Державна служба в Україні Ківалов icon

Державна служба в Україні Ківалов


Схожі
Державна служба в Україні...
Державне управління, державна служба І місцеве самоврядування...
Державна податкова служба україни від 30. 12...
Ю. М. Маршавін Державна служба зайнятості як складова системи державного управління в Україні:...
2. Обов'язки І права державних службовців...
2. Обов'язки І права державних службовців...
Магістерська програма «Державна служба» в Національному університеті біоресурсів І...
Адміністративне право України (Ківалов)...
Адміністративне право України Ківалов...
Навчальна програма з курсу „ Правова та інституційна система Європейського Союзу” (для слухачів...
Національна, державна та військова символіка України”...
Методичні рекомендації для слухачів магістратури за спеціальністю 150101 "Державна служба"...



страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеська національна юридична академія

С. В. КІВАЛОВ Л. Р. БІЛА

Державна служба в Україні

ПІДРУЧНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки

України

Одеса

«Юридична література» 2003


УДК 35.08(477)(075.8)

К 382 ББК 67.401 (4Укр)я73

Підручник призначений для надання допомоги студентам, які вивчають спеціальний курс «Організація державної служби в Україні». Він може бути використаний під час вивчення від­повідної теми базової дисципліни «Адміністративне право» і навчальних дисциплін освітньо-професійної програми підготов­ки магістрів із спеціальності «Державна служба».



^ ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЯК КОМПЛЕКСНИЙ ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ


Автори:

С В. Ківалов, доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України; Л. Р. Біла, кандидат юридичних наук, доцент

Рецензенти:

/. ^ М. Пахомов, доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України; Р. О. Калюжний, доктор юридичних наук, професор

Глава 1. Поняття державної служби

Глава 2. Завдання і функції державної служби

Глава 3. Принципи державної служби

Глава 4. Види державної служби

Глава 5. Право на державну службу

Глава 6. Законодавство про державну службу

Друкується за рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії. ^ Протокол № 6 від 21 березня 2003 року

к К

1203030000-020 8104-2003

пгпппп, оголош-


ISBN 966-8104-24-2

© С. В. Ківалов, Л. Р. Біла, 2003

0-166 1

^ ГЛАВА 1 ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Державна служба виникла ще за часів первісного суспільст­ва. Вона має багатовікову історію свого розвитку. При розподі­лі праці у первісному суспільстві починає формуватися «управ­лінська еліта», яки відокремлюється від основної маси вироб­ників і, з часом, перетворюється на окрему групу людей — «державних людей». У Стародавньому Єгипті такими людьми були: фараони, візирі, «скарбничі бога», скарбничі, «охоронці печатки», міністри, радники «Ради храмового управління», «місь­кої Ради», начальники «Півдня», «Північних країн», «греків» та ін. Надзвичайно складною була «державна бюрократія» у ацтеків — народу Мексики, цивілізація якого назавжди зникла безслідно після прибуття європейців до Америки: виборний глава держави; члени «таємної державної ради»; придворні та державні чиновники (різні звання багаточисельних чиновників, і рідповідно до кожного звання Функції були чітко визначені); розгалужена система незалежних судових установ; жреці, наді­лені світською владою, особливо в галузі освіти і виховання, та ін. Високо розвинутими були системи державної служби у Стародавньому Римі та Візантійській імперії. До першої систе­ми належали принцепси, сенатори, консули, претори, диктато­ри, проконсули, пропретори, префекти, квестори, легати, цензо­ри, еділи, презеси, прокуратори, судді, асесори та ін.; до дру­гої— басілевси, епанагоги, дукі, полемархи, архонти, стратіги, філомброти, прітани та ін.

Послугами державних службовців користуються всі сучасні країни незалежно від державного устрою, форми правління чи державного режиму. Державні службовці виконують усі завдання і функції, які цивілізоване суспільство покладає на свою державу. Державні службовці у сучасному суспільстві здійснюють контроль­ну, організаційну, правозастосовчу та інші види діяльності.

Державна служба є досить багатогранним і багатофункціо­нальним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах.

Так, С. Дубенко вирізняє наступні підходи у з'ясуванні сут­ності державної служби:

а) у процесуальному аспекті державна служба розглядається:

  • по-перше, як професійна діяльність працівників органів
    щодо виконання покладених на них посадових функцій.
    Така діяльність проявляється двояко — як реалізація функ­
    цій держави і як реалізація потреб громадян у державі;

  • по-друге, як процес функціонування державних органів у
    межах їх компетенції;

  • по-третє, як здійснення цілей, функцій та законів держави,
    тобто це — об'єктивне суспільне явище, яке не можна
    розглядати лише як діяльність державних службовців і
    органів управління. При цьому державний апарат висту­
    пає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства;

б) у структурному аспекті державна служба — це система
органів держави, кожен з яких відповідно до предмету його
компетенції може бути названий службою. Це, наприклад,
митна служба, служба безпеки, служба експортного контролю,
служба зайнятості населення, дипломатична служба тощо;

в) в організаційному аспекті державна служба являє собою
систему державних посад, які відрізняються статусом, повнова­
женнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо,
причому державні посади об'єднуються в систему не лише іє­
рархічними схемами, але і схемами посадового просування.
Тобто для того, щоб стати механізмом реалізації функцій дер­
жавного управління, державна служба повинна стати дійовим
інструментом упорядкування самого державного апарату;

г) в інституційному аспекті державна служба — це правова,
а також етична нормативна система, яка забезпечує реалізацію
цілей, функцій, законів держави. Завдяки своїй етичній стороні
вона не може бути зведена лише до державно-правового інсти­
туту, а набуває загальнокультурного, у тому числі, історично­
го, традиційного, соціального статусу;

д) соціальний аспект державної служби є інтегруючим фак­
тором щодо всіх попередніх. Об'єктивна природа державної
служби як соціального інституту зумовлена зміною призначення
нової держави громадянського типу, в якій державна служба —
це вже не аппарат класового насильства, а суттєвий чинник

5

консолідації суспільства. У цьому полягає сутність державної служби як соціального інституту1.

Ю. М. Старилов вважає, що державну службу теоретично можна розглянути в наступних аспектах:

  • соціальному, тобто вона як соціальна категорія, за доручен­
    ням держави, є професійним здійсненням корисної діяльності
    особами, які займають посади у державних організаціях;

  • політичному, тобто державна служба здійснює діяльність
    щодо реалізації державної політики, вона є важливим фак­
    тором стабільності у суспільстві;

  • соціологічному, тобто державна служба є практичною реа­
    лізацією функцій держави, компетенції державних органів;

  • правовому, тобто державна служба являє собою юри­
    дичне встановлення державно-службових відносин, при
    реалізації яких і досягається практичне виконання поса­
    дових обов'язків, повноважень службовців і компетенції
    державних органів. Державна служба є складним соці­
    ально-правовим інститутом, який являє собою систему
    правових норм, що регулюють державно-службові відно­
    сини, тобто права, обов'язки, обмеження, заборони, сти­
    мулювання, відповідальність службовців, проходження
    державної служби тощо;

  • організаційному, тобто державна служба являє собою сис­
    тему, яка складається з таких елементів, як формування
    організаційних і процесуальних засад діяльності держав­
    ного апарату, побудова і правовий розклад ієрархії посад,
    виявлення, оцінка, стимулювання і юридична відповідаль­
    ність відповідальних працівників;

  • моральному, тобто державна служба розглядається з точ­
    ки зору етичних засад2.

В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в дер-

1 Реформування державного управління в Україні: Проблеми і перспек­
тиви / Наук. кер. В. В. Цветков. — К.: Оріяни, 1998. — С. 56.

2 Старилов Ю. Н. Государственная служба в Российской Федерации:
Теоретико-правовое исследование. — Воронеж, 1996. — С. 9—10.

жавних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служ­ба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виходячи із вузького розуміння поняття державної служби, можна виділити наступні ознаки.

  1. Державна служба є професійною діяльністю, тобто
    вона є професією і нею можуть займатися тільки особи, які
    мають відповідну освіту і професійну підготовку. Оскільки
    державна служба — це професія, то вона виступає основним
    місцем роботи, за яким знаходиться трудова книжка служ­
    бовця. Водночас слід зазначити, що державна служба — не
    єдине місце роботи для державного службовця, оскільки він
    може займатися такими видами діяльності, як наукова, викла­
    дацька, творча діяльність та медична практика у вільний від
    основної роботи час. Чинний закон не передбачає (на жаль)
    обов'язкової вищої освіти для державного службовця, хоча в
    переважній більшості випадків саме вища освіта і виступає
    однією з основних умов вступу на державну службу.

  2. Державна служба — це служба особи, яка займає поса­
    ди в державних органах та їхньому апараті.
    Уявляється,
    що дана ознака є однією з найважливіших для визначення
    служби як державної. Державний орган — це особливий вид
    організації людей, який характеризується такими ознаками: є
    організованим колективом; є автономною частиною державного
    апарату; здійснює державні функції, реалізує публічний інте­
    рес; діє від імені держави і водночас від свого імені; володіє
    власною компетенцією; несе відповідальність перед державою
    за свою діяльність; засновується державою; його положення,
    структура і діяльність регламентуються правом.

Всі державні органи можна розподілити на групи:

а) орган законодавчої влади: Верховна Рада України (її апарат);

б) органи виконавчої влади:
— Кабінет Міністрів України;

  • міністерства: (Міністерство аграрної політики; Міністер­
    ство внутрішніх справ; Міністерство екології та природ­
    них ресурсів; Міністерство економіки; Міністерство пали­
    ва та енергетики; Міністерство закордонних справ; Мі­
    ністерство культури і мистецтв; Міністерство з питань
    надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення
    від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо);

  • державні комітети (Державний комітет архівів; Держав­
    ний комітет будівництва, архітектури та житлової політи­
    ки; Державний комітет по водному господарству; Держав­
    ний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет
    зв'язку та інформатизації; Державний комітет з енерго­
    збереження; Державний комітет у справах релігії тощо);

  • інші центральні органи зі спеціальним статусом (Анти-
    монопольний комітет України; Державна податкова адмі­
    ністрація; Державна митна служба; Державний комітет з
    питань регуляторної політики та підприємництва; Націо­
    нальна комісія регулювання електроенергетики; Державна
    комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний
    департамент з питань виконання покарань; Фонд держав­
    ного майна; Служба безпеки України; Управління держав­
    ної охорони; Головне управління державної служби);

  • урядові органи державного управління;

  • органи місцевого рівня: місцеві державні адміністрації
    (обласні, районні, Київська і Севастопольська міські);

в) органи судової влади тощо.

Названа ознака державної служби відповідає не тільки на запитання «Де необхідно працювати, щоби бути державним службовцем?», але й на запитання «Яку посаду необхідно замі­щати, щоб бути державним службовцем?». Виявляється, що у штатному розписі одного державного органу можуть бути перед­бачені дві посади, одна з яких надає статусу державного служ­бовця, а інша — тільки працівника, а не державного службовця (наприклад, керівник структурного підрозділу міністерства і при­биральниця міністерства). Тому важливо розрізняти терміни «державна служба» і «служба у державному органі».

3. Державним службовцям виплачується заробітна плата за рахунок державного бюджету. Поняття «заробітна плата»

закріплено в статті 1 Закону «Про оплату праці», яка являє собою винагороду, що нараховується, як правило у грошовій формі, яку згідно трудового договору власник або вповноваже­ний ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Одночасно даний закон встановив, що держава здійснює регу­лювання оплати праці, зокрема шляхом визначення умов і роз­мірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінан­суються з бюджету, і керівників державних підприємств (ст. 8). Згідно статті 19 Закону «Про бюджетну систему України» Державний бюджет України передбачає видатки на оборону, утримання правоохоронних і митних органів, податкової, конт­рольно-ревізійної служб, утримання органів законодавчої, вико­навчої, судової влади та прокуратури.

ГЛАВА 2

^ ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Державна служба ставить перед собою наступні завдання:

  • охорона конституційного ладу України, створення умов
    для розвитку громадянського суспільства, виробництва,
    забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист
    прав, свобод і законних інтересів громадян;

  • формування суспільно-політичних і державно-правових умов
    для практичного здійснення функцій державних органів;

  • забезпечення ефективної роботи державних органів у від­
    повідності до їхньої компетенції;

  • удосконалення умов державної служби і професійної ді­
    яльності державних службовців;

  • створення і забезпечення належного функціонування сис­
    теми підготовки і підвищення кваліфікації державних служ­
    бовців;

  • забезпечення принципу гласності в діяльності державних
    службовців і державних органів, дотримання законності,
    викорінення бюрократизму, корупції та інших негативних
    явищ у системі державної служби.

Похідними від завдань державної служби є її функції. Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню дер­жавною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення. В юридичній науці немає єдиної точки зору щодо поняття та видів функцій державної служби. Так, Ю. М. Старилов розглядає функції державної служби, виходя­чи з особливостей функцій права і функцій держави. Водно­час він вирізняє два типи функцій державної служби: держав­ної служби як виду соціально корисної професійної діяльності особи (вони знаходяться у прямій залежності від функцій

ю

держави) і державної служби як правового інституту (вип­ливають із функцій права)1. На підставі їхнього синтезу Ю. М. Старилов виокремлює наступні функції державної служби:

а) основні — інформаційне забезпечення, прогнозування і
моделювання, планування, організація, керівництво, координа­
ція, контроль, регулювання, облік;

б) загальні — здійснення державної кадрової політики; комп­
лектування персоналу державних органів із врахуванням здіб­
ностей, професійних, особистих і моральних якостей; організа­
ція державної служби; планування і прогнозування розвитку
персоналу державних органів; аналіз стану і ефективності
державної служби в органах державної влади та ін.;

в) специфічні, які можна розглядати як регулятивний і
організаційний вплив щодо обмеженого і доцільного втручання
у сферу економіки і соціально-культурного будівництва, в яких
об'єкти управління володіють значною самостійністю щодо
вибору рішень та їх реалізації;

г) допоміжні, які мають на меті обслуговування діяльності
державних органів у рамках основних, загальних і специфічних
функцій (діловодство, юридичне обслуговування, матеріально-
технічне забезпечення тощо);

д) спеціальні, які відображують особливості об'єкту управ­
ління (наприклад, методичне, технічне керівництво). Вони
можуть доповнювати загальні функції в разі їх недостатності.

Дещо іншу думку з цього приводу висловлює О. П. Ноздра-чьов, який вважає, що функціями державної служби є:

  • правозастосовча. Вона здійснюється через виконання по­
    садових обов'язків і прийняття актів управління про
    виконання законів тощо;

  • правотворча. Іншими словами цю функцію можна назвати
    нормотворчою, яка проявляється у законопроектній діяль­
    ності, а також в експертній, аналітичній, довідковій ро­
    боті державних службовців у процесі підготовки законо­
    проектів;

1 Старилов Ю. Н. Государственная служба в Российской Федерации: Теоретико-правовое исследование. — Воронеж, 1996. — С. 46—49.

11

  • правозахисна. Одним із основних обов'язків державних
    службовців є реалізація та захист прав і свобод людини
    і громадянина, надання їм управлінських (адміністратив­
    них) послуг;

  • регулятивна. Державна служба проявляє себе при під­
    готовці різних конкретних програм державної діяльнос­
    ті, інших державних рішень. У цьому розумінні держав­
    на служба виконує важливу регулятивну функцію, яка
    проявляється в тому, щоб забезпечити погодженість ін­
    тересів різних верств суспільства;

  • організаційна. Державна служба покликана забезпечити
    координацію й упорядкування діяльності державних орга­
    нів, об'єднуючи їх в один державний апарат легітимної
    державної влади1.

^ ГЛАВА З ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Термін «принципи державної служби» (від лат. «principium» — основні, найзагальніші, вихідні положення) зазначає основні риси, суттєві характеристики, зміст і значення самої державної служби. Принципи державної служби — це основоположні ідеї, настанови, які виражають об'єктивні закономірності та визнача­ють науково обгрунтовані напрями реалізації компетенції, зав­дань і функцій державної служби, повноваження державних службовців.

Як зазначає Ю. М. Старилов, принципи державної служби як наукова категорія визначають вихідні положення та теоре­тичні ідеї, які віддзеркалюють об'єктивні закономірності роз­витку держави і суспільства, найбільш характерні риси органі­зації і функціонування не тільки самої державної служби, але й усієї системи органів державної влади, визначають зміст складних стосунків усередині цієї системи. Відсутність чітко сформульованих правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, беззаконня та несправедливості1.

Принципи відображають явища та процеси, які притаманні системі державної служби в цілому або її окремим елементам. їхньою особливістю є те, що вони завжди формуються з урахуванням конкретних політичних, соціально-економічних і культурних умов і мають такі властивості, як гнучкість, дина­мічність. Ці властивості, перш за все проявляються в тому, що Концепцією адміністративної реформи в Україні передбачено реформування системи державної служби і, в тому числі, її принципів з доповненням їх новими, які відсутні у названій вище статті Закону, але мають принципово важливе значення


12

1 Ноздрачев А. Ф. Государственная служба: Учебник для подготовки государственных служащих. — М., 1999. — С. 43—44.

1 Старилов Ю. Н. Государственная служба в Российской Федерации: Учебн. пособ. — Воронеж, 1995. — С 197.

13

з урахуванням сучасної ситуації в Україні. Саме в Концепції передбачені такі нові (для Закону «Про державну службу») принципи державної служби, як: політична і релігійна нейтраль­ність, відкритість і прозорість.

Аналіз принципів державної служби показує, що вони виз­начають:

  • сутність державної служби, її найважливіші риси;

  • загальний характер управлінської, законотворчої, організа­
    ційно-розпорядчої, консультативно-дорадчої та іншої діяль­
    ності державних службовців;

  • закономірності в системі організації та функціонування
    державної служби;

  • значущість, законність і соціальну цінність правовідно­
    син, що виникають у системі державної служби;

  • об'єктивні зв'язки, які виникають у системі державно-
    службових правовідносин1.

На думку В. М. Манохіна, під принципами державної служ­би розуміють вимоги, які: 1) обов'язкові для всіх осіб і орга­нізацій, які тією чи іншою мірою мають відношення до держав­ної служби; 2) поширюються на всі види державної служби і є загальними в рамках державної служби; 3) охоплюють всі ор­ганізаційні, правові та інші сторони, із яких складається зміст державної служби2.

Важливо зазначити, що принципи — це завжди суб'єктивне поняття, оскільки воно формується людиною з урахуванням та­ких суттєвих чинників, як правова культура, досвід, основні положення правової системи, рівень розвитку законодавства тощо.

Принципи державної служби нерозривно пов'язані з прин­ципами державного управління і принципами діяльності орга­нів державної виконавчої влади. Більше того, значною мірою вони є похідними від останніх, оскільки відображають най-

1 Оболенський О. Державна служба України: концептуальні аспекти
розвитку // Збірн. наук, праць У АДУ при Президентові України:
У 2 ч. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князева. — К., 1999. —
Вип. 2. - Ч. 2. - С 6-16.

2 Манохин В. М. Советская государственная служба. — М., 1966. — С 16.

14

більш суттєві сторони організації і діяльності державних ор­ганів. Водночас важливо зазначати, що їх не можна ототож­нювати.

Отже, принципи державної служби — це основопо­ложні, ідеї, настанови, які визначають основні напрямки реа­лізації завдань, цілей і функцій державної служби, її організа­цію і функціонування, правовий статус державних службовців.

Принципи державної служби закріплюються в Конституції України, Законі «Про державну службу» (стаття 3) та інших нормативно-правових актах. Єдиного вичерпного переліку нор­мативно закріплених принципів немає. Вони є досить різнома­нітними, багаточисельними і взаємообумовленими один одним. Відповідно до статті 3 Закону державна служба грунтується на таких основних принципах, як:

  • служіння народові України;

  • демократизм і законність;

  • гуманізм і соціальна справедливість;

  • пріоритет прав людини і громадянина;

  • професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність,
    відданість справі;

  • персональна відповідальність за виконання службових
    обов'язків і дисципліни;

  • дотримання прав та законних інтересів органів місцевого
    самоврядування;

  • дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єд­
    нань громадян.

В юридичній науці прийнято класифікувати принципи держав­ної служби на два види: конституційні (інколи їх називають «основні») і опганізаційно-правові («організаційно-функціональні»).

До конституційних принципів належать: служіння народові України; демократизм і законність; рівність доступу до держав­ної служби; пріоритет прав людини і громадянина, політична і релігійна нейтральність, гласність і прозорість та ін.

Організаційно-правовими принципами державної служби є: професіоналізм і компетентність; ініціативність; чесність і від­даність справі; персональна відповідальність за виконання служ­бових обов'язків і дисципліни; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та ін.

15

Дещо іншої точки зору стосовно організаційно-правових (органі­заційно-функціональних) принципів дотримується В. Я. Малинов-ський, який відносить до них: єдність системи державної служби; політичну нейтральність державної служби; рівність доступу до державної служби; ієрархічність системи державної служби; уні-фікованість державної служби; стабільність інституту державної служби; ефективність державної служби; систему заслуг1.

^ Принцип служіння народові України є одним з найго­ловніших і недарма законодавець помістив його в статті З Закону на першому місці. Більше того, всі наступні принципи безпосередньо обумовлені і пов'язані з ним. Принцип служіння народу України випливає зі статті 3 Закону «Про державну службу», якою встановлюється, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Украї­ні найвищою соціальною цінністю». Він, перш за все, знайшов свій прояв у тексті Присяги державного службовця «...охоро­няти права, свободи і законні інтереси громадян...». Стаття 8 Конституції України передбачає принцип верховенства права, реалізація якого вимагає підпорядкування діяльності держав­них органів потребам реалізації і захисту прав людини, забез­печення їх пріоритетності перед іншими цінностями в Україні. А це означає, що вся діяльність державної служби повинна бути спрямована на служіння інтересам народу, в цілому, і кожного громадянина, зокрема. Служіння інтересам народу можливе лише за умови запровадження такого правового ре­жиму взаємостосунків між органами держави і громадянами, за яким людині буде гарантовано як реальне дотримання її прав і свобод, так і надійний правовий захист у разі їх пору­шення. Забезпечення реалізації такого правового режиму по­кладається на державну службу. Одним із елементів такого правового режиму взаємовідносин є надання органами вико­навчої влади громадянам «адміністративних послуг». Сама назва говорить про те, що держава в особі державних (адмініст­ративних) органів через державних службовців «служить» людині в реалізації нею свого права або законного інтересу.

1 Малиновський В. Я. Державна служба: теорія і практика: Навч. посіб. — К., 2003. — С 24.

Принцип демократизму і законності є загальним прин­ципом діяльності державних органів. Демократизм державної служби проявляється, перш за все, в тому, що вона є доступ­ною для всіх громадян України. Так, статтею 38 Конституції України встановлюється тільки одна вимога при реалізації права на державну службу — громадянство України. Важли­вою ознакою демократичної правової соціальної держави Україна є те, що не людина існує для держави, а держава існує для людини. Цей важливий постулат може бути реалі­зований тільки державними службовцями, що й підтверджує демократизм державної служби. Водночас, дане положення взаємопов'язує і обумовлює наступний принцип — принцип пріоритету прав людини і громадянина. Саме тому діяльність державних службоців спрямована на визнання, дотримання і забезпечення прав і інтересів людини і громадянина. Держав­на служба є інституцією, яка постійно змінюється (тобто, постійно проводиться ротація державних службовців), що й повинно забезпечити її ефективність, мобільність, динаміч­ність і законність.

З демократизмом державної служби нерозривно пов'язаний принцип її законності. Більше того, названі принципи обумов­люють, доповнюють і забезпечують один одного. Принцип за­конності державної служби обумовлюється приципом закон­ності діяльності державних органів, органів місцевого самовря­дування, державних підприємств, установ і організацій.

Одним із проявів даного принципу є прийняття Присяги державного службовця, в якій він присягає «...суворо дотриму­вати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя...». Законність державної служби знаходить свій прояв у тому, що державний службовець зобов'язаний виконувати свою професійну діяльність у межах встановлених чинним законодавством повноважень державного органу, в якому він заміщає державну посаду, не виходячи за рамки своїх посадо­вих прав і обов'язків. Інакше кажучи, державний службовець може здійснювати тільки ті дії, які передбачені чинним зако­нодавством. Важливим проявом законності державної служби є те, що рішення, які приймає державний службовець, повинні знаходитися в межах його компетенції і відповідати норматив-


16

0-166 1

17

но-правовим актам вищої юридичної сили. Одним із факторів, які утримують від порушення даного принципу є те, що сто­совно державних службовців передбачається низка обмежень, які спрямовані на забезпечення саме законності у діяльності державних органів в цілому, і діяльності державної служби, зокрема. Державні службовці зобов'язані виконувати розпоряд­ження та вказівки своїх керівників, що забезпечує реалізацію даного принципу. Попри все, реалізація цього принципу була б не повною, якби статтею 60 Конституції України не було передбачено права на відмову від виконання незаконного роз­порядження або наказу. Даний конституційний постулат сто­сується, в першу чергу, державних службовців.

^ Принцип пріоритету прав людини і громадянина випли­ває безпосередньо із другого розділу «Права, свободи і обов'яз­ки людини і громадянина» і статті 3 Конституції України. Водночас, у статті 157 Конституції України закріплено, що Конс­титуція не може бути змінена, якщо зміни передбачають об­меження прав і свобод людини і громадянина, передбачених у другому розділі. Статтею 3 Конституції України встановлюється, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цін­ністю». Отже, проголошення основних конституційних прав людини і громадянина зобов'язує державу, в цілому, і її дер­жавних органів, зокрема, забезпечити їх належну реалізацію. Цей обов'язок цілком логічно покладається на державну служ­бу, яка і представляє дані органи.

Тобто, визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина є одним із головних обов'язків державних служ­бовців, які є представниками державних органів. Саме цей принцип визначає соціальний зміст і сутність діяльності держав­них службовців. Будучи представниками державних органів, державні службовці повинні спрямовувати свою діяльність на забезпечення реалізації і охорони прав і свобод людини і гро­мадянина. Однією з форм визнання, дотримання і захисту прав і свобод людини є надання їй адміністративних послуг. В юри­дичній науці під адміністративними послугами розуміють пе­редбачену законом розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка здійснюється

18

за ініціативою фізичних і юридичних осіб, і спрямовану на ре­алізацію їхніх прав, свобод та законних інтересів1.

Названий принцип означає, що державні службовці у своїй професійній діяльності повинні зважати не тільки на права та свободи людини і громадянина, закріплені у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-пра­вових актів, визнаних Верховною Радою України.

^ Приницип професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі є комплексним за своїм змістом і включає в себе чинники, різні за своєю сутністю, але взаємообу-мовлені і взаємопов'язані. Професіоналізм і компетентність випливає із змісту статті 1 Закону «Про державну службу», згід­но з якою державна служба є професійною діяльністю, а вико­нання повноважень державних органів є професією, яка вимагає високої кваліфікації, особливої майстерності, які набуваються і підтримуються в результаті систематичної і безперервної освіти. Слід зазначити, що ці поняття є досить близькими за змістом, однак не тотожніми. В юридичній літературі зазначається, що термін «професіоналізм» означає глибоке і всебічне знання і во­лодіння практичними навичками в певній галузі суспільної діяль­ності. Сутність терміну «компетентність» полягає у знанні пред­мета діяльності, наявності професійної освіти, навичок у роботі, вивченні і оволодінні передового досвіду. Професіоналізм і компе­тентність зобов'язують державних службовців:

  • бути постійно готовими до здійснення посадових повно­
    важень;

  • добре знати предмет власної державно-службової діяльності;

  • знати свої обов'язки і права, повною мірою і якісно здійс­
    нювати функції і повноваження, передбачені законодавст­
    вом і посадовими положеннями та інструкціями;

  • володіти правилами і процедурами діяльності в органах
    державної влади;

  • мати загальну і спеціальну професійну підготовку;

  • знати юридичні і морально-етичні норми у сфері держав­
    ної служби.

Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер'я-нова. - К., 2002. - С 174.

19

Водночас важливим є те, щоб державним службовцям були створені належні умови для підвищення ними своєї кваліфіка­ції і належного виконання службових обов'язків, тобто для ре­алізації принципу професіоналізму і компетентності. У зв'язку з цим, державні органи та їхні керівники зобов'язані: на нор­мативному рівні чітко визначати компетенцію державного органу і його структурних підрозділів; затверджувати посадові інструкції для кожного державного службовця; підтримувати професіоналізм і компетентність кадрів; створювати умови для стійкої службової діяльності; забезпечувати плідне співробіт­ництво в апараті державних органів молодих державних служ­бовців і державних службовців зі стажем.

Одним із чинників названого вище принципу є ініціатив­ність державного службовця. Даний принцип державної служ­би обумовив і такий обов'язок державного службовця, як іні­ціатива і творчість у роботі (стаття 10 Закону).

^ Принцип персональної відповідальності державного службовця за виконання обов'язків і дисципліни займає особ­ливе місце у системі принципів і відіграє важливу роль у практичній реалізації завдань і функцій держави. Даний прин­цип закріплює саме юридичну відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову, матеріаль­ну. У першу чергу, державний службовець несе відповідаль­ність за невиконання (тобто повне ігнорування) або неналеж­не (неякісне, поверхове, несвоєчасне) виконання ним своїх службових обов'язків. Неналежне виконання може проявля­тися, наприклад, у підготовці і прийнятті неякісного управлін­ського рішення. Невиконання або неналежне виконання дер­жавним службовцем своїх службових обов'язків або недотри­мання дисципліни складає склад проступку (адміністративно­го, дисциплінарного, цивільно-правового), який є підставою для застосування того чи іншого виду юридичної відповідаль­ності.

^ Принцип рівності доступу до державної служби закріп­лено в статті 38 Коснтитуції України, в якій передбачено, що «громадяни користуються рівним правом доступу до дер­жавної служби, а також до служби в органах місцевого са­моврядування» та в статті 4 Закону «Про державну службу»,

20

згідно з якою «право на державну службу мають громадяни України... які одержали відповідну освіту і професійну підго­товку та пройшли у встановленому порядку конкурсний від­бір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Мі­ністрів України». Забороняється всяка дискримінація щодо прийняття на державну службу за такими однаками, як: ста­новище, соціальний і майновий стан, расова і національна приналежність, стать, політичні погляди, релігійні переконан­ня, місце проживання тощо (стаття 24 Конституції України). Окрім цього, чинним законодавством чітко регламентується перелік підстав, які можуть бути обмеженнями при вступі на державну службу: недієздатність особи; судимість, яка є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами або свояками та в інших випадках, встановлених законами України.

Вимоги до кандидата на державну службу безпосередньо обумовлюються тією державною посадою, на заміщення якої вони претендують, і які передбачаються посадовими інструк­ціями або положеннями.

^ Принцип політичної і релігійної нейтральності держав­ної служби, в цілому, і державного службовця, зокрема, обу­мовлюється статтями 35 (свобода совісті) і 36 (свобода об'єд­нання в політичні партії і громадські організації). У чинному Законі «Про державні службу» даний принцип не передбаче­ний. Попри це, він є досить актуальним і має суттєве значення для ефективності державної служби. Принцип політичної нейт­ральності відрізняється від принципу безпартійності, оскільки перший надає можливість державному службовцю бути членом політичної партії, однак забороняє йому відстоювати її інтере­си, використовуючи своє службове становище, а другий просто забороняє бути членом політичної партії. Однак, можна і не бути членом політичної партії, але захищати її інтереси при виконанні своїх посадових обов'язків.

Названий принцип має на меті захистити державних служ­бовців від випливу і контролю з боку політичних партій таким чином, щоб вони могли ефективно працювати незалежно від того, яка партія приходить до влади. Водночас принцип

21

політичної нейтральності також захищає державних службов­ців від втрат своїх посад за політичними мотивами у випадках, коли одна партія змінює іншу при владі. Тобто, все, що пов'язує державного службовця з політичною партією, є його особистою справою і не має ніякого відношення до його дер­жавно-службової діяльності1.





залишити коментар
Сторінка1/17
Дата конвертації11.10.2011
Розмір4,73 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх