План вступ 3 Макроекономічний кругообіг в умовах ринку 6 Сукупний попит 11 > 1 Крива сукупного попиту 11 icon

План вступ 3 Макроекономічний кругообіг в умовах ринку 6 Сукупний попит 11 > 1 Крива сукупного попиту 11


1 чел. помогло.
Схожі
Сукупний попит та сукупна пропозиція: моделі, фактори та умови рівноваги


 

ПЛАН


Вступ 3

1. Макроекономічний кругообіг в умовах ринку 6

2. Сукупний попит 11

2.1 Крива сукупного попиту 11

2.2 Фактори, що визначають сукупний попит 13

3. Сукупна пропозиція 17

3.1 Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію 21

4. Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги 23

Висновки 32

Список використаної літератури 34



Вступ


В ринкових умовах важливішими елементами економіки є попит і пропозиція, а також ціна, яка виконує функцію їх урівноваження. Теоретичні основи формування сукупного попиту, сутність та фактори розвитку сукупної пропозиції, а також питання макроекономічної рівноваги та наслідки її порушення – головні проблеми сьогодення України, від якості вирішення яких залежать темпи і пропорції розвитку, становлення держави і заможність її населення.

Отож, обрана тема курсової роботи: «Сукупний попит та сукупна пропозиція: моделі, фактори та умови рівноваги».

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблема вивчення сукупного попиту та пропозиції зумовлена тим, що по мірі переходу економіки України до ринкових відносин виникали і загострювалися економічні і соціальні питання, які не могли бути вирішені автоматично за ринкових умов. Вивчення сукупного попиту є найважливішим завданням для економістів кожної країни. Дослідження сукупного попиту є дуже важливим для вивчення макроекономічної рівноваги ринку, умов його встановлення й порушення.

Модель економічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це запитання потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція.

Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроміжних потреб.

На відміну від моделі рівноваги попиту й пропозиції на ринку окремого блага, модель сукупного попиту І сукупної пропозиції (AD-AS) досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв'язок між ними та економічною політикою. Модель застосовується для дослідження і пояснення таких важливих явищ, як інфляція, безробіття, прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування і координації заходів економічної політики короткостроковому і довгостроковому періодах.

Модель AD-AS визначає рівноважні значення агрегованих обсягів попиту і пропозиції залежно від рівня цін товарів та послуг на внутрішньому ринку і характеризують рівень цін усієї сукупності товарів та послуг в економіці. Вимірником рівня цін у моделі AD-AS є дефлятор ВВП поточного періоду до певного базового періоду.

На відміну від моделі рівноваги індивідуального попиту й пропозиції в мікроекономіці модель сукупного попиту і сукупної пропозиції (AD-AS) досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв'язок між ними та економічною політикою. Модель застосовується для дослідження й пояснення таких важливих явищ, як інфляція, безробіття, ділові цикли, для прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування й координації заходів економічної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах.

Сукупний попит і сукупна пропозиція агрегуються, відповідно, з рівноважних величин попиту і пропозиції на всіх ринках товарів та послуг. Вони характеризують реальний обсяг національного виробництва за певний період, точніше – вартість кінцевої продукції національного виробництва в цінах базового періоду, які вважаються постійними.

Через те, що категорія сукупного попиту є однією з найважливіших проблем макроекономіки, вона висвітлюється майже в кожному посібнику з макроекономічного аналізу. Перші основи у ці поняття були закладені засновниками класичної теорії А.Смітом, Д.Рикардо, Дж.С.Міллем. Подальшій розвиток теорія попиту і пропозиції отримала у працях А.Маршалла, Е.Бен-Баверка, Л.Вальраса та ін. З нових позицій проблеми сукупного попиту і сукупної пропозиції отримали розвиток у працях Дж. Кейнса. Значний вклад у вирішення цих питань внесли В.Парето, К.Еклунд, П.Самуельсон, Дж.Хікс, А.Оукен, Й.Шумпетер, Є.Слуцкий, В.Коссов, О.Левін, В.Швирков, Дж.Сакс та багато інших вчених. Серед сучасних українських вчених, що плідно працюють над проблемами державного регулювання попиту і пропозиції, прогнозування і регулювання економічного і соціального розвитку держави, слід назвати Гейця В.М., Бабича В.П., Беседіна В.Ф., Бондар І.К., Вісящева В.А., Данилішина Б.М., Євдокимову І.М., Кваснюка Б.Є., Панасюка Б.Я., Савченка А.Г., Щукіна Б.М. та багатьох інших.

Практична значимість такого дослідження полягає у можливості розв’язання значної теоретичної і прикладної проблеми, що надасть змогу застосовувати його результати при розробленні заходів економічної політики в Україні як у час перехідного періоду, так і в період економічного зростання.

Актуальність дослідження та наявність значної кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються регулювання попиту і пропозиції, яке найповніше відповідає конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження, його структуру та коло питань, що розглядаються в даній курсовій роботі.


^

1. Макроекономічний кругообіг в умовах ринку


У змішаній економіці головну координуючу функцію виконує ринок. Він пов’язує між собою продавців і покупців, встановлює ціни та розподіляє обмежені ресурси згідно з платоспроможністю потребами економічних суб’єктів.

Центральне місце в ринковій системі посідають ринок ресурсів та ринок продуктів.

^ Ринок ресурсів – ринок, на якому підприємства (фірми) купують у домашніх господарств ресурси, необхідні для виробництва: робочу силу, капітал, природні ресурси за ринковими цінами.

^ Ринок продуктів – ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами (фірмами) товари і послуги за ринковими цінами.

Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства і підприємства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага.

Щоб показати роль ринків у процесі взаємодії домашніх господарств і підприємств, розглянемо модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто без участі держави.

 



Рис. 1. Модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку

Спочатку розглянемо ринок ресурсів. З його допомогою домашні господарства постачають підприємствам ресурси за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домашні господарства одержують грошові доходи (заробітну плату, ренту тощо), а підприємства несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підприємств перетворюються на доходи з боку домашніх господарств. В умовах рівноваги витрати дорівнюють доходам.

Тепер розглянемо ринок продуктів. Підприємства постачають на цей ринок товари й послуги, а домашні господарства купують їх за ринковими цінами. У зворотному напрямку рухаються грошові доходи підприємств (виручка від реалізації) та споживчі витрати домашніх господарств.

Слід зазначити, що в процесі ринкових відносин підприємства й домашні господарства виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів продавцями є домашні господарства, а покупцями – підприємства. На ринку продуктів продавцями є підприємства, а покупцями домашні господарства. У кінцевому підсумку через механізм ринків ресурсів і продуктів ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.

Економічний кругообіг випливає із передумови, що домашні господарства витрачають весь свій дохід на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі витрати підприємств еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. Насправді це не так.

Для відтворення реальної картини економічного кругообігу необхідно врахувати ще фінансовий ринок, який перетворює заощадження домашніх господарств у інвестиції фірм.

На відміну від домашніх господарств, підприємства щороку витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів (для підтримання виробництва на незмінному рівні) підприємства повинні здійснювати інвестиції (в основний капітал, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Більша частина заощаджень домашніх господарств перетворюється на інвестиції на фінансовому ринку з допомогою спеціальних фінансових посередників (комерційних банків, інвестиційних, страхових компаній, різних фондів).

Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домашніх господарств, фінансові посередники передають їх у вигляді позичок у розпорядження підприємств за відповідну процентну ставку. Інша частина заощаджень домашніх господарств перетворюється на інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Тепер доповнимо модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами й домашніми господарствами, залишаються незмінними. Тут домашні господарства та підприємства взаємодіють уже не тільки між собою, а й із урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.

 



Рис. 2. Модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки

У моделі економічного кругообігу уряд виконує такі функції.

1. Він здійснює на відповідних ринках державні закупівлі ресурсів і продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки.

2. Уряд надає домашнім господарствам і підприємствам колективні суспільні блага, пов’язані з утриманням бюджетної сфери (освіта, наука, медицина, оборона, управління). На схемі це верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із домашніми господарствами й підприємствами.

3. Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків (особистий прибутковий податок громадян, податок на прибуток підприємств тощо, непрямі податки). Це все – валові податки. Але уряд здійснює виплату трансфертних платежів (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, дотації, субсидії).

Валові податки за вирахуванням трансфертних платежів називаються чистими податками (нижні горизонтальні потоки на схемі).

ЧП = ВП – ТП (4.1), де:

ЧП – чисті податки;

ВП – валові податки;

ТП – трансфертні платежі.

Саме чисті податки характеризують дійсну величину доходів, які уряд може використати для закупівлі ресурсів і продуктів на відповідних ринках. Зазначимо: трансфертні платежі не впливають на купівельну спроможність уряду (урядовий попит), а є інструментом перерозподілу доходів (ресурсів і продуктів) між окремими суб’єктами приватного сектору економіки.

Уряд також – активний учасник фінансового ринку. Це пояснюється тим, що він не завжди може збалансувати свій бюджет. Дефіцит державного бюджету покривається за рахунок позичок на фінансовому ринку. Позички держава здійснює через продаж державних облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам, підприємствам. Отже, державні закупівлі товарів і послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від його позичок у суб’єктів приватного сектору економіки.

Уряд може впливати на економічну рівновагу такими шляхами: 1) змінюючи обсяг державних закупівель і тим самим впливаючи на сукупний попит, а отже – на обсяги виробництва; 2) змінюючи попит приватного сектору економіки через величину чистих податків.

Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів уряд може збільшувати (зменшувати) доходи суб’єктів приватного сектору економіки, від яких залежить їхній попит.

Ми розглянули моделі економічного кругообігу закритої економіки (без зв’язків зі світовим господарством).

Зовнішній світ бере участь у економічному кругообігу й через міжнародні фінансові ринки. Якщо національних заощаджень недостатньо для фінансування економіки, то її суб’єкти, в тому числі й уряд, можуть отримати іноземні кредити з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів та приватних підприємств. І навпаки, якщо національні заощадження перевищують внутрішні потреби держави, то економічні суб’єкти можуть фінансувати економіку інших країн. 




Рис. 3. Модель макроекономічного кругообігу у відкритій економіці
^

2. Сукупний попит


Модель макроекономічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. У загальній моделі макроекономічної рівноваги об’єднують усі окремі ринки товарів та послуг у загальний ринок, підсумовуючи попит на них у сукупний попит, а пропозицію – у сукупну пропозицію. Макроекономіка вивчає не індивідуальний попит на окремі товари й послуги, а сукупний попит усіх споживачів (домашніх господарств, фірм, держави) на усі товари та послуги. Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

^ Сукупний попит – це той реальний обсяг національного продукту, який готові закупити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін.

Залежність між обсягом виробництва, цінами та попитом описується законом сукупного попиту. Сутність закону сукупного попиту полягає в наступному: споживачі (домашні господарства, фірми, держава) за інших рівних умов куплять тим більший обсяг національного продукту, чим нижчий загальний рівень цін – і навпаки. Таким чином, між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва існує обернена залежність.

^

2.1 Крива сукупного попиту


Графічно сукупний попит зображується кривою AD. Вона показує яку кількість вироблених товарів та послуг буде куплено за того чи іншого рівня цін.

Залежність, виражена законом сукупного попиту, проявляється як рух від однієї точки до іншої уздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

 



Рис. 4. Крива сукупного попиту


Сукупний попит можна визначити за формулою обчислення ВВП за витратами:

ВВП = (АD)= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE (4.2), де:

СВ – споживчий попит (платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари);

ВІ – попит фірм (підприємств) на інвестиції для відновлення зношеного капіталу (амортизація) та збільшення реального капіталу;

ДЗ – попит держави на товари та послуги для виробництва суспільних благ і для державних інвестицій;

ЧE – попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Деякі компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема споживчий попит та попит держави. Найбільш динамічною частиною сукупного попиту, зміни якої пов’язані з коливаннями економічної активності, є інвестиційний попит.

Якщо дохід покупця (домашніх господарств, фірм, держави) зростає, то його попит на конкретний товар також збільшується.

Запропонована модель сукупного попиту діє за умови незмінної кількості грошей та спирається на рівняння кількісної теорії грошей.

ГM х ШОГ = PЦ х ВВП (4.3), де:

ГМ – пропозиція грошей (грошова маса, кількість грошей у обігу); ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – фізичний обсяг ВВП.

Таким чином, на сукупний попит впливають величина грошової маси та швидкість обігу грошей між секторами економіки. Вплив усіх інших факторів (інфляційні очікування, смаки споживачів, ціни на товари – замінники) можна звести до змін грошової маси і швидкості обігу грошей між всіма секторами економіки. В цілому на рівень сукупного попиту, тобто на положення кривої АD, впливають тільки два основних фактори – грошова маса і швидкість обігу грошей між секторами економіки.

Слід зазначити: якщо пропозиція грошей (ГМ х ШОГ) незмінна, то кількість вироблених у державі товарів і послуг залежить від рівня цін.

Ця ж модель пояснює і нахил кривої сукупного попиту праворуч – вниз: якщо грошова маса та швидкість обігу грошей незмінні, то обсяг ВВП повинен скорочуватися в міру зростання цін. Справді, якщо ціни збільшилися, то для купівлі кожного виробленого блага необхідна більша кількість грошей. Отже, якщо грошова маса незмінна, то зменшиться кількість товарів і послуг, що купуються.

^

2.2 Фактори, що визначають сукупний попит


Крива сукупного попиту направлена вниз, оскільки зростання цін скорочує реальні запаси грошових коштів. Отже, попит на товари й послуги скорочується (ВВП зменшується). Саме цим пояснюється обернена залежність між величиною сукупного попиту та рівнем цін (за умови, що пропозиція грошей і швидкість їх обігу фіксовані).

Таку направленість (спадаючу траєкторію) кривої сукупного попиту можна пояснити трьома ефектами: 1) ефектом реальних грошових залишків, або багатства (ефект Пігу); 2) ефектом процентної ставки (ефектом Кейнса); 3) ефектом імпортних закупівель.

1. ^ Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів із фіксованими доходами (наприклад облігацій). Запас грошей є багатством. Підвищення цін зменшує багатство, тому що зменшується купівельна спроможність грошей. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати й менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

2. ^ Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

3. ^ Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт і сукупний попит таким чином скорочуються.

Розглянуті вище чинники є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їх вплив на сукупний попит відтворюється на графіку з допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Слід зазначити, що крім рівня цін на реальний обсяг виробництва впливають зміни в кожному з компонентів сукупного попиту (попит домашніх господарств на споживчі товари, попит фірм на інвестиційні товари, попит держави на товари й послуги та попит закордону), котрі спричиняють пересування кривої сукупного попиту праворуч (у випадку збільшення) або ліворуч (у випадку зменшення).



Рис. 5. Вплив нецінових факторів на сукупний попит

Розглянемо нецінові детермінанти сукупного попиту.

1. Зміни у споживчих витратах домашніх господарств. Вони можуть здійснюватись під впливом таких факторів:

а) добробут споживачів. Якщо добробут споживачів, який розміщений у фінансових активах (акції, облігації) та нерухомості (земля, будинки), зросте, сукупний попит збільшиться за будь-якого рівня цін;

б) заборгованість споживачів за кредитами. Якщо вона велика, то споживчі витрати будуть зменшуватися;

в) податки на споживачів. Зменшення податків призводить до збільшення доходу кінцевого використання та споживчих витрат і навпаки;

г) очікування споживачів. Якщо домашні господарства очікують, що їхні доходи зростуть, то на споживання витрачатиметься більше і навпаки.

2. Зміни в інвестиційних видатках, які можуть відбуватися під впливом таких факторів:

а) процентна ставка. Збільшення процентної ставки, викликане будь-якими причинами, крім росту цін, веде до зменшення інвестиційних видатків, а отже й до зменшення сукупного попиту;

б) очікувані прибутки від інвестицій. Якщо прогнози на отримання прибутку добрі, попит на інвестиційні товари збільшиться;

в) податки з фірм. Збільшення податків веде до зменшення прибутку, отже до зменшення зацікавленості в інвестиціях;

г) технологія (поява нових технологій спричиняє збільшення попиту на інвестиційні товари);

д) надмірні потужності. Збільшення надмірних потужностей стримує попит на інвестиційні товари.

3. Зміни в державних закупівлях. Між збільшенням державних закупівель та сукупним попитом існує пряма залежність. Якщо державні закупівлі зменшуються, сукупний попит скорочується. Збільшення державних закупівель за умови незмінних податків та процентної ставки веде до підвищення сукупного попиту.

4. Зміни у витратах на чистий експорт можуть бути обумовлені дією таких нецінових факторів:

а) національний дохід інших країн. Збільшення національного доходу інших держав викликає збільшення попиту не лише на товари внутрішнього виробництва, а й на імпортні. Отже, експорт інших країн у дану державу збільшується.

б) валютні курси (ціна грошової одиниці держави, виражена в грошових одиницях інших країн). Підвищення курсу вітчизняної валюти відносно інших валют веде до зменшення експорту та зростання імпорту.
^

3. Сукупна пропозиція


Сукупна пропозиція (AS) – це реальний обсяг валового внутрішнього продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Залежність обсягу пропозиції від рівня цін у країні називають кривою сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) (витрат на виробництво одиниці товару): AS = f (РЦ;СеВ) (4.4). Це означає, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: рівень цін (РЦ) і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

Форма кривої сукупної пропозиції розглядається по-різному класиками та кейнсіанцями. Так, зміна одного й того ж фактору може бути неоднаковою, що обумовлено тим, який період (коротко- чи довгостроковий) береться до уваги.

^ Класична модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від рівня цін, оскільки заробітна плата й ціни є абсолютно гнучкими.

Класична модель описує економіку в довгостроковому періоді. ^ Довгостроковий період – це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари таким чином, щоб у економіці підтримувалась повна зайнятість.

Довгострокова крива сукупної пропозиції відображує виробничі можливості країни й будується на таких умовах:

а) обсяг виробництва обумовлений лише кількістю факторів виробництва та існуючою технологією і не обумовлений рівнем цін;

б) зміни у факторах виробництва й технології відбуваються поступово;

в) економіка функціонує за умов повної зайнятості факторів виробництва, отже, обсяг виробництва ВВП дорівнює потенційному;

г) ціни та номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.

За даних умов крива сукупної пропозиції вертикальна. Вона характеризує потенційний рівень обсягу виробництва (тобто обсяг виробництва за умов повної зайнятості, при якому ресурси економіки використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні).

Таким чином, довгострокова крива сукупної пропозиції – крива, що відображує незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді й набуває вигляду вертикальної лінії, яка починається в точці потенційного ВВП.

Головним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу її виробничих можливостей. У верхній точці економічного циклу економіка може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; у періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання тимчасові. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, що виконує цю роль, є механізм гнучких цін і заробітної плати. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна показати на прикладі падіння сукупного попиту.


Рис. 6. Класична модель сукупної пропозиції


Згідно з класичною моделлю, падіння сукупної пропозиції відносно потенційного ВВП миттєво породжує такі наслідки: 1) зниження цін; 2) падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне зменшення попиту на ринку праці та зменшення номінальної заробітної плати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не змінюється. Тому в підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишається на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок класичної моделі: сукупна пропозиція не залежить від цін. У класичній моделі абсолютно гнучкі ціни та заробітна плата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива сукупної пропозиції має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.

Класична модель вступає у протиріччя із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто й на тривалий період може відхиляться від потенційного ВВП. Насправді, ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але, незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, в довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на основі конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Кейнсіанська модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі). Тобто особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона показує неоднаковий зв’язок між цінами й сукупною пропозицією в умовах різних рівнів зайнятості.

Вона ґрунтується на положенні про негнучкість заробітної плати (ЗП) протягом короткострокового періоду.

Ціни вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками й підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати заробітну плату, щоб уникнути послаблення мотивації до праці та соціальних конфліктів. Цьому сприяє закон про мінімальну заробітну плату. В короткостроковому періоді гнучкими є лише ціни. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Якщо сукупний попит падає відносно потенційного ВВП, то знижуються лише ціни, а заробітна плата тимчасово залишається стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси висновок кейнсіанської моделі: в короткостроковому періоді, протягом якого заробітна плата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від товарних цін. Тому крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Вищі ціни стимулюють виробництво додаткової кількості товарів. Навпаки, нижчі ціни ведуть до зменшення виробництва товарів.

За таких умов крива сукупної пропозиції має три відрізки: горизонтальний (кейнсіанський); проміжний (висхідний) та вертикальний (класичний).


Рис. 7. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції


Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресійний стан економіки). Обсяг реального ВВП тут нижчий від потенційного (тобто обсягу за умов повної зайнятості, де ресурси використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні). На цьому відрізку існують значні не використані потужності та безробіття. Тому тут немає вузьких місць та дефіциту в жодній галузі і збільшення ВВП може відбуватися при постійних (стабільних) цінах.

Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВВП супроводжується підвищенням рівня цін. Причина зростання цін і реального ВВП полягає в тому, що повна зайнятість виникає не водночас. На цій ділянці окремі галузі вже можуть відчувати нестачу ресурсів, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції та до зростання цін.

Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю й додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання. Цей відрізок, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.

^

3.1 Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію


Ціновими факторами, які визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції, є зміна процентної ставки та зміна рівня цін.

Крім цін на сукупну пропозицію впливають нецінові фактори (зміни в яких приводять до зміни витрат на одиницю продукції). До них належать:

1) зміна цін на ресурси. Відбувається під впливом таких чинників:

а) наявність внутрішніх ресурсів. Якщо кількість внутрішніх ресурсів збільшиться, то крива виробничих можливостей переміщується праворуч – відбувається збільшення виробництва. При цьому ціна внутрішніх ресурсів зменшується, оскільки їх стає більше;

б) ціни на імпортні товари. Зниження цін на імпортні товари збільшує пропозицію, оскільки зростає обсяг ресурсів у країні (їх більше імпортують);

в) домінування на ринку. Це можливість встановлення цін, вищих за ті, які могли би бути за умов конкуренції (ціни на нафту, що встановлюються країнами ОПЕК);

2) зміни в продуктивності ресурсів (відношення реального обсягу виробництва до затрат). Збільшення продуктивності означає, що за наявного обсягу ресурсів можливо виробити більший реальний обсяг валового внутрішнього продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію та зміщує її криву праворуч;

3) зміни економічних правових норм можуть призвести до змін витрат на одиницю продукції в результаті дії таких чинників:

а) податки (підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію);

б) субсидії (збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати та збільшує сукупну пропозицію);

в) державне регулювання економіки, яке може призвести до зменшення або збільшення середніх витрат.

На графіку це викликає відповідні зміщення кривої сукупної пропозиції у відповідний бік.


Рис. 8. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію
^

4. Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги


Важливою властивістю, ринкової економіки, є постійне тяжіння до рівноваги. Загальна економічна рівновага – це стан, коли рівновага встановлюється на кожному з ринків: товарів та послуг, грошей, цінних паперів, праці.

На ринку товарів та послуг визначається рівновага, якщо обсяг ВВП дорівнює запланованим витратам усіх суб’єктів на придбання товарів і послуг, вироблених у країні. На ринку грошей рівновага встановлюється, якщо всі гроші, створені банківською системою, економічні суб’єкти тримають у вигляді готівки чи банківських вкладів. На ринку цінних паперів рівновага забезпечується, якщо пропоновані цінні папери придбані економічними агентами. На ринку праці буде рівновага, якщо кількість вільних робочих місць буде збалансована з робочою силою, тобто всі, хто бажає працювати за певну заробітну плату, матимуть змогу знайти роботу.

У вузькому розумінні економічна рівновага – це такий стан економічної системи (в першу чергу ринку), коли пропозиція задовольняє попит або попит відповідає пропозиції. Можна сказати, що економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка породжує рівноважний валовий внутрішній продукт і рівноважні ціни.

Розглянемо економічну рівновагу на основі моделі AD-AS (сукупний попит – сукупна пропозиція).


Рис 9. Економічна рівновага на основі моделі AD-AS


Крива АD1 – початкова крива сукупного попиту; AS1 – початкова крива сукупної пропозиції; ASд – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного валового внутрішнього продукту.

Точка Т1 – точка короткострокової рівноваги, як результат перетину AD1 та AS1, і одночасно – точка довгострокової рівноваги, як результат перетину кривих AD1, AS1 і ASд. Отже, в точці Т1 має місце подвійна рівновага (короткострокова й довгострокова). Вона може забезпечуватись лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції AS1 сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною AD1, а його величина переміститься вліво в положення АD2, то короткострокова рівновага буде в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу (Т2 – ВВП2 –PЦ2). Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (АD1) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS1), а її крива переміститься в положення AS2, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т3, що порушує довгострокову рівновагу (Т3 – ВВП3 – PЦ3).

Короткострокова рівновага означає: кількість товарів, що покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть виробити. Якщо зменшення сукупного попиту знизить ціну, це примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту ВВП2. Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну до РЦ3, то обсяги бажаних закупок знизяться до нового рівня сукупної пропозиції ВВП3.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викличе лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишиться незмінним. За винятком економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття є нижчим від його природного рівня.

Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може спричинятися змінами в сукупному попиті (АD) внаслідок зміни запланованих сукупних витрат, або в сукупній пропозиції (AS) внаслідок зміни середніх витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за іншого рівня цін.

Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на підставі моделі AD-AS внаслідок її порушення почергово сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупного попиту (AD)




Рис. 10. Графік короткострокової і довгострокової рівноваги
 в умовах зменшення сукупного попиту


Т1 – точка, в якій перетинаються всі криві, й одночасно точка короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли ВВП1= ВВП потенційному.

Точка РЦ1 – початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень заробітної плати, яка врівноважує ринок праці.

Припустимо, що сукупний попит (АD) значно зменшився. Результатом цього стане незаплановане збільшення товарних запасів. Підприємства, переконавшись у тому, що товари продаються повільніше, ніж виробляються, – переглянуть свої плани. Їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту (АD) буде обумовлюватися тим, що заробітна плата (та інші ресурсові ціни) тимчасово не знизиться. За цих умов на падіння сукупного попиту підприємства відреагують частково зменшенням реального ВВП до ВВП2, та частково – зниженням товарних цін до РЦ2.

Зазначені зміни в поведінці підприємств графічно відображуються зміщенням кривої сукупного попиту (АD) ліворуч, у положення АD2.

Коли економіка досягне точки Т2, в якій перетинаються криві АD2 і AS1, заплановані витрати й реальний ВВП знову врівноважаться внаслідок зниження цін до РЦ2, а незаплановане накопичення товарних запасів припиниться. Точка Т2 – це новий стан короткострокової рівноваги в економіці, який зберігатиметься доти, доки крива сукупного попиту АD2 і короткострокова крива сукупної пропозиції AS1 не змінять свого положення. Але в точці Т2 довгострокова рівновага буде порушена.

Перетин кривих АD2 і AS1 у точці Т2 відповідає умовам, коли заробітна плата ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ1 до РЦ2. Звичайно, така ситуація не може тривати надто довго. Поступово заробітна плата (під впливом конкуренції на ринку праці) почне зменшуватись до рівня, адекватного цінам РЦ2.

Припустимо, що після певного короткого відрізку часу заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення AS2. При незмінному сукупному попиті (АD2) підприємства відреагують на зниження заробітної плати й середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ3 і збільшенням виробництва до ВВП3, а економічна рівновага переміститься в точку Т3, що на перетині кривих АD2 і АS2.

Т3 – це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т3 знову відбулося зниження товарних цін (РЦ3), в черговий раз виникає диспропорція між ними та заробітною платою. Тому, як і в попередній ситуації, коли заробітна плата відстає від товарних цін, в економіці виникатиме тенденція до зростання заробітної плати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції зміщуватиметься вниз у положення AS3.

У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т4. Але в цій же точці крива сукупного попиту АD2 перетинається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції AS довгострокова. Таким чином, усі три криві (АD2, AS3 і AS довгострокова) перетинаються в одній точці Т4. Це означає, що економіка знову повернулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та довгострокової, але за меншого рівня цін.

Процес пристосування заробітної плати до товарних цін, протягом якого ресурсові ціни (і насамперед заробітна плата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні й ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна заробітна плата повернулася до початкового рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту (АD), економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т4 невизначено тривалий час.

На графіку відображена залежність між рівнем цін і випуском реального ВВП. З його допомогою можна також простежити зміну рівня безробіття.

Зменшення реального ВВП порівняно з потенційною величиною завжди викликає зменшення фактичного безробіття відносно природної норми. Отже, при переміщенні економіки з точки Т1 в точку Т2 рівень безробіття зростає порівняно з природною нормою. Потім унаслідок руху економіки з точки Т2 до Т4 рівень безробіття знову повертається до свого природного рівня.

Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів (реальний ВВП, ціни і безробіття) можна підбити підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.

1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, що порушило подвійну рівновагу, відображується в зменшенні реального ВВП, зниженні товарних цін і збільшенні безробіття.

2. У міру того, як ціни на ресурси, і в першу чергу заробітна плата, будуть поступово пристосовуватися до зниження товарних цін, у економіці відбуватиметься подальше зниження товарних цін, збільшення реального ВВП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані подвійної рівноваги буде досягнення нового, нижчого, ніж на початку, рівня товарних цін і цін на ресурси. В цьому стані реальний обсяг ВВП повернеться до потенційного рівня, а безробіття – до природної норми.

4. Довгостроковий період, протягом якого ринковий механізм здатний самостійно відновлювати потенційний рівень виробництва, не підлягає часовому визначенню й може тривати надто довго. Це означає, що ринковий механізм не є достатньо ефективним фактором подолання спаду виробництва. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попередити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і таким чином прискорити вихід економіки зі стану неповної зайнятості.

Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупної пропозиції (AS).

Зменшення сукупної пропозиції досить часто набуває форми шоків сукупної пропозиції. Шоки сукупної пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати і як наслідок, на товарні ціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні, так і ресурсові ціни. Існують несприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються через різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки сукупної пропозиції проявляються через збільшення виробництва і зниження цін.



Рис. 11. Короткострокова та довгострокова рівновага  в умовах скорочення сукупної пропозиції

Початкова рівновага в економіці досягається в точці Т1, якій відповідають рівноважний ВВП1 на потенційному рівні та рівноважна ціна РЦ1, а також певний рівень заробітної плати в умовах природного рівня безробіття.

Припустимо, що ціни на енергоносії, які імпортує держава, зросли. Це спричинить збільшення середніх витрат, унаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво, в положення AS2. Це є наслідком підвищення цін на ресурси та причиною зростання товарних цін.

Т2 – точка нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП зменшиться до ВВП2, а товарні ціни зростуть до РЦ2. Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції (падіння виробництва при зростанні цін і безробіття).

Таким чином, ми розглянули зміни в рівноважних параметрах економіки в короткостроковому періоді.

Тепер розглянемо довгострокові наслідки скорочення сукупної пропозиції. Будемо враховувати поведінку заробітної плати, реальна величина якої зменшилася внаслідок зростання товарних цін. У такій ситуації що номінальна заробітна плата повинна підвищуватися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то вища заробітна плата спричинить подальше збільшення середніх витрат, а отже, зміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч від кривої AS2 і ще більше підвищення товарних цін.

Якщо продовжити процес пристосування заробітної плати до товарних цін і періодично збільшувати номінальну заробітну плату у відповідь на кожний рух товарних цін угору, то виникне спіраль “ціни – заробітна плата”. Короткострокова крива сукупної пропозиції переміщуватиметься дедалі лівіше, виробництво ВВП скорочуватиметься, а товарні ціни зростатимуть. Стагфляція стане хронічною і буде постійно загострюватися. Врешті-решт така ситуація може призвести країну до економічного краху.

Тепер припустимо, що профспілки розуміють не перспективність цінової індексації заробітної плати і погодяться на її регулювання під впливом попиту та пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття й банкрутство підприємств та збільшення безробіття.

Скорочення попиту на ринку праці призведе до зменшення номінальної заробітної плати та зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін.

У кінцевому підсумку короткострокова крива сукупної пропозиції переміститься праворуч у положення AS1. Отже, товарні ціни повернуться до рівня РЦ1, а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу (коротко- та довгострокову).

Проте такий сценарій не раціональний. Часова невизначеність періоду, потрібного для зниження заробітної плати, та великі економічні та соціальні втрати, яких при цьому зазнає суспільство, свідчать про неефективність ринкового саморегулювання у вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і звести до мінімуму його негативні наслідки, в розв’язання цієї проблеми повинна втрутитися держава.

Згідно з кейнсіанською теорією, держава може протиставити стагфляції політику стимулювання сукупного попиту, завдяки якій його крива зміститься в положення АD2. Але така стимулююча політика може потрапити в пастку, оскільки зростання сукупного попиту до АD2 ще більше загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до РЦ3. Це неминуче спричинить спіраль “ціни – заробітна плата”, і події в економіці розвиватимуться за вже відомим сценарієм.

Світовий досвід свідчить, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їх зростанню, з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути: а) введення тимчасового державного контролю за цінами й заробітною платою; б) зниження податків із підприємств і скорочення бюджетних витрат; в) стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; г) залучення іноземних інвестицій у національну економіку тощо.

Висновки


Після проведеного дослідження по темі роботи можна сказати, що її основну мету є досягнуто. З даної роботи зробимо наступні висновки: Сукупний попит подається зсередини країни і з-за кордону: усередині - із боку споживачів (підприємств, домашніх господарств і урядів) і місцеві інвестори, а з-за кордону - із боку іноземців. Відповідно, складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж. Сукупна пропозиція забезпечується також зсередини будь-якої країни і з-за кордону - місцевими й іноземними виробниками. Відповідно, сукупна пропозиція складається з внутрішнього виробництва товарів, визначеного тим або іншим способом, і їхнього імпорту з-за кордону. Як сукупний попит, так і сукупна пропозиція встановлюють деяку взаємозалежність між обсягами виробництва товарів і існуючого рівня цін на ці товари. У рамках усього світу сукупний попит повинний, по визначенню, рівнятися сукупній пропозиції. У той же час, якщо розглядати окремі країни або їхні групи і робити це не ізольовано, а в контексті їх міжнародних економічних взаємозв'язків, те очевидно, що відхилення від балансу попиту і пропозиції є скоріше правилом, чим винятком. Предметом сукупного попиту і сукупної пропозиції в міжнародній економіці є товар, що трактується широко, як уся сукупність матеріальних і нематеріальних предметів, запропонованих для продажу. У більш вузькому змісті, як відомо з загальної економічної теорії, товар є вихідною категорією товарного виробництва, що прийшло на зміну натуральному господарству і характеризується виробництвом товару не тільки і не стільки для власного споживання, скільки на продаж. У теорії міжнародної економіки товар важливий не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції. Оскільки головним предметом вивчення є сфера міжнародного спілкування і її обернений вплив на процес виробництва, товар розглядається насамперед із погляду обертання і частково споживання. Товар є таким тільки тоді, коли він комусь потрібний і коли на нього спрямовані дві головні сили ринкової економіки - попит і пропозиція, тобто його хочуть обміняти на інший товар, більш того, хоча б одна з цих сил діє з-за кордону. Якщо хоча б один із цих компонентів відсутніх, те товар стає простою річчю і не є предметом теорії міжнародної економіки. Міжнародна економіка поряд із загальною теорією макроекономіки вивчає закономірності формування сукупного й індивідуального попиту і пропозиції на товари, утворення їхньої рівноважної ціни, відхилення від неї і виникаючи через це раціональні чекання.

Сукупний попит і сукупна пропозиція агрегуються відповідно з рівноважних величин попиту і пропозиції на всіх ринках товарів та послуг. Вони характеризують реальний обсяг національного виробництва за певний період, точніше - вартість кінцевої продукції національного виробництва в цінах базового періоду, які вважаються постійними.

Отже, сукупний випуск у моделі AD-AS - це реальний валовий внутрішній продукт країни.

Функціонування будь-якої економіки ґрунтується на взаємопов’язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, який називають економічним кругообігом. Центральне місце в ринковій системі займають ринок ресурсів і ринок продуктів, через які домашні господарства, фірми та держава взаємодіють між собою, утворюючи економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначаються обсяг і структура виробництва, між окремими ринками досягається рівновага.

Сукупний попит – це такий обсяг реального валового внутрішнього продукту, який економіка має бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Сукупний попит у грошовій формі визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів і послуг (споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупівель і чистого експорту).

Сукупна пропозиція – такий обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін.
^

Список використаної літератури





  1. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. —442 с.

  2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

  3. Беседін В.Ф., Беседін І.В. Дідур С.В. Щукін Б.М. Про вдосконалення методів розробки балансів попиту і пропозиції окремих видів продукції // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. №12(31), - Київ. - 2003.

  4. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

  5. Бункина М. К. Макроэкономика: Учеб. пособие. -М.: Эльф Ко-пресс, 1995. -152 с.

  6. Бурда, Майкл. Макроекономіка: Європейський контекст. -К.: Основи, 1998. -682 с.

  7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608с.

  8. Дідур С.В. Попит в системі макропоказників // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць НДЕІ Мінекономіки. Вип. № 15 / - К., 2001.

  9. Долан, Эдвин Дж. Макроэкономика - СПб.: АО "Санкт-Петербург оркестр" : АОЗТ "Литера плюс", 1994. -402, с.

  10. Дратвер Б. Л. Макроекономіка: Стислий конспект лекцій. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. -89, с.

  11. Економічна теорія : Підручник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

  12. Економічна теорія: Макро - і мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. -606 с.

  13. Економічна теорія: У 2-х кн. Кн. 1. Макроекономіка: Навч. посібник / За ред. 3. Г. Ватаманюка та С. М. Панчишина.— К.: Заповіт, 1997.— 408 с

  14. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посібник. -К.: Вид-во УАДУ, 2001. -475, с.

  15. Задоя А. А. Макроэкономика: Учебник.. -К.: Знання , 2006. -368 с.

  16. Кривцов О. С. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. -Харків: Факт, 2003. -199 с.

  17. Макаренко И. П. Макроэкономика: Модели и цифры (на примере экономики Украины. -К.: Сеста, 2000. -93 с.

  18. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України.. -К.: Основи, 2000. -588 с.

  19. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Професіонал, 2004. -394, с.

  20. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч. Ч. 1. Ч. 2. -К.: Основи, 2001. -517 с.

  21. Павловський М. А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. -К.: Техніка, 1999. -333, с.

  22. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Либідь, 2002. -614 с.

  23. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

  24. Сакс, Джеффри Д. Макроэкономика. Глобальный подход. -М.: Дело, 1999. -847 с.

  25. Семюелсон, Пол А. Макроекономіка = MACROEKONOMICS. -К.: Основи, 1995. -573, с.



Скачати 355,67 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації05.11.2011
Розмір355,67 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх