Міністерство освіти І науки україни icon

Міністерство освіти І науки україни


Схожі
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти та науки україни...
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти І науки України...
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти...
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства...
Міністерство освіти І науки україни...
Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний...
Міністерство освіти І науки україни...



страницы: 1   2   3   4   5
повернутися в початок
^

ТЕМА 3. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФЕОДАЛЬНОЇ


СИСТЕМИ ГОСПОДАРСТВА


  1. Загальна характеристика господарства Європи в 5 – 15 ст.

  2. Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка.

  3. Розвиток ремесел і міст у Середньовіччі.

4. Зростання торгівлі, розвиток банківської системи і кредиту.


1. Загальна характеристика господарства Європи в 5 – 15 ст.

Господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія феодалів на землю, що виявлялася у принципі „Немає землі без сеньйора”; умовний характер, ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках; протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; переважання натурального господарства і другорядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми.

Розвиток аграрного сектора в економіці зумовив назву Середньовіччя як „аграрної цивілізації”.

Розвиток господарства країн Європи в ці часи пройшов три етапи:

1 - раннє Середньовіччя (5-10 ст.). Сформувалися і затвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези).

2 - період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва (11-15ст.).

3 - пізнє Середньовіччя (16-перша половина 18 ст.).Зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися перші ознаки індустріальної цивілізації.

Виникнення і розвиток господарства в європейських країнах мали універсальні ознаки. Але в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. Так, в Італії, Франції, Іспанії, Візантії цей період отримав назву романського, сформувався на основі спадщини Римської імперії і соціально-господарської системи германських племен. В Англії, Німеччині, скандинавських та слов'янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Зрілі феодальні відносини (11-15 ст.) практично у всіх європейських країнах мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі їхнього розвитку панувала феодальна земельна власність, що складалася у трьох видах – королівська, світська, духовна. Існувала власність верховна, сеньйоральна і підпорядкована васальна. Основними господарськими одиницями стали сеньйорії.

Сеньйоріально-селянські відносини засновувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю - земельну ренту.

У 12-13 ст. підвищився правовий статус, розширилися права селян на володіння землею. Громади і окремі сім’ї виконували такі сеньйоріальні обов’язки, як обмеження в шлюбі, свобода відчуження та успадкування рухомого і нерухомого майна, вихід з землі. Фіксувалися талля, розміри військового збору, торгові й дорожні мита, судові штрафи. Отже, вони звільнялися від особисто спадкової залежності. Зміцнювалася їхня господарська самостійність.

Протягом 11-13 ст. в Європі зберігалося нечисленне вільне селянство, яке не належало ні до королівських, ні до приватних сеньйорій ( так звані державні селяни ). Це дрібні власники: вільні люди короля у Франції, фригольдери в Англії, „вільні селяни” у Візантії, „імператорські” вільні у Німеччині самостійно розпоряджалися землею, переселялися з місця на місце, судилися тощо. Проте всі вони були феодальне залежними через представників королівської (князівської, імператорської) влади. За користування землею, відчуження її селяни платили податки й виконували державні примуси значно менші, ніж селяни сеньйорій.

У 14-15 ст. в різних регіонах відбувся новий аграрний переворот, що змінив господарську структуру феодальних сеньйорій. Зміни були зумовлені сукупністю соціально-економічних причин. З перших десятиліть 14 ст. до кінця 15 ст. фактично всі країни Європи охопила демографічна криза. Спустошувалися орні землі, які заростали лісом і перетворювалися на пасовиська. Зникали поселення. Населення мігрувало до міст і приміських зон. Погіршували становище війни, феодальні усобиці. Обсяг сільськогосподарського виробництва різко зменшився. Загострилися внутрішні суперечності феодального маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби феодалів і селян.

З розвитком міст і товарного виробництва господарський розвиток сеньйорій підпорядковувався ринковим відносинам. Потребували грошей хрестові походи. Різко збільшилися масові народні рухи проти посилення феодального гноблення, за фіксацію примусів, збереження громадських земель.

2. Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка.

Сільське господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городництво, садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом 5-15 ст. Його еволюція тісно пов’язана з розвитком феодальних відносин.

У період генезису феодального господарства у всіх країнах Європи фактично використовувалися однакові сільськогосподарські знаряддя праці. Для оранки - мотика й широколопатеві полозові та вузьколопатеві рала, якими боронували землю глибиною до 7 см і підрізали кореневу систему. Ріллю розпушували граблями і бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили ціпами або за допомогою худоби, яка копитами вибивала зерно з снопів чи тягла за собою спеціальний каток або молотильну дошку. Для різних робіт застосовували лопату, сокиру, ніж.

Вирощували різні сорти пшениці, просо, ячмінь, з технічних культур – льон, коноплю, з бобових – боби, горох, сочевицю, рис. Розводили велику рогату худобу, волів як тяглову силу. Кількісно переважали дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Важлива роль у забезпеченні прожиткового мінімуму населення належала сільським промислам: полюванню, рибальству.

У 11-15 ст. сільське господарство повільно прогресувало у зв’язку з освоєнням нових земель, удосконаленням знарядь праці та системи рільництва, підвищенням виробничого досвіду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалізації, зростанням міст, що стали постійним ринком збуту продуктів харчування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало поліпшення демографічної ситуації у 11 – 13 ст.

Освоювалися нові землі. Агротехнічний розвиток зробив можливою їх колонізацію, хронологічні межі якої в Західній Європі охоплювали другу половину 12 – першу половину 14 ст., в Центральній та Східній Європі – 12 – 17 ст.

Успіхи колонізації тісно пов’язувалися з досягненнями в агротехніці. Повсюдно затвердилася трипільна система рільництва, що порівняно з двопіллям збільшувала ріллю, розширювала види культур у сівозмінах (озимі, ярі, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати в півтора рази більше продукції, зберігала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року.

Поступово протягом 9-10 ст. головним орним знаряддям став плуг, конструктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою якої розсувався і змішувався грунт, асиметричні залізні лемеші й чересло. У Центральній Європі й Росії поширилася соха, що була продуктивнішою від рала, легшою і конструктивнішою порівняно з плугом.

Зростання промисловості зумовило розширення посівів технічних культур. Садівництво, городництво, виноградарство характеризувалися більш високим рівнем агротехніки порівняно з рільництвом. У приміських районах вони набули промислового значення. Сади й городи, які переважно належали королям, монастирям, феодалам, виходили з присадибних ділянок.

У доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормів розводили овець, кіз, свиней, птицю. Худобу переводили на стійлове утримання. Було відомо кілька типів тваринництва: пасовищне, стійлове, пасовищно-стійлове.

Серед промислів важливого значення набуло розведення риби. Практикувалася багаторівнева система ставків. Удосконалювалися пристрої для скидання води.

З 13 ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих регіонів, країн, областей.

У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської техніки зростав повільно.

3. Розвиток ремесел і міст у Середньовіччі.

Феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадії – ранню, розвинену і пізню, а відповідно до цього відбувалося поетапне піднесення ремесла.

Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла : замок сеньйора, село, господарства окремих селян, у яких виготовлялася більша частина продукції. Ремісників – професіоналів було небагато, а тому левову частку промислових товарів залежні селяни виробляли для себе і своїх сеньйорів. Внаслідок аграризації та натуралізації економіки європейські міста занепали. Вони залишилися адміністративними, політичними й культурними центрами. У 8 – 10 ст. торговельні й ремісничі функції міст почали зростати.

З 11 ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації – відродження античних міст ( Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн ) і утворення нових міст ( Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург ), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв’язати свої промислові проблеми.

Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини населення, яке могло не займатись сільським господарством. Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів.

Отже, відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром і населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша – адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Набагато більше мешканців жили за мурами і валами в передмістях. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій ( художники, лікарі, аптекарі, друкарі).

Економічно розвинені міста Англії, Франції і Німеччини в 11-12 ст. досягли значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

Інтенсивний розвиток ремесла в 12-13 ст. сформував цеховий лад у містах. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками. Цехи складалися з майстерень певного профілю, що розташовувалися по всьому місту. Час від часу члени цеху збиралися в церкві або в ратуші, вирішуючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Цей документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу. Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування.

У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того, щоб стати повноправним членом цеху ( майстром ), треба було пройти стаж учнівства ( 3-7 років ), скласти складний іспит.

Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в 13 ст. У кожній країні поділ праці призводив до спеціалізації. Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли чисельні ярмарки, що відбувалися в містах. Вони мали обмежений і місцевий характер. Як правило, на них продавали певні групи товарів – худобу, зерно, коней, вироби ремісників тощо. Багато з таких ярмарок переросли місцеві масштаби і стали центрами міжнародної торгівлі.

У 14-15 ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні. Тут у процесі виробництва було застосовано поділ праці. Це дало змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшити їх якість. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі в містах Північної Італії і Нідерландів.

4. Зростання торгівлі, розвиток банківської системи і кредиту.

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона проводилася у республіках Північної Італії – Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговельний і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфактури, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. У 11-12 ст. визначилися її центри – Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середньоземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн. Однією з найважливіших колоній Генуї була Кафа (Феодосія) з її ринком рабів.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельмою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою, Німаном, Роною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів, то північна – виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства. Купці скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шкури, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск, мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс.

Утворився союз приморських міст під назвою Ганза. Свою діяльність вона розпочала в 12 і діяла до 17 ст. До союзу входило 160 міст.

У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на довгі кілометри. Каравани верблюдів, навантажених товарами, перетинали вздовж і поперек азіатський і африканський континенти. В Європі сухопутна торгівля також набувала дедалі більшого значення.

Розвиток торгівлі обумовив розвиток грошово-банківської системи.

У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. Діловим людям важко було розібратися в їх повноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства.

Разом з появою банківської системи виник кредит.

Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить про народження нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки. Важливе значення в економічному житті Середньовіччя мали податки та різні примуси на користь феодалів чи державних установ.

Утворення загальнонаціональних ринків свідчило про те, що феодальне господарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.


^ ТЕМА 4. МАНУФАКТУРНИЙ ПЕРІОД СВІТОВОЇ

ЕКОНОМІКИ (16 – 18 СТ.)


  1. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи.

  2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної і Східної Європи.

  3. Колонізація європейцями Північної Америки. Війна за незалежність і утворення США.


1. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи.

Протягом 16-18 ст. європейська цивілізація перейшла від феодального до індустріального суспільства. Англійська буржуазна революція 1640-1660рр. поклала початок новій історії. Сутність перехідної епохи полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французької буржуазної революції (1789-1794рр.) перетворилося на панівний клас.

Перехідний період характеризується значними досягненнями в галузі науки і техніки, посиленням між- і внутрішньогалузевого поділу праці, розвитком ремесла.

Удосконалилися водяні млини, які застосовувалися у всіх галузях виробництва. Істотні зрушення відбулися в текстильній промисловості. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні й стрічкові ткацькі верстати – примітивні вертикальні. З’явилися в’язальні машини, примітивні токарні, свердлильні, шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо. Технічний прогрес охопив гірниче і металургійне виробництво. Розвивалося доменне виробництво для добування заліза.

В Європі почали виготовляти папір. Розвивалося книгодрукування за допомогою літературного набору, використовувалися годинникові механізми з маятником. Було сконструйовано телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, гідрометр.

Відбулися агрокультурні зрушення: перехід до травосіяння та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазова оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства, підвищення продуктивності праці. Таким чином, усі ці технічні передумови підготували перехід від дрібного до великого виробництва.

В економічному розвитку Західної Європи велику роль відіграли географічні відкриття кінця 15- початку 16 ст. Їх важливою економічною передумовою була криза левантійської торгівлі з другої половини 15 ст. Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси.

Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору.

За державний рахунок знаряджалися перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497-1498 рр. Португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан. Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 р., відкрив Америку. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 рр.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з країн Середземного моря на океани: Атлантичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у 16-18 ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залучені нові товари: тютюн, кава, какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середини 16ст.- Антверпен, у 17ст. – Амстердам, у 18ст. –Лондон.

Небачений приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін, яка мала відчутні наслідки. Збагатилися купці, прискорився перехід до мануфактурного виробництва, росли прибутки промисловців, в аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, ціни на сільгосппродукцію росли.

Безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального захвату стали Іспанія і Португалія. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках.

Почалася перебудова європейських економічних відносин. Розклад феодального господарства був пов'язаний з розвитком товарного господарства, спеціалізацією ремесла, що наближалася до мануфактурного поділу праці, посиленням майнової та соціальної диференціації, формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення.

Розвток індустріальної цивілізації пов’язаний з розвитком мануфактурного виробництва. Тому господарство 16-18ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура – підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) і централізована. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник став і підприємцем, і купцем.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності.

Відбулися значні зрушення у сфері обігу й розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль тут відігравали Голландія і Англія.

Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З’явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату, прибуток і ренту.

Значну роль у процесі генезису індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 – 1609 рр.), Англії (1640 -1660 рр.), Північній Америці (1775 – 1783 рр. ), Франції (1789 – 1794 рр.).

Створилися монопольні торгові компанії – Левантійська, Віргінські, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, Російська.

Отже, визначальним моментом господарського розвитку країн Західної Європи була підприємницька перебудова на ринкових засадах, формування індустріального укладу. Але на кінець 18ст. нові відносини перемогли частково. В Іспанії, Італії, Португалії запанувала феодальна реакція, економіка характеризувалася занепадом і застоєм.

2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної і Східної Європи.

Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно-Східної і Східної Європи протягом 16-18ст. визначним було утвердження панщинно-кріпосної системи господарства. Вона характеризувалася захопленням феодалами селянських і громадських земель, зростанням доменів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господарства не на особисті потреби феодала, а на виробництво товарної маси сільськогосподарської продукції для збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історії має назву „повторне закріпачення селян”.

У сферах промисловості й обігу повільно розвивалося дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн.

Причинами цього були як місцеві закономірності й особливості, так і загальноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміністративно-судової залежності селян від феодалів і відробіткова рента. Товаризація селянських господарств була незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду, зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії, ще більше гальмувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у Західній Європі. Міста були відносно слабко розвинені і не могли взяти на себе роль рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Слов’янські народи, крім російського, не мали своєї державності, належали до багатонаціональних Російської, Австрійської держав, Речі Посполитої і Туреччини.

Селянська війна в Німеччині (1524-1525рр.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку 17 ст. були придушені й не закріпили прогресивних тенденцій розвитку.

У процесі розпаду панщинно-кріпосної системи господарства визначилися два напрями розвитку європейських країн. У Західній Європі відновлювалося парцелярне господарство, капіталістичні відносини утверджувалися фермерським шляхом. У більшості країн Центральної і Східної Європи, зокрема в Росії, аграрна революція відбувалася повільно, із збереженням феодальних пережитків. Підприємницьке сільське господарство перемогло в середині 19 ст.


3. Колонізація європейцями Північної Америки. Війна за незалежність та утворення США.

У 16 ст. розпочалася колонізація європейцями Північної Америки. В цьому досягла успіхів насамперед Англія. На Атлантичному узбережжі вона створила 13 колоній. Перед війною за незалежність у колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейського феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. В англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії не ставили питань розвитку місцевих жителів, приймались закони, стримуючі торговельні зв’язки. Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства, американським колоніям не дозволялося вивозити свою продукцію нікуди крім Англії, взагалі торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців. Протиріччя між колоніями і Англією призвели до війни. У 1776 р. було проголошено створення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки. У першій половині 19 ст. економічний розвиток США пішов двома напрямами: на Півночі (а потім і на Заході) на базі зростання промисловості і фермерського господарства розвивалась ринкова, капіталістична економіка. На Півдні продовжувало розвиватись плантаційне господарство з використанням рабської праці.

Протиріччя між двома різними системами призвело до громадянської війни в США 1861 – 1865 рр. Це був переломний момент в соціально-економічному розвитку США, а його наслідками стали ряд важливих буржуазно-демократичних змін, відміна рабства та вирішення аграрного питання на користь фермерів.


^ ТЕМА 5. ЕПОХА ПЕРЕХОДУ ДО ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА (КІНЕЦЬ 18-ПЕРША ПОЛОВИНИ 19 СТ.)


  1. Суть промислового перевороту.

  2. Характеристика промислового перевороту в провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку.


1. Суть промислового перевороту.

Промисловий переворот – це перехід від мануфактури з її ручною працею до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною.

Як світовий процес промисловий переворот визначався загальними законами і одночасно мав особливості в кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в кінці 18 – середині 19 ст. Економічне життя країни визначав єдиний національний ринок, що стимулював розвиток промисловості, сільського господарства. Мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, удосконалилися знаряддя праці. З’явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці. Однак мануфактура ґрунтувалася на технічній базі ремесла і ручній праці.

Значні кошти вкладались у промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення.

2. Характеристика промислового перевороту у провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку.

Важливу роль відігравало географічне розташування Великобританії, яка знаходилась у центрі світових торговельних шляхів. Зростало використання сировинних ресурсів ( вовни, кам’яного вугілля, залізної руди ). Володіючи найкращим торговим флотом, Англія імпортувала товари з усіх країн світу. Велику роль зіграла конкуренція у прискоренні промислового перевороту. Металургія країни залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати і витіснити з ринків вироби із сукна.

Передумови для промислового перевороту створила політика протекціонізму та меркантилізму англійського уряду, а також технічний прогрес. Особливо інтенсивно технічний прогрес відбувався в текстильній, металургійній промисловості, енергетиці, на транспорті. Революціонізуючу роль у розвитку промисловості відігравав винахід парової машини (1769). Перші фабрики (підприємства, що застосовували системи машин) виникли в шовковій і бавовняній галузях промисловості. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. Перша дослідна залізниця Стоктон – Дармінгтон була побудована в 1828 р., а залізниця між Манчестером і Ліверпулом – у 1829р., що мала комерційне значення.

У перші десятиліття 19 ст. з’явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паровозобудівних підприємств. У 50-60 рр. 19 ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805-1810 рр.), а завершився у кінці 60-х років 19 ст. Уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю. Найбільш значущим був післяреволюційний етап –(1848-1849рр). Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу машинобудування.

У легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням – у 30-х років 19 ст. Це пояснюється політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування та розширення національного ринку. На початковому етапі-30-50 років 19 ст., істотні зміни відбулися в легкій промисловості. Значних успіхів досягла гірнича промисловість. Середина 19 ст. характеризується такими досягненнями німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814р.), кам’яноточильна машина (1835 р.), циліндрично-точильний (1803р.), горизонтальний (1807р.), набивний ( 1836 р.) верстати.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50-70 роках 19 ст. після революції 1848-1849 рр. Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна, хімічна, машинобудівна, воєнна.

В Австрійській імперії панували феодальні порядки і промисловий переворот здійснювався дуже повільно. Промисловість відігравала незначну роль в економіці, ремісниче та мануфактурне виробництво було пов'язане з домініальним господарством.

Американська промислова революція почалася після англо-американської війни 1812-1815 рр. Промисловий переворот почався в умовах несформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості. Механізація і будівництво фабрик почалися в текстильній галузі. Перші сталеплавильні й прокатні заводи були побудовані в 1816 р. поблизу Пітсбурга. Особливо велике значення для розвитку американської індустрії мав промисловий переворот на транспорті. Почали будувати шосейні дороги. Велике господарське значення мало спорудження каналів. Машинобудування розвивалось повільно. Інтенсивна механізація, нестача і дорожнеча робочої сили стимулювали швидке впровадження винаходів. У 50-х роках 19 ст. у промисловості північно-східної частини США запанувала фабрична система.

Громадянська війна 1861-1865 рр. закінчилася перемогою Півночі. З 1 січня 1863 р. було скасовано рабство на території Півдня, ліквідовано політичну і економічну роз’єднаність США, створено сприятливі умови для розширення внутрішнього ринку. В 60-80 рр. завершився промисловий переворот у США. З’явилися нові галузі: електротехнічна, гумова, нафтодобувна, нафтопереробна. Значних успіхів досягло машинобудування, зокрема у виробництві сільськогосподарської техніки, локомотивів. Значну роль у прискоренні промислового розвитку США відіграв імпорт капіталів із Європи. Важливе значення мали територіальна експансія США і швидке зростання населення країни.

Промисловий переворот, що почався в останній третині 18 ст. і завершився в 60-80 роках 19 ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації.

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.


^ ТЕМА 6. ГОСПОДАРСТВО ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ 19 – НА ПОЧАТКУ 20 СТ.


1. Основний зміст процесу індустріалізації.

2. Аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації.

3. Формування світового ринку.


1. Основний зміст процесу індустріалізації.

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з’явились нові й модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці. Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговельний і промисловий капітал поступався першістю фінансовому. Було утворено акціонерні монополістичні об’єднання - картелі, трести, синдикати, концерни.

Темпи й строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. У кінці 19 – на початку 20 ст. індустріалізація відбувалася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, змінами в техніці та технології. Змінилась енергетична база економіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту.

Структурні зрушення останньої третини 19 ст. – початку 20ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, металургійної, машинобудівної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна, нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна, автомобільна.

За динамікою промислового розвитку склалися три типи промислово розвинених країн: американський – з відносно високими, німецький – із середніми, англійський - з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва.

2. Аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації.

Для європейських країн аграрні відносини у 19 – на початку 20 ст. визначали збереження великого землеволодіння.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Аграрна криза, що продовжувалась з середини 70 до середини 90-х років 19 ст., прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами, зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. Потреби країни в продуктах харчування та сировини задовольнялися за рахунок імпорту.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. Протягом 19ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярних господарств. Формувалося фермерство. Селянське господарство залишалося провідною галуззю .Аграрна криза кінця 19ст. прискорила механізацію сільського господарства. Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Гальмувала розвиток сільського господарства його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні податки.

Розвиток аграрних відносин у Німеччині характеризувався поступовою ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин. Посилився процес майнової диференціації серед селянства. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складним у зв’язку з високою земельною рентою. У Німеччині в той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних й південно-західних районах і в Баварії розвивалися селянські та фермерські господарства. На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876-1895рр. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримували цей процес, були знеземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

У США цей період характеризується утворенням фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство – система вільного займу земель. Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862р., активізували зростання аграрного сектора економіки. Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займали молочне і м’ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію здольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу). У кінці 19 – на початку 20 ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м’яса на світовий ринок. Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов’язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.

У Японії в 1872-1873рр. була проведена земельна реформа. Вона анулювала феодальне право і затвердила буржуазну власність на землю. Землю обробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною.

Отже, у 19- на початку 20ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбувався двома шляхами: революційним ( з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

3. Формування світового ринку.

Світовий ринок сформувався як підсистема господарства в першій половині 19 ст. Він був пов’язаний з обміном товарів за межами національної економіки та валютно - фінансовим забезпеченням такого обміну і став формою усталених зв’язків між національними ринками, які внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний і валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Таким чинам, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв’язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Тільки зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, Франція.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці із спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом 19ст. переважала міжгалузева предметна спеціалізація. З другої половини 19ст. набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Зароджувалися елементи кооперації з виробництва й взаємообміну. Почався процес інтернаціоналізації виробництва.

Провідною і найстарішою формою світогосподарських зв’язків була міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні й колоніальні країни.

У 80-х роках 19 ст. почалася стагнація міжнародної торгівлі. Це було пов'язано з падінням цін на промислові й сільськогосподарські товари через зміни у промисловому виробництві в межах світового господарства, а також із загостренням економічної боротьби між європейськими країнами і США.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі, що знову розвивалася швидшими темпами порівняно з промисловістю. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і відкриття золотих копалень на Алясці, в Канаді, Південній Африці. У світовій торгівлі зменшилася частка Європи, одночасно зросло значення американських і азіатських країн. Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрний протекціонізм. З кінця 19ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди. З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набув експорт капіталу.

Відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці 18ст., а в кінці 19 - на початку 20 ст. стихійно сформувалася як сукупність національних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст. Золото було основою міжнародних розрахунків. Не обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крім золотих монет в обігу були білонни (розмінні) монети, що виготовлялися із срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни. Золотий обіг законодавчо був скасований.






Скачати 1.34 Mb.
залишити коментар
Сторінка3/5
Дата конвертації28.09.2011
Розмір1.34 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх