Посольство турецької республіки в україні icon

Посольство турецької республіки в україні


Схожі
C тан І перспективи військово-технічної співпраці між Україною І Туреччиною...
Методичні рекомендації щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладах тематичних уроків...
Проект Закону "Про внесення змін до Закону України "...
Посольство Франції в Україні Відділ культури та співробітництва / Центр наукового та...
Г. В.Єфіменко зав відділу довідково-бібліографічної та інформаційної роботи...
Реферат на тему...
Проект фінансується в рамках програми закордонної допомоги Міністерства закордонних справ...
Господарство українських земель...
Міністерство просвіти республіки молдовакур І кулу м з української мови І літератури...
Омельчак Сергій Національний університет «Острозька академія»...
Методичні рекомендації щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладах тематичних уроків...
Стипендіальна програма не підтримує іноземних претендентів...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7
повернутися в початок
^

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В ТУРЕЧЧИНІ




TÜRKİYE’DE OKUL ÖNCESİ EĞİTİMİN OLUŞUM VE GELİŞİMİ



Дана стаття присвячена проблемам становлення і розвитку дошкільної освіти в Туреччині. У статті викладено історію дошкільної освіти від часів Османської Імперії до нашого часу, поданий огляд сучасного стану дошкільної освіти, проаналізовано тенденції розвитку дошкільної освіти в Туреччині.

Bu makalenin konusu, Türkiye’de okul öncesi eğitimin oluşum ve gelişim problemleridir. Okul öncesi eğitimin tarihini Osmanlı İmparatorluğu’nun zamanından bu yana anlatan bu yazı, istatistiki bilgiler dahil olmak üzere onun şimdiki durumu ile ilgili bilgi içermektedir. Ayrıca, bu ülkede okul öncesi eğitimin gösterdiği eğilimlerden de söz edilmektedir.


Питання дошкільного виховання й навчання стояли перед суспільством протягом усього історичного розвитку і вирішувалися залежно від економічних та соціальних умов того чи іншого періоду. Дана стаття присвячена проблемам становлення і розвитку дошкільної освіти в Туреччині. Метою статті є дослідження історії, сучасного стану та тенденцій розвитку дошкільної освіти в Туреччині. Дана проблема дуже слабко розроблена в літературі: вітчизняні педагогічні дослідження з даної проблеми не проводились, а література турецькою мовою з цього питання надзвичайно нечисленна. Основною джерельною базою при підготовці статті слугували Інтернет сторінки Міністерства освіти Туреччини та Генерального управління дошкільної освіти Туреччини. З огляду на таку незначну розробленість проблем дошкільної освіти в Туреччині як у вітчизняній, так і в турецькій літературі, актуальним є проведення подальших досліджень на цю тему.

^ Дошкільний навчальний заклад або дитячий садок – це заклад, в якому у формі гри навчають дітей дошкільного віку. Зазвичай до таких закладів приймають дітей віком до 6 років. Дитячі садочки відіграють важливу роль у фізичному, духовному та соціальному розвитку дітей а також у розвитку їх знань та вмінь. Крім того, дитячі садочки роблять певний внесок у формування особистості дитини, зміцнюючи її почуття впевненості в собі.

Школи для маленьких дітей вперше були відкриті у 18 столітті у Франції та на початку 19 століття у Англії та Італії. Але ці школи мало чим відрізнялись від шкіл, в яких навчались діти шкільного віку. В цих школах переважна більшість часу приділялась релігійному вихованню, навчанню алфавіту та виконанню щоденних робіт по дому і дуже мало часу відводилось на ігри.

В Англії ідею відкриття шкіл для маленьких дітей вперше втілив в життя соціальний реформатор Роберт Оуен. В школі, яку він відкрив у 1816 році у Шотландському місті Нью Ланарк, він планував створити для дітей сприятливі умови, в яких вони могли би займатися цікавими для них видами діяльності.

Швейцарський педагог Фрідріх Фребель (1782-1852) у 1841 році заснував першу школу для дітей - „kindergarten”, що в перекладі означає “дитячий садок”. Фребель планував, що ця школа буде тим місцем, де діти зможуть розвиватися за допомогою різних ігор та отримувати знання про навколишній світ. Як творець теорії і практики суспільного дошкільного виховання, Фребель започаткував підготовку вихователів дошкільних закладів. Важливим завданням, яке ставив Фребель перед школою виховательок, було вивчення психофізіологічних засад розвитку дитини, оволодіння засобами впливу на неї, методами керівництва її розвитком, зокрема способами використання дидактичного матеріалу тощо.

На діяльність перших дитячих садків, педагогічних курсів, громадських педагогічних організацій на початку XX ст. значною мірою вплинула теорія та практика дошкільного виховання італійського педагога Марії Монтессорі (1870-1952), яка у 1907 році створила перший "Будинок дитини" для дітей робітників. Марія Монтессорі розробила вимоги до підготовки педагогічних кадрів для дошкільних установ, виходячи з того, що педагог повинен бути "спостерігачем" і "дослідником". Тільки за цієї умови можна досягти вільного та індивідуального розвитку дитини, що було аксіомою педагогічного методу М.Монтессорі.

В США дитячі садки вперше були створені вищими навчальними закладами та дослідницькими центрами з метою дослідження розвитку дитини. Під час економічної кризи 1930 року власті штатів відкрили нові дитячі садки з метою працевлаштування безробітних вчителів.

Розвиток дошкільної освіти в Туреччині почався ще за часів Османської Імперії і триває з часів створення Турецької Республіки до нашого часу.

В часи Османської Імперії існували певні організації, що виконували функції закладів дошкільної освіти. Серед них були такі заклади як „sıbyan okulları”, „ıslahhaneler”, „darüleytamlar”.

„Sıbyan okulları” або районні початкові школи були закладами початкової освіти, в яких дітей навчали читати Коран, рахувати та трохи писати.

„Darüleytam” та „ıslahhane” - виправні будинки для неповнолітніх – були переважно закладами, в яких перебували та навчалися діти, що втратили своїх батьків на війні.

Відкриття офіційних дитячих садків почало набувати розповсюдження після Балканських Війн. Приватні дитячі дошкільні заклади ж до 23 липня 1908 року відкривалися у деяких областях Османської Імперїі, а після цієї дати і в Стамбулі.

У часи Османської Імперії велика увага приділялась наданню дітям ще з маленького віку якісної релігійної освіти та вихованню їх людьми з сильною вірою. Цим дошкільна освіта в період Османської Імперії дуже відрізнялась від дошкільної освіти в республіканський період.

За часів Османської Імперії перші заходи щодо організації планомірної дошкільної освіти почали здійснюватися у 1913 році. 6 жовтня 1913 року був виданий Тимчасовий закон „Про початкову освіту”. А 15 березня 1915 року був підготовлений та оприлюднений Статут дитячих садків. Відповідно до цього Статуту, дитячі садки відкривалися при школах для дівчат або незалежно від них.

При створенні дитячого садка необхідно було піклуватися про те, щоб будівля, в якому він буде розташований, відповідала своєму призначенню та забезпечувала здорові умови для перебування у ній дітей. Біля будівлі повинен був бути сад, площа якого відповідала би кількості дітей, що навчаються в дитячому садку. Необхідною умовою створення та функціонування дитячого садку, звичайно, була наявність всіх необхідних засобів навчання.

Дитячі садки могли бути платними або безоплатними. До офіційних платних дитячих садків безоплатно діти не приймалися.

До дитячих садків приймалися діти у віці 4-5-6 років. Хлопчики та дівчатка могли навчатися разом. Перед прийняттям до дитячого садка діти проходили медичний огляд, на якому лікар перевіряв відсутність у них інфекційних хвороб та наявність необхідних щеплень. Діти розподілялися на групи за віком. В одну групу набирали не більше 30 дітей. Не рідше ніж раз на місяць проводилися медичні огляди, в ході яких кожну дитину оглядав лікар. У разі необхідності, результати огляду повідомлялися батькам дитини.

В садках діти грали в корисні для здоров’я та пристойні ігри, займалися фізкультурою та здійснювали прогулянки на території садку, читали релігійні і народні оповідання та обговорювали їх, розглядали малюнки.

У кожній групі працювала одна вчителька та одна її помічниця, при чому керівні повноваження надавалися першій. Відповідно кількість вчителів та їх помічників у дитячому садку визначалась кількістю груп. Для того, щоб стати вчителькою у дитячому садку необхідно було [4]:

a) бути випускницею факультету викладачів дошкільних навчальних закладів Жіночого педагогічного училища;

б) мати документ, що засвідчує те, що претендентка керувала дитячим садком;

в) довести, що претендентка володіє всіма знаннями і здібностями, якими повинна володіти вчителька у дитячому садку;

г) грамотно та гарно розмовляти турецькою мовою.

Професійний ріст вчителів дитячих садків регулювався Законом „Про початкову освіту”.

Цей Статут набув чинності з дня його оприлюднення, тобто з 15 березня 1915 року.

З метою підготовки вчителів для дитячих садків у 1915 році було відкрито школу вчителів. Ця школа, навчання в якій тривало один рік, проіснувавши 4 роки і випустивши за цей час 370 вчителів, закрилась у жовтні 1919 році.

Після проголошення Турецької Республіки, постала потреба в людях, які б відповідали вимогам нового часу. Тому в цей період найбільше уваги приділяли початковій освіті, а організація дошкільної освіти здійснювалось переважно в сім’ях.

Відповідно до рішень, що були прийняті 25 жовтня 1925 року та 29 січня 1930 року бюджетні кошти, передбачені для дошкільної освіти були спрямовані на розвиток початкової освіти. Це призвело до закриття дитячих садків. Відкривати дитячі садки дозволялось лише там, де існувала велика кількість одиноких матерів, яким нікому було залишити дітей на час їх відсутності. Якщо ж ставало відомо, що до дитячого садка приймалися діти матерів, що не відповідають цим вимогам, такий дитячий садок закривали. Пізніше обов’язковим стало відкриття ясел та дитячих садків при фабриках, на яких працювало щонайменше 100 жінок. Але це було неефективним заходом для підприємств, на яких працювала невелика кількість жінок.

Для того, щоб протягом дня доглядати та виховувати 3-7 річних дітей самотніх або малозабезпечених жінок, які змушені були самі заробляти собі на життя, Стамбульська Міська адміністрація у 1932 році відкрила дитячий садок.

Аж до 1961-1962 навчального року у Туреччині не було відкрито жодного офіційного дошкільного навчального закладу. Протягом цього періоду у 10 областях Туреччини було відкрито лише 10 дошкільних класів та призначено 20 вчителів. З метою підготовки вчителів для дошкільних закладів освіти у Професійних ліцеях для дівчат протягом 1960-1964 років було відкрито факультет розвитку дитини.

У 1970-1971 навчальному році навчальна програма для вчителів початкової школи була збільшена до 4 років та до неї додалася дисципліна „дошкільне виховання”.

Основним законом Міністерства освіти Туреччини у 1973 році була запроваджена обов’язкова вища освіта для всіх вчителів. Зі створенням у 1980 році Ради з питань вищої освіти у багатьох університетах було відкрито факультет з підготовки вчителів для дошкільної освіти.

Для навчання дітей дошкільного віку у 1992 році Міністерством освіти Туреччини було створено Генеральне управління дошкільної освіти.

Принципи державної політики у галузі освіти відображені у Законі про освіту (14.06.1973).

Основними принципами Турецької національної освіти є [1]:

  • доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою  та рівність умов кожної людини в реалізації її здібностей, таланту, у всебічному розвитку;

  • гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

  • єдність і наступність;

  • право кожної людини на освіту;

  • рівність можливостей;

  • безперервність;

  • відповідність освіти принципам Ататюрка;

  • демократичність освіти;

  • вірність принципам лаїцизму;

  • науковість;

  • плановість;

  • різноманітність;

  • співробітництво навчально-виховних закладів та сім’ї;

  • повсюдність освіти.

Відповідно до Закону про освіту, система освіти Туреччини складається з двох основних підрозділів, а саме: формальної та неформальної освіти. Формальна освіта – це дошкільна, початкова, середня та вища освіта. Неформальна освіта – це всі решта освітніх закладів, що спонсоруються Міністерством освіти та не входять в систему формальної освіти.

Дошкільна освіта включає добровільну освіту дітей вікової групи 3-5 років, тобто таких, що не досягли віку, необхідного для отримання обов’язкової початкової освіти. Дошкільні заклади для дітей віком до 3 років називаються “ясла”, а для дітей віком від 3 до 6 років – „дитячий садок”.

Дошкільна освіта є підготовчим щаблем до усієї освітньої системи та її інтегральною частиною. Метою дошкільної освіти в Туреччині є забезпечення фізичного, розумового та духовного розвитку дітей, підготовка їх до початкової школи, створення сприятливих та рівних умов для виховання дітей з неблагополучних сімей, навчання правильно та гарно розмовляти рідною мовою [4].

Більшість дошкільних навчальних закладів є приватними, хоча деякі все ж таки мають зв’язок з державними початковими школами. Заклади дошкільної освіти існують як у формі незалежних дитячих садків, так і у формі дитячих садків, що функціонують при професійних ліцеях для дівчат та при інших навчальних закладах. Дошкільні заклади освіти сконцентровані в основному у великих містах країни, відповідаючи потребам росту кількості працюючих матерів. Сьогодні при підприємствах з великим відсотком жінок працівників, таких як фармацевтичні, тютюнові та швейні фабрики, функціонують дитячі садки як державної так і приватної форми власності.

Не зважаючи на весь цей прогрес, на сьогодні в Туреччині лише дуже невелика частина дітей дошкільного віку користується послугами дошкільних закладів освіти. У 2005-2006 навчальному році у 17,634 дошкільних навчальних закладах 22,789 вчителів навчали 549,604 дітей [3]. Для порівняння в Україні функціонує 15,1 тис. дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності, в яких станом на 01.01.2007р. здобували дошкільну освіту 1 081 000 дітей, що становить 54 відсотки від загальної кількості дітей відповідного віку [2]. У США до дитячих садків ходять діти віком від 2 до 5 років, при чому 60% дітей 5 річного і 40% дітей 4 річного віку відвідують дитячі садки. Вищенаведені статистичні дані свідчать про те, що дошкільна освіта все ж таки не набула широкого розповсюдження в Туреччині. Причини цього, очевидно, слід шукати в особливостях турецької культури та менталітету: адже в країні дуже велика кількість непрацюючих жінок; до того ж більшість сімей віддає перевагу вихованню дітей дошкільного віку вдома. Не зважаючи на це, в Туреччині існує тенденція збільшення, хоч і незначного, кількості дитячих садків у зв’язку із постійним збільшенням кількості працюючих жінок.

На сам кінець слід зазначити, що незалежно від національності всі батьки, що переймаються розвитком своїх дітей та прагнуть розвити всі їх здібності, повинні знати, що освіта та виховання протягом перших шести років життя дитини впливають на все її майбутнє. Причиною цього є те, що 70-80% всього життєвого розвитку припадає саме на цей період, формування та розвиток творчих здібностей закінчується у 5-річному віці, а 90% розвитку імунної системи і 80% розвитку мозку відбувається до 2 років. Метою батьків дитини у цей період повинно бути не тільки здійснення необхідного догляду за дитиною, а і розвиток їх природних творчих та розумових здібностей, донесення до них важливості знань, розвиток в них лідерських здібностей та впевненості в собі.

Дошкільна освіта у світі є обов’язковою. І отримання дитиною дошкільної освіти не повинно залежати від того, працює її мати чи ні.


Література

  1. http://www.meb.gov.tr/ (Інтернет сторінка Міністерства освіти Туреччини).

  2. http://www.mon.gov.ua/ (Інтернет сторінка Міністерства освіти і науки України).

  3. http://ooegm.meb.gov.tr/ (Інтернет сторінка Генерального управління дошкільної освіти Туреччини).

  4. http://www.anaokullu.com/ (Інтернет сторінка „Дошкільна освіта”).


^ TÜRKİYE’DE OKUL ÖNCESİ EĞİTİMİN OLUŞUM VE GELİŞİMİ


Anaokulu, okulöncesi yaştaki çocuklara oyun ve eğitimin iç içe verildiği kuruluştur. Yaygın olarak bu okullara 3-6 yaş arasındaki çocuklar alınır. Anaokulları çocukların bedensel, duygusal ve toplumsal gelişimlerinde, bilgi ve becerilerini geliştirmede önemli rol oynar. Çocuğun güven duygusunu pekiştirerek, kişiliğinin oluşumuna katkıda bulunur.

Küçük çocuklar için okullar ilk kez 18. yüzyılda Fransa’da, 19. yüzyılın başlarında da İngiltere ve İtalya'da açıldı. İsviçreli eğitimci Friedrich Froebel 1841'de, “çocuk bahçesi” anlamına gelen ilk kindergarten'i kurdu. Okulöncesi eğitimin önemi üzerinde duran ünlü adlardan biri de, 1907'de İtalya'da ilk çocuk evini açan doktor Maria Montessori'dir.

Türkiye'de ilk anaokulu 1915'te açıldı. İmparatorluk Döneminde : Okul öncesi eğitimi üstlenen bazı kurumlar vardı. Bunlar sıbyan okulları, ıslahhaneler, darüleytamlar. Bu dönemde çocukların küçük yaştan itibaren iyi bir dini eğitim görmesi ve dini sağlam kişiler olarak yetiştirilmesine önem veriliyordu. Bu nedenle Cumhuriyet’ten sonraki okul öncesi eğitimden çok farklıdır.

Cumhuriyet’in kurulduğu sıralarda Cumhuriyet’in getirdiklerine ayak uydurulabilecek insanlara ihtiyaç duyulduğu için ilköğretime ağırlık verilmiştir. 25 Ekim 1925 ve 29 Ocak 1930 tarihlerinde çıkarılan çıkarılan kararda bütçe imkanlarının anaokulundan ilkokula kaydırılacağı bildirilmişti. Bu nedenle anaokulları kapatılmıştı. 1961-1962 öğretim yılına kadar da resmi ana sınıfı, anaokulu açımlamamıştır.

1973 yılında çıkan MEB Temel Yasası ile tüm öğretmenlere yüksek öğrenim görme zorunluluğu getirilmiştir. 1980′de YÖK’ün kurulmasıyla bir çok üniversitede okul öncesi öğretmenliği Anabilim Dalları oluşturulmuştur.İlköğretim çağına girmemiş çocukların eğitimi için 1992 yılında MEB tarafından merkez teşkilatında Okul Öncesi Eğitimi Genel Müdürlüğü kurulmuştur.

Türkiye’de 0-3 yaş arası çocuklar kreşlere, 3-6 yaş arasındaki çocuklar anaokuluna kabul edilir.Bu okulların 0-3 yaş grubundaki çocuklar için açılmış olanları “kreş”, 3-6 yaşlar arasındaki çocuklar için olanları da “yuva” olarak adlandırılır. Bütün bu gelişmelere karşın, günümüzde Türkiye’de anaokulu çağındaki çocukların çok azı okulöncesi eğitimden yararlanmaktadır.


УДК 373.51:560

Костелова Т.І.

студентка 510 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник:

проф. Спіцин Є.С.


^ ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.


XX. YÜZYILIN İKİNCİ YARISINDA – XXI. YÜZYILIN BAŞINDA GENEL ORTA EĞİTİM SİSTEMİNİN GENEL GELİŞİM EĞİLİMLERİ


^ Стаття присвячена аналізу основних тенденцій розвитку загальної середньої освіти в Туреччині у другій половині ХХ – на початку ХХІ сторіччя зокрема переходу Туреччини до європейських стандартів освіти та проєвропейській орієнтації системи турецької загальної середньої освіти на сучасному етап її розвитку.

İşbu makale Türk ortaeğitiminindeki XX. yüzyılın ikinci yarımyüzılından bu yana ortaya çıkmış olan temel eğilimleri açıklamaktadır. Ayrıca Türk ortaeğitimi sisteminin Avrupa standartlarına geçmesi ve Avtupa’ya yönelik politikanın izlenmesi konusu ele almaktadır.


Освіта є однією з найважливіших галузей діяльності людини та відіграє головну роль у забезпеченні конкурентоспроможності та збереженні культурної своєрідності країни. Це обумовлює зростання інтересу до моделей культури та освіти різних країн та народів. За умови все більшої цілісності світу неможливо прийняти рішення, що стосуються шкільної політики, змісту та форм освіти, не враховуючи світові тенденції її розвитку.

Саме середня освіта сьогодні виступає в якості мінімуму, необхідного людині для життя у високотехнологічному суспільстві. В зв’язку з цим з’являється необхідність вивчення міжнародного досвіду розвитку середньої освіти, що й обумовлює актуальність всебічного аналізу основних тенденцій розвитку загальної середньої освіти в Туреччині.

Метою дослідження стало виявлення та обґрунтування основних тенденцій розвитку загальної середньої освіти в Туреччині, що забезпечують її відповідність соціальним та економічним потребам розвитку країни у другій половині ХХ – на початку ХХІ сторіччя.

Дана проблеми практично не досліджена у вітчизняній літературі. У більшості досліджень середній школі в Туреччині присвячено в основному невеликий розділ у рамках загального дослідження історії або культури Туреччини. Загальну середню освіту та тенденції її розвитку розглядали такі вітчизняні вчені як Пророченко Н.О. [4], Єремеєв Д.О. [1], Желтяков А.Д., Петросян Ю.М. [2] та інші.

Набагато більше досліджень турецьких вчених присвячено тенденціям розвитку загальної середньої школи. В основному це роботи, програми та плани вчених-працівників Комісії з планування освіти та Міністерства народної освіти Турецької Республіки, таких як доктор Аким Ізмірліоглу, професор Юлькер Аккутай, Мехмет Алі Албайрак, Зафер Алиджи, Месур Чапа, Файик Демірташ, Хайаті Іпек, Рюстем Кайа, Алі Фуат Каптал [6], тощо.

Для досягнення поставленої мети при підготовці статті був використаний діалектичний метод пізнання, що передбачає ретроспективний, порівняльно-історичний та порівняльно-зіставний аналіз педагогічних та історичних джерел. Використання теоретичних методів – аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення педагогічного досвіду, дозволило на основі вивченого матеріалу як українською та російською мовами, так і мовою оригіналу, сформулювати основні результати дослідження.

На основі вивченого матеріалу можна виділити три основних етапи розвитку загальної середньої освіти в Турецькій Республіці у другій половині ХХ – на початку ХХІ сторіччя:

І етап (1950-1980 рр.) – секуляризація освіти, обов’язкова середня освіта;

ІІ етап (1980-1995 рр.) – повернення до релігії в освіті;

ІІІ етап (1995 – до сьогодні) – проєвропейські тенденції, гуманітаризація освіти.

Якщо до ХХ сторіччя система загальної середньої освіти в Османській Імперії зберігала традиційний для теократичної держави схоластичний релігійний характер, то під час утворення Турецької Республіки (1923 р.) у числі перших був прийнятий закон №430 (3 березня 1924 р.), який уніфікував сфери виховання та освіти у єдину світську державну систему, що гарантувала кожному право отримати освіту незважаючи на стать, релігію, національність [4]. Відкриття нових навчальних закладів, організація та забезпечення навчального процесу, що є необхідним турецькому суспільству, та інші контролюючі функції у галузі освіти було покладено на Міністерство національної освіти. Навчання та ліквідація неписьменності дорослого населення значно спростилася із введенням у 1928 році латинського алфавіту, що замінив арабську графіку [2].

Після цих реформ Ататюрка основою освіти в Туреччині стає секуляризація: релігія відділена від держави, а держава від релігії. Із 1950 по 1960 рр. великий вплив на тогочасну Туреччину і, зокрема на систему освіти в Туреччині, справляли Сполучені Штати Америки [7]. Це пов’язано з політичними подіями у державі: у 1950 році Народна республіканська партія, яку раніше очолював Ататюрк, була повалена, замість неї до влади прийшла Демократична партія.

Вже у перші роки правління Демократичної значно виросли американські інвестиції в економіку та культуру Туреччини. Посилювався також політичний вплив американського імперіалізму на Туреччину. Турецька зовнішня політика набула односторонньої орієнтації на США. У 1952 році Туреччина вступила до НАТО [1]. Все більше і більше Турецька Республіка почала віддалятись від арабських країн, і тим самим від мусульманського права та релігії. Туреччина починає переймати від США принципи демократії та гуманітаризації [3]. Проте Туреччиною не було запозичено американської моделі середньої освіти повною мірою, в основному була запозичена лише модель коледжу.

1960 році військові здійснили державний переворот у Туреччині. Країна знову повернулась до реформ Ататюрка [7]. У 1963 році Міністерство національної освіти у галузі середньої освіти переходить на роботу згідно 5-річних планів. Середня освіта в Туреччині стає дворівневою: 3 роки – у середній школі (одразу після 5-річної початкової школи) і 3 роки – у ліцеї [3].

5 січня 1961 року Законом №222 була прийнята загальнообов’язкова п’ятирічна освіта у початковій школі. І тільки 24 липня 1973 року в якості обов’язкової було введено безкоштовну восьмирічну середню освіту [4]. Раніше ж при переході з 5-го у 6-й клас проводились конкурсні іспити. Це є досить пізно порівняно з європейськими країнами, проте до конституції Української РСР положення про загальну обов’язкову середню освіту було внесено тільки у 1978 році.

Пізніше наявність обов’язкової середньої освіти стала актуальною, адже вона є базовою для професійної підготовки спеціалістів середнього класу, який стабілізує основи економіки та соціальної сфери країни, особливо у період розвитку ринкових відносин [8]. Збільшення кількості випускників середніх шкіл в умовах обов’язкової освіти підлітків відповідної вікової групи, по-перше розширює можливості стаціонарної професійної школи і, по-друге, підвищує освітній рівень учнів у нестаціонарних та заочних навчальних центрах різного рівня.

В період з 1950 по 1980 рік у турецьких школах обов’язково вивчалися такі предмети як турецька мова, математика, історія, географія, іноземна мова [8].

1981 рік ознаменував початок нового етапу у розвитку загальної середньої освіти в Турецькій Республіці. Саме цього року до навчальних програм середніх шкіл було введено обов’язкове викладання основ релігійної культури, уроки моралі та етики, історія мусульманського віросповідання, тлумачення Корана. Вводячи викладання релігійних дисциплін в якості обов’язкового предмета, тогочасний турецький уряд прагнув встановити державну монополію на релігійну освіту, намагаючись попередити поширення сектантства та підірвати авторитет підпільних релігійних шкіл, що були дуже популярні в той час у Туреччині. Уряд також взяв на себе функції організації та контролю підготовки викладачів теології та релігійних наставників, яка здійснювалась у школах імамів-хатібів, на рівні навчальної програми середньої школи, а потім ліцея [5].

У 1995 році кількість державних релігійних шкіл , де навчалось більше 400 тисяч учнів, перевищило 800, щорічний випуск теологів-педагогів повністю задовольнив не тільки потреби релігійних шкіл Туреччини, а й країн Європи, в яких компактно проживають турки [5].

В процесі реалізації настанов на введення обов’язкової середньої освіти, крім відкриття нових середніх шкіл, з початку 1995/1996 навчального року школи імамів-хатібів були переведені у ранг загальноосвітніх шкіл. Професійну релігійну освіту бажаючі можуть отримати у релігійних ліцеях, до яких можуть вступити випускники 8-річних загальноосвітніх шкіл.

Така тенденція до повернення релігійної освіти пояснюється тим, що основна частина населення Туреччини залишалась глибоко релігійною, навіть після реформ Ататюрка. Повне відокремлення науки від релігії за неймовірно короткий проміжок часу призвело до поширення сектантства та виникнення великої кількості підпільних релігійних шкіл, з яким й намагався боротися уряд Турецької Республіки.

У 1995 році Європейський Союз почав залучати Туреччину до своїх освітніх програм [6]. Туреччина, переговори якої про вступ до Європейського Союзу тягнуться вже півсторіччя (з 1959 року) старанно намагається виконати усі вимоги для вступу, що висуваються до неї.

Тенденції розвитку загальної середньої освіти в Турецькій Республіці у кінці ХХ сторіччя набули яскраво виражених проєвропейських рис. Програма навчання у сучасних середніх школах мало чим відрізняється від відповідних програм у європейських країнах. Головна відмінність полягає у тому, що в Туреччині самі вчителі, а не учні переходять із класу у клас під час навчального дня, а не навпаки.

Ще починаючи з 1991/1992 навчального року в загальноосвітніх середніх школах Турецької Республіки почала використовуватись кредитно-модульна система навчання [8].

Туреччина має договори в галузі освіти із 82 країнами світу та проводить з ними відповідні роботи у цьому напрямку. Це сприяє все більшому посиленні тенденції до переймання «чужих» освітніх моделей, у першу чергу – європейських. Починаючи з 1995 року і до сьогодні проводяться роботі по участі у проектах «Демократія, права людини та меншини – співробітництво у сфері освіти і культури», що входять до програми Ради культурного співробітництва Ради Європи [6].

Крім цих проектів у середніх школах реалізуються також такі проекти: проект ЮНЕСКО шкіл-побратимів, проект Південно-східного Середземномор’я, спрямований на розвиток екологічної свідомості учнів середніх шкіл, програма «Планета». Міністерство національної освіти, крім цього, бере активну участь в діяльності комітету з питань освіти Організації економічного співтовариства та розвитку (ОЕСР) та Центра новацій та досліджень в галузі освіти, у міжнародній програмі оцінки учнів середніх шкіл, в програмі «Показники систем міжнародної освіти», в рамках яких організовують заходи технічної групи Network A, Network B та Network С, що займаються питаннями статистики та показників зв’язків в освіті та фінансуванні, витрат на освіту, викладачів та програм, вивченням умов навчання та освітньо-трудової діяльності.

В країні розпочались активні підготовчі роботи до участі у реалізації другого етапу програми «Леонардо да Вінчі», що включає у себе проекти у сфері професійної освіти, програми «Сократ», яка об'єднала усі існуючі до цього часу програми у сфері освіти з метою розбудови «Європи знань» та поглиблення «європейського виміру в освіті», передбачаючи обмін студентів, учнів, викладачів та вчителів в академічній сфері, сприяючи мобільності громадян ЄС [8].

У структурі Міністерства національної освіти створені ради з питань консультацій з ЄС, адміністративним та науково-дослідницьким проблемам. Для проведення робіт з приведення законодавства Турецької Республіки у галузі освіти у відповідність з європейськими нормами, була створена Комісія з приведення у відповідність до норм Європейського Союзу [6].

Туреччина постійно підхоплює нові тенденції міжнародних освітніх стандартів і намагається підлаштувати під них загальну середню освіту. Так, ЮНЕСКО розробила новий стандарт з метою спрощення міжнародної освітньої співпраці. Згідно цього стандарту (ISCED) на другому рівні освіти мають навчатись учні віком від 12 до 18 років. Крім того, другий рівень (середня школа) має розпочинатись відразу після закінчення першого (початкової школи) і тривати щонайменш 4 роки. Як вже згадувалось вище, в Туреччині другий рівень середньої освіти триває 3 роки. У 2005 році Міністерство народної освіти Турецької Республіки розробило «План реконструкції та оновлення загальної середньої школи». Згідно цього плану, починаючи з 2005/2006 навчального року термін навчання у загальних середніх школах буде збільшено на 1 рік, тепер він триватиме 4 роки [8].

Починаючи з 1996 року в Туреччині функціонує комісія з «постійного визначення потреб сучасного суспільства Туреччини» [6]. Турецька Республіка офіційно визнає потребу у робочій силі основним фактором для планування навчання у середніх школах. Розробляючи навчальні програми турецьке міністерство бере до уваги такі 3 фактори: економічний попит, соціальний попит, рівень продуктивності.

Підхід визначення економічного попиту ґрунтується на засадах признання освіти необхідним засобом для досягнення економічних цілей Турецької Республіки. Згідно цього підходу основним завданням освіти є виховання робочої сили з такими особливостями, які б відповідали необхідностям розвитку економіки. Цей підхід передбачає єдність цілей освіти і економіки;

Середня освіта в Туреччині передбачає підготовку робочої сили згідно попиту ринку, вона має забезпечувати ефективний розвиток ринкової економіки. В економічному підході спочатку планується економіка, а потім висуваються вимоги до підготовки робочої сили Туреччини. На турецьких викладачів покладено обов’язок виростити кадри згідно визначених у плані особливостей та характеристик.

З іншого боку соціальний підхід передбачає забезпечення відповідності рівня середньої освіти потребам учнів та їх родин. Цей підхід турецького уряду до освіти сприймає освіту як споживчий товар. Він має на меті пропонувати учням таку освіту, яка б забезпечила їм гідне становище на ринку праці та відповідала б їх вимогам. Найважливішим у соціальному підході до планування середньої освіти є підготувати різносторонню людину, яка буде готова опанувати будь-яку професію та легко перелаштуватись з однієї професії на іншу.

Підхід рівня продуктивності є опозиційним до соціального підходу. Він визнає освіту інвестицією держави в учнів. Тому до освіти застосовують показники економічної продуктивності. Кожна інвестиція в сферу середньої освіти чітко прораховується та контролюється Турецькою Республікою. Туреччина застосовує до середньої освіти ефект бумерангу – кожний внесок у середню освіту має невдовзі повернутися підвищенням тих чи інших економічних показників.

Туреччина намагається застосовувати усі 3 підходи в єдності, проте перевага надається економічному підходу. Економічний підхід почав використовуватись у плануванні навчальних програм для середньої освіти ще у 1973 році.

З початком реформування освіти згідно європейських стандартів набула обертів гуманітаризація освіти. Тепер в освітній системі середньої школи Турецької Республіки яскраво простежується тенденція переходу від освіти для забезпечення потреб держави до освіти для забезпечення потреб самої людини, що спричинило все більше залучення соціального підходу для планування розвитку системи загальної середньої освіти [8].

Згідно восьмого 5-річного плану розвитку середньої освіти, розробленого Міністерством народної освіти Турецької Республіки, до 2030 року Туреччина зможе виконати усі вимоги у галузі освіти для вступу до Європейського Союзу [6].

Таким чином, з 1950 року і до сьогоднішнього дні Туреччина пройшла 3 етапи розвитку системи загальної середньої освіти: секуляризацію освіти, повернення до релігійної освіти та етап проєвропейської орієнтації в сфері освіти.

Ці 3 етапи характеризуються полярно різними тенденціями розвитку системи загальної середньої освіти в Туреччині. Вплив цих тенденцій спричинений як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Якщо тенденція до секуляризації освіти 50-80-х років була продиктована зовнішніми факторами, то повернення до релігії у 1981 році відбулося під впливом внутрішніх факторів та потреб населення Турецької Республіки.

Сьогодні у загальній середній освіті в Турецькій Республіці яскраво простежується тенденція до перейняття європейських моделей та стандартів освіти. На нашу думку, така тенденції спричинена не внутрішніми, а зовнішніми факторами, зокрема авторитетністю Європи у світі, прагненням вступити до Європейського Союзу Турецької Республіки.

Такий непослідовний різкий перехід від одних тенденцій до інших спричинив гальмування процесу розвитку загальної середньої освіти в Турецькій Республіці, а сліпе слідування європейській системі – до втрати турецькими підлітками споконвічних культурних та моральних цінностей.

Подальші дослідження тенденцій розвитку системи загальної середньої освіти Турецької Республіки мають здійснюватися саме турецькими дослідниками. Вони матимуть неоціненне значення для подальшого розвитку системи загальної середньої освіти в Турецькій Республіці.

Література

  1. Еремеев Д.Е. На стыке Азии и Европы (очерки о Турции и турках). – М.: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука", 1980. – 238 с.

  2. Желтяков А.Д., Петросян Ю.М. История просвещения в Турции. – М., 1965. – 157 с.

  3. Поцхверия Б. М. Внешняя политика Турции после второй мировой войны. – М., 1976. – 377 с.

  4. Пророченко Н.О. Туреччина: історія, культура, географія: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. – К.: Світ знань. – 2005. – С. 189-194.

  5. А. Akdağam Turkiye'nin Iktisadi ve Ictimai Tarihi, c. l-2. – Ankara, 1959-1971.

  6. www.ekutup.dpt.gov.tr (сайт турецького комітету з планування освіти «Восьмий 5-річний план розвитку).

  7. www.excel.co.ua (сайт міжнародної освіти, розділ «Система освіти Туреччини»).

  8. www.ogm.meb.gov.tr (сайт турецької організації з питань середньої освіти при Міністерстві народної освіти Турецької Республіки).



УДК 378(560)"14/20"

Пасічник Д.С.

студент 403 групи

Інституту східних мов

Науковий керівник:

доц. Пророченко Н.О.





Скачати 1.05 Mb.
залишити коментар
Сторінка4/7
Дата конвертації28.09.2011
Розмір1.05 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх