Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106  „Екологія, охорона навколишнього середовища та icon

Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106  „Екологія, охорона навколишнього середовища та


Схожі
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106  „Екологія...
Робоча програма...
Робоча програма...
Робоча програма...
Робоча програма методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни “Біологія...
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри ґрунтознавства І географії ґрунтів...
Програма навчальної дисципліни прикладна агроекологія...
Робоча програма...
Кафедру екології було сформовано у 2000 році як випускову за спеціальністю «Екологія та охорона...
В. Є. Бєкєтов доц кафедри Інженерної екології міст...
Методичні вказівки з організації самостійної роботи з «гідрології» та «гідрології І гідрометрії»...
Робоча програма навчальної дисципліни “ екологія україни напряму підготовки 040106 Екологія...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6
Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни „Радіоекологія”

для студентів спеціальності 6.040106 

„Екологія, охорона навколишнього середовища та

збалансоване природокористування”

усіх форм навчання


Суми

Сумський державний університет

2010

Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р.А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с.


Кафедра „Прикладна екологія”


ЗМІСТ

с.

Лекція 1

Вступ. Історія розвитку радіоекології. Елементи ядерної фізики

5

Лекція 2

Основи біологічної дії іонізуючого випромінювання

15

Лекція 3

Джерела радіаційного забруднення навколишнього середовища

30

Лекція 4

Атомна енергетика та її вплив на довкілля

41

Лекція 5

Радіоактивне забруднення навколишнього середовища

57

Лекція 6

Захист населення від іонізуючого випромінювання

64

Лекція 7

Нормування в галузі радіоекології

73

Лекція 8

Організація радіаційного контролю

81

Лекція 9

Поводження з радіоактивними відходами

93

Лекція 10

Сучасна радіаційна ситуація в Україні та Сумській області


108

Список використаної літератури

115



вступ



Дисципліна «Радіоекологія» є складовою підготовки фахівців з екології, охорони навколишнього середовища та збалансованого природокористування і базується на курсах фізики, загальної екології, екологічної безпеки.

Ознайомлення з проблемами радіаційного забруднення у навколишньому середовищі дає можливість студентам вміти оцінювати радіаційну ситуацію місцевості та її загальний екологічний стан. Курс лекцій ознайомлює з основними поняттями радіоекології, типами та шляхами забруднення біосфери радіонуклідами, а також методами захисту від впливу іонізуючих випромінювань. Розглядаються методи знешкодження радіаційних відходів, засобів їх поховання.

Засвоївши матеріал навчальної дисципліни, студент буде знати:

  1. основні ядерні реакції;

  2. основні дозиметричні величини;

  3. природні та техногенні джерела радіації;

  4. особливості впливу на екосистеми та організм людини окремих видів іонізуючих випромінювань;

  5. нормативну базу України з радіаціного захисту;

  6. правила захисту людини від впливу радіації;

  7. методи та засоби контролю доз радіації;

  8. методи дезактивації;

  9. правила поводження з радіоактивними відходами.

При складанні конспекту лекцій використовувалися:

- підручники і навчальні посібники українських авторів: Г.Д. Коваленка, М.П. Константинова, Ю.О. Кутлахмедова та інших;

- зарубіжних авторів: П.П. Кукіна та інших;

- законодавча і нормативна бази України в галузі радіаційного захисту;

- матеріали, подані в періодичній літературі.

Лекція 1

Вступ. Історія розвитку радіоекології. Елементи ядерної фізики


Радіоекологія – розділ екології, що вивчає вплив іонізуючого випромінювання на навколишнє середовище, акумуляцію радіоактивних речовин в організмах та їх міграцію в біосфері, визначаючи засоби захисту людини від шкідливих впливів, що пов’язані із радіоактивним забрудненням екосистем.

Елементи радіоекології містяться в роботах з біогеохімії радіоактивних речовин В.І. Вернадського (20-ті рр. ХХ ст.), у монографії чеських учених Ю. Стокласа й Ж. Пенкава "Біологія радію й урану" (1932). Остаточно радіоекологія сформувалася до середини 50-х рр. ХХ ст. у зв'язку зі створенням атомної промисловості й експериментальними вибухами ядерних бомб, що викликали глобальне забруднення навколишнього середовища радіонуклідами стронцію, цезію, плутонію, вуглецю й ін.

Іонізуюче випромінювання (ІВ) – випромінювання, що створюється при радіоактивному розпаді, ядерних претвореннях, гальмуванні заряджених частинок у речовині та утворює при взаємодії із середовищем іони різних знаків.

Радіація – іонізуюче випромінювання, що виникає у процесі мимовільного розпаду ядер нестабільних хімічних елементів.

Виявлення закономірностей, що лежать в основі процесів радіоактивного розпаду, має велике значення для багатьох галузей народного господарства. Так, особливий практичний інтерес становлять: міграція радіонуклідів у харчових ланцюгах організмів (у т.ч. сільськогосподарських тварин і людини); обрив або ослаблення екологічних зв'язків; дезактивація сільськогосподарських земель, водойм і т.п., забруднених радіонуклідами; пошук родовищ радіоактивних руд (за радіоактивнистю рослин-індикаторів); виявлення територій суходолу й акваторій, забруднених штучними радіонуклідами.

Результати радіоекологічних досліджень дуже вплинули на прийняття міжнародних конвенцій, спрямованих на обмеження випробувань ядерної зброї й відмову від його застосування в умовах війни. На основі рекомендацій радіоекології у промисловості розробляються й впроваджуються замкнені цикли охолодження ядерних реакторів, уловлювачі радіоактивних аерозолів, методи зберігання й знешкодження радіоактивних відходів, що виключають їх потрапляння в навколишнє середовище.


Історія розвитку радіоекології. Елементи ядерної фізики

Радіоактивність – це не нове явище. І радіоактивність, і іонізуючі випромінювання, що її супроводжують, існували на Землі задовго до зародження на ній життя й були наявні в космосі до виникнення самої Землі.

Радіація постійно наповнює космічний простір. Радіоактивні матеріали увійшли до складу Землі із самого її виникнення. Навіть людина злегка радіоактивна, тому що у всякій живій тканині наявні в надзвичайно малих кількостях радіоактивні речовини.

Але з моменту відкриття в 1986 році французьким ученим Анрі Беккерелем цього універсального фундаментального явища пройшло трохи більше ста років. Дослідженням радіоактивності займалося подружжя Кюрі, які відкрили явище радіоактивного розпаду урану й виявили цілу групу основних радіоактивних елементів. Ці самі вчені першими зіштовхнулися з неприємними наслідками впливу радіоактивного випромінювання на здоров'я людини. Подальший розвиток даної галузі науки призвів, з одного боку, до створення в 1945 році атомної бомби, а з іншого – побудови у червні 1954 року першої промислової атомної електростанції в Радянському Союзі.

Зараз без радіоктивності неможливо уявити наше життя. Радіонукліди використовуються в багатьох галузях промисловості, сільському господарстві, побуті й медицині.


^ Поняття радіоактивності

Ми знаємо, що атом схожий на Сонячну систему в мініатюрі: навколо маленького ядра рухаються по орбітах «планети»-електрони. Розміри ядра в сто тисяч разів менші за розміри самого атома, але щільність його дуже велика, оскільки маса ядра майже дорівнює масі всього атома. Ядро, як правило, складається з декількох більш дрібних частинок, які щільно зчеплені одна з одною.

Деякі із цих частинок мають позитивний заряд і називаються протонами. Число протонів у ядрі й визначає, до якого хімічного елемента належить даний атом: ядро атома водню містить усього один протон, атома кисню – 8, урану – 92. У кожному атомі число електронів точно дорівнює числу протонів у ядрі; кожний електрон несе негативний заряд, що дорівнює за абсолютною величиною заряду протона, тому в цілому атом нейтральний.

У ядрі, як правило, наявні й частинки іншого типу, що називаються нейтронами, оскільки вони електрично нейтральні. Ядра атомів того самого елемента завжди містять те саме число протонів, але число нейтронів у них може бути різним. Атоми, що мають ядра з однаковим числом протонів, але відрізняються за числом нейтронів, належать до різних різновидів того самого хімічного елемента і називаються ізотопами даного елемента. Щоб відрізнити їх один від одного, до символу елемента приписують число, що дорівнює сумі всіх частинок у ядрі даного ізотопу. Так, уран-238 містить 92 протони й 146 нейтронів; в урані-235 теж 92 протони, але 143 нейтрони. Ядра всіх ізотопів хімічних елементів утворюють групу «нуклідів».

Деякі нукліди стабільні, тобто без зовнішнього впливу ніколи не зазнають ніяких перетворень. Більшість же нуклідів нестабільні, вони увесь час перетворюються в інші нукліди.

Як приклад візьмемо хоча б атом урану-238, у ядрі якого протони й нейтрони ледь утримуються разом силами зчеплення. Час від часу з нього виривається компактна група із чотирьох частинок: двох протонів і двох нейтронів (α-частинка). Уран-238 перетворюється таким чином у торій-234, у ядрі якого утримуються 90 протонів і 144 нейтрони. Але торій-234 також нестабільний. Його перетворення відбувається, однак не так, як у попередньому випадку: один з його нейтронів перетворюється в протон, і торій-234 перетворюється в протактиній-234, у ядрі якого 91 протон і 143 нейтрони. Ця метаморфоза, що відбулася в ядрі, позначається й на електронах, що рухаються по своїх орбітах: один з них стає неспареним і вилітає з атома. Протактиній дуже нестабільний і йому потрібно зовсім небагато часу на перетворення. Далі відбуваються інші перетворення, що супроводжуються випромінюваннями, і весь цей ланцюжок зрештою закінчюється стабільним нуклідом свинцю.

При кожному такому акті розпаду вивільняється енергія, яка й передається далі у вигляді випромінювання. 1 г урану при розпаді може виділити 24 тис. кВт теплової енергії. Необхідно зазначити (хоча це й не зовсім строго), що випущення ядром частинки, що складається із двох протонів і двох нейтронів, - це альфа-випромінювання; випущення електрона, як у випадку розпаду торію-234, - це бета-випромінювання. Часто нестабільний нуклід виявляється настільки збудженим, що випущення частинки не приводить до повного зникнення енергії збудження; тоді він викидає порцію чистої енергії, що називається гамма-випромінюванням (гамма-квантом). Як і у випадку рентгенівських променів (багато в чому подібних до гамма-випромінювання), при цьому не відбувається випущення яких-небудь частинок.

Ядра нестабільних атомів виділяють надлишкову енергію у вигляді іонізуючого випромінювання. Такі атоми називають радіоактивними. У міру розпаду радіоактивних ядер рівень активності зменшується. Увесь процес мимовільного розпаду нестабільного нукліда називається радіоактивним розпадом, а сам такий нуклід - радіонуклідом. Але хоча всі радіонукліди нестабільні, одні з них більш нестабільні, ніж інші. Наприклад, протактиній-234 розпадається майже моментально, а уран-238 - дуже повільно. Половина всіх атомів протактинію в якому-небудь радіоактивному джерелі розпадається за час трохи більше хвилини, у той же час половина всіх атомів урану-238 перетвориться в торій-234 за чотири з половиною мільярди років.

Час, за який розпадається в середньому половина всіх радіонуклідів даного типу в будь-якому радіоактивному джерелі, називається періодом піврозпаду відповідного ізотопу. Цей процес триває безупинно. За час, що дорівнює одному періоду піврозпаду, залишаться незмінними кожні 50 атомів із 100, за наступний аналогічний проміжок часу 25 із них розпадуться, і так далі за експоненціальним законом.

Кількісною характеристикою будь-якого джерела іонізуючих випромінювань є його активність (радіоактивність), якісною - вид і енергія випромінювання, проникна здатність, період піврозпаду.

Число розпадів за секунду в радіоактивному зразку називається його активністю. Одиницю вимірювання активності (у системі СІ) назвали беккерелем (Бк) на честь вченого, що відкрив явище радіоактивності. Один беккерель дорівнює одному розпаду за секунду.

^ Види іонізуючого випромінювання

Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуючі випромінювання. У першому випадку при радіоактивному перетворенні ядра атома з нього вилітають частинки - альфа, бета, нейтрони, протони, мезони і т.д. При фотонному (електромагнітному) випромінюванні утворюється квант енергії - рентгенівське або гамма-випромінювання радіоактивних елементів.

Різні види випромінювань супроводжуються вивільненням різної кількості енергії і мають різну проникну здатність.

Альфа-розпад характерний для радіоактивних елементів з великими порядковими номерами (урану, плутонію, америцію). При цьому з ядра атома вилітає α-частинка, яка складається з двох протонів і двох нейтронів і являє собою ядро атома гелію. Альфа-розпад призводить до зменшення порядкового номера атома на дві одиниці, а масового числа – на чотири.

Схема альфа-розпаду має такий вигляд:

.

Альфа-випромінювання, що являє собою потік важких частинок, що складається із нейтронів і протонів, практично не здатне проникнути через зовнішній шар шкіри, утворений відмерлими клітинами, і затримується, наприклад, аркушем паперу. Тому воно не становить небезпеки до того часу, поки радіоактивні речовини, що випускають α-частинки, не потрапляють усередину організму через відкриту рану, з їжею або з повітрям. Тоді вони стають надзвичайно небезпечними.

Бета-розпад існує у двох різновидах - електронний і позитронний. У першому випадку з ядра радіоактивного атома вилітає електрон, що має негативний заряд, у другому - позитрон, що несе позитивний заряд. Схематично бета-розпад можна подати так:

електронний ;

позитронний .

Пробіг бета-частинки в повітрі - до 1 м, у біологічній тканині - від 0,2 до 3 см. Щільність іонізації в сотні і тисячі разів менша, ніж у альфа-випромінювання. Цим обумовлюється і менший негативний ефект бета-випромінювання.

Маючи меншу іонізуючу здатність, бета-частинки мають більшу проникну здатність. Однак одяг людини поглинає до 50% бета-частинок, а віконне або автомобільне скло і металеві екрани товщиною в кілька міліметрів затримують їх практично повністю.

До радіоактивних перетворень поряд з альфа- і бета-розпадом відносять також К-захоплення, поділ ядер і ядерний синтез.

К-захоплення - захоплення ядром одного з електронів з найближчої К-оболонки атома. У цьому випадку має місце таке саме перетворення ядра, як і при позитронному розпаді:

.

^ Поділ ядер (мимовільний і вимушений) характерний для елементів з великим атомним номером при захопленні їхніми ядрами нейтронів. У результаті поділу утворюються радіоактивні уламки.

^ Ядерний синтез відбувається при температурі більше декількох мільйонів градусів. У цих умовах ядра легких елементів об'єднуються в ядра більш важких. Прикладом штучно створеної ядерної реакції синтезу є воднева бомба.

Гамма-випромінювання являє собою потік електромагнітних хвиль, що випускаються окремими порціями (квантами) і поширюються зі швидкістю світла. Гамма-промені не несуть електричного заряду, але завдяки високій швидкості переміщення здатні вибивати електрони з атомів будь-яких хімічних елементів (фотоелектрична дія). Маючи велику проникну здатність, гамма-промені становлять небезпеку для живих організмів, насамперед при зовнішньому опроміненні.

^ Рентгенівське випромінювання належить також до електромагнітних і являє собою потік електромагнітних хвиль.

Відкриття рентгенівського випромінювання приписується Вільгельму Конраду Рентгену. Він був першим, хто опублікував статтю про рентгенівські промені, які він назвав ікс-променями (x-ray). Вважається, однак, доведеним, що рентгенівські промені вже були отримані до цього. Катодопроменева трубка, яку Рентген використовував у своїх експериментах, була розроблена Й.Хітторфом і В.Круксом. При роботі цієї трубки виникають рентгенівські промені. Однак ніхто з них не усвідомив значення зробленого ними відкриття й не опублікував своїх результатів. Із цієї причини Рентген не знав про зроблені висновки і відкрив промені незалежно — при спостереженні флюоресценції, що виникає при роботі катодопроменевої трубки.

На деяких мовах (включаючи російську і німецьку) ці промені були названі його іменем, незважаючи на його заперечення. За відкриття рентгенівських променів Рентгену в 1901 році була присуджена перша Нобелівська премія з фізики, причому нобелівський комітет підкреслював практичну важливість його відкриття.

Фотони рентгенівського випромінювання мають енергію від 100 еВ до 250 кеВ, що відповідає випромінюванню із частотою від 3·1016 Гц до 6·1019 Гц і довжиною хвилі 0,005-10 нм (загальновизнаної межі діапазону рентгенівських променів на шкалі довжин хвиль не існує). М’який рентген характеризується найменшою енергією фотона та частотою випромінювання (і найбільшою довжиною хвилі), а жорсткий рентген має найбільшу енергію фотона та частоту випромінювання (і найменшу довжину хвилі). Жорсткий рентген використовується переважно у промислових цілях.

Рентгенівські промені виникають при сильному прискоренні заряджених частинок або при високоенергетичних переходах в електронних оболонках атомів або молекул. У процесі прискорення-гальмування лише близько 1% кінетичної енергії електрона йде на рентгенівське випромінювання, 99 % енергії перетворюється на тепло.

На Землі електромагнітне випромінювання в рентгенівському діапазоні утворюється в результаті іонізації атомів випромінюванням, яке виникає при радіоактивному розпаді, а також космічним випромінюванням. Радіоактивний розпад також приводить до безпосереднього випромінювання рентгенівських квантів, якщо викликає перебудову електронної оболонки атома, що розпадається (наприклад, при електронному захопленні). Рентгенівське випромінювання, яке виникає на інших небесних тілах, не досягає поверхні Землі, тому що повністю поглинається атмосферою.

Рентгенівські промені можуть проникати крізь речовину, причому різні речовини по-різному їх поглинають. Поглинання рентгенівських променів є найважливішою їх властивістю в рентгенівській зйомці.

Рентгенівське випромінювання є іонізуючим. Воно впливає на тканини живих організмів і може бути причиною променевої хвороби, променевих опіків і злоякісних пухлин. Через це при роботі з рентгенівським випромінюванням необхідно дотримуватися заходів захисту. Рентгенівське випромінювання є мутагенним чинником.

Рентгенівські промені здатні викликати у деяких речовин світіння (флюоресценцію). Цей ефект використовується в медичній діагностиці при рентгеноскопії (спостереження зображення на флюоресціюючому екрані) і рентгенівській зйомці (рентгенографії).

Виявлення дефектів у виробах (рейках, зварювальних швах і т.д.) за допомогою рентгенівського випромінювання називається рентгенівською дефектоскопією.

У матеріалознавстві, кристалографії, хімії й біохімії рентгенівські промені використовуються для з'ясування структури речовин на атомному рівні за допомогою дифракційного розсіювання рентгенівського випромінювання (рентгеноструктурний аналіз). Відомим прикладом є визначення структури ДНК.

Крім того, за допомогою рентгенівських променів може бути визначений хімічний склад речовини. В електронно-променевому мікрозонді (або ж в електронному мікроскопі) аналізована речовина опромінюється електронами, при цьому атоми іонізуються й випромінюють характеристичне рентгенівське випромінювання. Замість електронів може використовуватися рентгенівське випромінювання. Цей аналітичний метод називається рентгенофлуоресцентним аналізом.


Контрольні запитання

  1. Що таке радіоактивний розпад?

  2. Які види іонізуючого випромінювання ви знаєте?

  3. Що таке активність джерела випромінювання?

  4. Де застосовуються іонізуючі випромінювання у діяльності людини?

  5. У чому принципова різниця між корпускулярним і фотонним випромінюванням?

Лекція 2

Основи біологічної дії іонізуючого випромінювання


Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть «запустити» не до кінця ще встановлений ланцюг подій, що призводить до раку або до генетичних ушкоджень. Випромінювання радіоактивних речовин виявляє дуже сильний вплив на всі живі організми. Навіть порівняно слабке випромінювання, яке при повному поглинанні підвищує температуру тіла лише на 0,001 °С, порушує життєдіяльність клітин.

При великих дозах радіація може руйнувати клітини, пошкоджувати тканини органів і бути причиною загибелі організму. Ушкодження, викликані великими дозами опромінення, звичайно проявляються протягом декількох годин або днів. Ракові захворювання, однак, проявляються через багато років після опромінення, як правило, не раніше ніж через 1-2 десятиліття. А вроджені пороки розвитку й інші спадкові хвороби, викликані ушкодженнями генетичного апарату, за визначенням проявляються лише в наступних поколіннях: це діти, онуки й більш віддалені нащадки індивідуума, що підпав під дію опромінення.

Іонізуючі випромінювання, впливаючи на організм людини й тварин, іонізують атоми й молекули, з яких складається жива тканина, викликаючи радіаційні ураження життєво важливих органів. У першу чергу іонізується вода, що входить до складу тканин і органів людини, іони вступають у взаємодію з киснем тканин, утворюючи пероксидні сполуки, які самі є сильними окиснювачами й приводять до змін і загибелі живих клітин.

Отже, в основі первинних, пускових механізмів уражаючої дії іонізуючих випромінювань лежать процеси іонізації й порушення атомів і молекул, їх руйнування, що дає початок утворенню хімічно активних уламків, що вступають згодом у реакції з різними структурами клітин організму. Надалі це призводить до порушення обміну речовин і зміни функцій органів і тканин.

Чутливість біологічних систем і організмів підвищується в міру збільшення маси тіла й ступеня організації організму. Найбільш стійкі до радіації спори, потім рослини, найпростіші організми, найбільш чутливі – тварини (рис. 1). Вертикальні риски ліворуч вказують рівні, при яких у більш чутливих видів даної групи можуть виникнути серйозні порушення функції розмноження. Риски праворуч вказують рівні, що викликають негайну загибель більшої частини організмів (осіб). Стрілки, спрямовані ліворуч, вказують нижні межі доз, які можуть викликати загибель або ушкодження чутливих стадій життєвого циклу, наприклад, ембріонів.




Рисунок 1 - Порівняльна чутливість організмів


Загалом ссавці мають найбільшу чутливість. А мікроорганізми - найбільш стійкі. Найбільш чутливі до опромінення - клітини, які діляться (цим пояснюється зниження чутливості з віком).

Людину відносять до одного з найбільш чутливих до радіації біологічних об'єктів. Загибель її в 50% випадків спостерігається при дозах опромінення 4 Зв (400 бер) (таблиця 1).


Таблиця 1 - Дози, при яких 50% опромінених гине впродовж 30 діб

Біологічний об’єкт

Доза опромінення, Зв

Рослини

10-1500

Найпростіші

1000

Молюски

200

Змії

80-200

Комахи

10-100

Риби, птахи

8-20

Миші

6-15

Пацюки

7-9

Мавпи

2,5-6

Людина

4

Морські свинки

4

Собаки

2,4-4

Кози

3,5

Віслюки

3

Вівці

2


Шкідлива дія радіоактивних випромінювань пов'язана з опроміненням, яке буває зовнішнім і внутрішнім.

^ Зовнішнє опромінення

Під зовнішнім опроміненням необхідно розуміти такий вплив випромінювань на людину, коли джерело радіації знаходиться поза організмом і виключена ймовірність потрапляння радіоактивнихречовин усередину організму. При цьому людина опромінюється тільки впродовж того часу, що вона знаходиться поблизу джерела випромінювання. При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечне рентгенівське, гамма- і нейтронне опромінення. Біологічний ефект залежить від дози опромінення, його виду, часу впливу, розмірів опромінюваної поверхні, індивідуальної чутливості організму. Альфа- і бета-частинки, маючи незначну проникну здатність, викликають при зовнішньому опроміненні тільки шкірні ураження.

Зовнішнє гамма-опромінення людини поза приміщеннями (будинками) зумовлене наявністю радіонуклідів у різних природних середовищах (ґрунті, приземному повітрі, гідросфері і біосфері).

Основний внесок у дозу зовнішнього гамма-опромінення дають гамма-радіонукліди урано-радієвого і торієвого рядів і калій-40. При цьому головними джерелами зовнішнього гамма-опромінення в повітрі торієвої серії радіонуклідів є торій-228 і радій-224, а в урановому ряду 99% дози визначається гамма-випромінюванням свинцю-214 і вісмуту-214.

Так, щорічна доза, яку отримує населення від радіонуклідів, що знаходяться в зовнішньому середовищі, становить від 0,32 до 0,82 мЗв залежно від умов місцевості.

Середня щорічна еквівалентна доза зовнішнього опромінення для населення всієї земної кулі береться такою, що дорівнює 0,65 мЗв. Якщо людина знаходиться в приміщенні, доза зовнішнього опромінення змінюється під впливом двох протилежно діючих чинників: екранування зовнішнього випромінювання будинком і випромінювання природних радіонуклідів, що знаходяться в матеріалах, з яких збудовано будинок. Залежно від концентрації 40К, 226Rа, 232Тh у різних будівельних матеріалах потужність дози в будинках значно змінюється.

Якщо за одиницю взяти такий матеріал, як дерево, то мешканці, що проживають у будинках з іншого будівельного матеріалу, одержують річну дозу:

- з вапняку - в 1,3 раза більшу;

- з бетону, цегли - в 3 рази;

- з пемзового каменю - в 10 разів;

- з граніту - в 10-12 разів.

^ Внутрішнє опромінення

Внутрішнє опромінення людини створюється радіонуклідами, що потрапляють в організм разом із їжею, повітрям і водою. З них найбільш вагомий вклад в ефективну еквівалентну дозу вносять 40К, 14С, 87Rb, 210Ро, 226Rа, а також радон-222 і радон-220 (торон).

При попаданні радіонуклідів усередину організму людина зазнає постійного опромінення до того часу, поки радіонуклід не виведеться з організму в результаті розпаду або фізіологічного обміну. Це опромінення дуже небезпечне, тому що викликає ураження різних органів, які довго не заживають.

Можливі чотири шляхи проникнення радіоактивних речовин в організм: через органи дихання, через шлунково-кишковий тракт (ШКТ), через ушкодження і розриви на шкірі і шляхом абсорбції через здорову шкіру.

Найбільш небезпечний перший шлях, оскільки об'єм повітря, що споживає людина, становить 20 м3/добу, а з їжею людина споживає тільки 2,2 л води за добу (800 л/рік). В легенях цезій і стронцій всмоктуються на 100%. При цьому засвоєння і відкладання в організмі радіонуклідів, як правило, вище, ніж при заковтуванні. Засвоєння через ушкоджену шкіру у 200-300 разів менше, ніж через ШКТ, і не має істотного значення порівняно з цими двома шляхами.

При попаданні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхом вони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходження радіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у крові спочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15-20 діб знижується.

Радіоактивні аерозолі залежно від дисперсності частинок по-різному затримуються в різних відділах дихальних шляхів. Так, аерозолі з розміром частинок більше 1 мкм переважно затримуються у верхніх дихальних шляхах і виштовхуються назовні; частинки до 1 мкм - у трахеобронхіальній ділянці, а частинки менше 0,1 мкм - у легеневих альвеолах. При цьому нерозчинні частинки зберігаються в легенях, і легенева тканина одержує певну дозу радіації, а розчинні радіонукліди потрапляють у кров і далі разом із нею надходять до різних тканин організму. Отже, частка радіонуклідів, які потрапляють з легень до інших органів, значною мірою залежить від дисперсності аерозолів, які вдихаються. Швидкість переходу радіонуклідв з легень до інших органів організму тим вища, чим краща розчинність аерозолів, що вдихаються, у фізіологічних рідинах організму і, зокрема, у лімфі крові.

При пероральному (травним каналом) надходженні радіоактивні речовини потрапляють у ШКТ, звідки всмоктуються в кров і розносяться по різних органах і тканинах. Чим менша розчинність сполуки, що містить радіонуклід, тим більше її проходить транзитом по ШКТ і евакуюється з організму.

Радіоактивні речовини, які потрапили через шкіру, надходять безпосередньо в кров, і далі радіонукліди залежно від хімічних властивостей накопичуються в конкретних органах, що спричиняє високі локальні дози радіації.

Якщо радіонукліди не закріпилися в тканинах і органах тіла, вони через деякий час проходять через нирки і виводяться із сечею.

Процес виведення радіонуклідів характеризується такими показниками, як період біологічного напіввиведення та ефективний період напіввиведення.

^ Період біологічного піввиведення Тб – це час, протягом якого кількість (активність) даного радіонукліда в організмі зменшується вдвічі внаслідок його фізіологічного обміну.

^ Ефективний період піввиведення Теф – це час, протягом якого кількість (активність) радіонукліда в організмі зменшується вдвічі внаслідок радіоактивного розпаду і біологічного виведення:

.

Одним з важливих показників є коефіцієнт всмоктування. Всмоктуваність радіоактивних речовин у шлунково-кишковому тракті визначається в основному їх розчинністю у біологічних середовищах (кров, лімфа), а також потребою організму в них або в їх аналогах. Добре всмоктуються ізотопи елементів, необхідних організму, – натрій, калій, магній, цезій, кальцій, стронцій, барій, рутеній та ін.

Величина дози, що визначає тяжкість ураження, залежить від того, одержує її організм відразу або в декілька прийомів. Більшість органів встигає тією чи іншою мірою залікувати радіаційні ушкодження й тому краще переносить серію дрібних доз, ніж таку ж сумарну дозу опромінення, отриману за один прийом.

Зрозуміло, якщо доза досить велика, опромінена людина загине. В усякому разі дуже великі дози опромінення (порядку 100 Гр) викликають настільки серйозні ураження центральної нервової системи, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або днів. При опроміненні всього тіла в дозах від 10 до 50 Гр ураження центральної нервової системи може виявитися не настільки серйозним, щоб привести до летального результату, однак опромінена людина швидше за все однаково загине через 1-2 тижні від крововиливів у шлунково-кишковому тракті.

При ще менших дозах може не відбутися серйозних ушкоджень ШКТ або ж організм із ними впорається, проте смерть може настати через 1-2 місяці з моменту опромінення головним чином через руйнування клітин червоного кісткового мозку - головного компонента кровотворної системи організму: від дози в 3-5 Гр при опроміненні всього тіла помирає приблизно половина всіх опромінених.

Слід зазначити, що найбільш уразливими до опромінення органами людини є червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи, репродуктивні органі, легені й кровоносні судини.

Тяжкість виникаючих наслідків для людини залежить від дози опромінення. Чим більша доза, тим важчі наслідки. При цьому існує мінімальна доза, при якій негативний вплив не виникає. Вона називається граничною дозою. Так, при дозі опромінення всього тіла в 1 Зв (100 бер) і вище, як правило, виникає гостра променева хвороба. У людини з'являються нудота, блювання, зміни параметрів крові і т.д. Нижче цієї дози опромінення зазначені ефекти не виявляються.

Крім індивідуальних відмінностей, необхідно також враховувати радіочутливість крайніх вікових груп - дітей, літніх людей і людей похилого віку.

У тканинах дитячого організму концентрація найбільш радіочутливих молекул і клітин вища, ніж у дорослого, тому зростає можливість прямої дії радіації, а внаслідок великого питомого вмісту радіолізованої води - і побічного впливу. З іншого боку, дитячий організм має високу здатність до відновних процесів.

У літніх людей відновні процеси сповільнюються, мають меншу ефективність, що й визначає підвищену вразливість осіб цього віку. Період напіввиведення цезію-137 у дорослих - близько 140 діб, а у дітей залежно від віку - від 50 до 20 діб. Чим молодший організм, тим швидше (за інших однакових умов) він очищається від радіонуклідів.

Гостре короткочасне опромінення більш небезпечне, ніж опромінення такою ж сумарною дозою, але протягом тривалого часу. Наприклад, якщо доза загального гострого (короткочасного) опромінення людини, що дорівнює 4 Зв (400 бер), в 50% випадків може призвести до смертельного результату, то загальне опромінення такою самою дозою протягом десятків років не дає ніяких безпосередніх негативних ефектів.

При систематичному опроміненні дозами нижче 1 Зв (викликає гостру променеву хворобу), але в сумі набагато більшими за гранично допустимі, спостерігаються зміни складу крові (недокрів'я) і ряд симптомів розладу нервової системи (лейкози, злоякісні пухлини різних органів і тканин, катаракти, ураження шкіри, скорочення тривалості життя). Віддалені наслідки, зумовлені впливом ІВ, можна оцінити тільки статистичними методами.

При відносно низьких дозах опромінення, навіть в умовах проживання населення в зонах, що підпали під радіоактивне забруднення внаслідок аварії на атомних станціях, з дозовими навантаженнями до 5 мЗв/рік змін стану здоров'я, що прямо залежать від іонізуючого опромінення, як правило, не спостерігається.

Усі ефекти радіації пов'язані тільки з дозою радіації й не залежать від джерел опромінення. Організм не розрізняє дози від природних джерел, рентгенівського опромінення або викидів АЕС.

^ Токсичність радіонуклідів

Радіонукліди сильно відрізняються за токсичністю дії, тобто за здатністю завдавати променеве ушкодження. Радіотоксичність нуклідів залежить від таких основних чинників.

1. Рівень середньої енергії одного акту розпаду. Наприклад, поглинена доза від вуглецю-14 з енергією одного акту розпаду 0,053 МеВ буде набагато меншою порівняно з дозою, що створюється при розпаді фосфору-32, середня енергія бета-випромінювання якого становить 0,68 МеВ.

2. Вид випромінювання. Променеве ураження від джерела альфа-випромінювання буде більшим порівняно з джерелом бета-випромінювання.

3. Шляхи надходження радіонуклідів в організм людини. Найбільш небезпечним є надходження радіонукліда при вдиханні повітря.

4. Здатність радіонукліда накопичуватися в конкретних органах. За характером розподілу радіонуклідів в організмі чітко вирізняються три групи, які концентруються в кістках, у всьому тілі, у печінці. Окремо можна відзначити йод-131, до 30% якого відкладається у щитовидній залозі, яка складає тільки 0,03% маси тіла. Критичними органи, які найбільше піддаються дії радіації, є гонади, кістковий мозок, кровотворні органи.

5. Час перебування радіонукліда в організмі, що залежить від періоду напіввиведення. За ступенем радіаційної небезпеки всі радіонукліди як потенційні джерела внутрішнього опромінення поділяються на чотири групи (таблиця 2).


Таблиця 2 - Класифікація радіонуклідів за ступенем радіаційної небезпеки

Група

Ступінь радіотоксичності

Мінімально значуща активність, мкКі

Радіонукліди

А

Дуже висока

0,1

210Po, 226Ra, 232U, 238Pu, 239Pu, 210Pb

Б

Висока

1

90Sr, 131I, 224Ra, 235U

В

Середня

10

32P, 35Ca, 89Sr, 137Cs, 24Na, 42K, 60Co

Г

Мала

100

3H, 14C, 55Fe, 69Zn, 131-136Cs





залишити коментар
Сторінка1/6
Дата конвертації01.11.2011
Розмір1.31 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх