточних рахунках, М2=М1 + залишки коштів на строкових рахунках, М3=М2 + кошти клієнтів за довірчими та трастовими операціями банків.


^ 20. Швидкість обігу грошей, коефіцієнт монетизації ВВП, їх розрахунок і значення.

Швидкість обігу грошей – це є швидкість їх обороту при обслуговуванні угод. Цей показник характерихується кількістю повторень одними і тими ж грошовими одиницями, функцій засобу обігуі засобу платежі в певний проміжок часу. Вимірюється в разах. Показник обернений до швидкості обігу грошей є показник монетизації ВВП який розраховується:

М1=

Розраховується в %. Він відображає рівень забезпечення економіки країни в грошових ресурсах.


^ 21. Закон грошового обігу

Першим формулу кількості грошей запропонував А.Сміт Кго=СЦ*О, де Г- кількість грошових одиниць, необхідних для обігу, Сц – сума цін товарів, О- число оборотів грошей. Сьогодні при плануванні горошового обігу використовується формула Ірвіна Фішера: Г∙О=Т∙Ц, Де, Г – середня маса грошей, яка знаходиться в обігу, О – кількість оборотів середньої грошової маси, Т – обсяг товарів, які знаходяться в обігу, Ц – ціни товарів на ринку. Формула Фрідмена: М=КРУ, М – кількість грошей в обігу, К – коефіцієнт що показує відношення грошового запасу до грошового доходу, Р – рівень цін, У – ВВП в незмінних цінах.


^ 22. Механізм поповнення маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор.

В процесі формування пропозицій грошей беруть участь в першу чергу центральні банки, які мають монопольне право на емісію грошей. Гроші з’являються по таких трьох каналах: 1)кредитування економіки шляхом видачі кредитів комарційним банкам;2)кредитування ЦБУ держави шляхом купівлі як правило державних цінних паперів; 3) емісія грошей під приріст офіційних золотовалютних резервів. Обов»язковий резерв – це певна частка зелучених банком коштів яка не може бути використана для видачі кредитів а спрямовується на резервний рахунок. Різниця між фактичним і обов»язковим резервом представляє собою надлишковий резер банку в межах якого він може надавати кредити. Грошово-кредитний мультиплікатор показує яка максимальна кількість нових кредитних грошей може бути створена в економічній системі з одиниці надлишкового резерву при певній нормі обов’язкового резервування. Чим меншою є норма обов»язкого резервування тим вищий рівень мультиплакатора і зростання загальної кількості грошей в обороті і навпаки.


^ 23. Сутність та особливості функціонування грошового ринку.

Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі. Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі. В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі грошей - ті самі економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники - банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства


^ 24. Інституційна модель грошового ринку.

Інституційна модель грошового ринку, яка відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів. У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб'єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками. Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові кошти. Сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень ділові фірми, а потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземців. За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:-сектор прямого фінансування;-сектор опосередкованого фінансування.


^ 25. Характеристика фондового ринку.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високо розвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі. Фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов'язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії.


^ 26. Характеристика ринку грошей та ринку капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників. На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку - кредитори, позичальники і фінансові посередники. Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей.


^ 27. Поняття попиту на гроші. Цілі та мотиви попиту на гроші.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства). У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах, у другому - накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Третій випадок, коли накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій цілям одночасно. Виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.


^ 28.Пропозиція грошей, фактори, що її визначають.

Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки.


^ 29. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент.

Якщо дві криві - попиту і пропозиції - накласти одну на Другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню. Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - обернено пропорційно.


^ 30. Сутність, призначення та стуктура грошової системи

Грошова система – це форма організації грошового обігу в країні що склалась історично та закріплена національним законодаством. Грошові системи більшості країн сформувались в 16-17 ст. під час формування національних ринків. Елементи грошової системи: - назва грошової одиниці; - машбат цін; - види державних грошових знаків що мають законну платіжну силу, а також порядок їх емісії в обігу; - регламентація грошового обороту; - державний аппарат що здійснює регулювання грошового обігу. До сучасних грошових систем представляються такі вимоги: - уніфікація форм грошового обігу, а також створення єдиної централізованої системи випуску грошей одним центральним банком ; - вимога відносно постійної вартості грошової одиниці яка б мінімально піддавалась ринковим коливанням; - вимога еластичності грошового обігу, пристосування обсягів грошей до обсягів товарного ринку.


^ 31. Класифікація грошових систем.

Різновид грошової системи залежить від того в якій формі функціонують гроші: -як товар загальний еквівалент; - знак вартості. Для металічного грошового обігу були характерні два типи грошових систем: біметалізм, монометалізм.


^ 32. Монометалічна грошова система, види монометалізму.

Монометалізм – це така грошова система при якій один метал служить загальним еквівалентом і в обороті функціонують гроші розмінні на цей метал. Вперше законодавчо золотий монометалізм було встановлено в Англії в 1816 р. Є 3 різновиди монометалізму: - золотомонтений стандарт. Після І світової війни золотомонетний стандарт залишається лише в США. В окремих країнах таких як Англія та Франція запроваджеється золотозливковий стандарт при якому банкноти розмінювались на золоті зливки тільки при наявності банкнот. У переважній більшості країн запроваджеється золотодевізний стандарт при якому банкноти обмінюються на іноземну валюту або девізи яка в свою чергу розмінюється на злолото. В період 1929-33 припинили своє існування всі форми золотого монометалізму. Починаючи з 30 р. 20 ст. у світі стверджується система нерозмінних кредитних грошей.


^ 33. Характеристика біметалізму: види та причини занепаду.

Біметалізм – це грошова система при якій роль загального еквівалента законодавчо закріплена за двома металами і монети з цих двох металів виконують всі функції грошей. Різновиди: - система паралельної валюти при якій вартісне співвідношення золотого і срібного металами визначалось не законодавством а стихійно ринком; - система подвійної валюти при якій співвідношення між золотою і срібною менатами встановлювалось державою в законодачому порядку; - система «кулюгаючої» валюти при якій золоті і срібні монети були законним платіжним засобом на різних засадах. Біметалізм проіснував в країнах Західної Європи до 1878 року. Закон який пояснює перехід від біметалізму до монометалізму називається Гремана-Коперніка і звучить так: погані гроші витіснюють з обігу хороші.


^ 34. Створення та розвиток грошової системи України.

Грошові системи видозмінювалися і розвивалися в міру розвитку грошей - від систем, побудованих на принципі саморегулювання обороту грошей, до систем, за яких регулювання пропозиції грошей здійснюється державою. Із проголошенням у 1991 р. України самостійною державою виникла необхідність сформувати власну грошову систему. За період, що минув, досягнуті значні успіхи у вирішенні цього завдання. Сьогодні українська держава в особі НБУ досить успішно регулює пропозицію грошей з метою забезпечення її стабільності. Проте процес формування ефективного механізму грошової системи України ще не закінчився.


^ 35. Інструменти та методи грошово-кредиткої політики.

Інструменти: - ринкові або опосередковані; - неринкові або адміністративні, прямі інструменти. Ринкові інстументи: - облікова політика ЦБ або політика зміни % ставки ЦБ. Облікова ставка – це така ставка за якою ЦБ надають кредити комерційним банкам. Облікова (дисконтна) ставка – це той % який стягувався ЦБ під час обліку ними векселів в комерційних банках. Другий інструмент – політика обов’язкового резервування. Змінюючи норму обов’язкового резервування ЦБ впливає на зміну пропозиції грошей в економічній системі. Третій інструмент – операції ЦБ на відкритому ринку цінних паперів. Суть їх полягає в купівлі-продажу ЦБ цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей. Прямі або неринкові грош.-кред. політики представляють собою сукупність адміністративних інструментів впливу на стан грошового ринку. Вплив ЦБ на % політику комерційних банків. Обмеження обсягів кредитних вкладень. Обмеження на формування валютного курсу комерційних банках.


^ 36. Грошово-кредитна політика та її цілі.

Гр.-кредитна політика представляє собою сукпність заходів у сфері грошового обігу та кредиту спрямованих на досягнення стратегічних цілей держави. Гр.-кредитної політика є складовою макроекономічної політики держави. Цілі гр-кредитної політики поділяються на такі: - стратегічні або довгострокові цілі для того щоб невілювати суперечності між стратегічними цілями виділяють проміжні цілі грош.-кред. політики (грошова маса, грошові агрегати, валютний курс). – поточні цілі грош.-кред. політики, або обсяги емісій, челичина грошової бази, облікова ставка ЦБ, структура грошової маси. З точки зору того які цілі ставляться перед грош.-кред. політикою вона може бути піоліитикою кредитною рестриції (пол. дорогих грошей) і політикою експанції (політика дешевих грошей).


^ 37. Сутність, види та закономірності розвитку інфляції.

Інфляція – це зниження купівельної спроможності грошей внаслідок підвищення загального рівня цін. Типи інфляції: Найчастіше виділяють 4 типи інфляції: повзуча, відкрита, галопуюча, гіперінфляція. Повзуча інфляція характеризується прискоренич нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін що має на початку розвитку інфляційного процесу. Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5% на рік. Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20-25% на рік. Гіперінфляція – астрономічний рівень цін і кількості грошей. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів їх знецінення.


^ 38. Причини інфляції.

Причини: 1) як правило інфляція зароджується на грошовому ринку, диформація грошового обігу, це означає що між грошовою і товариною масами утворився великим розрив на користь грошей. В такій ситуації виробники незалежно від витрат в-ва підвищують ціни; 2) неефективна державна політика яка проявляється у перевищені витрат уряду над його доходами. Тобто дифіцит державного бюджету. Основна для України; 3) зв’язана з опереджаючим ростом з/п в порівняні з продуктивністю праці; 4)деформована структура в-ва.


^ 39. Економічні та соціальні наслідки інляції.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів поміж найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо спричинює збільшення прибутків підприємсців і зменшує реальні доходи службовців та інших верств населення, які змумені купувати товари за зростаючими цінами. Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток в-ва, торгівлю, кредитну і грошову систему, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.


^ 40. Державне регулювання інфляції.

Проблема бородьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає, в том, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства. Зміна ставлення до інфляції зумовлена тим, що в умовах глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція – внутрішеьо властивою.


^ 41. Сутність та види грошових реформ.

Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу стосовно до нових соціально-економічних умов. Грошові реформи можна класифікувати таким чином: 1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, яке мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи пілся виходу окремих республік із складу колишнього СРСР.


^ 42. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 p., за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ Вона тривала близько п'яти років (січень 1992 - вересень 1996р.) і забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.


^ 43. Сутність валюти, її види, призначення та сфери використання.

Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітентська належність валюти. За цим критерієм виділяють:- національну валюту, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії - в рублях, для ФРН - у марках тощо; - іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні;- колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти - СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи.

^ 44. Сутність і режими конвертованості валют.

Конвертованість валюти означає її здатність вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн. Конвертованість – це невід’ємний атрибут ринкової економіки. Вона передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу. Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню конвертованість валют, а також замкнену. За повної конвертованості всі фізичні і юридичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено обмінювати їх на іноземні. За часткової конвертованості на операції з купівлі й продажу валюти державою встановлюються певні обмеження. Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише даної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності. Замкнена валюта – це національна валюта, яка функціонує лише в межах даної країни, не вивозиться за кордон і не обмінюється на інші іноземні валюти.


^ 45. Економічна сутність і структура валютного ринку.

Валютний ринок – це не просто місце здійснення валютних операцій. Він являє собою цілу систему сталих і водночас різноматнітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності. Головними суб’єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорції та банки (ТНК, ТНБ). Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використовуваних валют.


^ 46. Сутність валютного курсу. Фактори, які впливають на валютний курс.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Валютний курс необхідний для:- обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;- порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків. Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.


^ 48. Валютне регулювання. Регулювання валютних курсів.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервація та дисконтна політика. Валютна інтервенція – це пряме втручання ЦБ або казначейства у валютний курс. Вона зводиться до купівлі та продажу ЦБ або казначейством інвалюти. ЦБ купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девольвація та ревальвація – зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та невріноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.


^ 49. Валютна система, її сутність та елементи.

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є: 1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею. 2. Ступінь конвертованості національної валюти. 3. Режим курсу національної валюти. 4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. 5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. 6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. 7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. 8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. 9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:- Кабінет Міністрів України;- Національний банк України;- Державна податкова адміністрація;- Державний митний комітет;- Міністерство зв'язку України.


^ 50. Економічна сутність і структура платіжного балансу.

Платіжний баланс показує співвідношення надходжень (актив) та платежів (пасив), які фактично були одержані чи відповідно виконані даною країною стосовно інших країн. Розрізняють платіжні баланси на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату не фіксується у формі статистичних показників і офіційно не публікується, однак він об’єктивно існує. Формою його існування є співвідношення платежів та надходженнь, яке змінюється залежно від попиту і пропозиції на вітчизняну та іноземні валюти і впливає на формування поточного обмінного курсу національної валюти. Стан платіжного балансу за певний період має більш тривалий вплив як на валютний так і на валютну політику країни. Пасивний платіжний баланс породжує відплив валютних резервів з країни, активний – приплив валютних резервів з-за кордону.



^ 51. Еволюція світової валютної системи.

Світова та міжнародна валютні системи є функціональними структурами валютних відносин. У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи - золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного (девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи є результатом взаємної інтеграції національних грошових та валютних відносин групи країн. Вони тісно взаємодіють між собою та зі світовою валютною системою на глобальному рівні.


^ 52. Класична кількісна теорія грошей.

Кількісна теорія грошей - це не якась окрема концепція, а загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором). Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін. Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.


^ 53. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на Ціни, а цін - на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.


^ 54. Внесок Джона Мю Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.


^ 55. Необхідність і функції кредиту.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошейц, щоб його купити, виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому й полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість котра в даний момент є вільною. Другою функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – антиципаційна (емісійна) функція. ЇЇ виконує тільки банківський кредит. Саме цією функцією регулюється кількість грошей в обігу. Існуж є ще контрольна функція.


^ 56. Економічна сутність кредиту і кредитних відносин.

Кредит – це еконоічні відносин між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, і як правило з виплатою процента. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами. Кредитні відносини між банками і державою. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями і товариствами. Кредитні відносини між банками та населенням. Кредитні відносини між фізичними особами. Зовнішньоекономічні кредитні відносини.


^ 57. Принципи та умови кредитування.

Основними принципами кредитування є: цільове спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.).До основних умов банківського кредитування відносять: 1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.3. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.4. Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.Забороняється надання кредитів на такі цілі:- покриття збитків від господарської діяльності позичальників;- формування статутних фондів;- погашення раніше отриманих позик;- придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;- без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.


^ 58. Загальна характеристика форм і видів кредиту.

Дві форми кредиту – товарний і грошовий. У товарній формі виникаютькредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима. Види кредитів: внутрішньоекономічний, або національний, банківський, державний, міжгосподарський, виробничий та споживчий.


^ 59. Характеристика комерційного кредиту.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба в ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальком покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера.


^ 60. Характеристика міжгосподарського кредиту.

Міжгосподарський кредит – він надається одним суб”єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість. Одним із видів міжгосподарського кредиту є дебіторсько-кредиторська заборгованість. Такий кредит також має місце між суб”єктами господарської діяльності, але не на добровільних засадах. Причиною виникнення дебіторсько-кредиторської заборгованості є розрив у часі між передачею грошей та товару, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається.


^ 61. Характеристика банківського кредиту.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Таким чином, банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів на засадах повернення. Мобілізовані банками ресурси як частина позичкового фонду країни спрямовуються на три укрупненні об”єкти кредитування: 1)формування основних коштів суб”єктів господарювання та інші інвестиційні цілі, 2) формування їх оборотних коштів; 3) споживчі цілі.


^ 62. Характеристика споживчого кредиту.

Споживчий кредит – надається банком приватним особам для придбання предметів особистогоспоживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіоапаратури, меблів, автомобілів).Споживчий кредит існує в двохформах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлітоварів довгострокового використання). Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.


^ 63. Характеристика державного кредиту.

Державним називається кредит, коли позичальником або кредитором виступає держава. Держвний кредит як явище кредитних відносин грунтується на принципах добровільності, повернення та платності. Позика, яку отримує держава, забезпечується всім майном, що є власністю держави. На рівні центрального уряду державні позики зазвичайне мають цільвого спрямування, тодія як для нижчих рівнів державної влади цільове використання їх чітко визначене. Держава як позичальник залучає грошові засоби на певний термін. Доходи від позик стали другим (після податків) джерелом фінансування державних витрат.


^ 64. Характеристика іпотечного кредиту.

Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.


^ 65. Позичковий процент, його економічна сутність, фактори впливу на нього та диференціація.

Позичковий % це певна сума вільних грошей, які надаються їх влсником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.Розрізняють номінальну і реальну ставку процента. Номінальна ставка – це ставка виражена в грошах за поточним курсом. А реальна ставка-це ставка виражена в грошей з попровкою на інфляцію. Реальна ставка %=номінальній ставці %-рівень інфляції. На ставку % діє ряд факторів:1) чим більший ризик того що позичальник не виплатить позикку, тим більший %; 2)і залежить від стоку на який дається позика, чим більший термін тим більше прийдеться платити %.; 3) розмір позички, ставки диференціюються залежно від ставки диференціації.


^ 66. Міжнародний кредит як економічна категорія, його значення та функції.

Міжнародний кредит – це надання валютно-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування в сфері міжнародних економічних відносин. Кредиторами і позичальниками також можуть бути міжнародні організації (МВФ,МБРР), регіональні об’єднання держав (ЄБРР), асоціації виробників та експортерів товарів.


^ 67. Форми та види міжнародних кредитів.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити. Міжнародний кредит у сучасній практиці за строками поділяється на короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від одного до п’яти), довгостроковий (понад п’ять років), зточки зору забезпечення – на забезпечений кредит (товарами, комерційними документами та іншими цінностями) і незабезпечений (бланковий), за формою – на валютний і товарний. Залежно від того хто є кредитором, виділяють міжнародний приватний кредит, урядовий, кредити міжнародних і регіональних організацій. З точки зору об’єктів кредитування розрізняється фінансовий і комерційний кредит.


^ 68. Характеристика фірмового кредиту.

Фірмовий кредит - це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.


^ 69. Характеристика банківського зовнішньоторгівельного кредиту.

Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кредит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комерційні банки та спільні з іноземним інвестором підприємства. З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.


^ 71. Характеристика лізингу та схеми його здійснення.

Лізинг - підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг з економічного погляду має з кредитом низку спільних ознак - наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передача вартості у тимчасове користування та за плату. Об'єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача після повного погашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на самій початковій стадії розвитку.


^ 72.Факторинг і форфейтинг: сутність і схеми їх здійснення.

Факторингові компанії (фактори) - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 pp. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий.


^ 73. Банківська система: структура, принципи побудови, функції.

Банківська система - це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення. Банківська система спроможна виконувати три такі функції:- трансформаційну;-створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);-забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна). Структура банківської системи: бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система





^ 74. Центральні банки, їх походження, призначення та функції.

Центральний банк – це державна установа, яка є толовною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків. Функції ЦБ: - розробка та реалізація грошово-кредитної політики; - емісія готівкових грошей – монопольне правл ЦБ; - емісія безготівкових грошей; - зберігання золотовалютних резервів країни. Головне завдання ЦБ – управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю. Держава через ЦБ проводить грошово-кредитну політику.


^ 75. Поняття банку, види та операції банків.

Банком є будь-яка установа, яка застрахована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання чи переказні рахунки або надає комерційні кредити. Банк в економічному розумінні - це фінансовий посередник, Що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;-безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання - повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.


^ 76. Небанківські фінансово-кредитні інститути та їх значення в економіці.

Небанківські фінансові посередники - об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці (страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії; інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства, спілки). Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавче заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку. В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.


^ 77. Кредитна система. Характеристика складових кредитної системи.

Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форму кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура). Стуктура: - центральний банк, - комерційні банки; - спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторгівельні, ощадні банки); - небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії).


^ 78. Банківська система України та особливості її формування.

Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища. Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституціональному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону "Про Національний банк України" та підготовка проекту Закону "Про банки і банківську діяльність", який має замінити Закон 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", що переважно вичерпав себе і не відповідає сучасній економічній ситуації в країні. Разом з тим розвиток банківської системи України істотно гальмується вкрай повільною ринковою трансформацією економіки та надмірно затяжним економічним спадом.



Скачати 364,86 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації28.09.2011
Розмір364,86 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
отлично
  4
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх