Портрет Шевченка у вишитому icon

Портрет Шевченка у вишитому


1 чел. помогло.
Схожі
Шевченко в колі сучасників

Вечір для старшокласників


На екран проектується

портрет Шевченка у вишитому

рушнику.

Червона калина на столі, портрет Шевченка і “Кобзар”

видання 1860 року прикрашають зал

Учасники













^ Дорогі гості.

Розпочинаємо наше традиційне Свято вшанування славетного імені Поета, Прозаїка, Драматурга, Академіка Академії мистецтв, Художника, Філософа, Просвітителя та Будителя Українського народу – Тараса Шевченка.


Руслана.: У ці весняні березневі дні як на своїх етнічних землях, так і в діаспорі Українці урочисто вшановують славетного сина свого народу -Тараса Шевченка. За висловом Євгена Сверстюка, жоден народ не

ототожнював свого поета зі своєю душею і не поєднав його зі своєю долею так, як українці. Підраховано, що на сьогодні по всій Земній кулі поету поставлено більше 600 пам’ятників. Від Львова до Вашингтона та Буенос-Айреса стоять ці свідки високої пошани і любові українців до свого Поета.

Максим.: Ми хочемо сьогодні, поряд із вшануванням Тараса Шевченка, згадати і вклонитись трьом визначнимукраїнцям, імена та праця яких нами частково забуті. Тим соратникам, побратимам і друзям Шевченка, які у 19-у столітті доклали величезних зусиль, щоб наш народ із малоросів і хохлів перетворився на Українців. Йдеться проОсипа Бодянського, Пантелеймона Куліша та Миколу Костомарова.

Руслана.: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років –невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

Олег.: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових ідраматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живописуі графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. (Нарис з історії “Просвіти 1993 р)

Оксана.: Тарас уже в ранньому дитинстві зіткнувся з тяжкою нуждою. Коли йому було всього 9 років - 20 серпня 1823року померла мама, а через півтори року 23 березня 1825 року помер тато. А сирітська доля завжди є вкрай гіркою.

Вірш “^ Не називаю її раєм

Батьківська хата

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..





Максим.: Помираючи, тато Тараса розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його волядивує надзвичайною пророчою проникливістю щодо свого сина, майбутнього генія українського народу:

– Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не потрібно, – сказав

батько.

– Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре,

або велике ледащо.

– Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не допоможе. (В.Шевчук “З вершин і низин” ст. 140).

Руслана.: Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Енгельгарда і він поїхав з України. З осені 1828 року до початку 1831 року Тарас перебував зі своїм паном у Вільні, де відвідував лекції малювання у професора університету Рустемаса. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що

свідчить про майже професійне володіння олівцем.














Т. Шевченко Портрет Енгельгардта 1833 р.




Т. Шевченко. Погруддя Жінки (1830 р)


Олег.: Злякавшись заворушень, які почались у Польщі, а Вільно тоді було польським містом, пан разом із своїми

слугами утік до Петербурга. Шевченко всю дорогу туди пройшов напівбосий пішки.

Оксана.: Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяєва.

Там Тарас уперше почав писати вірші. Влітку 1836 він познайомився зі своїми земляками — художником Сошенком,

поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником Венеціановим. 25 квітня 1838 зусиллями

друзів, з доброї волі знаменитого художника Брюлова та поета Жуковського, молодого поета викупили з кріпацтва.

Про цю визначну подію далі наша розповідь.

^ Пан Енгельгардт запросив за свого кріпака величезну суму грошей: 2500 руб. сріблом. Для викупу Тараса з кріпацької неволі було вирішено намалювати картину і розіграти її в лотерею. Вирішили, що Брюлов для цього намалює портрет поета Жуковського. Далеко не всім відомо, що лотерея розігрувалась у царській родині. Найбільш активну роль у цьому зіграла 19-літня дочка імператора Миколи І – Велика княжна Марія Романова.

За рік до цього влітку 1837 року вона здійснила велику поїздку Україною. На Миколаївщині у Вознесенську були армійські вчення і маневри, де був присутній імператор Микола І, імператриця, цесаревич Олександр (майбутній імператор Олександр ІІ), та багато генералів. Україна вразила молоду княжну. Можливо, тому, вона із співчуттям віднеслась до долі молодого талановитого українця.

22 квітня 1838 року княжна Марія внесла 300 рублів за лотерею, на портрет Жуковського, що був намальований Карлом Брюловим. Інші білети лотереї купляли також члени імператорської родини, в тому числі і майбутній імператор Олександр та імператриця Марія Федорівна. Було зібрано 2500 рублів і за ці кошти Шевченка було викуплено.

^ Пізніше,коли Велика княжна Марія стала президентом Імператорської Академії мистецтв, вона ще раз допомогла Шевченкові визволитись із заслання у 1857 році.

(Репліка ведучого): Виникає запитання, чому портрет поета Жуковського так дружно викупляла імператорська родина. Причина була наступною: В 1814 г Жуковський написав вірш "Послание императору Александру", який назавжди вирішив його судьбу. Імператриця Марія Федорівна запросила поета в Петербург. І з 1817 по 1841рік, він був вихователем спадкоємця престолу Олександра. (На екрані –ілюстрації до сюжету про викуп Шевченка з неволі)

К.__



К. Брюлов. Портрет Жуковського





Відпускна на волю





Велика княжна Марія




Імператриця Олександра



Імператор Микола І


Максим.: Почалось недовге вільне життя поета. Він учиться в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова, пише свої перші вірші, які через три роки увійшли до його першої поетичної збірки, яку було названо “Кобзар”. Уривок з поеми "Гайдамаки” із “Кобзаря”


^ Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.


Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний, на воронім коні,

Блисне булавою — море закипить...

Закипить, і розлилося

Степами, ярами;

Лихо мліє перед ними...

А за козаками...

Та що й казать? Минулося…


Руслана.: За час навчання в Академії Тараса тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори. Про тогочасного Шевченка, на основі спогадів сучасника – розповідь:

(На екрані показують портрети молодого Шевченка).





^ Студент Академії мистецтв

С.Петербург Зима 1840-1841





23 Листопада 1843 в Яготині





^ 28 серпня 1845 року


Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по козацькому , але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеликих очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах – зосередження. При першій зустрічі з ним у ньому не

примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватий, сухий, хоч і простий, приступний.

До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі. Зате, коли пізнавав чоловіка і відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем.

Помітними рисами характеру була доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду і несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан – тоді він міг бути і несамовитий. З бідними ділився останнім. (В.Шевчук “З вершин і низин” ст. 191).

Олег.: З тодішніх листів та поезій молодого Шевченка видно тяжку тугу за Україною. І, як другий бік медалі, - відразу до всього петербурзького. Чужа йому навіть тутешня їжа: у лютому 1843 року він жартома докоряє Кухаренкові за те, що той написав йому про вареники:

Оксана.: Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділі зо три снилась”. Дошкуляє північний клімат: “Ми

пропадаємо в оцьому проклятущому Петері, щоб він замерз навіки...”, - жаліється Шевченко. В листі до Тарновського в січні того ж року пише: “А я... чорт-зна що не то роблю, що не то сновигаю по оцему чортовому болотові, та згадую нашу Україну...”.

Максим.: Особливої гостроти набуває проблема мови. У одному з листів від 15 грудня 1839 року до брата Микити

пише: ”Будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу не по московському, а по нашому”. Аргументуючи своє прохання писати до нього тільки українською, Шевченко наводить куплет з поезії “Думка”:

^ Бо москалі чужі люде,

Тяжко з ними жити,

Немає з ким поплакати,

Ні поговорити.

А в посланні “До Основ’яненка” зазначає :

^ А до того – Московщина,

Кругом чужі люде.

...Тяжко, батьку,

Жити з ворогами.

Руслана.: Шевченко впродовж усього дорослого життя мріяв одружитися, створити сім’ю, виховати дітей. Та не судилося йому пізнати простого людського щастя.

Олег.: Про історію нещасливого кохання Шевченка розпочинається вистава.


(Продовження сценарію після закінчення вистави)

Оксана.: Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині. Послухаємо один з них. Вірш Тараса Шевченка “Розрита могила”…

^ Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.


Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,—

Панувала... Ой Богдане!'

Нерозумний сину!

ІІодивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!........


Максим.: Знання про події минулого Тарас черпав із доступних йому першоджерел, критичний, добросовісний та кропіткий аналіз яких відкривав йому шлях до істини. Про одного з тих, кому Шевченко завдячував доступ до історичних першоджерел наш наступний сюжет (http://spilka.us.org.ua/library/ist_rusiw.html)

П.Ю.: Важливим тогочасним джерелом пізнання старовини було дослідження літописів доби Київської Русі, козацьких літописів Величка та Граб’янки, а особливо літопису Самовидця. Цінність цього літопису визначається тим, що він містить повідомлення про події, що практично не збереглися в жодних інших письмових джерелах доби Козацької держави. Чи то йдеться про початки національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького, чи про трагедію Руїни, чи про роки гетьманування Самойловича та Мазепи — скрізь анонімний автор веде свій виклад чіткою мовою, позбавленою книжних прикрас. Тому, за свідченнями сучасників, Самовидців літопис цінували, та використовували у своїй творчості, як Тарас Шевченко, так і інші визначні українці: Максимович, Франко, Яворницький, Костомаров.

^ Ж.О.: Спочатку цей твір поширювався у рукописних копіях – списках. Своєрідним рубежем для твору Самовидця став 1840 рік, коли один із списків опинився в руках майбутнього класика української літератури Пантелеймона Куліша. Молодий 21-літній Куліш зразу помітив історичну та літературну цінність літопису, захопився стилем викладу і поглядами автора й почав популяризувати документ, докладаючи зусиль до розшуку його нових списків.

^ С.Н.: Літопис Самовидця є документ унікальний. Охоплюючи 54 неймовірно драматичні роки української історії, з 1648 по 1702 й, він доносить до нас правду про Хмельниччину, Руїну, про найскладніші суспільно політичні конфлікти XVII століття. І немає жодного перебільшення в словах Куліша, який вважав, що цей документ «не має нічого рівного собі серед українських першоджерел”

^ П.Ю.: Вперше Літопис Самовидця опублікував лише в 1846 році відомий український культурний діяч, письменник, публіцист та історик, друг Шевченка Осип Бодянський під назвою: «Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого …».

(На екрані показують ілюстрації до цього сюжету):

Ж.








^ Ж.О.: До речі у 2008 році виповнилось 200 років з дня народження Бодянського. Будучи професором-славістом

Московського університету він, починаючи з 40-х років XIX століття, систематично друкує матеріали з історії України.

^ Бодянський "був одним з тих багатьох українців, яких охоче приймала до себе і добре платила Москва". Про них Іван Огієнко висловився так: "В далеку Московію", перейшло багато людей, що придбали там слави і собі, і своїй Україні. Земляки наші понесли культуру свою на далеку північ, збудили її од віковічного дрімання і заклали там міцні підвалини нової культури". Сюди відносимо, окім Бодянського, і Феофана Прокоповича і Гоголя і Костомарова і десятки інших учених, письменників, музикантів, яких Росія з мовчазної згоди України присвоїла собі, як, до речі, професуру Києво-Могилянської академії, що стали

основоположниками вищої освіти у Росії.

С.Н.: Бодянський причетний до опублікування ще однієї визначної книги, якою зачитувався Тарас Шевченко. Це анонімна історіографія під назвою "Исторія Русовь или Малой России", видана у 1846 році. У цій книзі вперше була чітко окреслена концепція України як самостійної держави, що дала підстави дослідникам назвати "Історію Русов" "вічною книгою незалежності українського народу", книгою, якій нема аналогів не тільки в історії України, а й у світі, книгою, на якій виховувалися десятки поколінь українців у національній свідомості, у свідомості своєї історичної гідності та пошани, до свого минулого. "Історія Русов" стала підручником патріотизму, вихователем національної гідності і честі.

П.Ю.: Інтригуючою є загадка авторства «Історії Русов». Дослідники називали різноманітні прізвища: Григорія Полетики, його сина Василя, Олександра Безбородька (освічений вельможа часів Катерини II)... Крім цього, згадувались прізвища князя Миколи Рєпніна, козацького сотника Архипа Худорби. Пушкін вважав автором «Історії» архієпископа Георгія Кониського. Журналіст Тарас Дишкант вважає, що автором «Історії Русов» був поет Василь Капніст.






Ж.О.: Осип Бодянський зібрав і опублікував біля восьми тисяч українських пісень і півтори тисячі прислів'їв. Він був близький

знайомий історика Максимовича, письменників Гоголя, Куліша, чеського історика й лінгвіста Шафарика. Завдяки Бодянському літературна і наукова громадськість могла ознайомитися з працями інших словянських письменників та вчених, які він публікував у виданнях при Московському університеті.

С.Н.: Познайомившись з О.Бодянським, Т.Шевченко не міг поминути нагоди почерпнути в нього ширші відомості про чеський народ, його історію. Тим більше, що саме тоді чеські будителі найплідніше працювали в галузі слов'янознавства, порушували ідею єдності слов'янських народів. Одному з них, Шафарикові, поет і написав посвяту до поеми, в якій прозвучав заклик, "Щоб усі слов'яни стали добрими братами".




^ П.Ю.: Велика заслуга Бодянського також і в публікації матеріалів Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, створеної 1843 року при Київському університеті. Членами комісії зокрема були відомі українці Куліш, Костомаров, Шевченко та ін., які мали глибоке переконання, що історичні документи є національним скарбом. "

Ж.О.: За умов русифікаторської політики царизму, спрямованої не тільки на ліквідацію будь-якої автономії суспільно-політичного життя України, а й усього того, що могло свідчити про розвиток культури українського народу, члени товариства вважали своїм громадянським обов'язком за допомогою виданих літописів та архівних джерел ознайомити громадськість з історією своєї батьківщини, показати не тільки боротьбу свого народу проти національного поневолення, а і його внесок у розвиток світової культури”.

С.Н.: Кожний із членів комісії мав окреме завдання: Завдання Шевченка полягало в адекватному змалюванні пам'яток старовини. За відсутності фотографії це був єдиний спосіб фіксації старожитностей. Шевченко залишив низку робіт за матеріалами пам'яток Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, тощо. (Показують слайди картин Шевченка)





















Пісню на слова Т.Шевченка ”Якби мені черевички” виконує квартет бандуристок “Зоряниця”

Руслана.: Наступна історичн розвідка (http://www.abc-people.com/data/kulish-p/dat2.htm)


Г.І.: Готуючи у 1925 році до друку свою збірку сонетів «Друга камена», відомий український поет і перекладач Микола Зеров (роки життя 1890-1937) записав елегантним почерком сонет «Куліш»


Сонет «Куліш»

Давно в труні Тарас і Костомара,

Грабовський чемний, лагідний Плетньов;

Сивіє розум і холоне кров;

Літа минулі, мов бліда примара.

Та він працює. Феніксом з пожару

Мотронівка народжується знов;

Завзяттям віє від його промов

І в очах відблиск молодого жару.

Він боре тупість і муругу лінь;

В Європі хоче ставити курінь,

Над творами культурників п'яніє.

І днів старечих тягота — легка,

І навіть в смертних муках агонії

В повітрі пише ще його рука.


Дума Куліша «Кумейки»

Нехай знають на всім світі,

Як ми погибали

І, гинучи, свою правду

Кров'ю записали.

Записали — прочитають

Неписьменні люде,

Що до суду із шляхетством

Згоди в нас не буде.

Поки Рось зоветься Россю,

Дніпро в море ллється,

Поти серце українське

З панським не зживеться.


М.С.: Сьогодні не кожному зрозуміла ця закодована в образах життєва доля видатного українського письменника, історика, критика, публіциста, етнографа, мовознавця, культурного діяча Пантелеймона Куліша - соратника Шевченка, але в 20-і роки його ім'я було популярним. Так, у збірнику «Революційні поезії», виданому в Харкові у 1920 році з метою прилучення українського читача до національної поетичної скарбниці, поряд із поезіями Котляревського і Шевченка, Гребінки, Грабовського та Івана Франка вміщена дума Куліша «Кумейки».

М.К.: Сьогоднішній читач може подивуватися з того, що в сонеті «Куліш» Микола Зеров, високоосвічений вчений і блискучий стиліст, тонкий цінитель поетичної форми дозволив собі задля рими до слова «примара» - деформувати прізвище відомого історика Миколи Костомарова. Не поспішаймо з такими присудами. Зеров був великим знавцем життя і творчості Пантелеймона Куліша і не раз зустрічав у його листах дружнє «Костомара».

Г.І.: Так, у листі до Шевченка від 1 лютого 1858 року читаємо: «Що за добро було б, якби нас Господь докупи звів, да якби ми пожили по-сусідськи хоть один рік, да й Костомару до себе приманили. Порозумнішали б усі троє! Що ж, коли йдемо різно трьома шляхами!» Трійця — Шевченко, Костомаров і Куліш — була духовним осердям заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського братства, участь у якому так драматично позначилася на їхніх долях.


(На екрані ілюстрації до цього сюжету):










М.С.: Народився Панько Куліш — так він згодом буде підписуватися — 7 серпня 1819 року в містечку Воронeжі Глухівського повіту, Чернігівської губернії. Був дитиною заможного хлібороба і дочки козацького сотника.

Змалечку на хуторі під Воронeжем він наслухався казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала

йому мама. «Духовна мама» — сусідка Уляна Мужиловська, пригорнула Куліша до книжної мудрості, виховала благородні почуття і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії.

М.К.: Із кінця 30-х років Куліш слухає лекції у Київському університеті. Потім дістає місце викладача в Луцькому дворянському училищі. Пише історичний роман «Михайло Чарнышенко», віршовану історичну хроніку «Україна». Молодий письменник згодом працює в Києві, в Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету Плетньов запрошує його до російської столиці на посаду вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

Г.І.: Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в західнослов'янський край для вивчення слов'янських мов, історії та культури. Той вирушає за кордон зі своєю вісімнадцятилітньою дружиною Олександрою Білозерською, з якою він узяв шлюб 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Куліша - Тарас Шевченко.

М.С.: Не довго тривала ця щаслива подорож. У Варшаві Куліша заарештовують як члена ^ Кирило - Мефодіївського братства. Відправляють до Петербурга, три місяці допитують. Довести його участь у таємній організації не можуть, та висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої гімназії Куліша, який хоча й не належав до товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками і сам виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії,— заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім відправити на службу у Вологду...».

М.К.: Згодом, завдяки клопотанням вірної дружини, Куліш повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися не має права. Та це його не зупиняє. Під криптонімом «Николай М.» він друкує в «Современнику» російські повісті і «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя». На Полтавщині, де Куліш замірявся завести власний хутір, він знайомиться із матір'ю творця «Тараса Бульби». Це

спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя.

Г.І.: Найбільшим своїм творчим успіхом Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Петербурзі в 1856—1857 рр. у двох томах і викликали подив та захоплення. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни»,— писав один із сучасників. Написана збірка «кулешівкою» — придуманим П. Кулішем першим українським фонетичним правописом, яким згодом було надруковано «Кобзар» 1860 року.

М.С.: Куліш дружить з польською інтелігенцією і галицькими українцями, часто буває у Львові... Дуже багато пише. ^ Його твори у повному обсязі не видані і по сьогодні.

Найповнішим є видання його творів у Львові (1908—1910).

М.К.: На Україні наприкінці 20-х років співробітниками Інституту Тараса Шевченка була розпочата підготовка 25-ти томного видання, але з них з'явилося лише три — 1-й, 3-й і 6-й — томи (1930—1931). І до 1969 року — майже повне мовчання. Точніше, навпаки, розвінчування Куліша — «буржуазного націоналіста», «ворога Шевченка». Потім скромний однотомник у видавництві «Дніпро» (1969) та «Поезії» у серії «Бібліотека поета» (1970).__

Г.І.: Пантелеймон Куліш глибоко усвідомлював значення свого словотворчого подвижництва, вірив, що слово

має велику силу і в майбутньому розів'ється в могутнє дерево національної культури.

^ Слово нам верне і силу давнезну, і волю,

І не один в нас лавровий вінець обів'є круг чола.

Пішов Пантелеймон Куліш із життя 14 лютого 1897 року. Сторіччя з дня його смерті пройшло в Україні непоміченим.

(Репліка ведучого) Мабуть не

всім відомо, що Пантелеймон Куліш

був добрим приятелем відомого

українського вченого Івана Пулюя.

Про свою дружбу з Кулішем він

описав у невеличкій книжечці “Нові

і перемінні зьвізди”, яка була

видана у Відні в 1905 році. Перша її

частина – це астрономічний трактат,

а друга – спогади про Куліша та

його дружину письменницю Ганну

Барвінок. На їхньому хуторі

Мотронівка любив відпочивати Іван

Пулюй – український вчений-фізик,

який відкрив промені, що носять

назву рентгенівські.

Сьогодні ми згадуємо Тараса Григоровича Шевченка та його соратників. Підсумовуючи історію життя і творчості шанованої постаті Великого Кобзаря, можна сказати, що Тарас Григорович Шевченко був сином мужика i став володарем у царствi духу. Вiн був крiпаком i став велетнем у царствi людської культури. Вiн був самоуком i вказав новi, свiтлi i вiльнi шляхи професорам i книжним ученим.


"Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!"

/ Т. Шевченко /


Найкращий i найцiннiший скарб доля дала йому лише по смертi: невмирущу славу i всерозквiтаючу радiсть, яку в мiльйонiв людських сердець ще наново збуджуватимуть його твори.

Образ неньки України - це найсильнiший i найдраматичнiший образ творчостi Тараса Шевченка. Так, у поезiї "Стоїть в селi Суботовi" Україна - i вiчна сирота, i вiйськова мiць, що "ляха задавила", це "домовина", в якiй похована воля українцiв; це та країна, яка "встане i розвiє тьму неволi".


Заслання, каземати, вiйськова муштра пригнiчували Шевченка, але не зломили його волi. Ще бiльшою стає його любов до України, ще гнiтючiшим - сум за нею. Особливо часто згадував "свою матiр Україну" поет у неволi. Шевченко засудив царизм за злочини та грабунок чужоземцем колись вiльних українських земель.


Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам нiколи не вiдрiкався, а оспiвував її мелодiйнiсть, поетичнiсть. Вiн засуджував тих "патрiотiв", якi схилилися перед iноземним:


У чужому краю

Не шукайте, не найдете

Того, що немає

I на небi, а не тiльки

На чужому полi

В своїй хатi своя й правда,

I сила, i воля...


Образ України у Шевченка - це образи тихого свiту, свiту зорi .

Образ України у творах Шевченка зявляється не лише тодi, коли автор називає її iмя, а й тодi, коли у його поезiях з′являються нашi нацiональнi символи: тополя, калина, ясен, верба, барвiнок...


Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленiє,

Кругом поле, як те море

Широке, синiє.


Це i є Україна зi своїми зоряними ночами i рожевими свiтанками. I не випадково Шевченко називає її раєм. Це краса, яку треба оберiгати, любити:


Садок вишневий коло хати,

Хрущi над вишнями гудуть...

Плугатарi з плугами йдуть,

Спiвають iдучи дiвчата,

А матерi вечерять ждуть.


I ми з вами мусимо запам′ятати слова поета, де вiн говорить про любов до своєї країни:


Свою Україну любiть,

Любiть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа молiть.


Використані джерела;


http://electronics.wups.lviv.ua/img_news/Scenarij%20Svjata%20Shevchenka.pdf



Скачати 236,9 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації25.09.2011
Розмір236,9 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
плохо
  1
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх