Типова навчальна програма курсу інноваційна діяльність вступ icon

Типова навчальна програма курсу інноваційна діяльність вступ


1 чел. помогло.
Схожі
Типова навчальна програма курсу інноваційна діяльність вступ...
Навчальна програма (типова) „ Оптоелектронні елементи зв'язку” статус дисципліни в ибіркова для...
Навчальна програма (типова) „ Оптоелектронні елементи зв'язку” статус дисципліни в ибіркова для...
Навчальна програма дисципліни (Типова) “ Лабораторна діагностика ”...
Навчальна програма дисципліни (типова) економічні основи в електроніці статус дисципліни...
Навчальна програма (типова) “Основи теорії динамічних систем” статус дисципліни вибіркова для...
Навчальна програма дисципліни (типова) фінанси статус дисципліни нормативна проф спрямув...
Навчальна програма дисципліни (Типова) “Мікропроцесорна техніка” статус дисципліни нормативна...
Типова навчальна програма нормативної дисципліни «безпека життєдіяльності» для вищих навчальних...
Типова навчальна програма нормативної дисципліни «безпека життєдіяльності» для вищих навчальних...
Робоча навчальна програма з дисципліни «Вступ до спеціальності» освітньо-кваліфікаційний рівень:...
Типова навчальна програма нормативної дисципліни «цивільний захист» для вищих навчальних...



страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8
ТИПОВА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА КУРСУ

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ


Вступ

Інноваційна діяльність: сутнісна характеристика та значення на сучасному етапі економічного розвитку.

Мета і завдання курсу: засвоєння студентами — бакалаврами з економіки — інноваційної політики фірми, принципів її формування та впровадження, форм інновацій, методів основного інструментарію їх створення й шляхів реалізації, побудови системи менеджменту інноваційними процесами та державного регулювання, опанування практичних методів стратегічного управління інноваціями, маркетингу, організації, планування, фінансування та оцінювання інноваційної діяльності підприємств.

Методологія вивчення курсу: структура і предмет дисципліни, логіка її побудови. Змістовна характеристика дисципліни.

Тема 1. Інновації: становлення
та сучасні тенденції розвитку


1.1. Становлення та розвиток теорії інновацій. Еволюція інноваційної теорії. Визначення інновацій за Й. Шумпетером. Інноваційні теорії економічного розвитку. Теорія «довгих хвиль» М. Кондратьєва. Роль інновацій в еволюції економічної системи.

1.2. Місце та роль інновацій у системі господарювання. Вплив інноваційних процесів на розвиток виробництва. Зарубіжний досвід упровадження інновацій. Інноваційні суспільства. Японський досвід використання технологічних змін. Науково-технічні індикатори Південної Кореї. Інноваційні процеси і командно-адміністративна система управління економікою.

1.3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій. Особливості інноваційних процесів в умовах ринкової економіки. Наукомісткість сучасного виробництва. Монополія чи конкуренція в інноваційному процесі? Тенденції інноваційної активності в Україні.

Тема 2. Сутнісна характеристика
інноваційних процесів


2.1. Сутність сфери інноваційної діяльності. Поняття новини, нововведення, інновації, інноваційною процесу. Сфера інноваційної діяльності. Основні етапи (наука, дослідження, розроблення, виробництво, використання) та стадії (наука — техніка — виробництво) інноваційного процесу. Моделі інноваційного процесу. Взаємозв’язок окремих видів інноваційних процесів.

2.2. Система класифікації інновацій. Практичне значення класифікації інновацій. Виокремлення інновацій за такими ознаками: характер діяльності, технологічні параметри, галузево-функціональний вид діяльності, місце в системі, причини виникнення. Типи інновацій: продуктова, технологічна, сировинна, організаційна, збутова, інфраструктурна. Функції інновацій: базова, поліпшуюча, псевдоінновація.

2.3. Життєвий цикл інновацій. Циклічна концепція розвитку інновацій. Поняття інноваційного циклу. Фази життєвого циклу інновацій. Інноваційний ланцюг. Зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на життєвий цикл інновацій.

Тема 3. Особливості створення інновацій
та формування попиту на них


3.1. Сутність попиту на інновації та засоби його відображення. Попит як один з чинників формування інновацій. Напрями аналізу попиту. Закон попиту. Табличне, графічне та аналітичне зображення попиту.

3.2. Умови, за яких інновація стає товаром. Формування попиту на інновації. Засоби ідентифікації продукції. Три групи нового товару. Інноваційна продукція. Система планування та організація створення нового товару (роботи, послуги). Етапи планування. Генерація ідей. Перевірка концепції. Пробний маркетинг.

3.3. Чинники попиту на інновації. Види попиту. Особливості чинників попиту на нововведення. Внутрішні чинники попиту. Зовнішні чинники попиту. Види попиту (потенційний, негативний, прихований, повноцінний, нерегулярний та ін.). Вплив чинників на зміну попиту на нову продукцію.

Тема 4. Інноваційна політика фірми

4.1. Сутність та складові елементи інноваційної політики фірми. Змістовна характеристика інноваційної політики. Місце інноваційної політики фірми в загальній стратегії розвитку. Складові елементи інноваційної політики фірми. Чинники впливу на формування інноваційної політики фірми.

4.2. Розроблення інноваційної стратегії. Зв’язок інноваційної стратегії фірми з загальною стратегією розвитку. Принципи її формування та упровадження. Стратегічний план фірми, його розділи. Елементи стратегічного вибору: генеральна мета, основні цілі, стратегії, завдання і програми.

4.3. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення. Наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, «за нагодою» стратегії та їх сутність. Співвідношення різних типів інноваційних стратегій. Процес упровадження інноваційних страте­гій. Умови та методи реалізації стратегій.

Тема 5. Система управління
інноваційними процесами


5.1. Особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу інновацій. Об’єктивна необхідність і поняття управління суб’єктами інноваційної діяльності. Функції управління інноваційною діяльністю. Організація управління інноваційною діяльністю. Особливості організації управління дослідженнями, розробками та впровадженням інновацій.

5.2. Ключові аспекти оперативного менеджменту. Сутність оперативного менеджменту інноваційної діяльності та її контролю. Проблеми та завдання оперативного менеджменту на всіх стадіях життєвого циклу інновацій. Інформаційна база та її ефективне використання.

5.3. Основні критерії вибору організаційних структур уп-
равління інноваційною діяльністю.
Роль організаційних структур в управлінні інноваційними процесами. Особливості організаційних структур управління інноваційною діяльністю (лінійно-функціональні, матричні, дивізіональні, штабні). Принципи та етапи процесу побудови організаційних структур управління інноваційною діяльністю. Обґрунтування вибору організаційних структур управління інноваційною діяльністю на стадіях життєвого циклу інновацій.

Тема 6. Сучасні організаційні форми
реалізації інновацій


6.1. Наукові організації як джерело формування та реалізації інновацій. Взаємодія наук (фундаментальні, прикладні) у процесі створення інновацій. Класифікаційна схема наукового забезпечення інновацій. Форми організації наукової діяльності (академічна, вузівська, галузева, заводська, комерційна наука).

6.2. Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності. Інноваційне підприємство як суб’єкт господарювання. Інституційні форми інноваційного підприємства. Види підприємств, які беруть участь в інноваційних процесах (малі підприємства — обслуговуючі фірми, «спін-офф», проектні бригади, інжинірингові фірми). Специфіка венчурного бізнесу. Інноваційні підприємства в Україні.

6.3. Організаційні форми інтеграції науки та виробництва. Зв’язок інновацій, досліджень та виробництва. Формування та функціонування нових організаційних структур: науково-технологічні парки, науково-промислові консорціуми, технополіси, фірми-«інку­батори», стратегічні альянси. Форми технологічної кооперації.

Тема 7. Фінансування інноваційних процесів

7.1. Цілі та завдання системи фінансування інноваційної діяльності. Стратегія фінансування інноваційної діяльності. Методологічні принципи та складові елементи фінансової стратегії фірми щодо фінансування інноваційних процесів. Організаційно-економічний механізм фінансування інновацій.

7.2. Види фінансування інноваційних процесів. Характеристика різних видів фінансування інноваційних процесів. Внутрішні та зовнішні джерела фінансування. Обґрунтування конкретних джерел фінансування інноваційних процесів та врахування ризиків, які можуть виникнути під час фінансування.

7.3. Сутність ризикового фінансування інноваційної діяльності на базі венчурного капіталу. Причини виникнення та використання ризикового (венчурного) фінансування. Засоби страхування, які використовують ризикові інвестори. Переваги та недоліки венчурного фінансування.

7.4. Лізингове фінансування та його особливості. Необхідність лізингового фінансування інноваційної діяльності. Функції лізингу. Об’єкти лізингу. Види лізингу. Переваги та недоліки лізингового фінансування. Склад лізингових платежів.

7.5. Інноваційний проект як об’єкт фінансування. Критерії та умови оцінювання інноваційного проекту. Класифікація інноваційних проектів. Оцінювання інноваційного проекту. Обґрунтування бізнес-плану інноваційного проекту. Стратегія фінансування інноваційного проекту.

Тема 8. Регулювання та стимулювання
інноваційної діяльності


8.1. Інновації як об’єкт державної політики. Необхідність державної підтримки. Особливості економічної політики щодо інновацій. Державна інноваційна політика України. Наукомісткість продукції як мета економічної політики держави.

8.2. Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності. Мікроекономічні причини необхідності державної підтримки інноваторів. Класифікація інструментів державної підтримки інновацій. Політика оподаткування інноваторів. Приско­рена амортизація як метод регулювання оновлення виробництва. Сфери застосування державного впливу на інноваційні процеси. Прямі та непрямі методи сприяння розвитку інноваційної діяльності з боку держави. Підтримка державою малого бізнесу як чинник інноваційної політики.

8.3. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності. Регулювання та стимулювання інноваційної діяльності на рівні фірми. Прямі та опосередковані методи стимулювання інноваційної діяльності. Система регулювання інноваційної діяльності. Форми і методи її організації.

8.4. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Інтелектуальний продукт. Теоретичні передумови авторського права. Об’єкти та суб’єкти авторського права. Види і типи об’єктів інтелектуальної власності. Промислова власність. Об’єкти промислової власності. Патент як засіб охорони об’єктів промислової власності.

Тема 9. Комплексне оцінювання ефективності
інноваційної діяльності фірми


9.1. Основні принципи вимірювання ефективності інноваційної діяльності. Принципи оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів. Об’єкт вимірювання ефективності. Два види ефекту: мікроекономічний та макроекономічний підхід.

9.2. Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів. Термін окупності. Облікова норма прибутку. Процес дисконтування. Показник чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості. Внутрішня норма прибутковості.

9.3. Економічне оцінювання соціальних результатів інноваційної діяльності. Соціальні результати, які оцінюються економічною мірою. Показники соціально-економічного ефекту. Правило тотожності корисного результату при соціально-економіч­ному оцінювання. Класифікація та правила визначення суми економічних збитків.


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ
^ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО ТЕМ КУРСУ


2.1. ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ
ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ


2.1.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення теми доцільно розпочати з питань становлення та розвитку теорії інновацій.

Зародження інноваційної теорії відноситься до початку ХХ ст. і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов’язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії. Яке ж місце посідав науково-технічний прогрес у цих теоріях?

  1. А. Сміт (1723—1790) пов’язував науково-технічний прогрес з характером розвитку і потребами виробництва.

  2. К. Маркс (1818—1883) уважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

  3. Неокласична школа (1870—1930), яка представлена В. Дже­вонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом (1874), роз-
    глядала науково-технічний прогрес як заданий чинник при дослідженні ринкової економічної системи.

  4. Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883—1945), у 30—50 роках (напередодні Другої світової війни) розглядала економічні процеси в короткостроковому періоді, тому науково-технічному прогресові не приділялося достатньої уваги, він перебував у становищі «за інших рівних умов».

  5. У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу — М. Абрамовиц, Р. Солоу, Е. Денісон та інші довели, що науково-технічний прогрес є основним чинником економічного ровитку ХХ ст. Ці вчені-економісти поклали край ігноруванню науково-технічного прогресу в економічній теорії.

  6. Період після Другої світової війни став часом науково-технічної революції та її впливу на економічний розвиток. Саме тоді об’єктивні передумови сприяли народженню нового напряму економічної теорії, спрямованому на вивчення закономірностей науково-технічного прогресу.

Розглянувши економічні теорії в хронологічній послідовності, ми бачимо, що лише з 50-х років науково-технічний прогрес розглядається як чинник виробництва разом з капіталом та працею.

Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950). Ще в 30-ті роки він ввів поняття інновації, трактуючи його, як зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості.

Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Й. Шум­петер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М. Д. Кондратьєва (1892—1938). Для обґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон’юнктури — «довгі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

І хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

^ III хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

ІV хвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

V хвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Ключовим чинником є саме масовий попит на відповідні зміни.

М. Д. Кондратьєв з’ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга-
ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки (через) технічним, організаційним, економічним та управлінським нововведенням.

Ми побачили, що науково-технічний прогрес є головним чинником історичної трансформації суспільства, еволюції економічної системи, але ця його вирішальна роль в економічному зростанні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.

Узагальнення історичного досвіду різних країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення науково-технічного про­гресу сприяє розвитку економіки країни, і навпаки, суспільства, які неспроможні забезпечити потік науково-технічних інновацій, неспроможні економічно розвиватися.

М. Портер розрізняє 4 стадії конкурентного розвитку країни:

  • стадія розвитку на основі чинників виробництва;

  • стадія інвестиційного розвитку;

  • стадія інноваційного розвитку;

  • стадія розвитку на основі добробуту.

На підставі розглянутого розподілу можна виокремити такі структурні джерела економічного розвитку країни:

1) чинники виробництва;

2) інвестиції;

3) інноваційна діяльність.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

Звертаємо вашу увагу ще на кілька аспектів сучасного економічного розвитку на основі інноваційного компонента. З погляду рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

  • горизонтальна інтеграція НДДКР, створення обчислювальних мереж;

  • проведення спільних досліджень;

  • державна підтримка нових технологій.

До специфічних характеристик сучасних технологій можна віднести:

  • вузьку спеціалізацію;

  • швидку застарілість;

  • необхідність постійного розвитку;

  • високу ризикованість фінансових ресурсів;

  • швидку розповсюдженість у всьому світі;

  • розроблення і впровадження ноу-хау;

  • розвиток при тиражуванні;

  • неможливість поширення тільки за допомогою документації та ін.

Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення інноваційного продукту; постійно виникають «ніші», у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, мож­на перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і винаходів.

Проте вже на початку ХХІ ст. розвиток науки і техніки буде не метою, а засобом соціально-економічного розвитку країн. Багато дослідників схильні вважати, що майбутнє людства пов’я­зано не з технотронним суспільством, а з гуманістичним суспільством, яке ґрунтуватиметься на гідності, знаннях, свободі особи. Гуманіст — це і є гідна людина, що прагне до знань, добра і краси.

Найважливішою визначальною засадою гуманістичного суспільства буде ідеологічна структура — певна система філософських, наукових, художніх, правових, політичних, економічних, соціологічних знань і цінностей про світ, місце людини в ньому. У процесі становлення гуманістичного суспільства має здійснюватися переорієнтування суспільства з виробництва матеріальних благ на виробництво духовних цінностей. Тому одним з головних завдань суспільства гуманізму є виробництво знань. На користь цієї тези говорить той факт, що, наприклад, у промислово розвинених країнах накопичення людського капіталу до кінця ХХ ст.
у 3—4 рази перевищило накопичення капіталу в матеріально-речовинній формі; значно зросли витрати на будівництво нових музеїв, бібліотек, театрів, спортивних споруджень.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якої характерні:

  • інтелектуалізація виробничої діяльності;

  • використання високих інформаційних технологій;

  • екологічність;

  • творчість кадрів;

  • добробут населення.

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить приблизно 2 трильйони доларів, з яких на США припадає 39 %, Японію — 30 %, Німеччину — 16 %. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-техніч­ні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаються просуванням наукомістких товарів на ринок. У нашій країні на 10 вче­них припадає лише один менеджер.

Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентоспроможне виробництво та продукцію. Тому найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку й ефективного використання найновіших технологій. Цей процес відображається динамікою показника наукомісткості виробництва.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості та для проведення різноманітного аналізу інноваційного процесу. Для віднесення галузі промисловості до наукомісткої названий показник має перевищувати середній рівень.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальна. Основними причинами цього, на думку більшості вчених, є:

  • незавершеність і нелогічність проведених економічних перетворень;

  • слабкість ринкових інструментів економіки;

  • збереження економічних відносин із зовнішнім світом, що базуються на імпорті високотехнологічного устаткування, машин, товарів народного споживання.

Цей перелік ми можемо доповнити такими обставинами:

  • відсутність на всіх рівнях управління систем менеджменту, орієнтованих на підвищення якості продукції, соціальний розвиток, конкурентоспроможність підприємств;

  • орієнтація розвитку української економіки не на активізацію інноваційної діяльності, а на чинники виробництва та інвестиції.

При цьому не враховується, що чинники виробництва та інвестиції мають бути не метою функціонування соціально-економіч­них систем, а засобом активізації інноваційної діяльності та підвищення за рахунок цього темпів економічного зростання.

Заглиблення в проблематику курсу зумовлює необхідність хоча б стислого огляду літературних джерел, що дає можливість визначитися в понятійному апараті щодо інноваційного процесу. Це тим більше важливо, що в даний час ще чітко не сформувалась термінологія в галузі інноваційної діяльності.

Так, рекомендується під науково-технічним прогресом розуміти розвиток науки і техніки, що проявляється, з одного боку, у впливі науки на рівень техніки і технології, а з іншого — у застосуванні новітніх приладів у наукових дослідженнях (Л. І. Абалкін).

Початкова фаза науково-технічного прогресу відноситься до пізнього Відродження, і особливо суттєвий імпульс він одержав
у ХVІ—ХVІІ ст., коли потреби зростаючого мануфактурного виробництва, розширення мореплавання, торгівлі поклали початок спілці наукової, технічної, винахідницької діяльності.

^ 2.1.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Становлення та розвиток теорії інновацій.

2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.

3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

4. Специфіка інноваційної діяльності в країнах-лідерах.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Інноваційні теорії та їх застосування в сучасній інноваційній
діяльності.


2. Інновація як джерело сучасного економічного зростання.

3. Риси гуманістичного суспільства.

4. Ознаки поняття «інноваційна економіка».

Література

1. Лукашевич И. Развитие идей Н. Д. Кондратьева в теориях длинных волн нововведений // Вопросы экономики. — 1992. — № 3. — С. 81—94.

2. Глазьев С. Ю. Теория долгосрочного экономического развития. — М., 1993. — 318 с.

3. Инновационный процесс в странах развитого капитализма (методы, формы, механизм) / Под ред. И. Е. Рудаковой. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 411 с.

4. Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб. для вузов / Под ред. проф. В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. — 284 с.

5. Ткачева Н. Н., Чернов С. А. Проблемы развития инновационной сферы в Украине // Менеджер. — 2000. — № 3. — С. 66—71.

6. Курнышева И. Условия инновационного развития // Экономист. — 2001. — № 7. — С. 9—19.

7. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1982. — 453 с.

8. НТП: Словник / В. Г. Горохов. — М., 1987. — 302 с.

^ 2.1.3. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

ТЕСТИ

1. Поняття нововведень запропоноване:

а) Т. Кемпом;

б) К. Джонсоном;

в) Й. Шумпетером;

г) А. Смітом;

ґ) П. Хейне.

2. Наукомісткість виробництва визначається:

а) відношенням витрат на дослідження до обсягу реалізації продукції;

б) обсягом інвестицій на наукові дослідження;

в) відношенням кількості працівників, зайнятих у дослідному виробництві, до всіх працюючих;

г) відношенням обсягу нової продукції до всієї продукції.

^ 3. Результатом інноваційної діяльності є:

а) інтелектуальний продукт;

б) новини;

в) інновації;

г) інвенція;

ґ) технології.

4. Комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва називається:

а) інновація;

б) дослідження;

в) розробки;

г) винаходи.

^ 5. Конкурентоспроможність країни на світовому ринку залежить від:

а) здатності генерувати ідеї;

б) кількості університетів і науково-дослідних інститутів;

в) можливості швидко опановувати новації;

г) інвестиційних можливостей.

^ 6. Економічною теорією, що розглядала науково-технічний прогрес як чинник виробництва, є:

а) неокласична;

б) кейнсіанська;

в) неокласичний ренесанс.

7. Ідеї, що є корисними для використання в бізнесі, але не обов’язково там упроваджуються, мають назву:

а) інновація;

б) дослідження;

в) розробки;

г) винаходи.

8. Основні риси, притаманні інноваційному суспільству:

а) незалежність;

б) інтелектуалізація виробництва;

в) стабільність;

г) екологічність;

ґ) добробут населення.

^ 9. Виходячи з циклічної концепції розвитку М. Д. Кондрать­єва, суттєві зміни в економічному житті суспільства відбуваються:

а) на початку хвилі, що підвищується;

б) наприкінці хвилі, що підвищується;

в) на початку хвилі, що знижується;

г) наприкінці хвилі, що знижується.

^ 10. При розробленні теорії «довгих хвиль економічної кон’юнк­тури» М. Д. Кондратьєвим вивчалися такі економічні показники:

а) динаміка цін і заробітної плати;

б) обсяг виробництва основних видів продукції промисловості;

в) фондоозброєність праці;

г) обсяг зовнішньої торгівлі.

^ 11. Для обґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних таких країн:

а) Великобританії, Японії, США;

б) Великобританії, Франції, США, Німеччини;

в) Японії, США, Канади.

^ 12. Виходячи з циклічної концепції розвитку М. Д. Кондратьє­ва, головним чинником підйому в економіці країни є:

а) підвищення попиту на продукцію виробництва;

б) підвищення обсягу створення інновацій;

в) масовий попит на інноваційну продукцію.

^ 13. Удосконалювання технічних знань:

а) відбувається тільки в результаті одержання вищої освіти;

б) справляє лише незначний вплив на випуск продукції;

в) може відбуватися через навчання в процесі роботи;

г) не впливало на економічне зростання у 60-х роках;

ґ) результат політичних революцій.

^ 14. Залежність прибутків від віку найточніше передає таке твердження:

а) вони мають тенденцію до вирівнювання при досягненні робітником середнього віку;

б) чим вищий рівень освіти індивідуума, тим вищі прибутки;

в) більш освічений індивідуум має вищий втрачений прибуток унаслідок пізнішого вступу на роботу;

г) усе перелічене вище;

ґ) нічого з переліченого.

^ 15. Усі перелічені нижче країни витрачали менше 3 % свого ВНП на наукові дослідження і розробки в 90-ті роки за винятком:

а) Японії;

б) США;

в) СРСР;

г) ФРН;

ґ) Італії.

^ 16. Відмінності в рівні заробітної плати в США можуть бути віднесені за рахунок:

а) різноманітного рівня людського капіталу, втіленого в праці;

б) дискримінації на ринку праці;

в) наявності профспілок у деяких галузях;

г) усього сказаного вище;

ґ) нічого з названого.

^ 17. Середня реальна заробітна плата в економіці визначається:

а) основним капіталом;

б) соціальними навичками;

в) запасами людського капіталу;

г) усіма переліченими чинниками;

д) нічим з переліченого.

18. Вирівнювання відмінностей у рівнях заробітної плати відбувається через те, що:

а) усі види зарплати потребують рівної продуктивності праці;

б) є різниця у привабливості роботи;

в) у різних галузях економіки — різний попит на працю;

г) на підприємствах однієї і тієї самої галузі в країні є значні відмінності в капіталоозброєності робітників;

ґ) попит на різноманітні види праці зростає.

^ 19. Практика цінової дискримінації була відкрита:

а) антитрестовим законом Шермана;

б) законом Клейтона;

в) законом Селлера—Кефаувера;

г) законом Робінсона—Пэтмана;

ґ) законом Оукена.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Поясніть, у чому полягає практичне значення сутності процесу перетворення науки в безпосередню продуктивну силу для проведення обґрунтувань економічної політики уряду?





залишити коментар
Сторінка1/8
Дата конвертації13.10.2011
Розмір1.66 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8
плохо
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх