Курс лекцій з основ біології для самостійної роботи студентів спеціальності 090804 icon

Курс лекцій з основ біології для самостійної роботи студентів спеціальності 090804


4 чел. помогло.
Схожі
Методичні рекомендації та індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів спеціальності...
Міністерство освіти та науки україни...
Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної роботи 9...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено...
Робоча навчальна програма для студентів напряму «Соціальна робота» Затверджено...
Рекомендації та індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів дисципліни «Ефективність...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ – 2009...
Методичні рекомендації з самостійної роботи студентів спеціальності 050100 “Облік І аудит” м...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Затверджено на...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 „Журналістика” Затверджено...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 журналістика Затверджено...
Обоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 „Журналістика” Затверджено...



страницы: 1   2   3   4   5
повернутися в початок

^ Абіотичні чинники


  1. Світло є найважливішим абіотичним чинником на планеті. Лише сонячне випромінювання забезпечує трофічні потреби всіх живих істот на планеті. Сонце випромінює світло в широкому діапазоні хвиль (від ультрафіолетових до інфрачервоних). Видима людським оком частка сонячних променів становить 40-50% усієї кількості, що досягає поверхні Землі. Хвилі частотою менше 290 нм є згубними для більшості живих організмів, значна кількість цих хвиль відбиваються озоновим шаром. Довші хвилі проходять крізь цей шар. Споживачами енергії Сонця є передусім автотрофні організми, а саме зелені рослини. Тварини теж потребують сонячного світла. Зокрема, людині воно необхідне для синтезу вітаміну D (промені в діапазоні 250-300 нм).

За вимогами до світла організми поділяються на світлолюбні, тіньовитривалі та нічні. До перших належать усі фотосинтезуючі рослини і деякі види тварин, наприклад, денні комахи. До других – окремі види рослин (наприклад, мохи) і тварини. Певною мірою до таких організмів можна віднести і людину. Геліофобними є деякі види тварин, що ведуть нічний спосіб життя (кажани) або живуть у печерах, ґрунті (кроти).


  1. Тепло є суттєвим чинником, який визначає можливість протікання біохімічних процесів, адже білки-ферменти, що контролюють перебіг цих процесів, функціонують лише в певних температурних межах. Рослини великою мірою залежать від тепла, оскільки вони мають дуже незначні можливості коригувати температуру. Рослини належать до ектотермних організмів (тих, чия температура залежить від температури навколишнього середовища). На відміну від них, ендотермні організми мають більш потужні механізми контролю за власною температурою. Тварин поділяють на холоднокровних (пойкілотермних) і теплокровних (гомойотермних).

Стосовно до дії температурного чинника живі організми поділяють на теплолюбиві та холодостійкі. Перші живуть переважно в тропічних широтах, другі – в умовах помірного та холодного клімату. Людину, з точки зору її біологічних властивостей, потрібно віднести до холодостійких видів, зважаючи на наявність у неї відповідних адаптаційних механізмів. Стійкість до холоду деяких груп людей є набутою рисою, в основі якої лежать фізіологічні пристосувальні механізми.


  1. Іонізуюче випромінювання. У природі існує багато речовин, що містять радіоактивні елементи (радій, торій) або радіоактивні ізотопи вуглецю, водню, калію та інших хімічних елементів. Еволюція органічного світу і людини відбувалася на фоні певних доз опромінення, яке отримує кожна жива істота. Ці дози складають природний радіоактивний фон. До їхнього впливу організми певною мірою адаптовані. Рівень сприйняття організмом впливу випромінювання визначає його радіочутливість. Цей показник може варіювати як у межах виду, так і у межах організму.

Радіоактивне випромінювання є найсильнішим мутагенним чинником. У людини певна частка мутацій виникає під впливом природних джерел радіації. Особливо небезпечним є вплив радіоактивного випромінювання на статеві клітини. Проблеми впливу випромінювання на стан навколишнього середовища і здоров’я людини стали надзвичайно актуальними у ХХ ст.


  1. Вода є середовищем, в якому протікає більшість метаболічних процесів живих організмів. Вплив води як екологічного чинника часто не можливо відділити від впливу температури. Так, висока вологість при низькій температурі чи низька вологість при високій температурі однаково обмежують функціонування організмів.

За вимогами до вологості виділяють організми:

  • гідрофільні (стадії розвитку відбуваються у воді) – наземні молюски, комарі;

  • мезофільні (існують і розмножуються при середній температурі 20 -40 °С) – всі ссавці, в тому числі і людина;

  • ксерофільні (існують в середовищі з низькою вологістю повітря) – рептилії, деякі гризуни.

Нестача води в організмі тварин і людини може бути відрегульована завдяки наступним механізмам. Поведінкова компенсація основана на рефлекторно визначеному пошукові джерел води. Морфологічна компенсація основана на затримуванні в організмі максимально важливої кількості води (в тканинах чи органах). Біохімічна компенсація основана на утворенні метаболічної води шляхом біохімічних реакцій (наприклад, горб у верблюда, де накопичуються ліпіди, служить джерелом метаболічної води).

За здатністю організмів витримувати коливання зволоженості вони поділяються на гідростабільні (мають більш досконалі механізми компенсації нестачі та надлишку води) та гідролабільні (менш досконалі) види.


  1. ^ Рівень кислотності води та ґрунтового розчину. Підвищена кислотність впливає на організми прямо або опосередковано. У першому випадку погіршуються механізми регуляції осмотичного тиску, робота окремих ферментів. У другому випадку низькі значення pH можуть спричинити накопичення в клітинах токсичних іонів (алюмінію, свинцю тощо). Для водних і ґрунтових тварин кисле середовище може означати зменшення доступних харчових ресурсів через пригнічення розвитку в ґрунті джерел харчування. Коливання кислотності і сольового складу ґрунту може позначатися на стані здоров’я людей, що мешкають у відповідній місцевості. Так, рослинна продукція, вирощена на лужних ґрунтах, містить менше заліза, марганцю і фосфору внаслідок того, що ці елементи перебувають у таких грунтах у зв’язаній формі, недоступній кореням рослин. Риба, вирощена у водоймах з підвищеною кислотністю, накопичує надлишок алюмінію. Через трофічні ланцюги певні хімічні елементи потрапляють в організм людини, накопичуються в ній у значній кількості, і це є причиною розвитку захворювань.

  2. Повітря – це середовище існування багатьох видів організмів і водночас джерело кисню, вуглекислого газу, іноді – азоту. Кисень є ресурсом і для рослин, і для тварин, а вуглекислий газ – лише для фотосинтезуючих рослин. За вимогами до наявності в оточуючому середовищі вільного кисню всі організми поділяються на анаеробні (існують в безкисневому середовищі – деякі бактерії, ендопаразити) та аеробні (існують в кисневому середовищі – більшість тварин).


^ Біотичні чинники


Біотичні чинники є найскладнішою категорією екологічних чинників, що зумовлено складністю самих проявів життєдіяльності. Організми здатні впливати один на одного і на оточуюче середовище. Сукупність зв’язків між живими організмами поділяють на три напрямки: конкуренцію, антибіоз і симбіоз. В основі такої взаємодії лежить необхідність використовувати спільні природні ресурси.

Конкуренція – одна з найпоширеніших форм взаємодії організмів, яка проявляється у взаємному обмеженні використання ресурсів, змаганні за засоби існування і умови розмноження. Наприклад, саранові, гризуни і копитні живляться травами і, звичайно, вступають між собою у конкурентні взаємовідносини. У рослин конкуренція виникає за світло, вологу, кращий захист від поїдання тваринами тощо.

Антибіоз – екстремальний прояв біотичних чинників, результатом якого є знищення організму (популяції, виду). Серед гетеротрофних організмів антибіоз проявляється у формі травоїдності (травоїдні тварини і рослини, якими вони харчуються, перебувають в антибіозу), хижацтва (хижі тварини і тварини, якими вони харчуються, перебувають у стані антибіозу) та алелопатії (впливу одних рослин на інші внаслідок виділення ними різних речовин, у тому числі здатних пригнічувати життєдіяльність рослинних організмів). Явище алелопатії притаманне нижчим евкаріотам і прокаріотам.

Симбіоз – спосіб співжиття представників різних видів, який потребує коадаптації (взаємних морфологічних та функціональних пристосувань, що виробилися у процесі еволюції організмів). Види, які вступають у симбіоз, називають симбіонтами. Виділяють кілька форм симбіозу:

а) мутуалізм – форма, при якій обидва організми мають один від одного певну користь (наприклад, кишкова паличка, поселяючись у кишечнику людини, використовує його вміст як джерело харчування, натомість даючи людині деякі корисні продукти своєї життєдіяльності, вітаміни групи В, таке співжиття не завдає шкоди ні людині, ні бактерії);

б) коменсалізм – форма, при якій один з організмів

має користь від співжиття, а інший – ні, але це співжиття йому і не шкодить (наприклад, існування кишкової амеби в людському кишечнику не впливає на стан здоров’я людини);

в) паразитизм – форма симбіозу, при якій один з

організмів використовує іншого як джерело харчування, місце оселення і при цьому завдає останньому шкоду, не спричиняючи його загибелі (наприклад, людська аскарида в кишечнику людини);

г) синойкія (квартиранство) – форма, при якій житло організмів одного виду використовується представниками інших видів (у норах землерийок поселяються комахи). У цьому разі адаптація одного виду до іншого є випадковою, а не запрограмованою генетично.


^ Антропогенні чинники


За своєю природою антропогенні чинники поділяються на:

  • хімічні (шкідливі гази: метан, чадний газ, пестициди, канцерогени, іони важких металів тощо);

  • фізичні (зміни електромагнітного поля, шумове забруднення тощо);

  • комбіновані:

  • кліматичні (загальне потепління, викликане підвищенням концентрації вуглекислого газу);

  • рельєфоутворюючі (ерозія і зсуви ґрунту, спричинені сільськогосподарським виробництвом чи будівництвом).

За тривалістю дії:

  • постійні (зміни в режимі ґрунтових вод, спричинені будівництвом);

  • періодичні (оранка, вирубка лісів тощо).

За наслідками, які вони можуть спричинити, їх поділяють на:

  • малопомітні (наприклад, зміна концентрації органічної речовини в морській воді);

  • катастрофічні (радіаційне забруднення довкілля, виливи нафти під час аварій танкерів, пожежі, потужні вибухи);

  • пристосувальні (зміна сольового складу ґрунту, питної води тощо, у ході життєдіяльності окремих популяцій);

  • сигнальні (виражаються в зміні місць проживання окремих видів, наприклад, після зменшення токсичних викидів у атмосферу до міст повертаються співочі та хижі птахи, яких можна було спостерігати тільки за межами індустріальних зон).


Екосистеми


Перше визначення екосистеми було наведено англійським вченим А. Тенслі у 1935 р. Екосистемою називають сукупність популяцій автотрофних і гетеротрофних організмів, пов’язаних між собою трофічними та енергетичними зв’язками, спільною територією чи акваторією. Екосистема є відкритою системою, має здатність до саморегуляції і може існувати тривалий час. Організми (популяції) в межах екосистеми поєднані спільними ресурсами.

Екосистема є елементарною структурно-функціон- альною одиницею біосфери, в рамках якої мають місце прояви кругообігу речовин і енергії. Екосистема може бути природною або створеною штучно (наприклад, внутрішній простір космічного корабля).

Природні екосистеми формуються спонтанно шляхом конкурентного взаємовиключення видів (популяцій) у ході вибору ними екологічних ніш.

^ Екологічна ніша – це сукупність параметрів середовища, які характеризують місце виду в екосистемі. Кожен вид має просторову нішу (певний об’єм простору), що залежить від розмірів особин, їхньої рухливості, чисельності, та трофічну нішу, що визначається харчовими потребами виду. Трофічна ніша широка у тих видів, які мають різноманітні харчові вподобання (всеїдні), і вузька у спеціалізованих видів (наприклад, ендопаразит аскарида людська).

На планеті існує два основних середовища існування екологічних ніш організмів: водне і повітряне. Також виділяють ґрунтове середовище, підземне і внутрішнє середовище організмів (середовище існування ендопаразитів).

Найважливішими типами взаємовідносин між організмами в екосистемі є трофічні та енергетичні, тому що вони визначають параметри середовища у межах екосистеми. Кожна екосистема займає певний біотоп. Біотоп – це ділянка території чи акваторії, на якій існують однорідні абіотичні умови, і яка зайнята біоценозом. Екотоп – це біотоп, який набув певних змін внаслідок діяльності живих організмів.

У межах екосистеми формується біоценоз – історично складена сукупність об’єднаних спільним біотопом популяцій різних видів організмів (рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів), які характеризуються пристосованістю до умов навколишнього середовища, певними взаємовідносинами, прямими або опосередкованими зв’язками. Біоценоз – це динамічна система, яка постійно змінюється якісно і кількісно. Історично складену сукупність популяцій організмів, об’єднаних спільним біотопом, але без урахування існуючих між ними зв’язків, називають біотою.

Комплекс наземного біоценозу і екотопа називають біогеоценозом.

Трофічна структура екосистем основана на харчових потребах і життєвій стратегії учасників. Їх поділяють на три головні категорії: продуценти, консументи і редуценти.

Продуценти – це автотрофні організми, які синтезують органічні речовини з використанням зовнішніх джерел енергії (енергія сонця для фотосинтезуючих зелених рослин і прокаріотів або енергія окислювально-відновлюваних реакцій для прокаріотів-хемотрофів). Біомаса продуцентів становить первинну продукцію екосистем. Сумарна маса усіх продуцентів біосфери становить біля 95% маси усіх живих організмів.

Консументи – це гетеротрофні організми, які споживають живу біомасу автотрофів або гетеротрофів. Залежно від харчових потреб виділяють консументів першого, другого і вищих порядків. Консументи І порядку – гетеротрофи, які залежать від автотрофів, вживають у їжу біомасу продуцентів (рослиноїдні тварини: вівця, корова, заєць, товстолоб, гусінь). Консументи ІІ порядку – споживачі біомаси первинних консументів (вовк, ластівка). Третинні консументи - хижаки, які вживають у їжу вторинних консументів (вони присутні не у всіх типах екосистем). Особливий статус мають паразити і всеїдні гетеротрофи, до яких належить і людина. Залежно від уживаної їжі консументів поділяють на фітофагів (рослиноїдних), зоофагів (хижих), некрофагів (споживачів трупів), копрофагів (споживачів екскрементів). Всеїдні консументи можуть вживати їжу різноманітного походження. Наприклад, єнотовидна собака харчується тваринною, рослинною їжею, а в скрутних умовах може бути некро- і копрофагом.

Редуценти – це гетеротрофні або мікотрофні організми, які живляться мертвою органікою рослинного походження (сапрофаги), або напіврозкладеною органікою (детритофаги). Ці організми розкладають складні органічні сполуки до простих органічних і неорганічних. Редуцентами є бактерії та гриби. Аеробні редуценти відновлюють азот до молекулярного стану, сірку до сірководню. Анаеробні виробляють метан, водень, різні вуглецевмісні сполуки.

Послідовність трансформації речовини та енергії в межах екосистеми забезпечується наявністю трофічних ланцюгів. ^ Трофічний ланцюг – це ряд живих організмів, пов’язаних між собою трофічними зв’язками. Приклади ланцюгів живлення:

А)


планктонні водорості

планктонні тварини

рачки



риби



рибоїдні птахи і ссавці

Б)


рослини

комахи

комахоїдні птахи

хижі птахи




Кожний ланцюг має розгалуження і ускладнюється тим, що в нього включаються паразити і надпаразити. Так, ховрашок живиться рослинами, на ховрашках живуть блохи, у кишках яких живуть бактерії, у бактеріях – віруси.

Кожний ланцюг живлення вміщає, як правило, не більше 4-5 ланок, бо через втрати енергії загальна біомаса кожної наступної ланки приблизно у 10 разів менша попередньої. Цю закономірність називають правилом екологічної піраміди. У кожній наступній ланці зменшується і кількість особин. Якщо б було по-іншому, то хижаки, знищивши свої жертви, самі були б приречені на загибель. Між хижаками та їх жертвами встановлюється певна рівновага.


Біогеоценози

Біоценоз – це взаємопов’язана сукупність організмів, що заселяють певну ділянку середовища існування - біотоп, взаємозв’язаних в ланцюги живлення, впливаючи один на одного.

Біогеоценоз – це складна стійка саморегулююча природна система, що об’єднує біоценоз і біотоп. Всі біогеоценози можна поділити на три групи:


Біогеоценоз




природний агроценоз урбаноценоз


Природні характеризуються великою різноманітністю диких видів рослин і тварин. Ці ценози зустрічаються в різних ландшафтно-географічних зонах (тундри, лісотундри, тайги, змішаних і широколистих лісів, степів тощо) і тому досить різноманітні.

Друга група – сільські угруповання, або агроценози, характеризуються невеликими залишками дикої природи, значними територіями, які зайняті під культурні рослини, великою кількістю свійських тварин (видовий склад яких обмежений) і вирощуваних рослин.

Третя група – міські і промислові ценози, або урбаноценози, характеризуються великими скупченнями людей, порівняно невеликою площею штучно посаджених рослин, бідність фауни, нерідко забруднення навколишнього середовища викидами промисловості і транспорту.

До особливого типу біоценозів відносять космічні кораблі. Космічна біологія – наймолодша галузь біологічної науки, яка вивчає дію факторів космічного простору на земні організми. До завдання космічної біології входить також вивчення можливих позаземних форм життя. Розширення освоєння космосу ставить завдання створення

замкнених систем, які забезпечують існування людини у космічному просторі.


Лекція 12 Медико-біологічні основи паразитизму


Кількісна особливість живих організмів полягає в неперервному зв’язку з навколишнім середовищем – з живою та неживою природою. Біотичні зв’язки (між живими організмами) характеризуються більшою складністю і різноманіттям, але в основі їх лежать перш за все просторові і харчові відносини. Такі типи зв’язків об’єднують між собою різні компоненти біогеоценозів і антропобіогеоценозів.

Серед таких форм взаємовідносин різних видів, як симбіоз, квартиранство, коменсалізм, хижацтво і паразитизм, найбільше медичне значення має паразитизм.

Паразитизм (грец. parasitos – дармоїд) – представляє собою форму взаємовідносин між організмами різних видів, при якому один організм (паразит) використовує іншого (хазяїна) як джерело харчування і місце розташування, наносячи шкоду, але не знищуючи його.

Елементарна паразитарна система включає два компоненти: організм-паразит і організм-хазяїн. Для паразита організм хазяїна виконує такі функції:

  • місце проживання;

  • джерело живлення;

  • «захищає» паразита;

  • створює умови для розмноження;

  • регулює зв'язок між паразитом і середовищем проживання хазяїна.

Паразит зазвичай здійснює шкідливу дію на хазяїна, викликаючи захворювання. Таку властивість паразита визначають як патогенність (грец. pathos – страждання, genesis – розвиток). Форми, що не здатні викликати захворювання, називають непатогенними.

Людина, інвазована паразитами, може стати джерелом зараження не тільки оточуючих, але й самої себе. Таке явище отримало назву аутоінвазії. Повторне зараження людини паразитом, яким вона раніше інвазувалася і перехворіла, називається реінвазією.

Джерелом інвазії можуть бути носії паразитів – хворі тварини, людина. Наприклад, людина, хвора на аскаридоз, трихоцефальоз, дифілоботріоз або інший гельмінтоз, постійно виділяє в навколишнє середовище яйця. Люди, які перенесли амебіаз, лямбліоз, можуть виділяти назовні цисти дизентерійної амеби, лямблій і сприяти зараженню оточуючих.

Згідно з уніфікованою номенклатурою інвазійних хвороб, які позначаються за зоологічною назвою збудника, до родової назви паразита додається закінчення «аз» або «оз» (амеба – амебіаз, лейшманія – лейшманіоз, трихомонада – трихомоноз тощо).

Знання паразитів людини, їх біології та екології, вивчення шляхів передачі інвазії, впливу паразитів на людину, а також чутливості паразитів до різних чинників – все це необхідно для розроблення заходів боротьби з паразитарними хворобами.

Форми прояву паразитизму надзвичайно різноманітні. Не завжди паразитизм є єдиною формою існування організму, тому його поділяють на факультативний і облігатний.

Факультативні паразити (від лат. facultatis – можливість) звичайно вільно живуть у природі, але випадково потрапляють до організму іншого виду (хазяїна) і ведуть паразитичне існування (деякі круглі черви, хижі п’явки).

Облігатні (від лат. obligatus – обов’язковий), або справжні паразити – організми, для яких паразитний спосіб життя – обов’язкова форма існування.

Від справжніх паразитів слід відрізняти псевдопаразитів.

Псевдопаразити (від грец. ψεύδος – омана, вигадка) – це вільноживучі організми, які в разі випадкового проникнення до іншого організму деякий час там перебувають, іноді викликають кишкові розлади (тирогліфоїдні кліщі – шкідники зерна, сиру; личинки мух). Серед них є:

  • справжні, що дійсно перебувають в іншому організмі, виводяться з його фекаліями, де їх можна знайти (личинки хатньої мухи);

  • несправжні (удавані), що можуть випадково потрапити у фекалії, бути принесені, наприклад, на аналіз (мухи можуть відкласти на них яйця, а з них швидко вилуплюються личинки).

Буває, що паразити випадково потрапляють не до свого звичайного хазяїна, а до іншого, і продовжують в ньому жити; таких паразитів звуть ксенопаразитами (від грец. ξενίά – чужий), тобто чужопаразитами. Наприклад, аскариди деяких м’ясоїдних тварин можуть паразитувати й у людини.

Класифікація паразитів:

  1. Залежно від кількості ймовірних хазяїв:

  • евриксенні – ті, що мають широке коло хазяїнів (іксодові кліщі, комарі);

  • моноксенні – ті, що паразитують на хазяїні певного виду (кривоголовка, неозброєний ціп’як – у кишечнику людини, головна воша – на тілі людини);

  • стеноксенні – ті, що мають певний вид хазяї-на,але можуть паразитувати і на інших (коростяний кліщ людини й коня); серед них є звичайні – такі, що трапляються у певного хазяїна (собача блоха – у собаки, людська блоха – в людини), і випадкові – ті, що випадково потрапляють до невластивого їм хазяїна; наприклад, при проковтуванні блохи, зараженої цистециркоїдами, людина може стати хазяїном собачого ціп’яка – паразита собак і котів;

  • гетероксенні – ті, що проходять складні цикли розвитку за рахунок декількох хазяїв. Так, собачий кліщ проходить три стадії розвитку: личинка, німфа, імаго – і на кожній стадії має свого хазяїна.

  1. ^ За терміном паразитування:

  • тимчасові, пов’язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину вони проводять у вільному стані. Це п’явки, ґедзі, комарі тощо.

  • постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійний плазмодій, аскарида, коростяний свербун та ін. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит.

  1. За місцем локалізації:

  • ектопаразити:

  • зовнішніпаразити, що живуть на зовнішніх покривах (кровосисні комахи, блохи, воші);

  • шкірні – живуть у товщі шкірного покриву, а часто і на його поверхні (коростяний свербун);

  • порожнинні – живуть у порожнинах, що сполучаються із зовнішнім середовищем – у зовнішньому слуховому ході, у порожнині носа (личинки вольфартової мухи).




  • ендопаразити:

  • порожнинні – живуть у порожнинах тіла внутрішніх органів (аскарида, гострик, найпростіші);

  • тканинні – у м’язовій, нервовій тканинах (трихінела);

  • внутрішньоклітинні (в еритроцитах – малярійний плазмодій, джгутикові).


Дія паразита на хазяїна дуже різноманітна:

  1. механічна – пошкодження тканин за рахунок

прикріплення гачками, присмоктуванні присосками, щілинами); міхур ехінокока тисне на органи, порушує їх функціонування; паразити викликають закупорення кишечника великими розмірами або чисельністю (стьожак широкий, аскариди) та жовчних протоків і можуть стати причиною жовтяниці (печінкові сисуни);

  1. токсичну дію мають продукти життєдіяльності па-

разитів (малярійний плазмодій). Аскариди й анкілостоми виробляють речовини, які руйнують еритроцити. Токсична дія паразитів призводить до нападів гарячки (при малярії), недокрів’я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження працездатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку в дітей (при анкілостомозі);

  1. сприяння проникненню в тіло хазяїна інших хворо-

ботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди порушують цілісність стінок кишок, сприяють проникненню хвороботворних організмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають в організм хазяїна через укуси кровосисних комах, тобто є збудниками трансмісивних хвороб;

  1. Патогенна дія паразитичних черв’яків супроводжу-

ється алергічною реакцією організму, порушенням регулювальних систем хазяїна, зокрема, його нейрогуморальної системи. У хворого спостерігаються також втрата апетиту й ваги, безсоння, нудота, блювання тощо.

Дія паразитів на організм хазяїна залежить від інтенсивності інвазії.

Інтенсивність інвазії – це ступінь зараженості паразитом, яка оцінюється числом паразитів в організмі хазяїна.

^ Екстенсивність інвазії – характеризує поширеність паразитів і оцінюється відсотком зараженого населення.

Паразити характеризуються певною патогенністю і вірулентністю.

Патогенність – хвороботворність, здатність паразита викликати у хазяїна хворобу.

Вірулентність – властивості паразита, які визначають характер і силу його патогенності.


^ Сприятливість і резистентність організму хазяїна.

Вплив хазяїна на паразита спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення. Виділяють три групи реакцій відповіді організму хазяїна:

  • клітинну реакцію, що проявляється, наприклад, збільшенням розмірів клітин, де локалізуються паразити;

  • тканинну реакцію, що полягає у створенні навколо паразита сполучнотканинної капсули, яка певною мірою ізолює паразита від тканин хазяїна;

  • гуморальну реакцію, що є імунологічною і полягає у створенні в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени, які виробляє паразит. Найбільш гостро вона розвивається на личинковій стадії паразита, оскільки личинки дрібні й тісно контактують із тканинами хазяїна, а їх антигени мають більшу активність.

Імунні реакції хазяїна виникають у відповідь на дію антигенів двох різних типів: ті, що входять до складу організму паразита, і ті, що виділяються в навколишнє середовище.

Антигени першого типу, крім тих, що входять до складу покривів, звільняються тільки після загибелі паразитів. Антигени другого типу специфічні. Це компоненти слини кровосисних паразитів, ферменти, що продукуються різними залозами гельмінтів.

При багатьох паразитарних захворюваннях між хазяїном і паразитом встановлюються компромісні відносини: хазяїн адаптується до перебування в його організмі паразита створює імунітет, що перешкоджає виживанню личинок, які повторно потрапляють в організм хворого. Такий стан називають нестерильним імунітетом. Нестерильний імунітет запобігає посиленню ступеня інвазії: часто у випадку загибелі паразита виникають серйозні тканинні реакції, здатні призвести до смерті хазяїна. Прикладом таких реакцій є місцеві та загальні ускладнення після загибелі личинок філярій у лімфатичних вузлах і очах, а також цистицерків свинячого ціп’яка в головному мозку. Доки паразити живі, такі реакції взагалі не проявляються. Тому тривалий час система «паразит – хазяїн» залишається у рівновазі.

Різні фактори генетичної і негенетичної природи зумовлюють різну сприятливість організму хазяїна до паразита.

До негенетичних чинників належать вік, характер харчування, гормональний статус, супутні захворювання тощо. Наприклад, у дітей з порушеним білковим харчуванням важче перебігають амебіаз, стронгілоїдоз, а тропічна малярія, навпаки, – легше.

Важливе значення у сприятливості людини до паразитарних захворювань має її генетична конституція, наприклад, люди з групою крові ІІ (А) більш сприятливі до лямбліозу. Люди, в генотипі яких є ген серпоподібноклітинної анемії, практично несприятливі до малярії тощо.


^ Шляхи розселення і проникнення паразитів в організм хазяїна

Розселення паразитів може здійснюватися на різних стадіях їх життєвого циклу. Розселення у часі відбувається на стадіях спокою: розвиток призупиняється до того часу, поки не виникають сприятливі умови. У найпростіших це цисти, а в гельмінтів, зазвичай, яйця та інколи інкапсульовані личинки. Такі стадії дуже стійкі до змін навколишнього середовища. Наприклад, яйця аскариди можуть зберігати життєздатність до 7 років, а цисти дизентерійної амеби – до 7 місяців. При потраплянні на такій стадії до хазяїна переміщення останнього сприяє розселенню паразита (часто далеко за межі ареалу його початкового існування). Цисти, яйця й інкапсульовані личинки можуть також розноситися вітром, водою і тваринами – механічними переносниками. Так відбувається розширення ареалів паразитів, що не мають активних розселюючих стадій у циклі розвитку.

Багатьом паразитам властиві вільноіснуючі рухомі стадії, що сприяють розселенню. Крім цього, вони виконують функції пошуку нових хазяїв. Рухомий спосіб життя проміжних хазяїв підвищує ймовірність контактів з кінцевим хазяїном. Переміщення кінцевих хазяїв, у яких живуть статевозрілі паразити, забезпечує ефективне розсіювання цист, яєць і личинок паразитів на території ареалу.

^ Шляхи проникнення паразита в організм людини:

  • аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, наприклад, личинки сисунів;

  • водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою заковтуються циклопи – проміжні хазяї мікрофілярій ришти);

  • контактно-побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі);

  • статевий – таким шляхом передається піхвова тріхомонада;

  • трансплацентарний, коли паразит проникає з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);

  • гемотрансфузійний – при випадковому переливанні зараженої крові (малярійний плазмодій, трипаносома).

Способи зараження паразитами:

  • інокулятивний, коли переносник під час живлення кров’ю хазяїна вносить збудника інвазії в ранку разом зі своєю слиною (малярійний комар);

  • перкутанний, коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров’яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки);

  • контамінативний, коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад, збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавленні зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).

^ Механізми передачі паразита:

  • фекально-оральний – паразит на певній стадії

свого розвитку виводиться з фекаліями хазяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм хазяїна через рот немитими руками, забрудненою їжею (наприклад, такий механізм зараження цистами дизентерійної амеби);

  • трансмісивний – паразит передається через кровосисного переносника (наприклад, людина заражається малярним плазмодієм через укус комара роду Anopheles, трипаносомою– через укус мухи це-це).

Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специфічністю паразита.

^ Специфічність паразита може бути різною:

  • специфічні паразити людини викликають захворювання, що називаються антропонозними. Прикладами є малярія (збудник – малярійний плазмодій), ентеробіоз (збудник – гострик) та деякі інші;

  • більшість паразитів мають меншу специфічність, частіше зустрічаються у домашніх і диких тварин, але можуть уражати і людину. До таких паразитів належать печінковий сисун, стьожак, вольфартова муха та багато інших. Захворіння, що викликаються цими паразитами, називають зоонозними.





залишити коментар
Сторінка4/5
Дата конвертації28.10.2011
Розмір1.67 Mb.
ТипКурс лекцій, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5
плохо
  2
средне
  1
хорошо
  2
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх