Методика науково дослідницької роботи план викладу icon

Методика науково дослідницької роботи план викладу


Схожі
Горбов В. М., Заблоцький В. П., Кабанова К. В., Забавська І. А...
Писання науково-дослідницької роботи з географії та геології в системі малої академії наук...
Методика І методологія науково-дослідної роботи робоча навчальна програма дисципліни за вільним...
Методика І методологія науково-дослідної роботи робоча навчальна програма дисципліни за вільним...
Червоноградський навчально-виховний комплекс №13 Виховна програма Червоноградського...
Зміст роботи
Іі етапу. Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої...
Положення про відділ науково-дослідницької роботи з обдарованою молоддю...
Учнівські науково-дослідницькі роботи з географії: методологія та методика...
Навчальна література...
С. Л. Рубінштейн [4] зробив значний внесок у теорію діяльності...
Наказ



Загрузка...
МЕТОДИКА НАУКОВО – ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ


ПЛАН ВИКЛАДУ

Завдання і організація науково – дослідницької роботи. Вимоги до науково – дослідницької роботи, форми наукової роботи. Основні методи науково – дослідницької роботи. Методи дослідження серцево – судинної, дихальної систем та нервово – м`язового апарату.


ЗАВДАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО – ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ.

Гімнастика, як засіб і метод фізичного виховання, має багато проблем і питань, які треба розв`язати. Тут відкривається широке поле діяльності для глибоких наукових досліджень, як для практичних працівників, так і для науковців.

Пошуки шляхів підвищення оздоровчо – гігієнічної ефективності занять удосконалення методики навчання і тренування, яка має сприяти підвищенню спортивної майстерності радянських гімнастів, підвищення ефективності вирогбничої і лікувальної гімнастики, та багато інших проблем становлять основу наукових досліджень. Перед практичними працівниками та науковцями щодня постають усе нові й нові проблеми.

Для успішного розв`язання педагогічних та оздоровчо – гігієнічних завдань, кожен викладач і тренер повинен проводити певну науково – дослідницьку роботу, і вміти користуватися даними власних наукових досліджень та досліджень інших авторів. Ось чому студенти вищих навчальних закладів мають бути ознайомленв в питаннях організації і проведення науково – дослідницької роботи, володіти методами збирання й опрацювання наукових матеріалів, уміти робити певні науково – обгрунтовані висновки.

Науково – дослідницька робота – це складний і тривалий процес. Він має кілька етапів або періодів, які умовно можна називати: (підготовчим, основним та заключним). У підготовчому періоді науковець вивчає літературу, визначає і конкретизує тему наукової роботи, готує методику дослідження і складає план роботи на весь період до її закінчення. В основному періоді він проводить експерементальну частину дослідження, здобуває інші наукові факти й дані, використовуючи для цьго різноманітні джерела, і продовжує вивчати літературу з проблемами, яка йог цікавить. У заключному періоді опрацьовує й аналізує наукові дані, добуті в наслідок експеременту, робить певні наукові висновки. Кінцевою формою наукової роботи може бути дисертація, монографія, наукова стаття, автореферат доповідь тощо.

Успіх наукової роботи значною мірою залежить від правильного вибору теми. Вона має бути конкретною, чітко сформульованою, у ній повинні бути визначені загальні і часткові завдання. Цього можна досягти лише тоді, коли науковець добре уявляє собі питання, яке хоче досліджувати, обізнаний з літературними джерелам про нього. Тому наукову роботу завжди слід починати з глибокого вивчання літератури, присвяченої досліджувальній проблемі.

Визначаючи тему наукового дослідження, треба визначити методику, за допомогою якої розв'язуватимуся поставлені завдання. Методи наукового доелідження мають давати науковцеві лише об'єктивні дані, на які не повинні впливати різні субєктивні фактори, що можуть наштовхнути на помилкові висновки. Ось чому останнім часом у науковій роботі почали широко застосовувати інструментальні методики, які дають дослідникові об'єктивні дані.

Добре складений план наукової роботи з запорукою планомірної і ритмічної роботи протягом усього періоду.

План наукової роботи передбачають такі питання: обгрунтування вибору теми, визначення основних і додаткових завдань, визначення підготовки й оволодіння методикою дослідження, збирання експериментальних та інших матеріа­лів, формування наукових висновків.

Зібрані наукові матеріали опрацьовують і викладають у формі рукопису.

Найчастіше рукописи пишуть за такою формою:

^ Вступ. Автор визначає характер роботи, основний напрям і її зміст.

Стан питання. У цьому розділі подано огляд спеціальної і суміжної літератури, проаналізовано погляди різних авторів на питання які є придметом дослідження.


^ Завдання, методика і організація дослідження.

Тут повинні бути чітко сформульовані завдання дослідження, розкрито його методику, организацію педагогічного експерименту, комплектупання експериментальних груп, методи сбирання і опрацю­вання наукових матеріалів.

^ Результати дослідження. У цьому розділі викладено матеріали, які були здобуті автором внаслідок проведення педагогічного експерименту або за допомогою інших методів (анкетування, спостереження, вимірю-вання та ін).

^ Обговорення матеріалів дослідження. Це основний розділ роботи.

У ньому автор аналізує зібраний ним науковий матеріал, інтерпретує його, зіставляє його з матеріалами інших авторів.

Висновок. На підставі наукового аналізу матеріалів, автор робить висновки про те, який педагогічний і оздоровчо-гірієнічний ефект дають проведені ним дослідження, як вони можуть бути викорестані в практичній діяльності.

^ Бібліографічний покажчик. У цому розділі подано перелік літературних праць, які використав автор. Бажано, щоб було наведено лише ту літературу, на яку автор посилається в своїй праці. У бібліографічному покажчику літературу треба тією мовою, її видано.


^ ВИМОГИ ДО НАУКОВО – ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ

Науково - дослідницька робота в галузі фізичної культури і спорту, незалежно від методів її проведення, має відповідати основним вимогам (актуальність, всебічність, об`єктивність, конкретність, зв`зок теорії з практикою), що ставляться перед науковими дослідженнями взагалі. Знання і виконання цих вимог допоможе знайти правельні шляхи в науковому дослідженні, застереже науковців від помилок, які можуть виникати в процесі роботи.

Акткальність. Серед усіх різноманітних питань які стоять перед фізичним вихованням, фізичною культурою і спортом, завжди є головним, найважливіші. Саме вони повинні становити основний предмет дослідження. Уміння знати їх є одним з найважливіших завдань, що стоять перед науковими працівниками.

Система фізичного виховання спрямована на масовий розвиток фізичної культури і спорту, втілення їх у повсякденний побут людей. Перемога спортсменів є свідчення переваг національної культури і відношення уряду до фізкультури та спорту. На досягненні цієї мети і мають бути спрямовані наукові дослідження з питань фізичної культури і спорту. Вони повинні сприяти вдосконаленню систем фізичного виховання, теорії і методики навчання та тренування, і розв`язання інших важливих питань, тобто бути актуальним.

Завжди були і залишаються актуальними проблеми соціальної підготовки, підвищення, спортивно-технічного рівня, і фізичної підготовленнооті спортсменів, розв'язання питань їх психологічної підготовки.

Всебічність. Вивчаючи те або інше питання, треба підходити до нього з історичних позицій, розглядати його в розвитку, бачити в ньому позитивні і негативні сторони. Всебічне дослідження перш за все здійснюється внаслідок глибокого вивчення літературних джерел, аналізу суперечливих тлумачень тощо. Цій вимозі відповідає також сторона оргаяізації і правильне проведення експерименту. Якщо в процесі експерименту виявляються суперечливі дані, треба провести додаткові дослідження, удосконалити методику. Висновки можна робити лише тоді, коли одержані дані, факти не викливають ніяких сумнівів.

Всебічність наукового дослідження в галузі фізичної культури і спорту забезпечуються використанням суміжних дисциплін біологіч­ного і педагогічного циклу( фізіології, анатомії, психології, педагогіки, медичного контролю та ін).

Об'єктивність. Вивчаючи будь-яке питання, треба використовувати лише об'ективні дані, добуті в результаті експериментальних досліджень, педагогічних спостережень або вивчення документів і матеріалів, які підтверджують об'єктивність явища. Випадкові явища і поодинокі факт, суб'єктивні погляди не можуть бути аргументами для наукових висноків. Окремі факти можуть стати науковими, якщо вони підтверджуються при неоднозазовому повторенні в тотожних мовах. Останнє свідчить про певну закономірність. При вивчені літературних даних треба завжди звертатися до першоджерел, тому що лихе з них можна дізнатися про думку автора, його точку зору. Не слід повністю покладатись на анотації, реферати, рецензії, та інші подібні джерела, тому що в них може переважати суб'єктивна думка про суть питання. Про те ними можна як слід користуватися, бо вони домогають швидше зиаїїти першоджерело, а також окремі положення думки й висновки, які варті уваги дослідника.

Під час дослідження статистичних даних також треба користуватися лише першоджерелами, тому, що при цитуванні можуть бути допущені помилки, перекручення, тощо. Спортивно-технічні показники слід брати лише з протоколів офіційних змагань.

Конкретність. Науково-дослідницьку роботу з самого почтку треба намагатися проводити так, щоб висновки її були конкретними, не давали підстав для тлумачення по-різному і щоб вони не були звичайним переліком зовнішніх ознак.

Відомо, що абстрактної істини немає, що істина завжди конкретна.

Починаючи з вибору теми, формулювання її назви і визначення основних та допоміжних завдань, треба точно дотримуватись принципу конкретності. Конкретною Істиною є та, яка пізнає предмет всебічного розв'язку з певними умовами його існування та історичного розвіту. Конкретність істини - одне з положень діалектичного матеріалізму. У праці не повинно бути загальних думок, тим більше, вигаданих. Треба базуватися на конкретних фактах, які характеризують досліджуване явище, і з них робити висновки.

^ Зв`явок, теорії з практикою.

Теоретичні положення виникають з практики, з життя і знову повертаються до практики. Практика є критерієм пізнання істини. Такий є діалектичний шлях пізнання. Відрив теорії від практики неминуче призведе до помилок, до пору­шення логіки. Але, на жаль, такий відрив теорії від практики інколи ще трапляется в питаннях фізичного виховання. Не завжди теоретичні положення науковців знаходять застосування в практичнії роботі, і навпаки, деякі практичні працівники недостатньо ознайомлені з теоретич­ними розробками і не застосовують їх у практичній діяльності. А головне те, що вони недооцінюють значення теоретичних досліджень, не беруть їх на озброєння в своїй роботі. Рівень спортивних досягнень сьогодніш­нього дня ставить перед кожним спеціалістом у галузі фізичної культури та спорту, вимогу брати безпосередню участь у розробці досконалих методів навчання і тренування.


^ ФОРМИ НАУКОВОЇ РОБОТИ.

У фізичній культурі та спорті застосовуються найрізноманітніші форми наукової роботи. Майбутні спеціалісти повинні знати їх і користувати­ся ними в своїй роботі.

До основних форм наукової роботи належать: вивчення літературних джерел (теоретичні дослідження), узагальнення практичного досвіду, проведення педагогічного експеременту, педагогічних спостережень тощо.

Наукова робота може бити методичною, науково-методичною, або науково-дослідницькою. У чому суть кожної з них і чим вони відрізняються одна від одної ? Якщо висвітлюють власний досвіт, підтверджуючи його науковими фактами.I використовуючи власні теоретичні пізнання та літературні відомості, внаслідок чого поліпшуется практична робота, то така робота називається методичною. Але вона може мати і повне наукове значення, тобто бути науково-методичною. Коли ж якесь питання планомірно вивчається з застосуванням наукових методів дослідження, внаслідок яких добувають нові факти, розкривають певні закономірності, то така робота має науково-дослідницький характер.

Наукова робота включає більш прості форми опрацювання матеріалу, такі, як: анотування, реферування, рецензування, узагальнення досвіду, методичні розробки. Вміння користуватися ними дає можливість набути знань і досвіду, які потрібні для глибокої наукової роботи.

Анотування застосовується для опрацювання літературних джерел.

Анотація- це короткий виклад змісту книги, статті тощо. Бажано при анотуванні робити критичні зауваження. Це дає змогу ефективніше користуватися положеннями, які містяться в книзі, статті тощо.

Реферування є однею з форм наукової роботи, якою студенти по­винні оволодіти в процесі навчання в Інституті. У рефераті мають бути коротко викладені основні положення книги , статті тощо. Реферат можна підготувати у вигладі доповіді за певними джерелами відповідно до заданої теми. Початківцеві можна запропонувати таку послідовність реферування: узявши книгу або журнал, слід ознайо­митись зі змістом і бібліографічною довідкою,

а потім переглянути це видання, зосереджуючи увагу на тих місцях, які найбільш цікавлять автора, на малюнках таблицях тощо. Після цього треба ще раз уважно прочитати всю працю або її частину, позначивши місця ,

які найбільше цікавлять автора. Коли цю роботу буде виконано, переходять до реферування. При цьому записуйть основні думки автора праці, іноді переписують дослідно його висловлення у вигляді цитат. Цитати берусь у лапки з посиленням на прізвище автора, назву праці і сторінку, рік і місце видання, а для журналів зазначають номер видання.

У рефераті можна висловлювати критичні зауваження і свою думку з питань, які порушені в праці.

Рецензування, за технікою виконання неближаеться до реферування але за своїм змістом значно відрізняєтся від нього. Рецензія - це написання відзиву про книгу монографію, дисертацію, статтю тощо. У рецензії коротко характеризують зміст праці, послідовно оцінюють усі розділи, а потім і в цілому відзначають, що нового і оригінального запропонував автор, яке теоретичне і практичне значення має праця.

Після загальної характеристики і визначення позитивних сторін подають критичні зауваження шодо недоліків праці. Робити це треба доброзичливо, коректно, тактовно. Недоліки треба не лише перелічувати але і довести, у чому вони полягають. Зауваження завжди мають бути конкретними з зазначенням сторінки; крім того, рецензент повинен дати конкретні пропозиції щодо поліпшення праці. Справедлива і принципова, доброзичлива і вимоглива рецензія завжди дасть велику користь авторові і справі.

Медодичні розробки, й узагальнення досвіду - одна з форм наукової роботи, коли автор ставить за мету розробити певні питання, що мають сприяти поліпшенню організації і методики навчального процесу. Методичні розробки можуть мати і науковий характер, якщо спиратимуться на сучасні теоретичні положення та передовий досвіт автора, що знайшов підтвердження практичній діяльності.

У методичних розробках аналізують доцільність прийнятої послідовності вивчання програмного материалу, пропонують найдосконалі методи і методичні прийоми навчання,які застосовуються провідними спеціалистами. У методичних розробках описують методи, які використовувалися раніше, і ті, які пропонував автор. Останні мають бути науково - обгрунтовані. Можна зіставити ефективність старих и нових методів. Закінчують працю висновками і пропозиціями щодо використання нової методики. До розробки треба додавати перелік літератури, якою користувався автор.

Узагальнення лосвіду є одною з фоом методичних розробок. У ньому автор викладає власний досвід, а також досвід інших провідних спеціалістів, які своїй роботі досягли певних успехів у підготовці спортсменів високого класу.


^ ОСНОВНІ МЕТОДИ НАУКОВО ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ

Під методами наукового дослідження розуміють способи і прийоми дослідження, за допомогою яких відкривають певні наукові факти і розв'язують те чи інше питання. У науково - дослідницькій роботі застосовують різноманітні методи, від найпростіших до дуже складних з використанням сучасної електронної техніки. Методи дослідження повинні відповідати характеру і завданню наукової роботи. У педагогічній науці широко застосовують такі методи: педагогічних спостережень; порівняння педагогічного експерименту та ін. Останнім часом у наукових дослідженнях з питань педагогіки і психології використовують цілі комплекси методів, які дають змогу як найглибше вивчати предмет.

Методика наукового дослідження буде лише тоді ефективною, коли дослідник добре володіє нею, правильно користується, дає об'єктивну і науково обгрунтовану інтерпретацію відкритим фактам.

Метод педагогічних спостережень. Цей метод найчастіше застосовується в педаногічній роботі і може вважатися науковим лише тоді, коли спостереження мають чітко визначені мету і завдання. Спостере­ження слід проводити систематично і послідовно фіксуючи факти в спеціальних протоколах, або щоденниках. Ще полегшить опрацювання і аналіз зібраних матеріалів.

За допомогою методу педагогічних спостережень дослідник намагается зафіксувати весь процес і на підставі глибокого аналізу зробити висновки про позитивні сторони навчально - тренувальног процесу та його недоліки, вносить пропозиції щодо підвищення ефективності роботи тренера та спортсменів. Об'єктивність цього методу, полягає в тому , що сам дослідник, як правило не бере безпосередньої участі в педагогічному процесі.Для більшої об'ективності і зручності опрацювання матеріалів використовують різноманітні методи реєстрації фактів. Наприклад, при вивченні обсягу та інтен­сивності тренувальних навантажень пронометрують окремі компоненти уроку

(пояснення матеріалу, показ вправ, пасивний і активний відпо­чинок і власне роботу). Фіксують також кількість виконаних елементів поєднань у комбінацій в цілому). Це дає змогу визначити рухову насиченність тренувального заняття.

Для визначення фізіологічного навантаження і реакції організму на виконану роботу або після виконання окремих вправ підраховують пульс, вимірюють артеріальний тиск, силу(динамометрія), досліджують зміни зовнішнього дихання та застосовують інші методи. Завдяки ним
педагогічні спостереження стають більш об'єктивними і наближаються до експериментального дослідження. Цінність методу педагогічних спостережень полягає в тому, що їх проводять у природних умовах, не створюючи перешкод для навчально-тренувального процесу.
Методи порівнянь наближаються до методів педагогічних спостере­жень і часто застосовуються в педагогічному процесі.

Дослідник зіставляє і порівнює різні методи, які використовуюся в педагогіч­ному процесі. Вдаватися до цього методу можна лише тоді, коли контингент спортсменів (за віком, статтю, підготовленністю) і умови тренування є відносно однорідними.

Перевага однієї методики над іншою виявляється внаслідок проведе ня спеціального контрольного досліду. Щоб усунути вплив додаткових факторів, під час перевірки ефективності різних методик треба забезпечити ідентичність умов проведення занять.

Метод анкетування - це спосіб спілкування дослідника з особами, які його цікавлять. Анкетування здійснюється у формі опитування.Його можна проводити як в усній, так і в письмовій формі. Але зручнішою і Об'єктивною є письмова форма.

В анкеті дослідник ставить питання, яке його цікавить, а піддослідний чітко на нього відповідає. Анкету складають за добре продуманим планом. Питання мають бути чіткими, конкретними, і зрозумілими. Жодне з них не повинно мати різних тлумачень. Не можна, наприклад, визначаючи, якість виконання тієї чи іншої вправи, спиратися на відповіді, "добре" "погано" і т.д., бо кожна людина вкладає в ці поняття свої уявлення.

Треба продумати чітку систему оцінки за допомогою об'єктивних критеріїв: у секундх, метрах, балах тощо. Запитання і відповіді на них мають бути короткими, конкретними і зрозумілими. Додержання цього правила допоможе дослідникові експерементувати й опрацювати відповіді.

Цінність методу анкетування в тому, що він дає змогу в короткий строк зібрати багато матеріалу. Анкетні дані можна доповнювати особистим листуванням. Листу вання також має відповідати вимогам, які ставлять до анкетування.

Відповіді на запитання систематизують, аналізують, узагальнюють, зіставляоть з тими матеріалами, які вже відомі в теорії і пактиці, і на підставі цього роблять обгрунтовані висновки.


Метод .педагогічного експерименту .


У науково-дослідницькій роботі експериментальний метод займає особливе місце, як най­більш об`єктивний і цінний. Дослідник заздалегідь розробляє план проведення долслідження для перевірки ефективності і доціль­ності певних ідей, пропозицій, припущень.

Експериментальну перевівку здійснюють за допомогою спеці­ально - розробленої методики. Бажано експеримент проводити так, щоб не порушувати звичних умов навчання або тренування. Дуже важливо, щоб результати експерименту фіксувались об'єктивно за допомогою апаратури у вигляді цифрових величин або кривих (осцилограм), які потім перекладаються на цифри. Це надає роботі справжнього наукового і об'єктивного характеру.

Останім часом в експериментальних дослідженнях широко застосовуються інструментальні методики, в яких використовується сучасна складна електронна апаратура ( електрокардіограф, електроміограф, електроенцефалограф, оксигемограф та ін.). Але поряд з цією апаратурою дослідники широко застосовують апаратуру власної конструкції. Це заслуговує на всіляку підтримку і заохочення.

Вибір методики експериментального дослідження зумовлюється характером і напрямом роботи , а також завданнями , які ставлять перед собою дослідники. Для попередньої перевірки ефективності запропонованого методу експеримент спочатку слід провести в лабораторних умовах на невеликій кількості піддослідних. Діставши позитивні наслідки, переходять до масового експерименту в природних умовах. Чим масовіший експеримент , тим більша вагомість добутих матеріалів матеріалів, тим більшу наукову цінність вони мають. Якщо матеріали мають суперечливий характер і не дають змоги зробити певні висновки, експеримент слід продовжити. Інколи суперечливість фактів зумовлю­ється помилками в методиці дослідження. Їх треба виявити й усунути . Буває, що навіть складна електронна апаратура має заводські похибки, які значно перевищують природні коливання досліджуваного явиища . Тому спочатку треба добре вивірити її справність, добре налагодити, а потім використати в наукових дослідженнях.

Динамографічний метод У наукових дослідженнях техніки гімна­стичних вправ, зокрема у виявленні зусиль, які має прикласти гімнаст під час виконання тієї чи іншої вправи, широко застосовують динамогра­фи ( звичайну динамографію , пневмографію, деформаційну динамографію, тензометрію, сеймографію тощо ). Наприклад за допомогою стрибкового динамографа записують вертикальні і горизонтальні зусилля гімнастів у момент поштовху ногами і руками під час виконання опорних стрибків для аналізу техніки опорних стрибків і вправ на гімнастичних приладах. Але, слід зазначити , що динамографічний запис вправ на гімнастичних приладах дає лише часткове уявлення про зусилля гімнаста , бо динамограф записує сумарний тиск , який сприймає прилад. Тому динамографія буде ефективнішою, якщо її застосовувати в поєднанні з кінозйомкою .

Пневмографічний метод записування полягає в тому , що під місце опори вкладають гумову трубку , з'єднану з капсулою Марея. Мембрана капсули з'єднана з стрілкою, відхилення стрілки записуєтеся на стрічці кімографа або стрічкопротяжиого механізму.

Динамографія деформаційна грунтується на записуванні величини деформації робочих частин приладу. Застосовують стрибковий динамограф, динамографічну перекладину, динамографічного коня з ручками конструкції В. Абалакова , а також прикладні динамометри конструкції В, Серебряного , динамограф екранний, вібраційний і багато інших.

Тензометрія - метод записування зусиль, що грунтується на використані опору тензодатчиків залежно від їх деформації. Тензодатчики можна встановлювати на різні прилади. Перевагою тензо -метрії є точність показу, недоліком - складність апаратури і всієї методики.

Сейсмографічний метод полягає в застосуванні високочутливих сейсмографічних датчиків, які використовуються в геофізичних лабораторіях . Вони дають змогу вловлювати незначні коливання грунту. Дані сейсмодатчика надходять на записуючі установки, аналіз даних дає можливість фіксувати зміни ритму вправ , визначати часові параметри рухів і навіть відносну зміну м`язових зусиль.

Математичні методи дослідження використовують для наукового аналізу добутих експерементально або іншим способом матеріалів. Методи математичної статистики дають змогу об`єктивно інтерпретувати наукові матеріали і компактно характеризувати їх. На підставі даних, добутих в наслідок дослідження порівняно невеликої кількості спортсменів, можна з певним ступенем достовірності робити висновки про генеральну сукупність, тобто, про нескінченно - велику сукупність, що становить об`єкт, який характерезується певними ознаками (спортивна спеціалізація, вік, стать, рівень іпідготовленності тощо). Вони дають можливість також вивчати залежності між окремими ознаками і факторами.

Ґнайпростішою і найпоширеною формою опрацювання наукових матеріалів, поданих у цифрових велечиах, є знаходження, відхилення та дипресії (табл.№8).


Таблиця №8

Схема знаходження середнього арифметичного

і середньоквадратичного відхилення

------------------------------------------------------------------------------------------ х : т : Х*т : Х – Ха : (Х – Ха)2 : ( Х – Ха)2 * т ------------------------------------------------------------------------------------------

Велечини Кількість Зважува- Визначання Зведення Зважування

досліджу- випадків ння відхилень до квад -

ваної ознаки від серед- рата, щоб

нього зна- дістати

чення достатні

значення


Окремі параметри математичної статистики визначають за такими формулами:

ЕХ*т Е(Х – Ха)*т Е(Х – Ха)2

ХХа= ----------- ; б2 = ---------------- ; б = ----------------,

Ет Ет Ет




де Ха – середня арифметична зважена;

б2 – дисперсія, тобто сиредній квадрат відхилення, що є показником розсіюванняознаки;

б – середня квадратичне відхилення, що є квадратним коренем з середнього квадрата відхилення і показником варіювання ознаки навколо середнього арифметичного.

Відношення середнього квадратичного відхилення до середнього арифметичного, подане в процентах, називається коефіцієнтом варіа­ції / У/. Таким чином, коефіцієнт варіації визначають за формулою

б

У= -------- * 100%

Ха

Коєфіціент варіації може бути показником однорідності дослід­жуваної групи людей. Якщо вын не перевищуэ 10%, то сукупныстть можна вважати однорыдною.

Ми заиронували найпростіші форми методу математичної статистики, тому що ці методи складні ы потребують спеціального вивчення. Для глибокого оволодіння ними рекомендуємо спеціальну літературу з ма­тематичної статистики (див.у кінці теми).

Кіномєтод є основним методом дослідження техніки гімнастичних вправ, його перевага полягає в тому, що ним можна користуватися, не заважаючи гімнасту. Зняті на кіноплівку кадри можна пврегдяда­ти багато разів, щоб мати змогу глибоко аналізувати позитивні або не- гативні моменти. Кінозйомка з підвищеною швидкістю (24,32,48,64 кадри на секунду) дає можливість переглядати кіноплівку в сповіль­неному темпі і бачити те,що в звичайних умовах неможливо помітити.

Крім того, виконавець сам може побачити себе в роботі, проаналізувати властну техніку виконання вправ. З кіноплівки можна зробити кіно-грами і кіноциклограми для глибокого науково аналізу різноманітних параметрів руху - знаходити загальний центр ваги,визначати кутові зміщення кожної ланки між суміжними кадрами, кутові й лінійні швидкості тощо.

Якщо кінозйомка здійснюється сугубо з науковими цілями, то треба додержуватись певних вимог. Положення для кінокамери треба вибирати таке, щоб гімнаст,як правило,був знятий у профіль. Але в деяких ви­падках краше знімати в анфас, наприклад, вправи на коні з ручками. Біля прикладу треба поставити _масштабну лінійку завдовжки 1м.,і секун- домір з великим циферблатом, гімнаст має зніматися в самих лише трусах.Для більшої контрастності кожний суглоб треба позначити тем­ною фарбою або лейкопластирем.

Кінометод, зокрема кінограми, широко використовують у навчальио-тренувальному процесі як наочні засоби. Для цього знімають обов'язкові і довільні вправи (комбінації в цілому аба окремі елементи) у вико­нанні найкращих гімнастів і друкують матеріали масовим тиражем. Це стає надбанням великої армії викладачів, тренерів і спортсменів.

Кінозйомку можна здійснювати різними кіноапаратами з плівкою завширшки 35мм, 16мм і 8мм.Чим ширша кіноплівка тим вища якість зйомки і тим зручніше її аналізувати,робити з неї кінограми тощо.

Стандартними щвидкостями зйомки є 8,16,24,32,48 і 54 кадри за секунду. Чим більща швидкість зйомки, тим точніша кінограма і тим глибшим буде аналіз знятого руху.

Для зебеслечення високої якості кінозйомки важливо, щоб об'єкт був достатньо освітленим.Світлосилу об'єктива регулюють діафрагмою. Докладніші відомості про користування кінометодами можна знайти у відповідних довідниках з кіно - Ї фотосправи.

Незалежно від характеру експериментального методу всі дані треба старанно записувати в протокол; опрацьовувати їх слід відразу після закінчення певної серії експерименту. Це дає змогу зіставляти факти перевіряти робочі гіпотези,які можуть виникати в процесі роботи.

Достовірність експериментальних даних залежить від ступеня одно­рідності добутих матеріалів,а також від массовості експерименту.Чим більше фактів,тим з більшим ступеннем достовірності можна робити висновки. Чш менше розбіжності в добутих матеріалах,тим менше потрібно дослідів, і навпаки.

Життя висуває все нові й нові методи дослідження, які завжди залежать від конкретних завдань. Усі методи,які застосовуються для роз'язуваня численних проблем у гімнастиці, можна поділити на три категорії.

1. Методи, за допомогою яких досліджуються функціональний стан спортсмена і умови середовища (до них належать фізіологічні,психоло- гічні,гігієнічні, та інші метод).

2. Методи, за допомогою яких вивчають техніку рухів і зусилля,

прикладування гімнастом під час виховання вправ (біомеханічні методи дослідження динаграфія, фото і кінозйомки, кіноциклографія,тензометрія тейсмографія тощо).

3. Методи, за допомого» яких досліджується ефективність навчально - тренувального процесу для його вдосконалення. До них належать пєдагогічні,фізіологічні,психологічні та ін.

Деякі методи дослідження серцево – судинної системи

У практиці спортивної медицини, лікарського контролю і в процесі спостереження за спортсменами широко застосовують найрізноманітніші функціональні проби. Усі вони по суті стосуються досліджень частоти пульсу, максимального і мінімального артеріального тиску.Частоту пульсу визначають пальпаторним способом,а артеріальний тиск(АГ) -ртутним сфігмоманометром РІва-Роччі і фонендоскопом за методом Короткова. У спортивній медицині як функціональні проби використовують різноманітні навантаження (підскоки,присідання,біг на місці),а також проби, пов'язані зі зміною положення тіла) ортостатична проба),з затримкою ди­хання на видиху і так звані адекватні проби, наприклад: швидкісний біг на місці для бігунів на короткі дистанції, тривалий біг для бігу на довгі дистанції, піднімання гир для штангістів, і нарешті, власне спортивні навантаження, виконанню в природніх умовах тренувального процесу.

В.В. Горіневський запропонував функціональну пробуз фізичним навантаженням у вигляді 60 підскоків протягом 30сек. (тепер називається проба ДЦІФК). Для оцінки результатів порівнюють добуті дані після навантаження з середніми стандартнимивихідними величинами артеріального тиску (частоти пульсуі дихання), а також час відновлення всіх показників (так звана реституція). Вважають нормальне відновлення пульсу через 2-5 хв. Найсприятливішим вважають підвищення максимального і зниження мінімального артеріального тиску. Несприятливою реакцією на пробу вважають значення максимального АТ.

У Франції широко застосовують пробу Пашона – Мартіна (комбінація ортостатичної проби за 20-ма присідання за 40сек.)і пробу Фляканна витривалість, при якій визначають максимальний час, протягом якого досліджувальний спороможний утримати на видиху стовп ртуті на висоті 40мм.

На думку Т. Шае – Бера, послідовне застосування першої і другої проб (однієї за одною) дає можливість характерезувати функціональний стан:

У першому випадку – лівого серця, а в другому – правого.

За допомогою цих проб можна дістати інформацію про перевантаження організму і зниження його працездатності. Широко застосовують пробу з зататримкою дихання за Бюргером, яка є посуті модифікацією проби Фляка. У сидячого досліджуючого визначають максимальний артеріальний тиск при спокійному диханні, а потім після 10-ти глибохих вдихів і видихів протягом20сек. І після затримки дихання. Найпростішою є комбінована тримоментна проба Летунова. Послідовно виконують 20 присідань протягом 30сек, тримаючи руки вперед, потім біг на місці в максимальному темпі з високим підніманням ніг та енергійною роботою руками (15сек) і, нарешті, біг протягом 3 хв.

При гіпертонічній реакції максимальний артеріальний тиск різко підвищується дог 200мм рт.ст. і вище, значно прискорюється пульс, мінімальний тиск або не змінюється або підвищується. Період відновлення сповільнений. Ці типові проби застосовують і тепер. Але дедалі більше дослідників схиляються до думки про потребу наближення навантаження до того, яке спортсмени маютьпід час тренувального процесу і змагань.

Л. Клочков, Д.Коробов і З. Фірсов запропонували для легкоатлетів, плавців і веслярів адекватним цим видам спорту навнтаження. Для дослідження гімнастів використовують як функціональні проби виконання обов`язкових вільних вправ. Реакцію організму визначають за різницею частоти пульсу і кров`яного тиску до та після виконання вільних вправ.При цьому визначають також якість виконання вправ у балах.

Останнім часом для дослідження серцево-судинних системи широко застосовують різноманітну апаратуру-електрокардіографи;механографи,рентгенокінографію.

Механокардіографія дае змогу графічно реєструвати струми серця під час його роботи.Електрокардіограму потім розшифровують і визначають відхилення від норми,якщо вони є,щоб потім вжити належних заходівдля лікування.

Механокардиографія дає змогу визначити стан кров`яного русла,величину систолічного і хвилинного об`єму серця,виміряти опір і тонус великих артеріальних судин.

Рентгенокардіографіяю для визначення розмірів серця

і його функціонального стану широко використовують у лікувально-спортивній практиці.


^ ДЕЯКІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМ ДИХАННЯ.


При дослідженні функцій зовнішнього дихання великого значення набувають легеневі місткості,до яких належать життєва місткість легень(ЖМЛ),їх хвилинна місткість (ХМ),частота та глибина дихання і максимальна вентиляція легень(МВЛ).

Дослідження ЖМЛ показало,що ці величини залежать від статті,віку,професії,фізичного розвитку,спортивних тренувань і можуть бути використані для об`єктивної оцінки функціонального стану апарату дихання.

Істотне значення має легенева вентиляція,тобтохвилинний об`єм дихання(ХОД),що являе,собою добуток частоти дихання на глибину. ХОД у спокої коливается від 4-10 л.,а при роботі зростае до 120-140л.на хвилину .Частоту дихання досягае 30-40уд\хв, доходячи іноді до 60,після чого глибина дихання вже не збільшуеться,а починае зменшуватись.Глибина дихання ніколи не досягае величини ЖМЛ і залишаеться приблизно на 1л.меншою від неї.

Важливим показником функціонального стану апарата зовнішнього дихання є максимальна вентиляція легень тобто та найбільша кількість повітря,яка може пройти через легені за одиницю часу-1хв.МВЛ досліджують трьома способами:

а)дозованої фізичної роботи із збільшенням інтенсивності;

б)вдихування повітря з підвищеною концентраціею вуглекислоти (до 100%)для навмисного збудження дихального центру і відповідного поглиблення та прискорення дихання;

у повільного прискорення частоти і збільшення глибини дихання протягом певного часу. Оптимальним часом форсованого дихання є 30сек. з наступним перерахунком на 1хв.

Хвилинну вентиляцію легеньвизначають за допомогою сухого газового годинника після визначення ХОД через 2-3хв.

Для дослідження апарата дихання застосовують такаж методи оксигемометрії і оксигемографії.

У спортивній і медичній практиці використовують проби з довільною затримкоюдихання на вдиху (проба Штанее)і на видиху (проба Генчі). Методика їх проста. Досліджуваний, сидячи на стільці, робить глибокий вдих і затримує дихання на максимально можливий час. Затримку дихання вимірюють секундоміром. Найкращим слід вважати вдих, що дорівнює 75% фактичної ЖМЛ. Останнім часом ці проби проводять паралельно з визначенням насичення артеріальної крові киснем, за допомогою оксигемометра або оксигемографа. Методика цих досліджень також не складна. Надівши на вушну раковину піддослідного датчика, треба протягом 20хв. прогріти її. За цей час дослідник на сухому газовому приладі визначає ЖМЛ і встановлює вихідний процент насичення артеріальної крові киснем. Піддослідний робить глибокий вдих, що дорівнює 75% його фактичної ЖМЛ, і на висоті його затримує дихання, закривши рот і затиснувши ніс пальцями. Після відновлення вихідних показників насичення крові киснем проводять затримку на видиху. За допомогою методу оксигемометрії можна визначити окислювальні процеси, що відбуваються в організмі, визначити індивідуальну реакцію організму на явища гіпоксемії і виявити стан тренованості спортсменів.


^ ДЕЯКІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО – М`ЯЗОВОГО АПАРАТУ.

Стан нерврво - м`язового апарата можна визначити за допомогою спеціального приладу - електротонометра. Електрот онометрія,

Або вимірювання м`язового тонусу, дає уявлення не лише про стан м`язоврї, а і до деякої міри і про стан центральної нервової системи. Дослідження м`язового тонусу можна проводити в будь якому положенні. Рекомендується спочатку визначити тонус верхніх кінцівок, потім нижніх. Крім досліджень тонсу, визначають твердість м`яза при довільному напруженні і довільному розслабленні, що дає додаткову характеристику нервово - м`язового аппарата спортсмена.

Швидкість м`язових скорочень досліджують за допомогою контактної площини і електромагнітного лічильника будь – якого типу.

Методика дослідження така. Спортсмен протягом 10сек. робить максимально швидкі рухи кистю, ударяючи по контактній площині пальцями. Кількість рухів підраховує лічильник. Швидкість м`язових скорочень деякою мірою характерезує лабільність нервової системи.

Електроміографія останнім часом з лабораторної практикиперейшла в спортивну діагностику і контроль за станом спортсмена. Електроміографія (ЕМГ) дає загальне уявлення про ритм збудження в нервових утвореннях м`язів. Дослідження проводять за допомогою досить складної апаратури (електроміографів різної конструкції).Систематичні електроміографічні дослідження рухового апарата допомагають розкрити інші процеси, які відбуваються в нервово - м`язовій системі, глибше виявити особливості м`язового апарата.

Дослідження часу рухової реакції широко застосовують у багатьох галузях спортивної практики. Швидкість рухової реакції дає змогу судити про збудливість і лабільність рухової системи. Час реакції визначають різними методами. Використовують телехронорефлексометри і спеціальні прилади для визначання швидкості реакції.

Силу м`язів вимірюють за допомогою ручних і станових динамометрів різної конструкції. Останнім часом почали застосовуватись спеціальний стиль конструкції А.В.Коробкова, який дає змогу виміряти силу будь – якої м`язової групи. Методи динамометрії широко застосовують у науково – дослідницькій роботі і в спорті.

Вища нервова система найбільше привертає увагудослідників, які працюють у галузі спортивної медицини, фізіології і психології спорту та ін. Для вивчення діяльності вищої нервової системи застосовують різноманітні методи залежно від проблем і змагань, поставлених перед дослідником. Широко використовують метод дослідження часу рухової реакції і латентного періоду, які є важливим компонентом діяльності нервової системи і певною мірою характерезують її.

Прояв рухових якостей (швидкості, спритності та ін.), а також оволодіння руховими навичками – все це є результатом діяльності вищої нервової системи. Тому вона й ставить основний предмет досліджень фізіологів і психологів.

Зіставлення індуктивніх впливів різних подразників дає можливість судити і про силу судових процесів. Таким чином, є можливість деякою мірою твердити про індивідуальні і типологічні особливості спортсменів. Дослідження уваги проводять за допомогою різноманітних тестів, коректурних таблиць та ін. За кількістю і якістю закреслених цифр або букв визначають рівень уваги і ряд інших показників.


Л І Е Р А Т У Р А Д О Т Е М И


1.Спортивная гимнастика. Под.ред. М.Л. Украина. М. «Физкультура и спорт», 1971, с. 90 – 107.


2.Вржесневский И.В., Парфенов В.А., ВржесневскийВ В.В. Органызацыя ы методика научных исследований в области физической культуриы и спорта. К., Госмедгиз УССР, 1960.


3.ЖуковЕ.К. и др. Биомеханика физических упражнений. М., «Физкультура и спорт»,1963г.


4.Урбах В.Ю. Математическая статистика для биологов и медиков. М., Издательство АН СССР, 1963г.


5. Масальгин Н.А. Математеко – статические методы в спорте, М., «Физкультура и спорт», 1974г.




Скачати 277.67 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації11.10.2011
Розмір277.67 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх