Коментар ЗКУ Семчик icon

Коментар ЗКУ Семчик


2 чел. помогло.
Схожі
Семчик - Коментар до ЗКУ, 2003...
Коментар до Цивільного кодексу України Кузнецова...
Коментар до Закону Про адвокатуру...
Тертишніков - Коментар до цивільно-процесуального кодексу України...
Кодекс україни...
Стичинський, Зуб, Ротань - Коментар до кодексу законів про працю України, 2001...
До Закону України...
Методика складання плану роботи сільської дільничої лікарні...
Реферат текстова частина дипломного проекту : 66 с., 12 рис., 2 табл., 4 додатки, 7 джерел...
Коментар Кодексу законів про працю України Ротань...
Filozofická fakulta...
Програми Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40
повернутися в початок
^

Глава 6. ЗЕМЛІ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ

Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови


До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Законодавство України розрізняє також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах. Такий поділ населених пунктів має значення для регулювання земельних відносин, які мають місце в даних пунктах, і є основою для їх архітектурно-планувальної організації, що здійснюється відповідно до розміру і структури поселень.

На сьогодні землі житлової та громадської забудови є самостійною категорією в структурі земельного фонду України. До введення в дію чинного Земельного кодексу України ця категорія входила до складу земель населених пунктів. Крім земель житлової та громадської забудови, у населених пунктах мають місце земельні ділянки промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, історико-культурних об'єктів; об'єктів комунального господарства; водногосподарського, лісогосподарського та сільськогосподарського використання; загального користування.

Характерною ознакою земель житлової та громадської забудови є їх розташування у межах населених пунктів. Межею населеного пункту є зовнішня межа населеного пункту, яка відокремлює його від земель іншого призначення. Вона охоплює як забудовані земельні ділянки, так і не забудовані, але призначені для містобудування, обслуговування потреб господарства і жителів населеного пункту. Міська межа визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Вона встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України (ст. 6 ЗК України). Межі селищ і сіл встановдюються і змінюються Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами (ст. 7—9 ЗК України).

Правовий режим зазначених земель закріплений також у законах України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р., «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р., в інших нормативних актах.

Землі житлової та громадської забудови складаються із територій, які вже забудовані або підлягають забудові. Крім земель, які знаходяться під будівлями, до цих земель належать дворові та садибні ділянки, які обслуговують будівлі. Під територією розуміється частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Житловою забудовою є земельна ділянка, у межах якої розміщується житловий фонд. При житловій забудові передбачається здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту та благоустрою об'єктів житлового фонду.

У складі житлової забудови розрізняють садибну та несадибну забудови. У житлових зонах населених пунктів можуть мати місце забудови, розташовані на присадибних земельних ділянках, що належать окремим громадянам (садибна забудова). Якщо житлові будинки різної поверховості розташовані на земельних ділянках, що не належать окремим громадянам, йдеться про несадибну забудову.

Громадською забудовою вважається земельна ділянка, на якій розташовані будинки та споруди громадського призначення: будинки дитячих дошкільних закладів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров'я й відпочинку, фізкультурно-оздоровчі та спортивні будинки та споруди; будинки підприємств торгівлі та громадського харчування, будинки підприємств побутового обслуговування населення тощо.

Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти загального користування, також належать до земель житлової та громадської забудови. Такі земельні ділянки використовуються як шляхи сполучення (вулиці, проїзди, майдани, шляхи, набережні), для задоволення культурно-побутових потреб населення (парки, сквери, бульвари, пляжі, кладовища), для схову, знешкодження та утилізації промислових та побутових відходів, розміщення об'єктів, необхідних для населеного пункту в цілому. Ці земельні ділянки перебувають у комунальній власності і не передаються у приватну власність. Вони можуть надаватися в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної або комунальної власності. Експлуатацію цих земель здійснюють, як правило, спеціалізовані підприємства житлово-комунального господарства.

Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією. Згідно з державними будівельними нормами територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну, а територія сільського населеного пункту — на сельбищну і виробничу.

До сельбищної території належать земельні ділянки, зайняті житловими будинками, громадськими установами, будинками і спорудами (навчальні, проектні, науково-дослідні та інші установи), внутрішньосельбищна, вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування. До ландшафтно-рекреаційної території міста належать озеленені ділянки і ділянки, зайняті водними об'єктами у межах забудови міста та його зеленої зони, а також можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти.

^

Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови


Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту» іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Землі житлової та громадської забудови відповідно до цільового призначення цієї категорії земельного фонду використовуються власниками земельних ділянок і землекористувачами насамперед для спорудження та експлуатації житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд. Суб'єктами права власності або користування (оренди) на землях житлової та громадської забудови виступають юридичні особи і громадяни.

Громадянами земельні ділянки можуть використовуватися для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Земельні ділянки використовуються також юридичними особами: житлово-будівельними (житловими) і гаражно-будівельними кооперативами для житлового та гаражного будівництва і підприємствами, установами і організаціями для управління багатоквартирними жилими будинками.

Порядок використання зазначених земельних ділянок здійснюється на підставі Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про планування і забудову територій», Правил забудови населених пунктів, Державних будівельних норм ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» тощо.

Під містобудуванням (містобудівною діяльністю) розуміється цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян зі створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Використання земельних ділянок для забудови здійснюється відповідно до містобудівної документації. Містобудівна документація являє собою затверджені текстові та графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій. Вона є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб. До містобудівної документації належать: генеральний план населеного пункту, схема планування території, детальний план території тощо.

Генеральний план населеного пункту визначає принципові питання розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, а саме: потреби в територіях для забудови та іншого використання; потреби у зміні меж населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання території; межі функціонування зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; планувальну структуру та просторову композицію забудови населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання тощо.

Схема планування території визначає потреби у зміні меж населених пунктів, потреби в територіях для містобудівних потреб; зонування територій для забудови та іншого використання; планувальну структуру території, а також інші питання, визначені державними будівельними нормами. Схемами планування територій на місцевому рівні може визначатися доцільність розроблення генеральних планів окремих населених пунктів.

Детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів. Цим планом визначається розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Використання земельних ділянок для потреб, які не пов'язані з їх забудовою, здійснюється відповідно до плану земельно-господарського устрою населеного пункту. Він розробляється для міст і селищ, затверджується відповідною місцевою радою і використовується для обґрунтування, розробки і подальшої реалізації на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання, охорони та захисту від руйнівних процесів тощо. План земельно-господарського устрою населеного пункту є обов'язковим для виконання органами державного управління, місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших Умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища. Державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом.

При використанні земель житлової та громадської забудови необхідно дотримуватися регіональних і місцевих правил забудови. Регіональні правила забудови — нормативно-правовий акт, яким встановлюється загальний для територій і населених пунктів області, АР Крим (крім міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення АР Крим, міст обласного значення) порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Зазначені акти розробляються і затверджуються на основі типових регіональних правил забудови. Місцеві правила забудови — нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування, забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Надання земельних ділянок для забудови здійснюється за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою. Це зумовлено необхідністю враховувати при плануванні та забудові населених пунктів норми санітарного законодавства, яке вимагає у процесі цієї діяльності створювати найбільш сприятливі умови для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян.

Надані в користування або у власність земельні ділянки для забудови повинні використовуватися лише для відповідних цілей — здійснення різних видів будівництва і подальшого обслуговування будівель і споруд.

^

Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва


Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Громадяни України, реалізовуючи свої земельні права, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно набувати у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Право на безоплатну передачу для зазначених потреб виникає у громадян у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, і в разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності за нормами безоплатної приватизації, встановленими ст. 121 ЗК України. Ці норми складають: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара. Безоплатна передача земельних ділянок для зазначених цілей здійснюється лише один раз. Порядок передачі земельних ділянок у межах безоплатної приватизації встановлений ст. 118 ЗК України.

Якщо норма безоплатної приватизації земельної ділянки не задовольняє громадянина, він може понад визначені норми набувати у власність земельну ділянку на підставі цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування тощо. У разі купівлі-продажу продавцями таких земельних ділянок можуть бути громадяни, які мають земельні ділянки на праві приватної власності для вказаних потреб, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності. Порядок придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод регулюється гл. 20 ЗК України.

У разі бажання громадянина, або коли ним вже вичерпане право на безоплатну передачу земельної ділянки, вона може надаватися йому в оренду в межах норм безоплатної приватизації в порядку, визначеному ст. 124 ЗК України.

Забудова земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражів, здійснюється після виникнення права власності чи права оренди земельної ділянки. Ці права громадянин набуває лише після одержання ним державного акта, а при оренді земельної ділянки — після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Фактична забудова земельної ділянки здійснюється після встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, її державної реєстрації та одержання у встановленому порядку дозволу на виконання будівельних робіт (ст. 23 Закону України «Про основи містобудування»).

Порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об'єктів установлені Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Держбуду України від 5 грудня 2000 року. Це положення розроблене згідно з Законом України «Про планування і забудову територій» і є обов'язковим для застосування усіма суб'єктами будівництва незалежно від форм власності, відомчої належності та джерел фінансування.

Дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт відповідно до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Цей дозвіл надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів.

Виконання будівельних робіт без зазначеного дозволу забороняється. Недодержання даних вимог вважається самовільним будівництвом (ст. 211 ЗК України). Відповідальність за самовільне будівництво виникає як при забудові самовільно зайнятої ділянки, так і при використанні належної громадянину земельної ділянки, але при цьому спорудження або перебудова будівлі, прибудова до неї ведеться без встановленого дозволу або без затвердженого проекту, із суттєвим відхиленням від нього або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил.

^

Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів


1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

^ 2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Значного розвитку в населених пунктах, особливо в містах, здобуло кооперативне будівництво. Земельні ділянки використовуються кооперативними організаціями для будівництва і обслуговування житла і гаражів. До таких організацій належать житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи.

Житлово-будівельні (житлові) кооперативи створюються з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку, а у випадках, передбачених законодавством, — одно- і двоквартирних житлових будинків садибного типу або багатоквартирного блочного житлового будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Земельні ділянки зазначеним кооперативам надаються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування безоплатно у власність або в оренду. Спеціальний розмір цих земельних ділянок ЗК України не встановлений. Він визначається відповідно до затвердженої містобудівної документації. Суб'єктами права на землю виступають відповідні кооперативи як юридичні особи. Території, що відводяться, складаються з ділянок безпосередньо під будівлями та прибудинкових земельних ділянок, які призначені для обслуговування будівель — обладнання під'їздів, майданчиків, квіткових клумб, сміттєзбірників тощо. Будівництво гаражів, обладнання стоянок для автомобілів, складських приміщень на прибудинкових територіях, як правило, забороняється. В окремих випадках кооператив може дозволити громадянам використовувати частину ділянок для розведення кущів та інших рослин, якщо це відповідає плану його благоустрою. На землях кооперативів може бути встановлений публічний або приватний земельний сервітут: прохід або проїзд через територію ділянки, тимчасове складування певних вантажів, якщо це не порушує загального режиму використання прибудинкової ділянки, прокладання ліній електропередачі, зв'язку тощо.

Гаражно-будівельні кооперативи створюються громадянами, які проживають у населеному пункті і мають автомобіль, зареєстрований у встановленому порядку. Для будівництва кооперативних гаражів земельні ділянки виділяються, як правило, в межах жилої зони міст і селищ. Суб'єктом права на земельну ділянку є кооператив як юридична особа. Кожному члену кооперативу надається на праві власності окреме приміщення для стоянки та схову автомобіля (бокс), яким він може розпоряджатися на власний розсуд, у тому числі відчужувати його шляхом здійснення відповідних угод. При цьому право на використання приміщення гаража означає не тільки можливість знаходження автомобіля в боксі або на місці стоянки, але й схову необхідних запасних частин і приладь до нього (в межах наданої йому території гаража), ремонту та підготовки автомобіля до поїздок тощо. Решта території гаражного кооперативу перебуває в спільному сумісному користуванні всіх членів кооперативу. Ці землі використовуються для проїзду, розміщення оглядових ям, підйомників, ремонтних боксів, миєчних і фарбувальних камер та інших приміщень або устаткування, що є в розпорядженні кооперативу.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам законодавством дозволяється набувати право власності на земельні ділянки на підставі всього спектра цивільно-правових угод згідно з гл. 20 ЗК України. Сторонами цих угод виступають власник земельної ділянки і відповідні кооперативи як юридичні особи. Кооператив приймає рішення на загальних зборах про укладання відповідної угоди. Угода укладається в письмовій формі, підписується сторонами (зі сторони кооперативу — головою кооперативу) і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 132 ЗК України). Моментом переходу права власності до кооперативу вважається день нотаріального посвідчення угоди про відчуження земельної ділянки.

^

Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків


1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об'єднанню власників.

3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Наявність у населених пунктах земельних ділянок багатоквартирної забудови викликає певну специфіку правового регулювання використання цих земель. Земельні ділянки багатоквартирних будинків, належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія державної або комунальної власності перебувають у постійному користуванні відповідних підприємств, установ і організацій (частіше домоуправлінь і житло-во-експлуатаційних контор). Законодавство передбачає надання у постійне користування таких земельних ділянок лише тим організаціям, які здійснюють управління багатоквартирними будинками.

Прибудинкова територія являє собою територію навколо багатоквартирного будинку, визначену актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначену для обслуговування багатоквартирного будинку. Вона встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).

Прибудинкова територія включає: територію під жилим будинком (жилими будинками); проїзди та тротуари; озеленені території; ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; майданчики для відпочинку дорослого населення; майданчики для занять фізичною культурою; майданчики для тимчасового зберігання автомобілів; майданчики для господарських цілей; майданчики для вигулювання собак; інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших об'єктів. Розміри земельних ділянок прибудинкових територій визначаються пропорційно залежно від загальної площі житлових, допоміжних і нежилих приміщень, поверховості будинків, їх розташування у межах населеного пункту відповідно до державних норм і правил та затвердженої проектно-технічної документації.

Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року та відповідною постановою Кабінету Міністрів України передбачені правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Межі прибудинкової території існуючого житлового фонду встановлюються та закріплюються в користування за об'єднаннями співвласників багатоквартирного будинку — юридичними особами, створеними власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Ці об'єднання можуть виступати власниками земельних ділянок, що складають прибудинкові території, шляхом приватизації багатоквартирного жилого будинку та безоплатної передачі їм земельної ділянки. У цьому випадку земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності. Вимога приватизації будинку зберігається і при наданні земельної ділянки об'єднанню власників в користування.

Земельна ділянка багатоквартирного житлового будинку є частиною житлового комплексу, який являє собою єдиний комплекс нерухомого майна, утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом зі спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Майно належить співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної власності і складається з неподільного та загального майна.

Неподільне майно — це неподільна частина житлового комплексу, яка складається із: 1) частини допоміжних приміщень: приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); 2) конструктивних елементів будинку: частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в'їзна група тощо); 3) технічного обладнання будинку: інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, а також елементи благоустрою території), що забезпечують належне функціонування жилого будинку. Неподільне майно перебуває у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.

Загальним майном вважається частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, підземні майстерні тощо). Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку.

Прибудинкові території (земельні ділянки) передаються у власність або надаються в користування відповідними органами місцевого самоврядування об'єднанням власників будинків для обслуговування існуючого жилого будинку (будинків). Суб'єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій виступають об'єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних жилих будинків. Право власності на прибудинкову територію (земельну ділянку) будинку посвідчується державним актом на право власності на землю.

Прибудинкові території членами об'єднань (товариств) власників багатоквартирних жилих будинків використовуються за цільовим призначенням. Роботи з підвищення рівня благоустрою прибудинкових територій, спорудження дитячих спортивних майданчиків, гаражів, автостоянок, встановлення кіосків та інших споруд виконуються за рішенням загальних зборів чи конференцією членів, визначеним Статутом об'єднання власників будинків з дозволу відповідних органів місцевого самоврядування на підставі проектної документації, розробленої та затвердженої у встановленому порядку.

Зміна цільового призначення земельних ділянок прибудинкової території допускається у випадку реконструкції, зміни функціонального призначення споруд, наявності інших обґрунтованих причин відповідно до діючих норм, з дозволу відповідних органів місцевого самоврядування. Прибудинкова територія, надана у користування або власність, може використовуватися лише для властивих селищній території та нешкідливих у санітарно-гігієнічному і вибухово-пожежонебезпечному плані функцій (видів діяльності) згідно з державними нормами і правилами.

Закон не визначає конкретні розміри земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків і це цілком виправдано, тому що площа, конфігурація вже існуючих будинків різна, а будівництво нових залежить від обсягу та виду будівництва, а також від забезпеченості певного населеного пункту вільними землями. Документом, який дає відповідь на ці питання, є проект розподілу території.

Проект розподілу території належить до містобудівної документації, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок. Проектом розподілу території визначаються площі та межі: при-будинкових територій існуючих і запроектованих жилих будинків; земельних ділянок, на яких розміщують громадські споруди та інші об'єкти містобудування; надлишків земельних ділянок, призначених для подальшого спорудження жилих і громадських будинків і споруд та іншого використання (при розподілі території існуючої забудови); територій загального користування; територій обмеженого користування земельною ділянкою, встановленого згідно з договором, рішенням суду або в іншому визначеному законом порядку. Рішення про розроблення та затвердження проектів розподілу території приймаються відповідними радами.

Проект розподілу території є основою для визначення меж земельних ділянок на територіях існуючої забудови для розташування будинків і споруд, розроблення відповідної землевпорядної документації та оформлення в установленому законодавством порядку правовстановлюючих документів власникам, співвласникам, орендарям, а також встановлення меж земельної ділянки в натурі. Площі окремих земельних ділянок та територій при розробленні проекту розподілу території визначаються з урахуванням державних будівельних норм і детального плану території (проекту забудови території).





залишити коментар
Сторінка7/40
Дата конвертації11.10.2011
Розмір7,78 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40
средне
  1
хорошо
  3
отлично
  3
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх