1. Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17 icon

1. Спасибі Вам, Мамо І Тато, спасибі за любов! 11 1-17


Схожі
Конкурс знавців «Тато, мати, я читаюча сім’я» 5...
Тема : На вівтарі любов...
Велика любов великого гетьмана в українському історичному романі: спроба ґендерного погляду...
Уроку із зарубіжної літератури у 5 класі Тема: Оскар Уайльд. Казка “Хлопчик-зірка”...
Ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т. Г. Шевченка...
Спеціалізація – «Технологія харчування»...
Уроку
Централізована бібліотечна система Шевченківського району м...
Реферат на тему: любов І боротьба євгенія рафаїловича...
Масова робота як засіб формування інтересу...
“Древня Греція І риторика”...
«з найславніших синів»...



страницы: 1   ...   81   82   83   84   85   86   87   88   ...   107
повернутися в початок

^ 18. Що означають грецькі імена?

Греки, назвавши українські рідні імена варварськими, поганськими, ідольськими іменами, українських дітей під час хрещення (хрищення) називали іменами грецькими. Грецькі імена, як знаємо, звеличують грець­ких ідолів (богів). Наприклад, Аполлон — "приналежний до бога Аполлона.

Дмитро — "приналежний до богині Де­мет­ри". Зіновій — "приналежний до бога Зевса". Нестор — "приналежний до божка Нестора". Зенон — від Зевса.

Денис — від бога Деонисія. Очевидно, є й імена не пов'язані з богами і божками Греції. Наприклад, Андрій — Хоробрий, Афанасій (атанасія) — Невмирущий; Варвара — Чужинка, Василь (Базил) — Царьок; Векла — Божеслава; Галя ("µале") — Ласка; Зосим ("зоос") — Живий.

Зіна — від бога Зевса. Ксенія — Чужа; Кате­рина — Чиста. Олена (Гелленос) — Світла, Сві­танна. Софія — Мудра. Омельян ("еімиліос") — Підлесливий. Петро ("петра") — Камінь, Скала. Трохим ("трофімос") — Кормилець.

Улас, Влас ("вклас") — В'ялий. Юхим ("еуфімос") — Благородний. Юрій ("ґеорґ") — Землероб. Орест ("орос") — Горовий, Гірняк. Олександер (від "алексо" — захисник, "анер" — рід) — Захисник роду. Олексій — Захисник. Макар ("макаріос") — Блаженний.

Харитон — Щирий. Харитина — Щира, зніжено — Харитя, Харя. Не зважаючи на те, що "Харитина", "Харя" означає в грецькій мові "Щира", в мові наших предків це слово означало "мавпа". Є вислів "От харя!" У санскриті слово "харя" означає "мавпа".

Перебуваючи у Греції, я помітив, що сьогодні є багато греків, які мають імена Софокл, Дамокл. Горді гречини не кожним своїм ім'ям обдаровували чужинців. Єреї, які грецькими іменами огречували русичів (укра­їнців), вважали, що русичам (українцям) не підходять такі імена — "Софокл" значить "Прославлений мудрістю", "Дамокл" значить "Відомий світові".

Грецькі імена — прізвища в Україні звуча­ли, як щось, по-церковноправославному, святе, містерійне. Наприклад, приїхав до Києва з Візантії єпископ Ніколаус. Він свого прізвища не вживає, але його прізвище Батрахос звучить, як "святість православія". В грецькій мові слово "батрахос" означає "жа­ба".

Сліпа рабська прив'язаність до чужих святощів, сліпе поклоніння чужому не робить людину ні мудрою, ні вільною, ні достойною.

^ 19. Що означають імена латинські, ан­глійські, німецькі? Латинські імена: Албіна — Біла, Віктор — Перемога; Віталій — Життєвий; Клавдія — Лама; Максим — Великий; Марко — від бога Марса, Наталя — Рідна; Урзула — Вед­медиця; Павло — Малий.

Реґіна — Принцеса; Роман — Римлянин; Те­рентій — Наступаючий; Тарас — Бунтар, Домна — Господиня. Я вже говорив, що ім'я і прізвище — адреса народу. Ім'я — справа не тільки іменна, а й духовна, культурна, політична, мовна. Ім'я — справа духовної волі або духовної неволі.

Римська католицька церква очолена бать­ком (тобто, папою). Вона так, як і імперський москвинський комунізм, витрачає великі гроші на пропаганду — прополоскування мозку.

Пропагатори римо-католицизму досі жи­вуть духом романської агресії — духом ола­тинщення покорених. В них "Божа справа" — володіти душею і розумом народів, підпоряд­­кувавши їх авторитетові папи римського. Хто володіє душею і розумом народу, той володіє його почуваннями, переконаннями і його земними скарбами.

Олатинщуючи спійману душу, треба в неї відібрати її рідне ім'я, дати їй латинське ім'я. Ім'я латинське маючи, вона буде звикати до латинізму, сама цього не усвідомлюючи. Її треба переконати, що то "така Божа воля".

Така "Божа воля", тобто воля жерців латинізму: китаєць з Тайланду Ваннахаівонґ, ставши єпископом, мусів зректися китайсь­кого імени і взяти ім'я латинське — Павел.

Китайці мають рідні гарні імена чоловічі. Наприклад, Шінґ Конґ — Успіх, Тунґ Гай — Східне море, Яв — Мала гора. Між іншим, філософ Конфуцій мав ім'я Яв.

Ю-ан-Дан (Новий рік), Сяо-Фу-І (Улюб­ленець долі), Сяо-Лун (Малий дракон), Чан-Шоу (Довголіття), Сяо-Боо (Мов золото), Сяо-Да (Старший), Сяо-Ер (Другий). І жіночі імена: Де (Місяць), Лань (Орхидея), Юі Чу (Перлина), Фан (Аромат).

Китайські імена гармоновані з китайсь­кими прізвищами, з метрикою і психікою мови китайської.

Відібрати у китайця його рідне ім'я і дати йому чуже латинське — таке духовне насиль­ство папа римський вважає святістю віри католицької.

^ 20. Слово "єпископ", як знаєте, означає "наглядач". Жерці латинізму люблять, щоб їхні наглядачі мали латинські, або принаймні греко-жидівські імена.

Кореєць Гам, ставши єпископом, мусів у Римі зректися рідного корейського імени. Латиняни йому дали латинське ім'я Авґустин Гам; Авґустин Гам — корейський єпископ.

Африканці — негри, ставши єпископами, мусіли зректися рідних імен. Їм дані чужі (латино-жидівсько-грецькі) імена. Наприклад, єпископ Авона (країна Камерун) отримав ім'я Теофіл.

Єпископ Зубеір (країна Судан) отримав ім'я Ґабріел; єпископ Ґуу (країна В'єтнам) отримав ім'я Андрей; єпископ Мундулла (країна Конґо) отримав ім'я Йосиф. Вони, як духовні агенти Ватикану, отримавши чужі імена, зобов'язані канонами римо-католиць­кої церкви давати своїм рідним людям в ім'я Ісуса Христа жидівсько-латинські імена.

Той, хто думає, що це справа дрібничкова, повинен сам себе запитати: "Чому папа римський ніколи не погодиться мати ім'я японське, українське, китайське? Чому рабін ніколи не погодиться мати ім'я в'єтнамське, ескімоське, папуаське? Чому мають бути імена одного народу звеличені, а імена дру­гого народу дискриміновані, померлі в забутті?"

Є думка, що люди (особливо люди мало розвиненої уяви) не звертають уваги на зміст ім'я і на його рідне чи чуже походження — головне, щоб воно було мелодійне.

Що ж, песик знає, що він Рябко, але він ніколи не знатиме змісту свого імени. Людині (і тільки людині) дане щастя творити ім'я і знати його значення. І тому вона, на мою думку, не повинна задовольнятися духовною обмеженістю доброго Рябка. Очевидно, мело­дія імени — справа не другорядна, але не треба думати, що, наприклад, мелодійне ім'я Лель зручне для всіх. У японському алфавіті (у мові японців) немає літери "л".

Є й такі характери людські, які переконані, що все, що чуже — краще, як рідне. І жінка чужа краща, як рідна, і діти чужі кращі, як рідні. І молоко від чужої кози смачніше, як від своєї, дарма, що кози пасуться на одній толоці. І релігія чужа краща, як рідна, і мова чужа краща, як рідна. Чуже не зрозуміле, таємниче, загадкове. Загадки і таємниці гіпнотизують тих людей, які не здібні глибоко, пристрасно і самостійно мислити.

Дехто вважає (переважно люди нігілістич­ного світогляду), що "культура обпливає світ", і тому імена — явище інтернаціональне. Виникає щире питання: чому культура одного народу "обпливає світ", а культура іншого народу (переважно — покореного народу) гине, щезає в забутті? Культура сама не "обпливає світ", її ведуть духовні або мілітарні капітани.

^ 21. Златинщувати (духовно поневолювати) народ значить відбирати в нього рідну адресу і синів його одягати в чуже пір'я, щоб вони не знали хто вони, чиї діти, ким і за що закуті?

Українці, які є єпископами грецької віри православної, мають не тільки чужі імена (Іоан, Полікарп, Паладій, Іларіон), а й ходять вони в чужому пір'ї. Вони мають церковний одяг грецьких дохристиянських жерців (єреїв бога Деонисія, бога Ескулапа, бога Зевса).

Правда, є випадки, що українець — єпископ має рідне ім'я (Мстислав, Ярослав), але духовна користь з цього мала тому, що вони рідні імена підпорядкували законам чужих релігій.

Римо-католицька церква в Англії навіть у шістнадцятому столітті забороняла англійцям називати своїх дітей рідними англійськими іменами, бо вони "противні вірі Христовій". Та англійці, як знаємо, виявилися "нескори­мими".

Не звертаючи на догми віри Христової, англійці давали своїм дітям рідні англійські імена. Наприклад, в них найпоширеніші імена рідні: Альберт (Достойний), Едгар (Щасли­вий), Вільям (Хатній).

До Першої світової війни Королівський дім в Англії не мав прізвища. Існували тільки імена — кінґ Едвард Другий, кінґ Едвард Сьо­мий, кінґ Ґенріх. Тепер англійці знають, що квін Елизабет Друга має прізвище Віндзор.

Папи римські (за ритуалами римських дохристиянських авгурів, понтифіків) мають тільки імена. Наприклад, папа Пій 12. Між іншим, справжнє прізвище папи Пія 12 -Євгеній Марій Йосип Джан Пачелі.

Німці гордяться своїми рідними німець­кими іменами. Їхні імена віддзеркалюють характер їхніх предків. Наприклад, Бернард — Сильний, як ведмідь. Гільдемар — Славний боями, Гертруда — Невістка зброї; Вулфстан -Вовк; Рогер, Роджер — Слава.

В англійців і німців поширені їхні рідні стародавні жіночі імена Етел — Достойна. Келда — Весна. Є міркування, що Келда — ім'я скандинавське. Ніколи не забуваймо, що латинські імена, наприклад, такі, як Максімус, Павлус, Романус вимовлені по-українському Максим, Павло, Роман не стають укра­їнськими.

Латиняни, чуючи свої перекручені імена, кажуть: "Варвари такі бездарні, що навіть не здібні правильно вимовити латинське ім'я". "Варвар", здвигуючи плечима, ніби трохи гордо відповідає: "Ми такі мудрі, що навіть латинське ім'я зуміли пристосувати до метри­ки своєї мови".

Ви були б ще мудрішими, коли б були творцями рідних імен і вміли їх своєю мудрістю і своїми подвигами прославити.

Народ — Вільний Творець завжди стоїть вище Народу — Приймача чужих творінь.

^ 22. Як створені прізвища в народів Ев­ропи, Азії? Найпоширеніші в світі ті прізвища, які створені на основі відповіді "Чий він син?". Наприклад, у китайців прізвище "Кунґ-Фут-се" значить "Кунґ син Фо"; Фо — ім'я батька.

В англійців — Робертсон (син Роберта). В німців — Мендельсон (син Менделя). В греків -Ніколопулос (син Ніколаса).

Слово "сон" близьке звукобудовою до слова "син" тому, що воно постало від староукраїнського (санскритського) слова "сисі", що значить "соска". У санскриті слово "сисуля" значить "немовля" (сисуля). Не буде правильно, коли ми вважатимемо, що слово "син" постало тому, що сисуля рученятами шукає "сисі", адже й донечка також годується материнськими грудьми. Справа в тому, що десь п'ятнадцять тисяч років тому (в часи творення основних слів білої людини) наші далекі предки звали дочку "дара", а сина — "сис". Вони на основі тілесних ознак довіду­валися, до якої статі належить новонароджена дитина.

У мадярів слово "фе" означає "син". Їхня мова не індо-европейського походження; ма­дяри — кочовики з Сибіру. Петефе (прізвище відомого мадярського поета) значить "син Петра".

У жидів — Бен Гур (син Гура). В італійців Ламберті (син Ламберта), Уберті (син Убер­та). У арабів — Ібн-Сауд (син Сауда), і звідси й походить назва країни — Савді Арабія. Ібн-Ахмад, "ібн" — значить "син", отже -"син Ахмада".

Японські прізвища: Ґошікі — П'ятикольо­ро­вий. Шіку — Чотири горя, Нішін — Двоюрідний. В Бірмі є прізвища такі, які мають тільки одну літеру. Наприклад, "А", "Б". На питання "Яке ваше прізвище?", бірмієць відповідає "А".

^ 23. Що означають прізвища богів і відомих людей? Хмельницький — син Хмеля, або той, що походить з селища Хмелі, Хмельники. Шевченко — син шевця. Франко — син Франка. Лисенко — син Лисого.

Прізвище "Ґаутама" (і про це я вже говорив) постало з слів "Кутама", які озна­чають "корови темні". Ґаутама — родинне прізвище Будди. Будда — слово українське (сан­скритське) — значить "Буджений", "Про­буд­жений".

Прізвище (ім'я) "Зороастр" (і про це я вже говорив) постало з двох слів: "зарта" значить "жовта" і "аостра" значить "верблюд". Зоро­астр — Жовтий, або Золотистий верблюд. Є також твердження, що Зороастр значить "Сторож жовтавих верблюдів". Перси вимовляють "Зарадушт" і "Зардушт".

Мойсей — Витягнутий з води. Ісус (ім'я в християнського Бога жидівське) в жидів дуже поширене, жиди кажуть "Яшуя", "Ягвешуа", що значить "Охоронений Єговою". Греки ім'я Яшуя вимовили, як Ісус. Коли б сам Яшуя почув, що греки його ім'я так спотворили, може б справедливо був обурений. Був обурений Святослав, почувши, що греки його ім'я вимовили по-грецькому "Свинтослаф". Христос — значить Помазаний.

Є міркування, що з слова "весе" постало слово "вессинґ"; з "вессинґ" — Вессенґтон (Ва­шінґтон). Не можна погодитися з тверджен­ням тих науковців, які вважають, що прізвище "Вашінґтон" постало з слів "вашінґ плейс".

Ніколи між науковцями не затихнуть суперечки під час визначення тих чи інших наукових, історичних чи філософських істин. Чому? Тому, що в науковців є різні погляди, переконання, школи, і під час дослідів вони користуються різними джерелами. І, очевид­но, що той, хто прагнутиме мої твердження знецінити, буде осуджувати ті джерела, з яких я черпав доводи. Вважаю, що джерела, якими я користуюся, всебічно обґрунтовані. Приятелі, які ставляться до мене з довір'ям, особисто в цьому вже переконалися.

Зі слів "тру мен", що означають "чесний слуга", постало прізвище Труман. Мек Артур — син Артура. Прізвище "Айзенгавер" значить "шахтар копальні залізної руди".

Прізвище "Лінкольн" постало з слів "лайк колони". Власник фарми чи поля біля своєї хати любив плекати рожі. З данських (Данія) слів "де розе фелд" постало прізвище "Рузвельт".

Офіційні імена — прізвища Вінстона Чер­чіля такі — Вінстон Леонард Спензер Чорчіль. Слово "чорчіль" значить "той, що живе біля церкви".

Вдова Шіклґрубер мала малолітнього сина, як одружилася з Йоганом Гідлером, Йоган Гідлер дав своє прізвище малому Шіклґруберові і тому він став Гідлером, і ось цей Гідлер (Шілкґрубер) є батьком Адольфа Гітлера, отже правдиве прізвище Гітлера є Шіклґрубер.

^ 24. Як виникли найвизначніші прізвища московські? Знаємо, що тоді, коли могутня Золота орда поділилася на малі ворогуючі орди, сила монгольських завойовників упала. Монгольські воєначальники посварилися під час поділу данини. Монголи почали тікати від монголів. Постає дивне явище — Київ, поко­рений монголами, лякає монголів.

Вони не відважуються поселюватися у Києві. Вони знають, що кияни не люблять їх. Чому?

Склад душі монгола і склад душі киянина — два протилежні світи. Їм тяжко між собою знайти спільну мову, спільне розуміння життя.

І в Москві вирішили поселитися найвиз­нач­ніші монгольські воєначальники Багрі Мурза, Тіміра Ґаза, Кара Мурза, Бі Бек, Булгак, Бахмет, Нара, Нар Бек. Вони стали архітектами Московської держави. З їхніх родів вийшли майстри "Височайшого двора".

Виникає питання: чому прізвища славних монголів-архітектів Московитії не занотовані в історії Московитії? Відповідаю — імена монгольських воєначальників занотовані в історії Московитії. Та їх тяжко виявити тому, що вони змінені, змінені майже до непізнання. Зараз ми в цьому переконаємося.

Я тверджу, що з Орди в Москву прибув славний Тіміра-Ґаза (воєначальник Орди), внук хана Золотої Орди Менгу — Таміра. З прізвища "Тіміра-Ґаза" постало прізвище "Тімірязєв". Тімірязєви — провідний дворян­сь­кий рід Московитії, з якого вийшли воєводи, сенатори, губернатор Саратова.

В Москві є район Тімірязєвський. Тімі­ря­зєв (Тіміра-Ґаза) — "духовна гордість СССР". У Москві компартія відомого дво­рянина тата­рина Ульянова (Лєніна) поста­вила могутній пам'ятник Тімірязєву.

В Москві є Академія імені Тімірязєва. Академія СССР щороку присуджує видатним діячам красної імперії премії імені Тімірязєва.

Монгольський воєначальник Кара Мурза став у Москві відомий, як Карамзін. Карамзін (Кара Мурза) — першонатхненник історії Московитії, сенатор, "стольник Височайшого двора". Монгольський воєначальник (под­виж­ник так званої Великої Орди) Нар Бек, прибувши до Москви, почав ширити філосо­фію державного будівництва. Він твердив, що монгольське селище Москва, в якому при­йнята "мова Київської Русі", повинне пере­творитися в самостійну державу.

^ 25. Щоб постала держава, треба мати Одного Наказодавця і беззастережно вірних виконавців наказу. Москвини почали звати Нар Бека новим прізвищем — Держава. Від Нар Бека (Держави) постав у Москві рід Державиних. Нарбек-Державин став воєво­дою Московським, "стольником Височай­шого двора". Державин — основоположник москвинської поезії, пише: "Да нє забудєтся во мнє паслєдній род Багріма", тобто, хана Багрі Мурзи, який був родичем Нар Бека.

Монгольський воєначальник Нара, при­бувши до Москви, став воєводою Москов­ським. Цар Московитії Алєксєй одружується з його дочкою Наталею. Монголка Наталя Нара (Наришкіна) стає православною цари­цею Московитії, її брати — бояри московські. Нара (Наришкін) — міністер "государственних імуществ" Московитії. Наришкін — двою­рідний брат Петра Першого. Наришкін -перший комендант Петербурга. Наришкін — губернатор Московський, боярин. Наришкін — генерал-ад'ютант Петра Першого; Наришкін — "главний суддя в Пріказє Большого двора".

Монгольський воєначальник Мурза Ас­лан-Бахмет, прибувши до Москви, записався, як Бахметьєв. І став Бахметьєв (Мурза Аслан Бахмет) — генерал-губернатором, комендан­том Петропавловської крепости. Бахметьєв — гофмейстер, шталмейстер "Височайшого дво­ра" Московитії. Монгольський воєначальник Булгак стає воєводою Московським під прі­звищем Бул­гаков.

Монгольський воєначальник Бі Бек (прославлений мурза Орди), прибувши до Москви, став боярином, став воєводою під прізвищем Бібіков. Бібіков (мурза Бі Бек) стає в Москві генерал-рекетмейстром — найдовіре­нішою особою Петра Першого. І нарешті Бібіков (Бі Бек) стає, як знаємо, "Правітєлєм Малоросії".

Воєначальники монгольські Тімірязєв (Тімір-Ґаза), Бібіков (Бі-Бек), Бахметьєв (Бахмет), Наришкін (Нара), Державин (Нар Бек), Булгаков (Булгак), Карамзін (Кара Мурза) та інші, ставши творцями Москов­ського "государства", проголосили, що вони є "істінно русскіє люді". Ми, українці, на їхню думку "тоже такіє русскіє", як і вони, тільки ми, українці, трохи гірші, і тому ми повинні вічно задовольнятися становищем "молод­шого брата". Знаємо, що по-закону престол і влада належить старшому братові, а молодший стає його слугою.

Ми, українці, розводимо руками і диву­ємося, чому наші "православні брати-русскіє" (оті внуки Тіміра-Ґази, Кара-Мурзи, Бі-Бека, Бахмета, Нарина, Нар-Бека) на наших козаць­ких кістках спорудили Петербург, нашими тілами засипали болота Ладоги?! Чому "іс­тінно русскій православний" комендант Петербурга Наришкін (Нар Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями?

Ми, українці, розводимо руками і диву­ємося, чому "істінно русскій православний Повєлітєль Малоросії" Бібіков (Бі Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями, і чому козаки-запо­рожці, посаджені у Петропавловську крі­пость, терплять такі несусвітні тортури мон­гольські від "істінно русского православного коменданта" Петропавловської кріпости Бах­метьєва (Бахмета)!?

Ангели сатаніють? Ні, монголи, самі себе назвавши "істінно русскіми", не мають ха­рактеру синів України (Руси). Історія пере­конливо довела, що український характер непридатний для дружби з москвинським характером. Він (український характер) мрій­ливо-сентиментальний, добродушний, не мстивий, по-хліборобському довірливий і гостинний.

Українець, приятелюючи з москвином, завжди буде скривдженим. Українець повинен пам'ятати, що тільки відмежувавшись від москвина, він стане вільною і достойною людиною.

^ 26. Як Москва змосковщує прізвища? "Я Сибірі, Сибірі не баюся, Сибірь вєдь тоже русская земля!" Москвинський патріот гово­рить, що Сибір, Казахстан і Кавказ "тоже рус­ская земля". Які він має основи так говорити? Він живе вірою, що “там, гдє русскій штик, там і русская земля". Гітлер уважав, що "там, де німецький солдат, там і німецька земля".

Москвою поневолені народи і племена "тоже русскіє люді". Вони зобов'язані не тільки говорити мовою москвина, а й мати форму москвинського прізвища. Вони не належать самі собі. Чиї вони? Вони "русскіє люді".

Мудрі европейці стають глупими, як тільки починають говорити про справи Росії. Вони звуть українців, вірменів, грузинів, казахів, узбеків "русскими" тому, що Москва загарбала їхні землі. Нерусских звати "рус­скими" значить ображати гідність людську, або бути глупим европейцем.

Казахи, тунгуси, узбеки, грузини при­му­шені свої прізвища писати по-москвинському. Той, хто не виконує цього окупаційного наказу, потрапляє у в'язницю з тавром "ворог трудового народу", "буржуазний націона­ліст".

Татарин Турга — душа і слава літературної Москви. Він відомий під прізвищем Тургєнєв. Ізіл став Ізілов, Ішім — Ішімов, Караг — Караганов, Ахтан — Ахтанов, Каюм — Каюмов, Хаммат — Хамматов, Хаджі — Хаджімов. Сини і внуки українців, які були силою вивезені в Московитію, носять спотворені прізвища — Бондарєнков, Кавалєнков, Казаченков. Але не всі — є й Фєдорєнко, Євтушенко.

Італієць Чечері став у Москві відомий, як Чечерін, а молдованин Хераску — як Херасков. Англійці Гемільтон і Герах у часи Івана Грозного були запрошені до Москви; вони вважалися визначними майстрами.

Москвини навчилися в юдеїв і латинів знайомити своїх доньок з визначними людь­ми, не звертаючи уваги на різницю років. Гемільтон і Геррах, одружившись з п'ятнад­цятилітніми москвинками Дуняшою і Таніч­кою, не повернулися до Англії. Гемільтон от­римав прізвище Хамутов, а Геррах — Горохов. Їх я згадав тому, що вони, англійці, є ви­значними людьми в історії Московитії.

Шотляндець Лермонт став поруч з мула­том Пушкіним найславнішим поетом Мос­ковитії. Лермонтов відчув, що його свобо­до­любна шотляндська душа не може поми­ритися з духом деспотичної "страни рабов". Лермонт-ов, зацькований москвин­ськи­ми жан­дармами, перед смертю написав: "Пра­щай, нємитая Рассія, страна рабов, страна ґаспод, і ви, мундіри ґалубиє, і ти, паслушний ім народ!"

Коли б Москвини вторглися в Англію, то в ім'я "вєри православноі", в ім'я Лєнінської національної політики чи пролетарського інтернаціоналізму, вони дали б англійським прізвищам новий стиль. Стародавні англій­ські прізвища Вільсон, Едісон, Річардсон поділили б рабську долю прізвищ узбекських, вірменських, карельських. Появилися б нові сини Англії з прізвищами Вільсонов, Едісо­нов, Віндзоров, Ґрінов, Бірмінгтонов.

Немосквинському прізвищу, якому додане закінчення москвинського прізвища "ов", так потрібне те "ов", як в'язневі тюремні ґрати. "Я є англієць Едісонов". "Ні, ти не англієць, а рашен, у тебе навіть прізвище має закінчення на "ов", — корегуючи, відповів би мадагаска­рець. І щойно тоді б англієць у серці відчув, що він боляче ображав українця, називаючи його "рашен".

^ 27. Не думаймо, що оте "ов" не включене в поліційну і психологічну гру москвинської брутальної політики. Робітник НКВД мос­каль Ніколай Єфімов приїхав з Москви до Ки­єва, маючи пашпорт на ім'я — українець Ми­кола Єфіменко. "Так, я українець, але русский — мій брат, а ти, український буржуазний націоналіст, мій ворог; ти проти возз'єднання України з Россією!" Українець з вірою, що слідчий Єфіменко брутально знущався над ним, а слідчий русскій Тамбов під час ка­тування оборонив його, їде в сибірський концентраційний табір. І думає: "значить українці не хочуть України"...

І Сибір, і Кавказ, і Англія, і Україна... "тоже русская земля". І люди, щодня чуючи таку пісню, сказали б "з пісні слова не ви­кинеш". Англійці в школах Англії запопад­ливо вивчали б російську мову, бо вона б стала мовою передових людей.

І англієць, який не знає російської мови, не міг би мати інтеліµентної праці. Англійська мова стала б мовою хліборобів, мовою загу­мінкової провінції, мовою гнаних і голодних англійських буржуазних націоналістів. Не всі англійці відважувалися б в Лондоні говорити англійською мовою.

У Лондоні на вулицях, в крамницях і установах панувала б россійська мова тому, що вона є "общепанятною" мовою "всєх братніх савєтскіх республік". Там, де говорять гроші, вигоди і насильство окупантів, націо­нальні почування поневолених перебувають за ґратами, і правда мовчить. Щоб Англія стала смиренною россійською колонією, тоб­то однією із "равноправних совєтскіх рес­публік СССР", скільки на це потрібно часу?

^ 28. За переписом 1742 року, як подала газета "Києвськая Старина", в Києві були такі іноземці: "два німця і сто двадцять дев'ять ве­ликоросів". Отже, на основі перепису на­селення знаємо, що в Києві в 1742 році було тільки "сто двадцять дев'ять великоросів", тобто москвинів-зайдів.

У 1742 році (в часи гетмана Кирила Ро­зумовського (1750-1764) в Києві на вулицях панувала українська мова. У 1842 році на вулицях Києва вже не було чути української мови. "Великороси" (москвини) наказом про­голосили, що мова Москви у Києві є мовою віри православної, мовою закону, порядку, культури, науки, мовою двох "возз'єднаних братніх народів".

^ 29. Нові святі імена в СССР. Як вони постали і чому? Москвини — північні мисливці. У москвинів розвинений інстинкт обожнення рідного провідника, і в цьому притаєна їхня будуюча агресивна державна сила.

Вони священнодійно (так, як жодний інший народ Европи) обожнювали свого білого батюшку-царя.

На пишне крісло білого царя сів червоний цар. І вони йому покірно поклонилися. В них царський дворянин Ульянов (Лєнін) — свя­щенний авторитет. Він увінчаний легендами, піснями, квітами. Він непомильний. Він ле­жить у мавзолеї під мурами Кремля. І моск­вини йдуть і йдуть поклонитися його мощам. Вони, обожнюючи свого червоного царя, почали давати своїм дітям імена Владлєна, Владлєн, що значить "Владімір Лєнін", Ні­нель, Нінеля (зворотне прочитання прізвища "Лєнін"). Лєнін — червоний Христос Моск­винської імперії.

Люди, які уважно досліджують психіку москвинської державної організованости, вва­жають, що москвини навчилися державно­творення у хана Золотої орди і в імператора Візантії. Імператор Візантії був проголо­шений Богом на землі, а Христос — на небі. Імператор Константин — "Філо Крістос".

Кажучи про "нові святі імена в СССР", я не випадково присвятив декілька слів думкам про культ провідника. Не було б так званих "християнських імен", коли б творці христи­янських догм не створили культу Христа.

Там, де немає культу релігійного про­відника, немає релігійної громади. Там, де немає культу імператора, немає імперії. Там, де немає культу лідера комунізму, немає ко­мунізму. Там, де немає культу лідера демо­кратії, немає демократії. Там, де немає культу батька, немає щасливої родини. Коли мій рідний народ, який я обожнюю і воістинно люблю більше, як своє життя, зрозуміє таїну цієї мудрости, він стане творцем могутньої держави, а коли ні — буде сміттям на дворищах держав Евразії.

^ 30. Як діти українських матерів стають катами України? Кожна людина два рази ро­диться. Перший раз людина родиться ті­лесно, другий раз — духовно. Тіло йде туди, куди його веде думка. Коли думкою покореного не можна заволодіти, треба вбити його тіло — червоні жерці Московитії пляново умертв­ляють українських людей, розстрілюють їх у підвалах НКВД. Умертвляють їх голодом на їхніх родючих степах.

Світові відома гостинність українських матерів — вони люди ніжности і доброти. Вони (матері) в 33 році, пухлі від голоду, ходили по містах України. Вони благали "Ми вже вмираємо, порятуйте хоч наших дітей".

Українські матері знали, що чекісти — кати України не голодують. На їхніх столах білий хліб, ковбаси, масло, сало, вино і портрет єхидненького Лєніна. Українські матері клали свою любов — своїх голодних діток у пови­точках під дверми комітетів партії Лєніна боязливо, тайком уночі і оподаль під тином умирали.

Робітники НКВД ранком підбирали сиріт. У Одесі була створена відома на весь Совєт­ський Союз Дитяча Колонія імені Максима Горького. Сиротам у колонії імені Горького давали большевицькі імена і прізвища. Почали рости — Владлєн Октябрський, Нінеля Первомайська, Октябріна П'ятілєткіна, Роб­лєн Побєдов, ("роблєн" значить "рождьонний бить лєнінцем"), Реввола Каховськая ("рев­вола" значить "революціонная волна").

Восени 34 року в селах і містах України були організовані "патронати". У "патро­натах" жили діти, батьки яких померли з голоду. Десятки тисяч українських дітей були майстерно виховані в дусі "пролетарського інтернаціоналізму". Їм була дана віра, що "Москва — рідна столиця", що "Лєнін — творець щасливого дитинства".

Владлєни, Нінелі, Октябріни, Роблєни духовно народжені партією Лєніна. Їхнє тіло йде туди, куди їх веде думка — думка їм дана антиукраїнська. Вони вірні професійні кати рідного народу. Вони навчені нищити в Ук­раїні найменші прояви української націо­нальної свідомости.

Вони "дєті октября". Вони ніколи не знатимуть ім'я своєї матері. Вони ніколи не знатимуть, хто вони по національності і яке їхнє справжнє прізвище. Україно-Мати, оце ж Твої діти... Вони гірше ката Твою душу розпинають. І не знають, хто їх обдурив, ким вони і в ім'я чого одурені, закуті. О, покалічені душі нещасні!

^ 31. Чи прізвище є психологічним факто­ром? Є прізвище, що приголомшує почування тієї людини, яка його має. Наприклад, є італійські поширені прізвища Азіні, Калачі, Бокачіо. Українка молода і гарна, яка була вихована, що в "Римі святощі Йосафата ле­жать", створила переконання, що від кожного італійця віє святістю папи римського.

Вона почала перед подругами гордитися, що в неї залюбилися аж два італійці — продавець авт Азіні і оркестровий бубонщик Капачі. Вона у цих екзотичних прізвищах вбачала чуть не "тайну святої євхаристії". Самозадоволено казала "Пхе, які в нас є прі­звища не гарні — Святенко, Чумаченко, Кова­ленко. Одружуся з італійцем, матиму прізвище гарне Азіні або Капачі. Як чарівно звучить італійське прізвище Бокачіо! Люди тоді й казатимуть: "Знайомтеся, біля вас пані Бокачіо!"

Очевидно, що молода і гарна українка нам трохи нагадує тих послів, які "ходили по сві­ту" і шукали, яка віра краща? Вона не знала, що кожне прізвище має свою історію, своє значення. Наприклад, італійське прізвище Азіні означає "Осел", Капачі -"Злий пес", Бокачіо — "Злий рот".

В кожному народі є принизливі прізвища: Черевик, Макітра, Голопупенко, Безштанько. Створюється в людини почуття нижчої вар­тости, коли її прізвище в людей викликає регіт.

Уявіть таку подію: в родині селянина Безштанька народився син з визначними духовними і розумовими здібностями. Він довершив великі подвиги. І народ захоплено славить його прізвище окликами: "Хай живе Безштанько!"

^ 32. Щоб прізвища великих синів України, які мають закінчення "ко" (Шевченко, Фран­ко, Грінченко), асоціювалися з глупістю, один забудькуватий письменник дав своєму недо­ум­куватому літературному героєві ім'я Се­лепко.

У народі, який має розвинені почуття національної самопошани, такий "гуморист" не вважався б гумористом. Наприклад, ан­глійці не дозволили б, щоб їхній письменник дав своєму книжковому героєві ім'я Вінстон Сесіл, бо воно асоціюється з Вінстоном Чер­чілем, якому англійці на площі Слави в Лон­доні поставили монументальний пам'ятник. І попросили, щоб він (Вінстон Черчіль) осо­бисто цей пам'ятник оглянув.

У рабів існує рабська філософія пошани — достойну людину треба славити тоді, як вона "простягне ноги". "Був добрий чоловік та дуба дав". Щоб чужі люди очі нам не кололи, що ми такі дикі, що своїх славних людей не шануємо, відправимо панахиду "в асисті преосвященного кира"...

Знаючи, що прізвище є психологічним (а часами й політичним) фактором, діячі самі собі творили прізвища (псевдоніми). Наприк­лад, Олександра Косач (Леся Українка), Оноре Бальза (Оноре де Бальзак). В Україні на Полтавщині славився достойністю відомий український козацький рід Троцьких. Лейба Бронштейн, приїхавши з Ню Йорку в Укра­їну, узяв собі козацьке прізвище Троцький, "щоб козака бити козацькою зброєю".

Сосо Джугашвілі — студент православної духовної академії — знав, що між москвинами грузинське прізвище не принесе йому ба­жаного успіху. Він взяв собі прізвище Сталін.

Щоб "психологічно" зріднитися з про­летарськими масами, виходець з кляси по­міщиків В'ячеслав Скрябін придумав собі прізвище Молотов.

У Сибірі на берегах річки Лєна жандарми жорстоко розправилися з страйкуючими ро­бітниками золотих копалень. Царський дво­рянин Ульянов, очевидно з політичних мір­кувань, створив собі прізвище Лєнін.

Назва річки "Лєна" виникла з монголь­сь­кого (евенкського) слова "елюйоне", що зна­чить "річка". Плем'я евенків і сьогодні цю си­бірську ріку зве Елюйоне. Отже, монгольське прізвище Лєнін означає "річковий".

Генералісімус Чан-Кай-Шек має ім'я Джуі-Таі. Справжнє його родинне прізвище Чанґ. Ідучи у світ військово-політичного життя, він собі створив величне прізвище Кай-Шек, що значить "Граничний Камінь". Він також має прізвище Чанґ-Чунґ-Ченґ, що значить "Го­ловна справедливість".

Неправильно москвини пишуть прізвище "Махаматха Ганді". У санскриті немає слова "мах" чи "маха", є слова "маг", "мага", що оз­начають "могутній", "могутня"; Магаматга -значить Велика душа.

Є прислів'я, що не прізвище прикрашує людину, а людина — прізвище. З такою думкою можна погодитися. Та все ж таки воно краще, коли людина прикрашує гарне, а не потворне прізвище.


ДЕНЬ 37





Скачати 20.68 Mb.
залишити коментар
Сторінка85/107
Дата конвертації25.09.2011
Розмір20.68 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   81   82   83   84   85   86   87   88   ...   107
средне
  1
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх