Книга: Відходи виробництва icon

Книга: Відходи виробництва


1 чел. помогло.
Схожі
Розглянуто пріоритетні правові та нормативні документи...
Аналіз регуляторного впливу проекту постанови Кабінету Міністрів України...
План. Типии виробництва. Організація непоточного виробництва організація поточного виробництва...
План Сутнісна характеристика...
Аналіз ефективності виробництва. Е...
План Суть витрат виробництва, економічні та бухгалтерські витрати...
План Міжнародне кооперування виробництва...
План Міжнародне кооперування виробництва...
Економічний аналіз...
«Значення хімії у розв’язанні сировинної проблеми»...
Заняття
Лекція План



страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Книга: Відходи виробництва...



 

 

Савицький В.М., Хільчевський В.К., Чунарьов О.В., Яцюк М.В.

 

С13

Відходи виробництва і споживання та їх вплив на ґрунти і природні води : Навчальний посібник / За ред. В.К. Хільчевського. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. – 152 с.

 

ISBN 966-594-915-2

 

Викладено основні відомості про утворення, накопичення та зберігання відходів виробництва і споживання промислового і комунально-побутового походження, їх специфічні властивості, вплив на різні компоненти довкілля, функціонування екосистем, здоров'я населення. Наведено дані про динаміку обсягів утворення зазначених відходів за останні десятиріччя, висвітлено проблеми їх утилізації та використання як вторинної сировини, методи запобігання негативному впливу на земельні та водні ресурси. Розглянуто пріоритетні правові та нормативні документи, що регламентують діяльність загальнодержавних та інших спеціалізованих структур у сфері поводження з відходами.

 

 

 

 

УДК (628.515)(075.8)

ББК 26.22я73

 

 

ПЕРЕДМОВА

Україна належить до країн з високим рівнем розвитку енергетично-промислового комплексу, сільського господарства, сфери споживання різноманітної продукції промислового й аграрного походження. Щороку в господарський обіг в Україні залучається понад 1 млрд т природних речовин. Це сировина і продукція гірничодобувної промисловості, виробництва будівельних матеріалів, сільського та лісового господарства, виробництва мінеральних добрив, целюлозно-паперової і нафтопереробної промисловості тощо. За існуючих обсягів первинного ресурсоспоживання і високої концентрації промисловості, для більшості галузей якої є характерними багатотоннажні технологічні процеси, утворюється величезна кількість залишкових продуктів як виробництва – технологічних відходів, так і споживання – побутових відходів.

Накопичення подібних продуктів у місцях їх утворення і наступного зберігання спричиняє значні екологічні ризики для довкілля, особливо для таких його складових атмосферне повітря, як поверхневі і підземні природні води, ґрунти, рослинний покрив тощо.

На географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка ознайомлення з проблемами, пов'язаними з утворенням і накопиченням промислових і побутових відходів, їх негативним впливом на довкілля в цілому і природні води суходолу зокрема, напрямами і способами екологічно обґрунтованого і безпечного зберігання та утилізації цих відходів, запобіганням чи зменшенням їх впливу на різні природні об'єкти, має за мету поглиблення та конкретизацію знань, які отримують студенти кафедри гідрології та гідроекології при вивченні курсів "Водопостачання і водовідведення", "Вплив промислових відходів на довкілля", "Утилізація техногенних відходів та охорона вод", "Правові аспекти природо- і водокористування", інших екологічно орієнтованих навчальних дисциплін, а також студенти кафедр фізичної географії та геоекології, географії України, палеогеографії та геоморфології при вивченні курсу "Основи гідроекології", у кожному з яких розглядаються ті чи інші аспекти оцінки якісного стану природних вод, джерела їх забруднення, питання охорони різноманітних водних об'єктів від забруднення і виснаження.

В основу навчального посібника покладено вибрані лекційні матеріали зазначених навчальних курсів, методичні вказівки до відповідних практичних робіт, а також досвід і результати робіт, отримані авторами при виконанні держбюджетної і госпдоговірної тематики, присвяченої дослідженням таких специфічних відходів, як осади стічних вод, що утворюються на спорудах біологічної очистки стічних вод загальноміських каналізаційних мереж.

Посібник може бути використаний при викладанні дисциплін екологічного спрямування, в яких розглядаються найбільш актуальні аспекти раціонального використання, охорони та відновлення природних ресурсів, поліпшення екологічного стану багатьох об'єктів довкілля, зокрема природних вод.

Посібник розроблений на кафедрі гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка кандидатом хімічних наук, доцентом В.М. Савицьким, доктором географічних наук, професором, завідувачем кафедри В.К. Хільчевським та аспірантом кафедри О.В. Чунарьовим.





 

 

 

ВСТУП

Погіршення екологічного стану довкілля в Україні є на сьогодні однією з найгостріших соціально-економічних проблем, що прямо чи опосередковано стосуються кожної людини. У сучасних умовах вона стала предметом особливої уваги органів влади на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, громадських рухів та засобів масової інформації.

Формування засад державної екологічної політики України як незалежної держави, розвиток цієї політики в останнє десятиріччя відбувалися з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в українському суспільстві та фактичного стану її господарського комплексу, який у кінці минулого і на початку нинішнього століття все ще перебував у глибокій кризі. Тривалий час економіка України будувалася централізовано з величезними структурними диспропорціями. Малоефективна економічна система створювала умови для нераціонального використання практично всіх сировинних речовин і матеріалів, надмірного споживання енергії, не визнавала реальної вартості більшості природних ресурсів, слабко заохочувала до їх збереження та ощадливого використання. Диспропорції в розміщенні продуктивних сил і засобів виробництва протягом тривалого часу за умов командно-адміністративної системи призвели до того, що рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні і донині перевищує аналогічний показник у розвинених європейських країнах у 4–5 разів. У промисловому секторі значна частка виробництва припадає на гірничодобувні, металургійні, хімічні підприємства-гіганти. Використання в багатьох випадках застарілих технологій та обладнання, украй висока концентрація потенційно небезпечних промислових об'єктів в окремих регіонах, велике спрацювання технічних фондів підприємств зумовлюють високу ймовірність критичного забруднення різних об'єктів довкілля з непередбачуваними для нього наслідками.

За часів радянської влади кожного року економіка України споживала 1,3–1,5 млрд т сировинних матеріалів. Значна частина їх поверталася в довкілля у вигляді різноманітних відходів. На 1991 р. в Україні було накопичено близько 17 млрд т відходів, розміщених на території в 53 тис. га. Більшість відходів акумулювалася в Дніпропетровському і Донецькому регіонах. Не вирішувалися проблеми з токсичними відходами, яких було накопичено в Донецькій області 2,7 млн т, у Дніпропетровській – 3,2 млн т, у Кіровоградській – 1,3 млн т та в Миколаївській – 1,7 млн т. Горіння териконів, пилоутворення над поверхнями шламо- і хвостосховищ, вимивання шкідливих речовин із цих об'єктів за рахунок атмосферних опадів і наступне находження їх у водні об'єкти, підвищення мінералізації і погіршення хімічного складу підземних вод унаслідок утворення та інфільтрації водних розчинів різноманітних шкідливих сполук на полігонах твердих побутових відходів, сміттєзвалищах, хвосто-, селе-, і шламонакопичувачах згубно діють на всі компоненти навколишнього природного середовища. Спотворюються природні ландшафти, погіршуються якість природних вод, що використовуються для питного водопостачання, та стан земельних ресурсів, спостерігається погіршення здоров'я людей.

У 90-х роках минулого сторіччя питоме навантаження твердими відходами території багатьох регіонів України, насамперед у промисловому Придніпров'ї і Донбасі, досягало 8–18 тис. т/км2. У середньому по Україні утворення і накопичення гірничопромислових відходів у цей період становило близько 3 тис. т/км2.

Хоча загальний антропогенний тиск на довкілля останніми роками має тенденцію до зменшення, рівень техногенного впливу на нього залишається високим, а екологічна ситуація є близькою до кризової: понад чверть скидів стічних вод у поверхневі та підземні водні об'єкти України залишаються забрудненими, п'ята частина шкідливих речовин, що викидаються зі стаціонарних джерел, надходить у вигляді газів і аерозолів безпосередньо в атмосферу, майже дві третини утворюваних твердих і рідких відходів потрапляють у довкілля. Це зумовило постійне збільшення загального обсягу накопичених відходів, який на 2005 р. зріс майже вдвічі порівняно з 1991 р. і досяг 30 млрд т.

За даними Держкомстату України, на початку 2000-х років у навколишнє природне середовище щорічно надходило від 60 до 100 млн т шкідливих речовин (у вигляді індивідуальних сполук та у складі різних відходів). При цьому у сховищах організованого складування зберігалося майже 3 млрд т токсичних, тобто особливо небезпечних промислових відходів.

Так, у 2001–2002 рр. в атмосферне повітря, водне середовище, ґрунти України потрапляло близько 60 млн т шкідливих речовин (щороку), з яких понад три чверті припадало на токсичні відходи промислового та іншого походження. У розрахунку на 1 км2 території країни у 2002 р. в повітря потрапило понад 10 т шкідливих речовин, а кількість токсичних відходів, що надійшли на цю одиницю площі, становила в середньому 4,7 тис. т. Як зазначалося вище, такі показники значно перевищують відповідні величини в розвинених країнах Європи.

У середині і наприкінці 90-х років минулого століття на підставі аналізу причин, що призвели до складної екологічної ситуації в Україні за умов трансформації політичної системи держави, переходу до ринкової економіки та глибокої економічної кризи, було практично завершено формування основ сучасної екологічної політики, яка цілком відповідає внутрішнім потребам суспільства і перебуває в руслі загальноєвропейського природоохоронного процесу. Головні принципи такої політики закріплені відповідними статтями Конституції України (1996), рядом прийнятих протягом 1991–2000 рр. законів України і відображено в програмному документі "Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", ухваленому Постановою Верховної Ради України № 188/98-ВР від 5 березня 1998 р. У сфері поводження з відходами основоположними документами, що визначають стратегію відповідної державної природоохоронної політики, є Закон України "Про відходи" (1998) та Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами" (2000). Ці документи враховують міжнародні тенденції до інтеграції зусиль, спрямованих на мінімізацію потоків відходів, і забезпечують створення на державному рівні нормативно-технічне, економічне, науково-методичне та організаційно-інформаційне підґрунтя для ефективного та екологічно обґрунтованого функціонування практично всіх цільових організацій і структур у сфері поводження з відходами.

Уперше розроблено та затверджено цілісну програму і відповідні практичні заходи, спрямовані на запобігання накопиченню в Україні токсичних відходів, обмеження їх шкідливого впливу на довкілля і здоров'я людини. Основними пріоритетами при цьому визначено скорочення обсягів накопичених відходів, обмеження їх подальшого утворення, переробку та екологічно безпечне видалення або ефективну екологічно обґрунтовану утилізацію різних відходів як вторинної сировини. Необхідні для цього практичні заходи мають базуватися на реальних можливостях держави, конкретних галузей промисловості, окремих підприємств. Здійснення зазначених заходів започатковує в Україні цивілізовану інфраструктуру поводження з відходами, особливо токсичними, на всіх стадіях їх функціонального циклу, що, безумовно, суттєво поліпшить стан різних об'єктів довкілля в місцях утворення відходів, їх концентрованого чи розсіяного накопичення та організованої чи стихійної локалізації.

^ 1. УТВОРЕННЯ ТА НАКОПИЧЕННЯ ВІДХОДІВ

Згідно із Законом України "Про відходи" до зазначених утворень належать будь-які речовини, матеріали і предмети, що виникають у процесі діяльності людини і людського суспільства і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Винятком із зазначеної категорії речовин є невловлювані газоподібні речовини, що викидаються безпосередньо в повітря, наприклад, диоксиди вуглецю та азоту, аерозольні димові частки, а також речовини, в основному розчинні, що скидаються із стічними водами у водні об'єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування).

У цілому стосовно відходів виробництва чи споживання за сучасних підходів мову слід вести, насамперед, про тверді відходи, хоча під цією назвою як у міжнародній, так і у вітчизняній практиці мається на увазі не тільки власне тверді речовини, але також речовини смоло-, пасто-, емульсієво- і суспензієво- та рідкого і пилоподібного фізичного стану.

^ 1.1. Загальна характеристика відходів

Відходи, які утворюються внаслідок виробничої діяльності, називаються техногенними. Відходи, що утворюються у сфері споживання людини, належать до побутових. До основних категорій зазначених відходів за джерелами їх утворення відносять:

Ø     залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворюються при виробництві різноманітної продукції, виконанні робіт, наданні послуг і які повністю або частково втратили вихідні споживчі якості;

Ø     розкривні породи та мінеральні залишки, які утворюються при видобуванні та збагаченні корисних копалин;

Ø     речовини та їх суміші, що утворюються в термічних, хімічних та інших процесах і які не є метою даного виробництва (шлаки, зола, кубові залишки, шлами тощо);

Ø     матеріали і продукти, забруднені небезпечними речовинами, а також неідентифікована продукція, наприклад, залишки неідентифікованих добрив і отрутохімікатів, що тривалий (понаднормативний) час зберігалися в неналежних умовах у сфері сільськогосподарського виробництва;

Ø     залишки сільськогосподарського виробництва, а також залишки від виготовлення продуктів харчування;

Ø     осади стічних вод очисних споруд;

Ø     відходи переробки деревини (тирса, стружка, кора тощо);

Ø     тверді побутові відходи (макулатура, склобій, лом чорних і кольорових металів, відпрацьовані нафтопродукти, текстильні відходи, горіла земля);

Ø     вироби, матеріали, товари і предмети широкого вжитку, які втратили свої споживчі якості, використані пакувальні матеріали тощо.

Серед зазначених та деяких інших відходів виробництва і споживання особливе місце належить радіоактивним відходам і забрудненим радіонуклідами речовинам і матеріалам. Унаслідок високого ступеня небезпеки таких утворень для довкілля і людини їх, як правило, виділяють в окрему групу відходів, поводження з якими регулюється спеціальними нормативними актами.

Відповідно до сучасних вимог відходи виробництва і споживання класифікуються за подвійним принципом, а саме: групуванням відходів за однорідними виробничими технологічними процесами, тобто за галузевою структурою їх утворення, або віднесенням тих чи інших відходів до інтегрованих угруповань, коли вони є наскрізними (однорідними) для різних видів господарської діяльності, тобто за видовою структурою їх утворення. В останньому випадку до основних видів відходів відносять:

Ø     розкривні, шахтні та інші гірські породи;

Ø     відходи збагачення (сепарації) мінеральної сировини та палива;

Ø     відходи хімічно-металургійної переробки різних речовин;

Ø     відходи енергетики (золошлаки), відходи атомної енергетики (відпрацьовані паливні елементи, крап тощо);

Ø     відходи переробки сільськогосподарської сировини (жом, дефекат, меляса тощо);

Ø     відходи і лом чорних і кольорових металів, машини, механізми, устаткування та їх комплектуючі, що відпрацювали свій термін експлуатації;

Ø     відходи особистого споживання (тверді побутові відходи, макулатура, ганчір'я , скло, пластмаса, харчові залишки тощо).

Такий підхід до класифікації відходів в цілому відповідає європейській практиці, гармонізується з відповідними групуваннями відходів в європейському "Переліку відходів", прийнятому рішенням спеціалізованих органів Європейського співтовариства у сфері поводження з відходами (Commision Decisiоn 2001/118/ ЕС від 16.01.01). При цьому зберігаються особливості національної системи обліку та поводження з відходами, забезпечується відтворення їх специфічної номенклатури та назв.

Згідно з сучасними підходами перелік відходів і принципи їх класифікації за структурою, ієрархією та системою кодування є відкритими. Передбачається, що вони будуть періодично переглядатися та підлягати доповненням чи змінам відповідно до аналізу вітчизняного і міжнародного, передусім європейського, досвіду і практики у сфері поводження з відходами.

Найгострішою проблемою у цій сфері є організація і практичне здійснення діяльності, пов'язаної зі зменшенням обсягів утворення, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, знешкодженням, видаленням чи захороненням та екологічно обґрунтованою утилізацією так званих небезпечних (або токсичних) відходів. До них належать відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (Закон України "Про відходи"). Такі відходи характеризуються специфічними водно-фізичними, хімічними, санітарно-бактеріологічними та іншими властивостями. Запобігання чи зменшення їх негативного впливу на довкілля, спеціалізована утилізація чи повне знешкодження потребує вдосконалення існуючих або розробки нових цільових технологій, створення спеціальних підприємств. До зазначених відходів слід віднести насамперед ртутевмісні матеріали, шлами гальванічних виробництв, лігнін, фосфогіпс, більшість відходів різноманітних хімічних виробництв, тверді побутові відходи, осади стічних вод, органічні відходи тваринництва тощо. У зв'язку з цим юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з поводженням із небезпечними й особливо небезпечними відходами, мають забезпечувати належний захист довкілля та людей від їх шкідливого впливу. За ступенем цього впливу всі небезпечні відходи поділяються на класи і підлягають об'єктивному обліку щодо утворення, обсягів накопичення і зберігання та реальної або потенційно можливої утилізації. Клас небезпеки відходів визначається їх виробником на підставі відповідних нормативно-правових документів, які затверджуються уповноваженими органами виконавчої влади. На даний час найчастіше використовується давно розроблена і загальновизнана 4-ступенева класифікація токсичних відходів за класами небезпеки:

Ø     I-й клас – надзвичайно небезпечні;

Ø     II-й клас – високонебезпечні;

Ø     III-й клас – небезпечні;

Ø     IV-й клас – помірно небезпечні токсичні відходи.

В основу даної класифікації покладені різноманітні показники (фізичні, фізико-хімічні, мікробіологічні, санітарно-бактеріологічні), які характеризують вміст і реальний ступінь небезпеки для живих організмів конкретних хімічних речовин, наявність та характер бактеріальних спільнот, інші шкідливі властивості відходів, що можуть призвести до того чи іншого рівня забруднення ними різних об'єктів довкілля, з якими вони безпосередньо чи опосередковано контактують. При цьому величина і можливий характер забруднення зазначених об'єктів залежать від міграційних властивостей, токсичності, здатності викликати віддалені наслідки окремих складових відходів, які лімітуються так званими показниками шкідливості. Останні мають статус нормативів – ГДК (гранично допустима концентрація) чи ОДР (орієнтовно допустима концентрація) і встановлюються за санітарно-гігієнічними проявами, а саме: санітарно-токсикологічними (с.-т.), загально-санітарними (заг.), органолептичними (орг.) з індексами зап. – запах, забарвл. – забарвлення, піна – утворення піни, наприклад при контакті з водою, пл. – плівки на водній поверхні, присм. – надання воді небажаного присмаку.

У той же час найновіші концептуальні підходи до обліку, контролю і поводження з відходами часто вимагають більш чіткого і обґрунтованого ранжування зазначених утворень за ступенем можливого негативного впливу на довкілля і людину. Це зумовлює постійну необхідність деталізації і уточнення визначення класів небезпеки різноманітних відходів відповідно до прямих вимог Закону України "Про відходи".

Як відомо, кожна речовина має цілком індивідуальні фізико-хімічні та біологічні властивості, які зумовлюють механізми та напрямки її взаємодії з іншими речовинами та вплив на живі організми і їх спільноти. Таким чином, визначальними компонентами екологічної безпеки в загальному розумінні слід вважати фізичну, хімічну та біологічну безпечність кожної речовини, що надходить у довкілля, щодо її впливу на нормальне функціонування різноманітних екосистем. Для відходів, що, як правило, є складними сумішами різних речовин, головними ознаками безпечності (небезпечності) для довкілля і людини має бути їх токсикологічна (хімічна), радіаційна і біологічна безпечність (небезпечність), оскільки саме поєднання цих характеристичних особливостей (різних за походженням відходів) дає змогу всебічно оцінити їх інтегральну екологічну безпечність чи, навпаки, небезпечність.

Як зазначено вище, за традиційними підходами потенційна небезпечність промислових чи побутових відходів, тобто класи їх небезпеки визначаються (згідно з ДСанПіН 2.2.7.029-99 "Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення класу їх небезпеки для здоров'я населення") шляхом розрахунків індексів токсичності (Кі) кожного хімічного елемента чи окремої речовини – складових того чи іншого відходу. Зважаючи на те, що значна частина утворюваних та накопичуваних відходів має прямий контакт з різними об'єктами навколишнього середовища, при розрахунках Кі враховують ГДК кожного токсичного компонента конкретного відходу, його потенційну летальну дозу (за значеннями логарифма ЛД50) та ГДК цього компонента, встановлену для ґрунту, води, рослини, продуктів урожаю. Однак, оскільки відходи є сумішами хімічних речовин з різною будовою і відповідно з різними хімічними та токсикологічними властивостями, які зумовлюють зону хронічної та біологічної дії і можуть свідчити про кумулятивні властивості цих речовин, при розрахунках Кі необхідно враховувати коефіцієнти їх кумуляції (Ккум).

За останніми методичними розробками Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України [2] необхідність застосування такого коефіцієнта зумовлена тим, що більшість відходів при потраплянні у ґрунт (на полігонах відходів, звалищах, місцях неорганізованого складування), а потім у воду мають пролонгований характер дії на рівні малих доз, а транслокація хімічних речовин, що входять до складу будь-якого відходу, у рослини і суміжні середовища може супроводжуватися кумулятивними ефектами. Крім того, при визначенні сумарного значення Кі, за яким оцінюється клас небезпеки, повинні додаватися лише Кі інгредієнтів з односпрямованою патогенетичною дією, а не всі розраховані Кі хімічних речовин (як це робилося за традиційним підходом).

Як відомо, відходи цілого ряду виробництв, які концентруються у великих кількостях на обмежених ділянках (у хвостосховищах, шламонакопичувачах, золовідвалах, відвалах гірничих порід) можна віднести до так званих техногенно-підсилених джерел природного радіаційного опромінення. Такі відходи утворюються на підприємствах гірничодобувної, переробної, енергетичної, металургійної промисловості і характеризуються досить високими рівнями іонізуючого (радіаційного) випромінювання (100–400 мкР/год). Це призводить до зміни радіаційних параметрів довкілля і, як наслідок, до додаткового опромінення населення, яке проживає в зонах впливу накопичень зазначених відходів. Тому при визначенні кінцевого класу небезпеки багатьох відходів важливою компонентою є їх оцінка за радіаційними показниками.

Необхідною складовою інтегральної оцінки відходів при визначенні класів їх небезпеки є також біологічна компонента. Відходи сільськогосподарського виробництва, картонно-паперових підприємств, шкіряно-взуттєвого виробництва, харчової та переробної промисловості можуть становити небезпеку за біологічними ознаками. Особливо небезпечним є осади стічних вод, відходи тваринництва. Критерії оцінки відходів за біологічними показниками (форми та індекси кишкової палички, патогенні мікроорганізми, віруси, найпростіші, наявність та життєздатність яєць геогельмінтів) мають бути враховані при визначенні потенційної небезпечності таких відходів. Оцінка біологічної складової при визначенні класу небезпеки може здійснюватися за шкалою, наведеною в табл. 1.1.

 




залишити коментар
Сторінка1/11
Дата конвертації28.09.2011
Розмір2,3 Mb.
ТипКнига, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх