Охорона праці в галузі icon

Охорона праці в галузі


5 чел. помогло.
Схожі
Робоча програма Здисципліни „Охорона праці в галузі та цивільна оборона” (назва дисципліни за...
Навчальна програма нормативної дисципліни «охорона праці в галузі» для вищих закладів освіти...
Конспект лекцій з дисципліни Охорона праці в галузі Цигилика Л. О...
Методичні рекомендації до змісту І оформлення розділу «охорона праці»...
Навчальний графік з дисципліни “Охорона праці в галузі та цивільна оборона ”...
Навчальний графік з дисципліни «Охорона праці в галузі та цивільна оборона»...
Лекція: Охорона праці в галузі...
Методика гігієнічної оцінки виробничого шуму Лабораторна робота №4...
Програма спецкурсу охорона праці 070501 географія...
Конспект лекцій з курсу «охорона праці в галузі»...
Робоча навчальна програма кредитного модуля «безпека життєдіяльності та охорона праці»...
Робоча навчальна програма кредитного модуля “...



Загрузка...
страницы: 1   2   3   4   5
повернутися в початок


Рідини та пил можуть бути присутні в повітрі робочої зони у вигляді аерозолю, тобто у вигляді краплин рідини або твердих часток, які рухаються у повітрі під дією повітряних потоків. При певних умовах аерозолі осідають і повітря очищується. Тверді частки, що випали із повітря на поверхню, називають аерогель. Гази та пара змішуються з повітрям на молекулярному рівні і видалити їх з повітря механічними методами досить важко.
При повітряних потоках гази та пара шкідливих речовин розповсюджуються разом з повітрям на великі відстані і можуть забруднювати зони приміщень, що не контролюються як робочі, і привести до неочікуваного отруєння людей.

Газові та парові забруднення повітря, як правило, не визначаються візуально і в багатьох випадках вони не мають запаху - тому небезпечні. Деякі досить поширені у виробничому процесі гази мають питому вагу більшу за питому вагу повітря і накопичуються у понижених ділянках приміщень (підвалах, шахтах, підземних галереях та ін.), досягаючи значних концентрацій. Це дуже небезпечно, бо може привести до отруєння, а якщо це горючий або вибухонебезпечний газ - до вибуху або пожежі.

Шкідливі пара та гази, що утворюються у виробничих приміщеннях, можуть спричинити порушення нормальної життєдіяльності організму і стати причиною гострих і хронічних отруєнь.

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:
1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

3. Застосування засобів захисту людини.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів, замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне, встановлювати газо-, пилоуловлювачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих. Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання. В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту (313). Згідно з ГОСТ 12.4.011 -87 "ССБТ Средства защиты работающих. Классификация", всі 313, в залежності від призначення, поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

2.9.Лікувально-профілактичне харчування.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою у відповідності до статі 7 Закону України «Про охорону праці».Підприємства самостійно вирішують всі питання, пов’язані з безкоштовною вадачею робочим та службовцям лікувально-профілактичнног харчування, молока або інших рівноцінних харчових продуктів.Молоко видається по 0,5 л. за зміну незалежно відїї довго тривалості. Не дозволяється сплата молока грошима, заміна його іншими товарами або продуктами.Працівникам, які одержують безкоштовно лікувально-профілактичне харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.

3.Фізіологія праці.

Фізіологія праці – це розділ фізіології людини та гігієни праці, який вивчає вплив трудової діяльності та умов праці на фізіологічні функції людини. Досліди з фізіології праці проводяться під час роботи та поза нею і включають: хронометраж трудових процесів і відпочинку, реєстрацію роботи серця та м'язів, мозку, ритму дихання, оцінку зміни працездатності під чс короткочасних дозованих та довго триваючих у часі фізичних і психічних навантажень. Сучасними проблемами фізіології праці є діагностика і погноз працездатності, напруженості та втоми, вивчення фізіологічних механізмів навчання і адаптації до праці з метою розробки фізіологічних принципів і критеріїв раціональних режимів праці і відпочинку, професійної орієнтації та відбору. Їх вирішення направлене на збереження здоров'я та забезпечення ефективності праці. Надмірні фізичні та психологічні навантаження у випадках порушень режимів праці та відпочинку призводять до втоми організму. Відсутність відпочинку спонукає до нестійких, а згодом і стійких патологічних порушень, які ведуть до захворювань. Робочим і службовцям надається перерва для відпочинку і харчування протягом не більше 2-х годин, кі не входять до робочого часу. Спеціальними нормативними актами для деяких категорій працівників встановлені додаткові перерви для відпочинку, які включаються до робочого часу і відповідним чином оплачуються. До таких додаткових перерв належать: перерви для обігріву, перерви для робочих, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, перерви для відпочинку на вантажо-розвантажувальних роботах. Спеціальні перерви для обігріву і відпочинку надаються робочим і службовцям, які працюють у холодний час на відкритому повітрі або у закритих приміщеннях, що не обігріваються, вантажникам, які зайняті на вантажо-розвантажувальних роботах. Перерви у зв’язку зі шкідливими умовами праці впродовж робочої зміни встановлббться окремими галузевими правилами з охорони праці, наприклад, такі перерви надаються на роботах, пов’язаних з вібрацією, на роботах у каналізаційній мережі тощо. Для осіб, які зайняті монотонною працею (на конвейері) з метою профілактики одноманітних положень тіла обов’язкове проведення виробничої гімнастики.

4.Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних та побутових приміщень.

Опалення призначене для забезпечення температурних умов у приміщенні відповідно до вимог санітарних норм у холодну та перехідну пори року. Опалюватись може все приміщення, а також окремі робочі місця.

Системи вентиляції, опалення і кондиціювання повітря у комплексі з технологічними заходами щодо зменшення шкідливих виробничих речовин разом з архітектурно-планувальними та конструктивними рішеннями будівель і приміщень забезпечують метеорологічні умови і вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень у відповідності до нормативних вимог.

Опалювальні системи вміщують такі основні елементи: генератор тепла — установку, в якій тепло, що отримане за рахунок горіння або перетворення електричної енергії, передається воді, парі , повітрю; нагрівальні прилади, які передають тепло повітрю; трубопроводи, по яких теплоносії передаються від генератора до нагрівальних приладів.

При водяному опаленні теплоносієм є нагріта вода з температурою до 100 °С, а також вище 100 °С. У парових системах теплоносій — пара переміщується до опалювальних приладів під своїм тиском.

Теплоносій у повітряних системах — це гаряче повітря, яке нагрівається в калориферах.

За будовою розрізняють центральне або місцеве повітряне опалення. У центральних системах нагріте повітря подається до приміщень по трубопроводах. З усіх систем центрального опалення найбільш поширена система водяного опалення низького тиску. Вона має такі санітарно-гігієнічні та експлуатаційні позитивні якості: можливість регулювання тепловіддачі опалювальних приладів залежно від температури зовнішнього повітря зміною температури або витрати гарячої води; підтримування температури в межах 60 - 70 °С; пожежна безпека; довговічність системи (30-50 р.); можливість розміщення опалювальних приладів уздовж зовнішніх стін та під вікнами; простота експлуатацій.

Ці системи використовують в основному для опалення побутових та громадських будівель. Системи водяного опалення високого тиску використовують для опалення виробничих приміщень. У таких системах температура води складає 130 - 145 °С. У санітарно-гігієнічному відношенні вони гірші за системи низького тиску.

Для опалення промислових, громадських та житлових будівель застосовують також комбіновані пароводяні системи.

Для запобігання проникнення холодного повітря до приміщень ворота, двері або технологічні прорізи обладнують повітряними або повітряно-тепловими завісами.

^ Призначення вентиляції — забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у приміщеннях. За допомогою вентиляції видаляється забруднене або нагріте повітря із приміщення та подається свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною.

У природній вентиляції переміщення повітря здійснюється за рахунок природних сил, за рахунок різниці питомої ваги зовнішнього та внутрішнього повітря (тепловий напір), а також внаслідок дії сили вітру (вітряний напір).

При механічній вентиляції переміщення повітря у
приміщенні здійснюється вентиляторами. За способом
організації повітрообміну у приміщенні вентиляція може бути
загальнообмінною (витяжною та приточною) та місцевою
(витяжною та приточною) . При загальнообмінній приточно-витяжній вентиляції зміна повітря здійснюється у
всьому об'ємі приміщення. Місцева витяжна вентиляція
здійснює виведення шкідливих виділень (надмірного тепла,
вологи, пару, газів та пилу) з місць їх утворення. Місцева
вентиляція частіше всього обладнується у вигляді місцевих
відсмоктувачів різної конструкції. До основних елементів механічної вентиляції відносяться вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також апаратура для обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки тощо.

^ Кондиціонування повітря — це створення і автоматична підтримка у приміщеннях незалежно від зовнішніх умов постійних або змінних за відповідною програмою температури» вологісті, найбільш придатних для людини та нормального проходження технологічного процесу.

Ефективність роботи вентиляційних систем повинна регулярно перевірятися так, як і повітряне середовище приміщень на вміст у них пилу, газів тощо. Увімкнення загальнообмінних приточних та витяжних установок проводиться за 10 -15 хв. до початку роботи, при цьому спочатку вмикають витяжні, а потім приточні вентиляційні установки. Вимкнення цих установок проводиться через 10 -15 хв. після роботи. У цехах з можливим виділенням шкідливих газів вентиляційні установки вимикають через 30 - 60 хв. після закінчення роботи. Місцеві витяжні установки (місцеві витяжні пристрої), що не зблоковані з технологічним обладнанням, вмикають за 3 - 5 хв. до початку роботи обладнання і вимикають через 3 - 5 хв. після закінчення роботи. Вентиляційні системи після закінчення їх монтажу повинні бути відрегульовані до проектних параметрів. Експлуатувати дозволяється вентиляційні системи, які повністю пройшли передпускові випробування. Всі вентиляційні системи повинні мати інструкції з експлуатації, у яких висвітлюються питання вибухо- та пожежної безпеки. Планові огляди і перевірки вентсистем повинні проводитись за графіком, затвердженим керівником. Приміщення для вентиляційного обладнання повинні замикатися, а на їх дверях — вивішуватись таблички з написами, що забороняють вхід стороннім особам. Зберігання в цих приміщеннях матеріалів, інструментів тощо, а також використання їх не за призначенням забороняється.

Експлуатація електрообладнання ветиляційних систем, струмоведучих частин і заземлень повинна проводитись у відповідності з вимогами "Правил технічної експлуатації електроустановок користувачів і правил техніки безпеки при експлуатації користувачів". Вентиляційні системи, що не використовуються внаслідок змін у технологічних схемах та обладнанні, повинні демонтуватись.

Чистка ветиляційних систем повинна проводитись у терміни, встановлені інструкціями з їх експлуатації.


5.Види освітлення. Природне .Штучне: робоче та аварійне.

Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природньо, активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль і для попередження виробничого травматизму. Багато невгасних випадків на виробницві стається через погане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів: 1. Природне - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огоро-джувальних конструкціях. 2. Штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщеннь, які не мають природного освітлення.
3. Сполучене (суміщене) - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.
Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

5.1.Правила експлуатації освітлення.

Штучне та природне освітлення може бути ефективним тільки при старанному обслуговуванні всього обладнання. Внаслідок тривалої експлуатації світловий потік ламп розжарювання зменшується на 10-15 %, а люмінесцентних ламп – на 20-25 %. Очищення скла світлових прорізів повинно проводитись не рідше 2 рази на рік у приміщеннях з небезпечним виділенням пилу і не рідше 4 разів на рік при значному виділенні пилу; для світильників – 4-12 разів на рік 9залежно від характеру запиленості виробничого приміщення.Світільники загального та місцевого освітлення, що висять нижче 2,5 м. від рівня підлоги, повинні бути напругою не вище 42 В. При слюсарно-монтажних роботах, технічному обслуговуванні та ремонті машин, автомобілів та іншого обладнання необхідно користуватися переносними джерелами світла (ручними світильниками) з напругою не вище 42В, а при роботах в особливо небезпечних умовах (резервуари, канави,криниці тощо) – не вище 12В. Під час експлуатації освітлювальної установки необхідно періодично перевіряти: стан ізоляції проводів; рівень освітленості в контрольних точках виробничого приміщення (не менше 1 разу на рік після чергової чистки світильників і заміни згорілих ламп). Основний прилад вимірювання освітлення –люксметр.

6.Санітарно-побутове забезпечення працюючих.

Санітарно-побутові приміщення входять до комплексу допоміжних приміщень підприємств. Санітарно-гігієнічні вимоги до них диктуються санітарними нормами та правилами (СНШами). До загальних і спеціальних побутових улаштувань належать гардеробні, душові, умивальники, кімнати особистої гігієни жінки, пункти харчування, місця для паління, приміщення для прання, хімічної чистки і сушки, ремонту робочого одягу і взуття, приміщення для обігріву працюючих. Гардеробні, як правило, знаходяться поруч з душовими. Кількість місць при збереженні одягу в гардеробних повинна відповідати: при збереженні одягу на вішалках – кількості працюючих у двох суміжних, найбільш численних змінах; при збереженні одягу в шафах – спис очній кількості працюючих. Гардеробні повинні б3ути обладнані лавами 0,3 м. завширшки. Умивальники розміщують у гардеробних або суміжнихз ними приміщеннях. Крани в умивальниках встановлюють із розрахунку один кран на 7-20 чол. Для чоловіків та жінок умивальники влаштовують у різних приміщеннях. Кожен індивідуальний умивальник повинен бути обладнаний змішувачем з підключенням гарячої та холодної води. Душові обладнують у приміщення, суміжних з гардеробними. Між душовою, яка має 6 і більше сіток і гардеробною розміщують тамбур. Площа приміщення для відпочинку повинна бути із розрахунку 0,2 кв.м. для одного працюючого у найбільш численній зміні, яка використовує приміщення для відпочинку (але не менше 18 кв.м.).

Забороняється використання побутових приміщень на за призначенням. Усі побутові приміщення на видному місці повинні мати укомплектовані аптечки. Дезинфекцію побутових приміщень необхідно робити не рідше 1 раза на місяць.

Приміщення для паління повинно мати площу не менше 9 кв.м. Приміщення для особистої гігієни жінок передбачається на підприємстві, якщо кількість жінок, що працюють у найбільш багато чисельній зміні – не менше 15. Для забезпечення працюючих питною водою обладнують фонтанчики або закриті бачки з фонтануючими насадками. Один фонтанчик обладнується на 100 чол. Питна вода повинна мати темпертуру 8-20 ºС. Відстань від робочих місць до питної води не повинна перевищувати 75 м. На підприємствах з кількістю працюючих більще 300 чол. Повинні функціонувати здоров пункти. Вони розміщуються на перших поверхах допоміжних або виробничих будов. Відстань від робочих місць до здоровпункуту не повинна перевищувати 1000 м.


^ ЛЕКЦІЯ № 6.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ.

1.Причини травм і поранень.

2.Послідовність надання першої допомоги.

1.Причини травм і поранень.

Причинами травм, поранень можуть бути: порушення правил техніки безпеки, недостатня кваліфікація робітників, незадовільна організація робочого місця, процесу роботи, використання обладнання не за призначенням, технологічно непридатного чи неудосконаленого устаткування тощо. Зде­більшого до нещасних випадків призводить недотриман­ня правил техніки безпеки.

При вивченні травматизму і підготовці заходів боротьби з ним необхідно приділяти особливу увагу наданню першої медичної допомоги, яка відіграє велику роль для подальшого лікування потерпілого і нерідко вирішує його долю.

При нещасних випадках багато людей неспроможні ефек­тивно допомогти потерпілому. їх безпорадність пояснюється відсутністю спеціальних знань, а також впливом сильних емо­ційних переживань, викликаних картиною позаштатних ситу­ацій. Відомі випадки, коли життя або смерть, інвалідність чи сприятливий наслідок нещасного випадку вирішують хвилини і дуже часто залежать від колег по роботі, друзів, знайомих чи просто випадкових людей, які опинилися поруч, проте трагічність наслідку, як правило, завжди пояснюється до ба­нальності просто: не вистачило знань, рішучості, волі, часу

2.Послідовність надання першої допомоги.

Перша медична допомога - це сукупність доцільних дій, спрямованих на збереження життя і здоров'я потерпілого. Основними принципами, якими керуються при наданні першої долікарської допомоги, є: правильність і доцільність дій; швидкість та рішучість при виконанні дій; продуманість та спокій.
Людина, яка надає першу долікарську допомогу, повинна знати:
- характерні ознаки порушення функцій організму потерпілого;
- загальні принципи надання першої долікарської допомоги при отриманих ушкодженнях; - способи евакуації людей.
Людина, що надає допомогу, повинна вміти:
- оцінити стан здоров'я потерпілого; визначити, якої допомоги він потребує; забезпечити прохідність повітря через верхні дихальні шляхи; виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця;
зупинити кровотечу; накласти пов'язку при ушкодженні; іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломі кісток; надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, отруєнні, ураженні електричним струмом, опіках; користуватися аптечкою швидкої допомоги.

При наданні першої допомоги необхідно керуватися такою послідовністю дій: усунути вплив на організм людини факторів, які загрожують її здоров'ю та життю; оцінити стан потерпілого; визначити послідовність дій щодо рятування потерпілого залежно від тяжкості травми, що становить найбільшу загрозу для його життя; викликати швидку допомогу або медичних працівників, якщо є така можливість; виконувати необхідні дії для рятування потерпілого в порядку терміновості; підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичних працівників.
Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті. Розрізняють дві фази смерті - клінічну та біологічну. Тривалість клінічної смерті 5-7 хвилин. Незворотні явища протягом цього часу ще не настають, організм можна повернути до життя. За наявності ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги, однак якщо вони навіть і відсутні, допомогу необхідно надавати доти, доки не буде повної впевненості у смерті потерпілого. Біологічна смерть характеризується незворотними явищами в тканинах кори головного мозку, серця та легенів. ЇЇ ознаками є: помутніння рогівки ока та її висихання; деформація зіниці при здавленні; трупне задубіння; трупні синюваті плями.
У місцях чергування медичного персоналу повинен бути набір необхідних засобів для надання першої медичної допомоги. Важливо знати обставини, при яких сталася травма, умови, які спонукали до її виникнення та час – годину і навіть хвилини, особливо коли потерпілий втратив свідомість. Знання цього може допомогти не тільки розпізнати характер ушкоджень, правильно вибрати засоби надання допомоги, Але і в майбутньому, в умовах лікувального закладу вірно встановити діагноз. При деяких ушкодженнях і раптових авворюваннях необхідно зняти з потерпілого одяг, наприклад, при термічних опіках, пораненнях. Краще це зробити в приміщенні. Спочатку знімають одяг із здорової сторни тіла. Якщо взяти одяг, його розпорюють по швах або розрізають. Так діють у випадках тяжкої тавми з ушкодженням кісток, коли необхідно швидко зупинити кровотечу та іммобілізувати кінцівку. Під час кровотечі одяг достатньо розрізати вище рани. При переломі хребта, коли не можна турбувати потерпілого, одяг не знімають. Необхідно передбачити захтист потерпілого від переохолодження, особливо якщо є значна втрта крові, тяжкий загальний стан або під час транспортування потерпілого на великі відстані. Здійснити це не важко, для цього використовують простирадла, які настелюють на ноші таким чином, щоб вільним краєм накрити потерпілого. В мокру погоду треба користуватись брезентом, палаткою або іншими матеріалами, що не пропускають воду.

Потерпілий завжди потребує морально-психологічної підтримки оточуючих. Увага, щирість, турбота – це фактори, що допоможуть подолати наслідки травми, нещастя. Не припустимі грубість, роздратування, докори в необережності, недотриманні правил безпеки праці тощо. Правильний психологічний вплив і поведінка тих, жто оточує потерпілого, хто надає йому підтримку, вже є долікарська допомога.

2.1.Надання першої допомоги при втраті свідомості, зупинці серця.

Втрата свідомості (ВС) - це стан, коли потерпілий не реагує ні на що, нерухомий, не відповідає на запитання. Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані із ура­женням центру свідомості - мозку (при травмах, шоці, невистачанні кисню, замерзанні тощо). Ознаки ВС виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності і закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС велику небезпеку для життя потер­пілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. В першу чергу необхідно винести потерпілого з місця події, потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У разі відсутності дихання і серцебиття треба розпоча­ти оживлення методом штучного дихання і закритого маса­жу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна на­магатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці. До оживлення входить проведення двох основних про­цедур: заходів щодо відновлення дихання (штучне ди­хання) та серцевої діяльності (зовнішній масаж серця). Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті. Так, серцебиття визначається рукою або на слух зліва, нижче соска, а також на шиї, де прохо­дить найбільша - сонна артерія, або ж на внутрішній час­тині передпліччя. Дихання встановлюється за рухами груд­ної клітини, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, за звуженням зіниць при раптовому освітленні очей або після їх затемнення рукою. При встановленні оз­нак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги. Але навіть і при відсутності перелічених ознак доти, доки немає повної впевненості у смерті потерпілого, необхідно надавати йому допомогу у повному обсязі.

^ Штучне дихання (ШД).

Мета штучного дихання – забезпеченя газообміну організму, збагачення крові потерпілого киснем і виділення крові вуглецю. Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр дихання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихання потерпілого. Способи штучного дихання можуть бути апаратні та ручні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватись негайно при порушенні дихання у потерпілого. Найефективнішим способом ШД є дихання «із легень у легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс». Для цього відводять голову потер­пілого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи) потерпілого. Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування повторюють кілька разів, із частотою 12 - 20 на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (но­совик, поділ сорочки, бинт, косинка і т.п.). Якщо пошкод­жено обличчя і проводити ШД "із легень у легені" неможли­во, треба застосувати метод стиснення і розширення груд­ної клітини шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки.

^ Зовнішній масаж серця здійснюється у випадку його зупинки. При цьому робиться ритмічне стиснення серця між грудниною та хребтом. На нижню частину груднини кладуть внутрішньою стороною зап'ястя одну руку, на яку із силою надавлюють (з частотою 60 разів на хвилину) покладеною зверху другою рукою. Сила здавлювання має бути такою, щоб груднина зміщувалась вглибину на 4 .5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно із штучним диханням, для чого після двох-трьох вдихів роблять 15 здавлювань груд­ної клітини. При правильному масажі серця під час натискання на груд­нину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, а також порожевіє шкіра об­личчя і губи, з'являться самостійні вдихи. Не втрачайте пиль­ності, не забувайте про можливість зупинки серця або ди­хання. Ви тільки почали надавати першу допомогу. Будьте готові до раптового другого приступу. Щоб .його не пропусти­ти, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Шок. Причини - сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призво­дить до виснаження захисних можливостей організму, внас­лідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, об­міну речовин. Ознаки - блідість, холодний піт, розширені зіниці, корот­кочасна втрата свідомості (знепритомнення), посилене ди­хання і почащений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоці блювання, спрага, попілистий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спо­стерігатися мимовільне сечовиділення. Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна і ефективна відповідна допомога, яка надається при будь-яко­му пораненні. Якщо шок посилився, необхідно надати пер­шу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зу­пинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опу­щеною головою, закутують у ковдру. У разі спраги, коли не­має пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Захо­дами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини.

Непритомність. Причини - раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збуд­ження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенню м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Ознаки. Частіше непритомність настає раптово, але інко­ли перед нею буває блідість, блювання, позиви на блюван­ня, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей пе­ріод пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється від 50 до 40 ударів на хвилину. Допомога При непритомності треба покласти хворого на спину, трохи підняти (на 15 .20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільняють шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескують по щоках, полива­ють обличчя, груди холодною водою, дають нюхати наша­тирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення.

^ Струс мозку. Причина - травматичне пошкодження тка­нин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини. Ознаки - миттєва втрата свідомості, яка може бути ко­роткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостеріга­тися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання. Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого у не­притомному стані від западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути поверненою вбік. На голову кладуть охолоджувальні комп­реси, при відсутності або порушенні дихання проводять штуч­не оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна на­магатися напоїти!При першій можливості потерпілого тре­ба негайно транспортувати до лікувального закладу у суп­роводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.

Кровотечі. Причини - пошкодження цілості кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення. Ознаки - артеріальна кровотеча, що характеризується яс­краво-червоним кольором крові, кров б'є фонтанчиком, при капілярній кровотечі вона виділяється краплями, венозна кров має темно-червоне забарвлення. Допомога. Артеріальну кровотечу зупиняють за допомо­гою стисної пов'язки. При кровотечі із великої артерії для зу­пинки припливу крові до ділянки рани придавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають стисну пов'язку. При кровотечі із стегнової артерії накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нерви, і вставляють записку із заз­наченням часу його накладання. Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, у противному разі омертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає мож­ливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5 - 2,0 години джгут на кілька хвилин відпускають (до почервоніння шкіри), кровотечу при цьому зменшують іншими методами (наприклад, здавлюючим тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану по можливості здавлюють пальцем, після чого набивають ве­ликою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Капілярна кровотеча добре зупиняється стисною пов'яз­кою, після чого шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з рани виступає сто­ронній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов'язці отвір, інакше цей пред­мет може ще глибше проникнути всередину і викликати уск­ладнення. Венозну кровотечу зупинити значно легше, ніж ар­теріальну. Іноді досить підняти кінцівку, максимально зігну­ти її в суглобі, накласти стисну пов'язку. Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіне­ною кров'ю - кровотеча в легенях. При цьому дихання ут­руднене. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний комп­рес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, не­обхідна госпіталізація. Кровотеча з травного тракту характеризується блюван­ням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Положення потер­пілому забезпечується те саме, що й при кровотечі із ле­гень, але ноги згинаються в колінах. При значній втраті крові може розвинутись гостре недокрів'я, виникнути шок. Перш за все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потім тілу потерпілого надають такого положення, при якому голова, для нормального її кровозабезпечення, буде трохи нижче тулуба.

2.2.Долікарська допомога при термічних впливах

Переохолодження. Розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм низьких тем­ператур і розладу функцій життєво важливих систем, який настає при цьому. Погіршенню самопочуття сприяє втома, малорухомість. Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, при­скорюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс та дихання, знижується температура тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хвилин) скорочуватися. При зниженні температури тіла від 34 до 32 °С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає неусвідомленою. Допомога. При легкому ступені переохолодження розігр­івають тіло розтиранням, дають випити кілька склянок теп­лої рідини. При середньому і тяжкому ступені енергійно розтирають тіло шерстяною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром, від 100 до 150 г 40%-ного спирту-ректифікату. Якщо потерпілий слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання потерпі­лого і відновлення життєвих функцій створюють спокій, за­кутують у теплий одяг.

Відмороження. Виникає тільки при тривалій дії холо­ду, при дотиканні тіла до холодного металу на морозі, із зрідженим і стисненим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості і сильному вітрі при не дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0 °С). Сприяє відморо­женню загальне ослаблення організму внаслідок голодуван­ня, втоми або захворювання. Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки. Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 - почервоніння і набряк; 2 - утворення пухирів; 3 - омер­твіння шкіри та утворення струпа; 4 - омертвіння частини тіла. Допомога. Розтирання і зігрівання на місці події. Бажано помістити потерпілого біля джерела тепла (наприклад, біля вогнища) і тут продовжувати розтирання. Краще розтирати відморожену частину спиртом, горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м'якою рукавицею, хутровим коміром. Не мож­на розтирати снігом. Після порожевіння відморожене місце витирають досуха, змочують спиртом, горілкою або одеко­лоном і утеплюють ватою або тканиною. Необхідно пам'ята­ти, що одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж це зробити не вдається, треба роз­пороти ножем ту частину одягу або взуття, які утруднюють доступ до ушкоджених ділянок тіла.

Перегрівання. Трапляється внаслідок тривалого перебу­вання на сонці без захисного одягу, при фізичному наванта­женні у нерухомому вологому повітрі. Легкий ступінь - загальна слабкість, недомагання, запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє, вкривається потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла підвищується від 37,5 до 38,9°С. Середній ступінь (температура 39.,.40°С),- сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри; сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу від .120 до 130 уд./хв, часте і поверхове дихання. Тяжчі ступені перегрівання тіла кваліфікуються по-різному: якщо тем­пература повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені - про сонячний. При цьому температура тіла піднімається вище 40°С, настає непритомність і втрата свідомості, шкіра потерпілого стає сухою, у нього починаються судоми, порушується сер­цева діяльність, зупиняється дихання. Перш за все слід зро­бити штучне дихання.

^ Термічні опіки. Виникають при дії високої температури (полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини, розжарених предметів тощо). Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку. І - почервоніння шкіри і її набряк; II - пухирі, напов­нені жовтуватою рідиною; III - утворення некрозу шкіри (стру­пів); IV - обвуглювання тканин. При великих опіках виникає шок. Допомога. Необхідно швидко вивести або винести по­терпілого з зони вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпілого (покривало, мішок, тканину), тобто припинити доступ до вогню повітря. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, га­сити своїм тілом (якщо качатися по землі). При опіках І ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом-ректифікатом. До обпечених ділянок не можна доторкуватися ру­ками, не можна проколювати пухирі і відривати прилиплі до місць опіку шматки одягу, не можна накладати мазі, порош­ки. Поверхню опіку накривають чистою марлею. Якщо обпе­ченого морозить, треба зігріти його: укрити, дати багато пиття. При сильних болях можна дати 100 - 150 мл вина або горілки. При втраті свідомості в результаті отруєння чадним газом треба дати понюхати нашатирний спирт. У випадку зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

^ 2.3.Допомога при особливих видах травм

Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шля­хи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При горінні або вибухах хімічних речовин утворюються тер­мохімічні опіки. Ознаки. За глибиною ураження тканин хімічні опіки под­іляються на чотири ступені: І - чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводиться болем і почуттям печії; II - великий набряк, утворення пухирів різного розмі­ру і форми: III - потемніння тканин або побіління через кілька годин, хвилин. Шкіра припухає, виникають різкі болі; IV - глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язкового апарата суглобів. Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюєть­ся сухий струп. При опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами. Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною ре­човиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що по­трапили на .шкіру, енергійно змивають їх струменем води не менше як 10 -15 хвилин, поки не зникне специфічний за­пах. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи не­обхідно прополоскати горло водним 3%-ним розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при дотиканні з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік, і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхі­дно накласти чисту суху пов'язку, після чого треба спробу­вати зняти або зменшити біль.

^ Ураження електричним струмом. Причина - робота з технічними електричними засобами, пряме дотикання до провідника або джерела струму і непряме - за індукцією. Змінний струм уже під напругою 220 В викликає дуже тяж­ке ураження організму, яке посилюється при мокрому взутті і руках. Електричний струм викликає зміни у нервовій сис­темі, її подразнення, параліч, спазми м'язів, опіки. Може статися судорожний спазм діафрагми - головного дихаль­ного м'яза і серця. Внаслідок цього відбувається зупинка серця і дихання. Допомога. Треба негайно від'єднати потерпілого від про­відника або джерела електричного струму, додержуючись обережності. При відсутності свідомості, дихання, пульсу необхідно терміново почати оживлення (штучне дихання, прямий масаж серця) до повного відновлення функцій, на­поїти великою кількістю води, чаєм, потім створити тепло.

^ Ураження блискавкою. Ознаки подібні до ознак уражен­ня електричним струмом і явищ електроопіку. Допомога. Дії аналогічні діям при ураженні електричним струмом. Закопувати потерпілого в землю не можна: груд­на клітина, здавлена землею, не може розширюватися, навіть коли з'являється самостійне дихання.

^ Тривале здавлювання тканин. Причини - падіння тя­гарів при обвалах, придавлювання тощо. Ознаки - через кілька годин після здавлювання тканин розвиваються тяжкі загальні порушення, схожі до шоку, силь­ний набряк здавленої кінцівки. Різко зменшується виділення сечі, вона стає бурою. З'являються блювання, марення, по­жовтіння шкіри, потерпілий втрачає свідомість і навіть може померти. Допомога. Спробувати вивільнити від здавлювання, об­класти уражене місце льодом, холодними пов'язками, на кінцівку накласти шинну пов'язку, не туго бинтуючи пошкод­жені ділянки тіла.

^ Попадання чужорідного тіла в око. Причини - попа­дання піщинок, дрібних комах, рослинних часток тощо. Ознаки - біль, різь, сльозотеча і почервоніння ока, силь­не подразнення. Допомога. Для видалення чужорідного тіла необхідно відтянути або вивернути повіку. Чужорідне тіло видаляють кінчиком чистого носовика або тканини.

^ Надання першої допомоги при утопленні. При справ­жньому (мокрому) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75 .95% всіх утоплень). При рефлекторному зву­женні голосової щілини (сухе утоплення) вода не потрап­ляє в легені і людина гине від механічної асфікції (5 .20% всіх утоплень). Зустрічається утоплення від первинної зу­пинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати при тривалому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку. Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують зразу після занурення під воду, у початковий пері­од після його підняття на поверхню відмічається загальмо­ваний або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, ди­хання супроводжується кашлем, пульс прискорений, моро­зить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання шлунковим вмістом із проковтнутою водою. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморо­чення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів. Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин і після витягнення з води не було свідомості, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабий, неритмічний - стан організму характеризується як агональний. У тих випадках, коли після остаточного занурення потер­пілого під воду минуло 2 - З хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті. При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини із рота, у випадку ж клінічної смерті її тривалість становить 4-6 хвилин. Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупин­ки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати від 10 до 12 хви­лин. Допомога. Рятувати утопленика треба швидко, бо смерть настає через 4 - 6 хвилин після утоплення. Підпливши до уто­паючого ззаду, треба взяти його під пахви так, щоб голова була над водою, повернута обличчям догори, і пливти з ним до берега. Потім якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та піску, швидко видали­ти воду з дихальних шляхів: перевернути потерпілого на живіт, перегнути через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів надавити на спину. Після цього потерпілого перевер­тають обличчям догори і починають робити оживлення. Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення, треба перш за все вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий без свідомості при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40 - 50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітини, розтирають руки і ноги.

2.4.Допомога при отруєннях

Отруєння загального характеру. Причина - вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів. Захворювання, як правило, починається через 2 .3 години після вживання заражених продуктів, інколи - через 20 .26 годин. Ознаки - загальне недомагання, нудота, блювання (нео­дноразове), переймоподібний біль у животі, частий рідкий стул, блідість, спрага, підвищення температури тіла від 38 до 40 °С, частий слабкий пульс, судоми. Блювання і понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей. Допомога. Потерпілому негайно декілька разів промива­ють шлунок (примушують випити 1,5 - 2,0 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Потім дають багато чаю, але не їжу. Перший час необхідне постійне спостереження за хворим, щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу.

^ Отруєння лугами. Причини - попадання лужних сполук натрію і калію, які є у регенеративній речовині, у дихальні шляхи. Ознаки - неприємний лужний смак у роті, кашель, різка печія слизових оболонок очей і гортані, біль за грудиною, розширення зіниць, різка слабість, загальні судоми. Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого по­вітря, вивільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. У разі припинення дихання не­обхідно проводити штучне дихання.

^ Отруєння оксидом вуглецю. Причини - вдихання чад­ного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму, внас­лідок чого в крові блокується зв'язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров'ю від ле­гень до тканин. Ознаки - шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабкий пульс, непритомність (при легкому отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата свідомості протягом годин і навіть діб (при тяжкому отруєнні).Допомога. Аналогічна тій, що надається при отруєнні лу­гами.

2.5.Транспортування потерпілого.

Наслідки своєчасної і правильно наданої допомоги на місці події можуть бути зведені нанівець, якщо при підготовці до транспортування і доставці потерпілого до медичної установи небудуть дотримані відповідні правила. Головне не тільки в тому, як доставити потерпілого і яким видлм транспорту, а наскільки швидко були вжиті заходи, які забезпечили максимальний спокій і зручне положення потерпілого.

Найкраще транспортування потерпілого ношами. При цьому можна використовувати підручні засоби: дошки, одяг тощо. Можна переносити потерпілого на руках. Передусім потерпілого слід покласти на нощі, які застеляють ковдрою, одягом тощо, ставлять ноші з того боку потерпілого, де є ушкодження.Якщо тих, хто надає допомогу, двоє, вони повинні стати з іншого боку ношів. Один підводить руки під голову і грудину, другій – під крижі і коліна потерпілого. Одночасно без поштовхів його обережно піднімають, підтримуючи ушкоджену частину тіла, і опускають на ноші. Слід накрити потерпілого тим, що є під руками – одягом, ковдрою. Якщо є підозра на перелом хребта, потерпілого кладуть обличчям на тверді ноші (щит, двері). За відсутністю такого можна використати ковдру, пальто. В такому випадку потерпілого кладуть на живіт. Якщо є підозра на перелом кісток тазу, потерпілого кладуть на спину із зігнутими ногами у колінах і у тазостегнових суглобах для того, щоб його стегна були розведені, під коліна обов'язково треба підкласти валик із вати, рушника, сорочки. По рівній поверхні потерпілого несуть ногами вперед, при підйомі на гору або на сходах – головою вперед. Ноші весь час повинні бути у горизонтальному положенні. Щоб ноші не розгойдувались, необхідно йти не в ногу, злегка зігнувши коліна.

^ Компетенції (прогнозовані результати навчання)


Тема змістового модуля (ЗМ), навчального елементу (НЕ)


^ Зміст навчального елементу


Види заняття

Види діяльності та поточного контролю на занятті



ІндЗ

(за вибором)

К-сть

балів за ІндЗ


Всього балів за види навч. занять НЕ




Л

С

Ср

Пр

Лаб




1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

1




^ ЗМ 1. Вступ до основ охорони праці. Фізіологія та психологія праці.




Знати класифікацію етапів розвитку охорони праці та основні поняття в даній галузі. Розуміти основні принципи державної політики в галузі охорони праці;

значимість та основні надбання закону України про охорону праці.



НЕ 1.1. (Лекція)

Правові та організаційні основи охорони праці.


(Самостійна робота)



1.Основні законодавчі акти з охорони праці.

2.Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

3.Основні причини травматизму і захворювань на виробництві.

4.Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань і професійних отруєнь.


Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умові праці. Виробничий травматизм.


4





4






Конспект лекцій









9






^ Знати безпеку праці на різних типах підприємств.

Розуміти принципи охорони праці в різних галузях народного господарства.

НЕ 1.2. (Лекція)

Основи безпеки праці в галузі.


(Самостійна робота)

1.Перелік робіт з підвищеною небезпекою, для виконання яких потрібне попереднє спеціальне навчання і щорічна перевірка знань працівників з питань охорони праці.

2.Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

3.Мікрокклімат виробничих приміщень.


Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

3





4





Конспект лекцій







8






^ Знати загальні відомості про процес горіння, основні способи пожежегасіння та типи вогнегасник речовин.

Розуміти принцип пожежної безпеки та необхідність їх дотримання в умовах виробничого процесу.


НЕ 1.3. (Лекція)

Основи пожежної безпеки.


(Самостійна робота)



1.Характерні причини виникнення пожеж.

2.Організаційні та технічні протипожежні заходи.

3.Протипожежний інструктаж та навчання.

4.Пожежна техніка для захисту об'єктів.

5.Гасіння та профілактика пожеж на об’єктах галузі.


Організаційні та технічні протипожежні заходи.

2





2





Конспект лекцій








8









^ Модуль конроль№1



















Модульна контрольна робота








10










^ Всього за ЗМ 1 годин

9



10
















35




^ ЗМ 2. Гігієна праці та виробнича санітарія




Знати загальні відомості про електричний струм.

Розуміти принцип електробезпеки та основні вимоги до електрообладнання в умовах виробничого процесу.

НЕ 2.1. (Лекція)

Основи електробезпеки


(Самостійна робота)



1.Особливості ураження електричним струмом.

2.Вплив електричного струму на організм людини.

3.Електричні травми , їх види.

4.Классифікація виробничих приміщень з електробезпеки.

Вплив електричного струму на організм людини.


3






3







Конспект лекцій








10



^ Знати основні поняття про гігієну праці та виробничу санітарію.

Розуміти вплив шкідливих виробничих факторів на організм людини.


НЕ 2.2. (Лекція)

Основи гігієни та виробничої санітарії.


(Самостійна робота)



1.Поняття про виробничу санітарію та гігієну праці.

2.Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них.

3.Фізіологія праці.

4.Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних та побутових приміщень.

5.Види освітлення. Природне .Штучне: робоче та аварійне.

6.Санітарно-побутове забезпечення працюючих.


Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них.



3





3





Конспект лекцій








8



^ Знати основні причини травм і поранень. Що необхідно знати і вміти при наданні першої допомоги при нещасних випадках.

Розуміти необхідності дотримання вимог техніки безпеки на виробництві.

НЕ 2.3. (Лекція)

Надання першої допомоги при нещасних випадках.


(Самостійна робота)



1.Причини травм і поранень.

2.Наслідки порушення вимог техніки безпеки на виробництві, використання обладнання не за призначенням тощо.

3.Послідовність надання першої допомоги.


Надання першої допомоги при нещасних випадках.



2





3





Конспект лекцій







7






^ Модуль конроль№2



















Модульна

контрольна робота








10







Всього за ЗМ 2

8



9
















35







^ Модуль контрольний (підсумковий)
















Підсумкова контрольна робота








30







Всього

17



19

















100



^ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО КУРСУ.

  1. Основні етапи розвитку охорони праці

  2. Основні поняття в галузі охорони праці

  3. Предмет, структура, зміст, мета дисципліни „Основи охорони праці”

  4. Історія розвитку охорони праці в Україні та світі

  5. Видатні Українські вчені, та їх внесок у розвиток охорони праці

  6. Основні законодавчі акти про охорону праці

  7. Закон України про охорону праці

  8. Кодекс законів про охорону працю України (КЗПУ)

  9. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

  10. Гарантії прав громадян на охорону праці

  11. Соціальний захист потерпілих на виробництві

  12. Державний та інші види нагляду за охороною праці

  13. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

  14. Охорона праці жінок і неповнолітніх

  15. Інструкції з охорони праці

  16. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження

  17. Служба охорони праці підприємства

  18. Комісія з питань охорони праці

  19. Організація навчання з охорони праці

  20. - Стажування та допуск працівників до роботи

  21. Поняття мікроклімату виробничих приміщень

  22. Гігієнічне нормування параметрів повітря робочої зони

  23. Заходи нормалізації мікроклімату

  24. Захист людини від перегрівання та переохолодження

  25. Шкідливі речовини у повітрі робочої зони

  26. Гігієнічне нормування шкідливих речовин

  27. Методи боротьби з шкідливими речовинами , що потрапляють у повітря робочої зони

  28. Пилове забруднення повітря робочої зони

  29. Значення адаптації в трудовому процесі

  30. Показники тяжкості та напруженості трудового процесу

  31. Характеристика небезпечних психофізіологічних та шкідливих виробничих чинників

  32. Вплив втоми та стресу на безпеку праці

  33. Роль трудового колективу у створенні безпечних умов праці

  34. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці

  35. Прилади для вимірювання параметрів мікроклімату

  36. Основні поняття та гігієнічні вимоги до виробничого освітлення

  37. Класифікація виробничого освітлення

  38. Основні світлотехнічні показники

  39. Джерела світла та основні світлотехнічні прилади

  40. Шум. Загальні поняття та визначення

  41. Вплив шуму на організм людини

  42. Вібрація та її вплив на організм людини

  43. Захист від шуму та вібрації

  44. Ультразвук

  45. Інфразвук

  46. Основні поняття про вентиляцію та її класифікація

  47. Природна вентиляція

  48. Механічна вентиляція

  49. Аварійна вентиляція

  50. Повітряні завіси

  51. Дія електричного струму на організм людини

  52. Чинники, що впливають на тяжкість ураження струмом

  53. Класифікація приміщень за небезпекою електротравм

  54. Види електротравм

  55. Причини електротравм

  56. Засоби електробезпеки

  57. Визначення та природа іонізуючого випромінювання

  58. Іонізуюче випромінювання та його вплив на організм людини

  59. Основні характеристики радіоактивного випромінювання

  60. Норми радіаційної безпеки

  61. Методи і прилади для вимірювання іонізуючого випромінювання

  62. Загальна характеристика електромагнітних випромінювань

  63. Дія електромагнітного випромінювання на організм людини, його нормування

  64. Захист від електромагнітних випромінювань

  65. Електромагнітні випромінювання комп’ютера та портативного комп’ютера

  66. Безпечні рівні електромагнітного випромінювання

  67. Інфрачервоне випромінювання

  68. Ультрафіолетове випромінювання

  69. Лазерне випромінювання

  70. Гігієнічні вимоги до організації та обладнання робочих місць з ВДТ

  71. Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ

  72. Загальні відомості про процес горіння

  73. Способи пожежегасіння

  74. Вогнегасні речовини

  75. Характеристика виробництв та протипожежні вимоги до них

  76. Характеристика пожежо та вибухонебезпечних приміщень

  77. Протипожежні перепони

  78. Протипожежне водопостачання

  79. Пожежний зв’язок і сигналізація

  80. Спринклерні та дренчерні установки



ЗМІСТ


Лекція № 1. Правові та організаційні основи охорони праці…3

Лекція № 2. Основи безпеки праці в галузі……………………33

Лекція № 3. Основи пожежної безпеки…………………………50

Лекція № 4. Основи електробезпеки……………………………65

Лекція № 5. Основи гігієни та виробничої санітарії………….84

Лекція № 6.Надання першої допомоги при нещасних випадках…………………………………………………………….106


Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Охорона праці в галузі»…………………………………………120


Контрольні питання до курсу……………………………………128







^ ДЛЯ НОТАТОК


Навчальне видання


ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

Конспект лекцій


Укладачі: Сівак В.К.

Солодкий В.Д.

Пантело І.М.

Відповідальний за випуск :Ющенко Ю.С.

Літературний редактор:…………………..

Технічний редактор:……………………...


Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 891 від 8.04.2002 р.

Підписано до друку ……Формат 60х84/16

Папір офсетний. Друк ізографічний. Ум.друк.арк.

Обл.-вид.арк……..Зам……….Тираж……

Друкарня Чернівецького національного університету

58012, Чернівці, вул..Коцюбинського,2






залишити коментар
Сторінка5/5
Дата конвертації30.11.2011
Розмір1.79 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5
плохо
  4
средне
  1
хорошо
  2
отлично
  9
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх