Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня icon

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня


Схожі
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...



Загрузка...
скачать


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Іванов Іван Володимирович


УДК 340.15:321.61(477)




ПОВІТОВЕ ЗЕМСТВО В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ

(друга половина XIX – початок ХХ століття)




Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті МВС при Донецькому національному університеті.


^ Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Ярмиш Олександр Назарович,

Національний університет внутрішніх справ, ректор.

^ Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Румянцев В’ячеслав Олександрович, Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, декан факультету підготовки професійних суддів;

кандидат юридичних наук, професор ^ Тищик Борис Йосипович,

Львівський національний університет

ім. Івана Франка, завідувач кафедри теорії

та історії держави і права.


^ Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, кафедра історії держави та

права, Міністерство внутрішніх справ України (м. Київ)

Захист відбудеться „3” листопада 2004 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.


З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27.


Автореферат розісланий „3” жовтня 2004 року


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Одними з найважливіших завдань розбудови державності незалежної демократичної України нині є формування правової держави та створення реальної та дієвої системи місцевого самоврядування. У зв’язку з цим дослідники все частіше звертаються до досвіду минулого, зокрема до вивчення історії земських установ, що функціонували в українських губерніях Російської імперії у другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., правових основ їхньої організації та діяльності. Інтерес до цієї проблематики посилюється також історичним значенням створеної, внаслідок земської реформи 1864 р., системи місцевого самоврядування.

Самоврядування, тобто природні норми соціально-правового співжиття, виникло задовго до появи держави та її політичних інститутів. Воно супроводжує людське суспільство, усі народи й нації на всіх етапах їхнього розвитку і є фундаментом майбутнього нового ладу, заснованого на міцному економічному базисі, що забезпечує розумне зростання добробуту усіх членів суспільства, соціальну справедливість, право вирішального голосу кожного у державних справах, перевагу моральних цінностей над матеріальними. Розвиток високоорганізованого самоврядного суспільства потребує удоско­налення парламентських форм представницьких установ через від­творення вертикальної схеми державної влади в особі представницьких законодавчих органів і підлеглих їм виконавчих структур влади. При цьому самоврядування стає органічною частиною державної влади. Розмежування повноважень місцевого само­врядування та центрального державного управління повинно визначатися законом і закріплюватися в Конституції України.

Актуалізація проблеми самоврядування в теоретичному та практичному плані викликає необхідність якнайретельнішого вивчення складного національно-історичного досвіду самоврядування. В Україні у нього малися глибокі корені. Ще до утворення Київської Русі у східнослов’янських племенах та їхніх союзах існувало віче – збори усього народу. Воно відало, крім місцевих, і загальнодержавними справами. Надалі, після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського, роль місцевого самоврядування підупала, але елементи його зберігалися й навіть розвивалися (сільське, общинне і міське самоврядування, корпоративні самоврядні організації тощо). Найяскравішим виявом самоврядування в Україні у ХV-ХVІІІ ст. стала організація Запорізького козацтва.

Створені за реформою 1864 р. земства, як органи місцевого самоврядування, стали важливим чинником подолання відсталості державного апарату Російської імперії, відіграли велику роль в наближенні державної влади до потреб народу, стали школою політичної, господарської, культурно-просвітницької діяльності для великої кількості громадських діячів. Незважаючи на недемократичний характер формування, куріальну систему виборів, наявність майнового виборчого цензу, прагнення самодержавства обмежити їх компетенцію, органи земського самоврядування виконали великий обсяг роботи щодо соціально-економічного, культурного розвитку регіонів України.

Специфічну роль відігравали повітові земства. З одного боку, вони були найбільш наближеними до населення, з іншого, їх діяльність стала вагомим чинником у справі розвитку повітів в умовах неповноти й недосконалості повітової ланки державного апарату Російської імперії в Україні. Саме повітові земства фактично усунули дворянські корпоративні органи від виконання адміністративних функцій, що в умовах буржуазного розвитку суспільства було анахронічним.

Актуальність цього дослідження посилюється тим, що нині для побудови в Україні дієвої системи місцевого самоврядування варто спиратись не лише на запозичення світового досвіду, а й на всебічний аналіз власного історичного минулого. Вивчаючи досвід правових та організаційних засад функціонування повітових земств, основні напрями їх діяльності, можна дійти важливих висновків і щодо взаємодії з губернськими земствами, і з місцевими бюрократичними структурами в умовах становлення ринкової економіки. Врахування історичного досвіду принесе користь при організації місцевого самоврядування у сучасних районах України, створенні оптимальних організаційно-правових основ взаємодії районних органів самоврядування з органами виконавчої влади, самоврядуванням міст.

Таким чином, обрана тема дисертаційної роботи в її концептуальному плані охоплює широке коло проблем теоретичного та практичного характеру і вперше стала предметом окремого наукового історико-правового дослідження, що обумовлено його актуальністю і нагальними потребами часу.

^ Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з планами досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ складеними на виконання п.1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр. та п. 1.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2000-2005 рр.

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні спеціального комплексного історико-правового дослідження правових основ та організації діяльності повітових органів земського самоврядування в Україні, виявленні закономірностей та особливостей розвитку нормативно-правового регулювання їхньої організації та функціонування, а також правозастосовної практики.

Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань:

на підставі аналізу комплексу законодавчих актів Російської імперії щодо земської реформи 1864 р., контрреформи 1890 р. та інш. простежити компетенцію повітових земств, її співвідношення з компетенцією губернських земств, органів самоврядування міст, розташованих на території повітів;

використовуючи широкий комплекс архівних джерел та опублікованих матеріалів простежити особливості формування повітових органів земського самоврядування, соціальний склад повітових земств;

спираючись на дані, виявлені в архівосховищах України та Російської федерації встановити процес запровадження Положень про земські установи 1864 та 1890 рр. у повітах українських губерній Російської імперії;

з’ясувати особливості нормотворчої та організаційно-розпорядчої
діяльності повітових органів земського самоврядування;

виявити характерні риси, притаманні відносинам повітових земств та місцевих органів державного управління в українських губерніях, що входили до складу Російської імперії.

^ Об’єктом дисертаційного дослідження виступає земське самоврядування в українських губерніях Російської імперії у дореволюційний період.

Предметом дослідження є правові основи та організація діяльності у 60-х рр. XIX ст. - на початку XX ст. повітових земських органів в українських губерніях, де відповідно до Положень 1864 та 1890 рр. запроваджувалися земські установи.

^ Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових). Обґрунтуванню обраних методів присвячено окремий підрозділ дисертаційного дослідження (1.3). Зокрема, при визначенні структури, мети та завдання дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання суспільних явищ та гносеологічний підхід. Серед загальнонаукових методів використовувались такі як аналізу та синтезу, системний, структурний, функціональний. Серед спеціально-наукових методів – історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний, статистичний тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють увесь період, який окреслений часом 50 річного функціонування повітових земських установ, тобто з 60-х рр. XIX ст. – до Лютневої революції 1917 р.

Територіальні межі дослідження обумовлені фактором політико-адміністративного поділу території України, яка входила до адміністративної системи Російської імперії і охоплюють усі українські губернії, на території яких діяли земські установи. Хоча переважно досліджувалися, насамперед, повітові земства Лівобережжя та Півдня України, що зумовлено Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р., згідно з яким земства було запроваджено лише у Чернігівській, Полтавській, Катеринославській, Таврійській (з Кримом), Херсонській губерніях.

^ Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного наукового дослідження питань правового регулювання організації та діяльності повітових органів земського самоврядування в українських губерніях Російської імперії, а також позначається авторським підходом до аналізу обраного предмету і сутністю отриманих висновків.

На основі здійсненого аналізу законодавства, даних, опублікованих у виданнях органів місцевого самоврядування, різноманітних фактичних відомостей, що містяться у земській періодиці, а також шляхом залучення до наукового обігу широкого кола виявлених архівних джерел, автором:

вперше узагальнено та систематизовано нормативно-правову (не лише законодавчу, а й підзаконну) базу та визначено організаційно-правові засади формування повітових земських органів в українських губерніях Російської імперії;

додатково розглянуто та переосмислено сформовані в історико-правовій науці уявлення щодо організаційної будови повітових земств України та особливості порядку і процедури управління ними;

системно узагальнено практичний досвід формування повітових земств, визначено сферу їхньої компетенції в контексті використання накопиченого досвіду в розбудові незалежної України.

на підставі різнобічного аналізу нормотворчої та правозастосовної практики повітових земств українських губерній додатково обґрунтовано висновок про їх визначальну, пріоритетну роль у розвитку шкільної справи, закладенню основ демократичної загальнонародної освіти, у становленні мережі земських медичних закладів, здійсненні широкої системи соціально-економічних заходів тощо;

на основі систематизації та аналізу інформації використання джерел і законодавчо визначених напрямків фінансування різних напрямків діяльності повітових земств, виявлено динаміку зростання земських видатків на освіту, медичне обслуговування, здійснення соціально-економічних заходів, спрямованих на підйом культури та добробуту населення повітів українських губерній Російської імперії як основного змісту правозастосовної діяльності повітових земських установ;

показано поступову трансформацію правосвідомості земських діячів щодо суті власної місії, відмову від пасивної співучасті та перехід до розробки фундаментальних засад концепції своєї діяльності і здійснення активної, систематичної, цілеспрямованої політики самоврядних інституцій в галузі освіти, медицини, поширення агрономічних та ветеринарних знань тощо;

вперше комплексно висвітлено основні проблеми організаційного становлення повітових земських установ з притаманними їм особливостями правореалізації, характерними для українських губерній. При цьому наголос робиться на реалізації ними нормативних приписів щодо діяльності повітових органів земського самоврядування, покликаних покращити господарське становище губерній та поліпшити соціальний стан населення, внаслідок чого більш суттєво й різноманітно аналізується правозастосовна діяльність земств відносно місцевих потреб, виходячи з особливостей губерній та повітів;

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: при викладанні загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України та при підготовці відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників; з метою створення необхідного підґрунтя для вдосконалення та розвитку законодавства про місцеве самоврядування в Україні.

^ Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження відображені у публікаціях автора, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту МВС України при Донецькому національному університеті. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких наукових форумах:

Міжнародні конференції: “Актуальні проблеми і досвід місцевого самоврядування у Східноукраїнському регіоні” (м. Донецьк, вересень 2001 р.); “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, вересень 2001 р.).

Міжвузівські конференції: “Історико-правові аспекти державотворчих процесів в Україні ХХ ст.” (Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, м. Донецьк, квітень 2002 р.).

^ Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які разом включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг рукопису – 161 сторінка, список використаної літератури та нормативних актів займає – 29 сторінок (439 посилань).


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, пояснюються хронологічні та територіальні рамки дослідження, визначена мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг .

^ Перший розділ „Історіографія проблеми, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження” складається з трьох підрозділів. У першому з них подається юридико-історіографічний огляд проблеми. Зазначено, що історія повітових органів земського самоврядування висвітлена у значному масиві наукової, науково-популярної та публіцистичної літератури. Дисертант робить висновок про те, що незважаючи на значний обсяг праць з проблеми, у вітчизняній історико-правовій та історичній науці проблема здійснення спеціального дослідження правових основ організації та діяльності повітових органів земського самоврядування в українських губерніях Російської імперії раніше не ставилась. Основи вивчення окремих аспектів організації та діяльності земств було закладено ще в дорадянські часи.

Загалом, на думку фахівців, з урахуванням якісних параметрів тривалий історіографічний процес нагромадження наукових знань про багатогранну діяльність земств України з середини 1860-х до середини 1990-х років умовно можна поділити на чотири періоди: 1) 1860-і роки – 1917 р.; 2) 1918 – початок 1960-х років; 3) з початку 1960-х років до початку 1990-х років; 4) з 1991 р. по сьогодення.

Кожному з періодів були притаманні специфічні риси, обумовлені рядом соціально-політичних чинників. Так, для історіографії дорадянського часу була характерною наявність різних громадсько-політичних течій, а отже багатоплановий підхід до оцінок земств, широкий плюралізм думок, орієнтація висновків авторів на практичні потреби як діяльності земств, так і країни в цілому. Вже у період 1860 – 70-х років з’явилися основні фундаментальні праці О.І.Васильчикова, В.М.Лешкова, О.О.Головачова, В.П.Безобразова та ін.

Подальший розвиток дослідження місцевого самоврядування отримало наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у роботах професорів-юристів О.Д.Градовського та М.М.Коркунова, які були прибічниками так званої державної теорії самоврядування, працях відомого земського діяча, редактора газети „Земство” В.Ю.Скалона, О.І.Васильчикова, засновника юридичної теорії самоврядування Б.М.Чичеріна, який вважав, що земства і держава – це дві незалежні юридичні особи, однак держава має право на сильну владу та контроль над діяльністю земств. Пізніше С.Ю.Вітте, доводив, що одночасне співіснування земств і самодержавства веде до неминучих протиріч. Ліберальні автори, серед яких виділяються праці М.П.Драгоманова, І.П.Бєлоконського виступали за поширення земської компетенції. Прибічники радикального напрямку розходилися в думках щодо місця інституту земства в державі. Так, лідер соціал-демократії В.І.Ленін не вірив у політичне майбутнє земства, але, водночас, закликав використовувати земську політичну активність у революційних цілях та віддавав належне практичній діяльності земств.

Автор вважає за необхідне, не зупиняючись на аналізі лише узагальнюючих досліджень, приділити увагу й іншим працям. Досягненням земств, зокрема, до певної міри, й повітових їхніх органів, у практичній діяльності за 40-річний та 50-річний період присвячено роботи Т.І.Тихонова, О.Г.Авчиннікова, Г.Є.Львова і Т.І.Полнера, Б.Б.Веселов­ського. У період з 1918 р. – до початку 1960 років земська проблематика знаходила своє відображення в основному у закордонних працях С.Ю.Вітте, П.М.Мілюкова, О.О.Кізеветтера, І.І.Петрункевича та ін. Загалом дорадянська історіографія земств поставила ті питання, які в подальшому стали предметом обговорення і в радянський період, і після 1991 р.

За радянського часу було опрацьовано єдину наукову схему і застосовувалась в основі своїй одноманітна методика аналізу земської історії. Оцінка земств багато в чому підпорядковувалася єдиним ідеологічним настановам, їх вважали другорядними чинниками у житті держави. Найважливішим внеском радянської історіографії стало опрацювання схеми дослідження та методики комплексного вивчення інституту земств в цілому. Суттєвий внесок у дослідження даної проблеми зробили В.Й.Борисенко, Н.М.Пірумова, К.Ф.Шацилло, А.С.Маскіна, Л.Є.Лаптєва, А.К.Волощенко, Ф.О.Петров, П.І.Шльомін, Є.Г.Корнілов. З кінця 1980-х рр., коли відбулися докорінні зміни в історичному світогляді, історія земств достатньо широко досліджувалася російськими та українськими вченими. В Україні з’явилися наукові праці А.М.Катренка, які стали продовженням попереднього його доробку, роботи інших дослідників.

З утворенням незалежних держав була зруйнована монополія єдиної офіційної методології історичних досліджень, виникла можливість різноманітності в поглядах. Вперше як про самостійну наукову силу заявили про себе українські історики земства, оскільки до цього українська історіографія йшла в загальному потоці російської (радянської) історіографії. З’явилися дослідження, що стосувалися функціонування окремих земств в Україні. Загальною є тенденція вітчизняних істориків орієнтуватись на аналіз національних особливостей земств українських губерній, на оцінку внеску земств у розвиток національної культури та національне відродження. Значним є внесок у дослідження тих чи інших аспектів проблеми вітчизняних вчених О.Н.Ярмиша, А.М.Катренка, А.І.Лохматової, Р.Л. Гавриша, А.М. Гуз, Л.В. Корж, Л.В. Курченко, Т.Л. Лобас.

Підбиваючи підсумок аналізу стану наукової розробки проблеми, можна дійти висновку, що недостатньо вивченою лишилася ще ціла низка аспектів, зокрема, еволюція законодавства щодо організації та діяльності земств на місцях, стосунки земств і судових установ тощо. Незважаючи на значний внесок у розробку низки питань земської історії – правового регулювання функціонування земських органів, їхніх взаємовідносин з органами державної влади, практичної діяльності земств, історії регіональних земств, – зроблений українськими істориками права С.А.Калугіним, М.В.Білоконем, О.Ф.Мельничуком та інш., до цього часу все ж не знайшли комплексного спеціального висвітлення проблеми правового регулювання організації та діяльності повітових земських органів в українських губерніях Російської імперії.

^ Другий підрозділ присвячений характеристиці джерельної бази дисертаційного дослідження, яку складає комплекс архівних та друкованих матеріалів, що зосереджені в архівних сховищах та бібліотеках України та Російської Федерації, а саме: законодавчі пам’ятки – Положення про губернські та повітові земські установи 1 січня 1864 р., Положення про земські установи та губернські із земських та міських справ присутствія 12 липня 1890 р., а також циркуляри та розпорядження до них, інші акти органів державної влади, комплексне вивчення яких сприяє з’ясуванню питань організації та компетенції земств; документи архівних фондів, насамперед, Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК), Державного архіву Харківської області (ДАХО), Державного архіву Запорізької області (ДАЗО), Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ), Російського державного історичного архіву (РДІА) – численні земські доповіді, постанови, стенограми, журнали земських чергових зборів, доповіді чергових та надзвичайних сесій повітових зібрань земських гласних, звіти повітових земських зборів, довідкові, статистичні, справочинні видання, збірки документів, регіональні земські збірники тощо, які також зберігаються у книгосховищах Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна; мемуарні твори та щоденники, насамперед П.О.Валуєва, С.Ю.Вітте, Є.С.Гордєєнка, О.О.Кізеветтера, В.О.Маклакова, П.М.Мілюкова, І.І.Петрункевича, В.М.Хижнякова; матеріали земської періодичної преси, яка виходила в дореволюційний період в Україні.

Отже можна дійти висновку про наявність достатньо широкого кола джерел, які дозволяють дослідити особливості становлення та розвитку повітових земських органів в українських губерніях Російської імперії.

^ В третьому підрозділі охарактеризовано методологічну основу дослідження, яке побудовано насамперед на принципі історизму, що передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з врахуванням тих змін, що відбувалися не тільки з предметом дослідження, але й з усіма пов’язаними з ним процесами і явищами; принципу об’єктивності, який вимагає виявлення всіх чинників і умов, що детермінували суспільно-політичний і економічний розвиток повітів українських губерній Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст; принципу розвитку, який обґрунтовує необхідність подальшої трансформації законодавства України з урахуванням історичного досвіду побудови та діяльності повітових органів самоврядування у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Автор також спирається на загальнофілософські методи дослідницького пошуку і наукового аналізу – універсальному діалектичному методі пізнання; у ході роботи з систематизації та класифікації джерельної бази й фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації використовувався гносеологічний аналіз. Із загальнонаукових методів використані методи аналізу та синтезу, відповідно до структури основних частин дослідження матеріал формується за принципом індукції та дедукції. Використання системного, структурного, функціонального та інших загальнонаукових методів дозволило розкрити основні політико-правові та соціально-економічні чинники, які вплинули на формування та розвиток законодавства про самоврядування. Застосування таких спеціально-наукових методів, як історико-оглядовий, періодизаційний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, історико-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологіч­ний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий дало можливість проаналізувати сутність і значення законодавства про земське самоврядування для загального реформування законодавства Російської імперії у 60-х – 70-х рр. ХІХ ст. в руслі сприяння розбудові дієвої організації суспільства. Для виявлення, систематизації й опрацювання земських обліково-статистичних даних застосовувався статистичний метод. В цілому застосування сучасної методології забезпечує можливість оптимального використання нових архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукової літератури для висвітлення всіх основних аспектів проблеми.

^ Другий розділ “Правові основи формування повітових земських органів в Україні” складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ присвячено історико-правовому аналізу Положень про губернські і повітові земські установи 1864 та 1890 рр. ( тобто земської реформи та контрреформи), та основних засад на яких формувалась виборча система й організація виборів до повітових земств. Автор поділяє думку вчених, що реформа місцевого управління, побудова системи місцевого самоврядування стала логічним продовженням селянської реформи. Зроблено висновок, що за обставин, які склалися, створення земств являло собою не лише політичну, але й адміністративно-господарську необхідність. Дисертант доводить, що все ж таки за законом місцеве управління будувалося у відповідності з буржуазними принципами ведення економічного та політичного життя.

На основі аналізу архівних матеріалів автор висвітлює процес підготовки та проведення перших виборчих з’їздів у повітах українських губерній, доводить що в основу виборів повітових земських органів (так же, як і губернських) було покладено характерний для класи­чного буржуазного суспільства принцип майнового цензу. Таким чином, до вирішення місцевих питань, переважно господарчого характеру, залучалося більш широке, аніж раніше, коло громадян. Ця обставина робила місцеве управління більш гнучким та мобільним оскільки у будь-якому виборчому з’їзді могли брати участь представники усіх станів.

Автор звертає увагу на те, що роки контрреформ висунули на політичну арену ідеї централізації та зміцнення принципу самодержавності. Наслідком стало опублікування 12 червня 1890 р. затвердженого Олександром ІІІ нового „Положення про земські установи”, яким було відновлено становість виборчих груп. У світлі цього констатується, що з 90-х рр. ХІХ ст. земські установи швидко стали перетворюватися на ще одну „начальницьку” надбудову, яка існувала за рахунок додаткових поборів з населення. Лише на початку ХХ ст. з початком діяльності нових законодавчих органів, питання щодо реформи земського самоврядування знову вийшло на перший план. Указами 1905-1913 р. були врегульовані деякі окремі питання (Указ про зміну організації селянського представництва в земських установах від 5 жовтня 1906 р., Указ про запровадження земства у західних губерніях від 12 березня 1912 р.) однак загалом вирішення проблеми не вийшло зі стадії складання проектів та їхнього обговорення. Реальні зміни відбулися лише з поваленням царизму.

^ У другому підрозділі аналізується земська реформа Тимчасового уряду та шляхи її реалізації у повітах українських губерній. Автор вказує на те, що зміни, які відбулися у нормативно-правовому регулюванні та практичній організації виборів до органів місцевого самоврядування, зокрема, до повітових зібрань земських гласних, у травні-листопаді 1917 р., недостатньо розглянуті у вітчизняній історико-правовій науці. Хвиля анархії, що прокотилася Російською імперією після лютневих подій 1917 р. у Петрограді, не оминула й України. Тимчасовий уряд та його відомства намагалися усіляко стримувати надто кардинальні перетворення. Однак самовільні зміни складу повітових земств поширювалися по всій Україні. В роботі констатується, що саме з цієї причини уряду довелося активізувати роботу і в травні – червні з’являється ціла низка законодавчих актів, якими було визначено зміст земської реформи. 21 травня Тимчасовий уряд видав закони „Про здійснення виборів повітових та губернських земських гласних” і „Про волосне земське управління”, „Про зміну діючого положення щодо губернських та повітових земських установ.” Загалом було опрацьовано 46 законопроектів. На їх розвиток були розроблені накази – своєрідні інструкції з впровадження законів та постанов у життя. Підкреслено, що значні непорозуміння в ході виборчої кампанії викликала постанова Тимчасового уряду „Про порядок виборів волосних гласних на основі пропорційної системи” від 26 липня 1917 р. Відповідно до неї за бажанням повітової земської управи вона могла обрати одну з двох процедур голосування, що існували тоді – пропорційну або мажоритарну. Більшість повітових виборчих комісій на Україні вирішили здійснювати вибори за мажоритарною системою, однак і пропорційна також одержала значне поширення, наприклад, в окремих повітах Київської та Бесарабської губерній.

Проаналізувавши архівні джерела, автор дійшов висновку, що ситуація, яка склалася в українських губерніях восени 1917 р., не дала можливості у повному обсязі реалізувати поставлені Тимчасовим урядом завдання в сфері реформування земської організації. Населення повітів, особливо незаможне селянство, яке становило преважну його більшість, часто не підтримувало проведення виборчої кампанії, протидіяло їй. Навіть там, де вибори відбулися, вони часто не були легітимними оскільки відбувалися з порушенням процесуальних норм. Новообрані повітові та волосні земські органи, дуже різнорідні за своїм складом, не користувалися підтримкою більшості населення.

^ У третьому підрозділі на основі аналізу архівних джерел, відповідних нормативних матеріалів, наукових праць вітчизняних вчених, висвітлено систему, склад та питання компетенції розпорядчих та виконавчих органів земського самоврядування у повітах українських губерній Російської імперії.

Автор прагнув довести, що запровадження Положення про губернські та повітові земські установи 1864 р. призвело до виникнення на місцях цілком нового інституту всестанового самоврядування, який, незважаючи на деяку його правову обмеженість, був безперечним кроком уперед для держави, яка зовсім нещодавно стала на шлях буржуазних перетворень. Відповідно до „Положення про губернські та повітові земські заклади” 1864 р., розпорядча влада та нагляд за станом земських справ у повітах здійснювалися повітовими земськими зборами. Повітові збори земських гласних збиралися на щорічні сесії для того, щоб встановити основні на­прямки господарчої діяльності, розглядали та затверджували коштори­си, розкладки повинностей, здійснювали вибори земських посадових осіб, розглядали скарги на діяльність членів управ, згідно ст. 37 Положення перевіряли кількість гласних, законність та дійсність їх виборів, затверджу­вали звіти управ з питань земського господарства. Проаналізовано зміст нормативних актів щодо взаємовідносин губернатора, з одного боку, та повітовими земствами, з іншого. Показано, що вплив губернатора на органи земського самоврядування, зокрема роботу повітових земських зборів був посилений за рахунок видання ними розпоряджень щодо порядку провадження справ у земських зборах. Автор детально проаналізував склад повітових земських управ, повноваження, права їх голів та членів, співвідношення меж влади губернських та повітових земських установ.

Зроблено висновок, що створення повітових органів земського самоврядування викликало до життя нагальну необхідність опрацювання відповідних законо­давчих актів, які регламентували їхню діяльність. Та все ж чимало питань органі­зації земської роботи вирішувалося на місцях. Повітові земські установи, які виникли в українських губерніях Російської імперії після 1864 р., накопи­чили значний досвід з організації виборчих кампаній, здійснення ви­борів, а також організації діяльності розпорядчих та виконавчих органів – повітових земських зборів та управ.

^ Третій розділ „Правове регулювання діяльності повітових земських органів в українських губерніях” складається з трьох підрозділів. Перший з них присвячено аналізу законодавства стосовно обсягу компетенції повітових органів земського самоврядування та її еволюція протягом 1864-1917 рр. Положення про земські установи, прийняте 1 січня 1864 р., се­ред іншого, визначило й межі компетенції повітових земських уста­нов. Відповідно до нього серед основних завдань земських установ було, насамперед, впорядкування виконання земських повинностей, своєчасне до­ведення до відома місцевого керівництва постанов земських зборів та виконання розпоряджень адміністрації, які стосувалися негайних захо­дів щодо місцевого господарства. Всі потреби та функції земств розподілялися на державні, тобто обов’язкові, та губернські, необов’язкові. Повітові земські установи мали займатися місцеви­ми справами лише в межах свого повіту. Співвідношення компетенції губернських та повітових земсь­ких установ визначалося за територіальною ознакою. Автор констатує, що Положення 1864 р. не містило чіткого формулювання права повітових земських зборів обжалувати рішення губернських земських зборів, але все ж мало загальну норму, згідно з якою земські установи наділялися правом обжалувати в Сенаті рішення адміністрації.

Аналізуючи різноманітні оцінки широти повноважень, які одержали земські заклади повітового рівня за Положенням 1864 р., дисертант дійшов висновку щодо необхідності погодитись з думкою більшість сучасних, як вітчизняних, так і зарубіжних (зокрема, російських) дослідників про те, що визначений Положенням 1864 р. розподіл повноважень між адміністративними владними структу­рами та земством надавав останньому право й реальні можливості вирішувати широке коло місцевих проблем, починаючи від народної освіти та охорони здоров’я до кредитно-фінансових заходів. Зазначено, що в той же час самостійність повітових (власне, як і губернських) земств була обмеженою не лише звуженням їх компетенції, але й паралелізмом в роботі з апаратом управління. Вже перші пореформені роки позначилися появою законів, якими обмежувалися повноваження земських органів.

Дисертант зазначив, що видане 1890 р. нове Положення про земські установи майже не внесло змін, які б стосувались компетенції повітових зборів та управ. Однак, Положенням 1890 р. було скасовано право повітових земських зборів виступати з клопотаннями перед урядом. Лише губернські зем­ські збори могли через губернатора звертатися до уряду з клопотаннями про місцеві потреби. Можна констатувати, що Положенням 1890 р. надава­лася перевага губернським земським зборам перед повітовими. Однак, Законом від 2 лютого 1904 р. було поновлено попередній порядок подання клопотань. В інших аспектах повноваження навіть дещо розширювалися. Разом з тим, аналіз законодавства після контрреформи 1890 р., дає можливість стверджувати, що у господарській сфері уряд деякою мі­рою йшов на співробітництво із земством, що надавало змогу останньому виконувати свої функції.

^ У другому підрозділі досліджено особливості правового регулювання взаємовідносин повітових земств та місцевої адміністрації. Комплексно аналізуючи проблеми правового регулювання взаємовідносин повітових органів земського самоврядування та урядових органів, визначаючи принципи та форми їх взаємодії, автор в загальних рисах охарактеризував розвиток системи місцевого управління, що склалася в повітах українських губерній Російської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. Дисертантом зазначено, що характерною рисою повітової адміністрації у вказаний період було те, що вона являла собою сукупність розрізнених установ, об’єднаних тільки головуванням предводителя дворянства.

У підрозділі на основі аналізу Положення про губернські та повітові земські установи 1864 р., „Загального установлення губернського”, „Тимчасових правил для земських установ у справах про земські повинності, народне продовольство та громадську опіку”, „Наказу податним інспекторам по губерніям Європейської Росії” 12 серпня 1885 р.”, “Положення про початкові народні училища” від 14 липня 1864 р., праць Кахановської комісіі (1881-1885 рр.), яка розробила проект реформи місцевих установ, закону від 13 червня 1867 р. “Про порядок ведення справ в земських, дворянських та міських громадянських та станових зборах” охарактеризовано правові основи взаємовідносин земств з поліцейськими органами, губернатором та губернським земством у справах охорони народного здоров’я, виробництва та обігу спиртних напоїв, у фіскальній сфері, розвитку народної освіти. Вказується, що реальна правозастосувальна практика призводила до достатньо успішної співпраці губернської адміністрації та повітових земських установ. В той же час широке коло обов’язків, яке було покладене на земське самоврядування, та його відносна самостійність у вирішенні цих питань, викликало незадоволення більшості губернаторів. Тому вони виступали за розширення контролюючих функцій „господаря губернії”. До певної міри цьому сприяло прийняття закону від 19 серпня 1879 р.

Підбиваючи підсумки аналізу стосунків повітових земського самоврядування з органами влади в українських губерніях Російської імперії та констатуючи посилення функцій нагляду з боку місцевої адміністрації, яка особливо проявилася із прийняттям Положення 1890 р., автор доходить висновку, що посилення контролю з боку владних структур все ж не призвело до падіння інтересу до земської діяльності серед населення і не мало наслідком зменшення активності земства, занепаду земської справи.

^ Третій підрозділ присвячений висвітленню діяльності повітових органів земського самоврядування в Україні. Основні її напрямки автор розглянув на основі детального аналізу особливостей фінансово-правового регулювання земського бюджету й, зокрема, структури його видаткової частини.

У підрозділі наведено історико-правову характеристику діяльності повітових земств, їх досягнень та помилок, їхнього складного та суперечливого історичного досвіду. Серед численних практичних проблем, які довелося розв’язувати повітовим земським органам у період їх існування автор виділив та піддав аналізу організацію та фінансування роботи з освіти населення, охорони народного здоров’я, поліпшення поштового сполучення, економічної діяльності. Архівні матеріали свідчать і про спроби земств запровадити систему юридичних консультацій для населення. Зазначено, що на діяльність повітових земств в економічній сфері вплинули умови першої світової війни. Ця специфіка знайшла відображення у серії нормативних актів, якими на органи земського самоврядування покладалася низка нових обов’язків. У роботі відзначається, що земська ініціатива відігравала значну роль у законодавчій діяльності при підготовці тих чи інших законопрое­ктів, вона відображала життя та справжні потреби земств.

Автор дійшов висновку, що функціонування повітових земських установ в українських губерніях Російської імперії характеризуються поступовим опануван­ням земством поставлених перед ним завдань. Водночас, констатується, що дріб’язковий контроль за діяльністю повітових земств з боку урядових установ суттєво ускладнював їхню роботу, спрямовану на підйом культури, розвиток економіки, покращення умов життя населення.

^ У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження:

Аналіз організації земського самоврядування, виборчої системи та порядку діяльності розпорядчих і виконавчих органів земського са­моврядування на матеріалах повітів українських губерній Російської імперії дає змогу стверджува­ти, що земська реформа 1864 р. та подальші законодавчі акти, які її роз­вивали, поступово впроваджували всестанове управління на місцевому рівні, хоча, звичайно, дворяни та чиновники все ж переважали серед гласних повітових земських зборів, а також членів повітових земських управ.

Дослідження комплексу нормативно-правових актів, якими регулювалося функціонування повітових земських устано­в, підводить до висновку, що їхня діяльність протягом усього періоду існування значно ускладнювалася намаганнями уряду обмежити їх са­мостійність шляхом прийняття відповідних законів, циркулярів та роз’яснень, що посилювали залежність повітового земства від адміністрації.

Своєрідність конструкції земсь­кого самоврядування надавала йому змогу до певної міри поєднувати у собі найкращі риси громадської організації та державної інституції, і, за­вдяки цьому, в умовах відсутності у Російській імперії сталого парламентаризму та сформованого громадянського суспільства, окреслювати та вдало вирішувати проблеми, якими й мали опікуватися інститути самоврядування.

На прикладі повітових земств українських губерній Російської імперії можна наочно побачити, що загалом вдале законодавче вирішення питання щодо меж компетенції земсь­ких установ, які діяли в адміністративно-територіальних межах повітів та губерній, давало можливість ставити проблеми, що стосувалися не лише одного певного повіту, а декількох повітів або навіть губернії в цілому, й концентрувати для їх реалізації орга­нізаційні та фінансові ресурси.

Вже з початку існу­вання земств було опрацьовано найважливіші документи, якими встановлювався порядок роботи і звітності повітових земських установ (ре­гламент роботи, інструкції), а також структура земських зборів та управ. Безумовно, з плином часу ці документи коригувалися, та все ж основне підґрунтя було закла­дено вже на першому етапі їх функціонування.

Встановлення меж компетенції та основних функцій повітових земських установ, яке, серед іншого, було обумовлене місцевими адміністративно-господарськими потребами, призвело до того, що до повноважень повітового самоврядування було віднесено вирішення більшості питань, які складали повсякденне життя людей, забезпечували реалізацію бага­тьох нагальних їхніх потреб. Те, що на розсуд місцевих органів самоврядування було віднесено вирішення так званих місцевих потреб (освіта, охорона здо­ров'я, економічні заходи, благоустрій тощо), стимулювало ініціативу, дозволяло враховувати місцеві традиції та специфіку регіону.

Дослідження досвіду організації та діяльності земських установ в українських повітах Російської імперії, їх правового регулювання заслуговує на пильну увагу. Воно має не лише теоретичне значення, але й може стати у нагоді при вирішенні сучасних питань розвитку само­врядування в Україні, оскільки земства, зокрема й повітові, дали приклад ефективної роботи в складних соціально-політичних та економічних умовах.


^ Основні положення дисертації викладено

у наступних публікаціях автора:

1. Іванов І.В. Компетенція органів повітового земства. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Вісник ДІВС МВС України. – Донецьк, 2003. – №1. – С. 9-15.

2. Іванов І.В. Нормативно-правове регулювання та практична організація виборів до повітових земських установ в українських губерніях (1864-1917 рр.) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Вісник ДІВС МВС України. – Донецьк, 2004. – №1. – С. 17-25.

3. Іванов І.В. Земська реформа Тимчасового уряду та спроби її реалізації у повітах українських губерній (травень-листопад 1917 р.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – № 1. – С. 298-307.

АНОТАЦІЇ


Іванов І.В. Повітове земство в українських губерніях (друга половина ХІХ – початок ХХ століття): історико-правове дослідження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2004.

Дисертація присвячена історико-правовому аналізу становлення та розвитку повітових земських установ, що функціонували в українських губерніях Російської імперії у другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., правових основ їхньої організації та діяльності.

В роботі проаналізовано стан наукової розробки історії повітового земства в українських губерніях другої половини ХІХ – початок ХХ століття, визначені напрямки земської діяльності та її ключові проблеми в окремі періоди її вивчення, узагальнено, виходячи з конкретно-історичних умов, найбільш характерні риси оцінок ученими соціально-політичної сутності повітових земств.

Простежено особливості формування повітових органів земського самоврядування, соціальний склад повітових земств. Здійснено аналіз особливостей запровадження Положень про земські установи 1864 та 1890 рр. у повітах українських губерній Російської імперії. На основі аналізу комплексу нормативно-правових актів досліджено компетенцію повітових земств, її співвідношення з компетенцією губернських земств, органів самоврядування міст, розташованих на території повітів. З’ясовано особливості нормотворчої та організаційно-розпорядчої діяльності повітових органів земського самоврядування. Досліджено відносини повітових земств та місцевих органів державного управління.

Наукове та практичне значення роботи полягає в узагальнені історичного досвіду діяльності повітових земств, узагальненні та систематизації нормативно-правової бази та визначенні організа­ційно-правових засад формування повітових земських органів в українських губерніях Російської імперії, в контексті використання накопиченого досвіду в розбудові незалежної України.

Ключові слова: державне управління, самоврядування, губернські земства, повітові земства, правове регулювання.


^ Иванов И.В. Уездное земство в украинских губерниях (вторая половина ХІХ – начало ХХ столетия): историко-правовое исследование. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена историко-правовому анализу становления и развития уездных земских органов, функционировавших в украинских губерниях Российской империи во второй пол. ХІХ – нач. ХХ ст., правовых основ их организации и деятельности.

В работе проанализировано состояние научной разработки истории уездного земства в украинских губерниях второй пол. ХІХ – нач. ХХ ст., определены направления деятельности и ключевые проблемы истории земств в отдельные периоды ее изучения, обобщены, исходя из конкретно-историческних условий, наиболее характерные оценки социально-политической сущности уездных земств отечественными и зарубежными учеными.

В диссертации исследована компетенция уездных земств, ее соотношение с компетенцией губернских земств, органов самоуправления городов, размещенных на территории уездов. Проанализированы особенности формирования уездных органов земского самоуправления, их социальный состав. Осуществлен анализ особенностей введения Положений о земских учреждениях 1864 та 1890 гг. в уездах украинских губерний Российской империи. Дана характеристика особенностей нормотворческой и организационно-раcпорядительной деятельности уездных органов земского самоуправления. Исследованы взаимоотношения уездных земств и местных органов государственного управления.

Автор подчеркивает, что появление земских учреждений в украинских губерниях Российской империи было первой попыткой создать представительные органы губернско-уездного уровня, призванные решать отдельные вопросы местной жизни. Характерно, что земства не вписывались органически в общегосударственную структуру управленческих органов. Власти с помощью усложненной системы выборов, разнообразными указами и всяческими ограничениями старались сделать земские учреждения прогнозируемыми и контролируемыми. Последнее, очевидно, планировалось творцами земских Положений 1864 и 1890 гг. как важный стабилизирующий фактор общественно-политической жизни.

На примере уездных земств украинских губерний Российской империи диссертант доказывает, что удачное в целом законодательное решение вопроса относительно пределов компетенции земских учреждений, действовавших в административно-территориальных границах уездов, давало возможность ставить проблемы, которые касались не только одного определенного уезда, а нескольких уездов или даже губернии в целом, и концентрировать для их реализации организационные и финансовые ресурсы.

Уже с момента создания земств были разработаны важнейшие документы, устанавливавшие порядок деятельности и отчетности уездных земских учреждений (регламент работы, инструкции), а также структуру уездных земских собраний и управ. Безусловно, с течением времени эти документы корректировались, но все же основной фундамент был заложен уже на первом этапе их функционирования.

В исследовании отмечается, что определение пределов компетенции и основных функций уездных земских учреждений, которое, кроме прочего, было обусловлено местными административно-хозяйственными потребностями, привело к тому, что к полномочиям уездного самоуправления было отнесено разрешение большинства вопросов, составлявших повседневную жизнь людей, обеспечивавших реализацию многих их насущных потребностей. То, что на усмотрение местных органов самоуправления было отнесено удовлетворение так называемых местных потребностей (образование, здравоохранение, экономические меры, благоустройство и т.п.), стимулировало инициативу, позволяло учитывать местные традиции и специфику региона.

В своей деятельности земства в уездах украинских губерний Российской империи стремились достичь реального самоуправления. В пределах, дозволенных законом, они сами формировали свои руководящие органы, определяли направления деятельности, подбирали и обучали специалистов и т.п. Принципы самоуправления в жизни земств срабатывали тогда, когда это было возможным, учитывая ограничения правительства и проблемы во взаимоотношениях с администрацией.

Научное и практическое значения диссертационной работы состоит в обобщении и систематизации нормативно-правовой базы и определении организа­ционно-правовых основ формирования уездных земских органов в украинских губерниях Российской империи, обобщении исторического опыта деятельности уездных земств, в контексте использования накопленного, как положительного, так и отрицательного опыта в ходе дальнейшего строительства независимого украинского государства.

^ Ключевые слова: государственное управление, самоуправление, губернские земства, уездные земства, правовое регулирование.


Ivanov I.V. Zemstvo of uyezd in Ukrainian provinces (gubernya) (the second half of the ХІХ century - the beginning of ХХ century): historical and legal research. – Manuscript.

Thesis for candidate’s degree by specialty 12.00.01 – theory and history of state and law; history of political and legal studies. – National University of Internal Affairs. Kharkiv, 2004.

Thesis is devoted to the historical and legal analysis of formation and development of Zemstvo institutions, which functioned in Ukrainian provinces of Russian Empire in the second half of the ХІХ century and the beginning of ХХ century, legal grounds of their organization and activity.

State of research study of history of uyezd Zemstvo in Ukrainian provinces in the second half of the ХІХ century and the beginning of ХХ century is analyzed, direction of activity and key problems of history of Zemstvo in certain periods of its study is defined and the most typical estimations of home and foreign scientifics of socio-political essence of Zemstvo of uyezd are summarized in this work.

Competence of Zemstvo of uyezd and its correlation with competence of Zemstvo of province (gubernya) and local government of towns is researched. Peculiarities of normosthenic, organizational and administrative activities of Zemstvo of uyezd are find out in this thesis .

Key words: state management, local government, Zemstvo of gubernya, Zemstvo of uyezd, legal regulation.





Скачати 337.06 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації25.09.2011
Розмір337.06 Kb.
ТипАвтореферат, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх