Про вивчення історії у 2008/2009 навчальному році icon

Про вивчення історії у 2008/2009 навчальному році


Схожі
Про вивчення іноземних мов у 2008-2009 навчальному році...
Методичні рекомендації щодо вивчення географії в загальноосвітніх навчальних закладах у...
Викладання історії України та всесвітньої історії в знз в 2009 2010 навчальному році...
Інструктивно – методичний лист про вивчення інформатики у 2008-2009 навчальному році...
Інструктивн o – методичний лист про вивчення інформатики у 2008-2009 навчальному році...
Методичні рекомендації щодо вивчення історії у 2006/2007 навчальному році...
Проект Інструктивно – методичний лист про вивчення інформатики у 2008-2009 навчальному році...
Про функціонування освітньої галузі Білозерського району в 2008/09 навчальному році та...
Про вивчення зарубіжної літератури у 2008-2009 навчальному році...
Методичні рекомендації щодо вивчення інформатики у 2009/10 навчальному році...
Інформація про проведення Всеукраїнської учнівської олімпіади з інформатики у 200 9 /20 1 0...
Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у основній та старшій школі...



Загрузка...
скачать
Про вивчення історії у 2008/2009 навчальному році

Кількість годин на вивчення історії у 2008—2009 навчальному році залишилась такою ж, як і минулого року. Вивчення всесвітньої історії та історії України доцільно синхронізувати. Проте вчитель може організу­вати вивчення учнями програмово­го матеріалу зазначених двох курсів ї історії як послідовно, так і паралельно; планувати повторювально-узагальнювальні уроки після ви­вчення кожної теми, навіть якщо такі уроки не передбачені програмою.

У 2008—2009 навчальному році учні 5—8 класів навчатимуться за програ­мою 12-річної школи «Історія Украї­ни. Всесвітня історія. 5—12 класи» (Київ, «Перун», 2005 p.), а учні 9— 11 класів — за програмою «Історія України. Всесвітня історія. 5—11 кла­си (Київ, «Шкільний світ», 2001 p.).

Для класів суспільно-гуманітарного профілю чинними є програми з історії України (журнал «Історія в шко­лах України», 2003, № 4), всесвітньої історії (журнал «Історія в школах України», 2002, № 2), а також видані окремою брошурою у видавництві «Педагогічна преса», 2004 р.

Для класів Інших профілів чинними є програми, опубліковані в пресі та видрукувані окремими брошурами у 2001 р. (Київ, «Шкільний світ») та у 2004 р. («Педагогічна преса»).

Програми позбавлені жорсткого по­урочного поділу. Відповідні шриф­тові позначення не є обов'язковою схемою поділу на уроки, а стосуються лише змісту. Вчитель на власний розсуд може обирати їх за темами уроків. Вчитель також має право довільно визначати кількість годин на вивчення тем, але без вилучення одних на користь інших. Обласні, районні та міські методичні кабіне­ти не вповноважені регламентувати розподіл учителем навчальних годин у межах тем.

Звертаємо увагу на те, що Міністерством освіти і науки України удосконалені критерії оцінювання навчальних досягнень учнш (наказ МОН від 5.05.2008 р. № 371), котрі видрукувані в Інформаційному збір­нику МОН України №№ 13-15.

Згідно з Інструкцією щодо ведення ділової документації у загальноосвіт­ніх навчальних закладах І—III сту­пенів (наказ Міносвіти і науки № 240 від 23.06.2000 р.) календарне планування навчального матеріалу здійснюється учителем безпосередньо у навчальних програмах. Можна користуватись також окремими брошурами, зробленими на основі програм з історії. На основі календарних вчителі розробляють поурочні плани, структура і форма яких визначається ними самостійно. Поурочними планами для вчи­телів можуть слугувати також мето­дичні посібники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України. Зошити з історії переглядаються учителем один раз на семестр, і бал за ведення зошита може (за бажан­ням вчителя) виставлятись у жур­нал.

Продовжується перехід старшої школи на профільне навчання. При цьому зберігається кількість годин на вивчення історії залежно від напряму. Важливим є посилення уваги до питань організації допрофільної підготовки учнів. Основними завданнями допрофіль-ного навчання є формування у шко­лярів умінь об'єктивно оцінити власні можливості вивчати соціаль­но-гуманітарні предмети на про­фільному рівні, свідомо здійснити вибір цього профілю відповідно до їхніх індивідуальних особливостей, схильностей та інтереси? Водночас важливо розвинути в учнів відпові­дальність за зроблений вибір і го­товність докладати зусиль для здо­буття якісної освіти.

Такі завдання варто реалізовувати кількома етапами.

5—7 класи — пропедевтичний етап допрофільної підготовки, який передбачає виявлення й задоволення освітніх потреб і запитії? учнів. У цих класах допрофільна підготовка зазвичай здійснюється у позакласній роботі: шляхом участі в історичних або краєзнавчих гуртках, секціях,) клубах, проведення історичних предметних тижнів, турнірів, вікто­рин, конкурсів учнівських творів, малюнків, макетів на історичну те­му, навчальних екскурсій тощо.

8—9 класи — основний етап, що по­требує моделювання видів і способів освітньої діяльності, яких вимагає суспільно-гуманітарний напрям. На цьому етапі до названих вище форм і методів обов'язково мають додава­тись курси за вибором, що викону­ють завдання інформаційної (певне поглиблення знань та інформації щодо професій, які можна обрати як результат навчання за профілем), процесуальної (спеціальна увага до формування більш складних пред­метних умінь і навичок), психоло­гічної (співвіднесення своїх можли­востей і вимог профілю, готовність до вибору) підготовки учнів до пе­реходу до профільної школи.

Бажаним є систематичне залучення учнів до проектної діяльності, участі у виставках творчих робіт, олімпіа­дах, інтелектуальних іграх і змаган­нях, роботі МАН та ін.

Важливу роль у допрофільній підготовці учнів відіграють курси за ви­бором «Історія рідного краю», що вивчаються у багатьох навчальних закладах країни.

Учням можуть бути запропоновані невеликі курси за вибором, реко­мендовані міністерством. Це мо­жуть бути предметно-орієнтовані курси, наприклад історичні; між-предметні, які інтегрують предмети профілю, наприклад історію і пра­во, історію і філософію тощо; курси практичного спрямування, що до­помагають учням у повсякденному житті. Під час розробки та організа­ції занять за такими курсами слід зважати на те, що їхня кількість має бути достатньою, щоб учень мав певний вибір. Оптимальна три­валість курсу — 1 година на тиждень протягом семестру, щоб учень міг обрати новий курс щонайменше двічі на рік. До змісту варто включа­ти не тільки розширену предметну інформацію, а й матеріал щодо спо­собів діяльності, цікавий та оригі­нальний матеріал для розвитку пізнавального інтересу, ситуативні цікаві завдання для розвитку умінь і ставлень учнів.

При з'ясуванні тематики курсів за вибором слід враховувати інтереси та вмотивованість учнів, специфіку й потреби регіону, бажання батьків, підготовленість вчителів, навчаль­но-методичне забезпечення, тради­ції навчального закладу, організа­ційну та методичну підтримку мето­дичних центрів (кабінетів) відділів (управлінь) освіти та інститутів післядипломної освіти вчителів.

Наприкінці 9-го класу має бути за­безпечений завершальний етап допрофільної підготовки, на якому навчальний заклад має створити умови для здійснення учнями вибо­ру профілю навчання та індивіду­альної навчальної траєкторії. Мо­жуть бути рекомендовані психоло­гічне тестування, профорієнтаційні заходи (наприклад, «ярмарки про­фесій», «дні відкритих дверей» та ін.), інформування батьків щодо профілів, консультування учнів працівниками служб зайнятості, рекрутингових фірм.

Разом із вищепереліченими завдан­нями допрофільна підготовка в га­лузі «Суспільствознавство» виконує ще й специфічні, вкрай важливі, ос­вітньо-виховні функції. Одночасно з поглибленням знань про історич­не минуле людства вона має зосереджувати увагу на соціально-ко­мунікативній та громадянознавчій складових допрофільної підготовки, що забезпечують формування цін­нісних орієнтацій і поведінки учнів поряд із соціогуманітарними знан­нями та уміннями, необхідними для подальшого профільного навчання. Серед таких цінностей, які мають опанувати підлітки: співпраця, спів­робітництво, комунікації, повага до інших, толерантна поведінка, права та обов'язки, плюралізм, залаго­дження конфліктів, робота в громаді та ін. Для вирішення цього завдання ефективними є існуючі сьогодні ви­щеназвані курси за вибором громадянознавчого змісту. В умовах модернізації системи осві­ти у країні, мета якої — гуманізація та демократизація освітнього про­стору, переорієнтація навчання на особистісний розвиток учнів, на до­сягнення ними суспільно зумовле­ного рівня компетентності, поміт­нішими стають тенденції до конк­ретизації освітніх цілей як основи навчального процесу. Важлива пе­редумова досягнення учнями бажа­них результати? навчання — чітке усвідомлення вчителем рівнів на­вчальних досягнень учнів, передба­чених компетентнісно-орієнтованим навчанням.

Утім, щоб реалізувати компетентнісно-орієнтований підхід до на­вчання вчитель має перейнятися результатом кожного конкретного уроку. Адже втілена мета кожного уроку закладатиме підвалини кінце­вого результату — засвоєння учнями змісту розділу (теми) навчальної програми, а отже, рівня сформованості предметної історичної компе­тентності учня, якого він має досяг­ти на кінець навчального року. Це означає, що кожний урок являє со­бою певний завершений цикл на­вчання: від планування результатів до їх отримання та перевірки.

Формулювання мети уроку за умов компетентнісного підходу має від­повідати таким вимогам:

висвітлювати результати діяль­ності на уроці учнів, а не вчите­ля; • чітко відбивати рівень навчаль­них досягнень, який очікується в результаті уроку, зокрема: 1) обсяг і рівень засвоєння знань учнів, обсяг і рівень розвитку навичок й умінь, що буде забез­печений на уроці - називати, пояснювати, характеризувати, доводити тощо; 2) ставлення (оцінку) учня до явищ, подій, процесів, засвоєних на уроці знань, умінь, навичок, що за­безпечує розвиток емоційно-ціннісної сфери дитини, вплив на її переконання, характер, по­ведінку тощо — висловлювати, формулювати, доводити, захи­щати та ін.;

формулювання результатів має бути коротким, ясним й зро­зумілим і для учнів, і для самого учителя, і для батьків учнів, і для інших вчителів, і для адміністрації ЗНЗ, який має перевіряти ваш урок з огляду на те, чи до­сягнув він очікуваних резуль­татів.

Так, орієнтовними вимогами до на­вчальних досягнень учнів до уроку «Зростання ролі козацтва в житті України. Козацькі повстання 90-х ро­ків XVI ст.» Історія України. 8 клас, можуть бути такі:

  • характеризувати військове мис­тецтво козаків, використовуючи писемні та візуальні джерела;

  • пояснювати причини козацьких повстань 90-х років XVI ст. і при­чини їх поразки;

  • показувати на карті перебіг по­дій козацьких повстань 90-х ро­ків XVI ст.;

  • визначати роль утворення реєс­трового козацтва та повстань 90-х років XVI ст. для розгор­тання національно-визвольного руху;

  • доводити, використовуючи дже­рела, що наприкінці XVI ст. ко­зацтво перетворилося на про­відну верству українського сус­пільства;

  • висловлювати своє ставлення до перебігу основних подій та істо­ричних діячів;

  • застосовувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни: національно-визвольний рух, реєстрове козацтво, низове ко­зацтво, козацький табір, ко­зацька чайка;

встановлювати хронологічну послідовність подій (не більше 3-4).

Вивчення досвіду роботи вчителів-переможців Всеукраїнського кон­курсу «Учитель року—2008» в номі­нації «Історія», аналіз практичних завдань та проведені уроки дають підстави для висновку, що не всі вчителі віддають належне контролю як невід'ємному структурному ком­поненту процесу навчання. Це ви­являється передусім в ототожненні тематичного контролю з уроком те­матичного оцінювання. За таких умов контроль навчальних досяг­нень учнів подекуди проводиться безсистемно, не узгоджуючись з навчальними цілями вивчення конкретних тем, тільки почасти сприяє відпрацюванню учнями всього набору предметних компетенцій, здійснюється одноманітними методами, часто нераціонально, а часом формально. Вчителі не за­вжди враховують у своїй роботі ре­зультати контролю, через шо остан­ні не впливають або мало впливають на хід і вдосконалення навчального процесу. Зрештою, контроль не завж­ди відповідає вимогам до загально­освітньої підготовки учнів (коли уч­ні змушені виконувати завдання за-складні або такі, які стосуються позапрограмового матеріалу).

У сучасній дидактиці поняття тема­тичний контроль та тематичне оці­нювання розмежовані, пов'язані ієрархічними відношеннями «за­гальне / часткове». Оскільки понят­тя тематичний контроль ширше за тематичне оцінювання, тематичний контроль навчальних досягнень не­доцільно зводити лише до підсум­кової перевірки та. оцінювання рів­ня навчальних досягнень учнів з те­ми, тобто до уроку тематичного оцінювання. Тематичний контроль передбачає систему контрольних процедур, спрямованих на перевір­ку засвоєння учнями програмової теми — від першого уроку й до ос­таннього, включаючи й корекцію та самокорекцію. Отже, тематичний контроль навчальних досягнень поєднує в собі діагностувальний етап (діагностично-тематичний контроль) та оцінювальний етап (тематичне оцінювання досягнень учнів).

Параметри діагностично-тематич­ного контролю та тематичного оці­нювання в межах компетентнісно-орієнтованого навчання історії ви­значаються на основі вимог до загальноосвітньої підготовки учнів відповідно до програми з історії для 12-річної школи. Групи предметних компетенцій (хронологічні, просто­рові, інформаційні, мовна (комуні­кативна), логічні, аксіологічні), внормовані для кожної вікової кате­горії учнів, є основою хтя складан­ня діагностично-тематичних вправ та завдань для тематігчного оціню­вання. Навчальні цілі вмотивовують завдання від першого уроку опану­вання теми й до останнього, визна­чаючи пріоритети як тематично діагностичного контролю, так і те­матичного оцінювання.

У методичній літературі сьогодні сформульовано засади тематичного контролю навчальних досягнень уч­нів з історії:

  1. Вихідною та кінцевою ланкою тематичного контролю є на­вчальні цілі теми, бо тільки вони дають змогу виявити ефектив­ність контролю, обгрунтувати доцільність форм, методів та прийомш контролю, змістову наповненість засобів контролю.

  2. Навчальні цілі теми розгалужу­ються, конкретизуючись у на­вчальних цілях уроків теми; са­ме навчальні цілі кожного уроку орієнтовані на досягнення про­грамового результату

  3. Навчальні цілі теми та навчальні цілі уроків відповідно до засад компетентнісного навчання ма­ють компетентнісну спрямо­ваність, тобто навчальні цілі спрямовані на формування предметних компетенцій.

  4. Досягненню навчальних цілей сприяють засоби навчання на кожному уроці, в системі яких чільне місце посідають діагнос­тично-тематичні вправи.

  5. Результати контролю, спів­віднесені з навчальними цілями теми, дають підстави для корек­ції компетентнісних складових умінь.

Реалізація цих засад буде ефектив­ною, якщо:

  • навчальні цілі кожного уроку сформульовано відповідно до програмових вимог загально­освітньої підготовки учнів за предметними компетенціями; систематично використовують­ся прийоми, спрямовані на усві­домлення учнями компетентнісних складових навчальних цілей з акцентом на передбачу­ваних результатах уроку («На цьому уроці ви навчитеся») та на досягнутих результатах («Сьо­годні на уроці я навчився...»);

  • на кожному уроці використо­вується система вправ на фор­мування предметних компетен­цій відповідно до навчальної мети;

від уроку до уроку вправи на формування певної предметної компетенції ускладнюються, поглиблюючи й удосконалюю­чи вміння учнів;

• контрольні завдання для тема­тичного оцінювання укладають ся відповідно до програмових вимог до завдань за предметни­ми компетенціями;

• коригувальна робота макси­мально індивідуалізована й пе­редбачає вдосконалення вмінь у кожного конкретного учня з певної предметної компетен­ції, яка не сформована (якщо найслабшою ланкою в навчаль­них досягненнях учня є, приміром, просторова компетенція, то коригувальна робота має бути спрямована на удосконалення саме просторових умінь).

Найбільш значущою в навчанні іс­торії з точки зору компетентнісного підходу є аксіологічна компетенція, або ціннісно-орієнтаційна, адже розуміння історії — це не просто її опис, запам'ятовування дат, з'ясу­вання причин та наслідків; це осягнення цінності історичних подій, історичних персонажів для свого часу й для нас, усвідомлення того, чим ми зобов'язані попереднім епо­хам і поколінням та яку відповідаль­ність ми несемо перед ними. Важ­ливо пам'ятати про максимальну коректність, тактовність, навіть де­лікатність під час контролю аксіологічних компетенцій. За очевид­ністю відповіді (оцінка не повинна залежати від особистої позиції) ви­никає проблема оцінювання інак­ших (нетрадиційних, маргінальних чи навіть екстремістських) поглядів. В есе або інших творчих роботах уч­нів можуть звучати расистські, шовіністичні, людиноненависницькі твердження, пропагуватися не­нависть до представників інших на­родів і груп. При цьому робота у формальному плані може відпові­дати високій оцінці за висунутими критеріями. У цьому випадку не мо­же бути загальної рекомендації, але забувати про виховну функцію оцінювання не треба в жодному ви­падку.

Цього навчального року восьми­класники переходять до вивчення історії України та всесвітньої історії за програмами для 12-річної школи та новими підручниками.

У процесі викладання історії доби козацтва слід звернути увагу на дис­кусійні та вразливі питання. Серед них проблема українсько-росій­ського договору 1654 р. Викладаючи цей матеріал, варто наголосити на тому, що переяславські домовленості були усними й до того ж дуже неконкретними. У Москві протягом весни— літа 1654 р. тривали переговори, які проводили представники трьох станів українського суспільства Гетьманщини (козацтво, міщанс­тво, православне духовенство). Ос­таннє взагалі відмовилося будь-що підписувати, бо Москва вимагала від УПЦ, щоб та перейшла під зверхність московського патріарха. Міщанство задовольнилося цар­ським підтвердженням грамот та привілеїв великих князів литов­ських та польських королів, насам­перед магдебурзького права. Козац­тво домовилося про 17 статей з 23, залишивши на потім узгодження особливо важливих моментів. Так, обидві сторони не знайшли поро­зуміння в питаннях зовнішньої політики, й кожна сторона діяла згідно зі своєю позицією. Дослідни­ки стверджують, що договір 1654 р. призвів тільки до утворення вій­ськово-політичного союзу, до певної конфедерації, в якій Гетьманщина зберігала свій суверенітет


Оцінюючи значення українсько-російського договору 1654 р., варто брати до уваги такі міркування:

1. Попри недосконалість і недовговічність, українсько-москов­ський договір 1654 р. протягом XVTI—XVIII ст. розглядався українцями як найпереконли­віший доказ суверенності Ук­раїни.

2. Договір був також виявом між­народного визнання самостійності Української держави, не­доторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

3. Український уряд дістав мож­ливість довести до переможного кінця війну проти Речі Поспо­литої, а отже, завершити возз'єднання всіх українських зе­мель під своєю владою.

4. У міжнародних відносинах до­говір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.

Учитель має донести учням думку, що гетьман Богдан Хмельницький не був другом чи супротивником Москви, а послідовно виходив з дер­жавних інтересів України, домагав­ся утвердження Української держа­ви й прагнув втримати цю державу незалежною, шукаючи союзників у визвольній боротьбі і на півдні, і на півночі, і на заході, а не тільки на північному сході.

Одним з дискусійних питань сучас­ної історичної науки є також про­блема хронологічних меж Націо­нально-визвольної війни. Якщо початкову дату Національно-виз­вольної війни (1648) ніхто ніколи не піддавав сумніву, то щодо кінцевої історики єдиної думки не мають. Рік 1654-й (рік українсько-росій­ського договору) як дату завершен­ня Національно-визвольної війни, заперечують більшість українських дослідників, бо дата ця зумовлена винятково політичними мотивами, вона не враховувала той факт, що після укладання українсько-росій­ського союзу Національно-визволь­на війна розгорілася з новою силою. Одні автори пропонують як кінцеву хронологічну межу Національно-визвольної війни 1657-й рік — рік смерті Б. Хмельницького, інші — 1659-й — рік укладення Переяслав­ського договору Юрієм Хмельниць­ким. Має прихильників й позиція, відповідно до якої кінцевою датою війни слід уважати 1676-й рік — рік падіння гетьмана П.Дорошенка й ліквідації Правобережної Гетьман­щини. Проте опоненти цих мірку­вань зазначають, що зі смертю Б. Хмельницького Національно-виз­вольна війна не припинилася, заги­бель Правобережної Гетьманщини не означала загибелі Гетьманщини Лівобережної, котра існувала ще близько ста років. Ще одна група іс­ториків вважають кінцевою датою Національно-визвольної війни — 1658, рік підписання Гадяцького до­говору, адже саме тоді — і формаль­но, і фактично — було припинено війну проти Речі Посполитої.

Попри неоднозначність позицій іс­ториків, учитель має допомогти уч­ням осягнути непересічність Націо­нально-визвольної війни україн­ського народу проти Речі Посполитої, її значення в тому, що:

а) вона мала результатом створення національної держави, час­тина якої на терені Лівобережної України (Гетьманщина) на
правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х pp. XVII ст. У Правобережній Україні до початку XVIII ст. національно-патріотичні сили прагнули відновити
державну структуру з власною територією і возз'єднатися з Лі­вобережною Гетьманщиною
в єдиний державно-політичний організм;

б) у час її розвитку формується українська державна ідея, що ста­ла для наступних поколінь українців знаменом у боротьбі за національну незалежність;

в) вона відіграла роль потужного імпульсу для розвитку україн­ської нації, її політичної самосвідомості; зумовила закріплен­ня назви «Україна» спочатку за витвореною державою, а згодом поширилася на всю територію
проживання українського ет­носу;

г) протягом багатьох десятиріч після її завершення селянство продовжувало користуватися наслідками соціально-еконо­мічних завоювань, опираючись процесові закріпачення;

д) народні маси здобули неоціненний досвід боротьби (в її найрізноманітніших формах) як проти національно-релігійного визиску, так і соціальної та економіч­ної нерівноправності;

ж) події сприяли розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.

У зовнішньополітичному аспекті На­ціонально-визвольна війна викли­кала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й призвела до зміцнення ролі Російської імперії, Швеції та Бранденбургу (у 1657 р. Польща від­мовилася від прав на Східну Прус­сію). Війна вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-виз­вольної і соціальної боротьби — в Бі­лорусі, Валахії, Болгарії, Сербії та Греції.

У листопаді 2008 р. виповнюється 300 років національно-визвольної акції гетьмана І. Мазепи. З-поміж причин акції українського гетьмана історики називають порушення Московською державою прав і вольностей Війська Запорізького, обмеження гетьманської влади, введення в українські міста московських вій­ськових залог та гарнізонів, праг­нення ліквідувати козацьке військо або перетворити їх на регулярні дра­гунські полки, плани перетворення козацької старшини на служилих дворян, цілеспрямовані заходи мос­ковської влади, спрямовані на лікві­дацію етнічної окремішності ук­раїнців шляхом асиміляції останніх, тощо. Протистояти тиску Мос­ковської держави щодо впрова­дження цих та інших реформ в Україні-Гетьманщині відомими та до­ступними гетьману І. Мазепі засобами він вже не міг, тому під тиском старшини та за її підтримки наважився на повстання.

До вразливих питань історії України доби козантва належить і українсько-російська війна 1658—1659 pp., кульмінацією якої стала Конотоп­ська битва (її роковини (350 років) припадають на літо 2009 p.).

Основною причиною українсько-російської війни 1658-1659 pp. на­зивають засадничу несумісність під­ходів гетьманського та царського урядів щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин. Так, Московія, прагнучи стати наймогутнішою силою на сході Європи та в пра­вославному світі загалом, бажала ін­тегрувати Україну до складу Московської держави, а Україна, на­впаки, прагнула зміцнити свою влас­ну державність, скориставшись міц­цю православної сусідки, але без реального включення в російський владний простір.

Основним наслід­ком війни для України була втрата незалежності та початок процесу ін­теграції її соціально-економічного простору із європейського світ-економіки у світ-економіку «Московія».

Наша національна історія на бага­тьох своїх етапах позначена чорним кольором — кольором туги й жало­би, болю й горя, чимало її сторінок писалося слізьми та кров'ю, чимало її періодів можна назвати драматич­ними й навіть трагічними. Проте є в літописі буття нашого Україн­ського народу сторінка, яка кожну духовно й психічно здорову людину лякає і кількістю жертв, і неймовір­ністю, неправдоподібністю самого злочину, — це сторінка Великого Го­лодомору, що припав на тридцяті роки минулого століття.

У той час в Україні загинули го­лодною смертю понад десять мільйонів наших співвітчизників. Загинули у силоміць відібраній можливості продовжити своє існу­вання, передати свою духовну та фі­зичну генетику нащадкам, в тяжких муках, у благанні про шматок хліба, бодай навіть його крихту.

Голод, що його було розв'язано в Україні у тридцятих роках, — це злочин проти всього нашого Ук­раїнського народу, головний склад­ник геноциду супроти нього, здій­сненого злочинним більшовицьким режимом.

На виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 р. №250/2007 «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні», дору­чення Президента України від 15.11.2006 р. № 1 -1/1218 та Плану заходів на 2007—2008 роки у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні у 2008 ро­ці проводиться Всеукраїнський просвітницько-патріотичний кон­курс «вчинених дій» щодо вшану­вання пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Голодомор 1932— 1933 років. Пам'ять народу».

Метою Конкурсу є збереження па­м'яті про національну трагедію, ви­ховання патріотизму та історичної пам'яті у молодого покоління, залу­чення молоді до пошуково-дослідницької та виховної роботи, вихо­вання поваги до минулого свого на­роду, відповідальності за його майбутнє, формування співчуття до жертв геноциду, розширення ви­вчення в загальноосвітніх навчаль­них закладах питань, пов'язаних з трагедією Голодомору 1932—1933 ро­ків в Україні, активізація досліджен­ня Голодомору як частини історії рідного краю. Запрошуємо взяти участь у конкурсі.

Вивчаючи всесвітню історію у 8 кла­сі, учитель має звернути увагу учнів на те, що вже назва епохи — «Новий час», що приходить на зміну Серед­ньовіччю, підкреслює її особливу історичну роль і значення для су­часного світу.

Саме в цей період Європа вперше вийшла за свої межі. Європейці бо­рознять простори чотирьох океанів, освоюють невідомі раніше землі. Між континентами встановлюють­ся інтенсивні зв'язки, в які все ак­тивніше втягується Америка, до то­го майже ізольована від Старого Світу.

Процес централізації завершується виникненням абсолютизму, але вже впродовж тих само трьох століть необмежена влада монархів йде у минуле. Змінюється характер між­народних відносин, формується на­ціональна самосвідомість і само­бутні національні культури. Водно­час не припиняються війни, лютує інквізиція, відбувається «полюван­ня на відьом».

Інакше складаються відносини лю­дей з державною владою, іншим стає їхнє ставлення до Бога, фор­мується нова система цінностей.

Докладніше про нові підходи в істо­ричній науці, пошуки оптимальних методик навчання історії вчителі мають можливість ознайомитися на сторінках науково-методичного журналу «Історія в школах України» (передплатний індекс 74644), який спрямовує свою діяльність на на­дання допомоги вчителям в удоско­наленні навчання історії. Видання подає весь спектр інформації з сус­пільствознавчих питань — від най­сучасніших наукових досягнень до знахідок практичного досвіду. Так, упродовж 2008/2009 навчального року заплановано низку публікацій, присвячених компетентінісно-орієнтованому навчанню історії та ін­ших суспільствознавчих дисциплін. У номерах журналу за цей період ви знайдете корисний теоретичний і практичний матеріал з історії Ук­раїни й всесвітньої історії. Журнал і надалі приділятиме пильну увагу питанням культурної спадщини на­шого народу.

У 2007/2008 навчальному році вп'яте проходив Всеукраїнський конкурс «Учитель року» в номінації «Іс­торія».

Переможцем конкурсу «Учитель ро­ку—2008» у номінації «Історія» було визнано вчительку історії ЗОНІ № 10 м. Сімферополя Кубанову Вік­торію Євгенівну.

Лауреатами конкурсу стали: Євтушенко Л. Е. — Миколаївська об­ласть, Ковальова Н. А. — Дніпро­петровська область, Дяків В. Г. — Тернопільська область, Кульба­ба Л. М. — Хмельницька область.

Окрім того, членами журі та оргко­мітету були визначені переможці у певних номінаціях. Так, у номінації «Кращий сільський вчитель» переможцем став Лекар Анатолій Михайлович, вчитель школи села Пасицели Балтського району Одеської і області, номінацію «Молодий вчитель-науковець» було присуджено вчительці з Кременчука Полтавської області Л. Г Дудці, а номінанткою «Вчитель. Поет. Журналіст» І стала донеччанка О. Л. Кожем'яка. Більш докладно про досвід пере­можців конкурсу можна прочитати в журналі «Історія в школах Ук­раїни».


Інтернет-сайти

Інтернет-адреси загального характеру

www.academicpress.com - най­більше міжнародне академічне видавництво;

www.britannica.com — довідкова служба;

www.internetri.netBCEBIDO — наука, освіта, технології.

Історичні та педагогічні сайти

www.TheHistoryNet.com — істо­ричні довідки;

Музеї

http://mistral.culture.fr/louvre/ Лувр;

www.metmuseum.org — музей мистецтв (Нью-Йорк); www.moma.org — Музей Сучасного Мистецтва (Нью-Йорк).




Скачати 264.97 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації16.10.2011
Розмір264.97 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх