Державне право зарубіжних країн Тимченко icon

Державне право зарубіжних країн Тимченко


Схожі
Кафедра конституційного І адміністративного права За­...
Історія держави І права зарубіжних країн плани семінарських занять та методичні вказівки для...
Конспект лекцій 10 Тема Поняття конституційного права зарубіжних країн...
Регламентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зарубіжних країнах...
Необхідні попередні та супутні модулі...
Опанувавши цей курс...
Робоча навчальна програма курсу “історія держави І права зарубіжних країн” Львів 2006 мета І...
Робоча навчальна програма з дисципліни «Конституційне (державне) право зарубіжних країн» напрям...
Сторія держави І права зарубіжних країн (методичні вказівки для студентів заочної форми навчання...
Робоча навчальна програма курсу “історія держави І права зарубіжних країн” для заочного...
П. С. Федорчак історичне слов'янознавство у прикарпатському університеті імені василя стефаника...
Конституційне право зарубіжних країн...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
повернутися в початок
^ ТЕМАЗ. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

регламентація економічної організації суспільного життя


3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-


культурних засад суспільного життя


І^ . ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

§1. Поняття суспільного ладу

Суспільний лад - це всеохоплююча організація суспільства, яка обумовлена певним рівнем соціально-еко­номічного та політичного розвитку, характерними рисами суспільної свідомості і традиціями взаємодії людей у різних

сферах життя.

Супільний лад охороняється державою і правом, його за­сади знаходять своє закріплення в Основному Законі держа­ви. У структурному відношенні суспільний лад складається з 4-х основних підсистем, кожна з яких об'єднує групу суспільних відносин в економічній, соціальній, духовно-куль­турній і політичній сферах.

§2. Конституційна регламентація економічної організації суспільного життя

Конституційна регламентація суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У сфері економічної організації вона протягом тривалого часу зводилась до закріплення в основних законах права власності.

Інститут власності - це форма присвоєння благ та відношення між людьми з його приводу. За своїм характером власність поділяється на два види:

^ 1) публічна власність, яка за своїм характером відрізняється неподільністю;

49

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


^ 2) приватна власність - подільна. Суб'єктами публічної власності є:

  • держава:

  • суб'єкти федерації;

самоврядна місцева територіальна община;

- громадські формування.

^ Суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи.

Публічний або приватний характер власності визна­чається режимом майна, а не тим, хто є власником. Публічна власність завжди є колективною. Приватна може бути індивідуальною, груповою, сімейною, акціонерною тощо. Пе­рехід публічної власності у приватну називається привати­зацією.

Історично право власності розглядалось як природне пра­во людини. "Власність є правом недоторканним і священним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випадку вста­новленої законом явної суспільної необхідності і за умов спра­ведливого і попереднього відшкодування", - записано у ст.17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року. Отже, на­прикінці XVIII ст. право власності не характеризувалося як політичний і юридичний абсолют. Доля власності, що належа­ла окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соціальни­ми потребами. Відповідні конституційні формулювання вже тоді відображали намагання узгодити інтереси особи і суспільства.

З цієї статті Декларації прав людини і громадянина по суті випливає юридична модель конституційної гарантії влас­ності:

  1. право власності невід'ємне;

  2. позбавлення цього права можливе тільки як виняток;

  3. порядок позбавлення повинен бути встановлений за­
    коном;

  4. закон, в свою чергу, має визначити такі випадки

50

суспільної необхідності, за яких можливо позбавлення суб'єкта права власності;

  1. ця необхідність повинна бути очевидною;

  2. позбавлення права власності можливе лише з відшко­
    дуванням;

  3. відшкодування повинно бути попереднім.

У СТ.14 Основного закону ФРН сказано: "Власність зо­бов'язує. Користування нею повинно водночас служити

ьному благу". У ст.29 Конституції Японії зазначено, що 'право власності визначається законом у такий спосіб, щоб во­но не зачіпало суспільного добробуту". Цим за приватною зласністю прямо визнається соціальна функція, а сама власність тісніше прив'язується до потреб суспільства в цілому.

Розширення змісту і обсягу діяльності у сфері економіки спричинило зміни в державному механізмі, які знайшли своє відображення в основних законах. Зокрема, в Конституції Франції міститься спеціальний розділ, присвячений Еко­номічній і соціальній раді - органу, до повноважень якого вхо­дять консультування уряду з відповідних питань і розробка законодавчих пропозицій. Утворення подібного консульта­тивного органу - Національної ради економіки і праці - пе­редбачено також Конституцією Італії.

Принципи економічної діяльності, які, як правило, закріплюються в конституціях:

використання національних багатств у загальних інте­ресах незалежно від того, хто їх власник; державне планування чи прогнозування економічного

життя;

забезпечення приватної конкуренції і недопущення

приватних монополій;

особлива охорона національного капіталу і виробника. Важливим компонентом економічної підсистеми є фінан­сова система, через яку держава вирішує фінансові завдання, регулює бюджетні і податкові відносини.

51

С.К.Бостан, СМ. Тимченко

§3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-культурних засад суспільного життя

Формою конституційної регламентації засад суспільного життя можна вважати проголошений в основних законах низ­ки країн принцип соціальної держави. Уперше він був закріпле­ний в Основному Законі ФРН: "Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною дер­жавою" (ст.20). У подальшому ідея соціальної держави була зафіксована в конституціях інших держав, включаючи держа­ви Центральної і Східної Європи та держави, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Серед конституційних положень, на основі яких здійснюється регламентація окремих сторін суспільного жит­тя, можна виділити положення про взаємовідносини держави і церкви. Звичайною практикою є фіксація в основних законах свободи віросповідання (нерідко - свободи совісті). Напри­клад, у СТ.16 Конституції Іспанії гарантується ідеологічна, релігійна і культова свобода індивідів і товариств. Ці свободи можуть бути обмежені у своїх проявах лише для підтримання публічного порядку, що охороняється законом. Ніхто не може бути примушений до висловлення своєї думки з питань ідео­логії, релігії або віросповідання.

За Конституцією Румунії, релігійні культи самостійні, відокремлені від держави і користуються її підтримкою, зокре­ма, через сприяння релігійній присутності в армії, лікарнях, в'язницях, притулках і дитячих будинках (ст.29).

У прийнятих у XIX ст. конституціях Бельгії і Люксембур­гу визначено, що цивільний шлюб має передувати церковно­му. При цьому в усіх випадках позиція держави є нейтральною щодо церкви або однаково прихильною до всіх конфесій.

Іноді в конституціях акцентується увага на питаннях цер­ковного і світського виховання й освіти. "Релігійне навчання в державних школах, за винятком неконфесійних, є обов'язко-

52

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБ^ ІЖНИХ КРАЇН

- зафіксовано в ст.7 Основного закону ФРН. Але водно­час зазначається, що держава має право нагляду за таким на-«чанням, і жоден викладач не може бути примушений провади-та його. У §2 Конституції Норвегії записано, що ті особи, які аювідують євангелічну лютеранську релігію, зобов'язані вихо-; ."ьати в її дусі дітей. У Конституції Туреччини підкреслюється, ~о "виховання і навчання релігії та етиці має бути проведене під наглядом і контролем держави. Навчання релігійній куль-

і моральне виховання повинні бути обов'язковими у про­грамах початкових і середніх шкіл" (ст. 24).

У конституціях окремих держав та чи інша конфесія про-

>шена державною або національною. "Євангелічна люте­ранська церква є національною церквою" (§4 Конституції Данії). Статус євангелічної лютеранської церкви як національної встановлений основними законами Ісландії та Норвегії. Згідно положень британської конституції, монарх є главою англіканської церкви.

У дещо іншій формі відповідні стосунки між державою і церквою відображено в ст. 13 Конституції Болгарії, де поряд з

;)женнями про відокремленість релігійних установ від дер­жави і про неприпустимість використання їх у політичних

їх зазначено, що "традиційною релігією в Республіці Бол­гарія є східно-православне віросповідання".

Окремо слід згадати Конституцію Греції. По-перше, вона містить спеціальний розділ "Відносини між державою і церк­вою", де, зокрема, записано, що "панівною релігією в країні є релігія східно-православної церкви Христової" (ст. 3), визначе­но засади церковного управління. По-друге, в іншому розділі спеціально визначений статус гори Афон - місцевості, де роз­ташовані монастирі, що належать до різних православних авто­кефальних церков. Як зазначено в ст.105, частина Афонського півострова наділена "давнім привілейованим статусом само­врядної частини Грецької держави". В духовному відношенні відповідна територія підпорядкована Вселенському (Констан-

^ 53

С.К.Бостан, СМ. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


тино-польському) патріарху. Всі особи, які ведуть там чернече життя, автоматично набувають громадянства Греції. На цій те­риторії, що відома як Свята гора, заборонено селитися іновірцям і розкольникам. Докладний режим Святої гори виз­начається так званою конституційною хартією, яка затверд­жується Вселенським патріархом і грецьким парламентом.

Відносини між державою і церквою належать до сфери конституційного регулювання і в країнах, що розвиваються. Найбільшою мірою це характерно для мусульманських країн, де, як зазначалося, релігія ісламу відіграє важливу роль у суспільному і державно-політичному житті. Закріплення цієї ролі здійснюється зазвичай шляхом конституційного проголо­шення ісламу державною релігією. Іноді в конституціях зроб­лено застереження про неприпустимість перегляду їх поло­жень щодо статусу цієї релігії (Бахрейн, Марокко).

У більшості країн конституційне закріплення за ісламом статусу державної релігії є лише визнанням того факту, що йо­го сповідує майже все населення. Водночас у конституціях йдеться про відданість ісламським традиціям. У конституціях Сирії і Тунісу іслам визначений як "релігія президента". Як правило, визнання ісламу державною релігією поєднується із світськими ідеологічними установками, яких дотримуються правлячі кола. Виняток становлять лише ті країни, де ісламські принципи враховані при формуванні політичних і державних інститутів (Саудівська Аравія та країни Перської затоки) або навіть сама держава визначається як ісламська (Іран). Тут іслам покладений в основу офіційної політико-правової теорії і відіграє майже універсальну роль у суспільно­му житті.

Окрім питань релігії конституції також регулюють:

^ А) міжнаціональні відносини, їх відповідні форми:

  1. національно-територіальна автономія;

  2. рівноправність незалежно від раси, національності,
    мови, релігії;

^ 54

3) визнання і гарантування колективних прав національ­них меншин.

Б) сімейно-шлюбні відносини (Конституція Китаю, ст.25, 41).

В) питання науки та освіти.

Наведене вище не суперечить висновку про те, що консти-ії є насамперед основними законами держави, а не іільства, хоча вони в найбільш загальному вигляді регла­ментують суспільне життя.

^ D II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Використовуючи тексти конституцій за-іжних країн, підготувати по два приклади (статті або їх витяги) конституційного закріплення основ суспільного ладу в економічній, соціальній, духовно-культурній сферах.

Завдання 2. Продовжити поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад,

  • Суспільний лад - це...

  • Інститут власності - це...

  • Публічна власність - це...

  • Приватна власність - це...

  • Приватизація - це...

^ III. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституционное (государственное) право зарубеж­
    ных стран: Учебник в 4-х томах /Отв.ред. проф. Б.А.Стра-
    шун.- М: Изд-во БЕК, 1996.- Т.1-2.-С.169-215.

  2. Чиркан В.Е. Конституционное (государственное) право
    зарубежных стран: Учебник.-М.,1997.-С.88-100.

  3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн:
    Підручник.- К.,1997.- С.3-18.

55

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


IV. МОДУЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

Перший модульний контроль проводиться після вивчення програмного матеріалу тем №№ 1-3 у вигляді контрольної ро­боти, примірний варіант якої наводиться нижче. Для успішного її виконання слід повторити матеріал модуля та відповісти на наступні контрольні питання.

? КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ?

  1. Схарактеризуйте зміст поняття конституційне (дер­
    жавне) право.

  2. Схарактеризуйте основні етапи розвитку консти­
    туційного права в зарубіжних країнах

  3. Дайте характеристику державного права зарубіжних
    країн (ДПЗК) як науки.

  4. Схарактеризуйте ДПЗК як навчальну дисципліну.

  5. Дайте загальну характеристику джерел ДПЗК.

  6. Розкрийте соціальну та юридичну суть конституції -
    головного джерела державного (конституційного) права.

  7. Класифікуйте конституції зарубіжних країн.

  8. Схарактеризуйте способи прийняття конституцій у за­
    рубіжних країнах.

  9. Схарактеризуйте способи зміни конституцій в за­
    рубіжних країнах.

  10. Дайте дефініцію суспільного ладу, визначте як його за­
    сади закріплюються та охороняються державою?

  11. Як здійснюються конституційна регламентація еко­
    номічної організації суспільного життя?

12. Розкрийте основні риси конституційного регулюван­
ня соціальних і духовно-культурних засад суспільного життя.

^ ВАРІАНТ № _

1. До якої галузі права відносяться такі правові джерела як
органічні закони:

а) кримінальне право;

б) державне (конституційне) право;

в) екологічне право.

2. Розкрийте значення терміна "конституанта"

3. Дайте визначення поняття "державне право за­
рубіжних країн".

  1. Передайте у вигляді схеми формалізовані джерела дер­
    жавного права зарубіжних країн.

  2. Класифікуйте конституцію Швеції.

  3. Наведіть два приклади конституційного закріплення:




  • питань власності;

  • сім'ї і шлюбу.

* * *

7. Схарактеризуйте способи зміни конституцій у за­
рубіжних країнах.

Сумарна оцінка цього та інших модулів складається з оцінок, які були отримані студентом (курсантом), наприклад,

за:

  • роботу на семінарських заняттях;

  • наукову організацію своєї праці (ведення конспекту
    лекцій тощо);

  • своєчасне і якісне виконання завдань для самостійної

роботи;

  • контрольну роботу;

  • відвідування занять;

  • ведення конспектів лекцій та першоджерел.


56

57

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

МОДУЛЬ II.

"КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ"

Для оволодіння сукупністю теоретичних знань /7-го мо­дуля (Теми № 4.1.-4.4), курсанти, студенти, слухачі повинні опрацювати у процесі навчальної та самостійної роботи питан­ня відповідних тем:

Тема №4.1 Держава як конституційно-правовий інститут

Держава як суб'єкт конституційного (державного) права. Конституційні характеристики сучасної держави. Консти-туціоналізація державного механізму. Конституційно-право­вий статус державних органів.

Тема №4.2 Форми державного правління в зарубіжних країнах

4.2.1.Поняття форми державного правління: дефініція, оз­наки. Типологія форм державного правління.

4.2.2 Монархічна форма правління та її види: абсолютна і дуалістична монархії.

4.2.2. Поліархічна форма державного правління та її види. Президентська (дуалістична) поліархія: поняття, ознаки, різновиди. Парламентарна поліархія: поняття, ознаки, різно­види. Змішана форма поліархічного правління: поняття, озна­ки, різновиди.

Тема №4.3 Форми політико-територіального устрою в за­рубіжних країнах

4.3.1. Територіальний устрій зарубіжних країн і ор­
ганізація публічної влади. Конституційні форми політико-те­
риторіального устрою держав, їх ознаки.

4.3.2. Унітарна держава, її територіальний поділ. Консти­
туційно-правовий статус політико-територіальних та
адміністративно-територіальних одиниць. Автономія в
унітарній державі.

58

4.3.3. Федеративна держава. Конституційно-правовий статус суб'єктів федерації. Розподіл компетенції між феде­рацією та її суб'єктами. Територіальний поділ суб'єктів феде­рації.

Тема №4.4 Політичні та державні режими в зарубіжних країнах

Поняття "політичний режим" та "державний режим" у конституційному (державному) праві. Класифікація політич­них та державних режимів, їх закріплення в конституціях за­рубіжних країн.

* * *

У результаті вивчення тем ІІ-го модулю "Консти­туційно-правові форми держави в зарубіжних країнах"

студенти, курсанти, слухачі повинні:

а) знати:

  • основні конституційно-правові характеристики дер­
    жави;

  • складові частини конституційно-правового статусу

державних органів;

♦ ознаки конституційних форм:

  • державного правління;

  • політико-територіального устрою;

  • політичного і державного режимів зарубіжних країн.

б) вміти:

аналізувати конституційне законодавство та консти­
туційну практику зарубіжних країн і на підставі цього
визначити:

  • конституційно-правовий статус того чи іншого дер­
    жавного органу;

  • форми правління, політико-територіального устрою
    та політичного і державного режиму зарубіжних
    країн.

59

^ ТЕМА 4.1. ДЕРЖАВА ЯК КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ і£)

1. Конституційні характеристики держави. 2. Консти­туційно-правовий статус державних органів.

§1. Конституційні характеристики держави

Держава (як конституційно-правовий інститут) - це су­купність органів влади, які діють у масштабі всієї країни, суб'єкта федерації чи автономного утворення, разом з вибор­чим корпусом названих вище територіальних одиниць.

Інакше - під державою як суб'єктом конституційного пра­ва розуміють державні, точніше державоподібні утворення (хоча суб'єкти федерації, автономні утворення - державами у повному розумінні цього слова не можуть бути).

Примусовий характер влади держави відрізняє її від інших політичних інститутів, робить її основою політичної си­стеми. Свою роль в політичній системі держава виконує через певні функції:

  • політичну;

  • економічну;

  • соціальну;

  • ідеологічну.

Сучасні конституції містять наступні конституційно-пра­вові характеристики:

^ 1. Соціальна держава. Ідея соціальної держави по-різно­му тлумачиться в зарубіжній конституційній теорії. Найбільшу увагу їй приділено в німецькій юридичній літера­турі. Іноді цю ідею пов'язують з узагальненим поняттям соціальної справедливості, наявністю певного рівня еко­номічного добробуту і культури, доступного усім верствам і групам населення. В іншому випадку вважають, що ідея

60

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

соціальної держави відображає посилення ролі держави в ре-;ванні різного роду соціально-економічних процесів. Вод-ючас вказують на визнання суспільством відповідальності пе-:«ед його членами.

  1. ^ Правова держава - це держава, яка проголошує непо­
    рушність прав людини і громадянина, встановлює механізм
    гарантій цих прав, незалежність судів, діє через свої органи
    тільки у рамках закону, вищим з яких є конституція, де панує
    пріоритет норм міжнародного права над нормами національ­
    ного права, верховенство права.

  2. ^ Демократична держава - це держава, організація якої
    відкриває громадянам та їх об'єднанням можливість форму­
    вання державних органів, впливу на зміст державних рішень,
    реалізує вимоги щодо реалізації в цих рішеннях своїх соціаль­
    них інтересів.

  3. ^ Світська держава - це держава, де основним принци­
    пом є відокремлення церкви від держави і школи від церкви
    (Конституції Італії (ст.7), Франції (ст.1)). Протилежністю
    світської держави є теократична держава, де державна влада
    належить церковній ієрархії.

§2. Конституційно-правовий статус державних

органів

Становище кожного державного органу, яке регулюється правовими нормами, складає його правовий статус. - Правовий статус державного органу включає :

  1. ^ Соціальне призначення цього органу, яке знаходить свій
    вираз в його завданнях.

  2. Невід'ємний елемент правового статусу державного ор­
    гану - його компетенція, яка складається з його функцій та по­
    вноважень (К=Ф+П).

  3. Компетенція державного органу реалізується тільки в
    його актах і діях. "Державний орган може тільки те, що дозво­
    лено законом" - таким є основний принцип його діяльності.

61

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

  1. Важливим елементом статусу державного органу є по­
    рядок
    його формування (частіше обрання або призначення).

  2. Внутрішня організація.

  3. Порядок роботи державного органу, його процедура.

  4. У багатьох державних органів елементом правового ста­
    тусу є відповідальність.

^ D II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання і. Використовуючи тексти або витяги з консти­туцій зарубіжних країн:

  • зробити виписки конституційних характеристик 5 за­
    рубіжних держав;

  • визначити складові конституційно-правового статусу
    органів законодавчої або виконавчої влади однієї країни. Ре­
    зультати оформити у зошиті із конкретним посиланням на ті
    чи інші статті конституції обраної держави.

Завдання 2. Продовжити поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

  • Держава як конституційно-правовий інститут - це...

  • Соціальна держава - це...

  • Правова держава - це...

  • Демократична держава - це...

  • Світська держава - це...

^ III. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституционное (государственное) право зарубеж­
    ных стран: Учебник: В 4-х томах. -Т. 1-2 /Отв. ред. Б.А. Стра-
    шун.- 2-е изд.- М.,1996.- С.217-236.

  2. Чиркин В.Е. Конституционное (государственное) право
    зарубежных стран. Учебник.-М.,1997.-С.88-100.

62

^ ТЕМА 4.2. ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

І. ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ*

1. Поняття "форма державного правління". 2. Типологія форм державного правління 3. Монархія в зарубіжних країнах. 4. Поліархія в зарубіжних країнах

§1. Поняття "форма державного правління"

З поняттям "форма правління", його змістом Ви вже знайомі з навчального курсу "Теорія держави і права". Але форма правління, що зовнішньо відображає зміст держави, є таким же багатогранним явищем, як. і сама держава. Тому по­ряд з загальною теорією держави вона виступає предметом безпосереднього вивчення і іншими юридичними науками, зо­крема конституційного (державного) права.

Аналіз сучасної юридичної літератури показує на на­явність певного різноманіття дефініцій форми правління, які, з суто формальних позицій, можуть бути поділені на прості і складні. Прості дефініції невеликі за обсягом, зміст їх у вищій мірі абстрактний і вказує лише на найбільш суттєві ознаки са­мого поняття. Такий підхід до дефінітивного формулювання форми правління використаний, зокрема, українськими дослідниками - теоретиком П.Рабиновичем і консти­туціоналістом В.Шаповалом, російським теоретиком С.Кома-ровим, білоруським конституціоналістом М.Чудаковим. Ос­танній відзначає, що "під формою правління найчастіше ро­зуміють устрій вищої державної влади. Форма правління - це

*3вертаємо Вашу увагу на те, що в цій темі подаються не тези лекцій, а самі тексти лекцій. їх зміст, який не завжди співпадає з традиційними точ­ками зору щодо поняття та класифікації форм державного правління, відоб­ражають власну позицію одного з авторів - С.К.Бостана.

63

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1


тип головування в даній державі"1. С.Комаров вважає, що "форма правління являє собою відображення способів ор­ганізації державної влади конкретної держави"2, а В.Шаповал визначає її як "спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави"3.

Складні дефініції більш великі і, відповідно, змістовніші. За обсягом охоплених ними відповідних ознак їх, теж умовно, можна розділити на три групи.

Як вихідну для першої групи візьмемо дефініцію, запропо­новану харківською дослідницею О. Скакун, котра визначає форму державного правління як "порядок утворення й ор­ганізації вищих органів влади в державі"4. Дещо ширше визна­чення сформульоване авторами виданого в Мінську "Словни­ка сучасних економічних і правових термінів". Вони вважа­ють, що форма правління це "поняття, яке характеризує струк­туру, порядок утворення й організації вищих органів держав­ної влади і встановлений у даній державі порядок відносин між ними"5. Майже такий сенс у зміст даного поняття, але з де­якими уточненнями вкладають і інші вчені. Наприклад, київські юристи - автори узагальнюючої праці з теорії держа­ви і права - до вищих органів державної влади додають ще

Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран.-Мн.: Харвест, 1998.-С.282-283.

Комаров С А. Общая теория государства: Курс лекций.—Изд.2-е, испр. и доп.,-М.,1995.-С52.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.—К.: АртЕк, Вища шк., 1997.—С.80; Шаповал В.М. Державний лад країн світу,—К. Український Центр Правничих Студій, 1999,—С. 282.

Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.—Харьков: Консул; Ун-т внутр. Дел,2000.—С.79; Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч­ник / Пер. з рос—Харків: Консум, 2001—С.73. Дещо вужче дефініція російського дослідника А.Якушева. Див..Якушее А.В. Конституционное пра­во зарубежных стран (курс лекцій).—М.: Приор,2000.—С.23.

Словарь современных экономических и правовых терминов / Авт.сост. В.Н.Шимов, А.Н.Тур, Н.В.Стах и др. Под ред В.Н.Шимова и В.С.Каменко-ва.-Мн.: Амалфея, 2002.-С.668.

64

"органи управління"', а російський теоретик В.Хропанюк замість словосполучення "взаємини органів влади" викорис­товує "розподіл компетенції між ними"2.

Для другої групи дефініцій характерно доповнення, котре вказує на певний зв'язок органів державної влади не тільки між собою, але і з населенням. "Форма правління, - відзнача­ють автори фундаментальної роботи з методологічних про­блем теорії держави і права, - характеризує порядок утворен­ня й організації вищих органів державної влади, їх взаємовідносини один з одним і населенням"3. Такої ж позиції дотримуються В.Кулапов4, Л.Морозова5, багато інших фахівців6, що зробило цю дефініцію найбільш розповсюдже­ною у сучасній юридичній літературі. В деяких її мо­дифікаціях міститься конкретизація щодо ступеня "участі на­селення в їх (органів влади - С.Б.) формуванні"7, вказівка на

1 Див.: Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред. акад. АпрН України, д.ю.н., проф. В.В.Копейчикова. Стереотипне ви­дання— К.: Юрінком Інтер,2001.— С.78; Теорія держави і права: Навчальний посібник / A.M.Колодій, В.В.Копейчиков, С.А.Лисенков та ін.; За заг. ред. С.АЛисенкова та В.В.Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер,2002.— С.93.

' Див.: Хропанюк В.Н. Теория государства и права.—М.,1995— С.100.

3 Див.: Проблемы теории права и государства: Учебное пособие / Под
ред. М.Н.Марченко.-М.: Юристъ,2002.-С183.

4 Див.: Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузо-
ва и А.В.Малько.—2-е изд.перераб и доп.—М.: Юристъ, 2001.—С.79.

Див.: Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник.— Ъ1.:Юристь,2002.-С75.

6 Общая теория права и государства: Учебник/Под ред. В.В.Лазарева. -2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристь, 1996. —С.ЗОЗ; Теория государства и права: Учебник для вузов/ Под ред. М.М.Рассолова, В.О.Лучина, Б.С. Эбзе-ева, - М.:ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 200І.-С.80.

Див.: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред.В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.—М: ИНФРА-М-НОРМАД997.-С.179, 2-е изд. изм. и доп.-М.: НОРМА (ИНФРА-М),2002.—С.184; Мухаев Р.Т. Теория государства и права.— М.: Приор, 2002.-С.129-130.

65




С. К. Бостан, С. М. Тимченко

"принципи взаємин між ними (органами - СБ.), або ж участь громадян в обранні цих органів"1, на "правовий (передусім -конституційний) порядок відносин між ними і населенням"2.

Третя група являє собою своєрідний конгломерат дефініцій, що характеризується певним індивідуальним змістом. Більшою різноманітністю відрізняються, як правило, конституціоналісти. У науковому обігу дотепер вживається визначення А.Мішина про те, що "форма правління є найбільш зовнішнім вираженням змісту держави, що обумов­лена структурою і правовим становищем вищих органів дер­жавної влади"3. К.Арановський називає форму правління як юридичну характеристику держави, що визначає умови утво­рення і структуру вищих інститутів влади, а також розподіл повноважень між ними4, а В.Чиркін - як характеристику "структури і взаємин органів законодавчої і виконавчої влади або інших основних органів держави в тих країнах, де немає розподілу на законодавчу, виконавчу і судову владу, а прийня­та концепція "республіки рад"5.

Автори 4-хтомного фундаментального видання з "Консти­туційного права зарубіжних країн" під формою правління ро­зуміють "систему формування і взаємовідносин глави держа-

Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред члена-корр. РАН, проф. М.В.Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И.Лейбо и д.ю.н., проф Л.М.Энтина.-М: НОРМА (ИНФРА-МрООО.-СПб.

Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко, Л.Л.Рогачова та ін.; За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина.— Харьків: Право, 2002.-С.86.

3 Див.: Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубеж­
ных стран: Учебник.— М.: Белые альвы,1996,— С.79. 19 Див.: Чиркин В.Е.
Конституционное право зарубежных стран.—М.: Юристъ,1997.—С.139.

4 Див.: Арановский К.Ф. Государственное право зарубежных стран: Учеб­
ник для вузов. -М: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998.- С.154.

5 Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. - М.:
Юристъ,1997. -С.139.

66

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО^ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

зи, вищих органів законодавчої і виконавчої влади'", ук­раїнський конституціоналіст АТеоргіца - "спосіб організації та функціонування вищих органів, який у принципі зумов люється становищем глави держави та його відносинами із за­конодавчою владою"2, а В.Шановал в одній з останніх, допов­нених ним дефініцій, стверджує, що "форма державного правління - це відображений в основному законі спосіб ор­ганізації державної влади, який засвідчує особливості компе-тенційних взаємозв'язків між вищими органами держави, на­самперед тими, що співвіднесені із законодавчою та виконав­чою владою"3.

Відокремлено у цьому ряду стоїть дефініція Е.Григониса, на думку котрого, форма правління "являє собою організацію вищої державної влади в країні, певні способи її здійснення, що залежать від політичного режиму" *.

Причина цього різномаїття поглядів, на нашу думку, по­лягає у тому, що вчені по-різному "бачать" об'єкт пізнання. Спробуємо і ми скласти уявлення про форму правління дер­жави, як частини об'єктивно існуючого матеріального світу. І почнемо за допомогою методу "від зворотного", тобто зі з'ясу­вання суті поняття "правління".

Зміст поняття "правління", на відміну від поняття "уп­равління", в сучасній державознавчій літературі не розкри­вається. Яскравим прикладом цього є те, що навіть у "Юри­дичній енциклопедії" термін правління наводиться лише в од-

1 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник
в 4-х томах. -Т.1-2 /Отв. ред. Б.А. Страшун.- М: БЕК, 1995- С.ЗОЗ. 23 Гри-
гонис Э.П. Теория государства и права: Курс лекций.—СПб.: Питер, 2002.—

С.60.

2 Георгіца A3. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.—Тер­
нопіль: Астон,2003.-С199.

3 Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник консти­
туційного суду України,—2003.—№2.—С.49.

4 Григонис Э.П. Теория государства и права: Курс лекций. - СПб.: Питер,
2002. - С.60.

67

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


ному значенні: як "виконавчий колегіальний орган колектив­ного підприємства, господарчого товариства..."1. Дійсно, по­няття "правління" містке, воно може бути статичним, як у за­значеному випадку, так і динамічним. Нас цікавить останній аспект, де "правління" виступає як вид соціального керівництва, котрий цілеспрямовано впливає на певну сферу соціальних відносин. Оскільки це керівництво (правління) може здійснюватися на різних рівнях: сімейному, корпоратив­ному, державному тощо, термінологічне позначення виду правління, що відповідає кожному з цих рівнів, завжди потре­бує конкретизації.

Відносно досліджуваної нами проблеми правління буде державним, тобто "державне правління", яке являє собою особливий і самостійний вид діяльності держави щодо керівництва соціальними процесами, котрі б результатом взаємодії певного кола державних органів, які у сукупності ут­ворюють спеціальну державну систему. Саме ця система, вис­тупаючи як своєрідний "двигун", що виробляє "енергію" правління в державі і є, на нашу думку, тим самим об'єктивно і реально існуючим об'єктом пізнання - "формою державного правління".

Системність - це головна умова, середовище матеріально­го існування форми державного правління. Вона насамперед виявляється у тому, що форма державного правління як систе­ма має свою мету, тобто те, чого вона повинна досягти на ос­нові свого функціонування - правити (керувати) державою. Це дуже важливо, тому що об'єкт виступає як система лише відносно своєї мети. Ціль, вимагаючи для свого досягнення визначених функцій, обумовлює через них склад і структуру системи.

Склад системи - повна (необхідна і достатня) сукупність елементів системи, узята поза її структурою. В якості еле-

Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін.— К.:"Укр. енцикл" ім. М.П.Бажана, 2002.- Т.4: Н-П.-С.715

68

ментів форми державного правління - внутрішньої вихідної ниці, функціональної частини системи, власна будова якої не розглядається, а враховуються лише її властивості, не­обхідні для побудови і функціонування системи, - виступають органи державної влади. Однак склад системи - це просто набір елементів, котрий не здатний виконувати відповідні функції і досягти мети без наявності структури - тобто відповідних відносин і зв'язків, що утворюють певну цілісність, єдність між цими державними органами. Оскільки процеси державного керівництва здійснюють різні органи, доцільно підкреслити, що "державне правління" є прерогати­вою тих органів, який за словами М.Коркунова, здійснюють "верховне управління", тобто вищі органи державної влади. Саме структурно-інституціональна єдність цих вищих органів держави складає основний каркас "форми державного правління".

Постає питання: чи усі вищі державні органи здійснюють державне правління, які взаємозв'язки між ними і на чому во­ни базуються?

На перше питання можна відповісти, погодившись з наве­деними вище думками В.Шаповала та авторів багатотомного видання з "Конституційного права зарубіжних країн" за ре­дакцією Б.Страшуна про те, що структурними елементами форми державного правління виступають тільки вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Якщо точніше, то дана систе­ма буде складатися з наступної тріади вищих державних інститутів: інституту законодавчої влади, інституту глави дер­жави та інституту уряду. Як бачимо, до складу елементів фор­ми державного правління не входять органи судової влади. Це обумовлено тим, що вони суттєво впливають на форми і мето­ди здійснення політичної влади, тобто "відповідають за стан" іншої складової частини форми держави - форми політичного режиму. Можна погодитися з деякими авторами (наприклад, В.Чиркіним), що і судова влада впливає на форму державного

^ 69

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


правління, але цей вплив непрямий, і обумовлений він загаль­ним станом форми держави, у системі якої знаходяться ці ор­гани.

Що стосується взаємозв'язків елементів форми державно­го правління, то вони обумовлені відповідним принципом, по­кладеним в основу цієї структурно-інституціональної системи влади. Якщо її будова базується на принципі концентрації а не розподілу влади, то кількість взаємозв'язків у системі - влада законодавча, влада глави держави і влада уряду - мінімальна, оскільки вони "замикаються", як правило, на одному елементі (органі), що, по суті, і править у державі. Якщо за основу узя­тий принцип деконцентрації влади, тобто розподілу влади, то кількість взаємозв'язків у зазначеному владному трикутнику збільшиться і саме державне правління буде результатом за­гальної (сукупної) діяльності названих вище органів держав­ної влади.

Ці взаємозв'язки виявляються:

а) принципом розподілу (або нерозподілу) влади;

б) у порядку формування вищих органів законодавчої і
виконавчої влади;

б) у розподілі компетенції між ними;

в) у способах взаємного впливу цих органів через засоби
контролю і відповідальності один перед іншим.

Виходячи з викладеного форма державного правління, на нашу думку - це структурно -інституціональна і функціональна державна система, зміст якої визначається принципами організації та взаємодії вищих органів законодав­чої і виконавчої влади, порядком їх формування та правовим становищем.

Ця "матеріальна" модель, у свою чергу, може стати джере­лом різних дефініцій, вироблених представниками різних на­укових галузей державознавства під своїм "гносеологічним" кутом зору. У юридичній науці, наприклад, можна виділити кілька теоретичних рівнів сприйняття досліджуваного явища,

70

ио, деякою мірою, знайшло відображення у наведеному гру-лнні дефініцій. Вказуючи на їх авторів, ми не випадково ак­тували увагу на "належність" вчених до однієї з галузей юридичної науки - теорії держави або ж конституційного їжавного) права. Як видно, і теоретики, і консти-юналісти знаходяться у всіх цих групах, і це, на наш по­гляд, свідчить про певну непогодженість отриманого результа­ту з предметом науки, яку даний учений представляє. З метою запобігання такої плутанини є необхідність у розмежуванні пізнавальних підходів: теоретикам доцільно вивчити форму державного правління через призму сутнісних якостей держа­ви на загальнотеоретичному рівні, а конституціоналістам - че­рез призму конституційного законодавства та конкретної політико-правової практики - особливі й одиничні їх прояви. З позиції теорії держави, форму державного правління, на наш погляд, слід розуміти як спосіб вираження тієї сторони змісту держави, що визначається принципами організації та функціонування системи вищих органів законодавчої і виконав­чої влади, порядком їх формування та правовим становищем.

А з позиції конституційного права - як відносно стійку, що одержала своє закріплення в юридичних, як правило, консти­туційно-правових нормах, структурно-інституціональну сис­тему влади, зміст якої визначається порядком формування, правовим становищем і принципами взаємовідносин вищих ор­ганів законодавчої і виконавчої влади. Іншими словами, форма державного правління, з позиції конституціоналіста - це кон­ституційно-правовий інститут, який являє собою внутрішньо погоджену систему норм, що регулюють у їх єдності порядок формування, правове становище і принципи взаємовідносин ви­щих органів законодавчої і виконавчої влади.

З вищенаведеного витікає, що, досліджуючи форму дер­жавного правління, і теоретики, і конституціоналісти відтво­рюють різні за рівнем узагальнення теоретичні моделі (прото­типи) форм державного правління. У сучасному світі особли-

71

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ве й одиничне в цих теоретичних прототипах знаходять висвітлення в їх конституційних моделях. Ефективність ос­танніх, у свою чергу, може бути оцінена тільки при зіставленні з їх практичними проявами, або ж, за словами Г.Єллінека, політичними формами державного правління, котрі являють собою не систему елементів з передбачуваним результатом, a сукупність функціональних взаємовідносин відповідних суб'єктів влади, результатом якої є реальне (практичне) правління в державі.

В ідеалі і теоретико-юридична, і політична моделі форми державного правління повинні збігатися, на практиці ж остан­ня, як "моментальний знімок держави" (Г.Єллінек) має схильність до "дрейфу". Цей "дрейф" може знаходитися в ме­жах, визначених правовим полем конституційної моделі, або ж виходити за нього. Тому на конституційному праві лежить ве­лика відповідальність, оскільки тільки воно може визначити межі, коли ці політичні форми державного правління стають нелегітимними і мають бути "повернуті" у правове (консти­туційне) поле, або ж коли такі відхилення від конституційно­го прототипу показують свою ефективність на практиці і тим самим обумовлюють корегування змісту самої конституційної моделі.





залишити коментар
Сторінка3/25
Дата конвертації11.10.2011
Розмір8,2 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
хорошо
  1
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх