Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти icon

Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти


11 чел. помогло.
Схожі
Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних...
Концепція навчання української мови в системі профільної освіти...
Методика навчання української мови...
Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з...
Міністерство просвіти республіка молдова курікулум з української мови І літератури...
Про вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному...
До листа мон від 30. 12. 2010 №1/9-950...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Теоретичний курс англійської мови ( фонетика І граматика) Робоча навчальна програма д...
Конспект лекцій та тестові завдання з української мови для студентів 1 курсу заочної форми...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ

ЗАКЛАДІ

§1. Предмет і завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти

Методика навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах належить до педагогічних наук, зокрема часткової лінгводидактики. Вона визначає мету, зміст, завдання, принципи, прийоми та методи навчання дітей української мови як другої, вивчає закономірності засвоєння дітьми другої близькоспорідненої мови, розкриває теоретичні й практичні питання української мови, досліджує умови та шляхи формування мовленнєвих умінь у дітей, культури українського мовлення.

Предметом вивчення методики української мови є процес оволодіння українською мовою у спеціально організованих умовах навчання в російськомовних дошкільних закладах (Див. таб. 1).

Об'єкт вивчення - мовленнєва діяльність дітей в умовах близькоспорідненого двомовного оточення.

Мета методики - озброєння майбутніх педагогів системою мовознавчих та народознавчих знань, формування культури українського мовлення, професійних умінь і навичок розвитку усного українського мовлення у дітей дошкільного віку.

Завдання курсу: розкрити теоретичні засади методики навчання дітей другої мови; дати наукові знання про близько спорідненість української та російської мов; показати закономірності засвоєння дітьми другої мови; ознайомити майбутніх педагогів з програмами, завданнями та змістом навчання дітей української мови в дошкільних закладах та групах із російською мовою навчання; озброїти їх практичними вміннями і навичками роботи з дітьми щодо навчання їх другої, української мови;

- розкрити методи, прийоми, форми ознайомлення дошкільників з українською національною культурою, літературою, традиціями, обрядами, святами; ознайомити студентів із передовим педагогічним досвідом роботи з навчання дошкільнят української мови; розкрити шляхи методичної та організаційної роботи дошкільних закладів із батьками, у відділах освіти.

Методика навчання дітей української мови озброює вихователів системою науково-методичних ідей, знайомить з останніми науковими лінгводидактичними дослідженнями. Керуючись ними, вихователь має змогу добирати найефективніші методи та прийоми навчання, передбачати результати навчання досягаючи високого рівня розвитку мовленнєвих умінь дітей.

Методика навчання дітей української мови в російськомовному дошкільному закладі - це нова галузь лінгводидактичної науки.





Джерелом ЇЇ створення є теорія пізнання, наукові дані мовознавства, психолінгвістики, психології, лінгводидактики, постанови уряду про народну освіту, мову, передовий досвід (вітчизняний та зарубіжний) навчання дітей раннього та дошкільного віку другої мови, критичне використання педагогічної та методичної спадщини минулого (Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, І.Г.Срезневський, С.Ф.Русова. Є.І.Тихеєва, А.С.Симонович та ін.). Джерелом розробки й висвітлення окремих розділів методики навчання дітей української мови в дошкільному закладі є праці відомих учених - Л.А.Булаховського, С.Х.Чавдарова, В.І.Масальського, А.П.Медушевського, С.Ф.РусовоЇ, І.О.Синиці, О.М.Біляєва, Н.А.Пашковської, М.І.Пентилюк, О.Н.Хорошковської, Г.П.Коваль та ін.

Специфікою методики навчання дітей української мови в дошкільному закладі, на відміну від шкільних методик, є її спрямованість на розвиток усного розмовного українського мовлення з орієнтацією на ігрові прийоми та методи навчання.

Початкове навчання дітей національних спільнот України української мови закладає підґрунтя подальшого вивчення цієї мови як науки у школі та інших навчальних закладах.

Курс методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах і групах охоплює такі розділи:

1. Теоретичні засади методики навчання дітей української мови в дошкільних закладах і групах із російською мовою навчання і виховання. Тут розкриваються психолінгвістичні, психолого-педагогічні та лінгводидактичні засади навчання дітей другої близькоспорідненої мови. Дається характеристика типів двомовності, явищ інтерференції та транспозиції, що є характерними для двомовного оточення; характеристика та специфіка української фонетики, лексики, граматики, орфоепії порівняно з російською.

2. Завдання і зміст навчання дітей української мови подано на основі аналізу різних варіантів програм розвитку українського мовлення та методичних рекомендацій до них.

3. Методи, прийоми, форми і засоби навчання української мови. У розділі висвітлено специфіку методів, прийомів і форм навчання дошкільників другої, української мови, подано їх класифікацію, розкрито місце кожного методу в загальній системі навчально-виховної роботи дошкільної установи.

4. Методика навчання дітей українського мовлення. Розкривається методика формування правильної вимови українських звуків і слів, формування граматичної правильності мови, збагачення словника та розвиток діалогічного й монологічного мовлення.

5. Методика використання народних джерел у розвитку українського мовлення, а саме: прийоми ознайомлення дітей з малими жанрами українського фольклору, казкою, народними іграми; висвітлення ролі та місця етнопедагогіки у вихованні та розвитку мовлення дітей.

6. Методика ознайомлення дітей з національною культурою, літературою, мистецтвом, традиціями та побутом українського народу. Розкриваються шляхи прилучення дітей до надбань української національної культури; ознайомлення з творами класиків і сучасних письменників, з українським національним посудом, іграшками, вишиванками тощо. Майбутні педагоги дізнаються про національні обряди та свята, ознайомляться з методикою їх організації у дошкільному закладі.

7. Організація роботи з української мови в дошкільних закладах та відділах освіти. Тут визначено завдання та обсяг роботи завідувача, методистів, інспекторів щодо планування роботи, надання методичної допомоги, організації перепідготовки та вдосконалення українського мовлення педагогічних кадрів.


§2. Теоретичні засади методики навчання

українського мовлення в дошкільному

навчальному закладі

Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема. такі ЇЇ положення: мова - це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв'язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв'язок мови та історії; практика - критерій істини.

Людина за своєю природою — істота суспільна. Виробництво всіх життєвих благ людиною є суспільним виробництвом. Тільки суспільство могло створити людину як мислячу істоту, яка говорить. Людина стає людиною лише з появою мови та мислення.

Мова - суспільне явище, продукт розвитку людського суспільства. Вона виникла з потреби спілкування між людьми.

Потреба у членороздільній мові в людей виникла у процесі колективної праці. Та й людське суспільство виникло у процесі праці. Спільна діяльність людей зумовила потребу у спілкуванні.

Мова виконує найважливішу людську функцію спілкування комунікації. Мова виникає лише з настійної потреби у спілку ванні з іншими людьми. Без спілкування за допомогою мови неможливо було б налагодити спільну діяльність людей.

Організовуючи навчання дітей другої мови, слід пам'ятати, що кінцевим результатом опанування мови є спілкування цією мовою з іншими людьми, дорослими та однолітками. Тому на кожному занятті необхідно створювати життєві мовленнєві ситуації для активного спілкування (говоріння) українською мовою.

Теорія пізнання розкриває взаємозв'язок мови, свідомості та мислення.

Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людина мислить. Мова й мислення не можуть існувати відокремлено. Мислення стає реальним лише тоді, коли воно опосередковується мовою, використовується людиною в мовленні. Водночас із тим, не можна ототожнювати мову та мислення. Мислення - це явище глобальне, загальнолюдське. Відчуття, думка, свідомість е вищими продуктами особливим чином організованої матерії. Ця високоорганізована матерія І є людський мозок, наділений властивістю мислення. «Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати ЇЇ, - писав відомий учений-лінгвіст О.О.Потебня, - вона не відображення світогляду, який вже склавсь, а діяльність, що його складає»1.

Отже, мислення — це процес, у результаті якого у свідомості людини відображається об'єктивний світ, відбувається процес пізнання. Мова е лише засобом спілкування, це своєрідна мовна діяльність.

Звуковий бік слова - це матеріальний субстрат мови, її чуттєва основа, «природна матерія». Слово та речення як основні одиниці мови фізично відтворювані та сприймані. Інакше мова не змогла б бути засобом спілкування: той, хто говорить, не зміг би оформити свою думку, а той, хто слухає, без звуків мови не зміг би її сприймати та розуміти. Тільки звукова мова, мова слів є досконалою формою вираження та формулювання думки. Навіть внутрішнє мовлення (мовлення про себе) не буває без чуттєвого мовного субстрата.

Кожний із нас із власного досвіду знає, що коли ми напружено думаємо, то непомітно для себе починаємо шепотіти, рухати губами, язиком, артикулювати звуки, промовляти слова. Внутрішнє мовлення - необхідна передумова для формулювання думки, воно є чуттєвою основою нашого мислення. Отже, мова, мислення та поведінка створюють нерозривну єдність. Навчати дітей другої, української мови слід у єдності з розвитком мислення.

Подекуди в літературі натрапляємо на твердження, що кінцевою метою навчання другої мови є навчання дітей мислити цією мовою. Проти такого твердження виступає відомий психолог В.О.Артемов. На його думку, мислення суб'єктивне, а об'єктивне те, про що мислить людина. У мові відсутній безпосередній зв’язок із мисленням, інакше не було б різних мов. Цей зв'язок опосередковується дійсністю та досвідом і виступає у слововживанні. Віднесеність слова до предметів та явищ реального світу - це і є його значення або семантика. Отже, справа не у відмінностях мислення різними мовами, не у змісті понять людей, які говорять різними мовами, а в не збіганні семантичних полів слова. Тому дітей слід вчити, вважає В.О.Артемов, не мислення другою мовою, а слововживання, різної семантики слів. Звідси - прямий зв'язок слова і поняття, слова і предмета. Під час оволодіння рідною мовою між словом і поняттям (предметом) не існує третього члена. Під час навчання другої мови цей третій член має вигляд слова рідної мови: парасолька (предмет) - парасолька (слово) - зонтик (слово рідної мови).

Артемов висуває три вимоги щодо навчання дітей другої мови. Перша: навчаючи дітей другої мови, слід використовувати зіставлення, порівняння семантики слів, тобто слів за значенням (наприклад, панчохи - чулки, човен - лодка). Друга: вивчення другої мови необхідно пов'язувати з національною культурою народу, з особливостями розвитку національної свідомості та мислення, із розвитком матеріальної культури та характеристикою епохи. Третя вимога передбачає висококваліфіковану підготовку педагога з досконалим, бездоганним знанням другої мови.

Отже, мова є засобом спілкування, а не мислення. Мова є не засіб, а дійсність мислення. Мова не виражає, а творить думки, реалізує їх. Мислити ж другою мовою можливо лише тоді, коли вона стане другою рідною мовою, коли людині буде байдуже, якою мовою мислити. Цього може досягти лише людина, яка з раннього дитинства вивчала паралельно дві мови на основі всіх правил орфоепії.

Не можна також ототожнювати семантику мови і предметний зміст думки. Значення слова не тотожне смисловому змістові поняття. Можна знати значення слова, не знаючи при цьому змісту поняття, що виражається з його допомогою, проте не можна знати зміст поняття, не виражаючи його словом.

Шляхом перенесення значень мова збагачується новими поняттями ~ словами за певних умов розвитку матеріальної та духовної культури суспільства. Стара словесна оболонка стає формою об'єктивації для нового поняття з переносним значенням слів (золоте серце, свіжі сили). Проте основою усіх значень слова є поняття, тому будь-яке переносне значення слова повинно співвідноситися з предметом, який названий цим словом, і бути зрозумілим усім людям.

Головне в назві предмета - це чуттєвий бік слова. Назва будь-якої речі не має нічого спільного з Її природою. Назва — важлива мовна функція, проте нею не обмежуються суть та функція слова. Слово, що містить у собі поняття, виконує глибшу і складнішу функцію - відображує явища дійсності і є знаряддям пізнання. Слово позначає предмет, проте воно не позначає поняття, а формуючи і формулюючи, виражає його. Поняття не може існувати без слова, бути невираженим. Слово - форма існування поняття. Слово є двоплановим. Воно позначає явища, предмети, і тоді слово як звуковий комплекс - знак. Водночас, позначаючи предмет, слово формулює поняття, що не є уже знаком, а узагальненням. Поняття відноситься не тільки до свідомості, поняття є суть предмета. Якби поняття не відображали явищ, ми б ніколи не зрозуміли одне одного. Спільність понять виникає зі здатності мислення людей відображувати й пізнавати. Якби звуковий комплекс «відображував» явища, то він би в усіх мовах був однаковий. Звуковий комплекс не несе в собі жодної відповідності щодо явищ, тому звукові комплекси неоднакові в різних мовах (кукла - лялька), хоча поняття можуть бути тотожними. Звідси педагогічний висновок: навчаючи другої, української мови, вихователь мусить прагнути не тільки збагатити словник дітей словами-назвами цієї мови, а й намагатися, щоб діти засвоїли поняття спочатку з основним, прямим, а потім і переносним значенням слова.

Мова невідривна від історії її народу. Це - літопис народу, відлуння його життя, почуттів, надій, прагнень, відлуння його страждань, радощів, досягнень. В українській мові це яскраво відображено у творах великого українського Кобзаря Т.Г.Шевченка, а також у творчості І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Марко Вовчок, І.Франка та ін. «У світлих, прозорих глибинах народної мови, - писав К.Д.Ушинський, - відображається уся історія духовного життя народу. Покоління народу минають одне за одним, а результати життя кожного покоління залишаються в мові - у спадщину спадкоємцям. У скарбницю рідної мови складує одне покоління за іншим наслідки історичних подій... Мова є найбільш живий, найбільш розкішний і міцний зв'язок, що поєднує минулі, сучасні та майбутні покоління в єдине велике історичне живе ціле!»

Тому слово народного епосу, народної пісні, колисанки, забавлянки, народної казки, історії, що закодована в думках, - найкращий засіб виховання, прилучення дітей з раннього дитинства до національної української мови.

Мова нерозривно пов'язана з культурою народу. Духовна культура кожного народу, освіта, наука, література, мистецтво - це чинники національної мови, показники мовної культури. Кожний народ має свою національну мову, національну культуру. «Якби об'єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, воно було б згубним для загальнолюдської думки... Для існування людини потрібні інші люди, для народності - інші народності».

Тому, навчаючи дітей української мови, слід ознайомлювати їх одразу з українською національною культурою – творами українських письменників, композиторів, художників, народних митців.

Усі наукові здобутки методики навчання дітей другої, української, мови перевіряються на практиці, адже практика - це критерій істини. Саме цим пояснюється і багатоваріантність програм у навчанні дітей української мови, і різноманітність методів, прийомів та форм прилучення малюків до українського слова, української національної культури.


§3. Міжпредметні зв'язки

у викладанні методики навчання дітей

української мови

Міжпредметні зв'язки є необхідною передумовою організації навчального процесу вищого навчального закладу. Вони є засобом комплексного підходу до навчання майбутніх фахівців. У той самий час реалізація між предметних зв'язків є дидактичного умовою активізації навчального процесу, систематизації знань, інтеграції науки та практики.

«Міжпредметні зв'язки - це відображення у змісті навчальних дисциплін тих діалектичних взаємозв'язків, які об'єктивно діють у природі й використовуються у сучасних науках. Міжпредметні зв'язки - це еквівалент між наукових зв'язків».

Міжпредметні зв'язки сприяють розв'язанню чинних у предметній системі викладання та навчання у вищих навчальних закладах суперечностей між розрізненими знаннями студентів з окремих предметів та необхідністю їх синтезу, комплексного використання здобутих знань у педагогічній практиці.

Учені (В.М.Максимова, А.І.Єрьомкін та ін.) по-різному класифікують Міжпредметні зв'язки. Вони можуть бути між предметними, між курсовими, комплексними, фактичним, понятійними, теоретичними, філософськими, історичними і т. ін.

Методика навчання дітей української мови як наука щільно пов'язана з іншими науками. Це вимагає від викладача знання методики здійснення різноманітних між предметних зв'язків (див. схеми 1, 2).

Методика навчання дітей української мови пов'язана з теорією пізнання, філософією, історією України, українознавством, фізіологією, психологією та психолінгвістикою, мовознавством, педагогікою, фаховими дисциплінами, народознавством.

Методика навчання дітей української мови як наука керується найзагальнішими діалектичними принципами розуміння суб'єктно-об'єктних відношень у пізнанні довкілля: довкілля є матеріальним, об'єктивним, воно існує в постійному русі, зміні та розвитку і доступне для пізнання.

Пізнання включає два взаємопов'язані боки ~ чуттєвий і логічний, раціональний.

Процес оволодіння другою мовою також підпорядковується основним законам та принципам теорії пізнання. Через безпосередній чуттєвий досвід, наочність дитина засвоює нові слова, які поступово узагальнюються, перетворюються у поняття, які дитина використовує під час спілкування з Іншими людьми, у своєму практичному досвіді. Викладач методики навчання дітей української мови повинен спиратися на відповідні теми з курсу філософії (див. таблицю на с.23).

Розкриття таких розділів методики, як «Методика використання народних джерел у розвитку українського мовлення», «Методика ознайомлення дітей з національною





культурою, традиціями та побутом українського народу», потребує знань із «Історії України», зокрема з розвитку культури українського народу в різні історичні періоди. Анатомія та фізіологія людини допоможе студентам розібратися в будові центральної та периферійної частин мовленнєвого аналізатора, врахувати під час навчання другої мови особливості нервової діяльності дітей дошкільного віку, використати вчення І.М.Сєченова й І.П.Павлова про умовно-рефлекторну діяльність, першу та другу сигнальні системи.




У навчанні дітей другої мови не можна обійтися й без психологічних знань. Загальна психологія озброює майбутніх фахівців знаннями про структуру мовної діяльності та мовленнєвих навичок. Дитяча психологія розкриває специфіку засвоєння мови на кожному віковому етапі, сенситивні періоди навчання дітей другої мови.

Педагогічна психологія орієнтує методику на побудову навчання з урахуванням «зони найближчого розвитку» дітей та «соціальної ситуації розвитку» (Л.С.Виготський).

Психологічна наука дає відповіді на такі запитання методики, коли ж саме потрібно починати вчити дітей другої мови, як впливає друга мова на розумовий розвиток дітей, з'ясовує причини та шляхи запобігання явищ інтерференції в умовах близькоспорідненої двомовності.

Оскільки методика орієнтована на навчання дітей української мови, стає зрозумілим її тісний зв'язок із мовознавством. Розкрити методичні прийоми навчання дітей правильної звуковимови допоможуть відомості з таких мовознавчих наук, як фонетика та орфоепія. Методика лексичної роботи з української мови в дошкільному закладі враховує дані лексикології. Формування граматичної правильності мови та розвиток зв'язного мовлення потребує ґрунтовних знань з граматики та синтаксису.

Враховуючи те, що українську мову вивчають діти некорінної національності (російськомовні дошкільні заклади), у методиці використовують також знання з курсу російської мови, застосовуючи порівняння й зіставлення мовних явищ обох цих мов.

Педагогіка озброює вихователів загально дидактичними принципами, методами, прийомами, засобами й формами навчання дітей дошкільного віку, розкриває суть навчання та шляхи ефективного розвитку дітей під час навчання. Все це дає змогу методичній теорії визначити специфічне принципи,




методи і прийоми навчання дітей української мови, спрямовані на ефективність розвитку мовленнєвих навичок. Методика навчання дітей української мови також пов'язана з логопедією (правильна артикуляція та поставлення звуків української мови), дитячою літературою, методикою навчання рідної мови, ознайомлення дітей з довкіллям та рідною природою, методиками математичних знань, образотворчого мистецтва, музики та фізичного виховання.

Викладач методики сам планує і передбачає використання різних між предметних зв'язків у процесі викладання свого предмета.

Проте, враховуючи специфіку російськомовних груп студентів та учнів, обов'язковими повинні стати курсові супровідні між предметні зв'язки, спрямовані на формування культури українського мовлення майбутніх педагогів. Цього можна досягти читанням спецкурсу та спецпрактикуму: «Культура українського слова», «Особливості вивчення української мови в дошкільних закладах з російською мовою навчання».

Отже, використання між предметних зв'язків у викладанні методики навчання дітей української мови допоможе сформувати в майбутніх фахівців системні знання, озброїти їх методичними прийомами розвитку українського мовлення, прищепити їм самим навички літературного українського мовлення, досягти культури мовного спілкування у двомовному оточенні,


§4. Методи наукового дослідження

Методика навчання дітей української мови користується як загально педагогічними методами дослідження, так і специфічними, що дають змогу з'ясовувати закономірності засвоєння дітьми некорінної національності української мови.

До загально педагогічних методів дослідження належать спостереження, бесіда, психолого-педагогічний експеримент, анкетне опитування, вивчення, аналіз та узагальнення досвіду роботи вихователів, аналіз результатів мовленнєвої діяльності дітей, використання методичної спадщини, методи статистичної обробки фактичного матеріалу.

Найпростіша форма досліджень для вихователя - спостереження за процесом засвоєння української мови дітьми на заняттях та в повсякденному житті. Мета спостережень може бути різною. В одних випадках педагог - спостерігає, як діти оволоділи вимовою окремих звуків (наприклад, звуків [г], [ч], [р], [ц*]), в інших - наголосом у словах; перевіряє рівень розвитку діалогічного мовлення або обсяг словникового запасу відповідно до вивчених тем. Спостереження допомагають вихователеві своєчасно усунути недоліки, накреслити програму індивідуальної роботи з дитиною.

Подекуди виникає необхідність провести індивідуальну бесіду з дитиною для перевірки засвоєння нею окремих мовних явищ; граматики, лексики, діалогу. Вихователь звертається до дитини із запитаннями (3-4 запитання) українською мовою стимулюючи відповідь. Наприклад, після вивчення теми «Сім'я» вихователь може запитати в дитини; «Як звати твою маму, тата? Де вони працюють? Чи є в тебе братик (сестричка), бабуся, дідусь? Як їх звати?»

Метод психолого-педагогічного експерименту використовують здебільшого студенти під час написання курсових та дипломних робіт. Цей метод потребує тривалого часу. оскільки складається з кількох етапів: пошукового, констатувального, навчального та контрольного етапів експерименту

Анкетне опитування застосовується в роботі з батьками з метою з'ясування ставлення батьків до вивчення дітьми української мови та залучення їх до спільної роботи.

Наводимо текст анкети для батьків.

І. Якою мовою розмовляють члени Вашої сім'ї? (Підкресліть)

- Російською.

- Українською.

- Іншою (якою?).

2. Чи володіють дорослі члени Вашої сім'ї українською мовою? (Підкресліть)

-Так.

-Ні.

- Володіють недостатньо.

3. Чи читаєте Ви дітям художню літературу українською мовою?

-Так.

-Ні.

- Інколи.

4. Чи є у Вашої дитини дитячі книжки українською мовою?

-Так.

-Ні.

- Беремо в бібліотеці.

5. Чи вважаєте Ви за необхідне навчання української мови з дошкільного закладу?

-Так.

-Ні.

~ Не знаю.

6. Ваше ставлення до вивчення української мови?

- Позитивне.

- Негативне.

- Байдуже.

Анкетні дані підлягають кількісній обробці. Результати аналізу анкет допомагають вихователю проводити диференційоване навчання дітей української мови.

Вивчення, аналіз та узагальнення досвіду роботи вихователів із навчання дітей української мови здійснюють завідуючий дошкільним закладом, старший вихователь, керівник тематичного методоб'єднання, члени творчої групи» окремі вихователі та студенти під керівництвом викладача.

Педагогічний досвід можна вивчати за різними параметрами: а) за кінцевим результатом роботи вихователя; б) за рівнем творчості (раціоналізаторський, новаторський); в) за кількістю авторів (індивідуальний, колективний, груповий); г) за способом його виникнення (стихійний, організований).

Приступаючи до вивчення педагогічного досвіду, дослідник складає план, у якому передбачає такі розділи: підготовча робота; надання допомоги вихователю, досвід якого вивчається; вивчення досвіду роботи; узагальнення та поширення вивченого досвіду.

Узагальнюючи досвід навчання дітей української мови, слід чітко визначити мету, розкрити не тільки те, що робить вихователь, а й те, як він це робить, показати ефективність обраної ним методики.

Досвід роботи може бути позитивним, негативним, передовим (раціоналізаторським, новаторським).

Передовий педагогічний досвід визначається за такими критеріями: актуальність та перспективність, новизна, наукова достовірність результатів.

Позитивний та передовий педагогічний досвід навчання дітей української мови має бути впроваджений у масову педагогічну практику.

Під час навчання дітей української мови вихователь чи дослідник може записати дитяче мовлення на магнітофон або стенографічне (дослівно), а потім проаналізувати його за такою схемою відповідно до теми перевірки:


Тема: Іграшки

Прізвище, ім'я

Кількість слів

Вимова звуків

Граматичні помилки

Зв'язність мовлення


правильно

з помилками




















Стане у пригоді дослідникові й аналіз методичної спадщини з навчання дітей другої мови, зокрема української.

Серед специфічних методик дослідження слід назвати діагностичні на з'ясування рівня засвоєння дітьми української мови.

Діагностичні методики дають змогу за допомогою коротких дослідів - завдань визначити рівень мовленнєвого розвитку дітей, його відповідність вимогам програми для певного віку чи групи. Наведемо декілька діагностичних методик.1

^ Методика вивчення розуміння дітьми слів української мови

Дослідник готує по 10 предметних картинок до кожної теми. Наприклад, теми: «Тварини та птахи» - 10 картинок;

«Сім'я» - 10 картинок; «Ввічливі слова» - 10 картинок тощо. Вихователь називає слово українською мовою й пропонує дитині показати відповідну картинку. Наприклад, до слова качка показати (чи дати досліднику) картинку із зображенням качки.

Досліди проводять індивідуально з кожною дитиною, не менше 10 дослідів із різних тем.

Кількісна обробка результатів проводиться за формулою




де

Кроз1 - коефіцієнт розуміння слів;

т - кількість слів, що відповідають обраній дитиною картинці;

п — всі названі вихователем слова.

Дослідні дані записують до протоколу.



Тема «Одяг та взуття»

Правильно показав картинку

Неправильно показав картинку

Ї. Сукня

+




2. Спідниця

-

Показав сукню

3. Хустка

+




4. Стрічка

+




5. Панчохи

-

Показав шкарпетки

6. Шкарпетки

-

Показав панчохи

7. Черевики

+




8- Чоботи

+




9. Капці

+




10. Пасок

-

Показав шапку


^ Методика вивчення розуміння дітьми інструкцій українською мовою

Дитині пропонують виконати низку дій. Інструкція дається українською мовою. Слова інструктивних речень повинні бути знайомі дітям із попередніх занять. Наприклад, дослідник звертається до дитини з проханням; «Візьми,будь ласка, ляльку й посади її на килимок». Дитина повинна виконати дію, при цьому лялька лежить серед багатьох інших іграшок та предметів. Після виконання дитиною дії у неї запитують українською мовою: «Що ти зробила?» Слова та дії записують, визначають у протоколі помилки.

Обчислення результатів проводять за попередньою формулою.

Протоколи експериментів


Інструкція

українською мовою

Дії дитини

Мовлення дитини

Помилки


Українською мовою

Російською мовою

1.

2.

3.

4.

5.

6.














Правильно виконаних дій:

Правильних відповідей:

Помилок:



№ картинки (сюжетної)

Запитання до

картинки українською

мовою

Відповіді дитини

Помилки

1.

2.

3.

4.

5.

Б.











Правильних відповідей:

Помилок:


Методика вивчення розуміння тексту українською мовою

Дослідник читає оповідання чи казку. Потім повторно читає частину тексту, пропонує дитині розповісти, що вона запам'ятала. Розмову вихователь проводить українською мовою. Дитині не дають вказівки, якою мовою відповідати.

Протоколи дослідів.

№ частини оповідання

І

ІІ

Ш

Кількість слів у тексті

Кількість відтворених слів

% виконання за частинами тексту

10

10

100%

11

11

100%

4

4

100%


Кількість українських слів:

Кількість російських слів:

Кількість правильно відтворених речень:

Кількість змішаних речень:

Усього слів у тексті

Відтворення слів

Кількість речень

усього

українською

російською

У тексті

відтворено




















^ Методика вивчення активного словника української мови

Перед дитиною розігрується експериментальна ситуація: казкова хатка на острові, навколо хатки - вода. До хатки веде міст. На мосту сидить учений папуга. У хатинці живуть тварини (дикі. свійські, птахи, комахи відповідно до теми, слова якої перевіряються). Тварини вільно виходять із хатинки, а повернутися можна лише тоді, коли дитина відповість папузі правильно на його запитання українською мовою: «Як тебе звуть, як твоє ім'я, кого ти ведеш у хатинку?» Наприклад: «Мене звуть Оксана. Я веду додому в хатинку ведмежатко». - «Проходьте, будьте ласкаві».

Протокол досліду

Ім'я та прізвище дитини

Відповіді дитини

Помилки


укр. мовою

рос. мовою














Статистична обробка матеріалу може бути проведена за формулою:


Кб=а/р.

де Кб - коефіцієнт засвоєння;

а - число правильних відповідей;

р - загальна кількість запропонованих відповідей. Задовільне значення К = 0,7. Показники нижче 0,7 - низький коефіцієнт; 0,7-0,8 - середній; 0,8-0,9 - достатній; 0,9-1 - високий.

^ Методика обстеження мовленнєвої готовності дітей до шкільного навчання рідною та другою мовами (російською, українською)

Користуючись цією методикою, дослідник повинен знати основні компоненти мовленнєвої готовності дітей. До них належать:

- певна сума знань про довкілля, змістовий бік мовлення;

- рівень розвитку мовленнєвих навичок: достатній словник, правильна звуковимова, граматична правильність мовлення, діалогічне та монологічне мовлення;

- висока мовленнєва активність дітей;

- якість мовленнєвих відповідей;

- оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності.

Мовленнєва активність - це наявність у дитини пізнавальних інтересів: відповідність її знань вимогам програми (чи перевищення вимог), сформованість уміння зосереджувати свою увагу на пропонованому матеріалі та діяти відповідно до вказівок педагога; зацікавленість у розв'язанні загального завдання; наявність потреби відповідати, звертатись із запитаннями, доповнювати відповіді одноліток, виправляти помилки.

Активність висока: дитина постійно прагне відповідати, бере участь у загальній роботі, відповідає на поставлене запитання, доповнює відповіді товариша, вказує на допущені ним помилки, виправляє мовленнєві помилки.

Активність недостатня: а) дитина не виявляє бажання відповідати, зовнішньо пасивна. Проте на пропозицію вихователя із задоволенням відповідає, хоч і не досить повно. Під час відповіді виявляє нерішучість, нервує, соромиться; б) дитина часто відволікається від заняття, тому її активність нестійка. Зацікавленість у роботі поєднується з невмінням утримувати увагу на запропонованій темі. У момент зосередження дитина активна, але, відволікаючись, не завжди може відповісти на запитання, навіть, безпосередньо звернене до неї.

Активність незадовільна: дитина пасивна. Не має бажання відповідати та брати участь у роботі. Не виявляє інтересу до змісту мовленнєвої діяльності.

Якість відповідей висока, відповіді поширені, змістовні, самостійні, адекватні запитанню чи завданню.

Якість відповідей недостатня: відповідає одним словом, простим непоширеним реченням. Дитина потребує додаткових запитань, відповідає невпевнено.

Відповіді незадовільні: дитина повторює те, що сказали вже її товариші чи вихователь, потребує уточнюючих та підказуючи запитань, допомоги вихователя, допускає багато помилок.

Контрольні дії - це усвідомлене регулювання дитиною мовленнєвої діяльності з метою запобігання, констатації та виправлення мовленнєвих помилок, а також забезпечення відповідності результатів навчальної діяльності запропонованому плану, вимогам, зразку, нормам вимови.

Оцінні дії спрямовано на оцінку результатів мовленнєвої діяльності. Вони ґрунтуються на аналізі процесу діяльності, зіставленні здобутого результату з поставленими вимогами. Це мовленнєва дія, в якій розкриваються мотиви, що спонукають дитину до відповідної оцінки. У них висловлюється відповідне ставлення дитини до предмета оцінки.

Високий рівень мовленнєвого розвитку: висока мовленнєва активність, висока якість мовленнєвих відповідей; правильна звуковимова, відсутність граматичних помилок, достатній словник, уміння самостійно будувати розповіді та переказувати. Володіє оцінно-контрольними діями, помічає та виправляє мовленнєві помилки.

Середній рівень мовленнєвого розвитку: недостатня мовленнєва активність, дитина потребує стимулювання мовленнєвої діяльності. Якість відповідей недостатня, спостерігаються помилки у звуковикові та граматичні. Переказує лише добре знайомий текст, розповіді будує тільки за зразком вихователя. Подекуди спостерігаються дії взаємоконтролю, за допомогою підказки вихователя помічає помилки в мовленні товаришів.

Низький рівень мовленнєвого розвитку: незадовільні мовленнєва активність і якість відповідей. У мовленні багато помилок; не вміє будувати зв'язну розповідь; переважає ситуативне мовлення; відсутні оцінно-контрольні дії.

Варіант 1. З метою визначення рівня мовленнєвої готовності дитини до школи індивідуально кожній дитині в певній послідовності пропонують виконати такі завдання:

а) розглянути сюжетну картинку, відповісти на запитання за її змістом, самостійно скласти сюжетну розповідь;

б) переказати одне знайоме оповідання, одне - нове;

в) скласти розповідь із власного досвіду з теми, запропонованої вихователем.

Результати досліду заносять у таблицю.

Ім'я дитини

Активність

Якість

відповідей

ОКД

Рівень мовленнєвого розвитку




висока

недостатня

низька

висока

недостатня

низька

володіє

відсутнє

високий

середній

низький


У текстовому матеріалі з кожного параметра наводяться конкретні приклади.

Варіант 2. Мета - виявити наявність оцінно-контрольних дій (ОКД) у дитини. Дитині пропонують скласти розповідь (за картинкою, із власного досвіду, переказати текст), яку записують на магнітофонну плівку. Потім, під час повторного прослуховування, дитина виступає у ролі «вчителя», який оцінює розповідь однією із трьох фішок (червона, синя, чорна) з дальшою мотивацією своєї оцінки.

Сформованість ОКД обчислюється за формулами:


F = n/m*100; F1 = n1/m1*100

де F , F1 - показники сформованості ОКД;

m, m1 — кількість допущених помилок;

n — кількість самостійно виправлених помилок під час першого прослуховування;

n1 - кількість виправлених помилок під час повторного сприймання розповіді.

Результати досліду заносять у таблицю.

^ Практичні завдання

1. Провести анкетування батьків, проаналізувати зібра-

Ім’я дитини (група)

Оцінна ситуація

Кількість помилок

F%

Кількість дітей

F1

взаємооцінка

самооцінка

m

m1

n

n1








































2. Провести обстеження рівня розвитку українського мовлення за запропонованими методиками.


3. З’ясувати рівень розвитку розуміння дітьми казки та оповідання українською мовою згідно з методикою.


^ РОЗДІЛИ ІІ


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ

МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ





залишити коментар
Сторінка1/17
Дата конвертації18.10.2011
Розмір4.18 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
плохо
  2
хорошо
  3
отлично
  24
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх