Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вузів icon

Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вузів


7 чел. помогло.
Схожі
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22
повернутися в початок
^

§2. Різновиди, структура та завдання
політичних комунікацій


Політичні комунікації складаються з кількох видів комунікацій, які розрізняються особливостями здійснення комунікаційного процесу та його складовими.


Політичні

комунікації

  • Владні комунікації

  • Партійні комунікації

  • Виборчі комунікації

  • Лобістські комунікації


^ Владні комунікації – це комунікації, що здійснюються органами державної влади та управління з іншими політичними та соціальними суб’єктами. Внутрішні владні комунікації передбачають зв’язки між різними органами державної влади та управління (законодавчими та виконавчими органами, центральними та місцевими органами влади, окремими міністерствами і відомствами). Зовнішні владні комунікації мають за мету встановлення зв’язків з недержавними суб’єктами комунікації. Цей різновид політичних комунікацій іноді називають урядовими ПР на відміну від політичних ПР, які пов’язують з діяльністю політичних партій. На наш погляд, такий підхід, по-перше, не враховує, що визначальною ланкою політичної системи є держава, а не політичні партії, а по-друге, урядові структури не вичерпують усього розмаїття державних органів. Фактично поза увагою залишаються парламентські структури, органи місцевого управління і самоврядування та діяльність інших державних установ.

Залучення ПР-служб у систему владних політичних комунікацій не означає, що їхня діяльність набуває політичного характеру. Зв’язки з громадськістю – інструмент органів державної влади, що повинен забезпечити ефективність їхнього функціонування. Саме тому, як зазначають західні науковці, діяльність системи зв’язків з громадськістю в органах державної влади та управління не повинна носити політичного характеру. Її головна мета – сприяння поширенню демократії та забезпечення інформування громадськості, а не служба інтересам окремих політичних партій або політичних лідерів.

Аналогічно оцінюють значення системи зв’язків з громадськістю і українські фахівці з паблік рилейшнз. Зокрема, В.Мойсеєв зазначає, що створення ПР-служб у владних структурах відкриває можливість формувати довіру громадян до інститутів влади. Використання ж методів паблік рилейшнз, їхня технологічність дозволяють закладати в саму систему управління механізми взаємодії з громадянами і, зрозуміло, сприяють демократизації та започаткуванню громадянського суспільства [73, 174]. Учений формулює кілька основних напрямів, за якими може проводитися діяльність служб зв’язків з громадськістю органів державної влади:

  • встановлення, підтримка та розширення контактів з громадянами та організаціями;

  • інформування громадськості про рішення, що приймаються;

  • вивчення громадської думки (соціально-політичний моніторинг);

  • аналіз реакції громадськості на дії посадових осіб та органу влади в цілому;

  • прогнозування громадсько-політичних процесів;

  • забезпечення організації аналітичними розробками;

  • ф
    ормування сприятливого іміджу організації [73, 176].


Партійні комунікації – це комунікації, у яких роль комунікатора належить будь-якій політичній партії чи політичному руху або партійно-політичному об’єднанню. Спрямовані такі комунікації на різні соціальні суб’єкти – певні соціальні групи, інститути суспільства та соціальні організації, а також на інші партії, політичні рухи та об’єднання. Партійні комунікації пов’язані з іншими видами політичних комунікацій, проте значно відрізняються від них і головною метою, і завданнями, і технологією здійснення комунікацій.

^

Завдання служб ПР політичних партій


  1. Інформування громадськості в цілому і насамперед цільових груп щодо діяльності партії взагалі і зокрема роботи її представників у органах державної влади та управління.

  2. Ідеологічна та пропагандистська діяльність, спрямована на формування груп підтримки відповідної партії, на рекрутування нових її членів.

  3. Формування та підтримка позитивного іміджу партії, її позиціювання на політичному ринку та відмежування від численних конкурентів.

  4. Формування та підтримка позитивного іміджу керівника партії та інших її лідерів.

  5. Дослідження громадської думки та прогнозування соціально-політичних процесів.

  6. Інформаційно-аналітичне забезпечення виборів до органів державної влади своїх представників.

  7. Інформаційне забезпечення участі партії у розробці проектів управлінських документів, законодавчих актів, різноманітних державних програм.

  8. Визначення об’єктів та інформаційне забезпечення спонсорської та благодійної діяльності партії.

  9. Моніторинг засобів масової інформації щодо діяльності політичних партій та органів влади.

^ Виборчі комунікації є важливою складовою владних та партійних комунікацій, пов’язані із взаємодією різних соціальних та політичних суб’єктів під час підготовки і проведення будь-якої виборчої кампанії. Вивчення даних комунікацій є завданням спеціальних навчальних курсів, зокрема курсу “Політичні технології”.

^ Лобістські комунікації – специфічний вид владних комунікацій, пов’язаний із впливом та тиском на представників влади з боку різноманітних соціальних груп з метою захисту їхніх інтересів під час прийняття тих чи інших рішень органами державної влади та управління. Про такий вид політичних комунікацій та їхній зв’язок зі службами зв’язків з громадськістю йшлося раніше.

Фахівці вважають, що розвинені країни значні кошти витрачають на утримання владних паблік рилейшнз, що функціонують на різних рівнях державної влади:

  • служби зв’язків з громадськістю органів центральної влади (законодавчої, виконавчої та судової гілок влади);

  • галузевих міністерств та відомств;

  • комунікаційні зв’язки у системі місцевого управління та самоврядування.

І це не випадково. Державна влада й управління безпосе-редньо пов’язані з інформаційною діяльністю взагалі і інформуванням громадськості про свою роботу зокрема. Від якості цих комунікацій залежить не лише ефективність влади, але й безпека країни. Як вказує С.Блек, питання про доцільність використання у структурі державних органів спеціалістів з ПР зараз уже практично не стоїть. Ставши невід’ємною частиною бюрократичної машини уряду, вони вірою і правдою успішно служать міністрам та урядам, неупереджено віддаючи їм максимум своїх можливостей [8, 234].

Фахівці зазначають, що на діяльність служби ПР американської держави щорічно витрачаються сотні мільйонів доларів. Структурні підрозділи зі зв’язків з громадськістю мають майже всі державні відомства США. Кожне з міністерств має у своєму штаті сотні PR-менів, витрачає на діяльність у галузі зв’язків з громадськістю кілька мільйонів доларів. Особливо потужні структури, які здійснюють функції паблік рилейшнз, мають Білий дім, Пентагон. Наприклад, за деякими відомостями, штат працівників Пентагона, що спеціалізуються на питаннях інформації та зв’язків з громадськістю, складає 1227 чоловік. Міцний апарат ПР має Конгрес. Він видає власні бюлетені, має власну радіотелестудію.

У Великобританії кожен міністр несе персональну відповідальність за проведення політики у сфері зв’язків з громадські-
стю. Близько 30 урядових установ і відомств мають у своїх структурах відповідні підрозділи, які підтримують контакти з пресою, радіо і телебаченням, розробляють плани в галузі паблік рилейшнз міністерств [9, 170].

В Україні система комунікацій з громадськістю державних установ лише формується. За десять років існування незалежної Української держави, як зазначають вітчизняні дослідники, вдалося забезпечити тільки більш-менш діяльну систему прес-служб та відділів із відповідними функціями зв’язків з громадськістю22. Створені першими Прес-центр Верховної Ради та Прес-служба Кабінету Міністрів фактично виконували тільки функції ретранслятора і аж ніяк не брали на себе політичної відповідальності [25, 53].

Чим зумовлена ця недостатня увага до такого важливого з точки зору здорового глузду питання, як зв’язки державних органів з народом, яким вони уповноважені та задля якого вони існують? На думку фахівців, причин тут кілька.
^

Причини повільного розвитку

комунікацій з громадськістю в системі

владних відносин країн колишнього СРСР


  1. Недовіра до служб ПР як до неконкретної сфери, що потребує додаткових фінансових витрат.

  2. Багато керівників органів влади вважають, що здійснення зв’язків з громадськістю – це їхня власна прерогатива, що успішно вирішується ними і не потребує застосування професійних і компетентних фахівців.

  3. Побоювання привернути увагу громадськості до суперечливих питань і недооцінки необхідності вчитися жити і працювати в новому соціокультурному режимі ринкових відносин, при якому значно розширюються сфери впливу громадської думки на діяльність комерційних та громадських структур [94, 75].

  4. Недостатнє розуміння деякими керівниками ролі й ваги роботи із засобами масової інформації [25, 53].

  5. Відсутність досвіду та відповідної нормативної бази [25, 74], поширеність стилю роботи державних органів, зорієнтованого на закритість, відсутність гласності [73, 174].

  6. Несформованість громадянського суспільства, і, як наслідок, відсутність попиту на розвинену систему комунікацій влади з громадянськістю. Фахівці зазначають, що саме формування громадянського суспільства вимагає наближення державного управління до громадян, налагодження прямих і зворотних зв’язків з громадянами.

  7. Особливості нашої політичної культури, пов’язані з традиційним протистоянням мас (громадськості) органам влади [73, 174].

Зазначають, що владні та партійні комунікації здійснюються, як правило, двома основними типами підрозділів. Перші з них займаються щоденними, поточними справами. Другі мають за мету вирішення перспективних питань, вони зорієнтовані на довготривалі цілі. До перших можна віднести прес-служби органів влади та управління, прес-посередницькі відділи політичних партій та громадських організацій. Другі, як правило, називаються інформаційними або інформаційно-аналітичними підрозділами. Тому й розрізняються назви комунікацій, що здійснюються різними підрозділами. Перші прийнято називати тактичними комунікаціями, другі – стратегічними комунікаціями.

У невеликих установах ці служби можуть об’єднуватися. Наприклад, у Рівненській обласній державній адміністрації довгий час існувала фактично одна структура, що виконувала функції зв’язків з громадськістю, – інформаційно-аналітичний відділ, у якому працювало всього кілька чоловік. Начальник ін-
формаційно-аналітичного відділу одночасно виконував обов’язки прес-секретаря обласної державної адміністрації. У міськвиконкомі прес-секретар поєднує прес-посередницькі функції з деякими іншими, а інформаційно-аналітичною діяльністю займаються працівники кількох інших відділів, а окремий підрозділ, який займався б стратегічними комунікаціями, відсутній.

Уже зараз ми можемо бачити, що в органах державної влади та управління України формуються як стратегічні, так і тактичні комунікації.

Проаналізуємо структуру та основні завдання служб комунікацій з громадськістю державних установ різних країн.
^

Система зв’язків з громадськістю уряду США


Назва служби

Основні функції служби

Служба прес-секретаря

  • керує зв’язками адміністрації зі ЗМІ

  • зводить новини

  • проводить щоденні брифінги

  • інформує про діяльність та рішення президента

Служба зв’язків

  • підготовка новин для ЗМІ

  • відповіді на запитання репортерів

  • влаштування брифінгів та інтерв’ю

  • надання інформації

Служба зв’язків
із Конгресом

  • підтримка обміну інформацією між Білим домом та Конгресом в обох напрямах

  • представлення в Конгресі позиції президента та популяризація там його програм

  • встановлення та підтримка добрих стосунків з членами Конгресу, які можуть підтримати адміністрацію під час розгляду законопроектів

  • підготовка інформації для друзів адміністрації в Конгресі

  • визначення та спроба вирішити проблеми у стосунках конгресменів та адміністрації

  • інформування президента про настрої в Конгресі

  • робота з конкретними законопроектами
    президента

Служба зв’язків з

громадськістю

  • підтримка намірів уряду серед широкого загалу

  • налагодження контактів з групами виборців

  • прагнення донести до них цілі та дії
    адміністрації

Складено за: [25, 26-28].

Президент Франції Жак Ширак підписав розпорядження про створення нового комунікаційного підрозділу, як вважають із врахуванням перспектив президентських виборів 2002 року. Підрозділ очолить відомий у Франції фахівець з паблік рилейшнз і особистий друг Ширака Жером Моно. Основним обов’язком Моно буде координація роботи над іміджем Ширака. Зараз у президентській адміністрації щоденну роботу із засобами масової інформації координують: молодша дочка президента Клод, офіційний представник зі зв’язків з пресою Катрін Колонна і прес-секретар Агата Самсон.23
^

Структура прес-офісу

п
рем’єр-міністра Великобританії



Вважають, що такий розподіл за тематикою дозволяє працівникам прес-офісу спеціалізуватись і в проблематиці, і в контактах із професійними журналістами, поєднуючи при цьому функції відстеження висвітлення теми в пресі, підготовки пові-
домлень та індивідуальної роботи з журналістами [14, 51].

Прес-служба Кабінету Міністрів України є структурним підрозділом апарату Уряду, офіційним джерелом інформації про його діяльність, хід соціально-економічних реформ в країні, з широкого кола питань соціально-економічної політики для центральних, регіональних та зарубіжних засобів масової інформації. Вона підпорядковується безпосередньо прем’єр-міністрові України відповідно до Положення, затвердженого розпорядженням Кабміну від 13.06.1996 року № 400-р., взаємодіє з Прес-службою Президента України, координує
діяльність аналогічних структур міністерств та відомств.
^

С
труктура Прес-служби Кабміну України

Завдання Прес-служби Кабінету Міністрів України:


  1. Підготовка і оперативне розповсюдження офіційної інформації про діяльність Кабінету Міністрів, хід соціально-економічних реформ, а також розповсюдження заяв та пові-
    домлень від імені Уряду України.

  2. Інформаційне забезпечення діяльності керівництва Кабміну.

  3. Підготовка та розповсюдження прес-релізів з актуальних соціальних та економічних проблем.

  4. Інформаційний супровід засідань Кабінету Міністрів, нарад, які проводяться керівництвом Уряду, а також роботи офіційних урядових делегацій України, що виїжджають за кордон з візитом або для участі в міжнародних форумах.

  5. Участь в інформаційному висвітленні міжнародних заходів, організованих Кабінетом Міністрів.

  6. Забезпечення виготовлення фото- та відеопродукції для використання її в офіційній діяльності Прес-служби, підготовка і організація спеціальних урядових відеопрограм.

  7. Організація та підготовка інтерв’ю, коментарів членів Уряду України, керівників органів державної виконавчої влади з широкого кола питань соціально-економічної політики для центральних, регіональних та зарубіжних засобів масової інформації.

  8. Запобігання спробам спотворити офіційну позицію Уряду в засобах масової інформації.

  9. Проведення прес-конференцій, брифінгів, зустрічей керівництва Уряду (із залученням керівників міністерств та ві-
    домств) із представниками преси.

  10. Взаємодія з регіональними засобами масової інформації з метою всебічного й об’єктивного висвітлення перебігу проведення соціально-економічних реформ.

  11. Надання допомоги представникам українських та зарубіжних ЗМІ у їхній роботі з підготовки матеріалів про діяльність Кабміну, соціально-економічну ситуацію в державі, реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики.

  12. Підтримання робочих контактів із головними редакторами українських газет і журналів, керівниками телерадіокомпаній, інформаційних агентств, а також корпунктами зарубіжних засобів масової інформації, акредитованих в Україні.

  13. Забезпечення у взаємодії з міністерствами та відомствами підготовки та розповсюдження довідкових, інформаційних, аналітичних і рекламних матеріалів, фото- і відеоінформації про Україну, державні та недержавні підприємства, організації.

  14. Оперативний огляд матеріалів (передач) ЗМІ і підготовка експрес-аналізу (дайджестів) матеріалів преси, радіо та телебачення для ознайомлення з ними Прем’єр-міністра, віце-прем’єрів та міністрів Кабміну. Аналіз висвітлення ЗМІ ді-
    яльності уряду, соціально-економічного становища в країні, внутрішньої та зовнішньої політики держави.

  15. Аналіз висвітлення ЗМІ діяльності Уряду, соціально-економічного становища в країні, внутрішньої та зовнішньої політики в державі

  16. Періодична підготовка аналітичних звітів про висвітлення діяльності уряду регіональними друкованими та електронними ЗМІ.

  17. Створення інформаційного банку даних, фото- та відеотеки, що відображають хід соціально-економічних реформ і діяльність Уряду України, формування фотовідеоархіву.

  18. Координація взаємодії з Прес-службою Президента України інформаційно-аналітичної діяльності прес-служб міністерств, відомств, державних адміністрацій щодо реалізації законо-

давчих актів, указів Президента України, постанов Кабміну.
^

Структура Прес-служби Президента України


  • Прес-секретар Президента, заступник Голови
    Адміністрації.


  • Керівник Прес-служби, помічник Президента.

  • Заступники керівника Прес-служби.

  • Відділи, що спеціалізуються в певних галузях.

  • Сектори, що забезпечують виконання окремих
    фун
    кцій Прес-служби.

Складено за: [25, 41].
^

Основні завдання Прес-служби Президента України


  1. Висвітлення діяльності Президента України та Адміністрації Президента у вітчизняних та закордонних ЗМІ.

  2. Моніторинг та аналіз матеріалів ЗМІ щодо цієї діяльності.

  3. Ознайомлення Президента з реакцією ЗМІ на результати зазначеної діяльності.

  4. Зв’язки ЗМІ, зокрема організація та проведення прес-конференцій, брифінгів, зустрічей представників засобів масової інформації з Президентом України та відповідальними працівниками Адміністрації, акредитації представників ЗМІ при Прес-службі Президента України.

  5. Одержання та підготовка для Президента інформації на основі повідомлень ЗМІ, пропозицій щодо інформаційної політики держави та діяльності ЗМІ.

  6. Вивчення громадської думки щодо діяльності Президента України.

  7. Розроблення та контролювання додержання психологічних стандартів висвітлення діяльності Президента в державних ЗМІ.

  8. Залучення до проведення окремих робіт на договірній основі науково-дослідних організацій, центрів, провідних фахівців у галузі комунікації, інформатики, політології, соціології та психології.

  9. Координація роботи прес-служб органів виконавчої влади” [25, 41-47].

На думку фахівців, хоча владні установи самі вирішують свої специфічні завдання, їхня інформаційна політика взагалі і зв’язки з громадськістю зокрема потребують певної координації. Насамперед це стосується різноманітних органів державного управління, які складають розгалужену мережу на чолі з Урядом та Прем’єр-міністром.

Практика координації діяльності служб ПР існує у всіх розвинених країнах. С.Блек так описує досвід Великобританії: “Необхідно, щоб відомства планували свою інформаційну роботу з урахуванням генеральної лінії уряду, взаємно узгоджували свої плани, запобігаючи дублювання. Координація діяльності на цьому рівні входить в обов’язки одного з міністрів. Зараз (книга видана в 1989 році – Є.Т.) урядову інформаційну службу очолює міністр внутрішніх справ; його заступником є один із секретарів міністерства у справах державної служби. На офіційному рівні координація діяльності відомств у галузі інформації покладається Прем’єр-міністром на головного прес-секретаря. Організаційні питання цієї роботи розглядаються на регулярних і спеціальних засіданнях під головуванням прес-секретаря або уповноважених. Питання координації зарубіжної інформаційної діяльності входять до компетенції парламентського замісника міністра з іноземних справ” [9, 170].

Як зазначає Г.Почепцов, приклади американської координації можна побачити в роботі будь-якого президентського апарату. Учений, аналізуючи практику часів президентства Картера, пише: "Усі члени адміністрації знали, що слід (не слід) говорити. Так, радник із внутрішніх питань перед виступом на телебаченні отримував меморандум, де підкреслювалися два моменти:


^ 1. Дотримуйтеся теми. Не вникайте в деталі, факти і цифри. Усе пов’язуйте з тим, що Джіммі Картер намагається встановити контроль над основними проблемами нашої країни.

^ 2. Енергія, економія, ефективність. Ви повинні промовити ці слова разом стільки разів, скільки зможете. Якщо нам вдасться привернути до них увагу як до наших цілей, ми можемо говорити про суттєві успіхи в кожній з цих галузей”.


Щоб досягти потрібного рівня координації, служба видавала бюлетень “White House News and Views”, що розсилався 500 працівникам апарату. Члени кабінету повинні були консультуватися зі службою перед тим, як з’явитися на екрані” [84, 72].

У нас практика координації владних комунікацій (і знову ж таки перш за все урядових комунікацій) лише починає утверджуватися. Вона пов’язана, на нашу думку, з кількома рішеннями урядових структур”[105, 527-528].

У Розпорядженні Президента Л.Кучми №72/96 – РП 28/3 – 96 говориться: “З метою підвищення рівня інформативності населення України про основні напрями державної політики:

1. Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, Київським та Севастопольським міським, районним державним адміністраціям налагодити систему постійного інформування населення про актуальні питання внутрішньої та зовнішньої політики держави. З цією метою запровадити щомісячні дні інформування, передбачивши в них участь керівників та інших відповідальних працівників органів державної виконавчої влади.

2. Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київським та Севастопольським міським державним адміністраціям забезпечувати підготовку відповідних матеріалів, регулярне проведення семінарів для осіб, які залучаються до інформування населення, у тому числі на базі Української академії державного управління при Президентові України та Інституту післядипломної роботи КНУ...”.

У розпорядженні Президента України “Про координацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних підрозділів органів державної виконавчої влади” (23.11.95 р.) була сформульована мета: реалізація єдиної державної політики України, висвітлення в засобах масової інформації рішень та практичних дій органів державної виконавчої влади в галузі зовнішньої та внутрішньої політики, активізації діяльності прес-служб і аналогічних їм структурних підрозділів. Для її досягнення запропоновано:

  1. Запровадити координацію роботи прес-служб та відповідних інформаційно-аналітичних підрозділів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади уряду Автономної Республіки Крим, об-
    ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, доручивши її здійснення Прес-службі Президента України.

  2. Прес-службам та відповідним інформаційно-аналітичним підрозділам органів державної виконавчої влади:

  • координувати з Прес-службою України підготовку матеріалів, що передаються засобам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внутрішньої політики держави, які можуть мати важливий суспільний резонанс;

  • інформувати щотижня Адміністрацію Президента України про заплановані за участю керівників Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій заходи, які проводитимуться спільно із засобами масової інформації.

  1. Прес-службі Президента України забезпечити проведення щомісячних брифінгів для керівників прес-служб Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та щоквартальних нарад-семінарів керівників відповідно прес-служб та інших інформаційно-аналітичних підрозділів уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій” [105, 524].

Зі створенням Фонду Президентів України (положення про нього затверджено 11.10.1996 р.), поряд з іншими питаннями, які повинен вирішувати згаданий Фонд, він зобов’язується інформувати широку громадськість про діяльність Президентів України, формувати у суспільній думці повагу до Інституту президентства, особи Президента України як глави держави та символів державної та президентської влади. Таке формулювання, як нам здається, опосередковано передбачає цілеспрямовану скоординовану діяльність Фонду та його структурних підрозділів у сфері інформування громадськості про Президента та його діяльність.

У положенні про Фонд Президентів України [105, 573] йдеться про такі завдання:

  • інформування широкої громадськості про діяльність Президентів України, формування у суспільній думці поваги до Інституту президентства, особи Президента України як глави держави та символів державної та президентської влади;

  • інформативно-аналітичне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування Президентів та їхніх служб;

  • формування баз даних про виступи Президентів України, відгуків про них і наукова експертиза точності цитування актів Президентів України та їхніх офіційних виступів у вітчизняній та зарубіжній пресі.

Важливе значення мають служби зв’язків з громадськістю не лише в діяльності органів влади та управління загального значення, а й у діяльності таких органів влади, як поліція (міліція), Служба безпеки, армія. Вони не можуть успішно функціонувати, якщо не будуть отримувати підтримки з боку населення, якщо в громадській думці не буде сформовано їхнього позитивного іміджу. У той же час, як зазначають фахівці, при всіх розбіжностях політичних поглядів і систем державного устрою, своєрідності менталітетів і непорушності суверенітетів – неповага до поліції (міліції, жандармерії, варти тощо) споріднює населення різних епох і континентів. Це означає, що дуже важливим завданням було і залишається вирівнювання (коректування) іміджу правоохоронних органів.

На думку Г.Почепцова, основними завданнями в галузі ПР Міністерства оборони повинні бути:

  • робота з допризовниками, метою якої повинно бути зменшення кількості відмов від служби в армії;

  • імідж армії в цілому;

  • реформи в армії та уявлення про армію як про сильну бойову одиницю з єдиним командуванням;

  • лобіювання армійських інтересів;

  • образ самого міністра [86, 183].

Ці завдання можуть визначати і відповідну структуру підрозділів зв’язків з громадськістю армії України та її військових структур.

Т.Клеймихіна наводить приклади того, як завдання такого типу вирішується у США. Вона пише: “У пересічного демократичного американця з’явилося багато приводів займати позицію не “проти поліції”, а підтримувати її. Бо саме завдяки розумно спланованому інформаційному потоку, тонкій мотивації, люди змушені вирішувати якісь завдання разом з правоохоронними органами”.

Серед найбільш відомих ПР-акцій – інформаційне забезпечення програми захисту свідків. Прийняттю цієї програми передувала широка дискусія. “Преса наводила найвідоміші факти, юристи змагалися в тлумаченні законів, термінів, були зняті
фільми, у ток-шоу виступали десятки живих людей, що зіткнулися з проблемою свідчити”. Так народилася програма захисту свідків та її “всенародне схвалення”. “Головний наслідок – той, хто вніс частину своєї праці у спільну справу, уже не стане засуджувати її цілком. Перше ПР-щеплення зроблено”.

Аналогічно була інформаційно забезпечена і поправка до закону про злочинців, що відбули покарання, і про доноси. І тут “сценарій був типовим: обговорення у засобах масової інформації, гарячі суперечки в сім’ях і на роботі, зважування “за” і “проти” – американці говорять разом і однією мовою зі своєю власною поліцією. Далі приймається поправка до закону. Виникає гордість за спільне досягнення: “Ми побачили проблему, а вони допомогли нам її вирішити” [51, 10-11].

Як зазначають українські дослідники, на теренах колишнього СРСР важливість комунікацій з громадськістю силові структури зрозуміли одними з перших, відкривши відповідні підрозділи. Так, у Росії всі інформаційні структури Міністерства внутрішніх справ об’єднані в нове управління друку та інформації, завданням якого є інформаційне забезпечення структур міністерства і пропаганда досвіду боротьби зі злочинністю. Навіть на рівні райвідділів міліції створюється посада офіцера прес-служби [86, 171]. В Україні прес-служби також створені не лише на рівні Міністерства внутрішніх справ, а й в обласних управліннях та деяких міських підрозділах МВС.

^

С
труктура Центру громадських зв’язків МВС Росії


[Складено за: 86, 172].

§3. Засоби здійснення політичних комунікацій


Для здійснення політичних комунікацій застосовуються різноманітні прийоми та засоби комунікацій, про які йшлося раніше. Проте варто визначити насамперед ті, які є пріори-
тетними в цій сфері життя. Важливо також зрозуміти специфіку та особливості тих засобів паблік рилейшнз, що використовуються службами зв’язків з громадськістю державних установ і політичних партій.





^ 1. Прес-конференції, брифінги, що проводяться службами ПР за участю відповідальних працівників владних структур або без них. Такі заходи можуть здійснюватися як на регулярній основі, так і на періодичній (коли виникне потреба передати важливу інформацію або проінформувати ЗМІ про ті чи інші події, пов’язані з діяльністю владних структур).

Відзначають, що важливу роль у взаєминах між політичними діячами, інститутами влади та представниками ЗМІ відіграють прес-конференції. І тут пальма першості належить США. Президент Т.Рузвельт першим почав проводити прес-конференції і виділив у Білому домі спеціальне приміщення для кореспондентів. В.Вільсон “інституалізував” взаємини преси та президента, перетворив прес-конференції, які стали проводитися регулярно, в офіційний канал політичної інформації для преси та громадської думки. На думку фахівців, прес-конференції
значно сприяли "політичній конвергенції” уряду та преси. Для президента це був новий та зручний механізм більш широкої, ніж раніше, мобілізації громадської думки на підтримку свого політичного курсу, для преси – нове джерело політичної інформації.

Прес-конференції, хоча і в менших масштабах, стали загальновизнаною формою політичної комунікації і в європейських країнах. Колишній президент Франції Ф.Міттеран продовжив традицію, закладену ще за часів Шарля де Голля, коли під час прес-конференції на заздалегідь підготовлені запитання він відповідав доволі довго і докладно. Така поведінка глави держави Франції вважається нормальним явищем і слугує свідченням загального підходу уряду до ЗМІ.

^ 2. Розсилання прес-релізів та інших інформаційних матеріалів (текстів виступів керівників держави, текстів законів, указів, розпоряджень та інших документів, що приймаються відповідними органами влади та управління). Якщо прес-релізи передаються лише в ЗМІ та інформаційні агентства, то інформаційні матеріали можуть розсилатися і певним цільовим аудиторіям. Наприклад, служба комунікації адміністрації президента США звіт про зовнішню політику розіслала трьомстам професорам політичних наук по всій країні, економічну доповідь Д.Шульца – видавцям фінансових газет.

Закон України “Про інформацію”(21) розглядає інформацію державних органів та органів місцевого та регіонального самоврядування як окремий вид інформації. У ньому зазначено: “Інформація державних органів та органів місцевого і регіо-
нального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, нормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування”.

Цей закон передбачає, що така інформація доводиться до відома громадськості шляхом опублікування її в офіційних або інших друкованих виданнях, оголошення через аудіовізуальні засоби, поширення інформаційними службами відповідних державних органів, безпосередньо доведенням до зацікавлених осіб.

Інший Закон України – “Про телебачення і радіомовлення” передбачає можливість поширення офіційних повідомлень органів державної влади та управління за допомогою державних телерадіостанцій (ст. 27).

Зрозуміло, що не вся інформація, яка стосується органів влади та управління, є офіційною. Повідомлення про відпочинок, неформальні зустрічі, відвідування культурних закладів не є керівництвом до дії, проте є засобом інформування громадськості про державних діячів, без якого зв’язки з громадськістю були б неповними і недостатніми.

^ 3. Дні інформування про актуальні питання зовнішньої та внутрішньої політики держави. Особливу увагу державні органи України приділяють інформуванню населення про ос-
новні напрями державної політики. З цього питання в березні 1996 року Президентом України було прийнято спеціальне розпорядження. Згідно з ним Кабінету Міністрів України, Адміні-
страції Президента, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям було запропоновано налагодити систему постійного інформування населення про актуальні питання внутрішньої та зовнішньої політики держави. Одним із заходів цієї системи інформування повинні бути щомісячні дні інформування, які передбачають участь у них керівників та інших відповідальних працівників органів державної виконавчої влади. Кожен такий день інформування став днем обговорення найбільш важливих і значущих подій, що відбуваються в країні. До його проведення почали залучатися не лише державні службовці, але й науковці, діячі культури та мистецтва, просвітницькі організації, у ЗМІ. У деяких регіонах країни ці дні супроводжуються проведенням прес-конференцій за тематикою відпо-
відного дня інформування. У них беруть участь керівники місцевих органів влади та органів самоврядування.

^ 4. Особисті зустрічі з журналістами та громадськістю відповідальних осіб державних органів, керівників політичних партій та працівників відповідних служб ПР (найбільш поширені систематичні зустрічі з журналістами прес-секретарів політичних організацій та установ, особисті прийоми керівників державних установ). У нас практикуються зустрічі керівників держави та місцевих адміністрацій з головними редакторами газет, з представниками ЗМІ і навіть з окремими журналістами.

^ 5. Виступи керівників та відповідальних працівників політичних установ та організацій на радіо та телебаченні: із зверненнями президентів, прем’єр-міністрів до громадян з ві-
тальними промовами з приводу святкових дат, подій, трагедій, звіту тощо. Успіх мають діалоги в прямому ефірі спеціалістів та керівників державних установ. За даними Рівненського міськвиконкому, у 1997 році мер Рівного 12 разів виступав у інформаційній програмі “Місто”, 7 разів – у радіопередачі “Новини обласного центру”, 8 разів виступав у програмі “Відверта розмова”, що виходила на місцевому телебаченні в прямому ефірі. Такі виступи, як і особисті зустрічі з журналістами та громадськістю з приводу діяльності державних установ та організацій, сприяють встановленню контактів та довірливих відносин між владою та громадянами, персоніфікують політичні комунікації, що сприяє їхній ефективності.

Аналогічна практика існує і в деяких інших країнах, де також приділяється значна увага особистим контактам політичних та державних діячів з громадськістю. Зокрема дослідники зазначають, що в умовах американської системи державний апарат налагоджує зв’язок з рядовими громадянами завдяки ретельно продуманій мережі особистих відносин. Політика трансформується в особисті зв’язки. Керівник місцевого масштабу “повинен бути другом усіх і кожного” і використовувати у своїй роботі можливості, надані йому босом більш високого рангу. У переважно знеособленому суспільстві Америки апарат через своїх місцевих агентів виконує важливу соціальну функцію гуманізації та персоналізації всіх видів допомоги тим, хто її потребує. При цьому важливий не лише сам факт допомоги, але й те, як вона здійснюється. Нарешті, існують й інші органи такого ж призначення... Проте їхні методи відрізняються від професійних методів керівників місцевого масштабу, які не ставлять питань, не вимагають відповідності правовим нормам і не сунуть носа в “особисті справи” [103, 23-254].

^ 6. Заснування органами влади та управління, політичними партіями та рухами власних ЗМІ (як правило, ідеться про пресу). Наявність власної газети чи журналу – важливий засіб систематичного та своєчасного інформування громадськості, проте дуже часто він перетворюється на засіб пропаганди ідей та політики власника. І коли йдеться про політичну партію та рух, цьому можна знайти виправдання – адже однією з го-
ловних цілей, заради реалізації якої і створюється партія, є агрегація та виявлення певних інтересів. У випадку заснування газети державною установою це неприпустимо. У той же час спеціалісти відзначають, що зараз розвинені держави є найбільшими виробниками інформації. Наводяться факти, що уряд США входить до числа 20 кращих рекламних агенцій країни, змагаючись у витратах із такими велетенськими корпораціями, як “Кока -Кола”. Річні витрати уряду на рекламу складають 200 млн. дол. Урядові агенції витрачають приблизно 600 млн. дол. на виробництво фільмів та аудіовізуальних програм. Міністерство оборони Франції випускає 38 видань (річний тираж 35 млн. примірників), служба прем’єр-міністра Франції – 34 видання (тираж 4,8 млн. примірників).

Що стосується України, то частка недержавної преси є досить високою –55,3%, а заснованих державними органами друкованих видань – 8,9%. Вважають, що такий рівень присутності держави на ринку друкованих ЗМІ не відповідає досвіду розвинутих демократичних країн, бо створює потенційні можливості для маніпулювання масовою свідомістю. Вважають, що в демократичних суспільствах державні органи, як правило, виступають засновниками не масових газет або журналів, а спеціальних інформаційних бюлетенів, у яких висвітлюється їхня діяльність. За деякими даними, наприклад, у Польщі фактично залишилася єдина державна газета "Polska Zbrojna".24

Державні ЗМІ повинні існувати як громадська служба, котра служить усім громадянам. Існує думка, що вони є не лише засобами зв’язку з громадськістю державних установ та організацій. У документах Національної Федерації преси Італії, наприклад, ця ідея сформульована так: “Функція преси полягає не в тому, щоб підтримувати того чи іншого економічного чи політичного діяча, а в тому, щоб розплутувати щоденну складну поведінку суспільства та владних структур на користь читачів. Призначення газет та журналістики з самого початку та їхнє основне завдання – бути корисними інструментами загального інтересу, а не рупором індивідуальних або певних інтересів” [25, 8].

^ 7. Створення спеціальних інформаційних програм, зорієнтованих на висвітлення діяльності тих чи інших державних установ та політичних партій.

Наприклад, у м. Рівному органами міської влади були започатковані інформаційні програми на місцевому телебаченні та радіо: програма “Місто” на телебаченні й “Новини обласного центру” на обласному радіо. Вони інформують громадськість про новини міста, подають необхідну офіційну інформацію, оголошення, повідомлення, що надходять від різних структурних підрозділів виконкому, розповідають про роботу й проблеми міських закладів охорони здоров’я, освіти, культури, роботу міського транспорту та комунальних служб. Ці програми інформують мешканців міста про важливі громадсько-політичні та культурно-мистецькі заходи, містять коментарі та роз’яснення спеціалістів з широкого кола питань. У них беруть участь керівники департаментів та відділів виконкому, які розповідають про роботу своїх підрозділів, наявні проблемні питання, роз’яснюють необхідність тих чи інших рішень.

Указом Президента України ще в 1995 році було передбачено створення спеціальних інформаційних програм щодо ді-
яльності Фонду державного майна України та інших виконавчих органів, які беруть участь у процесах приватизації державного майна. Державний комітет телебачення та радіомовлення був зобов’язаний створити на каналі Національної телерадіокомпанії програму “Зі щоденника реформ”, на каналі Національної телекомпанії щоденну програму, яка б висвітлювала хід приватизації в Україні, на каналах державних телерадіокомпаній спеціальні інформаційні випуски про об’єкти, що підлягають приватизації. Були передбачені й деякі інші спеціальні заходи щодо забезпечення гласності приватизації державного майна.

ДІКОД (DICOD) - структура, що відповідає за паблік рилейшнз у французькій армії, створила спільно з освітнім телеканалом шестисерійний документальний фільм, що розповідає про сьогоднішнє життя військовослужбовців Французької Республіки. Спеціалісти ДІКОДа вважають, що за допомогою цього освітнього каналу можна досягти найкращого охоплення цільової аудиторії молодих французів, для яких інформація про військову службу із зрозумілих причин найважливіша.25

^ 8. Важливим засобом політичних комунікацій є організація візитів журналістів у політичні установи та організації (своєрідні “дні відкритих дверей”), коли для них готуються спеціальні програми знайомства з діяльністю установи, її працівниками та програмами діяльності. Різновидом такого засобу комунікації є акредитація журналістів при певних політичних інститутах. Акредитація конкретних журналістів має значні переваги перед акредитацією засобу масової інформації, оскільки постійна робота конкретного журналіста в тому чи іншому політичному інституті дозволяє отримувати більш компетентну, повну та різноманітну інформацію, дозволяє краще відстежувати динаміку подій та діяльності, сприяє встановленню більш довірливих відносин між журналістом та працівниками цього органу.

^ 9. Організація спеціальних подій. Подієва комунікація в політичній сфері має свою специфіку і значно відрізняється від аналогічного засобу у сфері бізнесу, внутрішніх та інших комунікацій. Найбільш поширеними формами подій тут є: відвідування державними та політичними діячами регіонів, окремих установ та організацій, участь у з’їздах, конференціях, виставках (як правило, їх відкриття або вітальні промови, вітальні телеграми, подарунки).

Досить своєрідною формою події, що використовується у сфері політичних комунікацій, може стати вихід книги керівника держави або політичної партії. Подією це стає, на наш погляд, саме тоді, коли автор – людина досить високого статусу. Крім того, як правило, така подія спрямована на формування, підтримку або доповнення іміджу цієї особи.

^ 10. Важливе значення для здійснення політичних комунікацій має політична реклама.

П
олітична реклама
– це сукупність образотворчих засобів (відео- та аудіоматеріали, гасла, плакати тощо) та прийомів спеціалізованих технологій, що надають суб’єктам політики, політичному життю, політичним діям, різноманітним формам матеріалізації політики особливо очевидний підкреслений або, навпаки, прихований характер [56, 55-56]. Вона спрямована на
кілька основних цілей.
^

Основні завдання політичної реклами


  1. Спрощене та контрастне вираження провідних політичних подій та процесів.

  2. Лаконічне, емоційне та оригінальне вираження певної політичної платформи.

  3. Формування та введення у масову свідомість певного уявлення про політичні структури та їхніх лідерів. Р.Прайс, один із видатних фахівців у галузі політичної реклами, укладач промов для американського президента Р.Ніксона, відверто писав: “Важливо не те, що проектує кандидат, а те, що сприймає виборець. Нам треба змінити не людину, а уявлення про неї. Уявлення ж часто залежить більше від засобів масової інформації, ніж від самого кандидата” [67,47].

  4. Створення у людей певного психологічного настрою, що зумовлює необхідні вектори симпатій та дій цих людей. Так, наприклад, фахівці з виборчих технологій рекомендують
    кандидатові у своєму виступі насамперед створити за допомогою гумору відповідний настрій, забезпечити взаєморозуміння з аудиторією, і лише після цього переходити до викладу власної політичної платформи.

Політична реклама має певні відмінності від реклами ко-мерційної, з якою ми зустрічаємося щодня в нашому повсякденному житті. Серед них: наявність у політичній рекламі дезін-
формації і значно більше використання в рекламних матеріалах негативної інформації, ніж доброзичливого інформування; застосування екстравагантних прийомів тощо.

^

Носії політичної реклами


  • Власні засоби масової інформації політичних установ та організацій;

  • платні місця в комерційних ЗМІ;

  • сторінки в Інтернеті;

  • зовнішня реклама (стенди, вітрини, транспаранти);

  • друковані матеріали (плакати, листівки, календарі, брошури, бюлетені, наклейки, значки);

  • аудіо- та відеоролики для державних і комерційних телера-
    діоустанов;

  • інституційна політична реклама (заснування громадських фондів, здійснення благодійних проектів);

  • оригінальні носії – газон (гасло партії, виконане квітами), надувна кулька (майка, шапка тощо) з портретом політичного діяча.

Найважливішою в політичному рекламуванні є політична символіка. На думку фахівців, політика – це та сфера суспільного життя, яка особливо добре піддається символізації і не може обходитися без неї. Г.Почепцов підкреслює: “Для політики не просто характерна символізація, політика обов’язково потребує символізації ефективного управління”. Він пов’язує це з кількома причинами:

1. Політичні комунікації завжди спрямовані на маси, а тому вони з неминучістю обростають певним перебільшенням, гіперболізацією для більш результативного впливу на аудиторію. Якщо у випадку звичайного спілкування ми маємо певні можливості індивідуального, особистого впливу, то в політиці повинні бути прийоми масові, і один з них – символізація.

2. Символізація може сприйматися, символ лише передається, символ завжди переможе несимвол.

3. Емоційний вплив більш прийнятний, більш ефективний, ніж раціональний. Він зустрічає менше перешкод і фільтрів, які пропускають повідомлення. І саме символи є найбільш емоційно насиченими пунктами людської цивілізації. І якщо вони відібрані з урахуванням національної специфіки, з одного боку, і особливостей певного моменту, з іншого, то такий шлях проходження повідомлення символічною комунікацією несе в собі потенційну перемогу” [90, 154].

На думку вченого, можна говорити про два аспекти символізації політики:

  • організаційний та

  • особистий.

Перший містить символізацію процедур, заходів, дій, які відбуваються в органах державної влади та управління, у діяльності політичних партій та рухів. Урочисті засідання, зустрічі, прийоми – це символи важливості, значущості державного або політичного діяча, політичного інституту, їхньої діяльності.

Другий – пов’язаний з конкретними людьми, тому цей аспект символізації політики науковець називає “особистісною складовою”. Він пише: “Політики – це також символи, і повинні бути саме такими, щоб адекватно дешифруватися населенням” [90, 139].

Саме тому, як зазначають фахівці, кандидати в президенти США завжди виступали і виступають у передвиборній боротьбі з чіткою програмою, що подається суспільству під певним гаслом.


^ Президент США

Гасла

Ф.Рузвельт

Чотири свободи”, “Новий курс”

Г. Трумен

^ Справедливий курс”

Дж. Кеннеді

Нові рубежі”

Л.Джонсон

^ Велике суспільство”

Р. Ніксон

Вперед разом”, “Закон і порядок”

Н. Рокфеллер

“”^ Він зробив багато, він зробить ще

більше”

Дж. Картер

Нові горизонти”

Р.Рейган

^ Новий конструктивний курс”, “Новий

початок”, “Ера національного оновлення”


Проблема особистісної символізації – це проблема формування іміджу політичного або громадського діяча. Організаційна символізація – це проблема іміджу політичної установи та організації. Їхнє вирішення можливе з використанням різних прийомів та засобів. Служби ПР політичних установ, іміджмейкери, що працюють з конкретними політичними лідерами, значну частину своєї діяльності спрямовують на ці іміджеві комунікації.

^ 11. Висловлювання громадськості з проблем громадського життя. А.С.Пушкін у поемі “Борис Годунов” вклав у вуста свого предка відому фразу: “Але чи знаєш ти, чим сильні ми, Басманов? Ні військом, ні польською допомогою, а думкою. Так! Думкою народною” [63,16].

“Громадська думка існує не в кожному суспільстві, оскільки вона не є простою сумою тих приватних думок, якими люди обмінюються у вузькому, приватному колі сім’ї чи друзів. Громадська думка – це думки, які виражають публічно і здійснюють вплив на функціонування суспільства та його політичної системи. Саме можливість гласного публічного висловлювання населення щодо злободенних проблем громадського життя і вплив цієї висловленої вголос позиції на розвиток громадсько-політичних відносин відображає сутність громадської думки як особливого соціального інституту. На думку німецького політолога Ф.Альбрехта, важливою рисою правової держави є інституалізований зворотний зв’язок держави з громадською думкою, що забезпечує контроль суспільства над державним апаратом.

Як зазначають американські соціологи, коли населення відчуває свій вплив на владу, воно не переходить до насильницьких форм впливу, а потім і зміни влади. За деякими підрахунками, 20% населення, викинутих на вулицю як безробітні, можуть призвести до зміни соціального устрою. “У своїй реакції, – пише Г.Почепцов, – люди проходять три етапи: спочатку вони намагаються опиратися на внутрішні ресурси виживання, потім здійснюють тиск на місцеві органи влади, а вже згодом переходять на вищий рівень, що й зможе призвести до зміни устрою. Усі ці процеси повинні бути якомога раніше діагностовані, щоб запобігти негативним наслідкам”. [90, 13].

^ 12. Акредитація журналістів при політичних інститутах та організаціях. Відзначають, що у Вашингтоні, наприклад, акредитовано понад 16 тис. кореспондентів. Майже 60 журналістів щоденно працюють у Білому домі. Вони представляють інформаційні агенції, бюро великих газет, журналів, радіомереж. Обидві палати конгресу мають гальорки для ЗМІ. Вашингтонські журналісти навіть створили Асоціацію кореспондентів у Білому домі.

^ 13. Для здійснення політичних комунікацій можуть бути використані й деякі специфічні форми та методи. Проаналізуємо деякі з них на прикладі парламентських комунікацій у США.

Інститут стажерів. Своєрідною формою встановлення зв’язків з таким владним інститутом США, як Конгрес, є специфічно американське явище – стажування. У межах Програми науково-технічних помічників конгресу Американська асоціація сприяння розвитку науки за свій рахунок направляє наукових працівників у Конгрес терміном на один рік для здійснення консультативної допомоги депутатам під час вирішення питань науково-технічної політики. Основні цілі такої програми:

  • забезпечити апарат Конгресу кадрами спеціалістів, що добре орієнтуються в питаннях науки і техніки, і підвищити тим самим рівень розгляду та рішення в парламенті науково-технічних проблем;

  • створити групу вчених (інженерів), що добре вивчила парламентські механізми і здатна повернутися в наукове товари-
    ство, зміцнити можливості останнього впливати на політичні рішення держави;

  • наочно ознайомити апарат Конгресу і депутатів з психологією та манерою мислення вчених та інженерів шляхом вирішення перерахованих вище завдань;

  • забезпечити різним науковим і технічним організаціям та співтовариствам більш ефективний доступ до Конгресу та повідомлення йому своєї думки з тих чи інших проблем [95,13].

Виходячи з цих цілей, спеціалісти, яких направили наукові асоціації, проходять двотижневі інтенсивні курси “парламентської науки” – знайомляться з правилами Конгресу, механізмом його роботи, взаємодією з урядом та громадськістю, допоміжними науково-інформаційними службами. Курси проходять у першій половині вересня. Потім, залежно від спеціальності і потреб того чи іншого комітету чи підкомітету, депутата, ці фахівці підключаються до діяльності останніх і протягом року працюють як додаткові штатні працівники. Конгрес за їхню допомогу не платить, оскільки спеціалісти отримують заробітну плату від асоціацій, які їх направили. Коли рік закінчується, стажери можуть перейти у штат помічників або повернутися на своє місце роботи – в університет, фірму, дослідницький центр, збагачені знанням “механіки” та широкими особистими знайомствами з парламентаріями та працівниками апарату Конгресу. Вважають, що в обох випадках виграє і Конгрес, і наукове співтовариство, формується їхня постійна різнопланова взаємодія” [95,12].

^ Слухання в комітетах та підкомітетах парламенту – це ще один специфічний засіб встановлення зв’язків з громадські-
стю, що використовується у практиці роботи парламентаріїв. Чому слухання, які, на перший погляд, є формою діяльності представницьких органів, можна розглядати як засіб комунікацій з громадськістю? Вважаємо, це пов’язано з тим, що для участі у слуханнях запрошуються представники різних кіл громадськості: науковці, працівники урядових структур, функціонери політичних партій та громадських організацій, консультанти-практики тощо. Такі слухання можуть проводитися не лише у стінах парламентів, але й “на чужій території” – на підприємствах, установах, периферійних районах країни. На думку фахівців, “як форма отримання та обміну інформації слухання мають дуже високу ефективність у першу чергу завдяки своїй гнучко-
сті – їх легко варіювати за часом, тривалістю, складом учасників, проблематикою та іншими параметрами. Вони є також
зручним постійним каналом контактів парламентаріїв із зовнішнім світом. На відміну від Інституту стажерів слухання не відносяться до числа специфічних американських феноменів, вони широко застосовуються в парламентах усіх демократичних держав. Однак за масштабами та інтенсивністю використання цієї форми парламентської роботи Конгрес США “займає у світі одне з перших місць” [95, 16].

^ Дослідницька служба Конгресу (ДСК) США є ще одним специфічно американським засобом комунікації з громадські-
стю парламенту США. ДСК – це спеціалізована і значною мірою автономна структура бібліотеки Конгресу США. Вона надає інформацію як внутрішній громадськості (депутати та працівники Конгресу), так і зовнішній. Інформація за характером – довідкова та аналітична. Вона надається як за запитами споживачів, так і з ініціативи ДСК (серед останніх і короткі збірники матеріалів з різних напрямів законодавчої діяльності, і щомісячний журнал, і щорічники).

Ця служба практикує також і такі нетрадиційні форми інформування, як семінари, симпозіуми, курси підвищення кваліфікації тощо. Вона щоденно веде передачі за системою кабельного телебачення, періодично передає програми навчання, ві-
деозаписи найцікавіших семінарів.


Контрольні питання

  1. У чому сутність політичної комунікації? Яку структуру мають політичні комунікації?

  2. Яке значення мають служби ПР у діяльності політичних установ та організацій суспільства?

  3. Які прийоми та методи застосовуються для здійснення політичних комунікацій?

  4. У чому особливості владних, партійних, виборчих комунікацій?

  5. На думку відомого політолога К.Дойча, політична система суспільства подібна до кібернетичної. У чому це виявляється і які має наслідки?

  6. Як би Ви прокоментували висловлювання: “Політична комунікація для політичної системи – це те саме, що кровообіг для організму людини”?

  7. Яку роль відіграють служби ПР у механізмі здійснення політичної комунікації? У чому особливості діяльності служб ПР у цій сфері життя?

  8. Дехто вважає, що предметом політичної комунікації є власне політична інформація. Яка Ваша думка з цього приводу?

  9. Як Ви думаєте, чи не суперечить принципу свободи інформації практика координації діяльності служб ПР державних установ та організацій?

  10. Що спільного та відмінного в роботі служб ПР державних установ та політичних партій у період передвиборної кампанії?






залишити коментар
Сторінка16/22
Дата конвертації27.09.2011
Розмір5,6 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22
плохо
  1
не очень плохо
  1
хорошо
  4
отлично
  17
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх