Розділ Дедуктивні міркування § Поняття про дедуктивне міркування. Види дедуктивних міркувань Дедуктивне міркування це міркування, в якому між засновника icon

Розділ Дедуктивні міркування § Поняття про дедуктивне міркування. Види дедуктивних міркувань Дедуктивне міркування це міркування, в якому між засновника


Схожі
Поняття про індивідуальність...
І. Прочитайте текст, визначте його тему. Продовжте розвиток цієї теми...
Віктор Васнєцов. Боян. 1910 р...
Реферат на тему...
Реферат на тему...
Xiii всеукраїнська учнівська олімпіада юних істориків завдання...
План Життєвий шлях В. Липинського. Його дитячі роки, освіта у Європі...
Опубліковано: Соціальна психологія. – 2006. – № – С. 3 – 14...
Сергій савченко московське царство очима україни ХVІ-ХVІІ століття...
План Вступ до дисципліни “Логіка”. Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток...
Реферат з сестринської справи на тему: “Втрати, смерть І горе”...
План Умовивід як форма мислення, загальні особливості, істинність та хибність, види умовиводів...



Розділ 6. Дедуктивні міркування

§ 1. Поняття про дедуктивне міркування. Види дедуктивних міркувань

Дедуктивне міркування — це міркування, в якому між засновниками і висновком існує відношення логічного слідування.

Таке міркування спирається на логічний закон. У ньому із істин них засновків завжди отримують істинний висновок.

♦ Прикладом дедуктивного міркування є такий текст: «Злочин може бути вчинений умисно або з необережності. Цей злочин вчинений умисно. Отже, він не вчинений з необережності».

Як правило, у засновках дедуктивних міркувань міститься загальне знання, а у висновку — окреме знання.

У всіх випадках, коли треба розглянути якесь явище на підставі вже відомого знання, чи загального правила і вивести щодо цього явища необхідний висновок, ми розмірковуємо на підставі дедукції. Таким чином, дедуктивні міркування дозволяють із знання, яке ми вже маємо, отримати нові істини на підставі чистого міркування, без звертання до здорового глузду, досвіду, інтуїції. Дедукція дає повну гарантію успіху при обґрунтуванні істинності якогось висновку, якщо вихідні положення — засновки — будуть істинними висловлюваннями. Не випадково дедуктивні міркування ще називають необхідними, або примусовими, міркуваннями.

Розрізняють два основних види дедуктивних міркувань:

  • прямі;

  • непрямі.

Прямі дедуктивні міркування — це міркування, в яких висновок безпосередньо випливає з засновків.

Непрямі дедуктивні міркування — це міркування, в яких висновок випливає із засновків опосередковано за допомогою додаткових виводів.

Розрізняють велику кількість схем прямих і непрямих дедуктивних міркувань. Так, наприклад, існують схеми дедуктивних міркувань, що базуються на структурі складних висловлювань, а також схеми міркувань, що базуються на структурі простих висловлювань. Однак серед всієї множини таких схем можна виділити найтиповіші, які переважно використовуються людьми в процесах мислення і спілкування.

Проаналізуємо чотири види прямих дедуктивних міркувань:

  • суто умовні міркування;

  • умовно-категоричні міркування;

  • розділово-категоричні міркування;

  • умовно-розділові міркування.

Розглянемо також два види непрямих дедуктивних міркувань:

  • міркування за схемою «зведення до абсурду»;

  • міркування за схемою «доведення від протилежного».

§ 2. Прямі дедуктивні міркування Суто умовні міркування.

Суто умовне міркування — це міркування, засновки і висновок якого є імплікативними висловлюваннями.

Схема 1

♦ Якщо свідчення А. є правдивими, то Б. не міг бути на місці зло чину о десятій годині.

Якщо Б. не міг бути на місці злочину о десятій годині, то він має алібі.

Якщо свідчення А. є правдивими, то Б. має алібі.

^ Умовно-категоричні міркування

Умовно-категоричне міркування — це міркування, один із засновків якого є імплікативним висловлюванням, а другий засновок і висновок — простими висловлюваннями або їх запереченнями.

Розрізняють два основні види (модуси) умовно-категоричних міркувань:

  • «modus ponens», або «стверджувальний модус»;

  • «modus tollens», або «заперечувальний модус».

  1. «Modus ponens», або «стверджу вальний модус*.


Схема 2.



♦ Якщо поліпшується рівень життя населення, то рівень злочинності знижується.

Рівень життя населення поліпшується.

Рівень злочинності знижується.

2. «Modus tollens», або «заперечувальний модус».


Схема 3.


♦ Якщо благородна мета виправдовує будь-які засоби її досягнення, то можна позбавити людину життя, якщо вона смертельно хвора. Але не можна позбавляти людину життя, навіть якщо вона смертельно хвора.

Отже, невірно, що благородна мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

Треба зазначити, що не є правильними такі схеми умовно-категоричних міркувань.

Схема 4.

Схема 5.


Розділово-категоричні міркування

Розділово-категоричне міркування — це міркування, один із засновків якого є диз'юнктивним висловлюванням, а другий засновок і висновок прості висловлювання або їх заперечення.

Розрізняють два основні види (модуси) розділово-категоричних міркувань:

  • modus tollendo ponens», або «заперечувально-стверджувальний» модус;

  • «modus ponendo tollens», або «заперечувально-стверджувальний» модус.

Modus tollendo ponens, або заперечувалько-стверджувальний модус*.

Цьому модусу відповідають 4 схеми побудови розділово-категоричних міркувань.

Схема 6.

Схема 7.

Схема 8.

Схема 9.

♦ Цей злочин вчинив Іваненко або Сидоренко.

Сидоренко не вчиняв цього злочину.

Іваненко вчинив цей злочин.

Наведене міркування побудоване за схемою 7.

Для того, щоб у розділово-категоричних міркуваннях, які побудовані за «modus tollendo ponens», завжди з істинних засновків отримувати істинний висновок, необхідно додержуватися правила: у диз'юнктивному засновку повинні бути перераховані всі можливі альтернативи.♦ Розглянемо таке міркування.

Угоди можуть бути двосторонніми або багатосторонніми.

Здійснена угода не є двосторонньою.

Здійснена угода є багатосторонньою.

У цьому прикладі отриманий висновок може виявитися як істин ним, так і хибним, тому що в диз'юнктивному засновку перераховані не всі альтернативи (угода може бути й односторонньою: для її здійснення достатньо волі однієї особи видача доручення, складання заповіту, відмова від спадщини тощо).

2. «Modus ponendo tollens», або «заперєчувально-стверджувальний модус».

Цьому модусу відповідають 2 схеми побудови розділово-категоричних міркувань.


Схема 10.


Схема 11.

♦ Цей злочин вчинений шляхом дії або шляхом бездіяльності. Цей злочин вчинений шляхом дії.

Цей злочин не вчинений шляхом бездіяльності. Наведене міркування побудоване за схемою 10.

Зверніть увагу на те, що у «modus tollendo ponens» завжди у розділовому засновку використовується логічний сполучник «строга (сильна) диз'юнкція». Якщо замінити у схемах цього модусу строгу (сильну) диз'юнкцію на нестрогу (слабку) диз'юнкцію, то отри мані схеми не будуть схемами правильних міркувань.

Схема 12.


Схема 13.


Ці схеми не є схемами дедуктивних міркувань.


Умовно-розділові міркування

Умовно-розділове міркування це міркування, один із засновків якого є диз'юнктивним висловлюванням, а інші засновки — імплікативними висловлюваннями.

Розрізняють різні види умовно-розділових міркувань. Так, за кількістю альтернатив у диз'юнктивному засновку умов но-розділові міркування поділяються на:

  • дилеми (дві альтернативи) ;

  • трилеми (три альтернативи) ;

  • полілеми (чотири і більше альтернатив).

На практиці найчастіше за все застосовують дилеми. Дилеми можна поділити за двома основами:

  • за характером висновку;

  • за складом висновку.

За характером висновку усі дилеми поділяються на:

  • конструктивні;

  • деструктивні.

Конструктивна дилема — це дилема, у висновку якої щось стверджується.

Деструктивна дилема це дилема, у висновку якої щось заперечується.

За складом висновку усі дилеми поділяються на:

  • прості;

  • складні.

Проста дилема це дилема, висновок якої є простим висловлюванням або його запереченням.

Складна дилема це дилема, висновок якої є складним (диз'юнктивним) висловлюванням.

На підставі цього поділу у логіці наводиться об'єднана класифікація умовно-розділових міркувань (дилем). Відповідно до неї вони поділяються на такі види:

♦ прості конструктивні дилеми;

  • складні конструктивні дилеми;

  • прості деструктивні дилеми;

  • складні деструктивні дилеми.


. Прості конструктивні дилеми.


Схема 14.


♦ Якщо обвинувачений винний у явно незаконному арешті, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 371 КК України. Якщо він винний у явно незаконному затриманні, то він підлягає кримінальній відповідальності за цією ж статтею. Обвинувачений винний або в явно незаконному арешті, або в явно незаконному затриманні.

Обвинувачений підлягає кримінальній відповідальності за ст. 371 КК України.


  1. Складні конструктивні дилеми.


Схема 15.


♦ Якщо обвинувачений займався шахрайством, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 190 КК України.

Якщо він винний у вимаганні, то підлягає кримінальній відповідальності за ст. 189 КК України. Обвинувачений займався або шахрайством, або вимаганням.

Обвинувачений підлягає кримінальній відповідальності або за ст. 190 КК України, або за ст. 189 КК України.



  1. Прості деструктивні дилеми.



Схема 16.


♦ Якщо Н. — підозрюваний, то він або затриманий за підозрою у вчиненні злочину, або є особою, до якої застосований запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.

Н. не був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, він також не є особою, до якої застосований запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.

Н. не є підозрюваним.

4. Складні деструктивні дилеми.


Схема 17.

Якщо обвинувачений винний у крадіжці, то він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 185 КК України; якщо він є винним у пограбуванні, то підлягає кримінальній відповідальності за ст. 186 КК України.

У діях обвинуваченого немає складу злочину, передбаченого ст. 185 або ст. 186 КК України.

Обвинувачений не займався ні крадіжкою, ні пограбуванням.

§ 3. Непрямі дедуктивні міркування

Міркування за схемою «зведення до абсурду»

Міркування за схемою *зведення до абсурду* це міркування, в якому хибність деякого висловлювання доводять на підставі того, що з цього висловлювання за допомогою інших міркувань виводять протиріччя.

Схема цього міркування має такий вигляд:


Схема 18.


♦ Наприклад, спробуємо витлумачити юридичне поняття «джерело підвищеної небезпеки» за допомогою методу «зведення до абсурду».

«Хто є суб'єктом діяльності, що пов'язана з використанням джерел підвищеної небезпеки для оточуючих? Власники автомобілів? Так! Виникає припущення, що, можливо, усі транспортні засоби треба вважати джерелами підвищеної небезпеки, тим паче, що за певних обставин вони є такими. Продовжимо міркування, доведемо його до логічного завершення: а як же власник коня, велосипеду, тачки, носилок тощо? Прийдемо до явно абсурдного висновку, який суперечить здоровому глузду. Отже, даний варіант витлумачення не може бути визнаний правильним. Таким чином, справа не в транспортних засобах, а в потужності цього транспортного засобу».


^ Міркування за схемою «доведення від протилежного»

Міркування за схемою «доведення від протилежного» це міркування, в якому істинність деякого висловлювання доводять на підставі того, що із заперечення цього висловлювання за допомогою інших міркувань виводять протиріччя.

Схема цього міркування має такий вигляд:


Схема 19

♦ Міркує слідчий: «Скоріше за все, Г. не є винним. Але спробуємо припустити зворотне. Нехай Г. винний. Тоді 27 квітня 2001 р. він повинен бути на місці злочину в м. Києві. Однак свідок Р. свідчить, що Г. ввечері того дня був у Лондоні. Враховуючи складнощі перетину кордону, навряд чи він зміг би дістатися з Лондона за дві години. Отже, він не був 27 квітня 2001 р. у Києві. Звідси випливає, що моя версія щодо винності Г. є невірною. Таким чином, Г. не є винним».

§ 4. Дедуктивні міркування в правовій діяльності

Дедуктивні міркування відіграють значну роль у теоретичній і практичній діяльності юриста. У зв'язку з цим юрист-професіонал повинен вміти грамотно, відповідно до правил логіки будувати дедуктивні міркування різних видів.

Наведемо приклади застосування дедукції в діяльності юриста.

Дедуктивні міркування можуть застосовуватися юристами в процесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника (див. розділ 8 підручника). Слід зазначити, що саме за допомогою дедукції юрист може обґрунтувати істинність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність. Застосовуючи недедуктивні (правдоподібні) міркування, це зробити практично неможливо.

Дедукція також широко застосовується в процесі висування слідчих версій. Досить часто версія є висновком саме дедуктивного міркування. Розглянемо приклад.

♦ Під час розслідування справи про вбивство А. слідчий мірку вав таким чином: «Можна припустити, що вбивство А. було вчи нене з метою пограбування. Але це здається малоймовірним, бо А. був одягнений погано і коштовностей при собі не мав. Убивство могло бути вчинене з помсти, але люди, які знали А., характеризували його як чоловіка скромного, тихого. Останні три роки він працював сторожем при школі і не мав ніяких сварок.

Ці обставини приводять до думки, що вбивство було вчинене з хуліганських мотивів».

У цьому прикладі обґрунтування висновку «Убивство було вчи нене з хуліганських мотивів» слідчим проводиться за схемою розділово-категоричного міркування, а саме — його заперечувально-стверджувального модусу. Спочатку він висуває всі можливі версії причин вбивства, а потім виключає ті, які здаються йому малоймовірними. Те, що залишилося, стає основною версією.

Поряд із застосуванням дедукції у процесі висування версій, вона також використовується в процесі перевірки версій, який, як правило, розпочинають дедуктивним виведенням наслідків із висунутої версії, а на заключному етапі за допомогою логічного доведення або спростування обґрунтовують її істинність або хибність.

Основні терміни

  • дедуктивне міркування

  • пряме дедуктивне міркування

  • непряме дедуктивне міркування

  • суто умовне міркування

  • умовно-категоричне міркування

  • розділово-категоричне міркування

  • умовно-розділове міркування

  • міркування за схемою «зведення до абсурду»

  • міркування за схемою «доведення від пролежного»



Контрольні запитання і вправи

  1. Що таке дедуктивне міркування?

  2. Як співвідносяться поняття «дедуктивне міркування» і «правильне міркування»?

  3. Чи можуть дедуктивні міркування бути неправильними?

  4. Чи можна за допомогою дедуктивних міркувань отримати (об ґрунтувати) достовірне знання?

  5. Чи гарантує істинність засновків в дедуктивному міркуванні істинність висновку?

  1. Чи можуть у дедуктивному міркуванні бути хибні засновки?

  2. Чи можна за схемою дедуктивного міркування отримати хиб ний висновок?

  3. Які види прямих дедуктивних міркувань ви знаєте? Наведіть їх схеми?

  4. Які види непрямих дедуктивних міркувань ви знаєте? Наведіть їх схеми.




  1. Яке значення дедуктивних міркувань у правовій діяльності?

  2. Проаналізуйте наведені тексти. Виявіть дедуктивні міркування, що в них містяться. З'ясуйте їх вид і правильність.

♦ В оповіданні Конан-Дойля «Берилова діадема» банкір Олександр Холдер, у домі якого відбулася крадіжка коштовності — берилової діадеми, звернувся за допомогою до Шерлока Холмса. Хол дер був певний, що в крадіжці винний його син Артур, тому що уночі, коли була вчинена крадіжка, в його руках він бачив діадему, в якої не вистачало одного ріжка з трьома берилами. Але Холдер встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, яка передала діадему крізь вікно своєму коханцю.

Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав, зокрема, таке: «Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподібною вона не здавалася.

Міркував я приблизно так: звичайна річ, ви не віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки. Але якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Виговорили, що Артур любить свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: не хотів виказати Мері. Тоді я згадав, що ви за стали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачивши діадему в руках Артура. Мої припущення перетворилися на впевненість».1

♦ На питання лікаря Уотсона, яким чином Холмс дізнався, що він вранці був на пошті й відправив телеграму, останній відповів: «Я знаю, що вранці ви не писали ніяких листів, адже я весь ранок сидів напроти вас. А у відчиненій шухляді вашого бюро я помітив товсту пачку поштових листівок і цілий лист марок. Для чого тоді йти на пошту, як не для того, щоб відправити телеграму? Відкиньте все те, що не може мати місце, і залишиться один-єдиний факт, який є істиною».'

♦ Вранці завідуючий магазином Б. зателефонував до управління торгівлі та у районний відділ міліції й повідомив, що у службовому приміщенні магазину вибите вікно й вчинена крадіжка то вару на велику суму. Після огляду місця події слідчий прокуратури висунув версію про інсценування крадіжки Б. Головним, що свідчило на користь цієї версії, була сумнівна можливість крадіжки через отвір у ґратах товару на таку велику суму (металеві грати, які закривали вікно з внутрішнього боку приміщення, пошкоджень не мали). Поряд із цим не виключалося, що крадіжку могли вчини ти сторонні особи. Для з'ясування питання, чи може людина крізь розбите вікно та непошкоджені грати викрасти товари зі службового приміщення, був проведений слідчий експеримент. Результати експерименту довели, що злочинець міг викрасти крізь вікно деяку кількість товару лише зі стелажу, що знаходився поблизу, а дістати крізь вікно щось з інших стелажів виявилося неможливим. Наявність пилу та павутиння на ґратах також ставила під сумнів правдоподібність заяви Б. про крадіжку товару крізь розбите вікно.

У результаті перевірки версії про розкрадання, яке вчинив Б., інсценувавши крадіжку, він був повністю викритий у систематичному розкраданні державного майна. Б. зізнався в інсценуванні крадіжки з метою приховання нестачі товару.

♦ Під час розслідування справи про масовий падіж худоби шляхом розтину кожної тварини було встановлено, що причиною падежу є виснаження організму тварин. Подальше розслідування показало, що причиною виснаження є нестача кормів, причиною ж нестачі кормів було їх розкрадання і розбазарювання.

♦ Під час розслідування причин пожежі в гастрономі було встановлено, що за декілька місяців до пожежі там був проведе ний капітальний ремонт. Зробили нову електропроводку, заново склали печі та димоходи. При цьому нічні роботи були доручені людині, яка не мала достатньої кваліфікації у цій справі, кладку димоходу він провів з поганою перев'язкою швів, застосував неякісний розчин. Усе це призвело до послаблення міцності димоходу, в якому з'явилися щілини. У день пожежі був сильний мороз і піч підсилено топилася ящичною тарою, яка створює довге іскристе полум'я. Через щілини димоходу гарячі паливні гази, а, можливо, й іскри, подіяли на конструкції перекриття. Горіння, яке спочатку протікало у вигляді тління, довгий час могло залишатися непомітним, тому що дим потрапляв на горище, де він розвіювався. Пожежу помітили значно пізніше, коли горіння набуло відкритого характеру.

  • У процесі розслідування обставин смерті К. було встановлено, що квартирні двері були зачинені на ключ. Інших ключів, що належали К., у квартирі не було. Пристрій замка не дозволяв за чинити двері без ключа. Отже, двері зачинили зовні, у той час як К. залишався у квартирі. Це міг зробити тільки P., котрий останнім виходив із квартири.

  • Під час розслідування справи про вбивство провідниці вагона Д. слідчий припустив, що вбивство було вчинене або знайомим потерпілої, або провідником іншого вагона, який був у тому ж поїзді, або ким-небудь з інших робітників залізничного транспорту. Проникнення до вагона в нічний час сторонніх осіб було малоймовірним. Тим паче, що перед від'їздом провідники були спеціально про інструктовані.

Було встановлено, що вбивство вчинене на ділянці дороги між станціями Р. та М. і що у поїзді ще чотири провідники 3., Б., К. і С.

Припущення про те, що Д. була вбита провідником 3., яке було спочатку дуже правдоподібним, у ході розслідування не підтвердилося. Участь у цьому злочині провідниці С. виключалася, оскільки вбивство супроводилося замахом на зґвалтування. Версія про вчинення цього злочину провідником Б., враховуючи його похилий вік і відносно слабке здоров'я, була малоймовірною. Не знайшла підтвердження також версія про вбивство Д. її знайомими.

♦ Під час розслідування справи про вбивство слідчий дійшов висновку, що вбивство з метою пограбування в цьому випадку виключається. Про це свідчить наявність одягу вбитого, коштовностей та грошей. Припущення про те, що злочинцю перешкодили пограбувати вбитого, також не знаходило підтвердження: на місці злочину були сліди перетягання трупа від місця вбивства; шарф, кепка і носовичок були сховані в одну із труб, яка трапилася поблизу; були також сліди пальців людини, яка брала сніг, імовірно для того, щоб помити руки. Все це дозволяло зробити висновок, що злочинцю ніхто не перешкоджав і він не квапився залишити місце вбивства.


^ Розділ 7. Недедуктивні (правдоподібні) міркування

§ 1. Загальна характеристика правдоподібних міркувань. Види правдоподібних міркувань

Правдоподібне міркування — це міркування, в якому між засновками і висновками не існує відношення логічного слідування.

Зв'язок між засновками і висновком тут спирається на певні фактичні та психологічні причини, які не мають формального характеру. У зв'язку з цим в таких міркуваннях висновок не може випливати із засновків з логічною необхідністю. Між засновками і висновком тут відсутнє відношення логічного слідування, а наявне відношення підтвердження.

За допомогою правдоподібних міркувань не можна отримати достовірне знання. На відміну від дедуктивних міркувань, в яких здійснюється перехід від достовірного знання до достовірного, правдоподібні міркування виражають перехід від достовірного доймовірного знання. Розглянемо такі міркування.

♦ Аргентина — республіка, Бразилія — республіка, Еквадор — республіка. Аргентина, Бразилія, Еквадор — латиноамериканські країни.

Отже, усі латиноамериканські країни — республіки.

♦ Італія — республіка, Португалія — республіка, Франція — республіка. '

Італія, Португалія, Франція — західноєвропейські країни.

Отже, усі західноєвропейські країни — республіки.

І перше, і друге міркування побудоване за однією схемою. І в першому, і в другому міркуваннях засновки істинні, але висновок першого міркування істинний, а висновок другого міркування — хиб ний. Дійсно, усі латиноамериканські країни — республіки, але в Західній Європі існують країни, які не є республіками. Це, наприклад, Великобританія, Бельгія, Іспанія.

Отже, правдоподібні міркування можуть вести від істинних засновків як до істинного, так і до хибного висновку. На відміну від дедуктивних міркувань, які спираються на логічний закон, в правдоподібних міркуваннях істинність засновків не гарантує істинності висновку. Висновок в таких міркуваннях, як правило, має правдоподібний, ймовірний характер. Отримані таким шляхом висновки завжди потребують подальшої перевірки і обґрунтування.

Розрізняють різні види правдоподібних міркувань. Серед них:

  • індуктивні міркування;

  • міркування за аналогією.

§ 2. Індуктивні міркування Поняття про індуктивне міркування

Індуктивне міркування — це міркування, в якому здійснюється перехід від знання про окремі предмети або частину предметів даного класу до загального знання про весь клас предметів.

Термін «індукція» походить від латинського слова «induction і означає «наведення».

Індуктивне міркування, як і будь-яке міркування, складається з засновків і висновку. У засновках ідуктивних міркувань містить ся знання про окремі предмети або групи (частини) предметів, у висновку — знання про весь клас предметів.

З точки зору логічної теорії виводу, більша частина індуктивних міркувань є неправильними. В них істинність засновків не гарантує істинності висновку. Однак можна розрізнити не тільки істинні й хибні висловлювання, але й більш правдоподібні й менш правдоподібні. Наприклад, візьмемо два висловлювання: «X вчинив крадіжку» і «X не вчиняв крадіжки». Поки не наведені переконливі докази, існує презумпція невинності і ці висловлювання не можна оцінити як істинні або хибні, а лише як правдоподібні. Однак, якщо відомо, що X. бачили на місці злочину, то, звичайно, перше висловлювання буде більш ймовірним, ніж друге, хоча немає ніякої гарантії, що X. опинився там випадково. У зв'язку з цим з'ясування умов підвищення правдоподібності висновку в індуктивних міркуваннях має не менш практичне значення, ніж формулювання правил дедуктивних міркувань, дотримання яких гарантує істинність їх висновків.

Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань. Серед них:

  • міркування за схемою «повна індукція»;

  • міркування за схемою «неповна індукція».

^ Міркування за схемою «повна індукція»

Повна індукція це міркування, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у кожного предмета певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовуються тільки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: число предметів, що до них входять, є скінченим і повинне легко піддаватися перерахуванню.

Схема повної індукції має такий вигляд:

Схема 1.

Клас А складається із предметів at, a2, ... ап. а{ належить ознака Р. а2 належить ознака Р.

а належить ознака Р.

п

Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р. Розглянемо приклад.

♦♦• Перед аудиторською комісією поставлене завдання перевірити стан фінансової дисципліни в філіалах конкретного банківського об'єднання. Відомо, що це об'єднання складається з п'яти банківських філій. Звичайний спосіб перевірки у цьому випадку — про аналізувати діяльність кожного з п'яти банків. Якщо не буде знайдено жодного фінансового порушення, тоді аудиторська комісія зможе обґрунтувати тезу, що всі філії банківського об'єднання дотримуються фінансової дисципліни.

Слід зазначити, що повна індукція не є суто індуктивним міркуванням, бо за її допомогою на підставі істинних засновків можна отримати істинний висновок. Це означає, що, застосовуючи схему міркування «повна індукція», людина може обґрунтувати достовірне знання.

^ Міркування за схемою «неповна індукція»

Неповна індукція це міркування, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Розрізняють два основних види неповної індукції:

  • індукцію шляхом переліку (популярну індукцію);

  • індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Основою висновку в популярній індукції є повторюваність од них і тих же фактів за відсутності серед них суперечностей. Можна зробити узагальнюючий висновок про весь клас предметів на підставі неповної індукції такого виду тільки в тому випадку, коли при розгляді окремих предметів, що належать до даного класу, у кожного з них була наявна певна ознака.

Схема популярної індукції має такий вигляд.

Схема 2.

Клас А складається із предметів а{, а2, ... ап. at належить ознака Р. а2 належить ознака Р.

а{ належить ознака Р.

Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р.

♦ Прикладом популярної індукції може бути наступне міркування: «Студенти першої групи першого курсу юридичного факультету успішно склали іспит з логіки. Отже, можна припустити, що студенти інших груп також добре підготувалися й успішно складуть цей іспит».

Наукова індукція — це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

Розглянемо приклад.

♦ Щодо кримінальної справи про розкрадання товарів зі складу обвинувачений визнав факт розкрадання і засвідчив, що він один виніс зі складу викрадену річ. Проведена перевірка встановила, що винести таку річ одній людині неможливо. У зв'язку з цим слідчий дійшов висновку, що в розкраданні товарів брали участь також інші люди. Це послужило підставою для зміни кваліфікації діяння.

У науковій індукції висновок робиться на підставі встановлення того, що ознака, яка спостерігається, є суттєвою ознакою тих предметів, котрі досліджуються. Простого перелічування наявності певної ознаки у предметів тут недостатньо.

У зв'язку з цим важливе місце в науковій індукції займають методи встановлення причинних зв'язків, або, як їх ще називають, канони Мілля (за прізвищем англійського логіка Дж. Ст. Мілля (1806—1873), який їх запропонував).

^ Методи встановлення причинних зв'язків

Канони Мілля — це методи, за допомогою яких стає можливим зробити висновки щодо причинного зв'язку між явищами.

Причинний зв'язок — це зв'язок двох або більше явищ, коли одне з них є причиною появи іншого.

Явище, яке за певних обставин викликає інше, називається причиною, а явище, яке породжується причиною, називається наслідком.

Виділяють п'ять основних методів встановлення причин них зв'язків:

  • метод єдиної схожості;

  • метод єдиної різниці;

  • об'єднаний метод схожості і різниці;

  • метод супровідних змін;

♦метод залишків.

Метод єдиної схожості

Для того, щоб застосувати метод єдиної схожості, необхідно зробити такі кроки:

  1. Визначити всі випадки, де мало місце явище а, причина якого невідома.

  2. Проаналізувати всі окремі випадки і виділити всі обставини, що пов'язані з появою явища а.

  3. Знайти спільну для усіх випадків обставину. Саме вона і буде причиною виникнення явища а.

Необхідно зазначити, що обставина повинна бути єдиною. Якщо виявиться декілька обставин, то тоді буде невідомо, яка з них є при чиною явища, що досліджується. Саме тому цей метод називається методом єдиної схожості.

Схематично цей метод можна зобразити так:

С х е м а 3.

За умов А, В, С, D, але не Е, має місце а. За умов А, В, С, Е, але не D, має місце а. За умов А, В, Е, D, але не С, має місце а. За умов А, С, Е, D, але не В, має місце а.

Отже, А, імовірно, є причиною а. Загальне правило методу єдиної схожості формулюється так:

Якщо обставина А постійно передує появі явища а у той час, як інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища.

♦♦♦' Розглянемо приклад. На пошті при перевезенні цінностей було три випадки вчинення крадіжки без ушкодження мішків, де знаходилися цінності: 11 квітня, 13 квітня і 15 квітня. Слідчий визначив коло осіб, що брали участь у відправці пошти, і склав таку таблицю:

Дата

Коло осіб

^ Явище, що спростерігалося

11 квітня

Опанасенко, Колодій, Іванов

Крадіжка

13 квітня

Кияшко, Мельник, Колодій

Крадіжка

15 квітня

Колодій, Гусєв, Іванюк

Крадіжка

На підставі цього слідчий дійшов висновку, що винуватцем кра діжки ймовірніше за все є Колодій, бо він і тільки він займався відправленням пошти кожного разу, коли були вчинені крадіжки, а всі інші особи мінялися.

Застереження. Метод єдиної схожості хоча й дозволяє вису вати гіпотези і версії, що мають великий ступінь імовірності, однак він має певні недоліки. Так, тут можлива помилка, яка називається «неповний перелік альтернатив».

У наведеному прикладі слідчий аналізував дії тільки відповідальних за відправку пошти. Однак можливо, що в ці дні працювала також прибиральниця Воропай, яка під час прибирання наполягала на тому, щоб усі робітники вийшли з приміщення, де знаходилися мішки з цінностями, і на якийсь час залишалася там одна. У такому випадку те, що Колодій працював кожного разу, коли були вчинені крадіжки, може виявитися простим збігом обставин.

^ Метод єдиної різниці

Для того, щоб застосувати метод єдиної різниці, необхідно зробити такі кроки:

  1. Розглянути два випадки. У першому випадку явище а настає. У другому — не настає.

  2. Порівняти ці випадки і виявити обставини, які їм передували.

  3. Виявити спільні обставини і обставину, яка відсутня у випадку, коли явище а не виникає. Саме вона і буде причиною його появи.

Схематично цей метод можна зобразити так.

Схема 4.

За умов А, В, С, D має місце а.

За умов В, С, D, але не А, відсутнє а.

Отже, А, імовірно, є причиною а. Загальне правило методу єдиної різниці формулюється так.

Якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а всі інші обставини залишаються незмінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а.

♦ Продовжимо розглядати приклад з крадіжками на пошті. Слідчий міг міркувати за допомогою методу єдиної різниці. Для цього він співставив дані про співробітників пошти, які працювали у день крадіжки, з даними про співробітників, які працювали тоді, коли крадіжки не було. Свої міркування він схематично зобразив у таблиці:



Дата

Коло осіб

^ Явище, що спостерігалося

11 квітня

Опанасенко, Колодій, Іванов

Крадіжка

12 квітня

Опанасенко, Іванов, Іванюк

Крадіжки не було

Із наведеної таблиці слідчий міг би зробити висновок, що, найімовірніше, крадіжку вчинив Колодій.

Застереження. Метод єдиної різниці вважається одним із найнадійніших серед методів наукової індукції. Однак він має певні обмеження, коли його застосовують у гуманітарних науках і юридичній практиці. Так, наприклад, у випадку крадіжки на пошті могла мати місце змова інших осіб з метою поставити під підозру саме Колодія і уникнути відповідальності. Окрім цього, могли мати місце інші обставини, пов'язані з людьми, що розробляли цей злочин і безпосередньо брали в ньому участь. Це, звичайно, знижує цінність методу, що був розглянутий, але все-таки він залишається корисним засобом висунення гіпотез і версій.

^ Об'єднаний метод схожості і різниці

Для підвищення надійності методів єдиної схожості і єдиної різниці був запропонований об'єднаний метод схожості і різниці.

Для того, щоб застосувати об'єднаний метод схожості і різниці, необхідно зробити такі кроки:

  1. Розглянути певну множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини схожих випадків, у яких настає явище а.

  2. Розглянути певну множину випадків, у яких явище а не на стає, і які відрізняються від попередньої множини випадків тим, що в них відсутня спільна для цих випадків обставина.

Оскільки спочатку за наявності певної обставини явище, що досліджується, настає, а потім за її відсутності воно не настає, то можна зробити висновок, що спільна для першої множини випадків обставина і є причиною появи цього явища.

^ Загальне правило об'єднаного методу схожості і різниці формулюється так.

Якщо два чи більше випадків, коли виникає явище а, схожі лише за однією обставиною А, і в той самий час два чи більше випадків, коли явище а не виникає, відрізняють ся від попередніх лише тим, що в них відсутня обставина А, то вона, ймовірно, і є причиною явища а.

♦ Продовжимо розглядати випадок з крадіжкою у поштовому відділенні. Порівнюючи різні дні тижня, коли крадіжки відбували ся і коли їх не було, слідчий міг скласти таку таблицю.



Дата

Коло осіб

^ Явище, що спостерігалося

11 квітня

Опанасенко, Колодій, Іванов

Крадіжка

12 квітня

Опанасенко, Іванов, Іванюк

Нема крадіжки

13 КЕІТНЯ

Кияшко, Мельник, Колодій

Крадіжка

14 квітня

Кияшко, Гусєв, Іванов

Нема крадіжки

15 квітня

Колодій, Гусев, Іванюк

Крадіжка

16 квітня

Опанасенко, Іванов, Мельник

Нема крадіжки

Порівнюючи рядки таблиці, можна одразу зробити висновок, що крадіжка мала місце тільки в тих випадках, коли працював Колодій, і нічого не відбувалося, коли він не працював. Всі інші робітники мінялися, і щодо них не можна встановити закономірність. Звідси слідчий міг би зробити висновок: винним, скоріше за все, є Колодій.

^ Метод супровідних змін

Для того, щоб застосувати метод супровідних змін, необхідно зробити такі кроки:

  1. Розглянути випадок, коли виникає явище а, і з'ясувати притаманні йому обставини.

  2. Змінити декілька разів одну з обставин і подивитися, чи змінюється явище а.

Якщо виявиться, що кожного разу, коли змінювалася ця обставина, змінювалося і явище а, тоді можна припустити, що вона є при чиною виникнення цього явища.

Схематично цей метод можна представити так.

Схема 5.

За умов А, В, С має місце а. За умов А, В, С має місце а'. За умов А", В, С має місце а".

Отже, А, імовірно, є причиною а. Загальне правило методу супровідних змін формулюється так.

Якщо зі зміною обставини А змінюється явище а, а інші обставини при цьому залишаються незмінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а.

♦ Розглянемо приклад. У результаті аналізу кримінальної статистики було встановлено, що кількість вживання спиртних напоїв і число злочинів зростають і зменшуються в один і той самий час. Так, у книзі О.М. Литвака «Державний вплив на злочинність» зазначається: «Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 12 років, починаючи з 1986 p., на 100 тис. населення такі: у 1986 р. — 488, у 1987 р. — 484, у 1988 р. — 473, у 1989 р. — 623, у 1990 р. — 718, у 1992 р. — 921, у 1993 р. — 1033, у 1994 р. —1096, у 1995 р. — 1241, у 1996 р. — 1202, у 1997 р. — 1159. Після короткочасного зниження рівня злочинності протягом трьох років (1986—1988), обумовленого рішучими антиалкогольними заходами держави, коефіцієнт злочинності невпинно зростав до 1995 р.» '

Застереження. Треба зазначити, що метод супровідних змін ефективно застосовувати лише в тих випадках, коли можна точно зафіксувати зміну причини і наслідку. Це можливо зробити пере важно у природничих та технічних науках. Щодо гуманітарних дисциплін, в тому числі правознавства, цей метод застосовується, як правило, при статистичних дослідженнях.

^ Метод залишків

Метод залишків вважається найслабшим з усіх відомих методів наукової індукції. Цей метод застосовується тоді, коли мають справу зі складними обставинами, які викликають складні наслідки.

Алгоритм застосування цього методу такий. Припустимо, що складне явище ав зумовлюється обставинами АВ. Відомо, що яви ще а виникає на підставі обставини А. Отже, ймовірно, що явище в виникає на підставі обставини В.

Схематично цей метод можна зобразити так:

Схема 6.

Складне явище ав зумовлюється обставинами АВ. Явище а виникає на підставі обставини А.

Отже, імовірно, що явище в виникає на підставі обставини В. Загальне правило методу залишків має такий вигляд.

Якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що залишилася.

♦ Розглянемо приклад. З давніх часів вважали, що у Сонця сім планет і більше бути не може. Однак у 1846 р. французький астроном Левер'є вирахував місце на небі , де можна буде спостерігати нову планету, а інший астроном — Галле — навів на це місце телескоп і дійсно знайшов там невідому планету, яку назвав Нептуном. Левер'є міркував за допомогою методу залишків. Спочатку він помітив, що рух Урана — найвіддаленішої від Сонця планети того часу — відхиляється від орбіти, яку обчислили вчені. Час тину відхилень він пояснив впливом відомих планет. Однак залишалася ще якась величина, яка не мала пояснення. Він припустив, що додаткове викривлення орбіти Урана викликане впливом ще дальшої від Сонця планети.

Застереження. Ефективність методу залишків залежить від того,

наскільки можна вважати незалежними обставини, що складають складну причину. Якщо вони залежать одна від одної, то ступінь ймовірності висновку за методом залишків значно знижується.

^ Умови правомірності індуктивних міркувань. Типові помилки

Розглянемо основні правила побудови індуктивних міркувань. Основна мета цих правил полягає у підвищенні ступеня ймовірності висновків, які отримують за допомогою індукції.

Правило 1. Необхідно збільшувати число випадків, що розглядаються при побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їх коло, тим правдоподібнішим буде висновок.

Правило 2. Необхідно збільшувати різноманітність і різнотипність випадків, на підставі яких будується індуктивне міркування.

Правило 3. Особливу увагу треба приділяти характеру зв'язків предметів та їх ознак, доведенню невипадковості регулярності, що спостерігається. Виявлення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим посилити її.

Найрозпозтодженішими логічними помилками, що допускають ся в індуктивних міркуваннях, є:

  • «поспішне узагальнення»;

  • «після цього, отже, з цієї причини»;

  • підміна ймовірності отриманих висновків їх достовірністю.

«Поспішне узагальнення* це логічна помилка, яка ви никає при узагальненні без достатніх на те підстав.

♦ Класичним прикладом цієї помилки є приклад з індуктивним узагальненням «Усі лебеді білі». У Європі аж до XVII ст. зустрічалися тільки білі лебеді. На підставі цих спостережень було сформульовано узагальнення: «Усі лебеді білі», тобто ознака «бути білим» була перенесена з обмеженої множини лебедів, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів. Однак, коли у 1606 р. була відкрита Австралія (тогочасна Нова Голландія), там були знайдені чорні лебеді. Таким чином, узагальнення «Усі лебеді білі» виявилося хибним.

«Після цього, отже, з цієї причини* це логічна помилка, яка виникає тоді, коли проста послідовність подій приймається за їх причинний зв'язок.

♦ Як приклад наведемо таке гумористичне обґрунтування.

«Вживати в їжу огірки небезпечно — з ними пов'язані усі хвороби і людські негаразди. Практично всі люди, у яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх людей, що вмерли від раку, за життя їли огірки. 99,7% усіх осіб, які стали жертвами авто- і авіа катастроф, вживали в їжу огірки протягом двох тижнів, що пере дували фатальному випадку. 93,1 % злочинців походять з родин, де огірки їли постійно».

Ще один вид логічних помилок, пов'язаних з індукцією, полягає у підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних міркувань, їх достовірністю.

Велика кількість випадків, до яких звертається людина в про цесі індукції, а також її психологічна схильність до однорідності в явищах, іноді викликають у людини впевненість у достовірності висновків індуктивних міркувань. Однак завжди треба пам'ятати, що достовірний висновок можна отримати лише за допомогою міркувань за схемою «повна індукція» і лише за умови, що засновки та кого міркування будуть істинними твердженнями. Всі інші види індукції обґрунтовують лише певний ступінь првдоподібності висновку: якою б великою не була його ймовірність, завжди залишається можливість появи контрприкладу.

Індуктивні міркування в правовій діяльності

Індуктивні міркування відіграють значну роль у практичній діяльності юриста. Юрист-професіонал повинен вміти грамотно, відповідно до правил логіки будувати індуктивні міркування різних видів.

Наведемо приклади застосування індукції у діяльності юриста.

Індуктивні міркування можуть застосовуватися юристами в про цесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника (див. розділ 8 підручника). Однак треба зазначити, що за допомогою індукції юрист не може обґрунтувати істинність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність. Застосовуючи індуктивні міркування, можна обґрунтувати лише різні ступені правдоподібності положення, що досліджується. Виняток складають лише міркування за схемою «повна індукція». Якщо засновки такого міркування є істинними положеннями, тоді і його висновок буде істинним.

Окрім того, індуктивні міркування широко застосовують у слідчій та судовій практиці.

Так, повна гндукція досить часто використовується в експертизі. У деяких випадках узагальнюючий висновок експерт може зроби ти тільки застосовуючи повну індукцію.

♦ Наприклад, якщо на експертизу надійшла партія патронів, то, звичайно, експерт не може зробити висновок щодо характеру дробу всієї партії, дослідивши лише частину патронів. Він повинен дослідити всі патрони, що входили до цієї партії.

На стадії порушення кримінальної справи, коли слідчий має мінімальну кількість фактів, деталей щодо справи, висунути версію, зробити узагальнюючий висновок можна за допомогою неповної індукції. Особливо широко тут користуються індукцією за допомогою простого перелічування (популярною індукцією).

Але в цьому випадку потрібно наголосити на деяких її особливостях. Пам'ятаєте, ми говорили, що як тільки з'являється факт, який суперечить висновку популярної індукції, цей висновок одразу стає неспроможним. При побудові версії ця вимога не завжди виконується.

У судовому дослідженні такий висновок може бути зроблений навіть тоді, коли відбувся факт, що суперечить висунутій версії. Тут наявність такого факту ще не свідчить про помилковість версії. Це обумовлене тим, що, висуваючи версію, слідчий ще міг не знати, який саме факт буде суперечливим щодо неї. Окрім того, можуть існувати позірні суперечливі факти, які створюють зацікавлені особи спеціально для того, щоб спрямувати слідство хибним шляхом, оговорити підозрюваного тощо.

У слідчій справі в процесі висування версій окрім популярної індукції досить часто застосовують також методи наукової індукції: метод схожості, метод різниці, об'єднаний метод схожості і різниці, метод залишків.

§ 3. Міркування за аналогією

Поняття про міркування за аналогією. Види міркувань за аналогією

^ Міркування за аналогією це міркування, у якому робиться висновок про наявність певної ознаки у предмета, що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим предметом.

♦ Як приклад наведемо уривок із книги Ф.А. Хайєка «Право,

законодавство та свобода*, в якому автор намагається обґрунтувати свою точку зору за допомогою міркування за аналогією.

«Так само, як людина, що збирається вирушити в похід, бере з собою кишенькового ножа не для якогось конкретного передбаченого застосування, а як знаряддя на випадок усяких можливих не сподіванок або складних ситуацій, так і правила поведінки, розроблені якоюсь групою, є не засобами для відомих конкретних цілей, а пристосуваннями до типів ситуацій, які, згідно з нашим досвідом, знов і знов повторюються в світі того типу, що в ньому ми живемо. Подібно до знання, що спонукає людину взяти з собою кишенькового ножа, знання, втілене в правилах, — це знання певних загальних ознак навколишнього середовища, а не окремих фактів. Інакше кажучи, належні правила поведінки виводяться не з точного знання конкретних подій, які можуть із нами трапитися; скоріше вони є пристосуванням, що полягає в правилах, які ми розробили й дотримання яких ми зазвичай не здатні належним чином обґрунтувати».1

За характером ознаки, що переноситься, міркування за аналогією поділяють на два види:

  • аналогію властивостей;

  • аналогію відношень.

Аналогія властивостей це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є два схожих предмети, а ознакою, що переноситься, — властивості цих предметів.

♦ Прикладом такої аналогії може бути обґрунтування політичними діячами Росії ідеї встановлення Брестського миру у 1918 р. Вони посилалися на схожу історичну ситуацію на початку XIX ст., коли німці самі були змушені у 1807 р. підписати кабальний до говір з Наполеоном (Тільзитський мир), а потім через 6—7 років, зібравшись із силами, прийшли до свого визволення. Аналогічний вихід був запропонований і для Росії 1918 року.

Аналогія відношень це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між предметами, а переносною ознакою властивості цих відношень.

♦ Розглянемо приклад. Суб'єкти А, Б, С, Д знаходяться між собою у таких відношеннях:

  1. А є батьком неповнолітнього сина Б.

  2. С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д.

  3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен утримувати свого сина.

Враховуючи деяку подібність відношень «батько — неповнолітній син» і «дідусь — онук», можна дійти висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.

Аналогія є основою методу моделювання, сутність якого поля гає в тому, що для вивчення якогось об'єкта-оригіналу конструюється інший об'єкт, подібний до оригіналу деякими суттєвими рисами. Такий об'єкт називається моделлю.

Вивчення об'єктів за допомогою моделей отримало назву моделювання.

Результати моделювання, як і висновки міркувань за аналогією, мають лише ймовірний характер.

^ Умови правомірності міркувань за аналогією

Розглянемо основні правила побудови міркувань за аналогією. Основна мета цих правил полягає у підвищенні ступеня ймовірності висновків, які отримують за допомогою аналогій.

Правило 1. Повинно бути встановлено якомога більше спільних ознак у предметів, які порівнюються.

Правило 2. Ознаки, що є основою аналогії, повинні бути суттєвими для предметів, що порівнюються.

Правило 3. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, були різноманітними. Наприклад, якщо встановлюється аналогія між Землею та іншою планетою, то повинні враховуватися спільні фізичні, хімічні, геометричні та інші ознаки цих планет.

Правило 4. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, і ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були однотипними.

Виконання цих вимог підвищує правдоподібність висновків, отриманих за допомогою міркувань за аналогією, хоча і не робить їх

достовірними.

^ Міркування за аналогією в правовій діяльності

Міркування за аналогією відіграють значну роль як у теоретичній, так і в практичній діяльності юриста.

Так, вони можуть застосовуватися юристами в процесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника (див. розділ 8 підручника). Однак треба зазначити, що за допомогою аналогії юрист не може обґрунтувати істинність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність. Застосовуючи міркування за аналогією, можна обґрунтувати лише різні ступені правдоподібності положення, що досліджується.

Окрім того, аналогія на стадії попереднього розслідування кримінальних справ є одним з найпоширеніших способів обробки фактичного матеріалу і висування різноманітних версій. Як правило, подібні міркування застосовуються в тих випадках, коли треба по рівняти декілька злочинів, знайти в них схожі ознаки і звідси зробити відповідні висновки.

♦ Розглянемо приклад. У справі про крадіжку було встановлено такі факти. О першій годині ночі 29 квітня до магазину під'їхав автомобіль, в якому було три чоловіки і одна жінка. Двоє підійшли до охоронця і наказали йому мовчати і не вчиняти опору, погрожуючи пістолетом. Потім зв'язали його і поклали на землю. Один із злочинців залишився біля машини, а двоє інших та жінка, відкривши двері ключем, проникли до магазину. Через деякий час, завантаживши автомобіль товаром, злочинці зникли. Через два тижні і в іншому районі міста Л. була скоєна крадіжка з іншого магазину. Охоронець цього магазину на допиті показав, що близько першої години ночі до нього підійшли двоє чоловіків, які вийшли із машини, що зупинилася поблизу. Вони погрожували йому пістолетом, а потім зв'язали і поклали на землю. Із злочинцями була жінка, яка відкрила магазин. Через деякий час вони поїхали з пограбованими товарами.

Після аналізу обставин двох награбувань слідчий висунув версію, що обидва злочини були вчинені однією групою осіб.

Слід зазначити, що міркування за аналогією можуть ефективно використовуватися тільки під час розслідування кримінальних і цивільних справ. На етапі розгляду цих справ у суді аналогія не може застосовуватися, зважаючи на правдоподібність характеру її висновків. За аналогією не можна обґрунтувати винність чи невинність обвинувачуваного, віддати його під суд. Обґрунтування, що містяться у вироку суду, також не можуть будуватися за аналогією. Міркування такого типу не є доведенням, а тому не можуть бути формою доказу в суді.

Логічні знання щодо побудови міркувань за аналогією стають в нагоді і в правотворчій діяльності юриста. Так, термін «аналогія» у правознавстві застосовується при вирішенні питання щодо прогалин у праві. «Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулювання».1

Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом відповідних правових норм. Однак такий шлях правотворення не завжди є прийнятним з багатьох причин. У зв'язку з цим у деяких випадках прогалини в праві усуваються за допомогою таких прийомів, як аналогія права і аналогія закону.

Аналогія права — це вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права.

З логічної точки зору аналогія права — це дедуктивне міркування. Хід думки тут іде від загального знання щодо загальних принципів права до окремого знання щодо конкретної справи.

Аналогія закону це застосування для врегулювання певних відносин закону, що регулює аналогічні відносини.

Аналогія закону з точки зору логіки — це міркування за аналогією.

♦ Наведемо приклад аналогії закону. Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена можливість відводу громадського обвинувача. Однак цей Кодекс містить статтю щодо регулювання по рядку відводу державного обвинувача. Уподібнюючи в суттєвих рисах громадського обвинувача з державним обвинувачем, можна вирішити поставлене питання.

Для того, щоб коректно застосовувати аналогію закону, до загальних правил щодо міркувань за аналогією додаються ще й такі специфічні правові правила:

  1. Суспільні відношення, щодо яких повинно бути винесено рішення, обов'язково повинні знаходитися у сфері правового регулювання, хоча б у загальній формі повинні бути врегульовані правом.

  2. Якщо існує норма, що регулює певне суспільне відношення, а застосовується аналогія за мотивом, інакше кажучи, аналогія в ситуації, то це найгрубіше порушення законності; така ситуація може

виникнути через незнання діючих законів або через свідомий намір обійти закон.

3. Необхідний ретельний аналіз законодавства, у результаті якого може бути вирішене питання щодо застосування аналогії закону; схожість повинна бути саме в суттєвому, а розбіжності — в деталях, у несуттєвому.

. 4. Потрібне мотивоване пояснення причин застосування до да них суспільних відношень аналогії закону.

Контрольні запитання і вправи

Що таке правдоподібне міркування?

  1. Чи можна за допомогою правдоподібних міркувань отримати достовірне знання?

  2. Чи можуть в правдоподібних міркуваннях бути істинні засновки?

  3. Якщо дедуктивні міркування вважаються правильними, то чи можна вважати неправильними правдоподібні міркування?

  4. Що таке індуктивне міркування? Які види індуктивних міркувань ви знаєте?

  5. Що таке повна індукція?

  6. Що таке неповна індукція? Які види неповної індукції ви знаєте?

  7. Чи можна за допомогою індукції отримати достовірне знання?

  8. Які умови правомірності індуктивних міркувань? Які типові помилки допускаються в таких міркуваннях?

1Q. Що таке міркування за аналогією?

  1. Які види міркувань за аналогією ви знаєте?

  2. Які умови правомірності міркувань за аналогією?

  3. Яка роль правдоподібних міркувань у теоретичній і практичній діяльності юриста?

  4. Проаналізуйте наведені тексти. Виявіть правдоподібні міркування, що в них містяться. З'ясуйте, які з них є індуктивними, а які — міркуваннями за аналогією. Визначте їх види. Перевірте, чи припускаються в них логічні помилки.

♦ У місці протягом тижня було скоєно шість квартирних крадіжок. Ознайомившись з обставинами, за яких ці крадіжки були вчинені, слідчий зазначив, що в усіх випадках за один-два дні до крадіжки в квартирі побував невідомий мешканцям чоловік: податковий інспектор, слюеар-сантехнік, електромонтер і навіть дільничний міліціонер. Портрет невідомого, якого описували потерпілі, збігався в багатьох рисах. Слідчий зробив висновок, що саме цей чоловік і був тим, хто вчинив злочин.

  • Злочинці, відімкнувши ключем, який зробили самі, двері, проникли до квартири А. і вчинили крадіжку. Жодних речових доказів під час огляду знайти не вдалося. Слідчий, якому було доручено розслідування справи, жодних даних, які б давали змогу висунути більш-менш обґрунтовану версію, не знаходив. Тоді виникла думка об'єднати всі нерозкриті справи про крадіжки, скоєні за допомогою ключів, що зробили самі злочинці. У районі, де жив А., таких справ виявилося п'ять. Але в жодному випадку потерпілі не могли вказати, кого вони підозрюють у крадіжці, нічого не дали й виїзди на місце подій. Найбільш цікавим слідчому видався лише один факт: усі потерпілі мали дітей віком від 16 до 18 років. Слідчий вирішив дізнатися у підлітків про їхніх знайомих, друзів, ворогів. Виявилося, що усі вони знали Г. і що він один був у всіх квартирах. На цій підставі слідчий висунув версію, що в пограбуванні всіх цих квартир брав участь Г.

  • За часів республіки в Англії (1649—1660) захисники що річних виборів до парламенту обґрунтовували свої докази на прикладі змії, яка щорічно міняє шкіру. «Подивіться на наймудрішу із тварин — на змію, емблему вічності і міцності державного устрою; кожного року вона змінює шкіру і зі свіжими силами і оновленим життям виходить після кожної такої зміни. Британіє! Наслідуй змію. Оновлюй Палату Общин, твій державний покров, щорічними виборами. Тоді ти будеш жити в безпеці і закріпиш за своїми синами волю, яка залишиться непорушною до кінця сторіччя!»

  • «Норма — це загальне правило (еталон, критерій) поведінки людей. Оскільки щодо норм права мова йде не про «нормативність» в розумінні нормальності, закономірності тих чи інших вчинків, відносин (що також досить суттєво і повинно постійно перебувати у полі зору науки), то саме по собі це правило, закріплене, припустимо, у законодавчому документі, тому і є «загальним», що являє собою відоме узагальнення. До того ж — такі узагальнення, увійшли в саму плоть позитивного права, його зміст, і, отже, стали об'єктивною реальністю.

Увага — узагальнення! Тобто підсумок розумової операції, в результаті якої із декількох, найчастіше — множини індивідуальних випадків, що стосуються поведінки людей, в думках усуваються їх особливі, індивідуальні ознаки, а з притаманних їм єдиних рис, що повторюються, створюється правило про належну чи дозволену поведінку. До того ж з розрахунком на майбутнє, на «назавжди», отже, з елементами прогнозування, передбачення і волею на те, що тільки так і має бути. І все це, скажу ще раз, входить у життя людей у реальній дійсності, фактами, що справді існують.

Припустимо, суддя за відсутності щодо цього якихось усталених звичаїв і законоположень прийняв, керуючись здоровим глуздом, разове індивідуальне рішення: «Речі, що їх отримав Ігор за угодою з Олегом, яку було укладено в березні цього року, є його власністю». Ситуація повторилася вже з іншими особами і в інший час. Згодом з новими учасниками ще раз. І ось формулюється правило: «будь-яка особа, що отримала за угодою майно, стає власником цього майна». Причому одразу треба внести новий узагальнюючий елемент (зазначити в узагальненому вигляді те, що в індивідуальному випадку просто малось на увазі: отримання майна «у порядку його відчуження»), оскільки майно може бути передане і у тимчасове користування, наприклад, в оренду. Так на основі ситуацій, що повторюються, робиться узагальнення, яке стає свого роду типовим рішенням, загальним правилом на теперішній і майбутній час — нормою і, отже, являє собою нормативне узагальнення, яке тепер діє і сприймається як незаперечний факт дійсності».




залишити коментар
Дата конвертації03.11.2011
Розмір449 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх