Тема: Вступ. Ботаніка як наука; історія, розвиток, зв’язок її з іншими науками icon

Тема: Вступ. Ботаніка як наука; історія, розвиток, зв’язок її з іншими науками


7 чел. помогло.
Схожі
Тема: "Методика викладання іноземних мов як наука та її зв'язок з іншими науками"...
Методи дослідження та зв’язок з іншими науками галузь медичних знань...
Лекція №1 ( 2 год.) Тема: «Гідрологія як наука»...
Реферат на тему...
Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів астрономія...
Тема Лекція
План всиуп Пофесійні здібності та їх розвиток Висновки Список використаної літератури...
План Мікроекономіка як наука, етапи її становлення та взаємозв’язок з іншими науками...
Тема: Предмет та основні категорії педагогіки...
Тема: вступ в травматологію та ортопедію. Історія розвитку...
План випуску навчальної літератури для студентів вищих навчальних закладів на 2005 рік...
Розділи І теми програми Усього годин в тому числі: Лек...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
повернутися в початок

Відповідність


  1. Органоїди рослинної клітини – це ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


ІІ рівень Виконайте одне завдання


  1. Порівняйте між собою твірну і покривну тканини та заповніть таблицю:

Ознаки порівняння

Твірна тканина

Покривна тканина


Особливості будови


Розташування


Функції





  1. Знайдіть зайвий термін і поясніть, чому він зайвий : продих, сочевичка, продих, сочевичка, шкірка, судина, корок.


Термін ___________________ зайвий, тому що __________________

___________________________________________________________



  1. Наявність яких органел визначає забарвлення клітини?
ІІІ рівень Виконайте одне завдання

  1. Складіть схему “Зміни, які відбуваються весною з рослинами нашого регіону”

  2. Порівняйте між собою різні збільшувальні прилади.

  3. Дайте характеристику клітини рослинного організму.



^

ЛЕКЦІЯ № 2



на тему “Вегетативні органи рослин. Корінь, пагін, стебло”.


Питання до теми:


  1. Поняття про вегетативні органи та їхні системи.

  2. Корінь, форми і типи коренів, типи кореневих систем, їхні екологічні групи.

  3. Анатомічна будова кореня. Зони коренів, первинна та вторинна будови. Будова м’ясистих коренів.

  4. Метаморфози кореня.

  5. Функції і потужність коренів. Значення коренів у ґрунтоутворюючих процесах та житті людини.

  6. Пагін, зовнішня будова, типи, видозміни пагонів.

  7. Будова бруньки, ріст пагону.

  8. Стебло, морфологічна будова.


Як ми говорили вище, усі вищі рослини складаються з органів. Нижчі рослини побудовані примітивно і не мають органів. Їх тіло являє собою слань. Орган – це частина організму, що виконує певні функції і має відповідну будову.

Вегетативними органами рослина збільшує своє тіло, в них здійснюються основні життєві функції: фотосинтез, дихання, мінеральне живлення, водний обмін та ін.

Генеративні органи беруть участь у статевому розмноженні рослин. Корінь росте вниз (позитивний геотропізм), а стебло – вгору (негативний геотропізм). Стеблам властиві фототропізм, тому вони ростуть у напрямі до сонця, до світла. Головне стебло і корінь називаються основними органами.

Частина рослини з розміщеними на ній листками і бруньками називається пагоном, а частина рослини, де корінь переходить у стебло – кореневою шийкою. Вегетативним органам властива симетрія. Розрізняють органи асиметричні, моно симетричні і полісиметричні – радіальні. Через асиметричний орган – не можна провести жодної площини симетрії (кани валеріани).

Моно симетричний орган – одна площина поділяє на дві однакові половини (квітка гороху), через радіальні – дві або більше площин симетрії (квітка яблуні, айстри, ромашки).

Під час проростання насінини зародковий корінець розростається і заглиблюється в грунті. У дводольних рослин первинний корінь здебільшого зберігається все життя. Його основний стрижень називається головним коренем. Крім головного кореня, що утворюється з зародка насінника у багатьох рослин на стеблах, листах утворюються додаткові корені. Корінь росте своєю верхівкою. Кінчики головного, бічних і додаткових коренів прикриті чохликом, який захищає їх від механічних пошкоджень. Кореневі волоски є тільки в сухопутних рослин, у водяних рослин (рясок, жибурника) кінчики кореня прикриті ковпачками, які виконують функцію кореневих чохликів, за походженням вони є кореневою кишенькою, чим і відрізняється від чохлика. Таким чином відрізняють головний корінь, бічні (від головного), додаткові (від стебла).

Разом вони утворюють кореневу систему. Кореневі системи розрізняють: стержневі (характерні для дводольних рослин), мичкуваті (для однодольних рослин). У стрижневої кореневої системи – чітко видно головний корінь, а від нього відходять бічні та додаткові.

У мичкуватої кореневої системи – головний корінь припиняє свій ріст на ранніх етапах, а ростуть бічні та додаткові, головний корінь не помітний.

Стержневі корені поділяються на ниткоподібні, веретеноподібні, ріпчасті, гіллясті.

Ниткоподібні – у дводольних однорічних рослин.

Веретеноподібні потовщені – у моркви, петрушки; ріпчасті – у редьки, буряків; гіллясті – у яблуні, плодових культур.

Довжина кореня залежить від біологічних особливостей та віку рослин, умов середовища. У капусти коренева система проникає в грунт на глибину 1,5 м, в осоту польового – на 6 м, а у верблюжої колючки до 20 м.

Корені ростуть швидше, ніж надземна частина рослини. Загальна поверхня рослини їх більша за поверхню стебла і листів у кілька десятків разів.

Так, поверхня кореневої системи однієї рослини жита досягає 257 м2 і більше від поверхні наземної частини майже в 130 разів.

Функції кореня:

  1. Коренями рослина прикріплюється до субстрату.

  2. Вбирає воду й мінеральні речовини з грунту.

  3. Синтезуються і відкладаються органічні речовини.

  4. Виділяються не потрібні і шкідливі для організму речовини.

  5. Коренями рослини розмножуються

Частину грунту, що оточує корені, називається ризосферою. У ній мікроорганізмів більше, ніж у грунті, що далі від кореня, бо речовини, які виділяються коренями в процесі життєдіяльності, є поживою для бактерій.

Крім бактерій, у ризосфері різних рослин скупчуються також гриби та деякі інші організми.

При цьому гриби перебувають у тісному зв’язку з коренями рослин. Це співжиття кореня вищої рослини з гіфами грибів називається мікоризою. Воно корисне і для гриба і для вищої рослини.

Гриб живиться речовинами, що їх виділяє вища рослина, та відмерлими клітинами кореня, наприклад, кореневими волосками. Ці волоски біля кінчика кореня весь час наростають, а з протилежного боку поступово відмирають. Частини розкладаються грибами і бактеріями, які, таким чином відіграють роль санітарів грунту. Відкрив існування мікоризи в 1881 році вітчизняний вчений Ф.М. Каменський. Воду і мінеральні сілі рослини вбирають кореневими волосками. Коренева система вбирає воду завдяки різниці осмотичного тиску середовища і тургору в клітинах кореня. Чим більше тургорний тиск, тим енергійніше вбирається вода клітинами. З кореневих волосків вода надходить до клітини кореня і через пропускні клітини ендодерми – до провідних судин ксилеми. Трахеями і трахеїдами з кореня по стеблу вона йде до листків.

Видозміни коренів. Корені різних рослин, крім основних виконують інші функції. При цьому змінюється й форма цих коренів.

Розглянемо найголовніші видозміни:

Коренеплоди – стрижневий корінь потовщується і стає вмістилищем запасів поживних речовин (морква, буряк, редька, ріпа, петрушка). В утворенні коренеплоду бере участь, крім кореня, коренева шийка і нижня частина стебла. Відповідно, в коренеплоді розрізняють власне корінь, головку (стеблова частина). Коренеплід характерний для дворічних рослин. Окремі коренеплоди мають велике господарське значення. Так у коренеплоді цукрових буряків відкладається цукор, у коренеплоді моркви – каротин і т.д.

Коренебульби – жоржина, батат, птінка весняна, заяча капуста, залізняк бульбистий, в них потовщуються бічні або додаткові корені.

^ Повітряні корені – характерні для таких тропічних рослин, як бенгальські фікуси. Величезну крону цих рослин підтримують повітряні корені, що спускаються до землі від окремих гілок крони. Основна функція цих коренів – вбирати вологу з повітря. Часто вони виконують функцію ходульних коренів. Наприклад, повітряні корені кукурудзи, що утворюються в нижній частині стебла.

^ Ходульні корені – це додаткові корені, які відходять від стовбура до землі і вкорінюються. Основна їх функція – підтримувати крону дерева. Ці корені часто є у рослин тропіків, що ростуть у заболочених місцях річок. У таких рослин основна коренева система дуже слабко розвинута, а інколи і зовсім відмирає. Тоді всі функції виконують ходульні корені. Вони утворюються у епіфітних орхідей.

Дихальні, або вентиляційні корені бувають у рослин, що ростуть на болотах, де повітря має незначний доступ до підземних органів. У коренів цих рослин добре розвинута аеренхіма. Вони виносять на поверхню потовщені бульбовидні вирости – пневматофори, вкриті сечевичками, крізь які повітря проходить до повітряних порожнин кореня.

Корені-причіпки – утворюються у вищих рослин, які мають слабке стебло (плющ). Додаткові корені перетворюються в причіпки, якими рослина прикріплюється до стін будинків, стовбурів дерев. Вони піднімають стебло вгору, до світла.

^ Асиміляційні корені – це дрібні розгалуження кореня таких рослин, як водяний горіх, що мають у своїх клітинах хлорофіл і здатні до асиміляції. Повітряні корені напівпаразитів також містять хлорофіл і здатні до фотосинтезу (дзвінець).

Зони кореня.

На своєму протязі корінь має такі зони:

  1. Кінчик кореня, що складається з конусу наростання і кореневого чохлика.

  2. Зону найбільшого росту.

  3. Всисну зону, вкриту кореневими волосками.

  4. Провідну зону.

Кінчик кореня складається з клітин первинної утворювальної тканини (меристеми), частина з них перетворюється в постійні клітини кореня, а інші, що прилягають до кінця, перетворюються в клітини кореневого чохлика. Кореневий чохлик охороняє твірну тканину, захищає ніжну верхівку кореня від механічних пошкоджень, яких вона могла б зазнати через сильний тиск, що розвивається під час росту. Форма кореневого чохлика конусовидна.

Зовнішні клітини, більш старі, з розвиненими вакуолями, з підвищеним тургором, зазнають на собі найбільшого тиску через тертя об гострі частини грунту. Ці клітини у величезній кількості весь час збираються і відмирають, а їх місце безперестанно займають нові клітини, які утворюють з меристеми, внаслідок чого товща чохлика залишається незмінною.

Кореневий чохлик покриває конус наростання кореня. В ньому відбувається безперестанний поділ клітини твірної тканини, які дають початок усім клітинам кореня.

Трохи відступаючи від кінчика кореня (2-10 мм) міститься зона найбільш швидкого росту кореня, в якій відбувається збільшення розмірів клітин. Відступаючи ще далі від кінчика кореня, в клітинах відбувається диференціювання, в результаті якого утворюються тканини кореня.

Зона росту кореня переходить у всисну зону, з кореневими чохликами, ще одноклітинні вирости, які не відокремлюються перегородками від клітин. Всисна зона у коренів різних рослин має різну довжину. Кореневі волоски недовговічні, досягнувши свого повного розвитку, вони відмирають, а замість них ближче до кінця кореня з’являються нові. Таким чином, всисна зона кореня в міру його росту переміщується завдяки чому стає можливим використанням дедалі нових запасів води і поживних речовин. Довжина кореневих волосків різна. Кореневі волоски дають опору росту чому кореневі. З кореневих волосків вода і мінеральні речовини проникають в сусідні клітини й далі, аж до провідних судин, які містяться в центрі кореня.

Загальна довжина кореневих волосків, що являються за час життя рослин, величезна. Наприклад, загальна довжина коренів жита дорівнює приблизно відстані від Москви до Хабаровська.

Кількість кореневих волосків на 1 мм кореня гороху дорівнює приблизно 232, а кукурудзи – 425 м.

Здатність кореневої системи вбирати з грунту поживні речовини посилюється ще внаслідок того, що з кореневих волосків виділяються кислоти (яблучна, вугільна та ін.). Ці кислоти розчинюють багато нерозчинних у воді речовин, після чого вони проникають в рослину.

Реакція коренів кисла. Крім того корені проникаючи в розколені камені і там сприяють їх руйнуванню. Роз’їдання коренями гірських порід є одним з факторів їх вивітрювання. Провідна зона – проводить поживні речовини в рослину і тут відбувається утворення бічних коренів.

Внутрішня будова буває первинна і вторинна (поперечний розріз кореня). Первинна будова кореня характерна для всисної зони одно і дводольних рослин. У однодольних ця будова зберігається і в провідній зоні.

Розрізняють: епіблему, первинну кору, центральний циліндр. Епіблема – кладова тканина з кореневими волосками, це епідерміс. Первинна кора: екзодерма, мезодерма, ендодерма. Під ендодермою залягає центральний циліндр кореня, зовнішній шар якого складається з життєдіяльних клітин з тонкими клітинними оболонками. Цей шар називається пери циклом, або коренеродним шаром. З нього , звичайно, починається утворення бічних коренів, які потім проростають крізь первинну кору і виходять назовні. В центральному циліндрі розміщується провідна тканина, що складається з трахей (судин) і трахеїд, які утворюють первинну деревину (ксилему) і з ситоподібних трубок з супровідними клітинами, що утворюють первинний луб (флоему).

В корінні однодольних рослин зміни протягом життя дуже мізерні. Вони творяться до відмирання кореневих волосків, до повторення і здерев’яніння багатьох клітин кореня і до опробування зовнішніх шарів кори.

У дводольних рослин уже протягом першого року описана вище первинна будова кореня зазнає різних змін, а протягом наступних років корінь дуже потовщується. Тому що між ксилемою і флоемою з’являється смужка діяльного шару – камбію, який вкладає в середину кореня клітини, що перетворюються у вторинну деревину, а назовні клітини, що перетворюються у вторинний луб.

Елементи ксилеми і флоеми кореня надходять безпосередньо в стебло, це вони розміщуються не радіальними променями, а у вигляді судно-волокнистих пучків.

^ Пагін, будова, видозміни пагонів – однорічне утворення, на якому розміщенні бруньки і листки. Місце прикріплення листка на пагоні називається вузлом. Ділянку пагона між вузлами називають міжвузлям. Листки розміщуються на пагонах в певному порядку, не затиняючи одне одного.

Розміщення листів – спіральне або чергове (в одному вузлі один листок).

Супротивне розміщення листків – листки розміщуються парами (з одного вузла – два листка) – бузок, глуха крапива, гвоздика.

^ Кільцеве або мутовчасте – якщо з одного вузла виходить три і більше листків (хвощі, ялівець, вороняче око, підмаренник північний).

У рослин з прикореневими листками вони зібрані біля землі на стеблі з майже недорозвинутими міжвузлями (у кульбаби), а в перший рік вегетації у буряка, моркви.

Брунька – вкорочений пагін, у якого на зближених міжвузлях є зачатки листків. Бруньки бувають пазушні і верхівкові.

Розрізняють вегетативні (листкові) та генеративні (квіткові) бруньки. Квіткова – коротша і товща, а листкова – тонша і довша. По розміщенню, розміру, запаху бруньки можна визначити вид рослини. У тополі – бруньки клейкі, смолисті, загострені, у крушини – немає брунькових лусочок.

Розрізняють дерев’янисті і трав’янисті пагони.

Надземні і підземні пагони.

Видозміни надземних пагонів:

а) прямостоячі – ростуть вверх без опори – злакові

б) виткі – хміль, паслін, в’юнок польовий

в) лазячі – горох, плющ, виноград

г) повзучі – суниці, барвінок – з вузлів утворюються додаткові корені, якими ці рослини закріплюються на поверхні та укореняються.

д) припіднімаючі – тім’ян (чебрець), спориш .

е) стелючі – гарбузові, якщо немає опори.

До підземних пагонів належать:

    1. кореневище

    2. бульба

    3. цибулина


Підземні пагони виконують функцію запасання поживних речовин, від чого вони бувають м’ясисті і соковиті. Вони – для вегетативного розмноження.

Кореневище – зовні схожі на корінь, але на останньому немає листів, а на кореневищі є всі елементи пагона – видозмінені лискаті листки, бруньки, з яких виростає пагін, додаткові корені – із верхівкою і бокової бруньки кореневища весною розвиваються надземні пагони, розвиток їх проходить за рахунок поживних речовин, відкладених в кореневищі восени (кропива, ірис, касатка, пирій, конвалія, осоки, крушина) короткі, товсті, вузловаті.

Столон – у картоплі підземний пагін, на верхівці якого розвиваються бульби.

Бульба – верхівкове потовщення столону. Бульби мають укорочені міжвузля, хлорофілу немає, а виставлена на світло – зеленіє. В заглибленнях є бруньки – вічка, на верхівці бульби їх більше.

З листів в столони постійно відтікають органічні речовини – крохмаль, відкладається на верхівках. Верхівки столонів ростуть, збільшуються в розмірах і до осені перетворюються в бульби. Під пери дермою бульби картоплі знаходиться камбій, завдяки діленню якого бульба потовщується.

Бруньки, пробка, будова бульби переконує нас в тому, що бульба це видозмінений пагін, який росте під землею (хох латка, топінамбур).

Кореневища являють собою підземні пагони, які рідко повзуть по поверхні землі (наприклад у півників). Кореневища відрізняються від наземних пагонів своїм буруватим або темним кольором, відсутністю зелених листків, підземним способом життя. Наявність відсохлих листків у вигляді бурих лусочок, або гниючих черешків, або у вигляді рубців є відмінною ознакою кореневищ від кореня. Кореневище не має кореневого чохлика і кореневих волосків. На кореневищі розвиваються додаткові корені, а також верхівкова і пазушні бруньки.

Цибулина – внизу є укорочений пагін – донце, видозмінені листки – сухі, лусковидні, а внутрішні – білі, соковиті, м’ясисті з запасом цукру, є також брунька, розміщена в пазухах лусочок. Це видозмінениц пагін. Від донця вниз виходить мичкувата коренева система, а з бруньок – листя, квіткові стебла. Як і бульба – це орган вегетативного розмноження.

Розрізняють пагони видовжені і вкорочені (за літо 1-2 м досягає стебло у яблуні, тополі).

Вкорочені пагони із зближеними міжвузлями зустрічаються у тих самих рослин і досягають довжини всього кількох см, звичайно на цих пагонах розвиваються квіткові бруньки і плоди. Ось чому подібні пагони часто називаються плодушками.

Крім основної функції – тонкі стебла паразитної рослини повіліка втрачають хлорофіл. У певних місцях її стебла утворюються присоски, які своїми виростами проникають до провідних пучків рослини-хазяїна. Присосками вони беруть з рослини-хазяїна готові поживні речовини.

У кактусів і кактусоподібних, молочаїв тропічних країн потовщені м’ясисті стебла і виконують функцію листків. У тканинах стебла утворюються значні запаси води. Листки кактусів перетворилися в колючки. Це сукуленти. У винограду, гарбуза, кавуна, огірків вирости стебла утворюють вусики, якими рослини прикріплюються до різних предметів або рослин з міцним стеблом.

Кладодії являють собою видозміни пагонів і відіграють роль листків, вони розвиваються у рослин, які ростуть при нестачі вологи і виростили справжні зелені листки. Кладодії виростають то у формі зелених пластивчастих придатків (плишачий терен), то у формі зелених голчастих гілочок (спаржа). Коли кладії виростають у формі листків, їх називають філокладіями.

Колючки – груші, гльоду, які розвиваються з напушних бруньок – також видозмінені гілки.

Стебло – багаторічне утворення, на ньому розміщуються листки, бруньки, квітки, плоди, насіння. З’єднує корінь і листя, по ньому пересуваються вода, розчинені мінеральні солі і органічні речовини. У стеблі часто відкладаються запаси поживних речовин. Стебло являється органом вегетативного розмноження рослин. Видозміни стебла є органами захисту, асиміляції.

Ріст рослин супроводиться їх розгалуженням. Найбільш поширені три типи галуження: дихотомічне, моноподіальне, симподіальне. Дихотомічне галуження в виявляється в тому, що точка росту ділиться на дві і ріст відбувається в двох напрямках, тобто утворюється дві рівнозначні гілки. Через якийсь час точка росту цих гілок знову ділиться і т. д. Дихотомічне галуження властиве водоростям, мохам, плавунам.

Моноподіальне – це таке галуження, коли головний пагін весь час росте з верхівкової бруньки, а бічні – з бічних. Воно характерне для ялини, сосни, модрини.

^ Симподіальне галуження – виникає з дихотомічного або моноподіального (береза, верба, в’яз, липа та інш.) У цьому випадку з верхівкової бруньки головна вісь розвивається протягом короткого часу. Потім головна брунька відстає в рості, або зовсім відмирає, а ріст головної осі продовжує бічна брунька. Через певний час і ця брунька відмирає, поступаючись місцем перед іншою бічною брунькою. В результаті такого росту головна вісь складається з кількох частин, як ламана лінія.

Форма стебла – найпоширеніша – циліндрична. У поперечному розрізі стебло буває округле ( у берези, дуба, сосни) тригранне ( у осокових) чотиригранне ( у губоцвітніх – глухої кропиви, м’яти, багатогранне (кактуси), сплюснуте (зігокактус). Безлисту частину стебла, на якій розвивається квітка або суцвіття називається стрілкою (цибулі, кульбаби).

За будовою стебла всіх рослин поділяють на дерева, кущі, трави. У трав часто стебло соковите, м’яке, зелене. Звичайно воно росте протягом одного періоду вегетації. В однорічних рослин стебло часто засихає до закінчення вегетаційного періоду. У багаторічних з похолоданням наземні частини гинуть, а підземні – кореневища, цибулини, бульби перезимовують.

У дерев і кущів стебла здерев’янілі. У дерев добре розвинений стовбур, верхня частина його розгалужується в більш менш розвинуту крону. У кущів стебла також міцні, здерев’янілі, галузяться від основи, утворюючи 3-15 однакових стебел (ліщина, калина).

За тривалістю життя рослини поділяються на однорічні і багаторічні, 2-річні.

1-річні рослини починають свій розвиток з насіння. Протягом літа в них утворюються квітка, плоди, до зими вегетативні органи відмирають. (це хлібні злаки).

^ 2-річні рослини – повний цикл розвитку відбувається за 2 роки. У перший – з насіння виростають часто м’ясистий корінь, укорочене стебло, листя вегетативне. Протягом другого року вегетації виростає розвинуте стебло з квітками і плодами ( морква, буряк, цибуля, капуста).

^ До багаторічних належить переважна більшість видів рослин світу. До них належать трави, кущі. Вони живуть десятки, сотні, а часом і тисячі років.

За свій вік вони багато цвітуть і плодоносять. Для повного циклу розвитку (від насіння до насіння) 1-річним, ефемерним (з короткими вегетаційними періодами) рослинам потрібно 25-30 днів.

Багаторічні трави відмирають на 5-30-му році життя, кущі живуть 25-100 років. Найбільш довгорічні дерева.

Липа – 1000 р., ялина – 1200 р., дуб – 1200 р., кедр – 3000 р., секвойя – 4000 р.

Розміри стебла – у вульфії безкореневої, що росте в стоячих водоймах України довжина стебла не більше 2 мм.

У дуба – 40 м, у ясена звичайного – 35 м, австралійський евкаліпт 155 м, діаметр – 10.

Товщина стовбура африканського баобаба досягає 12 м.

Стебло – це основний орган рослини, що росте вгору своєю верхівкою та міжвузлям і несе на собі листки, бруньки, квітки і плоди.

Оскільки стебло є осьовий орган, то і будова його як усередині, так і зовні звичайно буває радіальна, ріст його необмежений за винятком деяких його видозмін (вкорочені стебла, колючки, вусики).

Стебло – орган для проведення води і поживних речовин – це ланка що зв’язує кореневу систему з листками. Розгалуження стебел сприяє збільшенню листкової поверхні. Часто стебла служать для відкладання запасів поживних речовин, а іноді і для вегетативного розмноження.

Однорічні ефемери – (від грецького слова “ефемерас” – швидкоплинний) – весняна крупка, мокрець, тонконіг, бородавник.

^ Багаторічні рослини весняні -ефемерні, швидко відцвітають, як наприклад, цибулинні рослини – підсніжники, тюльпани, а також рослини з бульбами – жовта-пшінка, ряст, кореневищні анемони.


^ Вегетативні органи рослин.


Тести

І рівень. Виконайте завдання. Зарисуйте повздовжній розріз кореня.

1. зробіть підписи до позначень на малюнку.


______________________________________

______________________________________

______________________________________




Скачати 1,64 Mb.
залишити коментар
Сторінка2/8
Дата конвертації28.09.2011
Розмір1,64 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
хорошо
  3
отлично
  8
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх