С. З. Булик-Верхола, М. В. Гнатюк, Н.І. Голубінка, Н. З. Дрівко, З. Й. Куньч icon

С. З. Булик-Верхола, М. В. Гнатюк, Н.І. Голубінка, Н. З. Дрівко, З. Й. Куньч


1 чел. помогло.
Схожі
1   2   3   4   5   6   7   8   9
повернутися в початок

ІІІ. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ТЕРМІНОЛОГІЇ



Вивчення термінології, усвідомлення її

комунікативної й інформаційної значущості… –

обов’язковий компонент професійної

і загальномовної культури фахівців.

Руслан Кацавець


Сучасна українська термінологія – це відносно стабільна і закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває у стані безперервного руху і поступового вдосконалення. Розвиток термінології зумовлений факторами суспільно-політичного, фахового та мовного характеру.

У мовознавчій літературі знаходимо два погляди на місце термінології в структурі сучасної української мови: більшість учених розглядає терміно­логію як підсистему загальнолітературної мови, інші науковці вважають термінологію, як і діалектну лексику, жаргони, різновидом української мови, що належить до пасивної лексики, оскільки значна частина термінів не є загальним надбанням, а функціонує у вузьких спеціальних сферах.

Історія формування наукового стилю, зокрема його лексики, свідчить про те, що основою формування термінології є літературна мова. Будь-яка терміносистема – це частина словникового складу літературної форми мови. Тому є підстави вважати термінологію підсистемою лексичної системи літературної мови, у якій виявляються закономірності, що діють у літера­турній мові, а також специфічні риси.

У термінології наявні лексико-семантичні процеси, характерні для лексики загалом: полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, родо-видові відношення. Проте названі процеси реалізуються у термінології специфічно.

Полісемія термінів – вияв загальномовної закономірності, яка полягає в тому, що одному мовному знакові (слову) може відповідати декілька значень. Спостереження показують, що багатозначність розвивається в таких самих розрядах слів-термінів, що й у системі загальнолітературної мови. Наприклад, абстрактні іменники виявляють здатність розвивати конкретні значення (геометріягеометрія крила літака), назви процесів називають також ре­зультати цих процесів (композиція, вимірювання). Отже, полісемія термінів – це природний прояв загальних законів розвитку лексики. Проте слід домагатися однозначності терміна, тобто співвіднесеності лише з одним поняттям у межах терміносистеми і споріднених з нею систем.

Омонімія в терміносистемах виникає, коли значення багатозначного в минулому слова розходяться настільки, що втрачається спільна основа. Такі слова входять у різні терміносистеми (морфологія – в природознавстві та мовознавстві, реакція – в хімії та фізиці). Омоніми виникають також внаслідок творення термінів за допомогою використання побутових слів (лапка, хвіст, шийка). Ставши термінами, ці слова наповнюються зовсім новим терміно­логічним значенням.

Багатозначні терміни і терміни-омоніми можуть існувати, не змінюючи семантики, і поза контекстом. Цим терміни відрізняються від загальновжи­ваних слів, які можуть змінювати значення залежно від фразового оточення.

Синонімія у термінології – це теж вияв загальномовної закономір­ності. Особливістю цього явища в термінології є те, що терміни-синоніми співвідно­сяться з одним і тим самим поняттям й об’єктом. Тому в термінології наявні абсолютні синоніми, що позбавлені стилістичних відтінків. Однак терміни-синоніми відрізняються іншими ознаками, наприклад, структурою, походжен­ням, особливостями функціонування.

Причинами появи синонімів у термінології є:

  • вживання запозиченого терміна й автохтонного (адаптація – присто­сування, асиміляція – уподібнення, прогрес – розвиток), кількох запо­зи­чених термінів (боніфікація – рефакція), декількох автохтонних номінацій (злукавозз’єднання);

  • існування повного варіанта терміна й абревіатури чи короткого варіан­та (підсилювач високої частоти – ПВЧ, перфораційна карта – перфо­карта);

  • використання прізвищевого терміна і терміна, створеного на основі класифікаційної ознаки (булева алгебра – алгебра логіки);

  • наявність словесного і символічного позначення понять (О2 – кисень,
    + – плюс, % –
    відсоток);

  • вживання словотвірних варіантів, що мають ідентичні значення (анти­грипозний – протигрипозний), що мають ідентичні та неідентичні значення, оскільки терміни, утворені безафіксним способом, мають значення процесу і результату (перевід – переведення, нагрів – нагрі­вання), що відрізняються позначенням тривалості дії (відтво­рення – відтворювання, заземлення – заземлювання);

  • використання застарілих і сучасних термінів (реґент – диригент, ікт – акцент).

Синонімію вважають небажаною в термінології: вона свідчить про етап формування терміносистеми. Але, зважаючи на несприятливі умови для української наукової мови в період національної бездержавності, синонімічні найменування вважаємо позитивним явищем. За сприятливих умов розвитку термінології постає можливість відібрати найвдаліші з-поміж синонімних номінацій.

Антоніми апріорно займають вагоме місце в термінології, адже будь-яке явище, поняття, предмет сприймається глибше та яскравіше при зіставленні чи протиставленні, віднаходженні антитези, діаметрально протилежного значення. Антоніми – це термінні одиниці, які позначають не будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, тобто ті, які належать до одного і того самого ряду явищ об’єктивної дійсності, об’єднаних змістом на основі їхнього протиставлення.

В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (бемоль – дієз, вступ – фінал, збагачення – зубожіння), спільнокореневі терміни-слова (гармонія – дисгармонія, тональність – атональність, рентабельність – нерентабельність) і терміни-словосполучення (зовнішня торгівля – внут­рішня торгівля, у музиці: головна партія – побічна партія).

Більшість українських різнокореневих антонімічних пар мають мотива­цію в загальнолексичних антонімах: зліт – посадка, захворювання – оду­жання, виробництво – споживання. Значну кількість антонімічних пар становлять інтернаціоналізми: гіпербола – літота, імпорт – експорт.

Основи і префікси є регулярними засобами вираження антонімічних відношень у терміносистемі. Протилежні поняття виражаються за допомогою використання префіксів полярного значення: недозапилення – перезапилення, сурядність – підрядність. Найпродуктивнішим способом вираження проти­леж­ного поняття є приєднання до терміна зі стверджувальною семантикою заперечної частки не: рентабельність – нерентабельність, платоспро­мож­ність – неплатоспроможність. Протиставлення інтернаціональних термінів виражається префіксами де-; анти-; а-; екстра- – інтра-; гіпер- – гіпо-: концентрація – деконцентрація, гормони – антигормони, тональність – ато­нальність, екстралінгвістика – інтралінгвістика, гіпердинаміка – гіпо­динаміка.

Крім однокореневої антонімії, яка ґрунтується на кореляції префіксів, у терміносистемах наявні й пари антонімів, у яких антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів за одна­кових других. Так, усічені основи макро- і мікро- містять ознаки проти­лежного розміру: мікроструктура – макроструктура, мікромолекула – макромолекула. Для вираження протилежності одиничності чи множинності, вираженої другим компонентом складного слова, вживають усічені основи грецького походження моно- (одно, єдино) і полі- (багато): моносемія – полісемія, монотеїзм – політеїзм. Відповідні структурні типи наявні й серед українських термінів: багатозначність – однозначність, багатоврожайність – маловрожайність. У наведених прикладах антонімічність одного із компо­нентів складного терміна спричиняє антонімію всього складного терміна.

У терміносистемах різних галузей є чимало антонімічних пар серед словосполучень: зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, головна тональ­ність – побічна тональність, наголошений звук – ненаголошений звук.

Для вираження відношень протилежності використовують і різно­структурні терміни: безробіття – працевлаштування, вільна конкуренція – монополія.

Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в терміносистемі.

Пароніми – це близькі за звуковим складом слова, що називають різні поняття. Виділяють зовнішньосистемну паронімію (одне найменування паро­німічної групи належить до терміносистеми, а друге є загальновживаним словом або терміном іншої галузі): циклування – циклювання, дефект – дефектон, тензор – цензор. Найпоширенішою є внутрішньосистемна паро­німія, що утруднює вживання термінів: карбон – карбен, гармонія – гармоніка, капронова – капринова – каприлова кислота.

Серед термінів вирізняємо пароніми трьох типів: автохтонні наймену­вання (образ – образа, говір – говірка, звичай – звичка), назви іншомовного походження (реферат – референт, метил – метилен, екскурс – екскурсія), українські та запозичені найменування (нарада – нарація, прокляття – проклітика).

Українські паронімічні назви – це переважно спільнокореневі слова, що відрізняються афіксами (музичний – музикальний). Пароніми іншомовного походження поділяють на спільнокореневі (стенограма – стенографія, кон­цепт – концепція) та різнокореневі (тембр – темп, концепція – концесія, хінін – хітин).

Паронімія в термінології і загальновживаній лексиці має спільні риси. Слід пам’ятати, що фонетична близькість паронімічних найменувань може призводити до їх сплутування. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати семантику словотвірних елементів іншомовного походження.

Отже, всі процеси, властиві українській лексиці, притаманні й термінології, яка як невід’ємна частина лексичної системи мови належить до найвідкритіших систем. Кількісні та якісні зміни в межах української термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників і закономірностей.


^ ІV. ДЖЕРЕЛА ПОПОВНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ


Володіти мовою професії – означає

добре знати закони і принципи національної мови,

вміло слугуватися професійною лексикою, термінологією

і активно застосовувати ці знання у фаховій діяльності.

Руслан Кацавець


Термінна номінація, тобто процес найменування спеціальних понять науки і техніки, є цілеспрямованим творчим процесом. Утворення термінів відбувається свідомо, з прагненням до чіткої системи. Терміни виникають у професійному середовищі і вживаються лише у термінній функції. Для створення нового терміна можуть бути використані різні мовні засоби, а вибір оптимального способу номінації – складний процес: його визначають об’єк­тив­ні та суб’єктивні моменти, зовнішні та внутрішні чинники.

Терміни, як і інші пласти лексики, можуть виникати на базі наявних слів і коренів літературної та діалектної лексики. Але процес термінотворення має низку рис, що відрізняють його від творення слів загальновживаної лексики. Для виникнення терміна необхідна чітка дефініція, чого не потребує нова одиниця загальновживаної лексики. Термінотворення має у своєму активі різноманітні словотворчі засоби.

До складу власне української термінології зараховуємо не лише номі­нації, утворені від питомих твірних основ, а й слова, утворені за допомогою українських афіксів від запозичених твірних основ. Наприклад, терміни кредит (лат.), біржа (нім.), реклама (фр.) – запозичені з указаних мов, але похідні від них терміни: кредитування, біржовий, рекламувати та багато інших є власне українськими. Для позначення наукових понять застосовують і словосполучення: достроковий платіж, зовнішньоторговельний баланс, незба­лан­сований інвестиційний портфель.

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джере­лами її поповнення є використання:

^ 1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація);

2) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи);

^ 3) словосполучень (аналітичний спосіб);

4) іншомовних запозичень.

1. Застосування способу вторинної номінації – використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття – поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять). Термінологізація відбувається:

а) на основі метафоричних процесів, що ґрунтуються на переос­мис­ленні назв за подібністю форми, розміру, розташування частин (підставка – предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось, і деталь струнних музичних інструментів, що має вигляд вертикальної дерев’яної пластинки, на яку спираються струни; підстава для перенесення – зовнішня схожість і розташування), на функціональній подібності (міст – споруда для переходу або переїзду через річку, автомагістраль, яр і частина шасі автомашини, трактора; підстава для перенесення назви – функція з’єднання), на зовнішній та функціональній подібності (жила – судина, по якій тече кров і провід кабелю; підстава для перенесення – функція перенесення і зовнішня схожість);

б) на основі метонімічного перенесення назви з процесу на предмет (насадка – дія за значенням “насадити” і знімна деталь основного вала, що перебуває в контакті з носієм запису або магнітною сигналограмою), з процесу на результат (вимір – визначення будь-якої величини чогось і вели­чина, що вимірюється), з процесу на властивість (гучність – дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом, яке сприймає звукові хвилі), з властивості на кількісний показник (різкість – властивість за значенням “різкий” і ступінь розмитості зображень границь об’єктів), з родового поняття на видове (веснянка – музичний жанр і музичний твір).

Унаслідок семантичного термінотворення виникають багатозначні слова та омоніми. Багатозначними є номінації, вживані в різногалузевих терміно­системах (елегія – вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру (муз.); ліричний вірш задумливого, сумного характеру (літ.); смуток, меланхолія (психол.)). Терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля1 – частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля2 – хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось).

Продуктивність цього способу в термінології пояснюється тим, що наукових понять значно більше ніж слів для їх називання. Унаслідок вторинної номінації відбувається звуження та розширення семантики, зміна обсягу поняття, пере­несення назв за різноманітними асоціаціями.

2. Для створення термінів використовують наявні у мові способи творен­ня: морфологічний і морфолого-синтаксичний.

Одним із найзначніших джерел збагачення української термінології є морфологічний спосіб творення. Серед способів термінної деривації провід­на роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та слово­складання.

Найпоширеніше суфіксальне творення термінів. Продуктивними вияви­лися такі моделі творення іменників: для назв із предметним значенням – дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), прикметникова твірна основа + -ик- (голосник), дієслівна твірна основа + -ач- (вимикач); для назв з абстрактним значенням – прикметникова твірна основа + -ість- (промисловість), від­дієслівна твірна основа + -нн'- (оподаткування, отоварювання), дієслівна твірна основа + -ств- (лихварство); для назв осіб – дієслівна твірна основа + -ач- (перекладач), іменникова твірна основа + -ник- (боржник).

Незначну кількість термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та префіксально-суфіксальним (безробіття) способами.

Терміни, утворені безафіксним способом, позначають процес дії, предмет як результат дії або одиничний акт дії, що інтенсивно відбувається. Ці терміни утворено від основи дієслова за допомогою нульової морфеми: викуп, виторг, вклад, дохід, запас, обіг.

^ Способом основоскладання утворено терміни – складні слова, серед яких можна виділити назви, що виникли на основі складання незалежних одне від одного слів (світлотехніка, склопаста, склоцемент) і номінації, утворені за допомогою сполучного голосного звука на основі складання залежних одна від одної основ (стрічкопритискач, товарообіг, шумоізоляція).

Терміни-складні слова, що пишуться через дефіс, утворено способом словоскладання (ампер-секунда, ват-секунда, диск-катод, мегават-година, жук-короїд, льон-довгунець). Такі терміни є результатом поєднанням двох самостійно вживаних іменників.

В українській термінології наявні номінації, утворені абревіаційним способом. Це складноскорочені слова, що складаються з початкових букв слів (НОП – наукова організація праці, ПФУ – Пенсійний фонд України), з поєднання початкових частин слів з повним словом (зарплата, музучилище, промтовари) або з поєднання початкових частин слів (агропром, лісгоспзаг, сільбуд).

Окремою групою серед складних термінів є слова з міжнародними терміноелементами авто-, відео-, гідро-, кіно-, макро-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, вживані в препозиції (автонавантажувач, відеокамера, кінотеатр, макроекономіка, мікродинамік, радіоапаратура, стереосистема, телеканал). Постпозитивні терміноелементи -граф, -метр, -скоп, -фон виконують систе­матизаційну функцію (віброграф, гальванометр, принтоскоп, магнітофон).

Морфологічний спосіб творення є одним із значних джерел збагачення української термінології. Одна з основних причин його продуктивності полягає в тому, що в морфологічній структурі термінів, утворених шляхом афіксації, закладені основи структурної систематизації, а це має надзвичайно важливе значення для термінології.

^ Морфолого-синтаксичний спосіб творення “характерний тим, що в ньому шляхом спеціального граматико-лексичного переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду слів у інший, тобто перехід з розряду однієї частини мови в іншу”2. Прикладів субстантивації прикметників в українській термінології дуже мало. Це біологічні терміни безхребетні, земноводні, зернові, злакові.

^ 3. Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем є ана­літична деривація (приблизно 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку); кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку госпо­дарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюють на основі двокомпонентного словосполучення (валовий продукт – валовий національний продукт) або на базі одного слова (податок – податок на додану вартість).

^ 4. У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам’ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподіб­нювали до відповідних термінів російської мови (йон – іон, капельмайстеркапельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточ­ності, правильно транслітерувати нові запозичення.

У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40 % від однослівних термінів. Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів – міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (біологія, парадигма, теорема) або латинської (варіація, мотор, трансляція) мов. До інтерна­ціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (комп’ютер, футбол), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

У разі впровадження іншомовних назв в українську терміносистему відбувається звуження значення слова-продуцента, тому що запозичуємо лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням); іншомовні терміни узгоджують з фонетичними та орфографічними нормами української мови (лат. concurrentia – укр. конкуренція); змінюється граматичне оформлення (лат. clavis – укр. клавіша і клавіш); запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з англійської мови терміна реклама в українській мові утворено лексеми рекламний, рекламувати).

Отже, процес називання спеціальних наукових понять безпосередньо пов’язаний з мовною номінацією. Творення української термінології підпо­рядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Значну її частину становлять терміни, запо­зичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації.


^ ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ


1. Назвіть основні періоди процесу вироблення української наукової термінології та з’ясуйте причини гальмування її розвитку.

2. Хто з українських науковців стояв біля витоків розбудови наукової мови в Україні?

3. Охарактеризуйте значення Наукового товариства імені Тараса Шев­ченка та Інституту української наукової мови у виробленні української термінології.

4. Дайте визначення понять термін, термінологія, термінознавство.

5. Розкрийте основні ознаки терміна.

6. Охарактеризуйте основні структурні типи термінів. Наведіть приклади.

7. Чим відрізняються терміни від номенклатурних назв і професіона­лізмів? Наведіть приклади.

8. Які правила застосування термінів і професійних назв?

9. Назвіть основні напрями роботи у сфері термінознавства.

10. Як у термінології виявляється багатозначність?

11. У чому полягає специфіка явища омонімії в термінології?

12. Які особливості синонімії в термінології?

13. Яка причина появи антонімії в термінології?

14. На які групи можна поділити антонімічні пари в термінології?

15. Які типи паронімів можна виділити в термінології? Наведіть прик­лади.

16. Опишіть основні джерела поповнення української термінології.

17. Які загальновживані назви використовують у ролі термінів? Охаракте­ризуйте два види вторинної номінації. Наведіть приклади.

18. Які афіксальні морфеми (суфікси, префікси) беруть участь у творенні термінів? Наведіть приклади.

19. Як утворюють терміни безафіксним способом? Наведіть приклади.

20. На які групи можна поділити терміни, утворені способом осново­складання? Наведіть приклади.

21. Як утворюють складноскорочені слова? Наведіть приклади.

22. Як слід писати терміни, утворені способом основоскладання та слово­складання? Наведіть приклади.

23. Скільки відсотків у різних терміносистемах становлять терміни-слово­сполучення?

24. Скільки компонентів можуть мати складені терміни? Наведіть приклади.

25. Запозичення з яких мов функціонують в українській термінології? На­ве­діть приклади.

26. Які запозичення називаємо інтерніціоналізмами? Наведіть приклади.

27. Яке місце займає термінологія у складі сучасної української мови?




Скачати 1,32 Mb.
залишити коментар
Сторінка2/9
Верхола С.З
Дата конвертації28.09.2011
Розмір1,32 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
1   2   3   4   5   6   7   8   9
хорошо
  1
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх