Маляренко, Гончаренко - Коментар до кримінально-процесуального кодексу України, 2003 icon

Маляренко, Гончаренко - Коментар до кримінально-процесуального кодексу України, 2003


1 чел. помогло.
Схожі
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58







ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

НАНКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

За загальною редакцією

Голови Верховного Суду України В.Т.МАЛЯРЕНКА,

академіка Академії правових наук України В.Г.ГОНЧАРЕНКА

ФОРУМ Київ • 2003

УДК 343.13 (477) (094.58) ВБК 67.9 (4 Укр) 411-3 Н-34

Авторський колектив:

БОЯРОВ В.І., ВАРФОЛОМЕЄВА Т.В., ВЕРНИДУБОВ І.В., ГОНЧА­РЕНКО В.Г., ГОНЧАРЕНКО С.В., ДОРОШНА В.П., КОРОТКЕВИЧ М.Є., КУЧИНСЬКА О.П., ЛИСЕНКОВ СЛ., МАЛЯРЕНКО В.Т., МИХАЙЛЕННО ОР., МПЦЕНКО С.М., МОЛДОВАН В.В., НОР В.Т., ОМЕЛЬЯНЕНКО Г.М., ПИЛИПЧУК П.П., ПРИСЯЖНЮК Ті, ПИСЬМЕННИЙ Д.П., РОЦЬКА Т.М., ХРУШІА М.С., ШУМИЛО М.Є.

^ Головний редактор Відповідальні редактори:

Ю.М.Зражевський Т.М.Роцька, О.М.Лазурець

Н-34 Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-прак­тичний коментар. За загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гонча­ренка — К., — "ФОРУМ", 2003.

У виданні детально роз'яснюються норми чинного Кримінально-процесуального кодексу України, наводяться приклади практичного їх застосування.

Відмінною і визначальною особливістю Коментаря є те, що з огляду на фаховий склад авторів, матеріал у ньому спирається на вже напрацьовану судову практику в поєднанні з науковим підходом і подається максимально наближено до інструктивної форми викладу.

Автори широко використали законодавчі акти, в яких регламен­туються ті чи іттттгі процесуальні дії. Акцентована увага на роз'ясненнях постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно питань засто­сування кримінально-процесуального законодавства.

Коментар призначений суддям, прокурорам, слідчим, посадовим особам органів дізнання, адвокатам, викладачам і студентам юри­дичних учбових закладів, а також науковим працівникам та усім, хто цікавиться кримінально-процесуальним правом.

І


I8ВN 966-95843-6-1

Колектив авторів, 2003 ФОРУМ, 2003

^ АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Бояров Віктор Іванович — доцент Академії адвокатури Ук­раїни, кандидат юридичних наук, старший радник юстиції.

Варфоломеєва Тетяна Вікторівна — ректор Академії адво­катури України, доктор юридичних наук, член-кореспондент Ака­демії правових наук України, член Вищої ради юстиції, заслу­жений юрист України.

Вернидубов Іван Васильович — народний депутат України, перший заступник Голови комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, канди­дат юридичних наук, заслужений юрист України.

Гончаренко Владлен Гнатович — професор Академії адвокатури України, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України, державний радник юстиції 2 класу.

Гончаренко Сергій Владленович — доцент Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук, голова "Української адво­катської корпорації".

Дороніна Валентина Петрівна — суддя Верховного Суду Ук­раїни.

Короткевич Микола Євгенович — суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України.

Кучинська Оксана Петрівна — проректор з наукової роботи Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук.

Лисенков Сергій Леонідович — перший проректор Академії адвокатури України, кандидат юридичних наук, доцент, держав­ний радник юстиції 3 класу.

Маляренко Василь Тимофійович — Голова Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент, Представник Ук­раїни в комісії ООН з питань запобігання злочинності і кри­мінального судочинства, заслужений юрист України.

Михайленко Олександр Романович — завідувач кафедри про­цесуального права та криміналістики Академії адвокатури України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, старший радник юстиції.

Мітенко Станіслав Миколайович — суддя Верховного Суду України.

^ Молдован Валеріан Васильович — професор Інституту міжна­родних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук.

^ Нор Василь Тимофійович — завідувач кафедри Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор юри­дичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України.

^ Омельяненко Галина Миколаївна — професор Київського міжнародного університету, кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду України у відставці.

Пилипчук Петро Пилипович — суддя Верховного Суду України, заслужений юрист України.

^ Присяжнюк Тамара Іванівна

заслужений юрист України.

Письменний Дмитро Петрович — начальник кафедри кри­мінального процесу Національної академії внутрішніх справ Ук­раїни, кандидат юридичних наук, доцент.

^ Роцька Тамара Миколаївна — радник Голови Верховного Суду України, суддя Верховного Суду України у відставці, заслу­жений юрист України.

Хруппа Микола Серафимович — головний науковий співро­бітник Науково-дослідного центру Національної академії внутрішніх справ України.

^ Шумило Микола Єгорович — професор Національної акаде­мії Служби безпеки України, доктор юридичних наук, професор.

суддя Верховного Суду України,

ПЕРЕДМОВА

У зв'язку із внесенням істотних змін до Кримінально-проце­суального кодексу України та беручи до уваги, що прийняття нового КПК затримується, автори цього видання вирішили прокоменту­вати чинний Кодекс, приблизивши виконання його норм до умов сьогодення.

У коментарі детально розглянуті обставини, які виключають провадження у кримінальній справі, затруднюють проведення дізнання, досудового і судового слідства, постановлення і виконання вироку, ухвали і постанови суду.

^ Автори намагалися якомога детальніше прокоментувати під­стави і порядок застосування запобіжних заходів, умови оскарження постанови про обрання запобіжного заходу.

^ Велика увага приділена питанням оскарження дій слідчого і про­курора, судового контролю за цими діями.

Коментар до глав 2932 КПК, що регламентують розгляд кри­мінальних справ у апеляційному, касаційному та виключному поряд­ках провадження, обґрунтовує процесуальні дії, які повинен виконати суд, наводить порядок їх проведення. Детально виписані підстави скасування і зміни судових рішень.

^ Оскільки виконання вироку, ухвали, постанови суду є завер­шальною стадією кримінального процесу, роз'яснюються питання, що стосуються порядку звернення судового рішення до виконання.

^ Автори широко використали законодавчі акти, в яких регла­ментуються ті чи інші процесуальні дії. Зокрема, положення Законів України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про адвокатуру", "Про попереднє ув'язнення", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про виконавче провадження" та інші.

^ Акцентована увага на роз'ясненнях постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно питань застосування кримінально-процесуаль­ного законодавства.

У коментарі використані постанови Пленуму Верховного Суду України, прийняті після внесення змін до КПК Законами України від 21 червня 2001 р. та від 12 липня 2001 р., зокрема постанови "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не-відбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 р., "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 31 травня 2002 р., а також раніше

прийняті постанови в тій частині, в якій вони не протирічать чинному законодавству. Серед них, наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України кри­мінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 березня 1988 р., "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" від 27 грудня 1985 р., "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Вер­ховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановленая вироку" від 29 червня 1990 р. та інші.

Над коментарем працювали досвідчені наукові і практичні пра­цівники, які намагалися якнайширше висвітлити всі проблеми, що постають при застосуванні норм Кримінально-процесуального ко­дексу.

Коментар може бути використаний суддями, прокурорами, слід­чими, посадовими особами органів дізнання (міліції, податкової міліції] митних органів тощо), адвокатами, викладачами і студентами юри­дичних учбових закладів, а також науковими працівниками та усіма, хто цікавиться кримінально-процесуальним правом.





Голова

Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент


В.Т.маляренко



ЗМІСТ

Статті

Стор.


Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Основні положення 1 -

^ Глава 2. Підсудність 33 -

Глава 3. Учасники процесу, їх права і обов'язки..43 -

Глава 4. Обставини, що виключають можливість

участі в кримінальному судочинстві 54 -

Глава 5. Докази 64 -

Глава 6. Протоколи 84 -

Глава 7. Строки і судові витрати 89 -

Розділ другий

^ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Глава 8. Порушення кримінальної справи 94 -

Глава 9. Органи дізнання і досудового слідства ...101-

^ Глава 10. Дізнання 103-

Глава 11.Основні положення досудового слідства.. 111-Глава 12. Пред'явлення обвинувачення і допит

обвинуваченого 131-

Глава 13. Запобіжні заходи 148-

^ Глава 14. Допит свідка і потерпілого 166-

Глава 15. Очна ставка, пред'явлення для впізнання .172-
Глава 16. Обшук і виїмка 177-

Глава 17. Огляд, освідування, відтворення обста­
новки та обставин події 190-

^ Глава 18. Проведення експертизи 196-

Глава 19. Зупинення досудового слідства 206-

Глава 20. Закінчення досудового слідства 212-

Глава 21. Нагляд прокурора за виконанням за­конів органами дізнання і досудового

слідства 227-

Глава 22. Оскарження дій слідчого і прокурора ....234-


322

11

42

98

53і

107

63

169

83

188

88

239

93і

251

100

261

102

281

110

285

130

296

147

327

1653

352

171

388

176

396

•189

405

195

425

205

432

211

443

-226

449

233

466

2366

478

Розділ третій

^ ПРОВАДЖЕННЯ СПРАВ У СУДІ ШИРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Глава 23. Попередній розгляд справи суддею 237—256 485

Глава 24. Загальні положення судового розгляду...257—282 511

Глава 25.Підготовча частина судового засідання...283—296 553

Глава 26. Судове слідство 297—317 582

Глава 27.Судові дебати і останнє слово підсудного...318—320 617

Глава 28. Постановлений вироку 321—346 626

Розділ четвертин

^ ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПЕРЕВІРЦІ ВИРОКІВ, ПОСТАНОВ І УХВАЛ СУДУ

Глава 29. Подача апеляцій 347—355 669

Глава ЗО. Розгляд справи за апеляцією 356—382 691

Глава 31. Касаційне провадження 383—4003 741

Глава 32. Перегляд судових рішень в порядку ви­
ключного провадження 4004—40010 771

Розділ п'ятки

^ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ, УХВАЛИ І ПОСТАНОВИ СУДУ

Глава 33. Виконання вироку, ухвали і постанови

суду 401—415 791

Розділ шостий

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Глава 34. Застосування примусових заходів ме­
дичного характеру 416—424 827

Розділ сьомий

^ ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ

Глава 35. Протокольна форма досудової підготов­
ки матеріалів 425—431 840

Розділ восьмий

^ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Глава 36. Особливості провадження в справах про

злочини неповнолітніх 432—449 849

ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ

Про внесення змін до Кримінально-процесуального
кодексу України. ^ Закон України від 21 червня
2001 року № 2533-ІП (витяг) 873

Перелік законодавчих актів, згідно з якими вно­
сились зміни і доповнення до Кримінально-
процесуального кодексу України 876

Перелік змін і доповнень, які внесені до Кримі­
нально-процесуального кодексу України 885

Алфавітно-предметний покажчик 912

Розділ перший ^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуаль-ного кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

* * *

1. Провадження у кримінальних справах — це порядок,
процедура виконання певних дій на різних стадіях розгляду
кримінальної справи — від її порушення і до виконання вироків
і ухвал суду. Поняття "провадження у кримінальних справах" за
своїм змістом тотожне поняттям "кримінальний процес" і "кри­
мінальне судочинство".

Провадження у кримінальних справах об'єктивно проявля­ється на практиці як діяльність суб'єктів, що виступають від імені держави (органів дізнання, слідства, прокурора і суду), та інших фізичних і юридичних осіб. Ця діяльність забезпечується шляхом реалізації юридичних прав і обов'язків вказаних суб'­єктів і спрямована на охорону прав та законних інтересів гро­мадян, а також на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону.

2. Кримінальне провадження має певні стадії, кожна з яких
відіграє свою роль в забезпеченні всебічного, повного, об'єктив­
ного дослідження обставин справи і винесення законного і об­
ґрунтованого рішення. У провадженні бере участь значна кіль­
кість суб'єктів (дізнавач, слідчий, обвинувачений, захисник, експерт,
державний обвинувач, потерпілий, свідок та ін.), інтереси яких у
багатьох випадках не лише не співпадають, а й протирічать один
одному. Це вимагає детального врегулювання їхніх прав і обов'язків.

Значення питань, що розглядаються в ході провадження у кримінальних справах, їх вагомий вплив на долі людей, а також той факт, що рішення, які приймаються в ході провадження, часто мають своїм наслідком суттєве обмеження суб'єктивних прав і свобод, потребує врегулювання провадження у криміналь­них справах на самому вищому законодавчому рівні. Ця обста­вина у повній мірі врахована Конституцією України, у відпо­відності з п.14 ч.І ст.92 якої судочинство віднесене до кола питань, що визначаються виключно законами України.

3. Отже, провадження у кримінальних справах, як частина
судочинства в Україні, у відповідності з її Конституцією повинно

11

здійснюватись виключно у порядку, який встановлюється зако­ном. Таким систематизованим законом, що визначає права і обов'язки учасників кримінально-процесуальних відносин і, таким чином, визначає порядок провадження у кримінальних справах, є цей Кримінально-процесуальний кодекс України, який був вве­дений у дію з 1 квітня 1961 р.

Встановлений Кодексом порядок провадження у криміналь­них справах є обов'язковим для виконання всіма без винятку суб'єктами, що беруть у ньому участь.

Кодекс складається з 8 розділів і 36 глав, які умовно по­діляють на Загальну та Особливу частини. До Загальної частини входить перший розділ Кодексу "Загальні положення", який об'єднує норми, що стосуються усіх стадій і форм провадження кримінальних справ. Особлива частина об'єднує інші розділи Кодексу, в яких містяться норми, що регламентують кожну стадію провадження.

4. Кримінально-процесуальний кодекс є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує провадження у криміналь­них справах. Важливе значення мають також норми, які містять­ся в Конституції України, у Законах України "Про судоустрій України", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру", "Про статус судців", "Про оперативно-розшукову діяльність" та в ряді інших зако­нодавчих актах.

^ С т а т т я 2. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден не­винний не був покараний.

* * *

1. Серед завдань кримінального судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК першим визначає охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.

Формулювання у Кодексі цього завдання є уточненням щодо спеціальних суб'єктів — учасників кримінального судочинства — норми ч.2 ст.З Конституції України, яка визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер­жави. Це означає, що кримінальне судочинство покликане гаран­тувати всім його учасникам створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації їхніх законних прав та інтересів, у тому числі і їхніх спеціальних прав як учасників кримінального судочинства. Особи, які порушують вказані права та інтереси, притягаються до юридичної відповідальності. Так, розд.XVIII "Злочини проти правосуддя" Кримінального кодексу України містить ряд статей (див. ст.371400 КК), що передбачають кримінальну

12

відповідальність за діяння, які посягають на відносини у сфері здійснення правосуддя, а значить, і на права учасників кримі­нального судочинства.

2. Швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних у скоєнні злочинів як завдання кримінального судочинства є вті­ленням у кримінально-процесуальному законодавстві конститу­ційного принципу забезпечення доведеності вини підозрюваного у вчиненні злочину (див. п.З ч.З ст.129 Конституції України).

Під розкриттям злочину розуміється встановлення факту події злочину та осіб, винних у його скоєнні. Слід зазначити, що склалася практика, у відповідності з якою злочин вважається розкритим після закінчення досудового слідства і затвердження прокурором обвинувального висновку по справі. Однак таке ви­значення розкриття злочину не може вважатись вірним хоча б тому, що воно прямо суперечить Конституції України.

Так, у відповідності з ч.І ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, особа визнається винною у вчиненні злочину не тоді, коли прокурор затверджує обвинувальний висновок, а в момент набуття законної сили відповідним обвинувальним ви­роком суду. Отже, злочин слід вважати розкритим з моменту набуття законної сили вказаним вироком суду, в якому встанов­люється факт вчинення злочину і певна особа (особи) визнається винною у його скоєнні.

Крім цього, викриття винних у скоєнні злочину, тобто ви­знання особи такою, що скоїла злочин, є сутністю правосуддя, яке у відповідності з ч.І ст.124 Конституції України здійснюється виключно судами. Делегування, а також привласнення функцій правосуддя інтими органами чи службовими особами не допускається.

Отже, закінчення досудового слідства і затвердження проку­рором обвинувального висновку по справі означає не розкриття злочину, а закінчення процесуальної діяльності по збору доказів, які дають певні підстави пред'явити особі обвинувачення у вчи­нені злочину.

Швидке розкриття злочину означає, що від моменту вчи­нення злочину і до встановлення винних у його вчинені осіб повинен пройти максимально стислий час. Швидкість — це необхідність виконати передбачені кримінально-процесуальним за­коном дії, спрямовані на розкриття злочину, по-перше, у перед­баченій кримінально-процесуальним законом послідовності та у відповідності з вимогами слідчої та судової тактики і, по-друге, у чітко визначені строки, встановлені для різних стадій криміналь­ного судочинства цим Кодексом. Інакше кажучи, швидкість роз­криття злочинів не повинна негативно впливати на якість здійс­нення тих або інших процесуальних дій.

Викриття винних зобов'язує уповноважених суб'єктів забез­печити зібрання і відповідне процесуальне оформлення незапереч­них доказів, які безсумнівно доводять винність особи (осіб) у вчи­ненні злочину.

13

  1. Як основна мета кримінального судочинства визнається
    таке застосування Закону, яке б забезпечувало, з одного боку,
    притягнення до кримінальної відповідальності кожного, хто вчи­
    нив злочин, а з іншого — гарантувало б від безпідставного
    покарання невинних у його скоєнні. Досягти цього можна лише
    шляхом суворого додержання норм кримінального, кримінально-
    процесуального та іншого законодавства при провадженні в кри­
    мінальній справі. Саме це є гарантією встановлення істини в
    справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і не
    притягнення до відповідальності невинного.

  2. Стаття, що коментується, встановлює завдання криміналь­
    ного судочинства, що є загальними для всіх його стадій. Водно­
    час кожна стадія має і свої спеціальні завдання.

^ С т а т т я 3. Чинність кримінально-процесуального закону

Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу неза­лежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовуєть­ся кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгля­ду справи.

Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторкан­ності. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.

* * *

1. У ч.І ст.З КПК закріплюється територіальний принцип визначення дії кримінально-процесуального закону у просторі, відповідно до якого порушення, досудове слідство й розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за правилами цього Кодексу незалежно від того, вчинений злочин на території України чи за її межами.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про державний кордон Украї­ни" від 4 листопада 1991 р. територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

Територія України включає:

а) сушу (сухопутну територію) в межах державного кордону
України;

б) води (водну територію), до яких належать:

— внутрішні територіальні води — води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів Ук­раїни, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю

14

належать Україні, води прикордонних річок до середини голов­ного фарватеру;

— територіальні прибережні морські води шириною 12 мор­
ських миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля дорів­
нює 1853 м).

Морські води, що знаходяться за межами територіальних прибережних вод будь-якої держави, утворюють так зване відкри­те море і відносяться до нейтральних вод;

в) повітряний простір — частина атмосфери, розташована
над сухопутною та водною територією України.

Повітряний простір, що знаходиться не над сухопутною або водною територією будь-якої держави, утворює так званий від­критий повітряний простір і відноситься до нейтрального повіт­ряного простору;

г) надра — простір під поверхнею сухопутної і водної тери­
торії України до центру Землі.

До території України також відносяться:

  • військові судна, що приписані до портів на території
    України і плавають під прапором України, незалежно від того, де
    вони перебувають — у відкритому морі, в територіальних водах
    чи портах інших держав;

  • невійськові судна, що приписані до портів на території
    України і плавають під прапором України — у відкритому морі;

  • військові повітряні судна України, приписані до аеропор­
    тів на території України, під розпізнавальним знаком України,
    де б вони не знаходились — у відкритому повітряному просторі,
    у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

  • невійськові повітряні судна України, які приписані до
    аеропортів на території України, знаходяться під розпізнаваль­
    ним знаком України, — у відкритому повітряному просторі;

  • територія дипломатичних представництв України за кор­
    доном;

  • територія розташування військових частин Збройних Сил
    України за кордоном.

2. У деяких випадках, при вчинені злочину на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами Ук­раїни під прапором або з розпізнавальним знаком України, про­вадження в 'кримінальних справах може здійснюватись не відпо­відно до кримінально-процесуального законодавства України, а у порядку, передбаченому міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень відповідних суб'єктів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в кримінальних справах, застосову­ється кримінально-процесуальне законодавство України. Однак на прохання установи, від якої надійшло доручення, при його ви­конанні може застосовуватися процесуальне законодавство відпо­відної іноземної держави, при умові, що воно не суперечить законодавству України. При цьому, в залежності від стадії кримі­нального судочинства питання про можливість застосування про­цесуального законодавства іншої держави вирішують Генераль­ний прокурор України або Верховний Суд України.

15

  1. Не вважається територією України територія, на якій
    розташовані дипломатичні представництва інших держав в Ук­
    раїні, військові судна, що приписані до портів на території інших
    держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в тери­
    торіальних водах чи портах України, а також військові повітряні
    судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під
    їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у повітряному про­
    сторі чи на аеродромі України. На цих територіях правила
    провадження у кримінальних справах, встановлені КПК, не діють,
    але можуть застосовуватись за згодою уповноважених представ­
    ників відповідних держав.

  2. 4.2 ст.З КПК визначає принцип дії кримінально-проце­
    суального закону у часі, у відповідності з яким уповноважені
    особи та органи під час проведення дізнання, досудового слідства
    або судового розгляду справи повинні застосовувати правила, що
    містяться у кримінально-процесуальному законі, який діє під час
    провадження в справі. 4.5 ст.94 Конституції України визначає,
    що будь-який закон України набирає чинності через десять днів з
    дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено
    самим законом, але не раніше дня його опублікування. Таким
    чином, вихідною точкою для визначення дати набрання чинності
    кримінально-процесуальним законом, під яким слід розуміти Кри-
    мінально-процесуальний кодекс і всі ті зміни і доповнення, що
    були або можуть бути внесені до нього у майбутньому, служать
    дні його офіційного оприлюднення і опублікування.

Офіційне оприлюднення закону — це доведення до загаль­ного відома змісту прийнятого закону з метою інформування про його прийняття та створення умов для ознайомлення з його змістом. Відповідна інформація видається від імені законодавчого органу і містить повний і гарантовано точний текст прийнятого закону. Згідно з ч.2—4 ст.94 Конституції України офіційне оприлюднення законів України є правом і одночасно обов'язком Президента України. На цій підставі питання, пов'язані з офі­ційним оприлюдненням законів, регламентуються Указом Прези­дента України "Про порядок офіційного оприлюднення норма­тивно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. У відповідності з цим Указом закони України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття Верховною Радою України і підписання Президентом України підлягають оприлюдненню державною (українською) мовою в офіційних дру­кованих виданнях, до яких відносяться: "Офіційний вісник Ук­раїни", "Відомості Верховної Ради України" та газета "Урядовий кур'єр". При цьому, офіційне оприлюднення законів здійсню­ється лише після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду, яке здійснюється Міністерством юстиції України.

5. Як і всі закони, кримінально-процесуальний закон також
може бути опублікований в інших друкованих виданнях, але
обов'язково лише після їх офіційного оприлюднення.

Таким чином, оприлюднення закону — це інформація про прийняття закону та його зміст, а опублікування — це засіб доведення до загального відома цієї інформації.

16

За загальним правилом, кримінально-процесуальний закон набирає чинності через десять днів після його опублікування у вказаних офіційних друкованих виданнях. При цьому, якщо закон опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" та "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування у цій газеті. У той же час допускається можливість у самому законі перед­бачити інші строки набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Виконання цієї умови покликане забезпе­чити умови для ознайомлення із змістом новоприйнятих законів, що, безумовно, повинно сприяти повній та ефективній їх реаліза­ції — адже неможливо вірно реалізовувати закон, не ознайо­мившись з його офіційно встановленим текстом.

Значно більші ніж десять днів строки визначаються для набрання чинності кодексами і значними за своїм об'ємом зако­нами або законами, що вносять, у порівнянні з відповідними попередніми законами, суттєві зміни у врегулювання певних відносин, а це потребує більшого часу для вивчення змісту таких законів і проведення заходів для забезпечення їх реалізації. Прикладом може служити Кримінальний кодекс України, що був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і у від­повідності з п.1 розд.І його Прикінцевих і перехідних положень набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Норми кримінально-процесуального закону діють до їхнього скасування чи заміни новими нормами, а якщо норму було прий­нято на певний строк — до закінчення такого строку.

6. Необхідність застосовування кримінально-процесуального
закону, що діє на час провадження в кримінальній справі,
обумовлює можливість його зворотної дії у часі. Це означає, що
коли під час провадження в кримінальній справі кримінально-
процесуальний закон змінюється, то після набуття відповідними
змінами чинності необхідно застосовувати нові процесуальні нор­
ми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і порушено
справу.

Ч.З ст.22 Конституції України містить норму, у відповідності з якою у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існу­ючих прав і свобод. На цій підставі будь-які зміни чи доповнення до кримінально-процесуального закону, які скасовують чи обме­жують те чи інше процесуальне право учасника процесу, неза­лежно від того, перебуває певна справа у провадженні чи ні, будуть такими, що суперечать Конституції, а тому є недійсними з моменту свого прийняття і не можуть мати ні зворотної, ні прямої дії.

7. Ч.З статті, що коментується, встановлює загальне прави­
ло, у відповідності з яким норми цього Кодексу застосовуються
при провадженні в справах про злочини, скоєні іноземними
громадянами. Відповідно до ст.1 Закону України "Про громадян­
ство України" від 18 січня 2001 р. іноземним громадянином (іно­
земцем) є особа, яка не перебуває в громадянстві України і є
громадянином (підданим) іншої держави (або держав).

17

У той же час норми КПК не застосовуються щодо осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Диплома­тичні представники іноземних держав та деякі інші особи на­ділені дипломатичною недоторканністю (дипломатичним імуні­тетом) рядом міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і чинним законодавством України (наприклад Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., Віденською конвенцією про кон­сульські зносини від 24 квітня 1963 р., Конвенцією про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р., відпо­відними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р., Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. та ін.). Це означає, що у разі вчинення цими особами злочину на території України вони не підсудні по кримінальних справах судам України і питання щодо їх відповідальності вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатична недоторканність може бути:

  • повною; вона обумовлює непідсудність по кримінальних
    справах судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того,
    вчинені вони особою при виконанні її офіційних функцій чи в
    інших випадках, наприклад у побутових відносинах;

  • обмеженою; при ній непідсудність поширюється виключно
    на дії, вчинені певною службовою особою при здійсненні своїх
    офіційних функцій.

Слід мати на увазі, що на осіб, які володіють повною чи обмеженою дипломатичною недоторканністю, може бути поши­рена кримінальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на це і позбавить таку особу дипло­матичного імунітету.

До осіб, на яких розповсюджується повна або обмежена дип­ломатична недоторканність, відносяться:

  • Генеральний Секретар ООН, його помічники та інші
    посадові особи ООН, а також члени їхніх сімей;

  • представники іноземних держав, члени парламентських
    делегацій, а також на підставі взаємності співробітники делегацій
    іноземних держав, які приїздять в Україну чи проїжджають
    через її територію транзитом для участі в міжнародних пере­
    говорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими
    офіційними дорученнями, члени сімей цих осіб, які їх супро­
    воджують, якщо вони не є громадянами України;

  • дипломатичні агенти — посол, посланник, повірений у
    справах;

  • члени дипломатичного персоналу дипломатичного пред­
    ставництва, що мають дипломатичний ранг, — радники, торгові
    представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі,
    заступники торгових представників, помічники аташе і члени
    сімей вказаних осіб, якщо вони не є громадянами України;

  • дипломатичні кур'єри при виконанні своїх обов'язків;

18

— дипломатичні агенти, які акредитовані в іншій державі і
транзитом проїжджають через територію України; члени їхніх
сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо,
щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу;

  • дипломатичні агенти, які є громадянами України або
    постійно в ній проживають, — лише щодо офіційних дій, вчи­
    нених ними при виконанні своїх функцій;

  • адміністративно-технічний персонал дипломатичних пред­
    ставництв і члени його сімей;

  • консульські посадові особи консульської установи, яким
    доручено виконання консульських функцій.

При з'ясуванні обсягу дипломатичного імунітету консуль­ських посадових осіб і консульських службовців, співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипло­матичних представництв, а також членів сімей цих осіб необ­хідно звертатись і до конкретних угод між Україною та відпо­відними державами про заснування дипломатичного чи консуль­ського представництва. Цими угодами вказаним особам на під­ставі взаємності може бути наданий більший обсяг імунітету, ніж це передбачається загальними міжнародно-правовими актами.

8. Як і у справах про злочини, скоєні громадянами України, норми КПК у повному об'ємі застосовуються при провадженні в справах про злочини, скоєні особами без громадянства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про громадянство Ук­раїни" від 18 січня 2001 р. особою без громадянства визнається особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. У таких осіб відсутнє громадянство будь-якої держави, а значить, і відповідні взаємні права і обо­в'язки. У той же час, у відповідності з ч.І ст.26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і сво­бодами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України.

Особливості норм кримінально-процесуального законодавства щодо злочинів, вчинених особами без громадянства, полягають у тому, що вони застосовуються незалежно від того, перебувають ці особи на території України на законних підставах чи незаконно.




Скачати 19,23 Mb.
залишити коментар
Сторінка1/58
Дата конвертації11.10.2011
Розмір19,23 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58
хорошо
  2
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх