Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання icon

Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання


2 чел. помогло.
Схожі
Навчально-методичний комплекс для студентів денної та заочної форм навчання...
Навчально-методичний комплекс для студентів усіх спеціальностей (денної та заочної форми...
«Економіка та підприємництво»...
Л. О. Радіонова Рецензенти: д р соц наук, проф. Хну ім. В. Н. Каразіна Л. М. Хижняк...
Навчально-методичний комплекс для студентів заочної форми навчання Київ 2006...
Навчально-методичний посібник з курсу...
Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів та всіх...
Навчально-методичний комплекс з дисципліни "банківські операції" для студентів денної...
Для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання суми 2007...
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів...
Індивідуальні завдання для заочної форми навчання з дисципліни “Теорія та методика фізичного...
Методика І організація наукових досліджень Навчально-методичний комплекс для студентів окр...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
скачать


ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ


НІКОЛАЄЦЬ Ю.О., ТКАЧЕНКО А.Д.


ПОЛІТОЛОГІЯ

Курс лекцій.

Навчально-методичний посібник

для студентів заочної форми навчання


ВІННИЦЯ – 2002


ББК 66.0 я 73

Н 63


Ніколаєць Ю.О., Ткаченко А.Д. Політологія. Курс лекцій. Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання.-Вінниця, 2002.-200 с.


РЕЦЕНЗЕНТИ:

  • Давидюк А.Т., доктор історичих наук, професор, завідувач кафедри суспільних наук Вінницького національного медичного університету імені М.Пирогова;

  • Євтушенко Н.В., кандидат філософських наук, доцент кафедри політології Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського.



Рекомендовано до друку кафедрою політології Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського (протокол № 1 від 4 вересня 2002 р.)


У виданні викладено навчальний матеріал з курсу політології. Особлива увага приділена наведенню найбільш важливих визначень та висновків.

Розрахована на студентів, читачів, що цікавляться політологією


ISBN 966-

ЗМІСТ


ВСТУП............................................................. 4


^ РОЗДІЛ І. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ..............................5

ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.......................12

^ ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ І

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ...................................29

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ..........53


^ РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ.

КОНФЛІКТИ І КРИЗИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ....................66


РОЗДІЛ 3. ЛЮДИНА І ПОЛІТИКА

^ ДЕМОКРАТІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ

У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА....................................77

ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО..............................86

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА..........................97

^ ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ.

ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ..........................108


РОЗДІЛ 4. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ..........................................125

ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА...........................135

ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО.........................144

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ....................150


^ РОЗДІЛ 5. СВІТОВА ПОЛІТИКА І МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА І СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС.

УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.............................163

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ....................177


^ РОЗДІЛ 6. ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ. ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ І ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА.....183

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ І ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ...........194


^ СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ПІДРУЧНИКІВ І ПОСІБНИКІВ.....................199

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ...........................200

ВСТУП



Навіть тоді, коли ми не цікавимося

політикою, політика цікавиться нами”.

^ Уїнстон Черчилль


Жити в суспільстві й бути вільним від політики, впливу держави неможливо. Але залежність індивідів, суспільства в цілому від держави може бути різною. Для того, щоб підпорядкувати собі державу суспільство пройшло довгий шлях. Характер відносин між суспільством і державою вирішальною мірою залежить від рівня політичної культури населення. У кінцевому рахунку влада завжди робить з людьми те, що вони їй дозволяють. Днем, коли влада повністю залежить від людей, є день виборів. Для того, щоб якомога краще використати свій голос, щоб потім не жалкувати про зроблений вибір або про ухилення від участі в голосуванні, варто володіти знаннями, які складають суть політології.

Політологія як навчальна дисципліна була введена до учбових програм вищих навчальних закладів України лише в останнє десятиліття. Складність опанування цієї науки пов’язана з тим, що вона не вивчалася у радянські часи. Внаслідок цього об’єм і якість матеріалу, накопиченого в результаті наукових політичних досліджень в Україні, значно поступається кількості і якості праць західних вчених. Можливо, саме через наявність великої кількості політичних досліджень у високо розвинутих країнах Заходу у рамках політичної науки вже виділяються кілька спеціалізованих дисциплін: політична етика, політична географія, політична філософія, політична психологія та інші. В Україні ж політичних досліджень високого рівня відносно небагато. Причинами є низький попит сучасного українського суспільства на політологічну інформацію через відсутність цивілізованих форм конкурентної політичної боротьби, несприятливі фінансові можливості популяризації і творчого переосмислення досягнень західної методології та методики емпіричних політичних досліджень. Сьогодні українська політологічна наука вимушена долати значне відставання швидкими темпами. Поступово усувається дефіцит наукових праць. Публікуються різні за тематикою, ступенем систематизації, рівнем наукового аналізу й логічною структурою викладу навчального матеріалу підручники, навчальні посібники. Однак, вищі навчальні заклади нашої держави ще не мають в достатній кількості підручників, навчальних посібників з політології. Існує нагальна потреба у навчальній політологічній літературі, яка б відходила від академічних схем викладу навчального матеріалу, відзначалася концептуальною цілісністю, гнучкістю формулювань і висновків.

Дане видання не претендує на всеосяжність висвітлення політологічної тематики. Автори ставили за мету стисло систематизувати матеріал і подати його з позиції сучасних методологічних підходів і мають надію, що їхня робота допоможе студентам засвоїти найбільш складні теми курсу.

При визначенні структури посібника за основу взято відповідні плани та допоміжні матеріали з політології, розроблені кафедрою політології Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

^ РОЗДІЛ 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ПОЛІТИКУ


ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ


  1. Політологія як наука.

  2. Визначення предмету політичної науки.

  3. Методи політології.

  4. Функції науки про політику.


Політика – невід’ємна частина людської життєдіяльності, через яку реалізуються загальнонаціональні, групові, індивідуальні інтереси, здійснюється регулювання, реформування або зміна суспільних систем. Наприкінці ХХ ст.. світ політики став значно ширшим, ніж він був 100 чи 200 років тому. Він втягує у свою орбіту все нові, раніше аполітичні суспільні групи й народи. В усіх без винятку країнах ширшає сфера активного громадянства. Ці процеси не завжди й не відразу ведуть до більшої стабільності політичних систем, до поліпшення міждержавних стосунків. Часто вони супроводжуються конфліктами, протистоянням, інколи призводять до війн і тому вимагають активних політичних дій з боку міжнародних організацій, урядів та громадськості усіх країн щодо створення нових умов політичного світопорядку, за яких краще поєднувалися б загальнолюдські й національні інтереси та цінності.

Наявність у світі великої кількості зброї масового знищення покладає на політиків величезну відповідальність по керівництву країнами, які її мають або прагнуть отримати. Вирішення глобальних проблем людства можливе лише спільними зусиллями багатьох країн. Поєднати ці зусилля можуть тільки досвідчені політики, які потребують певних знань про політичну діяльність. Тому останнім часом політична наука та науки, які тісно пов’язані із нею набувають великого значення у світі.

^ Політологія як наука вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Політичні закономірності - це стійкі й необхідні зв’язки між політичними явищами і процесами, на підставі яких можна прогнозувати майбутні політичні події.

^ Політичні закономірності:

  • політико-економічні (відображають співвідношення між економічним базисом і політичною владою);

  • політико-соціальні (характеризують розвиток політичної влади як особливої системи зі своєю логікою і структурою).


Закони політичного життя:

  • закони структури (виявляють сталість, визначеність звязків певної політичної структури (держави, партії);

  • закони функціонування (торкаються сталості й визначеності звязків у процесі політичної діяльності в певному часовому вимірі;

  • закони розвитку (характеризують сталість і визначеність звязків при переході від однієї політичної системи до іншої. Сюди треба віднести закономірності реформ, революцій).


Політологія (грец. Politika – державні й суспільні справи і logos –слово, поняття, вчення) - наука, об’єктом якої є політика і її відносини із особистістю та суспільством. Серед інших наук, які досліджують політичне життя, вона є провідною. Як відносно самостійна галузь знань вона сягає своїми витоками стародавніх часів і є тісно пов’язаною із філософією. Оскільки політика інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна система знань і оцінок супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального державного ладу.


^ Науки, які найбільше пов’язані із політологією:

  • політична філософія (формує світогляд, загальні методи пізнання й теорію мислення, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Філософія, на відміну від політології, не звертається до практики безпосередньо);

  • політична історія (передбачає вивчення і фіксацію політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з’ясування причинних зв’язків політичних явищ);

  • політична економія (вивчає закономірності розвитку економіки окремо взятої країни і світової економіки);

  • соціологія політики (вивчає соціальні інститути, організації як засоби діяльності соціальних суб’єктів);

  • юридична наука (система знань про державу, право, про об’єктивні закономірності їх виникнення і розвитку).


На сучасному етапі розвитку проблематика політології тісно переплітається з проблематикою соціології. Західні політологи Р.Бендікс та С.Ліпсет розрізняють політологію і соціологію на тій підставі, що перша вивчає вплив держави на суспільство, а друга вплив суспільства на державу. Політологія сьогодні іноді зводиться до одного з підрозділів соціології - соціології політики.


^ Погляди на визначення предмету політології:

  • плюралістичний підхід (до політичної науки включаються різні дисципліни: історія політичних і правових учень, політична соціологія, політична філософія, політична географія);

  • моністичний підхід (політологія розглядається як окрема галузь дослідження зі специфічними методами).

У 1970-1980-х роках практично в усіх західних країнах викристалізувалися три основні тенденції у розумінні предмета науки про політику:

  • традиційна наука (поєднує політико-філософські проблеми з інституціональним підходом до політики. Вона досліджує загальні принципи і організаційні основи політичного життя і тяжіє за своїми методами і предметом дослідження до політичної філософії, історії, теорії держави;

  • емпірико-аналітична наука про політику (розглядається як напрям, протилежний до традиційної школи, як операціональна, інструментальна наука, що є складником процесу політичного самоврядування. Вона схиляється до розгляду політики на індивідуальному рівні, спирається на емпіричну соціологію, соціальну психологію і частково на економічні науки. Найбільших успіхів емпірико-аналітичний напрям досягнув у вивченні індивідуальної поведінки (дослідження виборів), у виявленні раціональних альтернатив у процесі прийняття рішень, в аналізі політичних взаємодій, що виходять за рамки однієї держави);

  • критико-діалектичний напрям (займається аналізом взаємозв’язку політичних інститутів і процесів та суспільних умов їх функціонування. Його представники дотримуються політико-економічної орієнтації і критикують інші напрями за ігнорування відносин власності і трактування політичної сфери як автономного утворення, відокремленого від інших сфер суспільного життя).


Як окрема наука політологія виникла в час становлення індустріального суспільства, тоді, коли народилися нетрадиційні, нові стосунки між людиною і оточуючим світом, більш універсалізованим. За цих умов демократія стає адекватною формою організації суспільно-політичного життя і вимагає політики, що ґрунтується на знанні, а не на міфах. Саме демократія, особливо ліберальна, породжує попит на політологічні знання. Поява на рубежі ХХ ст. загального виборчого права, масових політичних партій значно збільшили потребу у виокремленні науки, яка б спеціально займалася вивченням політичної діяльності. Організація проведення виборів викликала необхідність появи виборчих технологій та підготовки людей, які б мали знання відповідного характеру.

Систематичного характеру наукові дослідження в галузі політичних наук набули у другій половині ХІХ ст.. у зв’язку зі створенням спеціалізованих дослідницьких центрів: Гуманістичної школи політичних наук у Парижі (1872), Школи політичних наук в Італії (1875), аналогічних центрів у США (1876) та Великобританії (1895). Важливу роль у становленні політології як окремої науки відіграло рішення керівництва Колумбійського університету в США про створення “школи політичної науки” із системою підготовки наукових кадрів і захистом дисертацій у 1880 р. та поява низки визначних імен на ниві політологічних досліджень у цій країні (Г.Адамс, Д.Барджесс, Е.Уайт, В.Вільсон, А.Бентлі).

Проте конституювання політології завершилося лише після другої світової війни. Небезпека широкого застосування зброї масового знищення підштовхнула до проведення політологічних досліджень, головною метою яких було створення моделей поведінки політичних лідерів в кризових ситуаціях для уникнення небезпеки збройного зіткнення у світовому масштабі. У 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі відбулася перша міжнародна конференція політологів, на якій політології (політичній науці) було надано статус окремої науки. До кінця ХХ ст.. вдалося накопичити суму знань, достатню для виокремлення особливої науки, яка вивчає різного роду конфлікти – конфліктології.

У країнах “соціалізму” політичні дослідження здійснювались у рамках філософії, теорії соціалізму, юриспруденції, політичної економії, історії. Через відсутність демократичних виборів, незацікавленість політичних лідерів країни у тому, щоб люди розмірковували над природою політики, політичної діяльності, політичних технологій політологія тлумачилася як “буржуазна наука”. Лише у 1990 р. в умовах загальної демократизації суспільного життя у СРСР з’явилася нова наукова спеціальність - політологія. Її поява була зумовлена поступовим відходом від тоталітарних методів управління державою. Необхідність для політиків більш гнучкого маневрування між різними політичними силами зумовила необхідність у науці, яка б вивчала спрямування і зміст політичного процесу, його суб’єкти і рушійні сили, ідейні доктрини.

На сучасному етапі термін “політологія” переважно вживається в країнах колишнього СРСР, а в інших країнах застосовується термін “політичні науки”, який об’єднує політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію. Це пов’язано із тим, що у країнах СНД ще не накопичено відповідну суму знань про політику, яка б дозволила утворити кілька наукових дисциплін, що вивчали б політичну діяльність.

^ У незалежній Україні зростання ролі і значення політології викликане наступними причинами:

  • потреба у професійних політиках, здатних відстояти інтереси держави на міжнародній арені і проводити демократичні реформи всередині держави;

  • відсутність практично-політичного досвіду на всіх рівнях соціального управління;

  • недостатня кількість наукових досліджень політичного характеру на вітчизняному матеріалі;

  • відсутність систематизованого викладу політичних знань на базі середньої школи та недостатній рівень політичної освіти студентів вищих навчальних закладів;

  • слабкий зв’язок вітчизняної науки і практичної політики з міжнародними організаціями та відомими у світі науковими політичними центрами.


^ СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ:

  • загальна політологія (вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання);

  • теорія політичних систем вивчає механізми функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему, теорію політичної свідомості й поведінки).


^ УЯВЛЕННЯ ПРО ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ:


Функції політології:

  1. описова (констатація фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність);

  2. пояснювальна (дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності);

  3. прогностична (зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому; наприклад, прогнози щодо успіху на виборах);

  4. інструментальна (полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату);

  5. ідеологічна (орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій).


Функції політології:

  • теоретико-пізнавальна (передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ);

  • методологічна (охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань);

  • світоглядна (зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів).

  • Прогностична (полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки);

  • Інтегруюча (виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. За допомогою певної ідеології прагне згуртувати якомога більшу кількість людей);

  • Прикладна (вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов’язаних із формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань).


Метод - це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет.

Політологія як наукова теорія ґрунтується на певній методології. ^ Методологічна основа політичної науки включає такі елементи:

  1. загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обґрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі;

  2. теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу;

  3. конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації.


Вирізняють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука:


  • загальні методи дослідження політичних обєктів:

а) соціологічний (зясування залежності політики від суспільства);

б) культурологічний підхід (виявлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури);

в) нормативно-ціннісний (орієнтує на розроблення ідеалу політичного устрою, на необхідність використання у практичній політиці етичних цінностей і норм);

г) функціональний метод (аналіз реального життя з усіма його протиріччями);

д) біхевіористичний (базується на дослідженні поведінки окремих особистостей і груп);

е) системний підхід (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції);

ж) інституціональний (орієнтує на вивчення політичних інститутів);

з) антропологічний (аналізує зв’язки між політикою і природою самої людини);

і) психологічний

к) порівняльний;

л) історичний.


  • загальнологічні методи:

а) аналізу і синтезу;

б) поєднання історичного і логічного аналізу;

в) моделювання;

г) прогностичний;

д) математичний.


  • методи емпіричних досліджень:

а) одержання первісної інформації про політичні факти);

б) використання статистичних даних;

в) аналіз документів;

г) анкетне опитування;

д) лабораторні експерименти;

е) контроль за поведінкою групи людей в умовах експерименту.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Актуальные проблемы современной зарубежной политической науки.-М., 1992.

  2. Бебик В.М. Базові засади політології.-К., 2000.

  3. Белов Г.А. О системе политических наук и политологии //Вестник МГУ. Социально-политические исследования.-1991.-№ 1.

  4. Белов Г.А. Современные концептуальные подходы и методы исследования. В помощь преподавателям политологии //Кентавр.-1993.-№ 5.

  5. Бутенко А.П., Миронов А.В. Сравнительная политология.-М., 1998.

  6. Гаджиев К.С. Введение в политологию.-М., 2000.

  7. Гаджиев К.С. Методологические принципы политологии //Вестник МГУ. Серия 12. Социально-политические исследования.-1994.- № 3.

  8. Ган Д. Политическая наука в университетах США //Советское государство и право.-1988.-№ 9.

  9. Голосов Г.В. Сравнительная политология.-Новосибирск, 1995.

  10. Дегтярев А.А. Предмет и структура политической науки //Вестник МГУ. Сер. Политические науки.-1996.-№ 4.

  11. Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології //Український історичний журнал.-1991.-№ 7.

  12. Коваль В.И., Ильин М.В. Что есть политика и что наука о политике //Полис.-1991.-№ 4.

  13. Краснов Б.И. Политология как наука и учебная дисциплина //Социально-политический журнал.-1995.-№ 1.

  14. Никитина А. Политика и политология //Общественные науки и современность.-1995.-№ 6.

  15. Політологічний енциклопедичний словник.-К., 1997.

  16. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях.-К., 1999.

  17. Рогачев С.Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук //Государство и право.-1993.-№ 5.

  18. Рудич Ф.М. Політологія.-К., 2000.

  19. Рябов С. Структура і функції знань про політику //Політологічні читання.-1994.-№ 1.

  20. Хекер Е. Що є політична теорія //Політологічні читання.-1993.-№ 1.

^ ПОЛІТИКА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА





  1. залишити коментар
    Сторінка1/19
    Дата конвертації25.09.2011
    Розмір3.28 Mb.
    ТипНавчально-методичний посібник, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
хорошо
  1
отлично
  3
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх