Державне право зарубіжних країн Тимченко icon

Державне право зарубіжних країн Тимченко


Схожі
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО

ЗАРУБІЖНИХ

КРАЇН

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів




КИЇВ-2005


вищих навчальних закладів

УДК342(1-87)(075.8) ББК 67.9(О)я73 Б 86

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України (лист №14 / 18.2-2397 від 16.12.2002 р.)

Рецензенти:

кафедра конституційного і адміністративного права За­порізького державного університету;

Ващенко С.В. - кандидат юридичних наук, доцент.

Бостан С.К., Тимченко СМ.

Б 86 Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с

ISBN 966-364-054-5

Навчальний посібник являє собою комплекс навчально-методичних ма­теріалів до курсу "Державне (конституційне) право зарубіжних країн", який є обов'язковим для викладання у вищих юридичних закладах III-IV рівня акредитації. Зміст та структурна побудова посібника обумовлена потребами юридичної освіти на сучасному етапі і спрямований на впровадження в на­вчальному процесі новітніх технологій навчання, зокрема модульно-рейтин-гової системи. Посібник побудований на основі модулів - навчальних блоків, кожний з яких містить у собі навчальну та методичну частини. Осно­ву навчальної частини складає тези і тексти лекцій, методичної частини ком­плекс завдань для індивідуальної самостійної роботи, підготовки до семінарських занять та проміжного (модульного) і підсумкового контролю, їх виконанню допоможуть додаткова література та джерельний матеріал -витяги з 11 конституцій зарубіжних країн.

Для студентів вищих юридичних закладів та факультетів.

УДК 342(1-87)(075.8) ББК 67.9(О)я73

ISBN 966-364-054-5

) Бостан С.К., Тимченко СМ., 2005 ) Центр навчальної літератури, 2005

ПЕРЕДМОВА

"Державне право зарубіжних країн" як система знань про відповідну науку і основну галузь права зарубіжних країн ви­кладається в усіх юридичних навчальних закладах III-IV рівня акредитації як обов'язкова навчальна дисципліна. Не­обхідність її вивчення обумовлена місцем, яке державне (кон­ституційне) право як головна галузь права займає в системі права тієї чи іншої країни.

Мета даної дисципліни - розкрити зміст основних поло­жень конституційної теорії і політичної практики, пов'язаних з регулюванням державно-правових відносин в зарубіжних країнах. її завданнями є:

  • ознайомити тих, хто навчається, із основними понят­
    тями, категоріями, інститутами науки та галузі дер­
    жавного права зарубіжних країн;

  • дати тим, хто навчається базові знання щодо провідної
    галузі права зарубіжних країн.

Значення вивчення державного права зарубіжних країн полягає у тому, що, маючи спеціалізований, політико-право-вий характер, дана дисципліна є важливою передумовою не тільки юридичної, а й загальнотеоретичної підготовки сту­дентів (курсантів), розширення їх світоглядних уявлень. Це сприятиме політичному самопізнанню, розумінню місця і ролі Української держави у світі, розв'язанню питань державотво­рення в нашій країні шляхом використання зарубіжного досвіду, який знайшов концентрований вираз у теорії і прак­тиці розвинутих країн і може сприйматися як своєрідне міри­ло для прогнозування конституційного розвитку України.

Державне права зарубіжних країн як наука тісно пов'язана з іншими юридичними науками та навчальними дисципліна­ми - загальнотеоретичними, історико-юридичними та галузе­вими. Теорія держави і права формулює найбільш загальні по­ложення, на яких ґрунтується конституційно-правова теорія.

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


Історія держави і права пропонує більш конкретну (історичну) інформацію і такого ж змісту узагальнення. Тісні зв'язки державного права з такими галузевими юридичними дисциплінами, як конституційне право України, адміністра­тивне право України, а також з міжнародним публічним пра­вом. З гуманітарних дисциплін державне право зарубіжних країн найбільш тісно пов'язане з політологією. Але співвідно­шення цих дисциплін має свої особливості. Предметом вив­чення політології є всі без винятку елементи політичної систе­ми, а державного права - лише один з них - держава. Політо­логія ґрунтується на узагальнених підходах до свого предмета і у цьому вона подібна до теоретико-правових дисциплін. Дер­жавне право більш конкретизовано за змістом і має як теоре­тичний, так і прикладний характер.

Конкретний зміст дисципліни визначається типовими на­вчальними програмами, робочими програмами, які розробля­ються кафедрами на основі існуючих вимог, з урахуванням спе­цифіки навчального закладу, в якому вона викладається. Скла­дена нами робоча програма курсу має дві особливості. По-пер­ше, вона не містить двох окремих частин: Загальної та Особли­вої. Програмний матеріал має інтегративний характер, який ви­ражається в тому, що загальні, концептуальні конституційно-правові положення (Загальна частина) супроводжуються кон­кретизацією тих чи інших аспектів державного права окремих країн, які відображають багатство та різноманітність консти­туційно-правових систем сучасності (Особлива частина).

По-друге, в контексті реалізації в Україні вимог болонсь­кого процесу навчальна програма побудована на базі модулів. Суть такої структурної побудови програми полягає у тому, що весь навчальний курс, програмний матеріал логічно розділено на окремі блоки - модулі. Модуль розглядає одне фундамен­тальне поняття або групу споріднених питань, які логічно і функціонально між собою пов'язані. Безпосередній результат від такого структурування - оптимальне компанування про-

грамного матеріалу, що дає можливість усунути повторення та заощадити аудитсрний час. У сучасних умовах це досить акту­ально, тому що організація навчального процесу за модульною системою націлена на раціональне використання часу, відве­деного для аудиторної роботи, стимулювання максимальною мірою самостійної роботи тих, хто навчається.

Пропонований посібник представляє собою комплекс на­вчально-методичних матеріалів з кожної теми курсу і у струк­турному відношенні складається: 1) в основному з тез і дея­ких повних текстів лекцій (див.: Тема 4.2), які спрямовані на формування певної системи знань; 2) завдань для са­мостійної роботи (індивідуальні завдання, завдання для підго­товки до семінарських занять або до написання модульних кон­трольних робіт чи складання заліку), націлених на формуван­ня у студентів у процесі позааудиторної роботи певних нави­чок та вмінь. Під час виконання самостійних завдань є мож­ливість використовувати деякі джерела (повні тексти або ви­тяги з 11 конституцій та одного конституційного закону -див.: Додатки) і додаткову літературу, перелік якої наведе­ний після кожної теми. Список основної навчальної літера­тури, де знайшли відображення всі теми курсу з метою за­побігання повторів, наводимо нижче.

  1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн:
    Підручник.—Тернопіль: Астон,2003.

  2. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний
    посібник / Під ред В.О Ріяки . - К.: Юрінком Інтер,2002.

  3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн:

Підручник. - К.,1997 (і наступні перевидання).

* * *

  1. Арановский В.Ф. Государственное право зарубежных
    стран: Учебник.-М.,1998 (і наступні перевидання)

  2. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические
    институты / Перевод с франц. проф. В.В.Маклакова.—М.:
    Юристъ,2002.

С.К.Бостан, С.М. Тимченко

  1. Иностранное конституционное право /Под ред. проф.
    В. В. Маклакова. - М., 1996.

  2. Конституционное (государственное) право зарубеж­
    ных стран. Учебник в 4-х томах. -Т. 1-2 /Отв. ред. Б.А. Стра-
    шун.- М.: БЕКД995; 2-е изд.- М.: БЕК, 1996 (і наступні пере­
    видання); Т.З.-М..БЕКД997.

  3. Конституционное право зарубежных стран. Учебник
    для вузов / Под общ. ред. члена корр. РАН, проф. М.В.Баглая,
    д.ю.н., проф. Ю.И.Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М.Энтина.—
    М.:НОРМА, 2000.

  4. Мишин А.А. Конституционное (государственное) пра­
    во зарубежных стран.- М.: Белые альвы,1996 (і наступні пере­
    видання).

  5. Михалева Н.А. Конституционное право зарубежных
    стран СНГ.-М: Юристъ,1998.

11. Правовые системы стран мира: Энциклопедический
справочник/ Отв. ред. д.ю.н., проф. А.Я Сухарев.-2-е изд. изм.
и доп. -М.: НОРМА.2001.

  1. Сравнительное конституционное право / Б.Н.Топор-
    нин, В.Е.Чиркин, Ю.А.Юдин и др.—М.:Манускрипт,1996.

  2. Сравнительное конституционное право: Уч. пособие /
    Отв. ред. В.Е.Чиркин.—М.: Международные отношения, 2002

14..Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник.-М.,1997 (і наступні перевидання).

  1. Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное)
    право зарубежных стран.-Минск, 1998 (і наступні перевидан­
    ня).

  2. Якушев А.В. Конституционное право зарубежных стран
    (курс лекцій).-М.: Приор, 2000.

Враховуючи той факт, що в деяких темах цього посібника міститься матеріал, що відображає точку зору одного з його авторів, вкажемо на те, що навчально-методичні матеріали з тем №№ 1, 2, 3, 4, 5.1, 5.2, 5.3 підготовлені С.К. Бостаном, а з тем №№ 5.4, 6, 7, 8 - С.М.Тимченком. Певний внесок у підго-

ДЕРЖАВН^ Е ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

товку окремих фрагментів посібника зробили курсанти, члени наукової проблемної групи кафедри загальноправових дис­циплін Запорізького юридичного інституту МВС України "Держава і право зарубіжних країн: історія і сучасність", Даніїл Бостан (двопалатні парламенти), Поліна Бузало (політичні режими), Дмитро Григоришин (змішані форми правління), Юлія Старук (монархічна форма правління). Автори вдячні рецензентам - кафедрі конституційного і іністративного права Запорізького державного університе­ту та доценту кафедри адміністративного права і адміністра­тивної діяльності Запорізького юридичного інституту МВС України, кандидату юридичних наук, С.В.Ващенку за вислов­лені поради під час роботи над рукописом посібника. Ми го­тові взяти до уваги пропозиції щодо подальшого покращення структури і змісту запропонованого посібника, співпрацювати при підготовці нових навчальних видань з державного (кон­ституційного) права зарубіжних країн.

МОДУЛЬ І

^ ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (ПРОГРАМНІ ВИМОГИ)

Перші три теми являють собою групу споріднених питань, які об'єднуються у межах першого модуля. Для оволодіння сукупністю знань цього модуля студенти, курсанти, слухачі повинні опрацювати у процесі аудиторної та самостійної робо­ти питання відповідних тем:

ТЕМА №1. Державне (конституційне) право як галузь пра­ва, наука та навчальна дисципліна

1.1. Історичні засади державного (конституційного) права
зарубіжних країн. Основні риси сучасного державного (кон­
ституційного) права: дефініція, предмет регулювання,
суб'єкти. Система державного права: принципи, норми, інсти­
тути.

1.2. Наука державного (конституційного) права за­
рубіжних країн, її розвиток та сучасний стан. Взаємозв'язок
науки державного права зарубіжних країн з іншими науками.
Методи дослідження конституційно-правових явищ. Сучасні
наукові досягнення у сфері конституційного (державного)
права зарубіжних країн.

1.3. Місце державного права зарубіжних країн у системі
юридичних дисциплін. Співвідношення понять "державне
право" та "конституційне право". Предмет, система та метод
навчальної дисципліни "Державне право зарубіжних країн".

ТЕМА №2. Джерела державного (конституційного) права

зарубіжних країн

2.1. Поняття джерел державного права. Класифікація дже­рел державного права зарубіжних країн: формалізовані і не-формалізовані джерела, їх юридичні властивості та особли­вості використання в зарубіжних країнах.

8

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.2. Конституція як головне джерело державного (консти-.ного) права. Визначення конституції. Основні риси кон-тггуцій зарубіжних країн, їх класифікація, форма і структу­ра. Прийняття та внесення змін до конституцій зарубіжних країн.

ТЕМА №3. Конституційні засади суспільного ладу за­рубіжних країн

3.1. Поняття суспільного ладу. Суспільний лад і державне
право. Способи конституційного регулювання основ
суспільного ладу.

3.2. Закріплення в конституціях загальних засад еко­
номічної організації суспільства. Конституційно-правове ре­
гулювання соціальної системи. Духовно-культурні відносини,
їх регулювання конституціями зарубіжних країн. Політична

система та її конституційно-правове регулювання.

* * *

У результаті вивчення тем ^ 1-го модуля "Поняття дер­жавного права зарубіжних країн" студенти, курсанти, слу­хачі повинні:

а) знати:

  • предмет, метод і систему державного права за­
    рубіжних країн;

  • джерела державного права зарубіжних країн та особ­
    ливості їх використання в різних правових системах;

  • конституції зарубіжних країн, їх сутність та тенденції
    розвитку на сучасному етапі;

  • конституційно-правові засади суспільного ладу за­
    рубіжних країн.

б) вміти:

класифікувати джерела державного права зарубіжних

країн;

  • класифікувати конституції зарубіжних країн;

  • аналізувати шляхи та способи прийняття конституцій
    у зарубіжних країнах, оцінювати їх.

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ТЕМА 1. ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА, НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Державне право як галузь права. 2. Державне
(конституційне) право зарубіжних країн як наука.
3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як
навчальна дисципліна

§1. Державне право як галузь права

1.1. Історичні засади конституційного права зарубіжних країн та основні етапи його розвитку

В історії конституційного права можна виділити кілька етапів. ^ Перший етап - друга половина XVII cm. - кінець XVIII cm. - це час, коли у провідних зарубіжних країнах сфор­мувалися засади конституційного права як самостійної й авто­номної галузі національного права. її соціальним призначен­ням став захист прав та законних інтересів людини від можли­вих неправомірних дій з боку держави, її органів та посадових осіб. Для цього необхідне було правове обмеження публічної влади суворими рамками права і тим більше - ліквідація умов, за яких можливі зловживання і свавілля з її боку.

В умовах панування абсолютизму можливість формуван­ня особливої системи правових норм, котрі б могли обмежити цю владу, була майже виключена. Тільки повалення абсолю­тизму й ліквідація відповідних режимів створили реальні умо­ви формування особливої системи правових норм, які були покликані утвердити як вищі цінності - свободу індивіда, пра­ва і свободи людини та підкорити таким цінностям порядок формування, організацію та здійснення державної влади.

10

Становлення конституційного права як галузі національ­ного права — тривалий і далеко не завжди прямолінійний про­цес. Об'єднання окремих норм та інститутів у систему залежа­ло від ступеня практичної реалізації головних принципів по­будови держави нової епохи (і конституційного права) - пар­ламентаризму та конституціоналізму. Початок їх втілення в державне життя пов'язаний насамперед з історією Англії.

Як відомо, історія англійського парламенту бере свій по­чаток ще від XIII ст., але парламентаризм як система взаємодії держави й суспільства, для якої характерним є виз­нання провідної ролі парламенту у здійсненні державою своїх функцій, став об'єктивною необхідністю, коли буржуазія стала самостійною силою та прагнула до самовираження. Це стало­ся в роки англійської революції середини XVII ст. і особливо після неї, коли у правових актах ("Білль про права" 1689 р. та ін.) було визначено провідне місце парламенту в системі ор­ганів влади: за ним закріплювалися законодавчі повноважен­ня; міністри стали відповідальними перед парламентом (пер­ший випадок колективної відставки кабінету мав місце у 1782 р. через поразку Британії у війні з американськими ко­лоніями), кабінет став формуватися на партійних засадах (уперше це сталося в 1727 р. - С.Б). Яскравим свідченням ут­вердження парламентаризму в Англії став перехід її форми правління від так званої дуалістичної монархії до парла­ментської.

Поява конституціоналізму - політико-правового стану, при якому управління державними справами здійснюється у визначених конституціями межах, - теж пов'язана з Англією ("історична конституція" Англії - "Велика хартія вільностей" 1215 p., "Петиція про право" 1628 p., інші парламентські акти вже певним чином визначали межі здійснення державної вла­ди), але затвердження його як одного з основних принципів конституційного права (певним чином через невдалий досвід створення Англією своєї писаної конституції - Знаряддя уп-

11

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

равління 1653 р.) пов'язане з досвідом Франції й особливо Сполучених Штатів Америки.

До числа фундаментальних документів цих країн, які сприяли формуванню конституційно-правових основ і стали віхою в процесі утвердження конституціоналізму та станов­ленні конституційного права, відносяться американська Дек­ларація незалежності 1776 р. та французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року.

В американській Декларації на рівні нормативного право­вого акту було підтверджено те, що тільки народ є джерелом влади, а сама держава та уряд мають право на існування тільки в тому разі, якщо вони служать людині та захищають її інтере­си. У французькій Декларації міститься спеціальна стаття, де зазначається, що народ, який не знає гарантій основних прав та свобод і принципу поділу влади, не має конституції. Мова тут іде про те, що справжній конституційний лад, який закріплюється в нормах конституційного права, має ґрунтува­тися на певних принципах, до числа яких віднесені насампе­ред основні права та свободи людини і принцип поділу влади, який повинен перешкодити узурпації влади і зловживання нею.

Обидва названі документи ґрунтуються на положеннях вчення про природні й невідчужувані права людини, тобто про права і свободи, що невід'ємно належать людській особистості від народження. При цьому не має суттєвого значення розход­ження у формулюваннях американського і французького до­кументів, які говорять про права і свободи, даровані Творцем, чи проголошують, що всі люди народжуються вільними й рівними у правах. Нормативно-правове закріплення природ­них прав людини мало важливе значення для утвердження конституційного права як самостійної галузі права: в резуль­таті були досить чітко з'ясовані призначення й сам предмет конституційного права, основною метою якого ставали забез­печення гарантії здійснення природних і невідчужуваних прав

12

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖ^ НИХ КРАЇН

та свобод людини в її відносинах (і протистоянні) з публічною владою.

Однак, якими б важливими не були документи епохи фор­мування національного конституційного права в зарубіжних країнах, не можна не відзначити, що в цілому це був складний, динамічний і суперечливий процес. На розвиток і формування інститутів конституційного права впливало дуже багато фак­торів: історичні, національні й культурні особливості тієї чи іншої країни, демографічні та природні умови, і, нарешті (що особливо важливо), протистояння різних соціальних класів і груп, котрі боролися за державну владу, за закріплення своїх інтересів у нормах права. Та все ж можна стверджувати, що ос­новним напрямком у розвитку конституційного права було динамічне розширення сфери його дії та кола суб'єктів, які ко­ристувалися захистом за допомогою конституційно-правових норм.

Другий етап - XIX - поч. XX cm. - характеризується ліквідацією феодальних пережитків у регулюванні державно-правових відносин, утвердженням конституціоналізму в значній частині країн західної цивілізації й набуттям інститу­тами конституційного права сучасного змісту.

Характерною рисою цього періоду розвитку консти­туційного права є певна однобічність у розвиткові його інсти­тутів. Це, зокрема, знайшло своє відображення в тому, що в ос­новних законах держави (та й у законодавстві в цілому), в пер­шу чергу закріплюються інститути, безпосередньо пов'язані зі здійсненням публічної влади. Тобто на цьому етапі продов­жує, як і раніше, домінувати тенденція політизації консти­туційного права. Конституції декларували громадянські (осо­бисті) та політичні (публічні) права і свободи людини та гро­мадянина (у Франції в 1848 р. вперше запроваджується таємне голосування. - СБ.), а з соціально-економічних - зви­чайно тільки право власності. Природно, що в конституційно­му порядку встановлювався устрій державної влади, її поділ

13

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


на законодавчу, виконавчу й судову, визначалися взаємини між цими гілками влади. У федеративних державах консти­туції регулювали відносини між федерацією в цілому та ЇЇ суб'єктами, визначали статус цих суб'єктів. Є, щоправда, деякі винятки з цього правила (наприклад, перша французька Кон­ституція, прийнята в 1791 p., визначала окремі завдання дер­жавної соціальної політики), однак протягом XIX ст. такі ви­нятки суттєвого поширення не набули.

Поряд із політтшзацією вже в XIX ст. проявляється інша тенденція - демократизація конституційного права. Найбільш яскраве своє вираження вона отримала в поступо­вому переході від цензового до загального й рівного виборчо­го права, закріпленні статусу громадянина. Це було результа­том політичної, і насамперед класової боротьби, в ході якої правлячі сили усвідомлювали необхідність демократичних ре­форм, котрі дозволили в багатьох випадках уникнути грома­дянських воєн.

На цьому відтинку часу по суті завершилася дискусія про назву галузі права між захисниками державного права як вия­ву необмеженої, бюрократичної, монархічної влади держави з одного боку, і прихильниками конституційного права як демо­кратичного обмеження державного свавілля конституцією - з іншого.

Представники німецької юридичної школи, котрі абсолю­тизували роль держави й зосереджували увагу на ідеї її прима­ту щодо права, зупинилися на "державному праві", а британці, американці та французи, які вихідними для цієї галузі вважа­ли ідеї природного права та конституціоналізму, демократії й законності, - на "конституційному праві". Крім цих принци­пових позицій, вибір назв-термінів обумовлений також певни­ми традиціями слововживання. Наприклад, для романо- та ан­гломовних країн характерним стало вживання терміну "кон­ституційне право", а для германських - "державне право". То­му майже в усіх країнах англо-американської та романської

14

правових сімей використовували термін "конституційне пра­во", а в германській (у XX ст. і колишніх соціалістичних країнах) усталився термін "державне право".

Якщо подивитися на становлення й еволюцію консти­туційного права, можна відразу ж помітити, що первинне коло повноправних суб'єктів конституційно-правових відносин, та й сфера застосування норм конституційного права у XIX ст. були значною мірою обмежені. Тільки в наступному столітті в цьому напрямку був зроблений значний крок уперед.

Третій етап - початок XX ст. - до сьогодні. У цей час кон­ституційне право остаточно набуває сучасного вигляду, вдос­коналюється, стає головною галуззю національного права пе­реважної більшості країн світу.

Посилення соціально-класових конфліктів у XX ст. при­вело до того, що конституції стали в тій чи іншій формі регу­лювати основи всього суспільного ладу, включаючи його політичну, економічну, соціальну й духовно-культурну підси­стеми, зобов'язуючи державу проводити в цих сферах політи­ку, що сприяє створенню та зміцненню суспільно прийнятно­го балансу соціальних інтересів. Перелік конституційних прав і свобод поповнюється соціально-економічними та соціально-культурними правами і свободами (те ж стосується і обов'язків), суб'єктами яких переважно стають "працюючі", а точніше кажучи, працівники найманої праці. З'являються та­кож конституційні права та свободи підприємців, робото­давців. Таким чином, у конституційному праві цього часу про­являється тенденція його соціалізації.

Першою конституцією, в якій стала досить помітною тен­денція соціалізації, була Політична конституція Мексикансь­ких Сполучених Штатів від 5 лютого 1917 р. Вона була резуль­татом перемоги в цій країні демократичної революції, вміщує спеціальний розділ про працю та соціальне забезпечення, до­кладно регулює відносини між працею і капіталом та ряд га­рантій для осіб, що належать до тієї й іншої сторони.

15

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

Зміцненню у світовій конституційній практиці розгляну­тої тенденції чимало сприяли "соціалістичні" конституції, на­самперед радянські. Саме вони, починаючи зі сталінської Кон­ституції СРСР 1936 року, в переліку конституційних прав і свобод головний акцент робили на соціально-економічних правах, хоча основне з них - право на працю як право на одер­жання гарантованої роботи з оплатою праці по його кількості і якості - юридичного механізму реалізації мати просто не мо­же.

Проте законодавець у демократичних країнах уже не міг, як колись, ігнорувати соціально-класові відмінності. Саме існування "соціалістичних" та "націонал-соціалістичних" то­талітарних режимів, що виникли на основі обґрунтованого соціального протесту трудящих, показало світові ту грізну не­безпеку, яка можлива через обмеження демократичної держа­ви роллю "нічного охоронця", сподівання на стихійне ринкове саморегулювання суспільних відносин, включаючи міжкла-сові відносини. Потрібні були конституційні засоби перероз­поділу суспільного багатства з метою недопущення небезпеч­ного майнового розшарування, соціальної несправедливості, породжуваної стихійною дією ринку .

Конституції, прийняті після другої світової війни у країнах, що вступили чи повернулися на шлях демократично­го розвитку, приділяють значну увагу регулюванню соціаль­них відносин у широкому та вузькому розуміннях. Напри­клад, частина І Конституції Італійської Республіки (І947 р.) містить глави, присвячені відповідно цивільним (особисті і майнові права, свободи та гарантії), етико-соціальним, еко­номічним (права, свободи та гарантії трудящих, відносини власності), політичним (політичні права, свободи й гарантії) відносинам.

У зв'язку з розглянутою тенденцією слід відзначити також інстпитуціоналізацію (закріплення правового статусу)

16

ітичних партій, а в ряді випадків - інших громадських об'єднань. У минулому столітті існування політичних партій у конституціях ніякого відображення зазвичай не знаходило. Тепер же визначення їх політичної ролі стає невід'ємною час­тиною будь-якої демократичної конституції, з'являються спеціальні закони, що регулюють їх статус. Встановлюються конституційні гарантії діяльності профспілок, кооперативів, організацій підприємців, інших інститутів громадянського

суспільства

Продовжує діяти така тенденція розвитку конституційно­го права, як його демократизація. Поряд з розширенням пе­реліку конституційно проголошуваних прав і свобод людини та громадянина, вдосконаленням їх гарантій виникають і роз­виваються нові демократичні інститути. Як приклад можна назвати адміністративну та конституційну юстицію, омбуд-сменів (парламентських уповноважених з прав людини - СБ.), заміну адміністративної опіки над місцевим самоврядуванням адміністративним наглядом тощо.

В останні десятиріччя XX ст. простежується тенденція інтернаціоналізації конституційного права, котра виявляється насамперед у зближенні національного конституційного права кожної демократичної країни з міжнародним публічним пра­вом, унаслідок чого між ними часом стирається чітка межа.

Існування відзначених тенденцій не означає, що консти­туційно-правовий розвиток кожної країни здійснюється в " точній відповідності до них: в окремих країнах бувають перерви в їх дії і навіть рух назад. Так, навряд чи можна стверджувати, що чинна конституція Французької Республіки 1958 р. є більш демократичною, ніж попередня, прийнята в 1946 році. Однак огляд саме генеральної лінії розвитку конституційного права зарубіжних країн дозволяє зробити висновок про незво­ротність зазначених тенденцій, котрі обумовлені соціальним прогресом.

1-ПН 17

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

І.2. Основні риси сучасного державного (конституційного) права в зарубіжних країнах

1.2.1. Дефініція державного права

У літературі існують різні дефініції поняття "державного права", які за змістом дуже близькі. Найбільш оптимальним з них, на нашу думку є дефініція цього поняття, котру пропонує В.М.Шаповал1.

^ Державне (конституційне) право - це сукупність юри­дичних норм, які закріплюють основи суспільного устрою; поря­док формування, організацію і компетенцію найважливіших ла­нок державного механізму; політико-територіальну ор­ганізацію держави, а також визначають основи взаємовідносин між державою і особою.

Це найбільш загальне визначення, тому спробуємо його "розгорнути" через призму предмета регулювання, суб'єктів, систему державного права.

1.2.2. Предмет правового регулювання державного права

Як відомо з курсу теорії держави і права, галузі права вио­кремлюються за специфічним колом суспільних відносин, які ними регулюються.

Державне (конституційне) право регулює суспільні відно­сини, які за своїм характером є політичними. Але не всі. Пред­метом державного (конституційного) права можна вважати безпосередньо ті відносини, які виникають у сфері державно­го володарювання. їх можна назвати державно-політичними відносинами володарювання, а звідси і державне (консти­туційне) право можна визначити як сукупність юридичних

1 Див.: Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч-НИК.-К.Д997.-С.7.

18

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

норм, що регулюють и державно-політичні відносини волода­рювання.

Державно-правові відносини поділяються на 3 групи:

  1. відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і
    політичною організацією суспільства;

  2. відносини, які виникають у процесі становлення і
    функціонування публічних, державних інститутів і відобража­
    ють територіальну організацію держави (організація і
    діяльність державного механізму, політико-територіальний і
    адміністративно-територіальний устрій держави);

  3. відносини, які характеризують основи взаємозв'язків

держави і особи.

Ці відносини ще називають конституційно-правовими або ж державно-правовими. їх учасниками можуть бути тільки певні суб'єкти.

1.2.3. Суб'єкти державного (конституційного) права

Суб'єкт державного (конституційного) права - це по­тенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами дер­жавного (конституційного) права.

Суб'єктами державного (конституційного) права є:

а) держава загалом і зокрема через:

державні органи;

органи влади суб'єктів федерації, адміністративно-те­риторіальних одиниць тощо.

б) фізичні особи:

депутати представницьких органів влади; громадяни чи їх спільноти (територіальні, соціальні)

тощо;

іноземні громадяни, особи без громадянства, біпатри­ди.

в) політичні партії;

г) в деяких державах - громадські об'єднання.

19

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

1.2.4. Система державного (конституційного) права

Державне (конституційне) право є складною системою, яка включає в себе взаємодіючі частини та елементи. Основні з них:

а) загальні принципи державного (конституційного) права;

б) інститути;

в) норми.

Загальні принципи складають каркас системи державного (конституційного) права і надають їй єдиної спрямованості. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а че­рез конкретні конституційно-правові норми і таким чином втілюються в правозастосовчій діяльності.

У державному (конституційному) праві можна виділити загальні принципи, які декларуються конституціями, напри­клад, народний суверенітет (ст. З Конституції Франції 1958 p.); народне представництво (преамбула Конституції Японії 1946 p.); розподіл влади (ст.20. Основного Закону ФРН); рівноправність (ст. З Конституції Італії 1947 р.)

Ці принципи не формулюють прав і обов'язків, але є виз­начальними для багатьох конституційно-правових норм.

Крім загальних принципів є ще такі принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосо­вуються в державній діяльності. Це, наприклад, принцип неза­лежності депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції 1958 p.); судового захисту конституційних прав (ст. 53 Кон­ституції Іспанії 1978 р.) та ін.

Інститут державного (конституційного) права (дер­жавно-правовий інститут) - це відносно самостійна група норм державного (конституційного) права, які регулюють од­норідні і взаємопов'язані між собою суспільні відносини.

Державно(конституційно)-правові інститути розподіля­ються на:

  1. Загальні;

  2. Основні, які входять до складу загальних;

20

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗА^ РУБІЖНИХ КРАЇН

3. Початкові, котрі, як правило, містять в собі кілька пра­вових норм. Наприклад: Загальний інститут - інститут організації і діяльності

державного механізму. Основні інститути:

  • інститути кожного з вищих органів влади;

  • інститути місцевого управління і самоврядування тощо.
    Загальний інститут - інститут територіальної організації

держави.

Основні інститути:

  • політико-територіальний устрій;

  • адміністративно-територіальний устрій;

  • державна територія.

Загальний інститут - інститут конституційного статусу

особи.

Основні інститути:

  • інститут громадянства;

  • основних прав і свобод.

Державно (конституційно)-правові норми - загально­обов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання і охорони конституційно-пра­вових відносин.

Державне (конституційне) право містить велику кількість норм. їх можна класифікувати за наступними критеріями:

За функціональною спрямованістю:

  • регулятивні;

  • матеріальні.

Зовнішня форма більшості конституційно-правових норм виражається в статтях конституцій або ж в інших джерелах державного (конституційного) права.

Таке загальне уявлення про державне (конституційне) право як галузь права. Однак слід акцентувати увагу на те, що такої єдиної галузі права як "державне право зарубіжних країн" не існує, бо саме поняття "зарубіжні країни" є умовним.

21

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


Воно може застосуватись тільки відносно науки і навчальної дисципліни, які представляють собою "результати" вивчення (дослідження) провідної галузі права зарубіжних країн.

§2.Державне (конституційне) право зарубіжних країн як наука

Конституційно-правова наука порівняно молода. Вона відокремилась від філософії, соціології та інших суспільних наук лише в першій половині XIX ст., тобто значно пізніше та­ких юридичних наук, як цивільне, кримінальне, процесуальне право. Державне (конституційне) право як цілісна наука оста­точно сформувалося у другій половині XIX ст.

Вважається, що сучасна наука конституційного (держав­ного) права єдина, а предмет її дослідження - двоєдиний.

По-перше, предметом дослідження даної науки виступає відповідна галузь національного права, наприклад, "Консти­туційне право України", "Держа'вне право Англії" тощо.

По-друге, предметом її дослідження виступають галузі державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Загалом твердження про двоєдиний характер науки кон­ституційного (державного) права є вірним, але з урахуванням тенденцій її розвитку останнім часом можна умовно говорити про наявність двох самостійних, але тісно пов'язаних між со­бою юридичних наук.

Якщо говорити про науку державного (конституційного) права в цілому, то вона вивчає :

  • конкретний зміст галузі конституційного права, її ок­
    ремих інститутів і норм, на основі чого визначаються
    закономірності розвитку самої галузі;

  • практику реалізації конституційно-правових норм з
    метою вироблення науково обґрунтованих рекомен­
    дацій законодавчим суб'єктам і суб'єктам застосуван­
    ня права з удосконалення відповідних правових поло­
    жень, а окремим особам - з їх використання;

22

теорії і погляди, що розробляються дослідниками дер­
жавного (конституційного) права, умови, які вплива­
ють на їх еволюцію.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн вивчає конституційно-правовий досвід різних країн з метою:

а) виявлення загальних тенденцій і закономірностей роз­
витку державного (конституційного) права в сучасному світі;

б) використання ефективних конституційно-правових

рішень;

в) уникнення помилок допущених у державно-правовому

розвитку.

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншими науками:

  • соціально-політичними (наприклад, з політологією,
    предметом дослідження якої є всі без виключення елементи
    політичної системи, в той час як у державному (консти­
    туційному) праві лише одна держава);

  • юридичними науками теоретико-історичного профілю
    (теорія держави і права, що формулює найбільш загальні по­
    ложення, на яких засновуються конституційно-правові
    дослідження та історія держави і права, особливо зарубіжних
    країн, яка пропонує конкретно-історичну інформацію і уза­
    гальнення в цій сфері).

  • юридичними науками галузевого профілю (консти­
    туційне право України; міжнародне публічне право та ін.).

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн, як і кожна юридична наука, має свої методи досліджен­ня, іншими словами свій методологічний інструментарій.

По-перше, в конституційному правознавстві, як і в інших юридичних науках застосовуються такі загальні методи як:

історичний метод, що передбачає виявлення історич­
них обставин, які обумовили конституційно-правові
явища, що вивчаються;

23

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

^ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


  • системний метод, який допомагає визначити місце і
    роль кожного конституційно-правового інституту в
    системі права;

  • структурно-функціональний метод, який допомагає
    визначити наскільки теорія тієї або іншої консти­
    туційної системи відповідає практиці.

  • метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну
    ефективність прийнятих конституційно-правових
    рішень;

• інші методи, наприклад, статистичного аналізу.
По-друге, наука державного (конституційного) права за­
рубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

  1. формально-догматичний, необхідний для з'ясування
    змісту нормативного матеріалу, що досліджується

  2. порівняльно-правовий (компаративний), який за умв
    необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох
    країн набуває особливого значення. Використання даного ме­
    тоду створює додаткові можливості як для глибокого і
    всебічного дослідження галузей конституційного права окре­
    мих країн, так і для визначення загальних закономірностей
    розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму
    загалом.

Матеріал науки державного (конституційного) права за­рубіжних країн у концентрованому вигляді знаходить свій ви­раз в навчальній дисципліні із такою ж назвою.

§3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Державне (конституційне) право зарубіжних країн як на­вчальна дисципліна досить молода. Вона з'явилася на початку 90-х років XX ст. у зв'язку з тим, що існуючі на той час на­вчальні дисципліни "Державне право буржуазних країн" і "Державне право соціалістичних країн" під впливом соціаль-

24

но-політичних подій кінця 80-х - поч. 90-х pp., втратили свій предмет. На базі цих дисциплін формується новий навчаль­ний курс, який викладається як обов'язковий у всіх вищих на­вчальних закладах (або ж на факультетах) юридичного профілю III-IV рівня акредитації.

^ 3.1. Предмет державного права зарубіжних країн

Предметом вивчення навчального курсу "Державне право зарубіжних країн" є основна галузь права зарубіжних країн -державне (конституційне) право. Оскільки чисельність сучасних зарубіжних країн наближається до 200, то розгляну­ти в межах такого обсягу навчального часу конституційно-правові аспекти відносно всіх країн земної кулі неможливо, та й не має такої потреби. Ми зупинимося лише на основах дер­жавного (конституційного) права деяких зарубіжних країн.

По-перше, найбільший інтерес об'єктивно викликає досвід конституційно-правового будівництва розвинутих за­рубіжних країн (Великобританія, США, ФРН, Італія, Японія, Франція та ін.).

По-друге, важливим в цій сфері є досвід "постсоціалістич-них" країн, котрі, як і Україна, здійснюють пошук найбільш оптимальних шляхів державно-правового розвитку (Росія, Білорусь, Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Молдова

та ін.).

По-третє, розгляду підлягають основи державного права -деяких країн, що характеризуються своїми специфічними кон­ституційно-правовими рисами (Близький Схід, Латинська Америка, Африка).

^ 3.2. Система навчальної дисципліни

Навчальні програми класичних юридичних навчальних закладів або ж факультетів передбачають розподіл навчально­го матеріалу на дві частини: Загальну і Особливу. Однак, скла-

^ 25

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

сти робочу програму цього курсу за таким принципом нам не дозволив, по-перше, обмежений обсяг аудиторних годин, відведений для вивчення такої дисципліни (50-80 аудиторних годин). По-друге, подача навчального матеріалу в порівняль­ному плані нам здається більш ефективною для відпрацюван­ня студентами (курсантами) навичок порівняльного аналізу.

Тому робоча програма курсу складена так, що загальні, концептуальні конституційно-правові положення супровод­жуються конкретизацією тих або інших аспектів державного права окремих зарубіжних країн. У цьому полягає перша особ­ливість структури цього навчального курсу.

^ Друга особливість полягає в тому, що теми за певними схо­жими ознаками згруповані у модулі. З цього витікає те, що форми всіх видів навчального контролю здійснюватимуться на основі модульно-рейтингової системи оцінки знань.

Як і наука, навчальна дисципліна "Державне право за­рубіжних країн" тісно пов'язана з іншими навчальними дис­циплінами:

  • Конституційним правом України і її спецкурсами
    (Державне будівництво і самоврядування в Україні; Права і
    свободи людини та громадянина)

  • Теорією держави і права (Актуальними проблемами
    теорії держави і права України);

  • Історією держави і права зарубіжних країн;

  • Міжнародним правом;

  • Політологією;

  • Тактикою професійної діяльності міліції;

• Іноземними мовами.

Навчальний матеріал посібника викладається на основі наведених вище методів, серед яких центральне місце займає порівняльно-правовий.

І, нарешті, в чому полягає необхідність (значення) вивчен­ня даної навчальної дисципліни, яке її місце в цілісній системі вищої юридичної освіти?

26

ДЕРЖАВНЕ ПРАВ^ О ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

По-перше, вивчення курсу "Державне право зарубіжних країн" сприяє розширенню політичного кругозору майбутньо­го юриста. Це одна з цеглин у фундаменті його юридичної освіти, професійної кваліфікації.

По-друге, вивчення курсу має велике пізнавальне значен­ня, бо ознайомлення з національними особливостями держав­ного права зарубіжних країн дозволяє визначити місце і роль України на конституційно-правовій карті світу.

По-третє, вивчення конституційної теорії і практики має і практичний результат і сприяє вирішенню питань державно­го будівництва в нашій країні.

^ 0 II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання і. Використовуючи взаємозв'язки між навчаль­ними дисциплінами, зокрема між державним правом за­рубіжних країн та історією держави та права зарубіжних країн, підготувати історичну довідку про становлення державного права як галузі права у зарубіжних країнах.

Завдання 2. Ознайомитись із статтею О.Єгорова "Порівняльне правознавство" // Право України.-1992.-№3, скласти тези основних її положень.

Завдання 3. У спеціальному зошиті розпочати роботу над складанням словника основних понять та термінів з державно­го права зарубіжних країн, наприклад:

  • Державне право - це ...

  • Державне право зарубіжних країн - це ...

  • Компаративізм - це ...

  • Державно-правовий інститут - це ...

  • Конституційно-правові норми - це...

^ Ш III. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник для вузів.-К.,1997.

27

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

  1. Борис В.Д., Лубсъкий B.I. Мусульманське право: Курс
    лекцій.-К., 1997.

  2. Богданова НА. К новой концепции преподавания кон­
    ституционного права // Государство и право.-1994.-№ 7.

  3. Богданова НА. О значении конституционного права
    для юридического образования и практической деятельности
    юриста (вступительная лекция) // Вестник Московского
    Университета, сер. 11. Право.-1995.- № 1.

  4. Богданова НА. Конституционное право (общая часть):
    Учебное пособие: В 2-х частях.-М.,1996.

6. Давид Р. Основные правовые системи современнос-
ТИ.-М.Д988.

  1. Джиффорд Д.Дж., Джиффорд К.Х. Правовая система
    Австралии.- М.,1988.

  2. Гессен В.М. Очерки науки конституционного права //
    Конституционное право: Учебное пособие.-Ч.П. Хрестома-
    тия.-М.Д994.

  3. Єгоров О. Порівняльне правознавсгво // Право Ук­
    раїни,- і 992.-№3.

  4. Тихомиров ЮА. Развитие теории конституционного
    права// Государство pi право.-1998.-№7.

28




залишити коментар
Сторінка1/25
Дата конвертації11.10.2011
Розмір8,2 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
хорошо
  1
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх