Коментар до Цивільного кодексу України Кузнецова icon

Коментар до Цивільного кодексу України Кузнецова


2 чел. помогло.
Схожі
Кодекс україни...
Коментар до Цивільного кодексу України Ярема...
Тертишніков - Коментар до цивільно-процесуального кодексу України...
Академія праці І соціальних відносин федерації професійних спілок україни на правах рукопису...
Коментар до Господарського кодексу України Знаменський, Мамутов...
Коментар Кодексу законів про працю України Ротань...
Постатейний коментар до Кримінального кодексу України...
Від 12 квітня 2001 року №292...
Від 12 квітня 2001 року №292...
Коментар до кодексу законів про працю України Прокопенко...
Стичинський, Зуб, Ротань - Коментар до кодексу законів про працю України, 2001...
«Укрцемент»



страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54
цивільний

КОДЕКС УКРАЇНИ

Науково-практичний коментар

За редакцією розробників проекту Цивільного кодексу України

ББК 67.9(4УКР)304 Ц34

Ц34 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар

/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К. : Істина. — 928 с

ISBN 966-7613-41-0

В книзі дається науковий коментар всіх глав нового Цивільного кодексу України. Особлива увага приділяється новелам українського цивільного права. Коментар підготовлений учасниками розробки проекта ЦК.

Видання розраховано на юристів-практиків, економістів, підприємців, держслужбовців, науковців, викладачів, студентів та аспірантів вищих навчальних закладів.

^ РЕДАКТОРИ ТА АВТОРИ КОМЕНТАРЯ:

Довгерт А. С, член-кор. АПрН України (керівник авторського колективу) — передмова; глави 1, 7, 9, 10, 11, 77; глава 76 (спільно з канд. юрид. наук Цірат Г. В.);

Кузнецова Н. С, академік АПрН України — глави 2, 3, 8; глави 15, 20, 21, 22 (спільно з канд. юрид. наук Кохановською О. В.); глава 49 (спільно з канд. юрид. наук Бодуар Т. В.); глави 47 та 73 (спільно з канд. юрид. наук Котом О. О.); глави 71, 72, 74 (спільно з канд. юрид. наук Безклубим 1. А.); Прикінцеві положення;

Луць В. В., академік АПрН України — глави 18, 19, 52, 53, 54; глави 64, 65 (спільно з канд. юрид. наук Серьогіним О. Ю.);

Мусіяка В. Л., проф. — глави 36, 37;

Підопригора О. А., академік АПрН України — глави 30, 31, 32, 33, 34, 35, 38, 39;

Сібільов М. М., член-кор. АПрН України — глави 48, 50, 51, 63, 66;

Шевченко Я. М., академік АПрН України — глави 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29.

^ ІНШІ АВТОРИ:

Борисова В. І., проф. — глава 61;

Дзера О. В., член-кор. АПрН України — глави 12, 13, 14, 16; глава 82 (спільно з канд. юрид. наук Отрадновою Л.О.);

Жилінкова І. В., проф. — глави 62, 68, 69;

Калакура В. Я., доцент — глави 6, 67;

Коссак В. М., проф. - глави 55, 56, 57, 58, 59, 60;

Підопригора О. О., проф. — глави 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 75;

Спаси бо-Фатеева І. В., член-кор. АПрН України — глава 70;

Харитонов Є. О., проф. - глави 4, 5, 17, 78, 79, 80, 81, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 99. .

ББК 67.9(4УКР)304


©ДовгертА.С., передмова, 2004

© Колектив авторів, 2004

© Видавництво "Істина", 2004
ISBN 966-7613-41-0

ПЕРЕДМОВА

Загальна характеристика нового Цивільного кодексу України (концепція, структура, основні новели) та його значення для українського суспільства наведені в першій книзі цього видання. В другій книзі розробниками проекту ЦК та іншими провідними фахівцями України з цивільного права, які в тій чи іншій формі брали участь у кодифікаційному процесі, пропонуються коментарі до кожної глави ЦК. Такий спосіб подачі матеріалу, на відміну від постатейного розгляду, має свої значні переваги. Насамперед він дозволяє розкрити наукову концепцію відповідної глави як першого та найголовнішого етапу кодифікації. Лише на основі цієї концепції здійснювалась наступна логічна операція виписування окремих положень, які потім на основі певних критеріїв групувалися в окремі статті документа. Таким чином, читач запрошується до наукової лабораторії кодифікації, що надає йому можливість творчо підходити до кожного правила ЦК. В цьому йому також допомагають коментатори, які через теоретичні конструкції розкривають кумулятивний зміст груп окремих статей, акцентують увагу на важливих положеннях такого структурного елемента кодексу, як глава. Лише поглавний коментар сприяє системному вивченню найскладнішого законодавчого акта. Виклад матеріалу у такий спосіб створює цікавий продукт, який містить в собі елементи підручника, монографії та ко-ментаря. Тому за його допомогою читачу можна не тільки вирішувати юридичні казуси, а й комплексно вивчати цивільне право. Видається, що поглавний коментар буде корисним і для подальших законопроектних робіт, спрямованих на повну та найбільш ефективну дію ЦК. Він стане також у нагоді при написанні нових підручників з цивільного права та науково-практичних коментарів ЦК. Слід зазначити, що вже випущені в світ коментарі ЦК містять прикрі помилки та неточності, які допущені через незнання концептуальних засад розробників щодо ЦК та кожної

його глави.

Значна частина запропонованих коментарів відтворюють оригінальні концепції, створені розробниками проекту ЦК у період з 1994 по 1996 pp. Теорія кодифікації окремих книг та глав ЦК публікувалася в наукових журналах та іншій періодиці, зокрема в журналах "Українське право" за 1996— 2000 pp. Для тлумачення окремих положень ЦК корисними будуть також такі праці: "Основні напрямки кодифікації ци-

3

вільного права України" (відп. ред. А. Довгерт. — К., 1997) та "Кодифікація приватного (цивільного) права в Україні" (за ред. А. Довгерта. — К., 2000).

Робоча група з підготовки проекту ЦК складалася з 11 науковців: Д. Боброва, А. Довгерт (заступник керівника), В. Калакура (учений секретар), Н. Кузнецова, В. Луць, В. Мусіяка, О. Підопригора (заступник керівника), О. Пушкін (науковий координатор), М. Сібільов, 3. Ромовська, Я. Шевченко. На превеликий жаль, не всі із названих науковців змогли надати для цього видання коментарі до тих глав, головними доповідачами (і відповідно розробниками концепції) яких вони були.

Протягом 1992—2003 pp. робоча група плідно працювала з міністрами юстиції В. Онопенком, С Головатим, С. Станік та О. Лавриновичем, які доклали величезних зусиль для появи в Україні найважливішого документа сучасності. Члени робочої групи, завершуючи свою колегіальну працю виданням цього коментаря, висловлюють їм свою щиру подяку.

Анатолій ДОВГЕРТ, професор, член-кореспондснт АПрН України

^ КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ І ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 Цивільне законодавство України

1. Предмет та суб'єкти цивільного права

1. У ст.1 ЦК визначається коло відносин, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. Ця стаття має принциповезначення як для розуміння сучасного цивільного (приватного) права, так і для застосування всіх його норм і принципів.

Цивільним законодавством та іншими джерелами цивільного права регулюються дві групи відносин — особисті немайновІ та майнові, що традиційно названі в ЦК "цивільними відносинами". Раніше приватне право призначалося для регулювання майнових відносин, однак сьогодні не можна ставити питання про те, які відносини, майнові чи немайнові, є основними. Кожна з цих груп відіграє важливу роль у функціонуванні громадянського суспільства.

Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. Немайнові відносини мають суто особистий характер і не мають безпосереднього економічного змісту. їх об'єктом є особисті немайнові блага — такі, як життя, здоров'я, честь, гідність, авторство тощо.

2. Новим моментом кодифікації є те, що цивільно-правовим регулюванням охоплюються всі цивільні відносини незалежно від тієї сфери діяльності, в якій вони виникли та існують. Як відомо, ЦК1963 p. значно звужував предмет цивільного права, передбачаючи,Що сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісові відносини регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законодавством, законодавством про надра, водним, лісовим законодавством(ст.2). Судова практика України йшла переважно шляхом незасто-сування, навіть субсидІарного, до цих відносин (наприклад, до трудових) цивільного законодавства. Тепер норми ЦК І всього інструментарію цивільного права застосовуються для врегулювання цивільних відносин як у зазначених вище, так й в інших сферах, наприклад, сфері підприємництва. Крім загальних правил, ЦК міститьспеціальні норми щодо регулювання цивільних відносин у цихсферах. Так, наприклад, акти цивільного стану (ст.49 ЦК), відно-

сини опіки та піклування (ст.ст.55—79 ЦК) — питання, які раніше регламентувалися КпШС, сьогодні регламентуються ЦК. В ЦК безпосередньо врегульовані земельні й житлові відносини в їх приватноправовій частині. Це стосується як речових прав на землю і помешкання, так і їх обігу. Весь правовий арсенал ЦК застосовується до цивільних відносин у сфері підприємництва тощо. Таким чином, цивільні відносини у сферах використання природних ресурсів, охорони довкілля, трудових та сімейних відносин тощо, навіть якщо частина з них врегульована в інших нормативно-правових актах, не втрачають своєї предметної належності (оскільки вони за своєю природою є приватними відносинами) і тому регулюються цивільним (приватним) правом.

Саме на таке розуміння предмета цивільно-правового регулювання додатково вказує ст.9 ЦК, в-якій підкреслюється, що положення цього Кодексу застосовуються для врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Тут потрібно наголосити на тому, що вказані у ст.9 ЦК акти законодавства у зазначених сферах в частині приватноправових норм мають відповідати ЦК (ст.4). Практичне значення цього положення ЦК полягає в тому, що при колізії цивільно-правових норм, що містяться в будь-якому нормативно-правовому акті (в тому числі й у ЗК, ВК, ЛК, ПК, КТМ тощо) зі статтями ЦК, слід керуватися нормами останнього. Таким чином, спеціальне законодавство (у своїй приватно-правовій частині) у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля може містити Інші, ніж у ЦК норми лише в двох випадках:

  1. коли вони регулюють відносини, які прямо не врегульовані вЦК (при цьому таке регулювання повинно базуватися на загальнихзасадах цивільного законодавства);

  2. коли можливість відхилення від норм ЦК передбачає сам ЦК.

Зазначені вище підходи застосовуються І до регулювання цивільних відносин у сферах сім'ї, прані та господарювання. Причому ЦК містить багато положень, які враховують особливості цивільних відносин, що виникають в останній сфері. Деякі інші особливості регулювання можуть бути встановлені іншими законами (ч.2 ст.9 ЦК). Проте тут йдеться лише про особливості, а не про встановлення зовсім іншого правового механізму для регулювання приватних відносин у підприємницькій сфері. При встановленні цих особливостей не можуть порушуватися основні засади цивільного законодавства, а отже, викривлятися основні категорії приватного права. Тут ще раз потрібно підкреслити, шо положення законів (у тому числі кодексів) у сфері господарювання не діють, якщо вони суперечать відповідним положенням ЦК.

3. Іншим абсолютно новим моментом кодифікації став підхід щодо особистих немайнових відносин. ЦК 1963 p. поширювався лише на особисті немайнові відносини, що пов'язані з майновими. Так звані немайнові відносини в "чистому вигляді" (тобто не

пов'язані з майновими) регулювалися ЦК 1963 p. тільки у випадках, передбачених законом (наприклад, захист честі, гідності та ділової репутації). Поділ особистих немайнових відносин на два види був сам по собі досить штучним, але головним було те, що суб'єктам цивільного права відмовлялось у захисті особистих немайнових прав цивілістичними засобами.

Новий ЦК регулює всі немайнові відносини незалежно від їх зв'язку з майновими. Причому ЦК зайняв позицію саме регулювання цих відносин, а не тільки їх захисту.

ЦК вперше у світовій практиці кодифікацій цивільного законодавства врегулюванню особистих немайнових відносин присвячує окрему книгу (ст.ст.269—315 ЦК). Законодавець пов'язує це з тим, що в сучасному світі значущість особистих немайнових прав є настільки високою, що вони є передумовою забезпечення справжньої свободи власності, свободи договору, свободи підприємництва і всіх інших прав, які існують у матеріальній сфері суспільства. Це та духовна основа суспільства, яка дає змогу повною мірою реалізувати принципи громадянського суспільства. Саме через це ст.1 ЦК згадує особисті немайнові відносини перед майновими відносинами.

4. До цивільних належать тільки ті відносини, які засновані наюридичній рівності учасників, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. Всі перелічені ознаки цивільних відносин в їх сукупності є констатуючими. Причому характер цих відносин є природним, а не таким, що залежить від волі законодавця. Завданняостаннього полягає лише у впізнанні природної суті цих відносинта встановленні адекватного їх регулювання. В цьому сенсі хибноговорити про якийсь зовнішній метод правового регулювання цивільних відносин.

Першою констатуючою ознакою цивільних відносин є рівність учасників. Йдеться про юридичну, а не про фактичну або економічну рівність. Власне юридична рівність означає лише відсутність примусової влади одного учасника відносин над іншим. Вільне волевиявлення учасників цивільних відносин означає здатність особи як учасника цивільних відносин вільно формувати свою волю. Майнова самостійність виражається в тому, що особи виступають у цивільних відносинах як власники відособленого майна, самостійні товаровласники.

5. Цивільне законодавство, як правило, не регулює майнові відносини у сфері публічного права, тобто такі відносини, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій (податкові, бюджетні, адміністративні). Подібне правило містилося і в ЦК1963 р. (ст.2), але воно категорично забороняло застосування Кодексу до вказаних відносин.

У новому ЦК законодавець визначив специфіку норм приватного права. Це проявляється в тому, що ці норми можуть проникати до публічно-правових відносин. Наприклад, ст.21 ЦК дозволяє визнання судом незаконними актів органів державної влади або місцевого самоврядування. Що стосується протилежної ситуації, тобто застосування норм публічного права до цивільних відносин, то вона повністю виключається. Застосування цивільного законодавства до зазначених вище публічно-правових відносин дозволяється лише у випадках, встановлених законом (ч.2 ст.1 ЦК).

7





Варто звернути увагу на те, що в ч.2 ст. 1 йдеться лише про адміністративні, бюджетні, податкові (тобто публічні відносини), а не про інші відносини, які складаються між суб'єктами цивільного права з податковими, бюджетними та іншими органами. Це означає, що в цих сферах існують як публічно-правові, так і цивільно-правові відносини. Слід чітко розмежовувати ці дві групи відносин. Наприклад, у разі сплати податку або збору в розмірі, що перевищує розмір, встановлений законодавством, між відповідними сторонами стосовно понад сплачених сум виникають не податкові, а

^ ЦИВІЛЬНІ ВІДНОСИНИ.

6. ЦК передбачає нові правила щодо учасників цивільних відносин. Основними новелами тут є введення понять фізичної особи та юридичної особи публічного права.

Частина 1 ст.2 ЦК встановлює, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Людина як учасник цивільних відносин визнається фізичною особою (ст.24 ЦК). Стаття 80 ЦК визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю І може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Останні беруть участь у цивільних відносинах на загальних засадах (ст.82 ЦК). Таким чином, учасниками цивільних відносин є:

  1. фізичні особи;

  2. юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.

До юридичних осіб публічного права належать держава Україна, АРК, територіальні громади, а також створювані ними інші юридичні особи публічного права (наприклад, навчальні заклади) (ст.ст. 167-169 ЦК).

Виходячи з вищезазначеного ч,2 ст.2 ЦК лише уточнює зміст загального правила. Вона визначає, що учасниками цивільних відносин є держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Під іншими суб'єктами публічного права слід розуміти організації публічного права, створені розпорядчими актами владних органів, міжнародні міжурядові організації тощо, Положення ч.2 ст.2 ЦК часом тлумачать таким чином, що ЦК начебто встановлює три види учасників цивільних відносин — це фізичні особи, юридичні особи та держава, АРК, територіальні громади як суб'єкти публічного права. Таке тлумачення не відповідає концепції ЦК, засадам громадянського суспільства та світовій науці приватного права. Сучасна світова практика не знає Іншої юридичної конструкції для визначення центру юридичних інтересів як суб'єкта цивільного права, крім конструкції юридичної особи. Тому державу Україна, АРК та територіальні громади слід характеризувати як юридичних осіб публічного права.

Визначення учасників цивільних відносин через категорії "фізична особа" та "юридична особа" дозволяє говорити про те, що ЦК застосовується як до громадян та організацій України, так і до іноземних громадян та юридичних осіб, якщо закон не вказує на застосування до відносин з останніми норм іноземного права.

^ 2. Загальні принципи (засади) та інші джерела природного цивільного права

1. Закріплений у ст.8 Конституції принцип верховенства праваозначає, що позитивне право, яке створюється людьми, має грунтуватися на природному (позадержавному) праві, яке обмежує державну владу і є своєрідним фільтром позитивного права.

Вперше в історії національної кодифікації у ЦК закріплено важливі принципи побудови та дії позитивного приватного права, а саме: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності; свобода договору; свобода підприємницької діяльності; судовий захист цивільного права та Інтересу; справедливість, добросовісність та розумність (ст.З ЦК). Перелічені загальні принципи (засади) не становлять вичерпного переліку й покривають різні за обсягом масиви приватних відносин. Попри це, дана стаття посідає ключове місце в сучасній приватно-правовій системі, включаючи праворо-зуміння, законотворення, правозастосування тощо.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства у ЦК свідчить насамперед про підтвердження законодавцем "першоджерела" цивільного законодавства, яким є природне право, що випливає з раціональності і розумності. Воно складається з норм та принципів, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права, яке становлять норми цивільного законодавства (ст.4 ЦК) та міжнародні договори України (ст.Ю ЦК).

Перелічені у ст.З ЦК принципи за своєю природою є приписами природного права. їх природно-правовий характер не втрачається і в разі їх оформлення в позитивному праві. По-перше, зміст цих принципів не може вбачатися лише в текстах позитивного права. По-друге, обмеження, встановлені законом щодо дії цих принципів, мають відповідати критеріям природного права, а саме розумності, суспільній необхідності, пропорційності тощо.

Згадані принципи мають загальнообов'язковий характер, і тому їх дотримання та врахування при законотворенні і розгляді конкретних правових ситуацій є обов'язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема, в тому, що суд повинен не лише механічно аналізувати конкретні юридичні документи, а й осмислювати принципи та цілі, що лежать в основі їх прийняття. Крім того, загальні принципи мають застосовуватися при виявленні прогалин у законодавстві (аналогія права) — ст.8 ЦК.

2. Крім того, особливість нового ЦК полягає у визнанні великого значення особистих немайнових відносин у життєдіяльностілюдини та функціонуванні громадянського суспільства. Тому перелік загальних засад цивільного законодавства починається саме зпринципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Особисте (приватне життя) є ключовою цінністю, що зміцнює людську гідність, та основним правом людини й розумною вимогою кожної особи. Особисте життя — це намагання людей вільно обирати, за яких обставин та якою мірою розкривати себе, своє ставлення та поведінку іншим.

Виділяють 4 основні складові права на особисте життя людини: інформаційна (шо вміщає в собі такі аспекти, як поширення відомостей про особу, збір та обробка персональних даних); фізична (захист фізичної недоторканності особи); комунікативна (безпека та приватність листування, електронної пошти, телефонних розмов та інших видів приватних комунікацій); просторова (охоплює поняття дому, робочого місця, тобто безпосереднього оточення особи).

Сучасний стан і розвиток поняття "приватне життя" в європейській культурній традиції відбиває ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Тому для правильного застосування даного принципу в Україні важливе значення має практика й доктрина Європейського суду з прав людини.

Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини знаходить своє втілення в багатьох статтях Конституції, а також у більшості статей Книги другої ЦК (наприклад, ст.ст.286, 289, 300, 301, 303, 306, 307, 311). Дію цього принципу можна також простежити в положеннях багатьох законів, зокрема в Законі про інформацію, в Законі про нотаріат тощо.

Правомочності людини щодо сфери особистого життя можуть бути обмежені лише Конституцією (щодо встановлених нею прав) або законом (щодо прав, встановлених ЦК та іншими законами). Однак не слід розуміти викладене таким чином, шо цими актами можна встановити будь-які обмеження. Річ у тім, що принципи природного права можуть зазнавати лише таких обмежень, що відповідають таким природно правовим критеріям, як розумність, пропорційність тощо.

Принцип неприпустимості втручання в особисте життя людини стосується не тільки фізичних, а й, безумовно, з певним розумним коригуванням, юридичних осіб (ст.94 ЦК).

3. Принцип неприпустимості позбавлення права власності гарантує стабільність відносин власності, що становлять базу майнового обороту. Всі норми цивільного права захищають власність осіб від посягань з боку інших осіб. Проте великого значення для розуміння цього принципу має Перший Протокол до Конвенції про захист прав людини. Стаття 1 Протоколу Європейської конвенції, визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, за своєю суттю є гарантією права власності. Основною метою ст.1 Протоколу є попередження свавільного заволодій-ня власністю, конфіскації, експропріації та інших порушень принципу безперешкодного користування своїм майном.

Стаття 41 Конституції також передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Норми ЦК передбачають багато положень щодо непорушності права власності, а також встановлюють основний перелік підстав припинення права власності поза волею власника (ст.ст.321, 348, 350-354, 365, 366, 371, 376, 393 ЦК).

Випадки позбавлення права власності можуть встановлюватися тільки Конституцією та законами. Проте втручання у право власності передбачає справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана розумна пропорційність між

10


використаними заходами й тією метою, на досягнення якої спрямовувався будь-який захід, що позбавив особу власності.

4. Проявом фундаментального принципу свободи людини в майновому обороті є свобода договору. Цей принцип закріплює неприпустимість адміністративного втручання в цивільний оборот. Принцип свободи договору має універсальне значення для всіх учасників цивільних відносин. Договір є різновидом правочину, тому свобода договору розуміється більш широко, ніж свобода правочину (ст.6 ЦК).

Підтвердження цього принципу в законодавстві означає відмову від примушення до укладення договорів на основі обов'язкових для сторін планово-адміністративних актів.

Суть принципу свободи договорів розкривається в ряді статей ЦК (див., зокрема, ст.ст.6, 627). Вона полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента й визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору (ст.205). Свобода договору проявляється також у праві укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають його загальним засадам, у праві сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору (ст.651); у можливості встановлювати способи забезпечення виконання договірних зобов'язань (ст.546) та форми відповідальності за їх порушення (ст.611) тощо.

Слід однак зазначити, що свобода договору не є безмежною. Вона існує в певних природних межах, визначених критеріями справедливості, добросовісності та розумності. Законодавець намагається зрозуміти ці межі й закріплює обмеження в законах. Наприклад, ст.648 ЦК передбачає можливість укладення договорів на підставі правових актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування. Відповідно до загального правила, не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ст.13 ЦК). Обмежень принципу свободи договору в законодавстві чимало. Але знову ж таки, вони є легітимними тільки тоді, коли не суперечать принципам природного права.

5. Із природного принципу свободи людини, який у майновій сфері конкретизується у вигляді свободи власності, свободи договору (правочинів), випливає принцип свободи підприємництва. Після багатьох десятиліть заборони підприємництва в нашій країні його слід було позитивувати в новій кодифікації.

Цей принцип має універсальне значення, тому що підприємницька діяльність може здійснюватися як фізичною особою-під-приємцем, так й юридичними особами.

Принцип свободи підприємницької діяльності, як і принцип свободи договору, дуже широкий за змістом. Він, зокрема, включає вільний для сторін вибір діяльності, використання майна власника для підприємницької діяльності (ст.320 ЦК), самостійне розроблення програми діяльності та вибір постачальників і споживачів, встановлення цін, вільне наймання працівників, вільне розпорядження прибутком.

11

Цей природний принцип втілений не тільки в багатьох статтях ЦК, а й закріплений у ст.42 Конституції, яка передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Свобода підприємницької діяльності в будь-якому суспільстві зазнає певних обмежень. Так, наприклад, підприємницька діяльність підлягає державній реєстрації (ст.ст.50, 89 ЦК). А деякі встановлені законом види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню (ст.91 ЦК). Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі ст.42 Конституції також обмежується законом. Однак усі обмеження цього принципу мають відповідати природно-правовим критеріям розумності та справедливості.

6. Верховенство права включає також принцип, за яким надається можливість подати цивільний позов до суду для захисту цивільних прав та інтересів. Судовий захист цивільних прав надається суб'єктам цивільних правовідносин як універсальний спосіб захисту 'їхніх прав (ст.16 ЦК). У тих випадках, коли захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку, рішення, прийняте відповідними органами щодо захисту цивільних прав та Інтересів, не є перешкодою для звернення за 'їх захистом до суду (ст.17 ЦК).

Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення цього права не є підставою для припинення цивільного права, що порушено, крім випадків, встановлених законом (ст.20 ЦК).

Принцип судового захисту цивільного права та інтересу знаходить підтвердження у ст.55 Конституції, відповідно до якої права і свободи людини І громадянина захищаються судом. Проте в цивільному праві цей принцип має універсальне значення і стосується всіх учасників цивільного обороту.

Основою європейського стандарту концепції "процесуальної належної правової процедури" є право на справедливий судовий розгляд, що гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Це право поєднує в собі три елементи:

  1. наявність створеного на підставі закону суду, що відповідаєкритеріям незалежності й безсторонності;

  2. суд повинен мати достатньо широкі повноваження для того,щоб приймати рішення щодо всіх аспектів спору;

  3. особа повинна мати право доступу до суду.

Зі вступом України до Ради Європи українські фізичні та юридичні особи отримали можливість за певних умов звертатися до Європейського Суду з прав людини.

7. Велике значення для функціонування всієї системи приватного права має об'єктивізація принципів справедливості, добросовісності та розумності. По-перше, вони акумулювали в собі не тільки наведені вище засади, а й інші принципи цивільного права. По-друге, застосування всіх інших принципів цивільного права не має призводити до несправедливого, нерозумного та недобросовісного результату. Наприклад, ст.627 ЦК вказує на обмеження принципу свободи волі вимогами розумності та справедливості. По-третє, саме ці принципи є основною сутністю права та вказують на його природне походження.

12

У цивільному праві завжди використовувалися оціночні поняття до таких об'єктів оцінки, як дії або діяльність ("добросовісно", "розумно", "регулярно", "економно", "доцільно" тошо), речі ("індивідуального користування", "безхазяйні" тощо), відрізки часу ("розумний строк", "негайно" тощо), стану та обставин ("справедлива", "явна", "груба" тощо). В новому ЦК категорії справедливості, добросовісності та розумності надзвичайно широко застосовуються до багатьох об'єктів оцінки (див., наприклад, ст.ст.12, 23, 92, 330, 390, 509, 627, 1242 ЦК). Це лише певні прояви справедливості, добросовісності та розумності як суті права взагалі. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності та розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне та природне право, а також наслідки його застосування.

Принцип добросовісності є внутрішнім критерієм, тоді як справедливість та розумність — зовнішнім або об'єктивним.

З позицій природного права справедливість — це застосування моральних вимог як вимог правових до актів цивільного законодавства, це поняття про належне, яке відповідає розумінню сутності людини та її прав. Дуже часто справедливість розуміють як рівність пропорцій або як концепцію пропорційності обраних засобів поставленій меті. Але визначити поняття справедливості й закріпити його нормативно в законах неможливо. Справедливість є категорією, яка адекватно може бути реалізована через правозастосов-ну діяльність. Слід пам'ятати, що коли несправедливість закону стає нестерпною, суд повинен захищати справедливість. Основною ідеєю природного права є розумність позитивних законів. Норма позитивного права є нечинною, якщо вона сформульована нечітко, містить у собі протиріччя чи суперечить іншим нормам, або ж її вимоги неможливо виконати.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності виконують в українському приватному праві стосовно позитивного права, договорів, звичаїв тощо інтерпретаційну, доповнюючу та виправну функції.

8. До інших джерел природного права ми насамперед відносимо такі форми природного права, як договір (ст.6), звичай (ст.7 ЦК), національні й міжнародні судові прецеденти (наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини), принципи права, у тому числі загальновизнані норми й принципи міжнародного права.

В силу переважно диспозитивного характеру норм позитивного приватного права основним регулятором цивільних відносин є договір, а точніше правочин. Цьому джерелу права присвячена ст.6 ЦК, яка має принципово новаторський характер. Крім конкретизації принципу свободи договору (ст.З ЦК), який розгорнуто в ряді інших статей ЦК, тут зафіксовано підхід законодавця щодо критеріїв визначення імперативності чи диспозитивності норм цивільного права, а також щодо визначення договору як одного з найважливіших джерел регулювання цивільних відносин. Положення цієї статті застосовуються не тільки до договорів, а й до односторонніх правочинів (ч.4 ст.6 ЦК).

Як вже було зазначено, свобода договору містить у собі право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного

ІЗ

законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства ч.1 ст.6). Це положення також конкретизує загальне правило щодо підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.П ЦК).

Основні договори майнового обороту передбачені в цивільному законодавстві. Це так звані поіменовані договори. їх законодавче регулювання має переважно диспозитивний характер. Принципова особливість цивільного законодавства полягає в наявності великої кількості диспозитивних правил. Диспозитивні правила мають по-повнювальний характер, тому що розраховані на поповнення відсутньої з будь-яких причин волі самих учасників цивільних відносин. У межах свободи договору їм дозволяється вибирати найбільш доцільний варіант поведінки. Сторони є також вільними у визначенні умов договору (ст.627 ЦК). Ці загальні цивілістичні підходи і стали відправним моментом для формулювання у ст.6 ЦК положень про те, що сторони поімснованих договорів мають право не тільки врегулювати в договорі свої відносини, які не врегульовані актами цивільного законодавства (ч.2 ст.6 ЦК), а й відступити від диспозитивних положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (абз.1 ч.З ст.6 ЦК).

У громадянському суспільстві свобода договору, як і будь-які Інші свободи, не може мати абсолютного характеру. Договір повинен відповідати імперативним приписам цивільного законодавства, і сторони договору відступити від них не можуть. Головним практичним питанням є питання розрізнення імперативних і диспозитивних норм. ЦК встановив презумпцію диспозитивності норми приватного права. Норма визнається імперативною тільки якщо у відповідних актах цивільного законодавства міститься вказівка на імперативність, або останнє випливає зі змісту й суті відносин між сторонами (абз.2 ч.З ст.6 ЦК). Такий підхід найбільш чітко відбиває принцип "дозволено все, що не заборонено законом".

9. ЦК 2003 p. "поновлює в правах" таке джерело права, як звичай. Власне, і в ЦК 1963 p. ми знаходимо посилання на нього. Так, у ст.161 ЦК 1963 p. передбачалося, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. На практиці звичаї широко застосовувалися і в міжнародній торгівлі, торговому мореплавстві тощо. Наприклад, у Віденській конвенції ООН 1980 p., учасницею якої є Україна, записано, що за відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі (ст.9 Конвенції).

Проте тільки в новому ЦК звичаю присвячено окрему статтю, що віддзеркалює значення цього джерела права в умовах переходу до ринкової організації економіки та розвитку майнового обороту.

Під звичаями слід розуміти усталені правила поведінки, що не встановлені актами цивільного законодавства, у певній сфері відносин незалежно від того, закріплені ці правила у відповідному до-

14

кументі чи ні. В ч.і ст.7 ЦК згадується такий різновид цих правил, як звичай ділового обороту. Під останнім слід розуміти усталене правило поведінки в підприємницькій сфері. Він широко застосовується в зобов'язальних відносинах (ст.526 ЦК), в тому числі в зовнішньо-торговельному обороті.

Торгові, портові та інші звичаї часом кодифікуються та уніфікуються. Певним прикладом такої уніфікації є розробка Міжнародною Торговою Палатою Міжнародних правил тлумачення торгових термінів (Інкотермс).

Звичай діє тільки у випадках відсутності обов'язкового для сторін положення акта цивільного законодавства або договору. Тому звичай є по суті своєрідною диспозитивною нормою права. За своєю юридичною силою звичай поступається як договору, так і нормам цивільного законодавства (на нашу думку, тільки імперативним). Якщо він суперечить названим джерелам права, він не застосовується (ч.2 ст.7).





Скачати 17.99 Mb.
залишити коментар
Сторінка1/54
Дата конвертації11.10.2011
Розмір17.99 Mb.
ТипКодекс, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54
плохо
  2
средне
  1
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх