Історія держави І права україни icon

Історія держави І права україни


Схожі
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Рибалко В.А.

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

навчально-методичний посібник

Донецьк 2008

ББК: х8р.ЗО


В.Рибалко, канд. істор. наук, доц.

І.С Щебетун, канд. юрид. наук, доц. Л.О. Кругова, канд. істор. наук, доц.
Історія держави і права України: Навчально-методичний по­сібник / В.А. Рибалко. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - 236 с.

Містить методичні рекомендації до вивчення ключових тем курсу «Історія держави і права України» та плани семінарських занять, тематику контрольних робіт і структурно-логічну схему їх виконання, тематику курсових робіт, перелік екзаменаційних за­питань з навчального курсу, навчальну літературу до кожної те­ми, хронологію найважливіших подій.

Розглядається суспільний устрій, державний лад і право дер­жавних об'єднань на території сучасної України з давніх давен до сьогодення.

Для студентів усіх форм навчання спеціальності "Правознав­ство" і тих, хто цікавиться питаннями історії держави і права України.

Автор виражає особливу подяку за участь у підготовці мате- ріалов навчально-методичного посібника^ Фарберову Ігору Во­лодимировичу, Чанглі Кристииі Георгіївні, Сергееву Едуарду Васильовичу.

Автор Рецензенти:

Затверджено на засіданні кафедри державно-правових дисциплін.

Протокол №6 від 29.01.2008 р.

©Донецький національний університет, 2008 ©В.А.Рибалко, 2008

Зміст

Передмова 4

  1. Методичні рекомендації до вивчення курсу

«Історія держави і права України» 5

  1. Методичні поради і плани семінарських занять 121

  2. Методичні поради і тематика контрольних робіт 168

  3. Методичні поради і тематика курсових робіт 180

  4. Контрольні питання для підготовки до іспиту

з курсу "Історія держави і права України» 184

  1. Список літератури 192

  2. Хронологія найважливіших подій в історії держави

і права України 211ПЕРЕДМОВА

З навчального курсу «Історія держави і права України» студенти дізнаються про боротьбу українського народу за здійс­нення його вікової мрії - утворення незалежної, самостійної дер­жави. Позаду залишився багатовіковий шлях державно-правового розвитку українського народу, на якому були і яскраві перемоги, і прикрі помилки, і трагічні поразки. Але завжди народ України прагнув до національної державності, любив свою Батьківщину, сподівався на краще життя.

В умовах незалежності в українців з'явилась унікальна мо­жливість відродити свою історію і національну пам'ять. Сьогодні у нас є все необхідне для написання правдивої історії державнос­ті свого народу.

Засвоєння історичного державно-правового досвіду Украї­ни допоможе студентам визначити власну громадську позицію, з'ясувати складності сучасного життя, розширити юридичний кругозір.

Інформаційно-методичне забезпечення курсу складають підручники, посібники, збірники документів, спеціальна теорети­чна та довідково-енциклопедична література. Перелік її надається до кожної теми.


І. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

^ ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ»

ВСТУП

Студенти повинні знати, що історія держави і права Украї­ни є історико-юридинною наукою. Вона виконує пізнавальну, прогностичну і виховну функції. Предмет історії держави і права України складають закономірності зародження і розвитку держа­вно-правових інститутів на території сучасної України з давніх часів до сьогодення. Історія держави і права України базується на методологічних принципах історизму, об'єктивності, системності, науковості та плюралізму наукового пізнання. Історіографія істо­рії держави і права України бере свій початок ще з літописних матеріалів ХІ-ХІІ ст. і проходить великий науково-пізнавальний шлях від фрагментарності державно-правових сюжетів до фун­даментальних сучасних досліджень у монографіях, хрестоматій­них збірниках, енциклопедичних виданнях, посібниках тощо. В умовах незалежності України розробка об'єктивної історії держа­ви і права продовжується і має великі творчі перспективи.


^ Тема 1. Рабовласницькі держави і право на території Північного Причорномор'я (середина І тис. до н.е. - V ст. н.е.)

Висвітлення проблеми зародження і розвитку державо­творчих процесів на території України треба починати з по­яви кочових племен у Північному Причорномор'ї, які пер­шими стали на шлях державотворення в середині І тис. до н.е.

Насамперед зазначте, що першим народом Східної Європи, спра­вжнє ім'я якого зафіксовано у відомих нам писемних джерелах, були кіммерійці. їх первинне державне об'єднання мало назву Кіммерія (IX-VII ст. до н.е.) зі столицею Кіммерик у Криму. Ця протодержава досить часто воювала зі своїми сусідами, захоп­люючи багато полонених, яких згодом перетворювали на рабів. На півдні Криму існувала протодержава таврів - Таврика (ІХ-І ст. до н.е.). Влада в ній належала родовій аристократії. Для боротьби із загарбниками таври споруджували навколо своїх поселень мо­гутні фортифікаційні укріплення.

На межі VI - IV ст. до н.е. відбувається поступове станов­лення класового суспільства та формування рабовласницької держави у Скіфії: могутнім скіфським царем був Атей, який за­хопив владу, об'єднав усю країну від Азовського моря до Дунаю і перетворив Велику Скіфію в могутнє царство. Влада царя стала спадковою і необмеженою. Правова система у Скіфії грунтувала­ся на звичаях, рішеннях народних зборів і постановах царів. Но­рми права захищали життя, майно і привілеї царської сім'ї та всієї рабовласницької верхівки. Більш удосконаленим державним утворенням стала Мала Скіфія у Криму.

Надалі мова повинна йти про грецькі міста-держави Півні­чного Причорномор'я (VII ст. до н.е. - III ст. н.е.). За формою правління вони були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками. Органами державної влади тут виступали народні збори, рада міста і виборні колегії (магістра­тури). Право за своїм змістом і формою було подібне до правової системи афінської полісної демократії. Найбільш чітко регламен­тувалися право власності, право володіння, зобов'язальне право. Найтяжчими злочинами вважались злочини проти держави, ра­бовласників, посягання на приватну власність. За правопорушен­ня призначалися штрафи, конфіскація майна, смертна кара.

Державний устрій Боспорського царства (V ст. до н.е. - VI ст. н.е.) поступово втрачав демократичні традиції і трансформу­вався в монархію. Джерелами права тут виступали нормативні акти грецьких полісів-міст, закони Боспора, звичаї місцевих пле­мен. У степовому Причорномор'ї виникло (III ст. н.е.) ще одне протодержавнє об'єднання - Гетика. Столиця цієї феодальної держави готів знаходилась поблизу одного з порогів Дніпра - так зване "Дніпрове місто".

Всі вищеназвані держави стали першими державними утвореннями, що виникли на території сучасної України. Вони не були суто українськими, але певною мірою вплинули на розвиток українського державотворення.

^ Тема 2. Держава і право Київської Русі (VI-XII ст.)

Відлік українського державотворення розпочався з раннього середньовіччя, коли на основі східнослов'янських племен виникла Київо-Руська держава. Процес державотво­рення визначався розвитком продуктивних сил і виробничих від­носин. Слід наголосити на тому, що зародками державної влади були такі інститути публічного управління союзів племен, як: князі, рада старшин, віче, дружина. Треба також простежити хро­нологію і сутність етапів політичної консолідації східнослов'ян­ських племен. У цілому формування єдиної Києво-Руської дер­жави було тривалим і складним процесом. Бажано проаналізува­ти концепції походження Київської Русі (норманська, антинор- манська, пантюркська та сучасний погляд науковців на цю про­блему).

Значної уваги потребує вивчення суспільного ладу, основу якого складали феодальні майнові відносини, і категорії населен­ня (вільні, напіввільні, невільні). Верхівку вільних людей стано­вили князь та його дружина ("княжі мужі"). В XI ст. злилися в одну групу княжі мужі і земська знать. Так з'явилося боярство, яке брало участь у боярських радах, адміністраціях, вічі. Бояри мали особисту власність; їх життя охоронялося подвійною вірою (кримінальний штраф); при відсутності синів вони мали право передавати спадщину дочкам; бояри були звільнені від сплати податків. Боярство не було замкнутою кастою. До вільних.людей належало також духовенство, яке поділялося на чорне (ченці) і біле (священики, диякони, дяки, паламарі, причетники). Середня група вільних людей в основному мешкала у містах (але вільні і рівноправні мешканці міст вже залежали від великих феодалів). Нижчу групу населення становили селяни-смерди, які володіли землею і худобою, платили певні податки, відбували військову повинність із власною зброєю і кіньми. Закон охороняв особу та господарство смерда. З розвитком феодалізму число незалежних смердів зменшується.

Численну групу напіввільних людей становили закупи. Це були смерди, які тимчасово втратили свою волю, взявши у госпо­даря "купу" в борг (гроші, зерно, худобу тощо). Але, повернувши борг, вони знову могли стати вільними. Закуп міг жити і працю­вати на землі свого хазяїна, а міг мати і власне господарство, двір і майно. Закон якоюсь мірою захищав його. А за крадіжку або втечу перетворював його на холопа.

Невільні люди спочатку називались челяддю, а потім холо­пами. Холоп фактично не мав ніяких прав і особистої власності. За нього відповідав господар. За певних умов холоп міг стати ві­льним (викупитися на волю, бути звільненим господарем). Осно­вними джерелами холопства були полон, шлюб з невільною осо­бою, народження від холопів, продаж у неволю при свідках тощо. З холопів походила основна маса ізгоїв (ті, хто вибув зі своєї со­ціальної групи населення, але ще не вступив остаточно до Іншої). Отже, суспільство було феодальне, різнополюсне, строкате. Воно мало цілу низку суперечностей і мало перспективи розгортання класової, антифеодальної бороть&^сналіз державного ладу Ки­ївської Русі розпочніть з визначення типу держави і форми прав­ління. Це -ранньофеодальна монархія. Великий князь мав необ­межену владу (монарх). Він був воєначальником, очолював адмі­ністрацію і суд, мав пріоритет у законодавстві, впливав на церко­вні справи, визначав зміст дипломатичних стосунків.

Важливою ланкою княжого управління стала Боярська Рада - дорадчий орган влади. Феодальні з'їзди (снеми) збиралися Ве­ликим Князем і вирішували ключові питання суспільства. Своє­рідним і найстарішим за віком органом влади було віче. У Київ­ській Русі віче не мало визначеної компетенції і порядку скли­кання. Участь у ньому брали голови родин. Вони вирішували всі питання за принципом більшості серед присутніх. Найчастіше ві­че розглядали питання обрання і затвердження князя, війни і ми- ру^ІЦодо системи управління, то в Київській Русі вона не була чйко визначена. На перших етапах державності функціонувала десяткова система управління. Вона збереглась від часів воєнної демократії і допомагала виконувати адміністративні, фінансові, господарчі й інші функції. Із розвитком феодальної державності набула силу двірцево-вотчинна система управління, центром якої був палац Великого князя з усіма його службовцями. Представ­никами князя у містах були посадники, яким допомагали княжі тіуни, вірники, мечники, отроки. Усі вони виконували адмініст­ративно-судові функції. Боярські вотчини поступово звільнялися від князівської юрисдикції. Органом самоуправління була сільсь­ка територіальна община (верв). Єдиною державною релігією Ки­ївської Русі стало християнство.

Зверніть увагу на судово-процесуальну сферу Київської Русі. Суд не був відокремлений від адміністрації. Княжий суд вів сам князь, або його посадники та тіуни. Бояри-власники мали право суду населення у своїх вотчинах. Церковний суд розглядав усі правопорушення духовенства, а також деякі справи простих людей (злочини проти моралі, порушення церковних законів, ро­динні сварки, чародійство тощо). Сам судовий процес мав змага­льний характер і відповідні стадії (заклич, "свод", "гоніння слі­ду"). Судовими доказами були: свідчення послухів та видоків (очевидців), суди божі, присяга, жереб і власне зізнання (хоча пам'ятки права не вказують на останній судовий доказ). Судове рішення виносилось в усній формі.

Тепер дайте характеристику права Київської Русі. Основ­ними джерелами права були: звичаєве право (найдавніше джере­ло), договори Русі з Візантією (у них виражене змішане русько- візантійське право, що містило норми кримінального, цивільного та міжнародного законодавства), княже законодавство (було від­бито в договорах князя з народом та княжих грамотах), церковні устави (перш за все для церковного судочинства; найважливіші з них - церковні устави Володимира і Ярослава), Руська Правда (відома пам'ятка права Київської Русі в трьох редакціях).

Вивчаючи питання цивільного права, наведіть приклади охорони приватної власності на землю, регламентації зобов'язань (вони виникали з нанесення шкоди і з договорів), найбільш по­ширених договорів (купівлі-продажу рухомого майна, договір позики, договір поклажі, договір особистого найму, устав банк­рутства). У спадковому праві розрізняйте спадкування за запові­том і за законом; батьківський двір переходив до молодшого си­на, старші сини одержували свою долю; ні мати, ні дочки не пре­тендували на спадщину, за виключенням дочок бояр і дружинни­ків.

У кримінальній галузі права поняття "злочин" трактувалось як образа, що наносила матеріальні та моральні збитки (дещо піз­ніше - й як порушення закону); суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди; життя, честь і майно феодальної верхівки су­спільства захищались більш суворими покараннями, у порівнянні з простою вільною людиною, а холоп взагалі не захищався зако­ном. Суб'єктивною стороною злочину виступали намір та необ­ережність. Злочини поділялися на державні, проти особи, майно­ві, проти релігії, сім'ї і моральності. Серед видів покарань були: потік та пограбування (вигнання злочинця й конфіскація його майна), віра (грошове стягнення, яке йшло на користь князю), продаж (штраф, який також забирав князь); відшкодування збит­ків здійснювалося теж за допомогою штрафів (головництво, урок, повернення крадених речей тощо).

На завершення зазначте, що головний осередок Київської Русі склався на території сучасної України, а Середнє Подніп­ров'я з Києвом було центром об'єднання різних слов'янських племен. У межах Русі одночасно відбувався процес етногенезу українців, росіян і білорусів.

^ Тема 3. Держава і право феодально роздробленої Русі (30-ті роки XII - перша половина XIV ст.)

Треба показати, що процес роздроблення і занепаду Київської Русі був фактично закономірним результатом її розвитку в ХІІ-ХІУ ст. Подібне не раз траплялося і з країнами Західної Європи. В Києво-Руській державі це, на жаль, привело до відокремлення князівств, кризи єдиної дипломатії та погір­шення обороноздатності.

Але традиції державотворення продовжували розвиватися навіть в умовах монголо-татарської навали. їх підживлювали і подальший розвиток продуктивних сил суспільства, і диферен­ціація власності на землю, і піднесення Галицько-Волинської держави.

Роль Галицько-Волинського князівства н подальшому розвитку української державності взагалі важко переоцінити. В неоднозначних умовах феодальної роздробиці воно гідно репре­зентувало себе як спадкоємець Київської Русі. Визначну роль у житті Галицько-Волинської держави відігравали князь, боярсь­ка рада і віче.

Авторитет великих князів підтримували дуумвірати, ко­ролівські титули, боротьба проти крамольного боярства, опора на певні верстви населення.

На Галицько-Волинській землі раніше, ніж в інших зем­лях Русі склалося розвинене центральне та місцеве управління. Чітко функціонували суд та процес. Реформоване військо успі­шно протистояло зовнішнім агресорам. Джерелами права були звичаї, Руська Правда, князівське законодавство, магдебурзьке право, церковне право. Меншою, на відміну від інших кня­зівств, була залежність Галицько-Волинської держави від мон- голо-татарської Орди.

Однак високий рівень політичного розвитку держави був підірваний припиненням князівської династії, послабленням доцентрових сил, віроломною політикою Орди і північно- східних князів, агресивністю сусідніх держав. Зрештою, полі­тично роз'єднані землі України-Русі потрапили під владу Поль­ського королівства і Великого князівства Литовського.

^ Тема 4. Українські землі під владою Литви і Польщі (середина XIV - перша половина XVII ст,)

Розглядаючи проблему розвитку держави і права України в даний період зазначте, що зі зникненням Галиць- ко-Волинської держави як самостійної політичної одиниці процес українського державотворення, безумовно, загаль­мувався.

Відтоді Україна-Русь вступає в етап обмеженого сувере­нітету, залежності від міцніших за неї сусідів, передусім Польщі та Литви. Проаналізуйте передумови "тихої" експансії Литви в українських землях, особливості литовського правління, тип держави Велике Князівство Литовське. Особливу увагу зверніть на польську експансію в Україні, розвиток взаємовідносин між Литвою і Польщею, їх об'єднання та входження українських зе­мель до складу Речі Посполитої.

Останнє мало для України надзвичайно тяжкі й трагічні наслідки: втрачені залишки автономії, посилився соціальний і національно-релігійний гніт, покатоличилася українська панівна верхівка, котра злилася з панівним класом Речі Посполитої. Все це нічим не можна було компенсувати, навіть позитивним при­звичаюванням українців до тих законів, до тієї системи управ­ління, яка існувала на Заході.

Щоб у всьому цьому розібратися, треба простежити суттєві зміни у суспільному ладі українських земель Речі Посполитої: панівний стан (магнати і шляхта), духовенство (католицьке, пра­вославне, уніатське), селянство (поступове закріпачення), міщан­ство, козацтво (нова соціальна верства). Важливо з'ясувати зрос­тання протиріч у суспільстві.

Детального аналізу потребує державний лад Речі Поспо­литої, (дворянська республіка з королем, вальний сейм, місцеве управління у воєводствах, староствах, повітах, волостях і сільсь­ких органах управління). В українських землях була запровадже­на Польсько-Литовська судова система: королівський та сеймо­вий суди, земські, гродські, підкоморні, церковні, міські, копні суди.

Особливу увагу зверніть на правову систему Литовсько- Руської держави. Головними джерелами права виступали звичає­ве право, Руська Правда, привілеї великокнязівського законодав­ства, Судебник Казимира IV, Статути, магдебурзьке право. Най­важливішою пам'яткою права були Литовські Статути (І, II, III), в основу яких покладені норми звичаєвого права та адміністратив­но-судова практика України, Литви, Білорусії. Розгляньте головні положення статутів за галузями права: конституційне, цивільне, спадкове, сімейне, кримінальне (хоча такого абстрактного розпо­ділу в статутах ще не було). Зверніть увагу на класове спряму ­вання права, прогресивну суть і зміст законодавчих актів, висо­кий рівень законодавчої техніки. Щодо Польщі, то там в той час не було єдиної правової системи. Тому можна говорити про ре­цепцію Річчю Посполитою правової системи Великого Князівст­ва Литовського, на додаток до якої видавались свої збірники (ста­тутно-конституційні), і досить часто застосовувалось польське звичаєве право. Визначіть також суть та значення Магдебурзько­го права (право міст на самоврядування).

При розгляді теми важливим і принциповим є питання про козацтво і Запорізьку Січ. Поява і утвердження козацтва, як нової військово-політичної сили, стало видатним феноменом у націо- нально-політичному житті українського народу наприкінці XV століття, 3 середини XVI ст. Запорізька Січ стала осередком українського козацтва, особливим державно-політичним утво­ренням. Необхідно простежити процес виникнення українського козацтва, вивчити військово-адміністративний устрій Запорізької Січі (демократизм і ефективність управління, особливості струк­тури і поділу влади), її суд і судочинство, розкрити своєрідність правового укладу ("козацьке право"), прокоментувати факт утво­рення реєстрового козацтва та його правове становище і місце у козацькому державотворенні. Загальні висновки повинні містити тезу про відродження ідеї української державності і початок про­відної ролі козацтва в українських землях.

^ Тема 5. Формування української національної держави в середині XVII ст.

Визначена для розгляду тема присвячена розвитку української держави та права в роки визвольної війни під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 рр.). Мова має йти про

створення козацької держави і права. Ця яскрава сторінка націо­нально-визвольної боротьби українського народу за своє держав­не самовизначення потребує ґрунтовного аналізу подій і фактів.

Перш за все доцільно визначити причини, характер, хронологічні межі визвольної війни українського народу середини XVII сторіччя.

Далі слід звернути увагу на революційний характер змін у соціально-економічних відносинах (ліквідація великого землево­лодіння, особлива роль козацтва в суспільстві, послаблення фео­дального тиску на селянство та ін.).

При вивченні питання про формування та суспільно- політичний лад Української козацько-гетманської держави треба простежити процес розробки Б.Хмельницьким ідеї національного державотворення (від уяви про автономну Україну у складі Речі Посполитої до ідеї суверенної національної держави), проілюст­рувати створення органів влади і управління (Військова рада, ге­неральна старшина з гетьманом, урядові посади, полкові та со­тенні структури, управління в містах і селах), визначити роль ге­тьмана в остаточному розподілі прав і обов'язків нових органів, з'ясувати суть нового державного об'єднання - Українська коза­цька республіка.

Необхідно також розглянути найхарактерніші ознаки цієї держави: політична влада, територія, політико-адміністративний устрій, суд і судочинство, правова система, зміст соціально- економічного устрою, фінансова система та податки, військо, міжнародне визнання. Важливо підкреслити особливості ство­рення і функціонування органів влади та управління (вплив вій­ськово-адміністративного ладу Запорізької Січі, компетенція Військової Ради, зростання значення старшинських рад, щаблі системи управління), відзначити характерні риси та особливості козацького війська (чисельність, роль реєстрових козаків, розпо­діл на полки, сотні й курені, податки та прибудки, боєздатність), показати суть судової системи та процесу (судові та адміністра­тивно-територіальні органи, широка юрисдикція судів), розкрити своєрідність правових відносин (козацьке право, роль гетьмансь­ких універсалів, "рангові землі", акцент на військові злочини, найбільш поширені види покарань).

Особливу увагу слід звернути на правову характеристику Московсько-Українського договору 1654 року. Як відомо, геть­ман намагався знайти союзників у боротьбі з Річчю Посполитою і заручитися їх воєнно-дипломатичною допомогою. Тут виникає декілька запитань: Чи правильним був вибір єдиновірної Мос­ковської держави як союзниці України? Наскільки правоздатною була Переяславська Рада (за своїм складом і прийнятим рішен­ням)? На яких правових умовах планувалося встановлення украї­нсько-російських відносин за "Березневими статтями"? У чому полягав московський протекторат і які перспективи він мав ство­рити для української державності? Всі ці запитання, безумовно, потребують глибокого історико-правового аналізу. Зауважимо, що умови договору містяться у двох актах: "Березневих статтях" і "Жалуваній грамоті гетьманові і Війську Запорізькому". За цією угодою держави підтверджували права і вимоги війська запорізь­кого і його право на обрання гетьмана, встановлювався кількіс­ний склад українського війська (60 тисяч), дозволялося спадку­вання на козацькі маєтки, зберігалися права козаків, їх удовиць і дітей, позитивним було рішення царя щодо воєнно- дипломатичної допомоги Україні в боротьбі проти Польщі, ви­знавалася самостійність України на міжнародній арені. До того ж

відносини між двома договірними сторонами здійснювалися че­рез Посольський наказ, що загалом підтверджувало державний статус України.

^ Тема 6. Суспільно-політичний устрій і право України в період наступу на її автономію (друга половина XVII - XVIII ст.)

У даний період московський царат почав наступ на українську державність: від політики обмежень і у решті решт - до ліквідації автономії, знищення української козаць­кої республіки. Студенти повинні знати причини цього явища. Серед них: труднощі Росії в соціально-економічній і політичній сферах, боротьба козацької старшини за владу і особисте збага­чення, українські міжусобиці на рівні фактично громадянської війни ("Руїна"), невідповідність республіканської форми правлін­ня української держави російському монархічному абсолютизму, антиукраїнська політика російського царя та ін.

Як наслідок цього, Українська держава розпалася на Ліво­бережну і Правобережну. Відтоді козацька старшина орієнтува­лася на різні зовнішні сили (відповідно Росію і Польщу); утвори­ла окремі уряди, фінанси, збройні сили. Причому обидві сторони перебували у стані війни. Згідно з Андрусівською угодою про пе­ремир'я між Росією та Польщею (1667 р.) Україна була поділена на три частини: Лівобережна - залишилась під владою Росії (Ге­тьманщина), Правобережна - передавалась Польщі, Запорізька Січ - потрапила під контроль обох держав.

У російській частині України (Лівобережній) можна виді­лити чотири етапи знищення української автономії: 1657-1708 рр. (обмеження гетьманської влади); 1709-1727 (вражаючі зміни на гірше за петровську добу); 1727-1764 (на перших порах певне по­слаблення тиску, а потім скасування Гетьманщини Катериною II): 1765-1786 рр. (знищення Запорізької Січі, ліквідація козаць­кого війська тощо).

Слід мати на увазі нову геополітичну ситуацію у Центра­льній та Східній Європі, яка склалась у кінці XVIII ст. під впли­вом поділу Польщі (1772, 1793, 1795 рр.), війни Росії з Туреччи­ною, політики Росії й Австрії. Тоді Україна повністю втратила залишки своєї державності і перетворилася на провінції Російсь­кої та Австро-У горської імперій.

Аналізуючи зміни в суспільному ладі цієї доби, студенти повинні звернути увагу на поповнення панівної верстви козаць­кою старшиною, яка відокремилась від основної маси козацтва ("знатне військове товариство"), консолідацію шляхти та козаць­кої старшини, підтвердження прав та привілеїв православного духовенства царським урядом, розшарування козацтва, міського населення, поновлення закріпачення українського селянства.

Для державного устрою найбільш характерним було посту­пове знищення залишків української автономії і перетворення України в складову частину Російської імперії. Тобто, замість полкового та сотенного устрою, влади гетьмана, генеральної ра­ди, старшинської ради, полкової канцелярії - відбувся перехід до російської системи управління. Залишилися лише історичні спо­гади про козацьке минуле та нові патріотичні наміри відновлення в Україні демократичного устрою. Про останнє яскраво свідчила Конституція Пилипа Орлика (гетьмана в еміграції), але, на жаль, повернення його на батьківщину було неможливим. Щодо судо­чинства, то в кінці XVIII ст. самобутня судова система Лівобере­жної, частини Правобережної України та Запорізької Січі була теж знищена і замінена судоустроєм Російської Імперії.

Особливу увагу слід звернути на кодифікацію українського права України-Гетьманщини. Причинами кодифікації були: ве­личезна кількість і строкатість діючих норм права і намагання української панівної верхівки зрівнятися в правах з російським дворянством. Треба розглянути процес розробки збірок "Права, по которым судится малороссийский народ" (1743р.), "Суд и рас- права в правах малороссийских" (1758р.), "Экстракт малороссий: ских прав" (1767р.), пояснити їх позитивне значення і причину неприйняття російською владою, а також прокоментувати запро­вадження в Україні (від Сенату) збірки "Экстракт из указов, инс­трукций и учреждений" (1786р.). Доцільно проаналізувати зміни у цивільному, сімейному, спадковому і кримінальному праві. В цілому в країні розгорталися пошуки оптимальної правової сис­теми, але ще діяло феодальне право.

^ Тема 7. Суспільно-політичний лад і право України у XIX - на початку XX ст.

Державно-правовий розвиток України, після ліквідації української державності, відбувався у складі імперських дер­жав. Більшість українських земель перебувала в складі Російсь­кої імперії (Лівобережжя, Правобережжя, Південь), а Західноук­раїнські території були окраїнами Австрійської імперії (Галичи­на, Північна Буковина та Закарпаття).

Розповідь про організацію управління та розвиток правової системи на західноукраїнських землях треба почати із загарбання цієї території Австрією. Далі необхідно дати характеристику ор­ганізації управління на загальнодержавному і місцевому рівні (до і після утворення дуалістичної Австро-Угорської імперії), вивчи­ти джерела та систему права на західноукраїнських землях під час австрійського панування (аж до розпаду імперії в 1918р.). При цьому треба охарактеризувати реформи "освіченого абсолю­тизму" та їх вплив на західних українців, з'ясувати реальне місце українців у механізмі державного управління, звернути увагу на виборчу систему до австрійського парламенту та місцевих сей­мів, дати характеристику пам'яток австрійського права і його ос­новних галузей (Конституція Австрії 1867р., Закон Цивільний 1811р., Кримінальний Закон 1852р., Устав процесовий карний).

Досить принциповим є питання про політичну ситуацію в західноукраїнських землях наприкінці XIX ст., коли на зміну не­достатньо згуртованим народовцям і москвофілам прийшли орга­нізаційно оформлені політичні партії та виникли сприятливі умо­ви для продовження боротьби за наступний розвиток української державної ідеї (Русько-Українська радикальна партія, Українська соціал-демократична партія, Українська національно- демократична партія). Зауважимо, що поступово Галичина пере­творилася на твердиню українського національного руху.

З початком першої світової війни всі українські партії Захі­дної України свідомо стали на бік Австро-Угорщини й Німеччи­ни, бо сподівались на те, що нарешті настав сприятливий момент для реалізації ідеї самостійної України. Лише поодинокі політич­ні сили зайняли протилежні позиції.

Щодо розгляду особливостей державно-правового розвит­ку українських земель у складі Російської імперії, то слушно по­чати його із загального історичного огляду. Україна була вклю­чена в російську політичну систему із закріпленням у ній росій­ського територіально-адміністративного устрою. У першій поло­вині XIX ст. феодально-крігюсницька система залишалася пану­ючою, але вже торували собі шлях товарно-грошові відносини, здійснювався розвиток промисловості та торгівлі. Переломним етапом у соціально-економічному та соціально-політичному жит­ті Російської імперії та її українських земель стали роки рефор­мування (60-70 рр. XIX ст.), хоча воно й не було доведене до кін­ця. Буржуазні реформи започаткувала селянська реформа 1861 року.

Студентам слід зосередитися на причинах і передумовах скасування кріпосного права, розкрити правове становище украї­нського селянства за реформою (майнове, особисте становище селян, селянські управління і суд), проілюструвати сприятливі умови пореформеного періоду для розвитку економіки України, зазначити й негативні наслідки цього процесу.

Крім селянської реформи проводились також фінансова, військова, судова, земська, міська, поліцейська. Але всі ці зру­шення не змінили суті абсолютистської монархії, хоча й розхита­ли її, створили умови для розвитку демократичної думки і націо­нального світогляду.

У міжнародному плані значний вплив на події в Росії та

Україні XIX ст. мали: епоха Наполеона (ліквідація старого соціа­льного устрою, скасування кріпацтва, встановлення нової право­вої системи, політика війни); жорстока реакція в Європі після по­разки Наполеона; виникнення революційних організацій з плана­ми боротьби проти абсолютизму, кріпацтва і національного гніту; війни Росії з Туреччиною; польське повстання у Варшаві.

Кінець XIX - початок XX ст. започаткував масовий націо­нально-визвольний рух в Україні. Це був час пробудження наці­ональної української інтелігенції, чіткого визначення питання української державності в суспільно-політичному русі, виник­нення політичних об'єднань у Наддніпрянській Україні. У цей же час наростає загальний революційний настрій в суспільстві, а се­ред українських робітників поширюються ідеї марксизму. Від "Братства тарасовців" і українських громад шляхи перетворень вели до політичних партій, розбурханих революцією 1905- 1907рр. Найзначнішими з них були: Революційна Українська партія - РУП (1900р.), Українська соціалістична партія (1905р.), Українська демократично-радикальна партія (1905р.), Українська соціал-демократична партія (1905р,). Одні з них захищали ідеї автономії України у новій демократичній Росії, інші перебували на націонал-радикальних позиціях з цього питання. Крім того, в Україні було чимало різноманітних російських політичних партій (Союз руського народу, кадети, октябристи, РСДРП, есери).

За Маніфестом царя від 17 жовтня 1905 р. проголошувала­ся свобода особистості, слова, зібрань та союзів. Була заснована Державна Дума з законодавчими повноваженнями, до якої вхо­дили і депутати від України. Культурно-національний .рух в Україні російський уряд вважав державним сепаратизмом.

Перша світова війна (1914-1918 рр.) стала трагедією для українців, які опинилися по різні сторони барикад, зазнали вели­ких втрат, а їхня територія стала ареною воєнного протистояння.

Затягування війни, воєнні поразки, величезні людські втрати, розруха, масове зубожіння народу привели до Лютневої револю­ції 1917 року. На хвилі цих подій в Україні виникла Центральна Рада і почався новий етап української історії.

Після загального історичного огляду подій XIX - поч. XX ст. необхідно розглянути суспільний лад України, який фактично впроваджувався відповідно до суспільного ладу Росії. В Україні були такі ж чотири стани (дворянство, духовенство, селянство- сільські обивателі та міські обивателі). Буржуазія рекрутувалася з різних соціальних станів, і процес її формування був складним і довготривалим. Якщо дворянство залишалося політичним фун­даментом суспільства, то буржуазія стала його економічною ос­новою. Згодом роль буржуазії в політичному житті почала зрос­тати (участь в органах державної влади, представницькі організа­ції). Але в цілому російська і українська буржуазія були політич­но слабкими, залежали від царизму і побоювалися радикальних вимог народних мас. Зрозуміло, що дворянство і буржуазія за­ймали привілейоване становище в суспільстві.

Православне духовенство в значній мірі було опорою імпе­рії, звільнялось від особистих податків та тілесних покарань; во­но одержало дозвіл на вихід із духовного стану (при праві інших станів вступати в духовенство). Уніатська церква на Правобере­жній Україні з часом була ліквідована. У цілому виявлялися тен­денції посилення підпорядкування церкви і духовенства державі та русифікації української церкви.

Найчисельнішу групу жителів міст складали міщани. Окрім них тут проживали купці, духовенство, поміщики і робітні люди (дайте їх характеристику).

Радикальні зміни відбулися у правовому становищі селянс­тва. Реформа 1861р. дала поштовх соціальній диференціації селянства. Цей процес посилився після проведення столипінської

аграрної реформи 1906- 1910 рр.

Щодо козацтва, то в XIX ст. завершилося його розшару­вання. За верхівкою козацтва влада визнала дворянські права, а рядове козацтво за правовим становищем зрівнялось с селянст­вом.

ГІри вивченні державного ладу XIX - початку XX ст. треба з'ясувати тенденцію зміцнення поліцейсько-бюрократичної сис­теми, підкреслити запровадження російського територіально- адміністративного устрою на українських землях, проаналізувати систему управління російського царату в Україні. У першій по­ловині XIX ст. було завершено перетворення намісництв у губер­нії: в Україні їх стало дев'ять; вони поділялися на повіти. Губернії об'єднувалися в генерал-губернаторства.

Центральне управління Україною здійснювали безпосеред­ньо імператор і міністерства. Адміністративний апарат на місцях очолювали генерал-губернатори (мали військову і громадську влади) і губернатори, які спиралися на свої структури, губернські установи галузевого управління (казенна палата, рекрутська при­сутність, поліція, суд та ін.) й дворянські збори. Система повіто­вого управління, підпорядкована губернському апарату, охоплю­вала земський суд (адміністративно-поліцейський та судовий ор­гани), повітове казначейство, митні установи, правління держав­них маєтностей.

Після проведення реформи 60-70-х рр. XIX ст. у системі управління імперії відбулися значні зміни і перш за все - ство­рення органів місцевого самоврядування. Так, іромадське селян­ське управління забезпечували сільський схід, сільський старо­ста, збирач податків, доглядачі (хлібних складів, лікарень, учи­лищ), сільські писарі. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. За земською реформою в губерніях і повітах створювалися виборні земські установи (земські збори і земські управи для ви­рішення питань місцевого значення). Міська реформа призвела до створення органів місцевого самоврядування (міські думи і міські управи), які за своєю компетенцією були подібні до земсь­ких.

Нові зміни в державному ладі Російської імперії відбулися під впливом революції 1905-1907 років: створення Державної Думи (законодавчий орган на основі загального виборчого пра­ва), реформування Державної Ради, проголошення громадських свобод, видання виборчих законів, доопрацювання Основних за­конів Російської імперії тощо.

До речі, у першій Думі Україну представляли 102 депутати; була створена Українська парламентська громада, видавалася га­зета "Український вісник", захищалася позиція автономії Украї­ни. У другій Державній Думі також діяла громада, видавався ча­сопис, пропагувались ідеї автономії, місцевого самоврядування, розвитку української мови (школа, суд, церква), створення в уні­верситетах кафедр української мови, літератури та історії. У тре­тій Державній Думі, скликаній на основі антинародного виборчо­го закону (надав пільги великим землевласникам і зменшив число депутатів від селян та робітників), вносились індивідуальні депу­татські проекти про українську мову у початкових школах і в су­дах, критикувалося свавілля адміністрації в Україні. У четвертій Державній Думі вже не було представників селянства України, тиск царизму на "українське питання" значно посилився. В ціло­му російська державність у той період пройшла декілька етапів (абсолютна монархія, конституційне самодержавство, бонапарти­стське самодержавство, держава періоду воєнного часу і держав­но-монополістичного капіталізму).

Щодо суду і процесу, то слід проаналізувати особливості судоустрою в Україні першої половини XIX ст., розглянути осно­вні положення судової реформи та впровадження її на українсь­ких землях. Треба пам'ятати, що судова реформа була найбільш радикальною з усіх реформ: проголошувався принцип незалеж­ності судів; суди відокремлювались від адміністрації; судові засі­дання проводились публічно; затверджувався принцип змагаль­ності сторін; запроваджувалися суд присяжних і адвокатура; за­знала реорганізації прокуратура. На жаль, скасування деяких прогресивних перетворень під час проведення контрреформи зменшили ефективність судової реформи. Слід розібратися у фу­нкціях земських дільничих начальників, місцевих судів, повіто­вих членів окружних судів, нових судових і слідчих посад у шта­тах окружних судів і судових палат. Треба прокоментувати ство­рення в Україні воєнно-польових судів (з 1906 р.) та доповнення в роки першої світової війни Воєнно-судового уставу спеціаль­ним розділом "Про суд у воєнний час".

Аналізуючи правову систему на українських землях в умо­вах Російської імперії, важливо торкнутися питання джерел та кодифікації права в Україні першої половини XIX ст., показати розвиток права у пореформений період. Студенти мають проко­ментувати "Собрание малороссийских прав" (1807р.), литовський Статут російської редакції (1811р.), "Свод местных законов запа­дных губерний" (1837р.) та "Свод законов российской империи". У цивільному праві слід звернути увагу на 10-й том Зводу Зако­нів та першу частину "Сільського судового Уставу" (регламента­ція норм сімейного і цивільного права в цілому, регулювання права власності і володіння, спадкове і зобов'язальне право, скла­дання договорів тощо), появу фабрично-заводського законодав­ства, посилення охорони приватної власності, розширення умов для підприємництва (промислового і фінансового), розширення цивільної правоздатності селян.

У кримінальному законодавстві окресліть джерельну базу (II! Литовський статут, норми магдебурзького права, 15-й том Зводу Законів Російської Імперії, Уложення про покарання кри­мінальні та виправні), а потім дайте трактування злочину і про­вини, покажіть розширення переліку складів злочинів, прокомен­туйте нову систему покарань (35 видів, у тому числі смертна кара тільки за державні й карантинні злочини), зверніть увагу на по­карання в сільських і волосних розправах, дайте оцінку нових ре­дакцій "Уложення про покарання", "Військово-морського статуту про покарання", нового кримінального кодексу - "Кримінальне уложення" (1903р.), акцентуйте увагу на посиленні карної полі­тики царизму.

Адміністративне законодавство почало формуватися у дру­гій половині XIX сторіччя. Воно базувалось на "Положенні про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" (1881р.) і відзначалося обмеженням прав особи ("Тимчасові пра­вила про пресу", "Тимчасові правила про товариства та спілки", "Тимчасові правила про зібрання").




залишити коментар
Сторінка1/10
Дата конвертації11.10.2011
Розмір2,15 Mb.
ТипМетодичні рекомендації, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх