Житлове право України Мічурін icon

Житлове право України Мічурін


Схожі
Зміст
Робоча навчальна програма «Житлове право» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» для...
Житлове право України Галянтич...
Екологічне право України (Бабьяк)...
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України На правах...
Кримінально-виконавче право України Степанюк...
Міністерство Освіти України Національний Технічний Університет України "кпі" навчальна...
Адміністративне право України - основні поняття...
Панченко М.І. (Микола Іванович) Цивільне право України: Навч. Посіб...
Кримінально-виконавче право України Джужа...
Трудове право України Болотіна...
Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису Маруженко Олексій Петрович...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
повернутися в початок
§ 4. Особливості договору найму службових житлових приміщень

Право користування службовим житлом виникає із договору.

Діюче законодавство не містить чіткого поняття договору найму службового приміщення, але встановлює особливий порядок його укладення, дії та припинення. Оскільки договір найму службового житла є різновидом договору соціального найму житла, їм належать і спільні риси, природа і т. д. Але зазначимо, що договір, який розглядається, має і ряд специфічних відмінностей.

Як вказує стаття 118 ЖК України, договір має такі характерні особливості:

І. Метою договору є створення певним категоріям робітників нормальних житлових умов для належного виконання ними своїх службових обов'язків, а також закріпленню кадрів у певній сфері діяльності.

II. Об'єктом може бути тільки житло, призначене для заселення громадянами, які у зв'язку із характером їх трудової діяльності повинні проживати за місцем роботи або поряд з ним. Службові житлові помешкання можуть знаходитись не тільки в службовій будівлі чи на території організації, але і поряд з місцем роботи громадянина.

Як вказано у правовій літературі, питання про те, на якій саме відстані повинно знаходитись службове житло від місця роботи особи, вирішується у залежності від конкретних умов, зокрема від характеру трудової діяльності, місця знаходження житлових приміщень, забезпечення транспортом, зв'язком і т. д.1 У всіх цих випадках потрібно, щоб воно дозволяло працівнику належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.

Не всяке житло може бути службовим, а тільки те, по відношенню до якого відповідний орган прийняв рішення про включення його до числа такого. Це можуть бути будинки, квартири, що належать до державного, громадського фондів та фонду ЖБК. Рішення повинно бути прийняте до вселення наймача. При відсутності такого рішення житло не може вважатися службовим.

До службових може бути віднесено тільки вільне жиле помешкання. Для цього виділяють, як правило, окремі квартири, розташовані на першому поверсі. Однак це не виключає можливості віднесення до службових окремих кімнат у спільній квартирі (будинку). Не може бути службовим житлом суміжна кімната, частина кімнати, а також підсобні приміщення.

III. Наймачами службових житлових помешкань можуть бути тільки категорії працівників, які постійно проживають та прописані у населеному пункті за місцем розташування відповідної організації та особливості трудової діяльності яких вимагають, щоб вони жили за місцем роботи (наприклад, дільничний) чи в службовому приміщенні (наприклад, при організації сімейного дитячого будинку особам, призначеним батьками-вихователями, для спільного проживання з переданими їм на виховання дітьми). В деяких випадках, як виняток, службове приміщення може бути надане працівнику, що проживає в іншому населеному пункті. Діюче законодавство наводить перелік таких категорій працівників. Відповідно до ПЕРЕЛІКУ категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37) до нього увійшли:

1. Працівники житлово-комунального господарства: начальник житлово-експлуатаційної контори, керуючий будинками, головний інженер житлово-експлуатаційної організації, майстер технічної дільниці, особи, які прийняли на комплексне обслуговування за сімейним підрядом жилий будинок (жилі будинки), слюсар-сантехнік, слюсар-електрик, слюсар по обслуговуванню теплових мереж, слюсар по обслуговуванню теплових пунктів, слюсар по експлуатації та ремонту газового устаткування, монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, покрівельник, електромеханік по ліфтах. Майстер озеленення, тракторист, робітник-озеленювач районного підприємства з обслуговування та догляду за зеленими насадженнями.

2. Двірник житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства.

3. Обхідник лінійних споруд, оператор, хлораторник хлоропереливної станції, газоелектрозварювальник, електромонтер, водій спеціальної машини або механізму, інженерно-технічні працівники аварійно-відбудовних робіт об'єктів водопроводу й каналізації, розташованих поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах, а також міліціонер, який охороняє віддалений від населеного пункту об'єкт водопостачання.

4. Майстер, машиніст компресорних установок, наповнювач балонів, оператор автомобільної газонаповнювальної компресорної станції; оператор газорозподільної станції (пункту), пункту виміру газу, газопроводу; лінійний обхідник, ремонтник, трубопровідник; електромонтер, газоелектрозварник лінійних і стаціонарних споруд зв'язку.

5. Головний інженер режимної телеграфно-телефонної станції, інженер по обслуговуванню радіорелейних ліній і споруд, антенник-щогловик радіотелевізійних об'єктів, які розташовані поза населеними пунктами і є єдиним службово-житловим комплексом.

6. Працівники сітьових організацій системи Держком-гідромету, які розташовані поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах і є єдиним службово-житловим комплексом.

7. Начальник, заступник начальника загону, частини, начальник караулу, командир відділення, майстер газодимо-захисної служби, водій пожежного автомобіля пожежної охорони, начальник відділення інспекції державного пожежного нагляду.

8. Майстер, шляховий робітник, водій транспортного засобу або механізму шляхово-експлуатаційної служби Міншляхбуду.

9. Лісничий, помічник лісничого, єгер, майстер лісу, лісник.

10. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, вчитель, організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, старший піонервожатий школи в сільському населеному пункті.

11. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, заступник директора по навчально-виробничій роботі, завідуючий навчальною частиною, викладач, старший майстер, майстер виробничого навчання, вихователь середнього професійно-технічного училища та спеціального професійно-технічного училища в сільському населеному пункті.

12. Завідуючий, продавець (якщо немає завідуючого) розташованого в сільському населеному пункті магазину, при якому є жиле приміщення.

13. Фельдшер, акушер фельдшерсько-акушерського пункту, лікар (терапевт, педіатр, стоматолог) лікарської амбулаторії, лікар (терапевт, педіатр) дільничної лікарні, завідуючий аптекою в сільському населеному пункті.

14. Директор, комірник продовольчого складу, кухар, водій спеціальної автомашини будинку-інтернату в сільському населеному пункті, лікар будинку-інтернату в сільському населеному пункті, а також у міському населеному пункті, де відсутня швидка медична допомога, комендант будинку-інтернату.

15. Головний лікар, лікар (де за штатним розкладом передбачений один лікар), водій автомашини «швидка допомога» або іншої легкової автомашини санаторію, розташованого поза населеним пунктом або в сільському населеному пункті.

16. Директор, завідуючий господарською частиною, водій легкової автомашини будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, начальник, завідуючий господарською частиною піонерського табору, директор, інструктор (старший інструктор) туристського господарства, якщо ці заклади розташовані поза населеними пунктами.

17. Слюсар-сантехнік, слюсар-електрик будинку-інтернату, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства, розташованих поза населеними пунктами або в населених пунктах, де відсутня аварійна служба.

18. Директор, лікар, медична сестра, вихователь, кухар, слюсар-сантехнік, слюсар-електрик школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку.

19. Завідуючий гуртожитком, комендант будинку, а також слюсар-сантехнік, слюсар-електрик гуртожитку в населеному пункті, де відсутня аварійна служба.

20. Оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин.

21. Працівники рибницького господарства: рибовод, ставковий робітник.

22. Лінійний обхідник нафтопродуктопроводів і технологічних ліній зв'язку, лінійний трубопровідник нафтопродуктопроводів; машиніст, товарний оператор і електрослюсар насосно-перекачувальної станції, наливного пункту та підприємства нафтопродуктозабезпечення, що розташовані поза населеними пунктами і є єдиними службово-жилими комплексами, а також розташовані у сільських населених пунктах.

23. Працівники радіолокаційних комплексів Українського центру автоматизованого управління повітряним рухом «Стріла».

24. Працівники міських і районних відділів внутрішніх справ: дільничний інспектор міліції, оперуповноважений карного розшуку, експерт-криміналіст, слідчий.

25. Працівники адміністраціі, наукових підрозділів та служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

26. Працівники адміністрації, наукових та інженерно-технічних підрозділів історико-культурних заповідників, музе-їв-заповідників.

27. Працівники, які безпосередньо зайняті на будівництві, експлуатації та реконструкції об'єктів атомної енергетики і промисловості та договори з якими укладаються у формі контракту.

28. Працівники пароплавства, безпосередньо зайняті експлуатацією суден, працівники підрозділів, що їх обслуговують, і працівники пароплавства, договори з якими укладаються у формі контракту.

29. Працівники установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об'єктах, за визначеним МВС переліком.

30. Працівники, які безпосередньо зайняті на експлуатації та ремонті об'єктів енергетики:

а) теплові електричні станції: начальники змін станцій, майстри і слюсарі по ремонту котлотурбінного та електричного обладнання, зливальники мазуту, працівники вугільних складів, машиністи головного обладнання;

б) підприємства електричних мереж: чергові електромонтери по обслуговуванню електричного обладнання підстанцій; чергові диспетчери; електромонтери оперативно-виїзних і лінійних бригад, електромонтери-водії;

в) підприємства теплових мереж: обхідники теплових мереж.

31. Працівники залізниць, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів:

а) управління залізниці: старший дорожній диспетчер, дорожній диспетчер, старший диспетчер, поїзний диспетчер! поїзний диспетчер-черговий по центру;

б) відділок залізниці: старший диспетчер, поїзний диспетчер, черговий по відділку залізниці;

в) станція: начальник станції, черговий по станції, черговий по обгонному пункту, черговий по роз'їзду, станційний диспетчер, маневровий диспетчер, складач поїздів, регулювальник швидкості руху вагонів;

г) колійна машинна станція: усі працівники колійної машинної станції;

ґ) дистанція колії: начальник дистанції колії, начальник дільниці, старший колійний майстер, колійний майстер, мостовий майстер, тунельний майстер, бригадир поточного тримання колії, бригадир поточного тримання штучних споруд, монтер колії, обхідник колій, обхідник штучних споруд;

д) локомотивне депо: начальник локомотивного депо, машиніст, помічник машиніста;

е) вагонне депо: начальник вагонного депо, начальник промивально-пропарювальної станції, начальник промивально-пропарювального пункту, начальник пункту технічного обслуговування вагонів, провідник пасажирських вагонів, начальник пункту підготовки вагонів до перевезень, майстер пункту підготовки вагонів до перевезень, начальник пункту перестановки вагонів, старший оглядач вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, оглядач-ремонтник вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, слюсар по ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів;

є) дистанція електропостачання: начальник дистанції електропостачання, старший електромеханік району контактної мережі, електромеханік району контактної мережі, начальник тягової підстанції, старший електромеханік тягової підстанції, електромеханік тягової підстанції, електромонтер тягової підстанції, майстер району електропостачання, начальник району контактної мережі, начальник району електропостачання, електромонтер району контактної мережі, старший електромеханік району електропостачання, електромеханік району електропостачання, електромонтер району електропостачання, старший майстер району електропостачання;

ж) дистанція сигналізації та зв'язку: начальник дистанції сигналізації та зв'язку, начальник виробничої дільниці, старший електромеханік, електромеханік, електромонтер по обслуговуванню лінійного обладнання сигналізації, централізації та блокування, електромонтер по ремонту повітряних ліній зв'язку;

з) відновлювальний поїзд: усі працівники відновлювального поїзда;

й) воєнізована охорона: начальник команди по охороні особливо важливих об'єктів, заступник начальника команди по охороні особливо важливих об'єктів, старшина команди по охороні особливо важливих об'єктів, начальник пожежного поїзда, начальник пожежної команди, начальник стрілецько-пожежної команди, начальник стрілецької команди по охороні вантажів;

і) відділ (дистанція) водопостачання і санітарно-технічного обладнання: начальник відділу (дистанції) водопостачання, старший машиніст водопостачання, машиніст водопостачання;

ї) дистанція цивільних споруд: начальник дистанції цивільних споруд, наглядач цивільних будівель і споруд, керуючий будинками, двірник, слюсар-сантехнік, електрик;

й) усі господарства залізниць: машиніст автомотриси, водій аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), машиніст аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), водій аварійно-відновлювальної летючки (машини).

32. Службові особи митних органів:

- інспектори, інспектори-кінологи, інспектори-водїі спеціальних автомашин; старші, провідні, головні інспектори митних постів, митниць, територіальних митних управлінь спеціалізованих митних установ;

- начальники служб, відділів, секторів митниць територіальних митних управлінь та їх заступники;

- начальники митниць, територіальних митних управлінь, спеціалізованих митних установ, управлінь, відділів секторів Держмиткому та їх заступники.

33. Голови місцевих державних адміністрацій які переїхали в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому населеному пункті.

34. Службові особи органів державної податкової служби;

- спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії провідні спеціалісти, головні спеціалісти, державні податкові інспектори, старші державні податкові інспектори головні державні податкові інспектори, старші державні податкові Інспектори-ревізори, головні державні податкові ревізори-інспектрорі

- начальники відділів, підвідділів, управлінь, начальники Головних управлінь, помічники голів державних податкових адміністрацій;

- голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в районах, містах (крім міста Києва та Севастополя) районах у містах та їх заступники.

35. Співробітники-військовослужбовці СБУ за визначеним нею переліком до одержання ними постійного жилого приміщення.

36. Військовослужбовці та працівники Управління державної охорони до одержання постійного жилого приміщення

37. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які переїхали до м. Сімферополя і потребують забезпечення житлом у цьому місті на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді Автономної Республіки Крим

38. Члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим які переїхали до м. Сімферополя у зв'язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому місті.

39. Працівники прокуратури за переліком, визначеним Генеральним прокурором України.

40. Службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України:

- спеціалісти, спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії, провідні спеціалісти, головні спеціалісти, контроле-ри-ревізори, старші контролери-ревізори, провідні контроле-ри-ревізори, головні контролери-ревізори;

- начальники управлінь, їх заступники та начальники відділів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, начальники відділів та їх заступники, начальники груп у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах;

- начальники відділів у складі управлінь, самостійних відділів, управлінь ГоловКРУ.

41. Фельдшер ветеринарної медицини пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, фельдшер-лаборант державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, державної лабораторії ветеринарної медицини; завідуючий пунктом, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, директор державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районної лікарні ветеринарної медицини; завідуючі відділами, лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районного управління державної ветеринарної медицини.

42. Народні депутати України.

Вказані особи отримують службове житло незалежно від того, знаходяться вони на квартирному обліку чи ні, без урахування черговості і пільг.

IV. Для укладення договору найму службового житлового приміщення працівник організації подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку. Члени сім'ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службові жилі приміщення можуть бути надані за рішенням адміністрації юридичній особі, у веденні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконкомом місцевої ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку саме займає посаду або виконує роботу особа, яка повинна вселитися у службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса. Адміністрація підприємства, установи, організації роз'яснює працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.

Діючим законодавством України передбачено, що громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконком видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення і діє протягом 30 днів. При вселенні в надане службове жиле приміщення громадянин повинен здати ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Він зберігається як документ суворої звітності.

На підставі спеціального ордера між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім'я якого виданий ордер, укладається, на весь час роботи, договір найму службового жилого приміщення.

V. Зміст договору найму службового житла.

Права наймача.

Наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою

дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Наймач також має право за згодою наймодавця і всіх членів сім'ї здавати частину службового жилого приміщення у піднайм, а у випадку тимчасової відсутності - все помешкання. Стаття 98 ЖК України надає можливість проживання і тимчасових жильців.

^ Обов'язки наймача і членів його сімі'.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержуватися умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Наймач службового жилого приміщення зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) за затвердженими у встановленому порядку ставками і тарифами. Зазначені платежі вносяться щомісяця.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані охайно ставитися до наданого жилого приміщення і його обладнання, провадити на умовах і в порядку, що визначаються законодавством України, за свій рахунок поточний ремонт займаного приміщення, а при звільненні приміщення здати його в належному стані.

При виїзді на інше постійне місце проживання наймач і члени його сім'ї зобов'язані здати наймодавцеві службове житлове приміщення і його обладнання у справному стані по акту, в якому відмічається, наприклад, невиконання наймачем поточного ремонту приміщення чи вчинені ним пошкодження.

Наймач, що здійснив без належного дозволу перепланування або переобладнання житла, зобов'язаний за свій рахунок привести його в попередній стан. При невиконанні цього наймодавець вправі стягнути на загальних підставах вартість робіт по приведенню приміщення у попереднє становище.

Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору найму службового жилого приміщення.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються також іншими правами і несуть інші обов'язки, передбачені договором найму житла.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим статтею 90 ЖК України, але може вимагати надання меншого службового жилого приміщення. При проведенні капітального ремонту наймачеві не надається в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення (частина 6 статті 101 ЖК України), але може бути надане інше службове жиле приміщення.

^ VI. Розірвання договору найму службових жилих приміщень і виселення.

Право користування службовим житловим приміщенням нерозривно пов'язане і залежить від виконання особою певних трудових функцій чи займання певної посади. Тому договір найму службових жилих приміщень розривається, а як наслідок, припиняється право користування, коли наймачі припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, що надали таке житло. Ці громадяни підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК України; особи, які самоправне зайняли службове жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення; у разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо ж громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, вказаного вище, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Без надання іншого житла не може бути виселено із службового приміщення:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР, України чи при виконанні інших обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті;

- учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;

- сім'ї військовослужбовців;

- сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби. Як в цьому випадку, так і пункті вище до сімей партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, військовослужбовців відносяться сім'ї солдатів, матросів, сержантів, прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу, що знаходились на дійсній військовій службі в армії, воєнно-морському флоті, прикордонних і внутрішніх військах. Членами сім'ї військовослужбовців є: подружжя, діти, батьки, а також особи, що знаходяться на утриманні військовослужбовців. Вказані особи визнаються членами сім'ї військовослужбовців як у випадку, коли останні самі є наймачами, так і тоді, коли вони проживають в них на правах членів сім'ї наймача і за ними зберігається

правокористування житлом. Склад членів сім'ї необхідно визначати на момент винесення рішення суду про виселення;

- інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів МВС України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. При цьому враховується не тільки строк роботи, що надає право користування службовим приміщенням, а і весь стаж роботи в організації, яка надала таке житло. Але хотілося б зразу ж зазначити, що і після 10 років роботи житлове помешкання продовжує залишатися службовим, тому зберігає силу також більшість інших правових обмежень, характерних для режиму цих помешкань;

- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але вони не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;

- інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб. Як зазначається у правовій літратурі до цієї категорії необхідно відносити осіб, які стали інвалідами в період, але не у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків, а з інших причин (наприклад, у зв'язку із загальним захворюванням, каліцтвом, викликаним нещасним випадком, що виник під час знаходження у відпустці) і т.і.;

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. До таких, окрім одиноких матерів, які не створили опісля сім'ї, прийнято відносити також одного з розведених подружжя, що залишився проживати в приміщенні після вибуття із нього іншого подружжя, овдовівше подружжя, усиновителя, опікуна (попічителя).

Надане громадянам у зв'язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту займане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться (стаття 102 ЖК України).

В окремих випадках для певних категорій осіб може зазначатися ще більш особливий порядок надання службового житла. Так, постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними» від липня 1995 року № 286/95-ВР передбачає, що на період роботи на постійній основі у Верховній Раді України народним депутатам України надається у користування службове житло. Надання службових жилих приміщень народним депутатам України і користування ними мають деякі відмінності від загального порядку. Вважаємо за доцільне зупинитися саме на особливостях.

1. Жиле приміщення включається до числа службових і виключається з їх числа за рішенням Верховної Ради України при наявності подання Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. Воно має бути розташоване поблизу будинків Верховної Ради України і благоустроєне стосовно до умов м. Києва, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, обладнане меблями, побутовою технікою тощо. Народному депутату України також надається додаткова службова жила площа у вигляді окремої кімнати для організації робочого кабінету.

2. Службові жилі приміщення надаються народним депутатам України, які постійно проживають за межами м. Києва, а можуть надаватися також за їх бажанням тим народним депутатам України, які проживають у м. Києві, але потребують поліпшення житлових умов і перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

3. Договір найму з народним депутатом України укладається на весь строк виконання депутатських повноважень на постійній основі. Виселення із службового жилого приміщення до закінчення строку повноважень народного депутата України можливе лише у таких випадках:

- закінчення строку депутатських повноважень;

- дострокове припинення депутатських повноважень-

-скасування рішення про визнання депутатських повноважень;

- одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування;

- смерть народного депутата України. В цьому випадку виселенню підлягають члени сім'ї померлого та інші особи, які разом з ним проживали і мали жиле приміщення за місцем постійного проживання. Коли службове жиле приміщення було надане народному депутату України, який не був забезпечений житлом за місцем постійного проживання, в разі смерті депутата члени його сім'ї можуть бути виселеними в судовому порядку з наданням за рахунок державного бюджету іншого благоустроєного жилого приміщення за місцем постійного проживання.

4. Для укладення договору найму службового приміщення народний депутат України подає заяву до Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї. Члени сім'ї народного депутата України, які проживають разом з ним і бажають поселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Розподіл службових жилих приміщень провадиться Комісією Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів відкрито і гласно, з залученням членів депутатських груп (фракцій), з попереднім обговоренням у постійних комісіях Верховної Ради України.

Перед прийняттям рішення про надання службового жилого приміщення Управління справами Верховної Ради України зобов'язане роз'яснити народному депутату України особливості договору найму зазначеного приміщення, норми цього Положення та отримати від нього письмове зобов'язання про звільнення наданого службового жилого приміщення у разі припинення депутатських повноважень або одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування.

Службове жиле приміщення надається народному депутату України за умови визнання в установленому законом порядку його повноважень і в місячний строк після подання ним заяви.

Постанова Верховної Ради України про надання службового жилого приміщення може бути переглянута до видачі спеціального ордера, якщо виявляться обставини, які не були раніше відомі й могли вплинути на вказане рішення.

На підставі Постанови Верховної Ради України про надання службового жилого приміщення Управління справами Верховної Ради України видає народному депутату України спеціальний ордер встановленої форми, який діє протягом ЗО днів з дня його видачі і є єдиною підставою для вселення в службове жиле приміщення, що надане.

5. На підставі спеціального ордера між наймодавцем (Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України) і наймачем-народним депутатом України, на ім'я якого видано ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.

Наймач службового жилого приміщення має право проживати в ньому разом з членами своєї сім'ї.

Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину (чоловіка), дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків '^неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержуватись умов договору найму службового жилого приміщення та правил користування примі-щеннямижитлових будинків і прибудинковими територіями. Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються цим приміщенням безкоштовно.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані дбайливо ставитися до наданого жилого приміщення та його обладнання, а при звільненні приміщення здати його в належному стані.

Народний депутат України як наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються також іншими правами та несуть інші обов'язки, передбачені законодавством та договором найму жилого приміщення, за винятками, передбаченими абзацом другим цього пункту.

До користування службовими жилими приміщеннями не застосовуються правила Житлового кодексу Української РСР: про бронювання жилого приміщення (статті 73-76); про обмін жилого приміщення (статті 79-83, 85), в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення; про під-найом жилого приміщення (статті 91-97); про зміну договору найму жилого приміщення (статті 103-106). Службові житлові помешкання не підлягають поділу. Наймач службового жилого приміщення, який має жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим статтею 90 Житлового кодексу Української РСР, але може вимагати надання службового жилого приміщення меншого розміром. При проведенні капітального ремонту з відселен-ням наймачеві та членам його сім'ї надається інше службове жиле приміщення.

Зазначимо, що діюче законодавство було розраховане на передачу службового житла, що входить до державного сектору і не пристосовано до нових умов, наприклад, коли виникає необхідність надання службового житла товариствам з обмеженою відповідальністю, акціонерним товариствам і т. д. Вимоги, що були поставлені часом, на практиці вирішуються в декілька етапів.

Крок перший. Включення квартири (будинку) до переліку службових. Для здійснення першого кроку необхідні документи, що підтверджують право власності на житло. Це: оригінал договору купівлі-продажу та нотаріально завірені копії з позначкою БТІ; документ, що підтверджує взяття житла на баланс відповідною юридичною особою; документи, які підтверджують, що дана квартира (будинок) вільні, тобто ніким не зайняті (довідка ЖЕК чи БУ, за місцем розташування та довідка власника); клопотання підприємства, яке намагається надати службове приміщення, про включення квартири (будинку) до переліку службової житлової площі у певному районі міста; трудовий договір між юридичною особою та працівником зі вказівкою посади останнього1; рішення адміністрації власника квартири про включення квартири до переліку службової жилої площі та про клопотання власника перед місцевими органами влади про включення квартири до переліку службової жилої площі відповідного району міста.

Вказані документи подаються до райвиконкому за місцем розташування житла. Вивчивши подані документи, і при відсутності перепон райвиконком затверджує рішення адміністрації власника квартири про включення квартири до переліку службової жилої площі.

Крок другий. Рішення власника про надання службового житла певній особі. Для здійснення другого кроку необхідні такі документи: заява зацікавленої особи на ім'я адміністрації власника квартири про надання їй службового житла; довідка з постійного місця проживання про прописку та про склад сім'ї; зобов'язання (письмове, підписане власноручно і завірене) про звільнення службового житла у разі припинення договору найму.

На підставі поданих документів адміністрація власника житла приймає рішення про надання житлового помешкання. Це рішення затверджується райвиконкомом за місцем розташування службового житла.

Крок третій. Видача ордера на службове житлове помешкання.

Крок четвертий. Вселення заявника у службове житло, на яке видано ордер.

Крок п'ятий. Укладення договору найму службової житлової площі.

Крок шостий. Прописка.


§ 5. Особливості договору найму житла у гуртожитках

1. Поняття гуртожитку

Діюче законодавство не містить в собі поняття гуртожитку, тому це питання постає перед теорією права. В юридичній літературі вже були спроби дати визначення гуртожитку як об'єкту цивільних правовідносин.

У свій час найбільш повною дифініцією була та, що сформульована С.Н. Ландкофом, А.М. Фельдманом, І.М. Бур-штейном. Вона вказувала - під гуртожитком розуміється жиле приміщення, надане за плату підприємством, установою, організацією або учбовим закладом на певний строк тим, що працюють чи навчаються в них для проживання у спільних кімнатах. Сьогодні також робляться спроби дати визначення гуртожитку. П.І. Седугін сформулював його таким чином: «Гуртожиток - спеціалізоване жиле приміщення призначене для нетривалого проживання, як правило, самотніх громадян, що поселились у зв'язку з роботою на підприємстві (установі, організації) чи навчанням в навчальному закладі, яким належить даний гуртожиток.

Вважаємо, що найбільш вдалим є визначення, дане М.М. Сібільовим. Він вказує, що гуртожиток - це житлове помешкання, що відповідає санітарним вимогам і зареєстроване в якості такого у виконкомі, у якому одиноким особам, у зв'язку з трудовими відносинами чи навчанням в навчальному закладі, за плату, надається по ордеру, що видається власником гуртожитку у тимчасове користування жила площа, меблі, постільні речі та інший інвентар за існуючими нормами і яке обслуговується спеціальним персоналом1 . Необхідно зазначити, що не дивлячись на вдалість останнього визначення сьогодні воно не зовсім відповідає вимогам часу та не повністю розкриває сутність об'єкту. По-перше, відповідність санітарним вимогам можна виключити із змісту визначення, оскільки гуртожиток - це житлове приміщення і тому, звичайно, повинно відповідати вимогам, що ставляться до вказаного об'єкту, у тому числі і санітарним вимогам. По-друге, відомо, що жила площа у гуртожитку може надаватися не тільки одиноким, а й сімейним особам. Такі речі як меблі, постільні речі, інший інвентар не повинні включатися в поняття гуртожитку, оскільки вони є предметом самостійних цивільно-правових відносин, хоча і близько пов'язаних між собою. По-третє, обслуговування спеціальним персоналом може бути елементом договору, але не ознакою гуртожитку як об'єкту.

Виходячи із вищевказаного, під гуртожитком необхідно розуміти спеціалізоване житлове помешкання, що зареєстроване в якості гуртожитку виконкомом, призначене для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до ст. 127 ЖК України та п. З Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від З червня 1986 р. № 2082, для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців. Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Останнє правило встановлене для того, щоб не ущемлювати житлових інтересів громадян, що мешкають у житловому будинку відповідно до договору найму, не створювати їм додаткові незручності при проживанні в будинку. Для посилення гарантій прав громадян, що мешкають у гуртожитку, встановлено, що неприпустимо надавати під гуртожиток частину житлового будинку, наприклад, одну секцію або один поверх багатоповерхового будинку.

Гуртожитки підрозділяються на два види:

- для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);

-для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні окремої сім'ї).

Як правильно зазначається у правовій літературі, відносини, що складуються між мешканцем гуртожитку і 'його власником, є договірними і відносяться діючим правом до різновиду договору найму жилого приміщення1. Це свідчить, що коли вони не врегульовані спеціальним законодавством' необхідно керуватися загальним. Характеристика договору найму житла розповсюджується і на договір найму житла у гуртожитку.

Предметом договору найму у гуртожитку є не кімната або її частина, а ліжко-місце. Відповідно до діючого законодавства України надане житло не може бути менше 6 кв.м на одну особу. Окрім житлової площі, як зазначалось вище, наймачу надаються меблі, постільні речі, інший інвентар. Таким чином, можна зробити висновок, що між наймодавцем і користувачем укладається комплексний договір на житло, на інші речі, надання послуг, виконання робіт і т.і.

Ліжко-місце надається громадянам у тимчасове користування. Тимчасовим, сезонним робітникам, студентам та учням воно дається на термін, заздалегідь обумовлений у законі: на час виконання тимчасової або сезонної роботи або на час навчання в навчальному закладі. Що стосується постійних робітників та службовців, то хоча договір найму житлової площі укладається з ними на невизначений термін, вони також є по суті тимчасовими користувачами, тому що, по-перше, отримання житлової площі в ньому не задовольняє повністю їх потреби у житлі, по-друге, рано чи пізно трудові відносини припиняться, наприклад, із виходом на пенсію.

Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Гуртожитки використовуються для проживання сезонних, тимчасових робітників, осіб, що працюють по строчному трудовому договору, інших робітників, службовців, студентів, що вчаться, а також інших громадян.

2. Надання жилої площі в гуртожитках

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.

3. Форма договору

У законі немає вказівки про обов'язкове письмове оформлення правовідносин найму площі, що пояснюється, очевидно, відсутністю необхідності в письмовому оформленні.

4. Зміст договору найму житла у гуртожитку

Обов'язок наймодавця:

- тому, хто вселяється в гуртожиток, вказати надану жилу площу;

- видати необхідний інвентар (ліжко, матрац, тумбочку, стілець, ковдру, подушку, простирадла, покривало, рушники, наволочки для подушки. Крім того, особам, що мешкають в одній кімнаті, даються предмети загального користування: стіл, шафа, книжкова полиця, вішалка, чайник, світильник, репродуктор, віконний карниз, штора або портьєра на вікно, віконні фіранки, настільна лампа, плафон, перепустка на право входу до гуртожитку);

- ознайомити із правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов'язками мешканців гуртожитку;

- укомплектувати його меблями, постільними речами та іншим необхідним інвентарем;

- утримувати гуртожиток відповідно до встановлених санітарних правил, єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду;

- забезпечувати надання мешканцям гуртожитку побутових послуг і виділення для цих цілей приміщень;

- своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт гуртожитку та ремонт інвентаря;

- забезпечувати своєчасне фінансування витрат на утримання гуртожитку і проведення культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи;

- забезпечувати в необхідних випадках виділення приміщень для організації в гуртожитку в установленому порядку їдалень і буфетів, оснащення їх за діючими нормами торговельно-технологічним обладнанням, меблями та посудом;

- проводити поточний ремонт гуртожитків (крім приміщень, що перебувають у відособленому користуванні громадян);

- забезпечити збереження майна громадян, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, хоч це майно, крім грошей і дорогоцінностей, не було особисто здано на збереження гуртожитку;

- проводити виховну, культурно-масову і фізкультурно-оздоровчу роботу в гуртожитку. Наймач має право:

- користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;

- обирати раду гуртожитку і бути обраними до її складу, брати участь у культурно-масовій та фізкультурно-оздоровчій роботі, в обговоренні питань організації побуту в гуртожитку і вносити свої пропозиції щодо поліпшення цієї роботи;

- вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентаря, що стали непридатними, а також усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні;

- при проживанні у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, мають право вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Наймач зобов'язаний:

- використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення;

- забезпечувати схоронність приміщень, обладнання й інвентаря;

- додержувати правил суспільного співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку;

- зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, кабінах ліфтів, на сходових клітках та в інших місцях загального користування;

- ощадливо витрачати теплову й електричну енергію, воду і газ;

- суворо додержувати правил пожежної безпеки при користуванні електричними, газовими та іншими приладами й обладнанням;

- брати участь у благоустрої й озелененні прилеглої до гуртожитку території, охороні зелених насаджень, обладнанні, ремонті і належному утриманні спортивних та дитячих майданчиків;

- поточний ремонт приміщень, які перебувають у відособленому користуванні громадян (побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам з внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки), провадиться за рахунок мешканців;

- своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги;

- при вибутті з гуртожитку здати все майно, що рахується за ними. При нездачі вказаного майна або його псуванні той, хто вибуває з гуртожитку, відшкодовує заподіяні збитки.

Наймачам гуртожитку забороняється:

- провадити самовільно переобладнання й перепланування приміщень;

- захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи;

- зберігати в жилих приміщеннях, на сходових клітках, балконах легкозаймисті й горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря;

- установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень;

- кидати в сміттєпровід великогабаритні предмети, не-загашені недопалки й сірники, виливати рідини;

- у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізійну, магнітофонну і радіоапаратуру, грати на

музичних інструментах та створювати інший шум, що порушує спокій громадян;

- самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Специфічною умовою договору найму житла у гуртожитку є те, що воно не підлягає обміну, приватизації, розділу, бронюванню і здаванню в піднайм.

5. Припинення договору найму житла і виселення із гуртожитків

Житлові права громадян, що мешкають у гуртожитках, суворо охороняються і гарантуються чинним законодавством. Особа, що мешкає в гуртожитку, не може бути в односторонньому порядку позбавлена права користування ним без наявності на те законних підстав. Договір найму житла у гуртожитку припиняється у випадках:

- припинення роботи або навчання, у зв'язку з якими було надано таке жиле помешкання;

- знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;

- систематичного псування жилого приміщення або використання його не за призначенням, чи систематичного порушення правил суспільного співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними, а міри попередження і впливу виявилися безрезультатними;

- позбавлення батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим.

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

У разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, тим, кого виселили, надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім'ї- кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинокому, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, - така ж кімната).

Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу України.

З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено:

1) інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

2) осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менше як десять років;

3) осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

4) пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожитку; інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

5) одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Громадян, які самоправне зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до чинного законодавства України виселення громадян із гуртожитків провадиться в судовому порядку.

Помешкання, будучи оформлене як гуртожиток, перестає бути таким, якщо воно використовується не як гуртожиток, а як звичайна житлова площа місцевими органами або відомствами.

^

Підрозділ 2. Безоплатне користування житлом



§1. Договір безоплатного користування житлом


Договір безоплатного користування житлом - це угода, у силу якої одна сторона зобов'язується передати або передає жиле приміщення в безоплатне користування іншій стороні, а остання після закінчення терміну дії договору зобов'язана повернути його. Договір безоплатного користування житлом може бути як самостійним, так і похідним від договору найму.

У цивільному праві договір безоплатного користування має й другу назву - позичка. Але в зв'язку з тим, що на практиці термін «позичка» застосовується часто і до відношень цілком іншого роду, наприклад, говорять про видачу банком позичок на індивідуальне житлове будівництво. Таке застосування термінів призводить до помилкового ототожнення безоплатного користування і позички. Зазначимо, що при висвітленні даного питання мова йтиме тільки про позичку в точному розумінні цього слова, тобто про надання майна (житла) в тимчасове безоплатне користування.

Ціль договору позички житла - забезпечити надання жилої площі в тимчасове безоплатне користування.

Суб'єкти договору безоплатного користування - по-зичкодавець і позичкоодержувач.

Позичкодавець - це особа, що надає житло у користування. Ним виступає власник житлового помешкання або особа, уповноважена законом чи власником на це. Так, наприклад, ст. 98 ЖК України передбачає, що наймачі жилого приміщення і проживаючі разом з ним члени їх сімей можуть по взаємній згоді укладати договір позички житла.

Громадянин, що бере участь у цьому договорі в якості позичкодавця, повинен мати дієздатність, тому що передача в безоплатне користування майна підопічних не припускається навіть за згодою опікунів.

Юридичні особи можуть бути позичкодавцями, якщо виконання таких функцій не протирічить меті їх створення. Наприклад, власник будинку надає своїм працівникам у безоплатне користування квартири.

Позичкоодержувач - це особа, що одержує житлове помешкання у безоплатне користування. У якості позичко-одержувача може виступати фізична особа. У тому випадку, коли договір позички житла укладається із наймачем, то по-зикоодержувач називається тимчасовим мешканцем.

^ Юридична характеристика договору

Договір безоплатного користування житлом є:

1. Безоплатний, оскільки має місце тільки надання (передача майна у користування) з одного боку.

2. Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним залежно від того, в якому порядку він укладається. Якщо сторони домовилися про те, що жила площа буде передана в позичку після здійснення правочину, то договір консенсуальний. Якщо ж момент виникнення прав і обов'язків приурочено до передачі приміщення в позичку, у наявності - реальний договір.

3. Консенсуальна позичка - взаємний договір: позич-кодавець зобов'язаний до передачі житла, а позичкоодержу-вач - до його повернення. Реальна позичка - односторонній договір: здійснювана позикодавцем передача жилого помешкання втілює факт вчинення угоди, і тому надалі він володіє тільки правами вимагати у визначений момент повернення житла, а на позичкоодержувача покладаються тільки обов'язки (повернути його до встановленого терміну).

Істотні умови договору - предмет і термін

Предмет договору безоплатного користування - жиле приміщення, що відповідає вимогам, поставленим житловим законодавством. Коли договір позички укладається на термін більше ніж півтора місяці, жила площа повинна бути не менше рівня забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Термін може бути визначеним у самому договорі позички. Враховуючи те, що спеціальне законодавство не передбачає особливих вимог, а загальне встановлює їх (ст. 325 ЦК), робимо висновок - термін безоплатного користування житлом не повинен перевищувати одного року. Якщо сторони передбачають більш тривалий термін, договір вважається складеним на один рік або строк, передбачений спеціальними правилами. Це правило не розповсюджується на випадки укладення договору між наймачем і тимчасовим мешканцем. Оскільки у останньому випадку позичка є залежною від найму - вона припиняється із припинення останнього.

У випадку продовження користування майном після закінчення строку договору і при відсутності заперечень із боку позичкодавця він вважається відновленим на певний строк, тому кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Якщо договір позички укладено без терміну, він вважається здійсненим на невизначений строк і кожна зі сторін управі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі іншу сторону за три місяці. У випадку із тимчасовими мешканцями наймач і повнолітні члени його сім'ї можуть у будь-який час зажадати, щоб він звільнив помешкання і вправі виселити його в судовому порядку. Лише такі тимчасові мешканці, як піклувальники та опікуни, що поселились до своїх підопічних, виселяються після припинення опіки або піклування.

^ Форма договору позички

Договір позички підпорядковується загальним правилам ЦК про форму правочинів. Поряд із загальними вимогами до форми договору безоплатного користування застосовуються і спеціальні правила. Так, відношення по передачі майна в безоплатне користування, що виникають між громадянами, повинні бути письмово оформлені, якщо вони укладаються на термін більше одного року. Письмова форма необхідна і при позичці, де одним з учасників виступає юридична особа.

При недотриманні вимоги про письмову форму сторони не вправі у випадку суперечки посилатися на підтвердження існування договору на показання свідків, але можуть надавати інші докази.

^ Зміст договору позички

Обов'язки позичкодавця

У реальному договорі позичкодавець не несе будь-яких обов'язків, тому що свою єдину функцію - передати житло іншому контрагенту - виконує вже в момент укладення угоди.

У консенсуальному договорі на позичкодавця покладається обов'язок передати обумовлене майно позичко-одержувачу. У протилежному випадку позикоодержувач має право вимагати виконання договору в примусовому порядку, а також зажадати відшкодування збитків. З огляду на те, що позичкодавець зобов'язався надати майно в тимчасове користування безоплатно, його відповідальність обмежується тільки збитками у вигляді позитивного збитку в майні і не поширюється на збитки у формі нестриманих доходів.

Договір безоплатного користування майном відповідно до ст. 330 ЦК, укладений без означення терміну, може бути розірваний за вимогою особи, до якої перейшло право власності на це майно.
^

Обов'язки позичкоодержувача


На відміну від позичкодавця позичкоодержувач несе обов'язки, що залишаються тими самими незалежно від реальності чи консенсуальності позички, односторонності чи взаємності.

Він зобов'язаний:

- використовувати отримане житло за його цільовим призначенням і відповідно до договору. Порушення цього обов'язку надає право позичкодавцю розірвати договір достроково і зажадати майно з відшкодуванням йому збитків, які виникли;

- підтримувати отримане майно в справному стані, нести витрати по його утриманню, якщо інше не встановлено договором, робити поточний ремонт;

- відповідати за знищення з його вини або ушкодження житла;

- по закінченні терміну договору, а якщо договір укладено без указівки терміну, то в межах установленого пільгового періоду з моменту висловлення позичкодавцем вимоги, повернути майно в збереженому стані. При оцінці виконання цього обов'язку природний знос, обумовлений нормальним використанням житла, до уваги не береться.

^ Розірвання договору безоплатного користування житлом

Договір позички жилого приміщення може бути припинено із таких підстав:

- закінченні строку договору безоплатного користування житлом;

- припиненні договору найму, якщо позичка є похідною від найму;

- вимоги наймача і повнолітніх членів його сім'ї;

- використання житла не у відповідності за його призначенням або до договору;

- навмисному або по необережності пошкодженні житла;

- передачі без дозволу позичкодавця іншій особі жилого приміщення у користування;

- за вимогою власника, до якого перейшло житлове помешкання, якщо договір позички укладено без зазначення терміну його дії;

- смерті сторони договору позички або припинення юридичної особи.

Припинення договору безоплатного користування передбачає виселення позичкоодержувача. У разі незгоди останнього виселитися добровільно він підлягає виселенню у судовому порядку без надання іншого житла.

^

Підрозділ 3. Інші підстави користування житлом



§1. Право користування житлом членів сім'ї, які не є співвласниками житлового приміщення

Діюче законодавство України передбачає, що права і обов'язки членів сім'ї, які є співвласниками житлових приміщень, базуються на праві приватної власності. Тому такі відносини регулюються або нормами про право спільної сумісної власності, якщо це подружжя чи члени фермерського господарства, або нормами спільної часткової власності, якщо це інші особи.

Коли члени сім'ї власника житла проживають разом із ним у приналежній йому квартирі (будинку), то відповідно до ст. 156 ЖК України вони користуються житловим приміщенням нарівні із власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цією жилою площею. Спробуємо визначити на підставі чого і які саме правовідносини народжуються у цьому випадку.

^ Природа права користування житлом членів сім'ї, які не є співласниками житлового приміщення.

Велике теоретичне і практичне значення має питання про підстави виникнення права користування жилою площею у членів сім'ї. Відповідь на нього дозволить окреслити зміст, об'єм житлових прав цих суб'єктів та природу правовідносин. У юридичній літературі існують різні думки з даного питання.

В.П. Маслов висловив точку зору, що самостійне право користування жилим приміщенням може виникнути на підставі сімейних зв'язків. Подібної позиції дотримується і Ю.І. Зіоменко. Він стверджує, що оскільки ці відносини не набувають товарно-грошової форми, не базуються на еквівалентно-оплатних засадах, то вони не є цивільно-правовими, а сімейно-правовими. Схожу думку виказували й інші вчені.

На протилежність вищезгаданій позиції деякі «цивілісти», як нам вважається вірно, пропонують кваліфікувати такі правовідносини як цивільно-правові4. Однак і тут нема одностайності. Б.В. Дукальський вважає, що в основі виникнення житлових прав у членів сім'ї власника житла лежить специфічний договір позички. Є.В. Богданов стверджує, що ці відносини не зобов'язальні, а речові.

На нашу думку, зміст ст. 156 ЖК України досить вдало відповідає на це запитання, коли вказує про існування угоди, відповідно до якої вселяються члени сім'ї власника житла. Але якої саме угоди? Як аргумент проти зобов'язальної природи житлових прав членів сім'ї власника житла, в основі яких лежить специфічний договір позички, можна навести таке: у деяких випадках воля сторін на вселення може не співпадати (наприклад, при вселенні неповнолітніх дітей до своїх батьків), а це є обов'язковим у позичці; право користування житлом у членів сім'ї виникає не на невизна-чений термін, а довічно, тому у даному випадку неможливо застосувати правила припинення договірних зобов'язань як це передбачено ст.ст. 324-331 ЦК. Відомо, що таких випадків договір позички не знає.З другого боку, житлові права членів сім'ї дійсно мають ознаки речового права. Справедливість висунутої теорії підтверджується ось таким:

По-перше. Вони носять безстроковий характер, тобто зберігаються довічно і ніхто не може їх припинити та виселити членів сім'ї, навіть власник2, інакше як у судовому порядку та випадках, передбачених діючим заонодавством. Об'єктом права є річ - житло. Оскільки ч.1 ст. 156 ЖК України вказує на рівність прав у користуванні жилим приміщенням між членами сім'ї власника житлового приміщення і власником, можна зробити висновок, що їх вимоги, як і вимоги власника, підлягають переважному задоволенню в порівнянні з тими, що випливають із зобов'язальних прав. Вважаємо, що властиве їм і право слідування. На абсолютний захист вказує ч. 4 ст. 9 ЖК України, коли встановлює, що ніхто не може бути виселеним із приміщення, яке займає, чи бути обмеженим у праві користування ним інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом; та п. 5 ст. 38 Закону України «Про власність», наголосивши про абсолютний захист права особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Права членів сім'ї захищаються також і від посягань власника.

Таким чином, можна стверджувати, що у членів сім'ї власника житла виникають речові права, а оскільки вони похідні від права власності, обмежені за обсягом, то можна зробити висновок, що має місце обмежене речове право.

По-друге. Особливістю обмеженого речового права є те, що характер і зміст їх визначаються безпосередньо законом, а не договором1. У свою чергу житлове законодавство України досить детально окреслює зміст прав членів сім'ї власника житла. Так, вказано, що вони:

- наділені таким же правом користування помешканням, як і власник (ч. 1 ст. 156 ЖК України);

- можуть вселяти, за певних умов, інших ченів сім'ї (ч. 2ст. 156 ЖК У країни);

- зобов'язані обережно поводитися з житлом, брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири), придо-мової території і проведенню ремонту (ч.З ст.156 ЖК України).

Таким чином, ми бачимо, що характер і зміст прав членів сім'ї власника житла окреслено саме законом, хоч їх обсяг і можливо змінити договором.

По-третє. До особливостей обмежених речових прав відносять і те, що виникнення їх може нерідко відбуватися і всупереч волі власника. При вселенні членом сім'ї своїх неповнолітніх дітей також згоди власника не потрібно, тому можна зробити висновок, що вселення неповнолітніх дітей може відбуватися як за згодою, так і поза згодою власника житла.

Вищевказане підтверджує ту позицію, що в основі житлових прав членів сім'ї власника квартири (будинку) лежить обмежене речове право, яке, за словами Є.В. Богданова, являє собою сервітут, який у римському праві називали хабітатіо, тобто право довічного проживання в чужому будинку чи його частині, з тією тільки особливостю, що у Юстиніанівському праві управомочній особі вільно дозволялось здавати його у найм2.

^ Підстави виникнення житлових правових стосунків між власником та членами сім'ї

Підставою виникнення сервітуту є воля уповноваженої особи, яка може лежати в основі одностороннього чи двостороннього правочину. Двосторонній правочин в нашій ситуації буде мати місце у тому випадку, коли вселяється одно із подружжя або, в якості члена сім'ї, інша особа. Вселення неповнолітніх дітей до своїх батьків може здійснюватись як на підставі двостороннього правочину (коли власник виявив своє бажання), так і на підставі одностороннього правочину (коли власник проти).

^ Суб'єктний склад

Суб'єктами розглядуваних відносин є власник житла і члени його сім'ї.

Власником жилого помешкання (квартири чи будинку) може бути виключно фізична особа, що має повну право-суб'єктність.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України членами сім'ї є: подружжя, їх діти та батьки, що спільно проживають із уповноваженою особою; інші громадяни, якщо вони постійно проживають із власником житла і ведуть із ним спільне господарство. Таким чином, сімейний зв'язок передбачає наявність для:

- подружжя - фактів зареєстрованого шлюбу і спільного проживання у житлі власника;

- дітей і батьків - фактів не тільки кровної спорідненості, тобто біологічних зв'язків, але й юридичне значимих відносин. До цього переліку включаються усиновителі і усиновлені діти одного з подружжів і т. д.;

- інших осіб - фактів постійного проживання із власником, ведення із ним спільного господарства та визнання їх членами сім'ї.

^ Припинення права користування членами сім'ї житлом власника

Відразу ж необхідно відмітити, що підстави для припинення прав членів сім'ї власника на житлове помешкання обмежені. І в цьому також виявляється природа сервітутних відносин. У цивільно-правовій літературі можна зустріти такі підстави припинення сервітутів: смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут, втрата інтересу, за для якого було встановлено сервітут, відмова суб'єкта сервітутного права, поєднання в одній особі суб'єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут, невиконання сервітуту протягом певного, передбаченого законом строку, закінчення строку, на який було встановлено сервітут, рішення суду.

Не викликає сумніву, що зі смертю члена сім'ї, який не є співвласником житла, його право припиняється. Подібної думки дотримується і Є.В. Богданов, коли вказує, що житлові права членів сім'ї носять особистий характер і не відчужуються3. Зазначимо, що до смерті прирівнюються й інші факти, що породжують неможливість здійснення права (наприклад, оголошення особи померлою).

Очевидним є той факт, що зі зникненням інтересу право членів сім'ї власника жилого помешкання також припиняється. Наприклад, при зникненні житла або переході його в нежитлове приміщення звичайно припиняється і суб'єктивне житлове право на нього.

Не можна не погодитися із твердженням, що за членами сім'ї власника зберігається право користування жилою площею до тих пір, поки самі вони бажають зберегти це право-. Наприклад, особа виїхала в інше місто для постійного проживання. Виходячи із протилежного, робимо висновок, що відмова суб'єкта також припиняє право членів сім'ї на житло власника. Причому погодження волі окремого члена сім'ї із волею власника не потрібне.

Логічним є висновок, що коли член сім'ї власника житла стає співвласником останнього, то право користування приміщенням випливає вже із права власності. В цьому випадку житлові права члена сім'ї припиняються, оскільки в одній особі поєднуються права і власника, і члена сім'ї. Цікаво відзначити, що у римському праві злиття власності і довічного користування в особі уповноваженій призводило до тих же результатів.

Припинення прав членів сім'ї власника житла із закінченням строку, на який вони були встановлені, можуть мати місце тоді, коли це передбачено угодою про порядок користування приміщенням.

За рішенням суду власник має право вимагати припинення житлових прав членів сім'ї, які не є співвласниками жилого приміщення, у разі систематичної руйнації і пошкодження житла, за використання його не за призначенням, за систематичне порушення правил суспільного співжиття, якщо це робить неможливим для інших громадян проживання з ними в одній квартирі (будинку). З тих же підстав можуть бути припинені житлові правовідносини членів сім'ї, які позбавлені батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим.

Таким чином, ми бачимо, що підстави припинення житлових прав членів сім'ї, які не є співвласниками жилого приміщення, співпадають із підставами припинення сервітутних прав. Усе це дає можливість зробити висновок, що члени сім'ї власника житла дійсно набувають обмежено-речові права, а саме сервітутні. Російські вчені вже визнали їх такими1.

В свою чергу з припиненням сімейних правовідносин із власником житлового помешкання колишні члени його сім'ї не втрачають права користування ним. У цьому випадку, якщо власник не згоден, щоб вибулі із його сім'ї особи безоплатно проживали у його житлі, на останніх може бути покладено тільки обов'язок сплачувати за користування приміщенням та за комунальні послуги відповідно до тих же правил, що і наймач (ст. 162 ЖК України). Але, як правильно відзначено у правовій літературі, це ще не означає, що колишній член сім'ї автоматично стає наймачем, а власник - наймодавцем. Дійсно, Житловий кодекс України не дає підстав вважати ці відносини наймом. Вважаємо, що їх природа залишиться незмінною з тією особливістю, що житлові права вибулих членів сім"і додатково обтяжуються обов'язком вносити платню за користування житлом і комунальні послуги.

Не можна обійти стороною і майже загальновизнану точку зору, що із припиненням права власності (наприклад, при купівлі-продажу) припиняються і права членів сім'ї власника. В цьому випадку у правовій літературі було відзначено, що характену рису сервітуту складає насамперед належна йому речова властивість - «Право користування чужою річчю пов'язане із останньою, а не з суб'єктом права власності, а тому, до кого б і за якою б угодою річ не перейшла, ця обставина не впливає на силу сервітуту». А тому зміна власника не зумовлює припинення правовідносин, що нами розглядаються.

Виселення


Діюче законодавство України передбачає, що члени сім'ї власника жилого помешкання можуть бути виселені тільки у судовому порядку при наявності таких підстав:

- у разі систематичної руйнації або пошкодження житла;

- при використанні його не за призначенням;

- при систематичному порушенні правил суспільного співжиття, якщо це робить неможливим для інших громадян проживання з ними в одній квартирі (будинку);

- при позбавленні членів сім'ї власника жилого помешкання батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав,' визнано неможливим. Цей перелік можна доповнити і ще однією підставою - закінчення строку, на який вселились особи і який був зазначений в угоді, укладеній при їх вселенні.

Деякі вчені-юристи, практики також висловлюють думку, що за систематичну несплату квартирної платні колишні члени сім'ї власника житла можуть втратити своє право і бути виселеними без надання іншої жилої площі2. Вважаємо таке припущення хибним, оскільки ст. 157 ЖК України дає вичерпний перелік випадків виселення членів сім'ї власника жилого помешкання, а робити висновок, що в результаті чогось, наприклад, новації, виникли відносини по найму (оренді) діюче законодавство не дає підстав.

Цікавим є і вирішення на практиці питання виселення членів сім'ї власника житла після відчуження (наприклад, продажу) його останнім. У цьому випадку новий власник може подати позов про усунення перешкод у користуванні будинком (квартирою) і виселити продавця і членів сім'ї1. Вважаємо, що це хибний шлях. Відомо, що вимога власника про усунення перешкод у користуванні - це речово-правовий засіб захисту права власності і може бути реалізованим через подання до суду негаторного позову. Для пред'явлення негаторного позову необхідна наявність ряду умов, зокрема відсутність договірних відносин між власником і особою, що перешкоджає здійснювати право власності по відношенню до надбаного житла; порушення не повинно припиняти суб'єктивного права власності.

Існування договору купівлі-продажу не дає можливості подати негаторний позов до власника житла. Тоді відповідно до статті 128 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі при відсутності іншого в законі чи договорі. Тому, якщо набувач не отримав житла, то і речовий позов не може бути подано, оскільки суб'єктивного права власності ще не виникло і мова йтиме тільки про неналежне виконання зобов'язань по передачі. Якщо ж договором було передбачено перехід права власності раніше передачі житла, то набувач може вимагати від свого контрагента виконання зобов'язання у натурі.

Члени сім'ї власника житла з моменту вселення набувають, як вказувалось вище, самостійного права користування приміщенням. На інше не вказує і діюче законодавство України. А тому нема підстав не визнати за членами сім'ї прав як третіх осіб на майно власника. Зміна ж власника, як правило, не тягне за собою припинення прав користування у третіх осіб. Вищенаведене свідчить, що члени сім'ї правомірно користуються житлом, а тому не можуть бути виселені на тій підставі, що воно потрібно самому власнику. Таке виселення суперечило б правилам ч. 4 ст. 9 ЖК України, а тому, вважаємо, що виселення набувачем членів сім'ї від-чужувача у порядку усунення перешкод у користуванні є незаконним.

§2. Право користування жилим помешканням на підставі спадкового розпорядження

Цивільне законодавство знає і таку підставу для виникнення права користування житлом як заповідальне розпорядження. Ст. 539 ЦК говорить, що «заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування будинком або певною його частиною». За своєю суттю це особистий сервітут і тому підтвердження ми знаходимо у правовій літературі.

Єдиною підставою виникнення права користування жилим помешканням є спадкове розпорядження у заповіті. Відомо, що заповіт - це односторонній правочин. З цього можна зробити висновок, довічне користування виникає із одностороннього правочину. Зміст заповідального відказу полягає у тому, що спадкодавець не сам надає, а зобов'язує кого-небудь або усіх спадкоємців за заповітом виконати певну дію за рахунок спадщини на користь указаної особи.

Враховуючи вимоги, що ставляться до форми заповіту, можна зазначити, що правочин, спрямований на отримання відказоодержувачем права довічного користування житлом, повинен також бути здійснений у нотаріальній формі. У випадках, коли заповіт може бути укладено не тільки у нотаріальній формі, але прирівнюється до нотаріальної, то і легат може мати таку ж форму. Відповідно до ст. 542 ЦК до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів - директорами та головними лікарями цих будинків; заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних ним експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками із медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів; заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що чинять нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Що стосується суб'єктного складу, то можна зазначити, що довічне користування житлом встановлюється заповіда-чем-власником, який є громадянином. Зі смертю спадкодавця виникають такі фігури як спадкоємець та відказоодержувач (легатарій). Для встановлюваних відносин байдуже, останні входять до кола спадкоємців чи знаходяться поза ним. У якості спадкоємця може бути особа, що вказана у заповіті. Покладення заповідального відказу на спадкоємців, не вказаних такими у заповіті, не допускається. В.І. Серебровський вважав, що заповідач може покласти виконання легату як на фізичну, юридичну особу, так і на державний орган. Легатарієм права довічного користування житлом може бути лише фізична особа.

Правовідносини між спадкоємцем по заповіту і відка-зоодержувачем виникають з моменту відкриття спадщини. Саме з цього моменту перший стає боржником і зобов'язаний надати у довічне користування житло, другий - кредитором і вправі вимагати від кредитора вчинення таких дій. Характерним є те, що в момент відкриття спадщини між ле-гатарієм та спадкоємцем, обтяженим відказом, виникають зобов'язальні правовідносини. Але з моменту передачі боржником жилого помешкання у відказоодержувача виникає речове право, що обмежує собою право власності.





залишити коментар
Сторінка10/11
Дата конвертації11.10.2011
Розмір3.68 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх