Організація функціонального навчання у мережі навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності icon

Організація функціонального навчання у мережі навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності


Схожі
Державний стандарт професійно-технічної освіти...
Справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи...
Навчальний матеріал програми спеціалізації старших інспекторів (інспекторів)...
Дипломний проект (робота) є випускною кваліфікаційною роботою...
Типова навчальна програма нормативної дисципліни «охорона праці в галузі» для вищих навчальних...
Навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “ Безпека життєдіяльності та цивільний...
Програма проходження виробничої практики курсантами та учнями Ікурсу на посадах пожежного та...
«Теоретичні основи безпеки життєдіяльності»...
У сфері цивільного захисту...
Методичні рекомендації щодо проведення “Дня цивільної оборони (цивільного захисту)” та “Тижня...
Міністерство культури І мистецтв україни затверджено...
Календарно-тематичний план з “ Цивільної оброни та безпеки життєдіяльності” для студентів Ікурсу...



Загрузка...
страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
повернутися в початок
скачать
Глава 2. Принципові засади організації й стандартизації функціонального навчання державних службовців, інших адміністративно-управлінських кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту


^ 2.1. Принципи організації функціонального навчання у сфері цивільного захисту


Ефективність підвищення кваліфікації кадрів великою мірою залежить від його організації, яка передбачає як створення й чітке функціонування системи підвищення кваліфікації в цілому, так і організовану роботу кожної ланки цієї системи, змістовність навчання, взаємодію навчальних структур, організаторів навчання з центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.

Багаторічний досвід організації підвищення кваліфікації кадрів свідчить, що її успіх досягається лише тоді, коли вона базується на наукових міцних засадах. Саме ці принципові засади дають можливість визначити головне в роботі, найважливіші напрями і завдання, конкретизувати їх через використання різноманітних засобів, форм, методів організації підвищення кваліфікації.

Розглянемо за якими принципами в минулому організовувався навчальний процес з підвищення кваліфікації керівних кадрів на курсах ЦО. Відповідно до вимог радянської воєнної педагогіки та її складової – воєнної дидактики ними були: партійність і науковість; свідомість та активність тих, хто навчається; наочність навчання; систематичність, послідовність та комплексність у навчанні; доступність; поєднання колективних форм та індивідуального підходу; міцність знань, умінь та навичок.

Більшість з наведених принципів не втратило актуальності і сьогодні. Поряд з тим враховуючі процес модернізації вищої освіти в Україні та загальні засади з підвищення кваліфікації державних службовців в країні, як основної категорії організаторів та виконавців заходів з ЦЗ, основними сучасними принципами з функціонального навчання у сфері ЦЗ можуть бути визначені:

обов’язковість;

плановість;

диференційований підхід;

наступність та неперервність;

централізація;

з’єднання колективних форм та індивідуального підходу;

опора на вітчизняний досвід.

2.1.1. Обов’язковість підвищення кваліфікації є однією із вимог Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” яким визначенні повноваження та конкретний перелік завдань для центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері захисту населення і територій від НС, державно-управлінські кадри повинні володіти сумою спеціальних знань, що має їм забезпечити достатній рівень компетентності при виконанні завдань визначених для органів виконавчої влади, органів самоврядування в яких вони проходять службу, підприємств, установ, організацій які вони очолюють.

Крім того ст.34 цього ж Закону України до обов’язків всіх громадян України віднесено вивчення основних способів захисту населення і територій від НС, правил користування засобами захисту.

Для кожного державного службовця обов’язковість проходження підвищення кваліфікації випливає з базового принципу державної служби – професіоналізму якій нерозривно пов’язаний з компетентністю. Тільки компетентний у службових і нормативно-правових питаннях державний службовець може забезпечити відповідний рівень відповідальності за доручену справу.

Обов’язковість проходження підвищення кваліфікації керівними кадрами і фахівцями у сфері ЦЗ закріплена у підзаконних актах, а саме у Положенні “Про порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. №874, в якому визначено, що особи згідно Переліку категорій осіб керівного складу ЦО, інших управлінських кадрів і фахівців на яких поширюється чинність законодавства України у сфері ЦЗ повинні проходити функціональне навчання в перший рік призначення на посаду та в подальшому - не рідше одного разу на три, п'ять років.

Згідно з Переліком до осіб керівного складу цивільного захисту належать:

керівні кадри органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які за посадою виконують обов’язки начальників цивільного захисту та їх заступників, очолюють комісії, позаштатні служби або формування утворені в межах ЄСЦЗ;

До інших управлінських кадрів і фахівців, визначених Кабінетом Міністрів України, належать:

посадові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які входять до складу координуючих та постійних органів управління ЄСЦЗ, очолюють структурні підрозділи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, виконують обов’язки уповноважених керівників з ліквідації НС або очолюють відповідні штаби;

До фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту відносяться працівники диспетчерських служб, позаштатних розрахунково-аналітичних станцій, оперативний склад непрофесійних аварійно-рятувальних служб потенційно небезпечних об’єктів, фахівці підприємств, установ та організацій причетні до забезпечення промислової і екологічної безпеки, проведення робіт з дегазації, дезактивації територій і об’єктів та хіміко-дозиметричного контролю, обслуговування захисних споруд, науково-педагогічні та педагогічні працівники, які викладають питання безпеки життєдіяльності, а також керівники занять з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях тощо.

Проходження навчання у сфері ЦЗ є необхідною умовою атестації всіх керівників і фахівців, визначених Переліком, переміщення їх по службі, присвоєння кваліфікаційних категорій, звань тощо.

Обов’язковість підвищення кваліфікації стосується не лише самих керівних кадрів і фахівців. Держава має створити для цього необхідні умови. Відповідно до Закону України “Про Цивільну оборону України” Кабінет Міністрів України створює єдину систему підготовки керівних кадрів і фахівців органів управління, сил та населення до дій в умовах НС, а МНС здійснює навчання населення, представників органів управління і сил з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях. З метою забезпечення виконання зазначених повноважень з боку МНС до складу державної системи ЦО України входять спеціально утворенні курси та навчальні заклади, які знаходяться у сфері управління МНС та відповідних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

В Указі Президента України від 9 лютого 2001 р.№381 “Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, в актах Кабінету Міністрів України конкретизована відповідальність державних органів, установ та їх керівників за створення умов для навчання державних кадрів у сфері ЦЗ, зокрема вони забезпечують функціонування системи підготовки до дій у НС, збереження та оптимізацію мережі курсів, центрів ЦЗ та БЖД, зміцнення їх навчальної та матеріально-технічної бази. Керівники всіх рівнів особисто ведуть роботу, пов’язану з підготовкою підлеглих відповідної ланки функціональної та територіальної підсистеми ЦЗ.

2.1.2. Важливою організаційною засадою підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту є його плановість. Вона передбачає:

розроблення, погодження та затвердження щорічних планів комплектування слухачами з функціонального навчання у сфері цивільного захисту;

розроблення, затвердження і погодження навчальних планів, як складових програм функціонального навчання у сфері ЦЗ;

планування навчального процесу насамперед через складання розкладу занять для кожної навчальної групи слухачів.

Набір слухачів для навчання проводиться за річними планами комплектування відповідно до державного замовлення.

Річний план комплектування складається Інститутом та курсами, центрами на підставі надісланих до них заявок на функціональне навчання у сфері цивільного захисту. Затверджуються річний план комплектування для Інституту розпорядженням Кабінету Міністрів України, для курсів, центрів розпорядженнями відповідних обласних адміністрацій.

Контроль за врахуванням результатів проходження функціонального навчання на курсах, в центрах при проведенні чергової атестації всіх керівників і фахівців, на яких поширюється дія законів України у сфері ЦЗ, переміщення їх по службі, присвоєння кваліфікаційних категорій, звань тощо здійснюється органами управління з питань НС, територіальними інспекційними органами МНС усіх рівнів під час проведення ними перевірок стану ЦЗ, техногенної безпеки та готовності до проведення аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення НС.

Важливою складовою частиною організації навчання є розроблення навчальних планів на кожну навчальну категорію слухачів, яке тісно пов’язане з методичним забезпеченням навчального процесу.

Як підтверджує практика, розробляючи навчальні плани та програми функціонального навчання курсами, центрами обов’язково вивчаються та враховуються пропозиції органів влади та органів місцевого самоврядування щодо організації та форми проведення занять.

Навчальні плани є складовою функціональної програми навчання у сфері ЦЗ, яка розроблюється курсами, центрами, погоджується із замовником на навчання за державним замовленням та затверджується начальникам ЦЗ відповідного рівня. На підставі навчальних планів та функціональної програми курсами складаються робочі програми на кожну навчальну категорію, які затверджуються керівником центру.

Завершується планування навчання складанням розкладу занять на кожну навчальну групу.

2.1.3. Невід’ємним принципом будь якого навчання, є диференційований підхід. У системі підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ насамперед, це урахування особливостей навчання дорослих слухачів – людей з певним життєвим та професійним досвідом, знаннями, з власними переконаннями й оцінками явищ суспільного життя, особистим досвідом навчання. Підвищення їх кваліфікації має відбуватися так, щоб до навчальних груп зараховувалися працівники, що виконують однакові або близькі за змістом функції в складі органів державного управління чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, в інтересах загальнодержавних систем ЦО, ЄДС НС, Єдиної системи ЦЗ. Змістовне наповнення їх навчання має передбачати поглиблення, поповнення й оновлення лише тих знань, що необхідні їм для використання в реальної обстановки, при виконанні завдань у державному органі чи установі відповідно до покладених на них повноважень і функцій у сфері ЦЗ.

По друге, це вивчення як спільних для всіх слухачів модулів, так і тем, що відображають зміст і методи виконання завдань відповідно до функцій у сфері ЦЗ виконання яких забезпечує державний орган чи орган самоврядування, підприємство, установа та організація, у якому працює службовець, працівник.

Диференційований підхід також вимагає здобуття слухачем знань і вмінь, які дозволять йому безпосередньо виконувати управлінські функції, обов’язки у сфері ЦЗ за займаною посадою, з врахуванням природних і техногенно-екологічних особливостей регіону, практики ведення цивільної оборони, територіальних підсистем ЦЗ, та специфіки виконання завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, інших особливостей регіону або вимог замовника.

Диференційований підхід вимагає також постійного урізноманітнення організаційних форм проведення навчання, його активізації, залучення самих слухачів до розв’язання проблемних ситуацій, освоєння методики вироблення управлінських рішень із запобігання та ліквідації наслідків НС. Заплановані навчальні заняття мають бути спрямовані на формування потреби до самостійного пошуку відповідей на актуальні питання практичної діяльності.

2.1.4. Важлива засада підвищення кваліфікації – його наступність та неперервність.

Знання, якими володіє керівник, службовець, мають відповідати вимогам, що визначаються його посадою. Чим вища посада, тим більш компетентним він має бути. Керівники, на відміну від звичайних виконавців, зобов’язані самостійно приймати рішення й діяти ініціативно, їм мають бути властиві широкий державницький світогляд та ерудиція.

Наступність підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту полягає у тому , що вимоги до змісту та рекомендації щодо розробки функціональних програм навчання складаються Інститутом з урахуванням раніше здобутих знань і умінь слухачами, за дисциплінами "Безпека життєдіяльності" та "Цивільна оборона", які викладаються для студентів у системі вищої освіти. А це, в свою чергу дає змогу оновлювати тематику навчання, яка характеризується з часом новими умовами і рисами, а також вимогами до відповідних посад у Єдиної системі ЦЗ, вимагає наявності в кожної навчальної структурі достатньої кількості літератури за програмою вищої школи та відповідно підготовленого педагогічного і науково-педагогічного складу.

Запровадження системи функціонального навчання, як форми підвищення кваліфікації (розширення профілю), тобто набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності, визначених законодавством України у сфері ЦЗ для окремих посад державних службовців, здійснюється також на базі знань якими оволоділа особа в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації у галузі державного управління.

Здобуття знань у сфері цивільного захисту слід також розглядати і як процес, якому властивий безперервний характер. У період між плановим курсовим підвищенням кваліфікації керівні кадри і фахівці за щорічними організаційно-методичними вказівками відповідних начальників ЦЗ залучаються до участі в організації і проведенні навчально-методичних зборів та навчань, тренувань з ЦЗ на НС.

Навчально-методичні збори являють собою форму підвищення рівня загальної, спеціальної та методичної підготовки керівного і управлінського складу у сфері цивільного захисту.

Навчання та тренування є вищою формою та основним методом оперативної підготовки посадових осіб у складі координуючих і постійних органів управління та сил єдиної системи цивільного захисту, заключний етап підготовки областей, районів, міст та об’єктів до вирішення завдань із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

Навчання та тренування розподіляються на:

загальнодержавні, регіональні командно-штабні навчання;

навчання і тренування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

комплексні об’єктові навчання та тренування з відпрацювання планів реагування на НС, планів ліквідації аварій (катастроф).

2.1.5. З принципами обов’язковості, плановості підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ тісно пов’язана його централізація управління

Централізований підхід зумовлений:

необхідністю забезпечення виконання вимог Законів України “Про Цивільну оборону України”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про правові засади цивільного захисту” та “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “Про оборону” щодо підготовки системи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій до дій із запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру та з питань переведення системи з мирного на воєнний час;

певною недооцінкою з боку частини керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, значення підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ для визначених Кабінетом Міністрів України категорій працівників;

недостатньою науково-методичною базою для забезпечення децентралізації підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ.

Принцип централізації вимагає чіткої організації та координації зусиль МНС разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Інституту з іншими ланками системи підвищення кваліфікації, що реалізується через:

формування державного замовлення на підвищення кваліфікації кадрів у сфері ЦЗ;

визначення мережі територіальних курсів, центрів виходячи з розподілу міст і територій за групами щодо реалізації заходів з ЦО;

ведення державного реєстру навчально-методичних установ та інших закладів післядипломної освіти, що здійснюють функціональне навчання керівних кадрів і фахівців у сфері ЦЗ;

здійснення контрольних функцій з дотримання вимог щодо якості навчання, узагальнення позитивного досвіду і його поширення, а також разом з Міністерством освіти і науки вивчення і аналіз діяльності навчальних закладів всіх рівнів, що проводять навчання дітей та учнівської молоді за предметами, дисциплінами “Основи безпеки життєдіяльності”, “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона”;

видання організаційно-методичних вказівок щодо навчання населення з питань захисту і дій у НС, а також затвердження типових навчально-тематичних планів і програми навчання у сфері ЦЗ, погодження відповідних програм навчання учнівської молоді з питань безпеки життєдіяльності;

забезпечення разом з відповідними органами виконавчої влади підготовку до видання, науково-методичну експертизу навчальних і наочних посібників та методичної літератури з навчання керівних кадрів і фахівців у сфері ЦЗ та підготовки населення до дій при виникненні НС.

надання відповідного грифу навчальній літературі для використання її у мережі закладів підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері ЦЗ, на підприємствах, в установах і організаціях при підготовці службовців, робітників, учнівської та студентської молоді до дій при виникненні НС.

2.1.6. Успіх організації підвищення кваліфікації неможливий без всебічного врахування вітчизняного досвіду цієї роботи. Саме в попередні роки були різними ланками системи підвищення кваліфікації сформовані плановість навчання всіх категорій працівників, науково-методичне забезпечення навчального процесу, добір і систематичне вдосконалення організаторів навчання та керівників занять, які успішно реалізуються сьогодні. Все краще, ефективне з минулого досвіду доцільно з урахуванням сучасних умов і реальних можливостей брати на озброєння і застосовувати в роботі.

Важливе місце в системі післядипломної освіти та її змісті займає педагогічний досвід. Його вивчають, узагальнюють, популяризують, він стає ілюстрацією, прикладом. Водночас він є результатом практичної дії, проявом здібностей, знань, вмінь, предметом набуття та вдосконалення. Педагогічний досвід також суттєво впливає на форми, методи, організаційну структуру навчального процесу і є невід’ємною складовою сукупної культури керівника занять. Педагогічний досвід, відіграє роль зв’язуючої ланки, що органічно вплітається в зміст теоретичного і практичного навчання, міцно поєднує їх та сприяє наближенню змісту підвищення кваліфікації до реальних потреб.

Особливе місце в системі підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ займає досвід організації і методики підвищення кваліфікації державних службовців, якій набуто за роки незалежності України. Це й досвід виживання і функціонування окремих навчальних структур у складних умовах перехідного періоду, поєднання бюджетних і госпрозрахункових засад фінансування, налагодження й підтримання ділових стосунків із центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, вдосконалення форм навчання, роботи з керівниками занять, організації науково-методичного забезпечення навчального процесу. Що стосується останнього, то лише вивчення досвіду визначення державних вимог до рівня професійної підготовки державних службовців, змісту і структури їх навчання, на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, дозволило створити відповідну сучасним вимогам нормативно-методичну базу та адаптувати існуючу систему навчання у сфері цивільного захисту в єдиний освітній простір і зокрема в систему підвищення кваліфікації державних службовців.

Досвід організації і методики навчання у сфері ЦЗ розкривається в публікаціях і виступах працівників Інституту, курсів, центрів у відомчих періодичних виданнях, місцевій пресі, на засіданнях ради керівників навчально-методичних установ єдиної системи ЦЗ, науково-методичної ради з функціонального навчання та підготовки населення до дій у НС, на наукових конференціях викладачів з безпеки життєдіяльності вищої школи.

Реалізація організаційних засад і основних принципів підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ у поєднанні з чіткою організацією роботи колективів Інституту та курсів, центрів є важливим чинником забезпечення високої якості та ефективності функціонального навчання.


^ 2.2. Управління якістю функціонального навчання у сфері цивільного

захисту, як вимога забезпечення єдиного підходу до його змісту


2.2.1. Результатом підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту є сукупність властивостей знань і умінь, які обумовлюють здатність (готовність) осіб керівного складу ЦЗ та інших посадових осіб до виконання певних функцій з питань запобігання і реагування на НС та (або) здійснення управління заходами ЦЗ (ЦО).

Показниками якості здатності (готовності) слухачів до виконання функцій за цільовим призначенням можуть бути:

показник набуття компетенції - обсягу знань (оновленої або розширеної інформації) та практичного досвіду їх застосування у відповідності до переліку завдань і обов’язків, які мають виконувати слухачі згідно визначеного посадовими інструкціями рівня їх діяльності відносно безпеки у НС;

технологічність (раціональність в затратах сил, засобів, матеріальних резервів, часу при вирішенні завдань) готовності, що характеризує ефективність застосування слухачами знань і умінь;

правовий показник, який передбачає готовність до виконання функцій у сфері ЦЗ в умовах чинного законодавства;

показник можливості самовдосконалення шляхом поповнення знань і умінь для вирішення на місцях конкретних виробничих проблем із запобігання НС, підтримки готовності до реагування на них та вжиття заходів щодо усунення і мінімізації їх наслідків.

Формуванню здатності (готовності) до виконання певних функцій за цільовим призначенням в умовах реалізації програм з підвищення кваліфікації мають сприяти такі показники:

необхідності підвищення кваліфікації за даною сферою управління;

відповідності змісту підвищення кваліфікації меті та змісту завдань, які виконуються слухачами за цільовим призначенням у сфері ЦЗ;

стандартизації – визначення нормативного змісту програм підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ уніфікованих по відношенню до всіх категорій слухачів, які підлягають навчанню у цій сфері;

економічної оптимальності - відповідність матеріальних затрат для оновлення і розширення сформованих в системі вищої освіти властивостей знань і умінь з безпеки життя і діяльності людини.

Сукупність перелічених показників має забезпечити формування якості підвищення кваліфікації керівних, управлінських кадрів і фахівців у сфері ЦЗ.

Саме управління якістю може розглядатися як установлення, забезпечення та підтримка необхідного рівня компетенції слухачів відповідно до потреб замовника. Це здійснюється шляхом перевірки відповідних показників якості підвищення кваліфікації встановленим вимогам (нормативним документам) та цілеспрямованим впливом на умови та фактори, від яких залежить якість (програмно-методичне, інформаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення, кваліфікація викладачів, контингент слухачів тощо).

Якісний рівень підвищення кваліфікації в значній мірі залежить від якості навчальної й методичної роботи. Перше, що тут варто було б відзначити, - це перехід на нові освітні стандарти.

2.2.2. Відповідно до структури система стандартів вищої освіти (а післядипломна освіта Законом України “Про вищу освіту” віднесена до структури вищої освіти), являтиме сукупність взаємопов’язаних компонентів, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освіти на трьох рівнях: держави; галузі; вищого навчального закладу.

Державний стандарт вищої освіти визначатиме переліки кваліфікацій, освітніх галузей та спеціальностей, загальні вимоги до кожного освітньо-кваліфікаційного та освітнього рівня. Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними та освітніми рівнями в Україні відсутній, тому на практиці кваліфікація визначається на підставі Державного класифікатору професій (ДК 003-2005).

Поряд з тим всі категорії слухачів, які зобов’язані проходити функціональне навчання, виконують свої обов’язки у сфері цивільного захисту не за професією, а за посадою, яку вони займають в органах влади, на підприємствах в установах і організаціях, тобто визначення змісту функціонального навчання за нормами освітніх галузей Цивільна безпека та Державне управління розрахованих на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації професіоналів відповідної галузі може носити суто орієнтовний характер.

Слід також зазначити, що національна структура вищої освіти для якої характерне одночасне здобуття академічних (засвоєння програми освітнього рівня) та професійних кваліфікацій, маючи суттєві ресурсні обмеження в часі спрямовується перш за все на підготовку випускників на так звані первинні посади, які не вимагають від випускників наявності значного практичного досвіду.

Звичайно жодна посада, яка комплектується за рахунок осіб керівного складу цивільного захисту, не може прирівнюватися до первинної посади.

Таким чином актуальним стає питання про організацію навчання відповідної категорії в системі післядипломної освіти. Дійсно підготовка за академічно орієнтованою програмою дозволяє випускникам вищих навчальних закладів продовжити навчання в системі підвищення кваліфікації. Базовими, що створюють фундамент для оновлення і розширення профілю знань і умінь у сфері цивільного захисту, стають змістовні частини галузевих стандартів вищої школи, щодо освіти з питань безпеки життєдіяльності та цивільного захисту.

Галузевий стандарт вищої освіти з питань безпеки життєдіяльності та цивільного захисту за змістом передбачає отримання знань із сучасних досягнень наук з безпеки щодо ідентифікації джерел небезпек та побудови захисних бар’єрів, людського чинника та якості як категорії безпеки, комплексу заходів щодо захисту виробничого персоналу, мінімізації наслідків від надзвичайних ситуацій, організації дій із реагування на їх прояви та ліквідації НС. За стандартом питання безпеки вводяться до дисциплін філософія, психологія, соціологія, культурологія, логіка.

Не маючи офіційно визначених кваліфікаційних характеристик посад, тобто переліків завдань і обов’язків, що мають виконуватись працівниками у складі функціональних та територіальних підсистем ЄДС ЦЗ, вимог до їх професійних знань, система підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ отримала одну із складових сформованої моделі фахівця у вигляді галузевого стандарту вищої освіти з питань безпеки життєдіяльності та цивільного захисту.

Але цього звичайно не достатньо для формування кваліфікаційної характеристики слухача з числа посадових осіб державних органів управління, необхідно визначитись з його місцем в структурах ЄС ЦЗ і головне, відобразити цілі підвищення кваліфікації у вигляді системи умінь вирішувати певні завдання діяльності.

2.2.3. Спочатку слід окреслити коло посадових осіб до обов’язків яких відповідно до наданих їм повноважень можуть бути включені завдання щодо реалізації повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій з питань захисту населення і територій від НС та ЦЗ.

Керуючись Законом України “Про державну службу”, посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників органів державної влади та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультаційно-дорадчих функцій.

Організаційно-розпорядчі та консультаційно-дорадчі функції визначаються завданнями, обов’язками та повноваженнями, що безпосередньо пов’язані із виконанням функцій та завдань відповідного органу влади і полягають:

організаційно-розпорядчі у діях узгодження (участі в узгодженні), координації, організації та забезпечення;

консультаційно-дорадчі у діях консультування, аналізу, підготовки пропозицій, прогнозів, порад і рекомендацій.

Роль і місце посади в структурі органу визначається відповідно до розподілу державних службовців на керівників, яким надано права органів виконавчої влади (у термінології Закону України “Про Цивільну оборону України”, «Про правові засади цивільного захисту» – начальники цивільної оборони, начальники функціональних і територіальних підсистем ЦЗ), їх заступників, керівників і заступників керівників підрозділів цих органів (департаментів, головних управлінь, управлінь, самостійних відділів, відділів, підвідділів).

Саме ці посади та категорії службовців в центральних і місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування віднесені постановою Кабінету Міністрів України від 26. 07. 01 р. №874 до керівних та управлінських кадрів, які підлягають навчанню у сфері ЦЗ.

Наступним кроком визначимо коло повноважень системи органів виконавчої влади у сфері ЦЗ.

Завдання та функції держави визначаються конституційно. Згідно зі статтею 3 Конституції України життя і здоров’я людини, її безпека є найвищими соціальними цінностями, за забезпечення яких відповідає держава. Завдання і функції держави згідно із законодавчими актами України закріплюються за певними органами державної влади при визначенні їх повноважень.

Законом України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, визначені повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Центральні органи виконавчої влади:

розробляють і здійснюють організаційні та інженерно-технічні заходи у своїй галузі;

забезпечують здійснення підприємствами, установами та організаціями, що належать до їх сфери управління, заходів щодо запобігання виникненню НС і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі їх виникнення відповідно до аварійних планів;

розробляють і затверджують галузеві норми та правила безпеки виробництва, технологічних процесів, продукції;

забезпечують розроблення та реалізацію заходів щодо забезпечення хімічної, медико-біологічної, вибухової, пожежної, екологічної безпеки, а також норм і правил проектування, будівництва та експлуатації об’єктів в зонах впливу небезпечних техногенних процесів та природних явищ;

організовують і здійснюють проведення науково-дослідних, випробних і проектних робіт з питань забезпечення безпеки виробленої продукції, підвищення безпеки виробництва на об’єктах галузі;

здійснюють методичне керівництво захистом працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління від наслідків НС техногенного та природного характеру.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в межах відповідних територій:

беруть участь у забезпеченні реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;

здійснюють управління через відповідні територіальні підсистеми ЄС ЦЗ;

забезпечують проведення евакуаційних заходів у разі виникнення НС;

здійснюють збирання інформації та обмін нею у сфері ЦЗ, забезпечують своєчасне оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення або виникнення НС;

створюють фінансові та матеріальні резерви для ліквідації НС та їх наслідків відповідно до законодавства;

забезпечують організацію і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також підтримання громадського порядку під час їх проведення;

сприяють сталому функціонуванню об'єктів господарювання у зоні виникнення НС;

здійснюють підготовку населення до дій у НС;

здійснюють інші повноваження, визначені законами України, актами Президента України.

Згідно Закону України “Про Цивільну оборону України” міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень здійснюють заходи щодо захисту населення і місцевостей під час НС, сприяють органам управління у справах ЦО у виконанні покладених на них завдань, забезпечують вирішення питань ЦО (мобілізаційні завдання ЦО, зокрема щодо підготовки її до переведення з мірного на воєнний стан визначені Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).

Законом України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” на них додатково покладаються повноваження щодо забезпечення додержання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів, передбачених цим Законом.

Відповідно до Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації здійснюють заходи спрямовані на запобігання виникненню аварій та НС техногенного та природного характеру, обмеження та ліквідації їх наслідків, інформують населення про НС, дії, які можуть вживатися громадянами для зменшення їх впливу на здоров’я людей та довкілля, організують роботи по ліквідації наслідків аварій на об’єктах підвищеної небезпеки.

Маючи ці дві складові сформуємо модель слухача (систему умінь і знань вирішувати певні завдання діяльності) з числа посадових осіб державних органів влади, керівників підприємств, установ та організацій.

Слід відзначити, що такі уміння як впровадження організаційно-розпорядчих та консультаційно-дорадчих функцій здобуваються слухачами в системі підвищення кваліфікації державних службовців, керівників підприємств, установ, організацій.

Таким чином мова може вестись лише про надання слухачам спеціальних знань відповідно до завдань, обов’язків та повноважень посад певної категорії, які стануть основою для проведення ними звичних процедур, а саме:

реалізувати плани діяльності відповідно до свого функціонального напрямку, систематизувати, обробляти, аналізувати та узагальнювати інформацію, в тому числі із використанням сучасних інформаційних систем;

продукувати управлінські рішення з визначенням фінансування і матеріально-технічного забезпечення та забезпечувати контроль і координацію визначених заходів.

До переліку уніфікованих знань (нормативний зміст) якими повинні володіти всі навчальні категорії з числа державно-управлінських кадрів у сфері ЦЗ, виходячи із визначених законодавством повноважень для органів виконавчої влади, в яких вони проходять службу, можна віднести:

державну стандартизацію з питань безпеки у НС;

застосовування технологій зменшення ризиків виникнення і пом'якшення наслідків катастроф та НС;

основи управління відповідними функціональними і територіальними підсистемами ЄС ЦЗ;

порядок обміну і подання інформації, забезпечення своєчасного оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення або виникнення НС, укриття в захисних спорудах, забезпечення радіаційно-хімічного захисту, проведення евакуаційних заходів, створення фінансових та матеріальних резервів для захисту населення та ліквідації НС та їх наслідків;

забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій за призначенням та організація, проведення і забезпечення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

порядок здійснення підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру відповідно до своїх повноважень.

2.2.4. Визначена система знань має бути трансформована у модель навчання, що подається також у вигляді складової стандарту (державних вимог) і для системи підвищення кваліфікації оформлюється як професійна програма (за затвердженою на державному рівні термінологією для системи підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ– функціональна програма навчання).

У цій складовій встановлюються державні вимоги до змісту і обсягу підвищення кваліфікації у вигляді назв модулів навчання. За аналізом визначеного нормативного змісту знань у сфері цивільного захисту їх можна звести в декілька інтегральних блоків завдань, які і стануть блоками передбачуваних навчальних модулів нормативної та варіативної частини програми підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ, а саме:

система державного управління у сфері цивільного захисту –складові функціональної структури системи, аналіз і управління ризиком природно-техногенних загроз та державна стандартизація щодо їх усунення і мінімізації, завчасне реагування на загрозу на підставі моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів з метою недопущення переростання її у надзвичайну ситуацію;

комплекс заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій - комплекс завчасно здійснюваних організаційних, інженерних, протирадіаційно-хімічних, медико-біологічних та евакуаційних заходів, спрямованих на запобігання та зменшення загрози життю і здоров’ю населення від вражаючих чинників або дії джерел небезпеки;

забезпечення заходів та дій сил цивільного захисту - спеціалізовані служби цивільної оборони, транспортне, матеріальне, технічне, метеорологічне, інженерне, хімічне, медичне і протипожежне забезпечення заходів ЦЗ, система спостереження та лабораторного контролю;

негайне реагування на надзвичайні ситуації – дії органів управління стосовно негайного отримання інформації, своєчасного повідомлення населення, зацікавлених структур, аналіз обстановки, прийняття рішень та організація заходів щодо ліквідація надзвичайної ситуації;

ліквідація або мінімізація наслідків надзвичайних ситуацій – організовування у зоні надзвичайної ситуації та прилеглих районах проведення усіх видів рятувальних і невідкладних робіт та життєзабезпечення потерпілого населення.

Розподіл категорій слухачів, які підлягають навчанню у сфері ЦЗ на дві основні групи – керівний склад цивільного захисту та посадові особи державних органів управління у сфері запобігання і реагування на НС, передбачає наявність у нормативному змісті навчання двох різних модулів, які викладаються залежно від приналежності посади слухачів до групи категорій:

ведення ЦЗ в особливий період - дії органів управління і служб з підтримання мобілізаційної готовності сил і засобів, керівництво та забезпечення заходів ЦЗ у режимах діяльності повсякденної, підвищеної, воєнної загрози та повної готовності, підтримання сталого функціонування об'єктів галузі у зоні виникнення надзвичайних ситуацій;

управління функціональною (територіальною) підсистемою ЄС ЦЗ – дії органів виконавчої влади щодо планування та забезпечення готовності підсистем за режимами функціонування повсякденної, підвищеної готовності, у надзвичайній ситуації та у надзвичайному стані.

Основна мета державних вимог до змісту програми полягає у набутті слухачем здатності виконувати окремі завдання і обов’язки з державного управління з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та захисту населення від їх наслідків відповідно до його повноважень, що визначаються нормативно-правовими актами України у сфері ЦЗ.

2.2.5. Наступна складова стандарту - нормативно-методичні документи, що регламентують навчальну роботу на курсах, центрах та в інших навчальних закладах, які реалізують функціональні програми навчання у сфері ЦЗ.

Зазначена складова стандарту відображається у навчальних планах та програмах, які розроблюються безпосередньо на курсах і в навчальних закладах, які їх реалізують та ґрунтується на сформованих моделі слухача та моделі навчання за змістом державних вимог з обов’язковою орієнтацією на вимоги замовника, щодо врахування в навчанні природних і техногенно-екологічних особливостей регіону та місцевої практики ведення територіальних підсистем ЄДС ЦЗ (регіональні вимоги до змісту програми).

Регіональні вимоги повинні враховувати:

стан природно-техногенної безпеки та основні напрямки покращення її рівня у межах конкретних адміністративно-територіальних одиниць;

особливості кліматично-географічного розташування;

комплекс визначених заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків НС, створення необхідних передумов для стійкого розвитку території відповідно до розроблених планів розвитку та удосконалення системи ЦО відповідного рівня та планів реагування на НС;

специфіку виконання завдань відповідно до місця органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації в територіальній підсистемі ЄДС ЦЗ;

порядок створення і використання регіональних, місцевих та об'єктових матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС й їх наслідків;

особливості проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС;

інші особливості регіону або вимоги замовника.

2.2.6. Останньою складовою стандарту є засоби діагностики якості підвищення кваліфікації – стандартизовані методики об’єктивного визначення ступеня відповідності показників навчання (рівня сформованості умінь) вимогам кваліфікаційної характеристики (сформованої моделі слухача). Вважається що діяльність, а точніше уміння діяти, це одна з основних системоутворюючих ознак сучасної професійної освіти за результатами якої цілями навчання стають тільки уміння. Відповідно до встановлених цілей – здійснюється відбір знань, що є необхідними для умінь. Знання та уміння розглядаються як підпорядковані одне одному: знання служать умінням (як засіб служить цілям) і є основою умінь. Уміння перш за все сприймаються, як здатність оперувати знаннями.

Пам‘ятаючи, що за функціональною програмою у сфері ЦЗ формуються лише знання про об’єкти та процеси, з якими потрібно вміти діяти, а знання щодо самої діяльності, а саме – методи та прийоми вирішення завдань діяльності, формуються за результатами реалізації професійних програм підвищення кваліфікації державних службовців, керівників підприємств, установ, організацій процес складання стандартизованих методик діагностики з оцінки рівня сформованості умінь дещо ускладнюється.

Основним засобом комплексної діагностики рівня сформованості умінь з функціонального навчання визначається виконання спеціальної вправи. Враховуючі модульний принцип навчання, як засіб діагностики застосовується і тестовий контроль. При цьому, рівень сформованості умінь встановлюється опосередковано за допомогою цілеспрямованих наборів тестових завдань призначених для оцінювання рівня сформованості знань щодо орієнтувальних основ дій, які є адекватними діяльності вирішення проблемних ситуацій, що властиві діяльності за цільовим призначенням у сфері ЦЗ.

Таким чином, нові стандарти (вимоги до змісту навчання) в системі підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ, при збереженні певного рівня державного регулювання, дозволяють забезпечити дієвий вплив на його результати з боку регіонів та підвищити відповідальність курсів, центрів і навчальних закладів, що реалізують програми функціонального навчання за його кінцевий результат.

У той же час дотримання нових стандартів при здійсненні підвищення кваліфікації у сфері ЦЗ вимагає ретельного відбору інформації, що має бути перетворена в знання у свідомості слухачів та організації навчального процесу на основі модульного принципу, при обов’язковому врахуванні отриманих слухачами знань і умінь за галузевим стандартом вищої освіти з безпеки життєдіяльності, умінь сформованих системою професійного підвищення кваліфікації державних службовців та набутого ними досвіду практичної роботи.






залишити коментар
Сторінка2/11
Дата конвертації07.12.2011
Розмір3.54 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
не очень плохо
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх